​
До річниці «Дивізії» багато хто написав пости і матеріали, прославляючи СС-івців. З усіх тих постів, що я побачив, спільним була відсутність хоч якогось фактажу і критичності, і насправді, історичності загалом.

Багато в чому пости про Дивізію цікаві різним лідерам думок не з історичної точки зору, а з суб- чи контркультурної, і зводяться, по суті, до простого «дайте нам зігувати!».

І чим менше розмова про Дивізію стає якоюсь підпільною спробою протовкнути ультраправизну і толерування нацизму — тим менше ця тема стає цікава просувачам та їм опонентам.

Про «Дивізію» я вже писав. Там, як і всюди, були різні люди. Ліві звідти згодом стали співтворцями ліво-революційної УРДП Івана Багряного і Майстренка, націоналісти пішли в тоді вже антифашистську УПА. Якісь віруючі в расу і «тисячолітний райх» продовжили свій шлях каральними операціями нацистів.

Проте подавляюча більшість була все ж молоддю, ще несформованими, доволі наївними і ідеалістичними патріотами, які хотіли будувати силу для українського визволення. Більшість з них не мала нічого спільного з нацизму або ба більше ненавиділи нацистів і діяли вкрай опортуністично.

Німці так само використовували «Дивізію» вкрай опортуністично. Те, що зараз називають «мʼясним штурмом» було вкрай характерним підходом нацистів до українських молодиків. Основна стратегія була одночасно винищити і українські війська, і радянські — при умові до того ж значної недоукомплектованості.

В рамках дискусії щодо «Дивізії» і з розумінням трагедії молодиків, які були використані в імперіалістичних цілях пише Іван Багряний. УРДП (а також її члени ще до заснування), так як мала в собі достатньо «дивізійників», часто посилалася на цей досвід, приймала участь в полеміці.

Супроти романтизації «Галичини» І. Багряний у 1944 р. пише «Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» — де описує, як український нарід знаходився «в колі приреченості і самознищення», займаючись братовбивствам в однаково чужих народу арміях, де обидва тоталітарних режими використовували бездержавну-поневолену націю як ресурс для себе.

Всім «Огненне коло» я дуже рекомендую. Дуже трагічна історія, насправді. Романтизувати там мало чого.

Що ж друзі, з першотравням — днем інтимно пов'язаним з нашею історією і незалежністю. Згадаймо сьогодні, як українські соціалісти у 1890 р. включали Україну в загальносвітовий контекст, відстоюючи соціально-економічні права українців, і як РУХівці у 1989 р. вперше в тоталітарних реаліях масово, публічно підняли стяг української незалежності саме на свято праці.

Про перше травня писав багато. Про його історію шукайте на "Поступі" за ключовими словами.

На честь Дня Праці пропонуємо вашій увазі дуже цікаве відео про те, як влада "слуг" планує ще більше урізати трудові права мільйонів українців.

Олігархія хоче, щоб українці працювали більше, а трудових прав у найманих працівників було ще менше.

Урядовий проект Трудового кодексу, зареєстрований у Верховній Раді за №14386, містить положення, що суттєво погіршують становище мільйонів найманих працівників порівняно із чинним Кодексом законів про працю, але його вже погодив Комітет соцполітики сумнозвісної Галини "неякісні-діти" Третьякової.

Коли наша партія людей праці Народовладдя випустила статтю з детальною критикою цього антинародного законопроекту, матеріал широко розійшовся соцмережами й Уряд був змушений випустити так зване "спростування", а насправді черговий набір брехні про свої злочинні наміри.

Тому у цій великій розмові з експертом в галузі трудового права - офіцером ЗСУ Ігорем Токовенком ми відповідаємо на це брехливе "спростування" та детально пояснюємо, що поганого готує українцям проект Трудового кодексу України №14386.

Закликаємо всіх додивитися до кінця (адже велика тривалість відео обумовлена не "водичкою" в ньому, а детальним розбором всіх тих злочинних пропозицій влади), та максимально поширити це відео, адже лише шляхом великого суспільного розголосу й тиску зʼявиться хоча б шанс на зупинку цього злочину!

📣 А якщо Ви хочете, щоб до Вашого голосу дослухалися - від робочого місця до кабінетів влади, приєднуйтеся до партії людей праці Народовладдя! Разом зупинимо трудове безправ'я!

Шарль Пеґі (1873 — 1914) — войовничий соціаліст, оспівувач Жанни Дарк і поет покоління

На цьому каналі я часто пишу про соціалістичну та ліву історію. На жаль, велика традиція часто зводиться до партійно-марксистської історії, простих і нецікавих схем, залишаючи мало для натхнення на краще майбутнє чи більш критичне або глибоке розуміння світу.

