Правильність військових рішень (або нерішучості) побачимо в майбутньому. Зараз я просив би менше спекулювати, особливо журналістів, які шукають медійних сенсацій. Спільні справи породжують недовіру, коли ми не дуже впевнені в їх повному успіху. Ми тоді шукаємо винних та неправильних. Найважливіше перебороти це бажання та бути згуртованими і спокійними

​​Цього дня народився Никифор Григоріїв, соціаліст, представник української антибільшовицької радянської течії українського руху

Н. Григоріїв все життя приймав участь у розбудову українського руху, займаючись організаціями «Просвіти» і приймаючи участь у Товаристві Українських Поступовців. Він організовував багато читацьких клубів та нелегальні збори для вивчення української історіі, організатор підпільних музичних і поетичних вечорів для молоді;

Після розвалу Російської Імперії, активно приймає участь у Центральній раді і діяльності Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) Міністр освіти УНР у січні 1918 р.

Коли від УПСР відкололися «боротьбісти», очолив антибільшовицьку радикальну течію, що ставила більшість у УПСР (центр. т.). Його радикальна концепція України як держави соціалістичної, демократичної і радянської (в демократичному сенсі багатопартійних робітничо-селянських рад)

Відступаючи від російсько-більшовицької окупації, опинився за кордоном і приймав участь в організації багатьох лівих, лівоцентристських коаліцій з українськими силами або організаціями народів, поневолених більшовиками.

На еміграції він написав багато праць, зокрема, борючися з міфами про українську революцію:

Не менш злочинно-брехливим єсть твердження, буцім то українські соціялісти руйнували українську державу.

Факт, що якраз Українська Центральна Рада, переповнена соціялістами, переважно соціялістами-революціонерами, створила самостійну Українську Народню Республику. (...) Під проводом українських соціялістів-революціонерів українські селяни розбивали всі зусилля Тимчасового Уряду, а потім почасти й большевицького, повалити українську державу.

Соціялістична ідеологія не штучна вигадка, а натуральний вияв дійсних та неминучих потреб української поневоленої, ограбованої нації, що для своєї самостійности потребує не лише політичної волі, а й господарських скарбів та соціяльної рівноправности.

З того ж часу, як під натиском московської комуністичної зброї, з одного боку, та облесливих обіцянок московської, німецької, польської й іншої міжнародньої буржуазії (...) почали відпадати від того єдиного фронту й шукати собі (а не всій нації) порятунку у сусідів.

("незалежники" соціял-демократи та "боротьбисти" соціял-революціонери і українські комуністи "укаписти” на службі московським комуністам, де й загинули; (...) праві елементи в спілці з московськими чорносотенцями, а ліберальні "радикальні демократи" - в спілці з міжнародньою та особливо польською буржуазією)

З того часу єдиний український (...) фронт з єдиною українською ідеологією на підставі українських інтересів ослаб і розпався.

Слова мають значення

Візьмемо приклад – фразу «податкові оазиси», яка зазвичай використовується партіями по всій Європі для позначення місць із низьким оподаткуванням, таких як Ліхтенштейн чи Швейцарія. Термін «оазиси» означає, що місця з низьким оподаткуванням є місцями притулку в середовищі, яке загрожує існуванню. Через таку структуру, рамку, податки інтерпретуються як екзистенційна загроза. Слова мають значення. Вони день за днем ​​визначають нашу інтерпретацію соціальних і політичних реалій.

Оподаткування можна розуміти зовсім по-іншому, а саме як систему для спільного використання спільного багатства для загального блага: систему, яка приносить користь індивіду і забезпечує свободу, розширення можливостей і захист для всіх. Зауважте, що на основі цього різного морального тлумачення оподаткування така фраза, як «податкові оазиси», втратить сенс.

The New Language of Social Democracy
Elisabeth Wehling and George Lakoff

​​Ідея прагматичного анархізму

Анархісти традиційно наслідували марксистів вірою у «стрибок до свободи» шляхом революції, яка в момент розірвала б кайдани пригноблених». Але
історії 20-го ст.,не продемонструвала правдоподібність цієї тези. Свободу «потрібно завойовувати дюйм за дюймом, знищуючи наші власні ланцюги, які ми наклали на себе, перш ніж ми зможемо діяти як відповідальні людські істоти»

«Держава – це не щось, що може бути знищено революцією, але є певними відносини між людьми, структурою, способом поведінки людини; ми знищуємо державу укладаючи інші відносини, поводячись по-різному»

Анархіст повинен цінувати «соціальні зміни, чи революційним чи реформістським методом, головне, за допомогою якого люди розширюють свою автономію та зменшують свою
підпорядкування зовнішній владі».

