Контур відкрив передзамовлення на праці провідного сучасного лівого політичного теоретика Майкла Сандела, і важливого ліберального лівого теоретика 20 ст. Джона Дьюї.

Також книга Сандела в співпраці з відомим економістом Пікетті.

Нагадую. Сандел на мою думку — найважливіший актуальний лівий теоретик. Його теми: важливість спільнот, патріотизм, питання визнання і гідності в політиці, теорія справедливості (т. зв. «Комунітаризм») та праця «Тиранія меритократії» — яка розбирає, як меритократичне суспільство, навіть в умовах апріорі неможливої ідеальної меритократії, призводять до занепаду і правого популізму.

«Захисники демократії» — реклама шведської профспілки держслужбовців (в стилі Сейлор мун!)

Соціал-демократія досягла найвищого піку — а ми це пропустили.

https://youtu.be/UH5JNa9j0o4

​​Меритократія — фальшивий ідеал

Я терпіти не можу мерократичні ідеали. Нам треба поважати не кращих, а точніше, не тільки кращих — а всіх, включаючи людей, що спокійно роблять свою неймовірно важливу роботу. Бо «кращі» завжди тримаються на тому, що ж люди, які просто роблять те що вміють, не претендуючи на велич. Машиністи, таксисти, виробники, торгівці і підприємці, швеї, вчителі та вихователі, перекладачі, тощо.

Меритократія підкреслює індивідуальний внесок, забуваючи колективно-національний, і відштовхує суспільство від загального розвитку на користь індивідуального егоїзму.

Проте таке суспільство, яке не дає достатньої поваги «не кращим» — людям без вищої освіти, без величезної зарплати, з не найбільшою вирощеною свинею і не найбільшим капіталом, результатом ЗНО, тощо — воно розʼїдає і «кращих» — тим, що знищує під ними всю їхню соціально-суспільну опору, яке дозволяє їм розвиватися, самореалізовуватися і шукати себе, і «звичайних» — яких банально зневажає, не враховує їх внесок і зводить до другого сорту людей.

Ця проблема присутня і у лівих (зазвичай, за рівнем освіти), і правих, і лібералів, і всіх, і є руйнівною для суспільства.

Це загалом той аргумент, який найбільш детально, на значних прикладах і розбирає Сандел — в його праці «Тиранія меритократії», яка в цьому році нарешті виходить від «Контур» в українському перекладі.

Головне, коли хтось «роздає» гроші пенсіонерам, жінкам, малозабезпеченим людям — всі депутати починають свою критику

До того ж, «роздають» в такий спосіб, який довгостроково фактично сам себе окупає підвищенням попиту — то всі проти.

Але чи хтось проти зменшення податків на великий бізнес, оплату інших привілеїв для 10%? Коли роздають набагато більші гроші? Такі закони на податкові послаблення проходять з 2022, і наші борці з «тисячами Зеленського» голосували за них за. То питання — чи справді їм цікаво оплатити, наприклад, зарплати військовим — чи їх, через середовище, виховання, та загалом культуру дискусії в ешелонах влади «тіпає» все, що стосується більшості громадян? Те, що всі так радо окреслять «популізмом», як і будь-яку, взагалі будь-яку допомогу українцям, якщо ті українці не середнього або вищого класу (тоді ок!).

Ось ці наші борці за справедливість в найгіршому скликанні ради за історію України. От так і живемо.

З днем добровольця! Вітаю і підтримую всіх, хто пішов виконувати свій моральний обов'язок. Люди приходять служити добровольцем з різних причин — всі вони валідні. Я радий і вдячний знати таких людей.

Чому український ВПК має стати міжнародним?
Кілька думок про нову індустріалізацію України.

Я знаю, що частина моїх друзів не погоджується з ідеєю продажу українських дронів і відкриття деяких підприємств для іноземних інвестицій. Поясню свою позицію.

На мою думку, майбутнє України залежить від того, чи зможемо ми викласти на стіл усе, всі навички — організаційні, політичні, військові, інженерні, програмістські — тощо, які ми здобули протягом війни.

Наше виробництво дронів може стати набагато більшим, ніж лишень внутрішня справа — це може бути індустрією, яка буде рухати всю країну до нової індустріалізації і розвитку, і в тому числі підживлювати і себе. Для цього наше виробництво дронів і наш престиж повинні стати міжнародними. Ми повинні показати, що ми є надійними партнерами, які можуть задовольняти попит інших країн, і що ми найкращі в цьому. Зав'язати розвиток дронів на наших спеціалістів по всьому світові, і так само мати спільні оборонні проєкти з ЄС, щоб вибити собі місце в довгому процесі переозброєння континенту — в тому числі місце для працевлаштування тисячі наших експертів.

