"Ірландці російської імперії"
Коли Перша світова війна вщухла, і Ірландія, і Україна посилили свою боротьбу за самовизначення. Ніколи ще долі цих двох націй не були настільки співзвучними. У редакційній статті, опублікованій 1918 року під назвою «День “малих” націй», часопис Nationality раділо ослабленню Росії, яка вже не могла «лежати, мов огидна мокра ковдра, над національними прагненнями малих націй, саму назву й саме існування яких вона старанно приховувала від світу».
Успіх України, стверджував часопис Sinn Féin, був перемогою й для інших новопосталих націй, таких як Ірландія, а зменшення Росії — ударом по імперському пануванню ...
The Watchword of Labour публікувало повідомлення від Української партії соціалістів-революціонерів, яка інформувала, що статті, присвячені боротьбі Ірландії за свободу, з’являлися в головному виданні партії — Боротьбі, і що «українці перебувають у становищі, дуже подібному до вашого в Ірландії».
Звіт, складений 1921 року повноважним представником Sinn Féin у Москві Патріком МакКартаном, показував, що на цьому етапі він уже мав небагато ілюзій щодо більшовиків, з якими мав справу. «Ніхто з тих, хто має владу в Росії, не вдає, ніби думає, що існує така річ, як свобода».
І хоча уряд заявляв, що є диктатурою пролетаріату, він не був, зі слів Патріка «нічим подібним», а радше «диктатурою приблизно півдесятка лідерів Комуністичної партії». Лідер Sinn Féin зазначав, що, попри всі розмови про інтернаціоналізм у Росії, там був «не лише націоналізм, а й імперіалізм», і як приклад наводив ставлення до балтійських держав:
«Росіянин сміється з естонської мови так само, як британці звикли сміятися з ірландської мови. Вона, мовляв, вульгарна, жахлива тощо. Тому я не надто певен, що самовизначення Ірландії викликало б великий ентузіазм в офіційних колах».
Ірландці російської імперії за авторством Доннаха О Бієна
Коли Перша світова війна вщухла, і Ірландія, і Україна посилили свою боротьбу за самовизначення. Ніколи ще долі цих двох націй не були настільки співзвучними. У редакційній статті, опублікованій 1918 року під назвою «День “малих” націй», часопис Nationality раділо ослабленню Росії, яка вже не могла «лежати, мов огидна мокра ковдра, над національними прагненнями малих націй, саму назву й саме існування яких вона старанно приховувала від світу».
Успіх України, стверджував часопис Sinn Féin, був перемогою й для інших новопосталих націй, таких як Ірландія, а зменшення Росії — ударом по імперському пануванню ...
The Watchword of Labour публікувало повідомлення від Української партії соціалістів-революціонерів, яка інформувала, що статті, присвячені боротьбі Ірландії за свободу, з’являлися в головному виданні партії — Боротьбі, і що «українці перебувають у становищі, дуже подібному до вашого в Ірландії».
Звіт, складений 1921 року повноважним представником Sinn Féin у Москві Патріком МакКартаном, показував, що на цьому етапі він уже мав небагато ілюзій щодо більшовиків, з якими мав справу. «Ніхто з тих, хто має владу в Росії, не вдає, ніби думає, що існує така річ, як свобода».
І хоча уряд заявляв, що є диктатурою пролетаріату, він не був, зі слів Патріка «нічим подібним», а радше «диктатурою приблизно півдесятка лідерів Комуністичної партії». Лідер Sinn Féin зазначав, що, попри всі розмови про інтернаціоналізм у Росії, там був «не лише націоналізм, а й імперіалізм», і як приклад наводив ставлення до балтійських держав:
«Росіянин сміється з естонської мови так само, як британці звикли сміятися з ірландської мови. Вона, мовляв, вульгарна, жахлива тощо. Тому я не надто певен, що самовизначення Ірландії викликало б великий ентузіазм в офіційних колах».
Ірландці російської імперії за авторством Доннаха О Бієна
❤9😎3🥰1
Бразилія: історія економічного планування, девелопменталізму й політичних змін
Перші десятиліття ХХ століття в Бразилії минули під знаком порядку café com leite, за якого президентство почергово переходило між кавовою та скотарською олігархією. Формально це була республіка, але фактично владу утримували аграрні еліти, зорієнтовані на експорт і збереження старого соціального порядку.
Стара республіка більше виглядала як політична оболонка експортної олігархії. Право на новизну повільно перебирали молодші офіцери, міські комерсанти й невеликий, але зростаючий робітничий клас. Для них республіка мала бути інструментом порядку, індустріалізації та національного прогресу:
Ці процеси прискорилися за Жетуліу Варгаса, який атакував олігархічну дуополію через посилення держави, армії та реформаторського офіцерства. Планування було тісно пов’язане з риторикою національної оборони, економічним суверенітетом й націоналізмом.