Кожна історія про соціалізм, яка зосереджується на Марксі, Леніні, Каутському та далі, неповна без розмови про Еттлі, Багряного, Гюго, Міцкевича.

Загалом забутою в схематичних розмовах про історію соціалізму (а і також взагалі — про історію) є фігура французького поета-соціаліста, католика, Шарля Пеґі. Людини, що почала свою політичну кар'єру як радикальний Дрейфусарець (захисник єврейського офіцера проти антисемітських нападок за нібито шпигунство на користь Німеччини), і протягнувши цю традицію захисту людяності, поглибляючи її, протягом всього свого життя.

Одночасно, на відміну від партійних соціалістів і його друзів по справі Дрейфуса, він ніколи не став на захист "лінії партії" — він захищав армію супроти несправедливих нападок збоку соціалістів, В дискусії з партійними соціалістами, він писав: "Дехто хоче ображати й паплюжити армію, бо нині це вигідна позиція... Якщо ти не дотримуєшся цієї лінії, то не виглядаєш достатньо прогресивним… і ніколи не стане відомо, скільки вчинків боягузтва було спричинено страхом виглядати недостатньо прогресивним."

Пеґі був під значним впливом Берґсона, а основний його посил був захист і розвиток чеснот робітника і селянина Франції, які він вбачав в гордості за свою працю. Він присвятив більшість свого життя боротьбі з бідністю і захисту цієї простої, вірної чесноти подавляючої більшості людей супроти нової капіталістичної моралі, заснованої на визиску і егоїзмові. Щоб арґументувати свою позицію, Пеґі викривав міфічну французьку історії, її великих героїв і романтиків, обидва з католицької і республіканської традиції.

В цьому сенсі він був націоналістом. Центральною фігурою, яка поєднувала французькість, католицьку і республіканську мораль для нього стала Жанна Дарк.

Він не просто любив її історію, він був відданий тому, що для нього ця історія значила в сучасний час: французької героїні, про яку можна було розповідати нові історії, щоб сформувати водночас антишовіністичний патріотизм і антиматеріалістичний соціалізм. Історія, яку він хотів розповісти, мала б містити необхідність боротьби — навіть насильницької боротьби проти сил, що виснажували життєвість Європи, зокрема, але не лише, проти гніту реакційного уряду, внутрішньо притаманної капіталізму крадіжки та насильства колоніалізму (пише Джек Хенсон в біографічній записці)

Тож вертаючись до Берґсона, він припускає, якщо наш безпосередній досвід складається з пам’яті, то саме життя зрештою є актом інтерпретації — тобто тривалою спробою артикулювати ситуацію, що є поєднанням спадку й новаторства. Отже, спроба відкрити те, що перебуває у динаміці, не є простою заміною готового, ніби за наказом; радше це визнання того, що готове — лише звичка, яка склалася, певна варіація стану, що міг би бути іншим.

Він був католиком. Проте, антиклерикалом і непрактикуючим. Сам він був бісексуалом, одружений на атеїстці. Його католицтво скоріше служило певним розвитком його соціалізму, республіканства. Як потім про нього напише наступне покоління поетів: «він був доброю, святою людиною, що жив у гріху, бо вважав, що якщо бодай одна душа може бути навічно проклятими, то він хоче бути з ними.»

Хоч його націоналізм часто намагалися присвоїти расисти і авторитарні діячі — його думки можна розглядати лише як протиотруту проти авторитаріїв, що прагнули цей націоналізм привласнити. Як Пеґі сам пише: «Справжній філософ добре знає, що він розташований не на протилежному боці з супротивником, а поряд із супротивником, перед лицем реальності, завжди більшої й таємничішої».

Загалом, Шарль Пеґі був забутий за межами французької традиції, хоч обидва філософ Жиль Дельоз та французький генерал Шарль де Голль вважали його одним з найвеличніших французьких авторів.

Соціалізм для Пеґі був пов'язаний з поверненням гідності для людини праці, поваги. Загалом, в усеоб'ємному значенні слова — поваги в умовах праці, в забезпеченні, в політичній владі, в самій праці, у ставленні в суспільстві і моралі. Багато в чому його праці мали конфлікт між старою мораллю гільдійських працівників, і капіталістичною. Ось що він писав:

"Ці давні робітники не служили — вони працювали. Вони мали абсолютну честь, тобто честь у власному сенсі слова. Поперечка стільця мала бути зроблена добре. Це було само собою зрозуміло. Це було найперше.

