Тільки вчора бачив людей з Kyiv Independent і хвалив їх історичні матеріали. Сьогодні ж бачу що чинний нардеп від ЄС Володимир Вʼятрович, і ультраправий монархіст, голова УІНП вже називають ті матеріали проросійською пропагандою (!) через те що авторка назвала ОУН контроверсійними через колаборацію з нацистами, і написала, що історики сперечаються щодо того, наскільки відповідальний Петлюра що не зупинив погроми.

Авторка при тому не є за професією істориком. При тому, обидва голова УІНП і нардеп негідно йдуть щодо вимог своєї посади. Це нормально в країні мати якісь погляди, відмінні від поглядів голови УІНП та зазначати факти.

Я вже писав, що в націоналістичному Китаї (а згодом — Тайвані) була і є така практика, як роль Цензора при місцевих і національному уряді. Ці цензори повинні власне цензурувати висловлення вищого ешелона влади, якщо вони поводяться негідно своєї посади, використовують її для неправомірних впливів, займаються грубістю, залякуванням виборців, тощо.

По хорошому, поведінка голови УІНП недопустима його посади. Вʼятрович, який таку посаду вже не займає, має більший простір для таких висловлень думок, але повинен враховувати свій авторитет як народний депутат, враховувати відповідальність перед країною і народом, що він очевидно не робить.

PS "проросійська" стаття про яку йдеться: https://kyivindependent.com/who-killed-symon-petliura-revisiting-the-assassination-of-ukraines-controversial-military-leader-100-years-later/
Спробуйте знайти проросійськість — чи хоч щось подібне.

З тим, як верхівка історичної дискусії діє в інтересах купки радикалів і позбулась будь-якої спроби репрезентувати якусь загальну, колективну народну пам'ять — та роль, яка і є у держави— то нема нічого іншого і кращого, ніж самим вибудовувати таку пам'ять — робити пам'ятні місця і розповідати про тих історичних фігур, родичів, події, чи навіть зараз — полеглих героїв — які в офіціоз не попадають і не вписуються.

Це ось та форма самоврядування, яка і формує громадянську свідомість і історичну пам'ять. Це власне і та форма, за якою в нас збереглася пам'ять про українських героїв, про УНР, за часи Радянського Союзу.

В такому випадку головне не думати, що думка декількох радикалів-монархістів, "гетьманців" їй богу, цінніше вашої, і що вони мають більше право на країну, ніж ви.

От через тиждень буде річниця Микити Шаповала. Час від часу з'являються невеликі хвилі пам'яті про нього. Остання виходила під заголовками на кшталт "бахмутянин, що підірвав Пушкіна в Харкові" — і справді. А ще видатний соціаліст-революціонер, основний діяч того крила діаспори, що критикували Петлюру зліва. Буде нагода згадати про нього.

Якщо бідність існує не через природні обставини, а через те, як ми організували наші інституції — то я не можу уявити, наскільки великий наш гріх...

— Чарльз Дарвін

"Щось глибоко не так у тому, як ми живемо сьогодні. Протягом 30 років ми робили чесноту з гонитви за матеріальними інтересами: справді, ця гонитва тепер становить усе, що залишилося від нашого почуття колективної мети.

Ми знаємо, чого коштують речі, але не маємо уявлення про їхню цінність.

Ми більше не питаємо про звішену як судові процеси чи прийняття законів оцінку: чи це добре для нас? Чи це справедливо? Чи просто? Чи правильно? Чи допоможе це створити краще суспільство чи кращий світ?

Раніше це були питання політичного дискурсу, навіть якщо вони не передбачали простих відповідей. Ми повинні ще раз навчитися їх ставити»

— Тоні Джадт

Історик Геннадій Єфіменко публікує такий матеріал. Згідно з його дослідженням, "петлюрівщина" стала терміном загальновживаним, але не тільки супроти українців. Басмачів, алашівців, сибірських автономів, есерських партій корінних народів — всіх доволі часто кликали "петлюрівщиною."

Боротьба поневолених народів була асоційована з прикладом України.

Приводжу до прикладу статтю "Петлюровщина на Востоке" про "самостийну республику" Сибір.

​​Я проти податку на бідність. З анонсом КМДА про підвищення цін відразу зʼявилось багато експертів, риторика яких виглядає так: «підвищувати треба, але розумно».

Насправді, при великому бажанні, всю суму витрат на громадський транспорт можна закрити містом. Добрати 2-3 млрд до майже 115 млрд бюджету не представляється такою сильною проблемою. — було б бажання.

Проте ось ці реформаторські пропозиції, з підвищенням транспорту «по часу використання» мене турбують.

Приймаючи, що організації і «експерти» молодці, що виступили проти кличківського підвищення, я не вважаю за справедливим деякі капітуляції і підходи.

Це мало б сенс, якби в нас було децентралізоване місце, де власність на землю була плюс-мінус розпорошена, і робота та офіси не були зконцентровані в ряді ділянок біля центру.

Але в нас не так. І тому пропозиції від деяких критиків квиток «по часу» це податок на тих, кому добиратися на роботу довше інших, по жителям спальних районів і особливо Троєщини. Виходить, що люди, які не можуть дозволити собі знімати квартиру в центрі караються за це. В результаті маємо ще один в розумному виді викладений «податок на бідність».