Відповідно до Конституції 1934 року Варгас створив Федеральну комісію зовнішньої торгівлі, серед повноважень якої було формування «плану дій для захисту економіки». Пізніше період отримає назву Estado Novo — авторитарний режим Варгаса 1937–1945 років, економічно він відзначився активнішим будівництвом інституцій індустріалізації, включно з великими державними підприємствами у стратегічних секторах.
Обрання Жуселіну Кубічека де Олівейри президентом у 1956–1960 роках прискорило економічний розвиток і створило надію на перебудову політичного порядку в бік модернізації, певної демократичності та соціальної справедливості.
Кубічек прагнув бути спадкоємцем Варгаса «лише в найконструктивнішому сенсі цього слова», а не носієм авторитарних чи демагогічних тенденцій. Його головним інструментом став Plano de Metas — «План цілей», спрямований на прискорену індустріалізацію, розвиток енергетики, транспорту, базової промисловості та будівництво Brasília.
Після успіху цих ініціатив девелопменталізм став домінантною мовою бразильської політики. Став популярний підхід «індустріалізм як ідеологія».
Саме за уряду Кубічека остаточно сформувався сектор важкої промисловості: автомобілебудування, виробниче обладнання, суднобудування, нафтохімія, чавуноливарні та сталеливарні заводи.
Роки Кубічека «справді позначили консолідацію індустріалізації в Бразилії та заклали основу для економічного чуда після 1967 року»
Президентство Кубічека також ознаменувало консолідацію національного планування як раціонально-технічної діяльності. Політика наголошувала на ухваленні раціональних рішень, «тісно пов’язаних із життям і цінностями народу», і скоординованих діях відповідальних агентів.
Гуларт, соціальні плани й військовий переворот
Наступний етап пов’язаний із лівим урядом Жуана Гуларта. За нього планування дедалі більше набувало соціального характеру: йшлося про розвиток бідних регіонів, редистрибуцію, підтримку національної економіки та ширший демократичний контроль
План мав бути вже не лише інструментом індустріалізації, а й засобом подолання соціальної нерівності, аграрної реформи. Планування відійшло від технократичного й оборонного фреймування та перетворилося на простір політичних дебатів щодо майбутнього країни.
Уряд Гуларта був скинутий військовим переворотом 1964 року. Після цього планування не зникло, але змінило політичний зміст.
Військовий режим використав його для стабілізації, реставрації порядку й посилення капіталістично-олігархічного розвитку під контролем авторитарної держави.
Економічні досягнення були значними, особливо в період «бразильського дива», але їхні плоди концентрувалися в столиці, великих корпораціях і руках відносно вузьких груп. Державні інструменти були використані для побудови режиму нерівності, а також адаптації trickle-down ідеології.
Edelman, David J., and Allor, David J. (2018), “National Planning in Brazil: An Historical Perspective.” Journal of Social and Political Sciences
Перші десятиліття ХХ століття в Бразилії минули під знаком порядку café com leite, за якого президентство почергово переходило між кавовою та скотарською олігархією. Формально це була республіка, але фактично владу утримували аграрні еліти, зорієнтовані на експорт і збереження старого соціального порядку.
Стара республіка більше виглядала як політична оболонка експортної олігархії. Право на новизну повільно перебирали молодші офіцери, міські комерсанти й невеликий, але зростаючий робітничий клас. Для них республіка мала бути інструментом порядку, індустріалізації та національного прогресу:
«...індустріалізація, урбанізація, поширення націоналізму та зростання прагнення до змін привели в рух сили, з якими безплідна й позбавлена уяви Стара республіка була неспроможна впоратися»
(Burns 1980, 398).
Ці процеси прискорилися за Жетуліу Варгаса, який атакував олігархічну дуополію через посилення держави, армії та реформаторського офіцерства. Планування було тісно пов’язане з риторикою національної оборони, економічним суверенітетом й націоналізмом.
Відповідно до Конституції 1934 року Варгас створив Федеральну комісію зовнішньої торгівлі, серед повноважень якої було формування «плану дій для захисту економіки». Пізніше період отримає назву Estado Novo — авторитарний режим Варгаса 1937–1945 років, економічно він відзначився активнішим будівництвом інституцій індустріалізації, включно з великими державними підприємствами у стратегічних секторах.
Обрання Жуселіну Кубічека де Олівейри президентом у 1956–1960 роках прискорило економічний розвиток і створило надію на перебудову політичного порядку в бік модернізації, певної демократичності та соціальної справедливості.