Не тому, що поперечка стільця мала бути добре зроблена заради платні чи з огляду на платню. Не тому, що її добре робили для хазяїна, чи для знавців, чи для клієнтів хазяїна. Вона мала бути добре зроблена сама по собі, в собі, для себе, у самій своїй сутності. Традиція, що йшла, що проростала з глибини роду, історія, абсолют, честь вимагали, щоб ця поперечка стільця була добре зроблена.

Кожна частина стільця, якої не було видно, була зроблена так само досконало, як і частини, які можна було бачити. Це був той самий принцип соборів… Тут не йшлося про те, чи тебе бачать, чи не бачать. Сама внутрішня сутність праці вимагала, щоб її було виконано добре.

До цієї прекрасної честі ремесла сходилися всі найтонші, всі найблагородніші почуття — гідність, гордість. «Ніколи нічого ні в кого не проси», — казали тоді… У ті часи робітник не знав, що таке випрошувати. Це буржуазія, перетворюючи робітників на буржуа, навчила їх просити"

В цивільному кодексі знайшли ще одне нововведення — урізання прав військовим (і так, найбільш безправній і схоже неповажної з боку влади групі населення в Україні)


У вівторок всіх чекаю на протестах проти, хто у Києві.

Змагання українського народу йде й ітиме далі спільно з усима тими прогресивними антикомуністичними силами всіх поневолених народів СССР і цілого світу, що борються за великі принципи соціяльної упорядкованости, національної та людської свободи та справжньої демократії. Тому боротьба українського народу за свою незалежну соборну державу є складовою частиною визвольної боротьби всіх поневолених Москвою народів Сходу Европи, а в ширшому розумінні — також складовою частиною всесвітньої боротьби колоніяльних і поневолених народів та прогресивного руху трудящих до справедливого соціяльного ладу.

- Програма Української Революційно-Демократичної Партії (УРДП Багряного), затверджена у 1970 р.

​​УРДП і загалом "Багрянізм" — а вплив Багряного в еміграції складно переоцінити — напевно була найбільш унікальною, політично релевантною українською організацією другої половини XX століття.

Сама УРДП змогла вийти від полону якоїсь усталеної ідеології, і відмовилась як від марксизму старих українських партій, так і від етнічного націоналізму, так і від європейської соціал і християнської демократій.

Коли одні були надто догматичні, інші авторитарні, а соціал-демократія надто поміркованою, на думку "Багряністів," УРДП запропонувало справді питому, недоктринальну програму, засновану на концепції "трудового народу," яка виділяла різні за інтересами і вміннями, потребами класи, але одночасно відкидала марксистську концепцію про "лідуючий клас" який би повів інші. І очевидно відкидала будь-яку реакційну, капіталістичну, централізовано-командну чи монархічно-аристократичну концепцію України.

Таким вони протиставляли свою — концепцію "трудової демократії" — економічно кооперативно-державницької, соціальної держави; політично оперту на найкращі традиції лібералізму, республіканізму і елементів анархізму чи громадівства.

Детальніше можна ознайомитися тут. Програмові засади та світоглядні ідеї УРДП під проводом І.Багряного

Легіон ім. Симона Петлюри — ветеранська та військово-вишкольна організація Української Революційно-Демократичної Партії

УРДП мала молодіжку — Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ), і ветеранську організацію — Легіон ім. Симона Петлюри

Ветеранська організація складалась з учасників всіх армій — західних, полонених, радянської, партизанки Бульби-Боровця, членів "Дивізії" і УПА. Об'єднувала їх прихільність до революційної демократії, описаної згори, безкомпромісний антинацизм, антикомунізм і лівий прогресивізм.

Вони публікували такі матеріали як "Лист людожеру Гітлеру від онуків великих запорожців землі української," "Антисемітизм в радянській армії," згадували свої найбільші бої, від оборони Києва до партизанки в Карпатах, розбирали військові новації і проводили аналітику конфліктів холодної війни, проводили мілітарні тренування. Петлюру леґіонери любляче називали "безсмертним лицарем"

За символ "Легіон" мав вінок з мечем і портретом Симона Петлюри, а їх газета носила ім'я — "Штурм."

«Капіталістична економічна система не служила ані життєвим інтересам держави, ані життєвим інтересам німецького народу. Після жахливого політичного, економічного й соціального краху, спричиненого злочинною політикою сили, потрібен новий лад, і його необхідно будувати з нуля.

Змістом і метою цього нового соціального та економічного ладу більше не може бути капіталістичне прагнення до влади й прибутку; вони мають полягати в добробуті нашого народу. Соціалістичний економічний лад має забезпечити німецькому народу економічні й соціальні рамки, що відповідають правам і гідності особистості, служать інтелектуальному та матеріальному розвитку нашої нації й гарантують мир як усередині країни, так і за її межами.»