Революція — це питання засобів; але як щодо мети? Цікаву відповідь надає "прагматичний анархізм" Уорда: скептицизм щодо самої ідеї «анархічного суспільства».

Спосіб соціальної організації, якому віддають перевагу анархісти навряд чи коли-небудь досягне загальної згоди і буде бажаним для всього людства (яка соціальна система взагалі може мати універсальну згоду?). Отже, анархістське суспільство неможливе без застосування сили, примусу і насилля для його реалізації і підтримки. Але такий підхід суперечив би основним цінностям анархізму. Отже, анархістське суспільство, для всіх практичних цілей, є
неможливістю.

Для Уорда суспільство неминуче втілює в собі безліч різних організацій, у тому числі ринкових, державних, і анархістських спільнот взаємодопомоги: «Кожне людське суспільство, крім найбільш тоталітарних утопій чи антиутопій є плюральне суспільство з великим простором, який не відповідає загальноприйнятим поглядам і ідеології»

Однак, якщо анархізм не має на меті створення анархічного суспільства, то який це анархізм? Одна відповідь, яка мала певну підтримку серед американських і британських анархістів
в 1950-х і 1960-х роках, полягає в тому, що анархізм стосується особистого звільнення і індивідуального опору державі. Як сказав Уорд: «Одна з розумних реакцій — знову заявлять, як Роберт Фрост і Аммон Хеннасі: «Я вірю в революцію однієї людини». Однак Уорд не задоволений тим, що справа закінчується цим «постійним індивідуальним протестом». Анархісти повинні зберегти прагнення трансформувати соціальні структури і соціальну практику. Бо хоча «повністю вільне суспільства - недосяжність, вільніше суспільство – є можливим».

З цієї точки зору ідея «анархічного суспільства» з’являється знову, але в інший спосіб: «...викинувши
ідею анархістського суспільства з головних дверей», – пише Уорд, – «я хочу дозволити їй прослизнути з заднього вікна. Не як мета, яку потрібно досягти, а як мірило, як спосіб оцінки реальності...». Хоч суспільство не може бути повністю анархічним, проте воно може бути більш анархічним.

Making anarchism respectable? The Social Philosophy of Colin Ward
STUART WHITE

У своєму твіттері я написав хоч трохи фантастичний (в тому плані, що нема політичної сили, яка б такий план реалізувала. До того ж, «офіс простих рішень»), але, на мою думку обґрунтований підхід як відповісти на значні соціально-економічні і політичні проблеми, що існують зараз в Україні

Однією з пропозицій є проведення муніципальних виборів або збір тимчасових органів громадського контролю за владою — трибун чи ассамблей — на короткий термін, для боротьби з муніципальною корупцією, домінацією забудовників та відчуженістю від потреб країни зараз.

Зараз Кличко планує побудувати десять ТРЦ за два роки. Під час війни, у місті, яке вже перенасичено ТРЦ, що стоять полупустими. Звичайно, на це йде простір, гроші і зусилля, що могли б піти на покращення міста.

Чи зниження корпоративних податків стимулює економічне зростання? Нове дослідження каже: і так, і ні, а також ніяк не впливає

Зменшення податків на корпорації можуть впливати на зростання, але набагато менше, ніж раніше було прийнято. В багатьох випадках, правильні витрати з зібраних податків можуть стимулювати економіку набагато сильніше. В деяких ситуаціях, відсутність корпоративного податку може мати негативний вплив на економічне зростання або не мати впливу зовсім.

Таким чином, зменшення податків на корпорації є неефективним інструментом економічного зростання, працює лише в певних обмежених умовах і може бути ефективним лише в поєднанні з іншими факторами, такими як державні витрати.

Як хто може, українізуйте цей чудовий мем (не мем, я впевнений, що більшість профспілок не розуміють як працюють меми. Але все ще крута картинка)

В нас з паном Левченко схожі погляди на мобілізацію і справедливість у нинішньому суспільстві. Добрий ефір

Нещодавно мав довгий ефір, де мав можливість детально викласти наше бачення того, чим зараз мала б займатися влада.

Країна мала б бути давно переведена на справжні "воєнні рейки", але олігархічна влада "слуг" і далі грається в свій дикий ринок та працює на забезпечення розкоші найбагатших верств населення, попри реалії повномасштабної кривавої війни на саме виживання українського народу як такого.