Кубічек прагнув бути спадкоємцем Варгаса «лише в найконструктивнішому сенсі цього слова», а не носієм авторитарних чи демагогічних тенденцій. Його головним інструментом став Plano de Metas — «План цілей», спрямований на прискорену індустріалізацію, розвиток енергетики, транспорту, базової промисловості та будівництво Brasília.
Після успіху цих ініціатив девелопменталізм став домінантною мовою бразильської політики. Став популярний підхід «індустріалізм як ідеологія».
Саме за уряду Кубічека остаточно сформувався сектор важкої промисловості: автомобілебудування, виробниче обладнання, суднобудування, нафтохімія, чавуноливарні та сталеливарні заводи.
Роки Кубічека «справді позначили консолідацію індустріалізації в Бразилії та заклали основу для економічного чуда після 1967 року»
Президентство Кубічека також ознаменувало консолідацію національного планування як раціонально-технічної діяльності. Політика наголошувала на ухваленні раціональних рішень, «тісно пов’язаних із життям і цінностями народу», і скоординованих діях відповідальних агентів.
Гуларт, соціальні плани й військовий переворот
Наступний етап пов’язаний із лівим урядом Жуана Гуларта. За нього планування дедалі більше набувало соціального характеру: йшлося про розвиток бідних регіонів, редистрибуцію, підтримку національної економіки та ширший демократичний контроль
План мав бути вже не лише інструментом індустріалізації, а й засобом подолання соціальної нерівності, аграрної реформи. Планування відійшло від технократичного й оборонного фреймування та перетворилося на простір політичних дебатів щодо майбутнього країни.
Уряд Гуларта був скинутий військовим переворотом 1964 року. Після цього планування не зникло, але змінило політичний зміст.
Військовий режим використав його для стабілізації, реставрації порядку й посилення капіталістично-олігархічного розвитку під контролем авторитарної держави.
Економічні досягнення були значними, особливо в період «бразильського дива», але їхні плоди концентрувалися в столиці, великих корпораціях і руках відносно вузьких груп. Державні інструменти були використані для побудови режиму нерівності, а також адаптації trickle-down ідеології.
Edelman, David J., and Allor, David J. (2018), “National Planning in Brazil: An Historical Perspective.” Journal of Social and Political Sciences
❤1
Forwarded from СУСПІЛЬНЕ НОВИНИ
У Києві змінять вартість проїзду у комунальному транспорті, разова поїздка коштуватиме 30 гривень, повідомили у КМДА. Для пасажирів, які регулярно користуються міським транспортом, діятимуть знижки залежно від кількості придбаних поїздок на транспортну картку.
При покупці місячних проїзних вартість однієї поїздки становитиме приблизно 23,3–23,6 гривні. Студенти сплачуватимуть 50% вартості місячного проїзного. Учні під час навчального року користуватимуться транспортом безкоштовно, а влітку — зі знижкою 75%.
Фото: КМДА
При покупці місячних проїзних вартість однієї поїздки становитиме приблизно 23,3–23,6 гривні. Студенти сплачуватимуть 50% вартості місячного проїзного. Учні під час навчального року користуватимуться транспортом безкоштовно, а влітку — зі знижкою 75%.
Фото: КМДА
😭13🫡4👀1💘1
Forwarded from Моя Яма (🇺🇦‡Дмитро‡ 🇪🇺🇽🇰 🏳️🌈)
Щойно позвонили з поліції, попросили утриматись від "прапорів ЛГБТ" на мітингу бо.... "Тернопіль релігійна область, самі розумієте".
Також "між нами" розказвв, що під час минулої акції "Спілка ветеранів" пропонувала розігнати акцію.
Я спитав чи є якась не релігійна область в Україні і попросив виклнувати свою роботу з забезпеченням порятунку та безпеки.
Я посеру з того всього
Також "між нами" розказвв, що під час минулої акції "Спілка ветеранів" пропонувала розігнати акцію.
Я спитав чи є якась не релігійна область в Україні і попросив виклнувати свою роботу з забезпеченням порятунку та безпеки.
Я посеру з того всього
😭9💔2💘1
Forwarded from Моя Яма (🇺🇦‡Дмитро‡ 🇪🇺🇽🇰 🏳️🌈)
Щодо ветеранів це може бути цілком собі вкид, щоб налякати. Найгірше, що можна зробити з такої ситуації то це дискредитувати реальних ветеранів.
💯12
СУСПІЛЬНЕ НОВИНИ
У Києві змінять вартість проїзду у комунальному транспорті, разова поїздка коштуватиме 30 гривень, повідомили у КМДА. Для пасажирів, які регулярно користуються міським транспортом, діятимуть знижки залежно від кількості придбаних поїздок на транспортну картку.…
Ось ці "джинси' про нібито "неефективність" чи неможливість (!) проїзду по 8 грн це не більше ніж пропагандистська компанія. Закликаю на неї не вестися. Метро не повинно бути окупним, а ці цифри взяті з голови. Нібито загальноприйнята думка, що метро "не може бути 8 грн" так само аргументується хіба що вайбами.
