Знайшов матеріали і VII великого збору ОУН(м). Він важливий тим, що головою організації на той момент був М. Плав'юк — останній президент УНР в екзилі.

З'їзд пройшов в атмосфері, що встановилася після подавлення Чехословацької революції — в його резолюції є багато згадок "соціалізму з людським обличчям," таких як: "Реакційний і контрреволюційний характер теперішнього режиму в СССР виявляється і в міжнародних взаєминах країн соціалістичного табору — у збройному нападі на Чехо-Словаччину, яка стала на шлях реформ і поєднання соціалізму із свободою" і особливо багато надій на українське покоління шістдесятників та українців в Комуністичній партії: "в Україні витворюється новий тип людини — члена Комуністичної партії, а рівночасно українського патріота"

Акцент на "самостійно думаючих комуністах," а саме: "По відношенні до інших комуністичних партій у світі російські комуністи намагалися вживати методів давнього Комінтерну, коли в підвалах Луб’янки ліквідовано непокірних і самостійно думаючих комуністів інших країн" та, цитую "У поглядах Маркса і навіть Леніна в національному питанні, є низка думок і висловлювань, які викривають реакційний і гнобительський характер російської імперії і б’ють російський великодержавний шовінізм" (...) "також низка висловлювань позитивної оцінки національно-визвольних рухів, націоналізму поневолених народів" — які — "слід використовувати в ідеологічній боротьбі з ворогом"

Загалом резолюція протягнута симпатіями до деколоніальних рухів Азії та Африки, ліберальних та демократично-соціалістичних організацій спротиву — з закликом переймати від них елементи, щоб націоналістичний рух був оновлений з потребами часу.

Особливо сильно ОУН(м) прийняв критику атлантицизму, як шкідливого для боротьби Азії: "[збір] відкидає концепцію орієнтації на «Захід», при принциповому протиставленні України «Сходові», яка мала б бути «сторожем» Заходу перед небезпеками зі Сходу. Ця концепція свідчить про загрозливий брак розуміння дійсности в Україні і в цілому світі"

Цікаво що і пробіжком збір згадує арабо-ізраїльський конфлікт і закликає до миру і порозуміння — підкреслює, що провали Заходу дають простір для оманливої політики СРСР щодо поневолених націй: "Велика частина людства світу є за мир, за творчу співпрацю вільних і рівних народів. Не зважаючи на це, перед людством постійно виникають небезпеки, які загрожують світові. Війни в південно-східній Азії, арабсько-ізраїльська, російсько-китайський конфлікт, інтервенції й грубі порушування прав менших і слабших народів великодержавами не лише підтримують напруження, зуживають величезну кількість енергії й засобів, але й створюють небезпеку нових великих ударів"

Фактично єдиною організацією, яка пронесла певний культурницький романтизм в своїй програмі: "Повстання в Мадярщині зародилося в Клюбі письменників імені поета-революціонера Петефі. (...) в Польщі були викликані (...) революційно-визвольними гаслами поезій Міцкевича. Чесько-словацький рух спротиву Москві був інспірований і стимульований Празьким Літературним Клюбом" (...) "В добі духової декаденсу і тоталітарної фразеології, шестидесятники промовили людським голосом, приглушуючи сучасників глибинністю своєї думки і звичайною, природною людяністю" (...) "Художня література є одним з наймогутніших засобів людського пізнання, однією з форм освоєння людиною реальної дійсности і засобом її впливу на формування дійсности"

Радянську систему описує так: Суть комуністичної системи визиску і гноблення полягає у привласненні засобів виробництва поневолених націй всесоюзними державними монополіями. Приватно-капіталістична система господарства замінена в СССР виробництвом за загальним державним пляном, при найгострішому контролі виробничих норм праці та при найнижчій заробітній платні працюючих.