Суспільство на бачить справедливості й це впливає не тільки на мобілізацію, але й загалом на здатність України боротися проти в рази сильнішого по ресурсам російського ворога.

Тому в кінці озвучив єдиний логічний висновок, який напрошується з обʼєктивного аналізу нинішньої ситуації. Для багатьох він може бути непопулярний, але щиро не бачу альтернативи від якої можна було б отримати хоча б шанс на позитивні зміни.

Але без всієї попередньої аргументації цей висновок може бути складніше сприймати, тож текстово не розписую, а рекомендую подивитися з початку й до кінця.

https://youtu.be/oJ3Fmi7ElEs?si=Uq_T5GcM8DNEkzD7

Коли: 19.02.
О котрій: 18:00
Місце: Київ, Поділ. (Точну адресу вкажемо зареєстрованим слухач_кам)

Спікерки:
🎤Карина Чмелюк , студентка, членкиня Прямої дії
🎤Христина Іванців, голова Femclub IIR, студентка 4 курсу міжнародних відносин ННІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, активістка
🎤Катерина Зубенко, заступниця голови Femclub IIR, студентка 3 курсу міжнародного регіонознавства ННІМВ КНУ імені Тараса Шевченка

Реєстрація на подію

15 лютого 1944 р. народився Джохар Дудаєв, борець за вільну Чеченську Республіку Ічкерія

​​На жаль, нема навіть української вікіпедії Карло Росселлі, одного із впливових авторів ліберального соціалізму — широкої традиції немарксистського соціалізму, що базується на ліберально-демократичних, конституційних цінностях та розширенні демократичних принципів на економіку, соціальний захист і робоче місце — соціалістичних реформ.

В Україні, подібної традиції дотримувалися Драгоманов (який також був яскравим представником українського анархізму), Франко, частково Українська Радикальна Партія, Українська Трудова Партія, дисиденти як-от Бадзьо, тощо. У світі основним прикладом ліберального соціалізму ж була багата британська ліва традиція, зокрема Лейбористської партії та чисельні ліво-демократичні організації, що зараз, що у 19-20 ст.

Зараз ця маловідома традиція може стати одним з інтелектуальних інструментів для виходу з кризи лівого рух: шляхом демократизації лівиці.

Італійський ліберальний соціаліст Норберто Боббіо дискутував з Антоніо Негрі. У 1970-х роках Негрі відстоював непослідовні антидемократичні настрої студентів-маоїстів і автономістів, засуджуючи всі демократичні форми як не що інше, як трюк капіталу, щоб обдурити робітників. Соціалістична політика Негрі мала бути постійним «опором» або чимось подібним (зараз ця позиція еволюціонувала в його антиукраїнську риторику, починаючи з 2022 і раніше). Всі питання суверенітету, виборчого права, розподілу повноважень і влади, її легітимність, верховенства права загалом, були відкинуті Негрі як «буржуазні». Таким, за словами Боббіо, був найнижчий рівень, до якого впала деяка марксистська політична думка. Хто б міг подумати, що дитячі ідеї Негрі, переписані постструктуралістами, знову з’являться як "нова велика ідея" у 21 столітті? — пише автор Worker's Liberty

Антидемократична традиція лівиці, навіть "демократичної лівиці" величезна. Вона йде паралеллю великої кількості культів персон і догм, доходячи до того, що саме слово "лібералізм" є для лівого середовища часто лайкою. Антидемократична практика лівиці є настільки ж великою.

Джон Кін у передмові до «Демократія і диктатура» Н. Боббіо пише: «Боббіо робить висновок, що ліві потребують демократії, щоб бути відповідним старим обіцянкам більшої рівності та солідарності зі свободою; і що з огляду на систематичну неспроможність лівих дотримуватись цих обіцянок, повне прийняття демократичного підходу лівицею радикально змінило б як методи, так політику і суспільний імідж лівих».

Можливо, «новою великою ідеєю для лівих» у 21-у ст. повинна стати демократія, її прийняття як методу і боротьба за її розширення, замість безкінечного «повернення до Марксу», виправдання авторитарних і тоталітарних систем, пошуку «плюсів» Куби, СРСР, Леніна, Мао, Троцького і бозна кого-ще.

Чому багаті повинні підтримувати соціалізм?

Відповідає прем‘єр-міністр Британії з 1945 р., лейборист Еттлі


https://www.youtube.com/watch?v=LIu-1RiuS1I

🇪🇺 Цього тижня в ЄС вступив в силу Закон про цифрові послуги

Він передбачає зокрема сильніший захист від переслідувань і залякування в Інтернеті, забороняє певні види реклами та забезпечує прозорість онлайн-платформ щодо персоналізованих рекомендацій у стрічці.