В нас збиткові Збройні Сили, збиткові дороги, збиткове водопостачення, медицина, ну і власне будь-яка інша інфраструктурна витрата, бо це її ціль.
Прибутковий громадський транспорт - це такий громадський транспорт, який не виконує своєї цілі. Прибутковість громадського транспорту вказує на його неефективність, застарілість.
Бо його ціль не гроші заробляти, а забезпечувати місце ефективним і доступним пасажироперевезенням, звільняти дороги і публічний простір від засилля машин і заторів, покращувати екологію, допомагати людям добиратися до роботи.
На жаль, протягом останніх декількох років, проводилася медіа-кампанія і розроблялись різні "медіа-стратегії," щоб легітимізувати такі урізання і знову спробу комусь заробити. На жаль, такі міфи тепер доволі розповсюджені. "Бігус" так само випустив джинсу з мінімальною компетенцією.
В нас збиткові Збройні Сили, збиткові дороги, збиткове водопостачення, медицина, ну і власне будь-яка інша інфраструктурна витрата, бо це її ціль.
Прибутковий громадський транспорт - це такий громадський транспорт, який не виконує своєї цілі. Прибутковість громадського транспорту вказує на його неефективність, застарілість.
Бо його ціль не гроші заробляти, а забезпечувати місце ефективним і доступним пасажироперевезенням, звільняти дороги і публічний простір від засилля машин і заторів, покращувати екологію, допомагати людям добиратися до роботи.
На жаль, протягом останніх декількох років, проводилася медіа-кампанія і розроблялись різні "медіа-стратегії," щоб легітимізувати такі урізання і знову спробу комусь заробити. На жаль, такі міфи тепер доволі розповсюджені. "Бігус" так само випустив джинсу з мінімальною компетенцією.
❤29👍5❤🔥2
Чи справді проїзд не повинен бути 8 грн?
На транспортну галузь, дорожнє господарство та покриття збитків перевізників (через низькі тарифи на проїзд) з бюджету Києва спрямовується близько 15–28%.
30 млрд грн піде на Дептранс, і це 27,1% від усіх видатків;
Автобуси коштуватимуть 1,6 млрд грн (певна частина - компенсація низьких цін за проїзд);
Тролейбуси/трамваї - 3,7 млрд грн;
Метро - 7 млрд грн. — пише "Інформатор" (на 2026 р.)
В середньому по світові витрати на транспорт займають 15-30% бюджету міст — враховуючи навіть міста з набагато більшим ВВП, населенням і кращими умовами (тобто — з набагато більшою наповненістю бюджету).
А тепер про окупність:
Прага: Один із найбільш показових прикладів. Вартість проїзду покриває лише близько 20–25% реальних витрат на роботу системи транспорту. Решта (понад 70%) надходить безпосередньо з бюджету міста.
Варшава: Ситуація схожа – пасажири оплачують приблизно 30–35% вартості функціонування автобусів, трамваїв та метро.
Берлін та Відень: Тут показники трохи вищі (близько 45–50%), але вони все одно далекі від повної самоокупності. (За матеріалом "Главком")
Таллінн (Естонія): Перша європейська столиця, що запровадила безкоштовний проїзд для зареєстрованих мешканців ще у 2013 році. Мета – зменшити кількість заторів та стимулювати реєстрацію громадян (щоб їхні податки йшли в бюджет міста).
Люксембург: З 2020 року проїзд у всьому громадському транспорті країни (автобуси, трамваї, поїзди) є безкоштовним для всіх, включаючи туристів.
Дюнкерк (Франція): Найбільше місто Франції з повністю безкоштовною автобусною мережею, що призвело до значного зростання пасажиропотоку.
Одночасно такі країни, як Шрі Ланка, Нікарагуа, Пакістан, Монголія, і Мадагаскар (окрім названого Люксембургу) — мають середні ціни на міський проїзд менші ніж наші. При тому, що в усіх названих країнах ВВП на людину менше України. Це в умовах, коли ми вертаємо частину іноземних дотацій назад в бюджет, бо "не знаємо як і куди їх витратити."
В Києві покривається біля 70-80% вартості проїзду міським бюджетом. При тому, це не питання нульової суми. Витрати на проїзд компенсуються 1) меншим навантаженням на дорогу, меншими витратами на якість і чистоту повітря, меншими витратами на інфраструктуру щодо забезпечення палива, бензину (що зараз взагалі вкрай актуальне!), меншими заторами, зростанням прибутку бізнесу (бо гроші, що не витрачені на проїзд йдуть на товари, і в тому числі на ті, що приносять в міський бюджет прибутки!). Ну звичайно, також означає що люди можуть банально добиратися на роботу і мати хоч якийсь притомно-мінімальний рівень життя.