Засуджує мілітаризм: Мілітаризм СССР гальмує розвиток людства, він завжди ніс і дальше несе в собі загрозу мирові. Союз партійно-державної бюрократії з мілітаристами перетворює СССР на найбільш реакційну і агресивну імперіялістичну потугу

Ну і до злободенного: "Український Націоналістичний Рух є виразником визвольних ідей українського народу, репрезентованих і реалізованих за різних конкретних умов історичної дійсности не тільки С. Петлюрою, М. Грушевським чи Є. Коновальцем, але й М. Хвильовим, О. Ольжичем і рухом генерації новаторів в Україні на чолі з В. Симоненком"

А також: "Російські історики і письменники, навіть білі емігранти і реакціонери перевидаються в СССР, а з інших культур і зокрема української викреслюються письменники та історики, як М. Грушевський, М. Хвильовий і В. Винниченко, тільки тому, що вони не вкладаються у російські великодержавні пляни."

​​Якщо умови, які Україна прийняла на переговорах з Угорщиною, справді такі, як повідомляли медіа, а саме:

- запровадження належної комунікації угорською мовою в школах;
- запровадження можливості отримувати лікування, голосувати та оформлювати документи угорською мовою,

то це win-win для обох сторін. Головне занепокоєння України полягало в тому, щоб не допустити появи сепаратистських елементів, лояльності до іншої держави за кордоном, а також законів, які підривали б необхідність вивчати, розуміти й опановувати українську мову. Схоже, обидва ці занепокоєння були враховані українською переговорною командою. Угорська сторона, прагнучи здобути легку політичну перемогу, здається, погодилася на такі умови. Якщо все справді відбуватиметься саме так, то ми покращили нашу країну.

Інше питання — як саме це було зроблено: через політичний шантаж і використання вразливого становища України заради здобуття символічних політичних перемог. Це є неприйнятною частиною.

У майбутньому Україна могла б згадати свою спадщину — як перша країна у світі, що запровадила закон про національно-персональну автономію, — і розширити права меншин на бюджетування, представництво та самоврядування у власних справах. Усе це — в дусі громадянського патріотизму: як для повної реалізації прав меншин, незалежно від місця їхнього проживання, на повноцінні національні права, так і для утвердження почуття гордості за належність до української громадянської нації.

Це було б особливо цінним у контексті необхідного майбутнього запровадження кримськотатарської національної автономії, але також могло б породити унікальні форми діяльності корінних народів, таких як маріупольські греки, і значно сильніше пов’язати права таких меншин, як болгари, поляки, євреї, німці та інші, з українським державним проєктом — не лише пасивно, а й активно, через їхній власний національний внесок у нього.

«Бути українцем — значить бути постійно в стані доказування свого права на існування».

Від канадівського Пласту:

💛У Пласті ми віримо в силу підтримки і єдності.

Кожна людина заслуговує на прийняття і повагу, незалежно від того, ким вона є.

🏳️‍🌈Вітаємо спільноту LGBTQ2S+ з Місяцем Прайду!

Разом ми сильніші — підтримуємо одне одного і крокуємо вперед з гордістю та повагою.

​Большинство русских относится к украинскому вопросу с особой подозрительностью. Даже те, которые допускают право самоопределения для Латвии, Эстонии, Грузии, отказывают в этом праве Украине. Мне пришлось слышать однажды:    

"Помилуйте, да ведь независимая Украина выстроит крепости на своей границе и будет защищать свой хлеб и свой сахар с оружием в руках. Эти неожиданные слова говорил военный.

Другой раз я слышал следующие „соображения":

"Помилуйте, да зачем нам спешить с признанием независимости Украины? Ведь сами украинцы заявляют о своем желании находиться в составе России. Поговорите с Председателем Украинского Национального Союза, Маркотуном".

Я не знаю, будут ли украинцы строить крепости на границах и представляет ли кого-либо г. Маркотун, проживающий уже не первый месяц в Париже. Но я знаю, что одно из величайших завоеваний величайшей революции русской — утверждение права самоопределения народов.

Не потечет река вспять, и не возвратится то время, когда были хозяева и рабы. Кто горюет об этом Николаевском времени, тому с нами не по дороге.

Право самоопределения народов — право на независимость государств.

(...) Для них Республика Русская не реальный и неопровержимейший факт, а предмет бессильного гнева.

