​​ЗАКОН УНР
про місцеві конгреси і ради трудового народу (1919 р.)

Для боротьби з контрреволюцією та анархією, для нагляду за діяльністю місцевих представників влади і за виконанням законів революційного уряду України скликаються повітові та губернські конгреси трудового народу з представників селянства, робітництва і трудової інтелігенції.
Для організації конгресів утворюються губернські та повітові організаційні комісії.

Губернські організаційні комісії складаються з губернського комісара або його помічника, двох представників від Селянської Спілки і по одному представнику від місцевого професійного робітничого союзу та губернської народної управи.

Повітові комісії складаються з повітового комісара або його помічника, двох представників від Селянської Спілки і по одному представнику від місцевого робітничого професійного союзу та повітової народної управи.

Комісії обирають зі свого складу голову і секретаря. Засідання комісії є чинними за участі трьох членів.

Право представництва на трудових конгресах належить лише трудовому селянству, робітництву і трудовій інтелігенції з тими обмеженнями, які зазначені в інструкції для виборів до Всеукраїнського Трудового Конгресу.
Повітові конгреси складаються з уповноважених від селянських сходів: по одному уповноваженому від села з населенням від 500 до 2 000 осіб і по два представники від села з більшою кількістю населення.

Невеликі села і хутори об’єднуються для обрання представника.

Кількість уповноважених на повітовому конгресі від робітників і трудової інтелігенції остаточно встановлюється повітовою організаційною комісією на підставі статистичних висновків і залежно від пропорційного співвідношення різних груп місцевого населення. При цьому представників від робітництва має бути не більше 30% і не менше 10% загальної кількості членів конгресу, а представників від трудової інтелігенції — не більше 20% і не менше 10%.

Комісія також встановлює, від якої кількості робітників чи представників інтелігенції обирається уповноважений на конгрес.

Губернські конгреси складаються з представників від волосних селянських сходів: по одному уповноваженому від кожної волості. Кількість уповноважених на губернському конгресі від робітництва і трудової інтелігенції встановлюється губернською організаційною комісією з обмеженням, зазначеним в артикулі 9.

Якщо Петлюра герой для української лівиці — за його персональні заслуги, демократизм, патріотизм, лідерство, соціальні реформи і республіканізм — а він абсолютно таким є — то і Микита Шаповал таким теж є.

Микита Шаповал, один з провідних членів Української Партії Соціалістів-Революціонерів, критик Петлюри зліва, з лівоесерівських позицій, на жаль, недоречно забутий.

І так само, як до річниці Петлюри, до річниці Шаповала я буду готувати текст до «Республіки», і можливо інші матеріали.

Плюралізм важливий, і як на мою думку, «петлюрівці» і «шаповалісти» тримали порівну правильного розуміння, але революція, розділена, на роздоріжжі, без взаєморозуміння цих сил, на жаль не змогла вмобілізувати всі можливі сили на захист України тоді.

Микита Шаповал народився 8 червня. Також для тих, у кого є інтерес — це також можливість написати блог-текст на ліву рефлексію, думки, фантазію — чи може навіть концепти і програми на обговорення — на «Республіку», до дня одного з найцікавіших українських есерів.

На книжковому арсеналі виступ Кейт Тсуркан, про те, як робити українську літературу відомою за кордоном.

Говорили про образи і естетику. Багато людей публікують пости з темним освіщенням, свічкою і Достоєвським, — навколо літератури і культури вибудовуються естетичні образи, певна ідентичність, читаючи щось, ти також робиш певну заяву про себе — хто я є, читаючи це.

Перекладач таким чином повинен бути ще й певним рекламним агентом, працювати з образом автор_ки, а також з тим, ким читання робить читача. Кейт описувала як приклад Софію Яблонську, якою захоплюється, як вона їздила по різним країнам, в Морокко, не знаючи мови, знаходилась, знаходила людей — які це вольові, цікаві дії, знайомства. Як підсумовувала Кейт, треба робити літературу ʼsexy,ʼ щодо наших цікавих та багатогранних авторів та авторок

Цікавий тест «хто ви з Російської революції». Я майже точно впевнений, що в написанні цього тесту була деяка аспірація від мене: я якщо не єдиний автор (хоч цілком можливо, що єдиний), то напевно єдиний популяризатор Татарської соціалістичної партії англійською.