Тому вся ця пропаганда — на пустому місці, і існує щоб прикрити корупцію, некомпетентність і злочинно низькі для певних верств, і регресивні для інших податки, "дивні" закупівлі вище ринкових цін і інші абсурдності.
На транспортну галузь, дорожнє господарство та покриття збитків перевізників (через низькі тарифи на проїзд) з бюджету Києва спрямовується близько 15–28%.
30 млрд грн піде на Дептранс, і це 27,1% від усіх видатків;
Автобуси коштуватимуть 1,6 млрд грн (певна частина - компенсація низьких цін за проїзд);
Тролейбуси/трамваї - 3,7 млрд грн;
Метро - 7 млрд грн. — пише "Інформатор" (на 2026 р.)
В середньому по світові витрати на транспорт займають 15-30% бюджету міст — враховуючи навіть міста з набагато більшим ВВП, населенням і кращими умовами (тобто — з набагато більшою наповненістю бюджету).
А тепер про окупність:
Прага: Один із найбільш показових прикладів. Вартість проїзду покриває лише близько 20–25% реальних витрат на роботу системи транспорту. Решта (понад 70%) надходить безпосередньо з бюджету міста.
Варшава: Ситуація схожа – пасажири оплачують приблизно 30–35% вартості функціонування автобусів, трамваїв та метро.
Берлін та Відень: Тут показники трохи вищі (близько 45–50%), але вони все одно далекі від повної самоокупності. (За матеріалом "Главком")
Таллінн (Естонія): Перша європейська столиця, що запровадила безкоштовний проїзд для зареєстрованих мешканців ще у 2013 році. Мета – зменшити кількість заторів та стимулювати реєстрацію громадян (щоб їхні податки йшли в бюджет міста).
Люксембург: З 2020 року проїзд у всьому громадському транспорті країни (автобуси, трамваї, поїзди) є безкоштовним для всіх, включаючи туристів.
Дюнкерк (Франція): Найбільше місто Франції з повністю безкоштовною автобусною мережею, що призвело до значного зростання пасажиропотоку.
Одночасно такі країни, як Шрі Ланка, Нікарагуа, Пакістан, Монголія, і Мадагаскар (окрім названого Люксембургу) — мають середні ціни на міський проїзд менші ніж наші. При тому, що в усіх названих країнах ВВП на людину менше України. Це в умовах, коли ми вертаємо частину іноземних дотацій назад в бюджет, бо "не знаємо як і куди їх витратити."
В Києві покривається біля 70-80% вартості проїзду міським бюджетом. При тому, це не питання нульової суми. Витрати на проїзд компенсуються 1) меншим навантаженням на дорогу, меншими витратами на якість і чистоту повітря, меншими витратами на інфраструктуру щодо забезпечення палива, бензину (що зараз взагалі вкрай актуальне!), меншими заторами, зростанням прибутку бізнесу (бо гроші, що не витрачені на проїзд йдуть на товари, і в тому числі на ті, що приносять в міський бюджет прибутки!). Ну звичайно, також означає що люди можуть банально добиратися на роботу і мати хоч якийсь притомно-мінімальний рівень життя.
Тому вся ця пропаганда — на пустому місці, і існує щоб прикрити корупцію, некомпетентність і злочинно низькі для певних верств, і регресивні для інших податки, "дивні" закупівлі вище ринкових цін і інші абсурдності.
❤16👍2
Якщо місто піднімає разову поїздку до 30 грн, це найбільше б’є по людях, які щодня їздять на роботу, навчання, лікування, догляд за родичами.
За 22 робочі дні дві поїздки на день при тарифі 8 грн — це 352 грн на місяць. При тарифі 30 грн — уже 1320 грн. За мінімальної зарплати 8647 грн у 2026 році це приблизно 15% мінімальної зарплати лише на базовий маршрут “дім — робота — дім”, без додаткових пересадок, поїздок у вихідні чи поїздок для дітей, студентів.
Якщо ж людині потрібні пересадки або дорожчий абонемент, навантаження стає ще більшим: наприклад, у проєкті згадувався місячний безлімітний проїзний на всі види транспорту за 4875 грн (!!!)
За 22 робочі дні дві поїздки на день при тарифі 8 грн — це 352 грн на місяць. При тарифі 30 грн — уже 1320 грн. За мінімальної зарплати 8647 грн у 2026 році це приблизно 15% мінімальної зарплати лише на базовий маршрут “дім — робота — дім”, без додаткових пересадок, поїздок у вихідні чи поїздок для дітей, студентів.