Податкова-індустріальна стратегія Народовладдя. Згоден з усім. Особливо приємно бачити дифіренційований ПДВ — один з інноваційних податків — який дуже простий в імплементації і щиро необхідний Україні, яка звикла опиратися на регресивні податки.

ПДВ імплементують в спосіб, який щкодить найбіднішим. Повинно бути навпаки.

"Більше ніж коли-небудь, в епоху штучного інтелекту та робототехніки, неможливо покладатися виключно на «невидиму руку» ринку. Політика має завдання спрямовувати економіку та технології на загальне благо, сприяючи гідній праці, соціальній інклюзії та справедливому розподілу вигод від інновацій."

- Папа Лев XIV.

І також: «закони та методи перерозподілу, безумовно, необхідні для виправлення дисбалансів, включно з податковими системами, що полегшують тягар для найслабших і вимагають більше від тих, хто має більші ресурси.

Однак прагнення соціальної справедливості не повинно розглядатися як окрема проблема, що виникає лише після створення багатства, ніби економіка існує виключно для створення багатства, а політика лише згодом втручаються, щоб його розподілити.

Справді, справедливість стосується кожної фази економічної діяльності — від набуття ресурсів до фінансування, і від виробництва до споживання; кожен вибір має моральні наслідки»

- Папа Лев XIV.

​​ЗАКОН УНР
про місцеві конгреси і ради трудового народу (1919 р.)

Для боротьби з контрреволюцією та анархією, для нагляду за діяльністю місцевих представників влади і за виконанням законів революційного уряду України скликаються повітові та губернські конгреси трудового народу з представників селянства, робітництва і трудової інтелігенції.
Для організації конгресів утворюються губернські та повітові організаційні комісії.

Губернські організаційні комісії складаються з губернського комісара або його помічника, двох представників від Селянської Спілки і по одному представнику від місцевого професійного робітничого союзу та губернської народної управи.

Повітові комісії складаються з повітового комісара або його помічника, двох представників від Селянської Спілки і по одному представнику від місцевого робітничого професійного союзу та повітової народної управи.

Комісії обирають зі свого складу голову і секретаря. Засідання комісії є чинними за участі трьох членів.

Право представництва на трудових конгресах належить лише трудовому селянству, робітництву і трудовій інтелігенції з тими обмеженнями, які зазначені в інструкції для виборів до Всеукраїнського Трудового Конгресу.
Повітові конгреси складаються з уповноважених від селянських сходів: по одному уповноваженому від села з населенням від 500 до 2 000 осіб і по два представники від села з більшою кількістю населення.

Невеликі села і хутори об’єднуються для обрання представника.

Кількість уповноважених на повітовому конгресі від робітників і трудової інтелігенції остаточно встановлюється повітовою організаційною комісією на підставі статистичних висновків і залежно від пропорційного співвідношення різних груп місцевого населення. При цьому представників від робітництва має бути не більше 30% і не менше 10% загальної кількості членів конгресу, а представників від трудової інтелігенції — не більше 20% і не менше 10%.

Комісія також встановлює, від якої кількості робітників чи представників інтелігенції обирається уповноважений на конгрес.

Губернські конгреси складаються з представників від волосних селянських сходів: по одному уповноваженому від кожної волості. Кількість уповноважених на губернському конгресі від робітництва і трудової інтелігенції встановлюється губернською організаційною комісією з обмеженням, зазначеним в артикулі 9.

Якщо Петлюра герой для української лівиці — за його персональні заслуги, демократизм, патріотизм, лідерство, соціальні реформи і республіканізм — а він абсолютно таким є — то і Микита Шаповал таким теж є.

Микита Шаповал, один з провідних членів Української Партії Соціалістів-Революціонерів, критик Петлюри зліва, з лівоесерівських позицій, на жаль, недоречно забутий.

І так само, як до річниці Петлюри, до річниці Шаповала я буду готувати текст до «Республіки», і можливо інші матеріали.

Плюралізм важливий, і як на мою думку, «петлюрівці» і «шаповалісти» тримали порівну правильного розуміння, але революція, розділена, на роздоріжжі, без взаєморозуміння цих сил, на жаль не змогла вмобілізувати всі можливі сили на захист України тоді.

Микита Шаповал народився 8 червня. Також для тих, у кого є інтерес — це також можливість написати блог-текст на ліву рефлексію, думки, фантазію — чи може навіть концепти і програми на обговорення — на «Республіку», до дня одного з найцікавіших українських есерів.

На книжковому арсеналі виступ Кейт Тсуркан, про те, як робити українську літературу відомою за кордоном.

Говорили про образи і естетику. Багато людей публікують пости з темним освіщенням, свічкою і Достоєвським, — навколо літератури і культури вибудовуються естетичні образи, певна ідентичність, читаючи щось, ти також робиш певну заяву про себе — хто я є, читаючи це.

Перекладач таким чином повинен бути ще й певним рекламним агентом, працювати з образом автор_ки, а також з тим, ким читання робить читача. Кейт описувала як приклад Софію Яблонську, якою захоплюється, як вона їздила по різним країнам, в Морокко, не знаючи мови, знаходилась, знаходила людей — які це вольові, цікаві дії, знайомства. Як підсумовувала Кейт, треба робити літературу ʼsexy,ʼ щодо наших цікавих та багатогранних авторів та авторок