Дуже радий, що тема стає більш популярною. Пройдіть теж, напишіть який результат випав: https://www.theodramatist.com/revolutionary-russia

​​Мадзіні про революції

"Без загальної мети, можуть бути заворушення, а часом і переможні повстання, але не революції. Ви матимете зміну людей і адміністрації; одну касту, що заступає іншу; одну династичну гілку, що витісняє іншу. Це неминуче тягне за собою відступ назад; повільне відновлення минулого, яке повстання раптово зруйнувало; поступове відновлення, під новими назвами, старого порядку речей, для знищення якого народ і піднявся.

Суспільства мають таку потребу в єдності, що, не знайшовши її в повстанні, вони повертаються до реставрації. Тоді виникає нове невдоволення, нова боротьба, новий вибух. Франція довела це з надлишком. У 1830 році вона здійснила дива відваги й доблесті заради заперечення. Вона піднялася, щоб руйнувати, без позитивних переконань, без жодної визначеної органічної мети, і думала, що досягла свого кінця, коли скасувала старий принцип легітимності.

Вона спустилася в ту прірву, яку саме лише повстання ніколи не може заповнити; і через те, що не усвідомила, наскільки необхідним є певний принцип відбудови, сьогодні ... вже далеко просунулася шляхом до повної реставрації.

... Революція проголошує, що держава прогнила; що її механізм більше не відповідає потребам найбільшої кількості громадян; що її інституції безсилі спрямовувати загальний рух; що народна й суспільна думка переросла життєвий принцип цих інституцій; що нова фаза в розвитку національних сил не знаходить ані вираження, ані представництва в офіційній конституції країни, а отже, мусить створити їх для себе сама.

Ця революція справді творить. Оскільки її завдання — збільшити, а не зменшити надбання нації, вона не порушує ні істин, якими володіє більшість, ні прав, які вона вважає священними; натомість вона реорганізовує все на новій основі; вона збирає й гармонізує навколо нового принципу всі елементи й сили країни; вона надає єдності напряму, спрямованого до нової мети, усім тим прагненням, які раніше були розпорошені в гонитві за різними цілями.

... Індивід є священним; його інтереси, його права — недоторканні. Але зробити їх єдиною основою політичної будови й сказати кожній людині, щоб вона здобувала своє майбутнє власними, ніким не підтриманими силами, — означає віддати суспільство й поступ на волю випадковостей природи, його суспільного інстинкту; означає посіяти егоїзм у душі; а зрештою — встановити панування сильних над слабкими, тих, хто має, над тими, хто не має.

Численні марні спроби останніх сорока років доводять це. . . . Якщо силою прикладу вам удасться вкоренити в серці нації принцип, який Французька революція проголосила, але так і не здійснила, — що Держава зобов’язана забезпечити кожному своєму членові засоби існування або можливість працювати заради них, — і додати до цього справедливе визначення самого існування, тоді ви підготуєте торжество права над привілеєм; кінець монополії одного класу над іншим і кінець злиденності"

— Джузеппе Мадзіні, Революційний націоналізм

Мадзіні один з моїх улюблених "старих" лівих авторів. І чесно, якщо марксизм як доктрина все ще живий, і навіть є частково вписаний в принципи деяких соціал-демократичних і соціалістичних партій, то так само право на життя і певне переродження має і мадзініанізм, навіть якщо не по імені, а доктринально. Основні принципи великого італійця включали:

Прогресивний патріотизм та націоналізм: відкидає етнічний націоналізм на користь демократичного, громадянського обов’язку перед своєю спільнотою (patria), який служить ширшому благу людства.

Першість обов’язків: стверджує, що надмірний наголос на індивідуальних правах веде до ізоляції та егоїзму; громадянське процвітання потребує колективної відповідальності й моральної дії.

Кооперативна економіка: виступає за асоційовану працю та припинення економічних привілеїв, уявляючи суспільство як мережу співпраці, а не як систему конкуруючих класів.

Регіональний республіканізм: просуває ідею, що вільні нації мають об’єднатися в кооперативний міжнародний порядок, часто перегукуючись із його баченням «Сполучених Штатів Європи».

Інтервенціонізм: мадзинізм зосереджується передусім на підтримці indegenous (місцевих, національно-визвольних) народних революцій і розглядає інтервенцію суто як допоміжний щит проти іноземної тиранії під час активного повстання.

Цікава конференція пройде в Києві про анархізм від колективу «Чорнозем». Приходьте!