Якщо ж людині потрібні пересадки або дорожчий абонемент, навантаження стає ще більшим: наприклад, у проєкті згадувався місячний безлімітний проїзний на всі види транспорту за 4875 грн (!!!)
👍11❤3💘3
Forwarded from Симороз доповідає 🫡
КМДА цю інформацію підтвердили, тож вкотре наголошую, що Віталій Кличко – кончена корупційна істота, яка діє проти інтересів громади.
Найдорожчий в Європі проїзний за розвалений транспорт – це неадекватно! Це може просувати тільки відірваний від реального рівня життя людей.
В цілому ця ініціатива з підвищенням вартості в нинішніх реаліях є максимально антинародною. І так, це максимально дико, коли Київ має найбільший після державного бюджет, не виконує його (постійно залишаються невикористані кошти в кінці року), а у Кличка розповідають про якесь «економічне обґрунтування».
Міський громадський транспорт в усьому цивілізованому світі – це в першу чергу соціальна послуга. І так, тільки профнепридатний йолоп буде говорити, що мешканці громади мають покривати його повну вартість, а стоп, ми ж про Кличка говоримо.
Хочеш наповнювати бюджет? Піднімай тарифи для мажорів в центрі міста, за рекламу, за літні тераси, за оренду землі та майна.
З бюджетом в 100 млрд грн треба не плиточку перекладати та штучні острови на Оболоні будувати, а підтримувати простих людей в складний час. З таким бюджетом можна було давно хоча б на період дії воєнного стану зробити проїзд в громадському транспорті безкоштовним. Це б трохи розвантажило місто від заторів, що б позитивно вплинуло на логістику у всій країні. Ну так, Віталя не розікрав би 115 чергу капітального ремонту в парку Наталка, думаю якось би пережили…
За 12 років його мерства Київ повноцінно не реалізував жодного нормального інфраструктурного проєкту. Так само нічого не зроблено із самим транспортом, бо мер свідомо захищає інтереси приватних перевізників, які повністю працюють в чорну, не обліковуючи своїх пасажирів.
Тобто він банально не спроможний оперувати такими коштами. Відповідно, найкраще, що зараз можна зробити проти цього корупціонера, це спрямовувати бюджетні кошти на соціальну підтримку людей.
Залишити проїзд у 8 грн – це сьогодні адекватно, ціни зростають, якість життя падає, люди банально живуть від зарплати до зарплати, це треба розуміти й підставляти плече, а не рахувати скільки ти хочеш отримати з них для реалізації чергового безглуздого проєкту…
Найдорожчий в Європі проїзний за розвалений транспорт – це неадекватно! Це може просувати тільки відірваний від реального рівня життя людей.
В цілому ця ініціатива з підвищенням вартості в нинішніх реаліях є максимально антинародною. І так, це максимально дико, коли Київ має найбільший після державного бюджет, не виконує його (постійно залишаються невикористані кошти в кінці року), а у Кличка розповідають про якесь «економічне обґрунтування».
Міський громадський транспорт в усьому цивілізованому світі – це в першу чергу соціальна послуга. І так, тільки профнепридатний йолоп буде говорити, що мешканці громади мають покривати його повну вартість, а стоп, ми ж про Кличка говоримо.
Хочеш наповнювати бюджет? Піднімай тарифи для мажорів в центрі міста, за рекламу, за літні тераси, за оренду землі та майна.
З бюджетом в 100 млрд грн треба не плиточку перекладати та штучні острови на Оболоні будувати, а підтримувати простих людей в складний час. З таким бюджетом можна було давно хоча б на період дії воєнного стану зробити проїзд в громадському транспорті безкоштовним. Це б трохи розвантажило місто від заторів, що б позитивно вплинуло на логістику у всій країні. Ну так, Віталя не розікрав би 115 чергу капітального ремонту в парку Наталка, думаю якось би пережили…
За 12 років його мерства Київ повноцінно не реалізував жодного нормального інфраструктурного проєкту. Так само нічого не зроблено із самим транспортом, бо мер свідомо захищає інтереси приватних перевізників, які повністю працюють в чорну, не обліковуючи своїх пасажирів.
Тобто він банально не спроможний оперувати такими коштами. Відповідно, найкраще, що зараз можна зробити проти цього корупціонера, це спрямовувати бюджетні кошти на соціальну підтримку людей.
Залишити проїзд у 8 грн – це сьогодні адекватно, ціни зростають, якість життя падає, люди банально живуть від зарплати до зарплати, це треба розуміти й підставляти плече, а не рахувати скільки ти хочеш отримати з них для реалізації чергового безглуздого проєкту…
❤19❤🔥2😭2
У середу буду тут слухачем. Якщо є бажання — долучайтеся
"До 100-річчя дня пам’яті видатного українського державного, військового та політичного діяча, борця за незалежність України у ХХ столітті. Симона Петлюри Український інститут національної пам’яті підготував виставку «Симон Петлюра: життя за незалежність».