Для них уничтожение помещичьего землевладения не реальный и неопровержимейший факт, а предмет неистовой злобы.

И для них право на независимость Латвии, Эстонии, Белоруссии, Украины, Казачьих земель и т. д. не реальный и неопровержимейший факт, а предмет „протестующего" негодования.

И те "левые", которые присоединяют свой демократический голос к голосам 6ывших царских министров, когда речь идет о праве самоопределения народов, не понимают, что они заражены той же Николаевской психологией, которая составляет сокровенную сущность всех "Освагов" и "Русских Советов".

На другой день после переворота, не будет России в старых географических рамках, а будет Россия и независимые Латвия, Эстония, Литва, Белоруссия, Украина, Казачьи земли, Грузия, Азербайджан и т. д.

Что касается меня, то я не усматриваю в этом „расчленении" народного бедствия. Я приветствую независимость каждого государства и вижу широкое поле для тяжкого и светлого, общими усилиями, строительства будущего.

— Борис Савінков, російський революціонер з Харкова
Джерело: Свобода : Газ. полит., лит. и обществ. - Варшава, 1921 г. № 267, 7 июня

Це якщо у когось колись з'явиться бажання замінити чимсь Булгакова, то Б. Савінков на мою думку на цю роль буде набагато кращим кандидатом — та і загалом, матеріалів про росіян в армії УНР та УПА, загалом достатньо. Та і до того ж, прочитаний у 16 років Савінков в літературному сенсі на мене вплинув більше ніж Булгаков, якого змушували читати в школі на уроках російської мови — і який зовсім не вразив (мені здається в мене був останній випуск в україномовній школі, де російська була як обов'язкова іноземна)

Савінков був один з небагатьох діячів часів російської революції, хто, хоч і пізно, але підтримав українську незалежність. Іншим таким був В. Чернов, який вже в еміграції порвав з російською діаспорою і разом з українськими есерами Шаповалом і Григоріївим робив Соціалістичну Лігу Нового Сходу.

«Старий світовий порядок підірвано. Залишимо ностальгію та побудуємо новий».

У рамках Фестивалю Hay-on-Wye у Вельсі екс-президент Чилі говорив про лівицю в Новому світовому порядку та залишив 3 цікавих політичних роздумів:

1/ Подолати ностальгію

Організації на кшталт ООН чи СОТ створювалися для реальності 1945 року. Сьогодні світ зовсім інший. Не варто сумувати за минулим; треба проектувати майбутнє.

«Одна з причин, чому ООН зараз не працює, бо коли він створювався, більшість країн, які зараз існують, навіть не були незалежними»

2/ Менше апокаліпсису, більше надії

Наративи про колапс виснажують електорат. Прогресизм мусить відмовитися від катастрофістських промов і почати пропонувати історії, засновані на надії на майбутнє.

3/ Помилка недооцінювати тих, хто голосує

Називати «дурнями» чи «невігласами» тих, хто голосував за Трампа, Brexit чи праві опції в Латинській Америці, — це практично політичне самогубство.

Звичайно нам треба займатися податками, земельним, на багатства — але ми повинні зробити так, що коли уряди про це говорять, вони не будуть "піддаватися буллінгу" — якщо ви зміните це, то ми підемо"

Уряду потрібно мати простір для помилок. Венчурні капіталісти обожнюють казати — я це робив, в мене не виходило, не виходило, але я зібрався, і після праці над помилками — це зробив. Вони позиціонують себе як ті, хто беруть ризики. Я пропоную робити такі "лабораторії" для урядів, в тому числі і для місцевих урядів — робити уряд, який має змогу ризикувати, ризикувати, помилятися і вчитися з помилок — бо лише так він покращується, лише так наше урядування стає кращим.

"Нам треба не виправляти "помилки" ринку, нам треба визначати для чого, для яких цілей, в який спосіб, як функціонує ринок. Ми повинні в першу чергу формувати, а не регулювати"

Подкаст з неймовірною Маріаною Маццукато, який розбирає як нам вийти з економіки безпоміччя в сторону економіки загального блага — і поставити наші економічні життя не під контроль випадку чи чиїсь венчурних амбіцій.