➡️ Дізнайтеся більше: https://europa.eu/!cY8JDy (EN)

Десять років тому, тодішній уряд України вирішив вбивати українців задля своїх політичних цілей. Всі, хто стояли тоді на Майдані, зробили все, щоб України, що виступає проти своїх громадян, більше не було.

Більш ніж сотня громадян України, різних політичних переконань, віку, освіти померли у боротьбі проти авторитарного і антиукраїнського уряду, за збереження своїх прав і свобод. Справді, суспільство в усьому своєму різноманітті вийшло відстояти себе.

Сьогодні Україна вшановує жертву вбитих на Майдані, завдяки цим людям і багатьом інших, українці зберегли свободу і незалежність.

​​Індивіди є громадянами тією мірою, якою вони належать до вільної нації — писав італійський національний герой та лівий політик 19-го століття Джузепе Мадзіні

В своїх роздумах, статтях і працях Мадзіні підіймає питання взаємодії національності і демократії. Національна спільнота таким чином дає почуття причетності — необхідне для демократичного процесу, відчуття спільних інтересів і цілей, спільної ідентичності. «національність - це те, що надає індивіду моральну та правову ідентичність» — пише Мадзіні.

Мадзіні підіймав ідеї соціального захисту, загального добробуту, як необхідну складову демократичного республіканського суспільства. Демократія була самовизначенням народу: «Зі свободи народу випливають свободи окремого громадянина, а з юридичної рівності всіх громадян випливає принцип загального виборчого права, який дає право голосу брати участь у політичному житті народу». Таким чином одночасно поєднуючи необхідність колективних і індивідуальних свобод та відповідальності.

Одночасно, таке самовизначення не було зосереджено на собі. Формування італійської нації Мадзіні поєднував з боротьбою поневолених народів по всьому світу, і боротьбою робітників проти несправедливості. Мадзіні став одним із перших пропонентів ідеї об‘єднаної Європи, побудованій на ідентичності боротьби за свободи

у 1834 році, з народженням «Молодої Європи» (республіканські революціонери), італійська проблема була міцно включена в більшу боротьбу пригноблених національностей; Пізніше досвід англійського чартизму, наділив рух соціальним змістом, якому судилося посилюватися з роками, і надати йому виразного характеру завдяки принципу асоціації та кооперації між робітниками.

В Україні під впливом мадзінівської ідеології розвивалися позиції Української радикальної партії. Згодом, з‘явилася нелегальна соціалістична студентська організація «Молода Україна».

Зараз знову стають неймовірно актуальними питання, що підіймалися лівими і республіканцями більш ніж століття тому:

✳️ Як повинна виглядати солідарна Європа, побудована на співпраці поневолених та звільнених народів?

▶️Спільне благо, участь і демократія.

Значним чином відбувається криза демократії. Почуття причетності до держави і її процесів вкрай мале. Можливо, концепції республіканців, об‘єднані ідеєю держави для спільного блага, зі спільним залученням, рівністю і соціальним захистом, а також прямою участю в усіх державних процесах, може надихнути на вирішення проблем.


▶️Антиколоніалізм. Національна, культурна і етнічна справедливість.

І останнє, проблема національної, культурної, етнічної справедливості — тобто проблематика національно-визвольних, антиколоніальних і націонал-демократичних рухів у 21 ст. нікуди не зникла (як б деякі ліві не відверталися і не проповідували «космополітизм»), постає проблема вибудови і захисту певних ідентичностей, вирішення національних несправедливостей цілком можливо буде одною з найбільших проблем прогресивних рухів 21 ст. Не ігнорування, а пошук відповідей на питання національного розвитку, його інклюзивність і демократичний, послідовний характер є вкрай важливою ціллю наразі.

Як пов‘язане відродження мов (один з прикладав реалізації національної справедливості) з демократією, лівими цінностями та психічним здоров‘ям я писав тут.

Тут можна знайти текст про «Молоду Україну» — нелегальну соціалістичну студентську профспілку.

«Це міф, що СРСР приніс грамотність. СРСР знищив місцеву грамотність і обміняв її на їхню версію грамотності — це краще було б назвати не освітою, а дресируванням» (асиміляція, колонізація, вилучення культури, людяності та вірувань)

З лекції відомої антиколоніальної дослідниці з Казахстану, Ботакоз Касімбекової