Апдейт: на відкриття не прийду, з'явились термінові справи
"До 100-річчя дня пам’яті видатного українського державного, військового та політичного діяча, борця за незалежність України у ХХ столітті. Симона Петлюри Український інститут національної пам’яті підготував виставку «Симон Петлюра: життя за незалежність».
Апдейт: на відкриття не прийду, з'явились термінові справи
❤🔥12❤2🔥1
Нова неоліберальна економічна стратегія. Навіть в її розробці видно присутній олігархічно-екстракційний підхід. Цікаво, чи був хоча б один представник профспілок, або більшості українського населення і їх інтересів — чи знову розмова як вони для себе відбудують Україну — з проїздом по тридцять, мінімалкою 8 тисяч — в яку міфічним чином "повернеться 3.1 млн людей"
Telegram
Юлія Свириденко | Премʼєр-міністр України
Спільно з іноземними партнерами працюємо над створенням стратегії «Економіки майбутнього» для України на основі аналітичних даних Світового банку.
Ми представили бачення Уряду щодо її реалізації учасникам міжнародної консультативної бізнес-ради, засідання…
Ми представили бачення Уряду щодо її реалізації учасникам міжнародної консультативної бізнес-ради, засідання…
❤4👍2
Навіть в планах жодного слова про підняття якості життя, освіти, науки, здоров'я, боротьби з бідністю, підвищенню медіанної та мінімальної зарплати, доступного житла, стипендій!
Пріоритет це збереження абстракцій, потурання Світовому банку (хоча якщо в нас було б бажання — кооперація на паритетних засадах і співпраця мала сенс, в СБ набагато менше неолібералів чим в нашому уряді) і мізерне підвищення продуктивності (до 5%?)
Підхід до відбудови в дусі "The line go up + нова квартира Ахметову (будівництво якої підвищить ВВП України на 500 млн доларів)"
Пріоритет це збереження абстракцій, потурання Світовому банку (хоча якщо в нас було б бажання — кооперація на паритетних засадах і співпраця мала сенс, в СБ набагато менше неолібералів чим в нашому уряді) і мізерне підвищення продуктивності (до 5%?)
Підхід до відбудови в дусі "The line go up + нова квартира Ахметову (будівництво якої підвищить ВВП України на 500 млн доларів)"
😭10❤4💯3👍2
Для моєї більш націоналістичної аудиторії прикріпляю дуже цікавий пост про критику Донцова останнім головнокомандуючим УПА, «голос Донцова — це голос слабо-сильного старця, якого ми залишили далеко позаду…»
Telegram
Воля народам. Воля людині!
🌟Василь Кук у своєму листі до О. Дяківа-Горнового 1949 року, роз'яснює про "українську демократію", націоналізовану землю в майбутній українській державі і приватну власність в міркуванні самого Василя Кука, а також ділиться коментарем на безмістовні і емоційні…
❤🔥14🔥1
Гарольд Вільсон був напевно найбільш "невизначений" (не плутати з нерішучим і не визнаним) — його складно розмістити в площині, проте його політики стали врятівними для мільйонів — прем'єр-міністр Великої Британії.
Для лівих Гарольд Вільсон був першим відходом від соціалістичної дирекції — справді, коли партія перейняла не соціалістичний напрям, а напрям соціального капіталізму, або ж точніше державного капіталізму. Для правих Гарольд Вільсон це страшилка — ніхто і ніколи в Британській історії не розширяв настільки сильно державу загального добробуту, як Вільсон.
Для Лейбористської партії ж Гарольд Вільсон (Ні Еттлі, і не Тоні Блер) — є найбільш електорально успішним політиком, який виграв найбільшу кількість виборів
Його основний підхід був зосереджений на подоланні бідності та науковому прогресі.
"Основною думкою його виступів *було обійти старі ідеологічні конфлікти, те, що він називав «теологією»*, з аполітичним закликом… *він пов’язував соціалізм із наукою, технологічною модернізацією та автоматизацією*, замість класової війни та пункту 4 (соціалізація економіки — знаменитий пункт лейбористської програми, який був предметом постійних дискусій між радикалами і поміркованими)"
"У всіх наших планах на майбутнє ми переосмислюємо та переосмислюємо наш соціалізм у термінах наукової революції." З усіх лідерів партії, він мав найбільш менеджеріальне бачення лівої політики. Вільсоніанство лейбористської партії описували як "соціалістичне керівництво капіталізмом" (Гарінгтон) і "похмуро-напівкейнсіанська технократія" (Пол Фут)
Проте Вільсон, будучи представником лівого крила партії, об'єднав одночасно підхід обох крил — і зміг внести ентузіазм до партії. Діяти в унісон, і принести найкращих результатів в найгірші можливі часи криз і нестабільностей.