Здавалось би, програма соціал-демократичної партії. Проте насправді це програмовий документ Німецького Християнського Союзу (зараз — ХДС) у 1947 р. — він виступав за соціалізм на основі «християнської відповідальності»

Ахленівська програма ХДС

З публіцистики і заяв Легіона Симона Петлюри

Ми, колишні солдати й офіцери совєтської армії, що разом з іншими боролися проти Гітлера, стверджуємо, що Гітлер програв війну проти Сталіна тому, що ніс нове національне поневолення і соціальне рабство, і той, хто під нашептами російської реакції здумає піти по лінії збереження російської імперії, по лінії узаконення національного поневолення, — той не омине долі Гітлера

Ми боремося проти комунізму, та однаковою мірою ми боремося проти фашизму, проти расизму, шовінізму, проти антисемітизму й проти всіляких форм і проявів поневолення людини й народів.

Пропаганда російських єдинонеділимців, підтримана якимись там «приватними американськими колами», про те, що національної свободи й незалежности для всіх поневолених народів СССР, шляхом ліквідації московської імперії, хочуть тільки окремі люди, «сепаратисти» й «шовіністи», не відповідає правді.

Ми — політичні емігранти, що носимо в своїх серцях певну ідею, ту ідею, що нею постійно живе наша батьківщина, — ідею української незалежної держави.

Але не держави взагалі, а держави з відповідним до прагнень українського народу державним і соціяльним устроєм, який забезпечував би максимальний його добробут.

Ця ідея віддзеркалена в позиціях українського революційно-демократичного руху (УРДП Багряного — програму котрої я прикладав вище. Революційно-ліва самостійницька організація — моя примітка), на позиціях цього руху і ми стоїмо. Так само як на позиціях цього руху стоять інші українські організації.

Позиції українського революційно-демократичного руху є для нас тими вихідними, з яких можна виступати на ідеологічну боротьбу з ворогом — комунізмом та перетягати на свій бік ті українські кадри, що перебувають у ворожій країні.

"Штурм," до речі, окрім програми військової підготовки, помічі ветеранам, допомоги виїзду військових з СРСР, та співпрацею з деколоніальними рухами, також мав свою програму реформи армійського життя, в якій передбачав демократизацію армії і максимальне приближення життя солдата до життя цивільного-громадянина при будь-якій можливості, відходу від "статутщини" і "казармщини"

Ми вийшли з світу, що в своїй основі наставлений проти соціял-комунізму і в той же час є в своїй тенденції лівий, сугубо демократичний. Через те ми не можем бути, а ні угодовцями до світу комуністичного, а ні п'ятою колоною капіталізму чи тим паче оплотом будь якої реакції

Іван Багряний

Завтра буду тут. Закликаю всіх підписників виходити.

Навіть якщо тема Цивільного Кодексу незрозуміла чи не близька вам, чи можливо ви думаєте що там середовище буде не підходяще — це все одно хороша практика політичної дії — навички, яку навіть під час війну треба не забувати (або для молодших — здобувать) — в майбутньому знайомства, впевненість, банально звичність громадських подій точно знадобиться.

Важливо, тема ЦК стосується всіх — там є і атака на права військовослужбовців, і норми проти жінок, проти лгбтк+, і проти екології (а екологія — це про наше спільне майбутнє), і такі норми, які підсилюють олігархію і забирають у журналістів інструменти її викриття, легалізують присвоєння землі магнатами і криміналом. Це всіх стосується, всі одну країну ділимо.

Я буду там точно, так що хто знає мене, чи хоче познайомитися — можете сміло підходити.

Завтра, Маріїнський парк, 19:00

Хоч звичайно, зазвичай ця залежність не пряма — тобто політики, що підвищують продуктивність можуть йти у розріз з рівністю і навпаки, або обидві можуть залежити від зовнішніх факторів (періоди економічного зростання чи депресій), історично продуктивність і егалітаризм, економічна рівеість тісно звʼязані.

Це також аргумент проти тих, хто кажуть, що соціалістичні, ліві, соціальні політики не працюють, і лише завдяки політикам надзвичайної нерівності і егоїзму можна досягти економічне зростання.

До тієї ж теми.

Нова стаття QJE про обов’язкове розподілення прибутку у Франції: розподіл надлишкових прибутків серед працівників підвищує частку праці та зменшує частку прибутку капіталу, з мінімальним впливом на інвестиції чи продуктивність.

Вигоди переважно отримують менш кваліфіковані працівники; зарплата висококваліфікованих не змінюється.

Дослідження вийшло два тижні тому і засновано на найновіших данних.