"IRA — програма Байдена про масивне збільшення стимулів і покращення економіки — найбільше вплинула на червоні штати. І тим не менше, вони проголосували за Трампа. Як так сталося, що формула "its the economy, stupid" не спрацювала, як місця, де було зосереджене зростання, одночасно не відчули визнання і валідацію, не повернули гідність, після того як вони були залишені позаду політиками?

Як ми можемо зробити так, щоб через співучасть, люди відчували важливість і приналежність, відчували себе часткою економіки, і відчували, але не лише чули згори високомірні фрази, як та чи інша політика буде хорошою для них — і можливо це навіть так — але в кінці без відчуття участі, власності, гідності в ході таких політик — як зробити щоб люди це відчували, були частиною економіки, відчували певну частку контролю, приналежності і гідності?"

П'ять принципів економіки загального блага від Маццукатто

— відкритість і відповідальність
— відчуття і наявність сенсу, направленості, мети
— співтворення та участь, т. зв. економіка участі, залучення людей в рішення, які їх стосуються
— колективна практика спроб і помилок, розділення нових знань, колективна діяльність
— доступність для всіх і розділення благ, достатку, 'винагороди' від економіки для всіх.

⚔️🔱5-10 червня 1917 року в Києві відбувся II Всеукраїнський військовий з'їзд.

В роботі з'їзду узяло участь 2308 делегатів, які репрезентували понад півтора мільйона вояків-українців російської армії. Таке широке представництво було досягнуте не лише завдяки організаційній діяльності Військового клубу імені гетьмана Павла Полуботка, але й завдяки наказу про заборону з'їзду Олександром Керенським (з Тимчасового Уряду Російської імперії), який надійшов до кожної військової частини.

Головою з'їзду було обрано В. Винниченка. З'їзд прийняв ряд резолюцій політичного і військового характеру. Делегати зажадали, щоб Тимчасовий уряд визнавав розпорядження Української Центральної Ради і запропонував УЦР негайно приступити до організації самостійних державних і військових структур. З'їзд вирішив якнайшвидше розробити план українізації війська і вжити всіх заходів для негайного втілення його в життя. На з'їзді було обрано Тимчасову Раду Військових Депутатів у складі 132 чол., яка увійшла до складу УЦР.

З'їзд став демонстрацією українського національного руху. Спираючись на підтримку цього форуму, керівники УЦР на його засіданні 23 червня обнародували 1-й Універсал УЦР, що проголосив автономію України.

🌐 Історія України

"Ми б ніколи не полетіли на місяць, якщо б ми робили "бізнес френдлі" політики. Що зробило НАСА? Вони змінили як працюють закупівлі і держконтракти, працювали з 400,000 людьми в приватний сектор, повністю направленим НАСА. Опускаючись на низовий рівень, що це означає? Ми маємо брати ці великі плани і розбивати їх на малі завдання, які можуть бути зроблені на локальному, регіональному, національному рівні.

У випадку НАСА, науковці повинні визначати цілі для досягнення поставленої їм цілі. У більш 'земних' справах, ми повинні якомога сильніше залучити локальні і регіональні інституції, людей 'знизу' у взагалі визначення, що взагалі означає економічне зростання? зелений перехід?"

"В мене є друг, Дженіфер Пахка, він про це пише — Коли людей змушують розбиратися в документації і в новій діджітал інфраструктурі, щоб отримати свої базові права — це принизливо. Ми повинні робити кращі політики".

Книга про яку вона говорить:

Jennifer Pahlka, Recoding America: Why Government Is Failing in the Digital Age and How We Can Do Better

Короткий підсумок книжки від гугл:

Політика проти реалізації: законодавці й політики отримують винагороду за розробку масштабних політик, але приділяють мало уваги їхньому технічному впровадженню.

Тягар бюрократії: громадяни втрачають мільярди годин, намагаючись розібратися зі складними й заплутаними бюрократичними системами. Фактично американці щороку витрачають понад 10,5 мільярда годин — у середньому (42) години на дорослу людину — лише на державну паперову тяганину.