За часів Вільсона, існувала віра, що кейнсіанство дозволить створити необмежений прогрес, який можна було б розподіляти між усіма класами і членами суспільства — але без виклику найбільш базовій нерівності і корпоративному приватному контролю — проте, ця стратегія знайшла свої ліміти — і в умовах економічних криз було дедалі складніше змушувати приватних акторів "віддавати свою справедливу частку" на загальний добробут. Відсутність виклику корпоративному контролю та нерівності була найбільшим недостатком Вільсонської Лейбористської партії.
Проте, часто критика Вільсона як зрадника лівиці абсолютно несправедлива — відійшовши від деяких ключових принципів соціалізму, він направив всі сили на подоланні бідності і єднання партії — і феноменально справився з цією задачею — краще ніж хто-небудь до чи після. Це справді допомогло витягнути мільйони з бідного життя, спасти багатьох громадян від ранньої смерті, незлагод, життя без освіти чи без роботи. Основа соціальної держави Британії, яку неоліберали вбивають зараз роками (і все ще не можуть до кінця вбити) — досягнення Вільсона. Як і значні економічно-продуктивістські досягнення.
В чомусь це урок для лівих. Те, що американській лівий активіст Майкл Гарінгтон називав "візіонерським поступом" — при еволюційних, соціал-демократичних політиках — все ж мати одночасно мобілізуюче бачення — яке виходить за межі хоч і сильно врегульованих, але приватних корпорацій і надбагатіїв.
Для лівих Гарольд Вільсон був першим відходом від соціалістичної дирекції — справді, коли партія перейняла не соціалістичний напрям, а напрям соціального капіталізму, або ж точніше державного капіталізму. Для правих Гарольд Вільсон це страшилка — ніхто і ніколи в Британській історії не розширяв настільки сильно державу загального добробуту, як Вільсон.
Для Лейбористської партії ж Гарольд Вільсон (Ні Еттлі, і не Тоні Блер) — є найбільш електорально успішним політиком, який виграв найбільшу кількість виборів
Його основний підхід був зосереджений на подоланні бідності та науковому прогресі.
"Основною думкою його виступів *було обійти старі ідеологічні конфлікти, те, що він називав «теологією»*, з аполітичним закликом… *він пов’язував соціалізм із наукою, технологічною модернізацією та автоматизацією*, замість класової війни та пункту 4 (соціалізація економіки — знаменитий пункт лейбористської програми, який був предметом постійних дискусій між радикалами і поміркованими)"
"У всіх наших планах на майбутнє ми переосмислюємо та переосмислюємо наш соціалізм у термінах наукової революції." З усіх лідерів партії, він мав найбільш менеджеріальне бачення лівої політики. Вільсоніанство лейбористської партії описували як "соціалістичне керівництво капіталізмом" (Гарінгтон) і "похмуро-напівкейнсіанська технократія" (Пол Фут)
Проте Вільсон, будучи представником лівого крила партії, об'єднав одночасно підхід обох крил — і зміг внести ентузіазм до партії. Діяти в унісон, і принести найкращих результатів в найгірші можливі часи криз і нестабільностей.
За часів Вільсона, існувала віра, що кейнсіанство дозволить створити необмежений прогрес, який можна було б розподіляти між усіма класами і членами суспільства — але без виклику найбільш базовій нерівності і корпоративному приватному контролю — проте, ця стратегія знайшла свої ліміти — і в умовах економічних криз було дедалі складніше змушувати приватних акторів "віддавати свою справедливу частку" на загальний добробут. Відсутність виклику корпоративному контролю та нерівності була найбільшим недостатком Вільсонської Лейбористської партії.
Проте, часто критика Вільсона як зрадника лівиці абсолютно несправедлива — відійшовши від деяких ключових принципів соціалізму, він направив всі сили на подоланні бідності і єднання партії — і феноменально справився з цією задачею — краще ніж хто-небудь до чи після. Це справді допомогло витягнути мільйони з бідного життя, спасти багатьох громадян від ранньої смерті, незлагод, життя без освіти чи без роботи. Основа соціальної держави Британії, яку неоліберали вбивають зараз роками (і все ще не можуть до кінця вбити) — досягнення Вільсона. Як і значні економічно-продуктивістські досягнення.
В чомусь це урок для лівих. Те, що американській лівий активіст Майкл Гарінгтон називав "візіонерським поступом" — при еволюційних, соціал-демократичних політиках — все ж мати одночасно мобілізуюче бачення — яке виходить за межі хоч і сильно врегульованих, але приватних корпорацій і надбагатіїв.
❤1❤🔥1