Жорстка бюрократія: замість того щоб довіряти кваліфікованим державним службовцям у розв’язанні проблем, установи покладаються на негнучкі правила та масштабні аутсорсингові IT-контракти, які в підсумку створюють непридатні до використання й застарілі системи.

Як ми можемо зробити краще

Дизайн, орієнтований на людину: держава має переосмислити свої відносини з громадськістю, проєктуючи послуги на основі реальних потреб громадян, а не ставлячи на перше місце адміністративні вимоги бюрократії.

Реалізація як стратегія: політику не можна відокремлювати від способу її виконання. Справжній успіх вимагає від лідерів тестувати, вимірювати й коригувати цифрові інструменти та послуги в режимі реального часу.

Розширення повноважень державних службовців: держава має довіряти своїм технологічним фахівцям і публічним управлінцям, надаючи їм простір для ухвалення рішень, щоб вони могли будувати компактні, сучасні й надійні цифрові платформи.

"Ми спостерігаємо зближення ультраправих і ультралівих біля порогу Кремля. У Німеччині зростання AfD віддзеркалюється рухом BSW Сари Вагенкнехт (...) Апеляція Вагенкнехт до «лівого консерватизму» є особливо небезпечною, оскільки вона пропонує прихисток тим, хто прагне соціального захисту, але боїться культурних змін.

Ця гібридна ідеологія фактично вихолощує демократичний дискурс, поєднуючи традиціоналістські соціальні тривоги з геополітичним світоглядом із нульовою сумою. Вона діє через відокремлення «соціальної справедливості» від «прав людини», переосмислюючи останні як західне нав’язування, що підриває національний суверенітет.

Подальший шлях вимагає фундаментальної зміни стратегії. Ліберальна демократія має припинити поступатися автократам територією «патріотизму» та «ідентичності».

Ми повинні довести, що між відданим патріотизмом і послідовною демократичною позицією немає жодної суперечності. Справжній патріотизм полягає не в параноїдальному ізоляціонізмі Віктора Орбана чи Роберта Фіцо. Він полягає в силі держави, яка захищає права своїх громадян і водночас шанує їхню спадщину.

Ми маємо вийти за межі «бюрократичного холоду» й запропонувати суспільству «теплий дім».

Цей «теплий дім» має спиратися на три стовпи:

по-перше, економічний патріотизм, за якого держава активно захищає місцевий ринок праці та систему соціального добробуту від потрясінь нерегульованої глобалізації;

по-друге, утвердження національної культури не як оборонного бар’єра, а як живої, динамічної спадщини, що органічно поєднується з європейськими цінностями; і,

по-третє, «політику присутності», за якої лідери безпосередньо взаємодіють із проблемами віддалених або занедбаних громад, зміщуючи діалог від абстрактних інституційних реформ до відчутних покращень у повсякденній безпеці та відчутті належності.

Ми маємо відповідати на страхи війни та тривоги глобалізації не зверхнім відмахуванням, а сильнішим наративом безпеки й належності. Якщо ми не повернемо собі національний наратив, то залишимо двері відчиненими для тих, хто готовий обміняти нашу свободу на порожню обіцянку «стабільності».

https://www.liberalcurrents.com/the-patriots-dilemma-can-liberal-democracy-reclaim-the-national-narrative/

«Тому, хоч на політичному небосклоні європейські дипломати вивісили білу хоругву миру, ми стоїмо дальше під знаком бойового кличу. Нарід такий, як наш, що бореться на всіх полях о право життя та розвитку, мусить все бути на чатах, бо не знає ні дня, ні години, коли столітний ворог зміриться завдати йому послідний удар. Але сей послідний змаг може вийти нам на користь. Не кожда хмара сипле град, не кожда блискавка вбиває — є хмари, що плодоносний дощ спускають на ялові поля, є блискавки, що розсвічують темряву і прочищують атмосферу. Ми ждемо такої рокової блискавки, що вкаже нам наш власний шлях, до власної поведе цілі».

— Олена Степанів, Жіночій організаційний кабінет, 1912.