Масштабування наших можливостей і праця на їх ліміті — ось що ми потребуємо в цьому плані. В такому контексті я вітаю і стратегію нашого міністра Оборони щодо участі в розробці ШІ технологій для воєнних умов, і також використання тих козирів що ми маємо — великої кількості досвідчених програмістів, близьких до воєнної сфери.

Так, у нас немає величезних дата-центрів чи обчислювальних потужностей.
Але в нас є унікальні дані і бойовий та технічний досвід, яких немає ніде. Це може зробити Україну важливим партнером у сфері оборонних технологій, де сьогодні активно змагаються США, Китай, Росія та зі значним відставанням країни Європи.

Проте, все це неможливе без нової індустріалізації. Військові технології повинні бути пов’язані з відродженням цивільної економіки. Без цього розвиток буде короткостроковим, як для "воєнки" так і для цивільної індустрії.

Для цього потрібна амбітна фіскальна політика.
Ми повинні перестати повторювати фразу «у нас немає грошей» і почати ставити інше питання: «чи можемо ми це зробити?». Якщо ця цифра не відповідає справжнім потужностям, коли справжні потужності є більшими, ніж є грошей (як в нас в оборонному комплексі) — то нам треба цю цифру перерахувати, прийняти набагато більші витрати на розвиток промисловості.

Допоки витрати грошей будуть відповідати новому випускові товарів — інфляція рости не буде, ці два показники будуть один одного балансувати.

Україна сьогодні — критично недоінвестована країна. Це означає, що значне збільшення державних витрат може не тільки запустити виробництво, але й стабілізувати економіку, якщо зростання виробництва буде випереджати грошову масу.

Для соціально-орієнтованих діячів в цьому ключове питання — розподіл результатів розвитку. Часто нам кажуть, що якщо дати більшість вигоди багатим, вони інвестуватимуть більше. Але дослідження показують інше: поширення доходів серед більшості населення стимулює попит, регіональний розвиток і економічну активність. Тому питання не технократичне. Воно політичне: чи повинні 99% страждати, щоб задовольнити 1%?

На мою думку, частина оборонної промисловості має належати всім громадянам — через суспільні фонди акцій. Доход від них повинен стати прибутком кожного громадянина. Тоді оборонпром стане спільним національним активом, і його розвиток перестає бути абстрацією, а напряму стає пов'язаним з індивідуальним і колективним добробутом.

Питання престижу
Чи може український оборонпром стати на рівень таких компаній, як Rheinmetall у своїй ніші? Певні сигнали вже є: наші дрони отримують міжнародну увагу (особливо в умовах війни з Іраном і провалом США в сфері ППО, а також у виді ефективності іранських шахедів проти заходу). І навіть українські політики починають говорити про індустріалізацію і протекціонізм.

Тому зараз важливо використати це "вікно" можливостей і тиснути на цих точках на владу. Такі "вікна" мають тенденцію швидко закриватися.

Стаття мого хорошого друга про Лева Юркевича — відомого критика Леніна з українських позицій. Як українські соціалісти критикували більшовицький централізм, який потім переросте в брутальний імперіалізм?

В статті Кристофера Форда

Не маю нічого проти Короленка — йому повинна бути віддана достойна пошана в Житомирі, з яким було пов'язне його життя. Проте Багряний надто слабко представлений в його рідних землях — і це перейменування — маленький крок для змінення цього, і закріплення на мапі міста нашого улюбленого лівого політика і поета, революціонера-східняка, Івана Багряного

Про перейменування бібліотеки імені Короленка в Харкові на ім. Івана Багряного

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSd11jWMFBNLm_19NyXCEAf-IfufdFrMxYqaBDpOiMILIZgn8w/viewform

Я давно казав, що Бігус — жахливі неоліберали; ті, які приймали участь в (на той момент широко фінансованій і координованій) атаці на Гетьманцева (скажу, що я не заявляю, що вони отримували за це хоч якісь настороги чи гроші. Цілком можливо для них це було «хайп» темою).

Проте от знову, вони атакують з боку великого бізнесу, і хочуть перекласти всі витрати на тих, хто і так платить найбільші податки і знаходиться під найбільшим навантаженням — тим, кому власне важливо, щоб проїзд в метро був не 44 грн. Ті, хто взагалі користуються метро — а не таксі чи всюди персональною автівкою (проте для тих хто користується авто — цілком імовірно що якщо не бігус, то подібні люди почнуть атакувати ще і знижки на паливо)

Я злий! BIHUS.Info випустили нове відео про популізм під назвою #безплатний_транспорт. Воно вже є в ранньому доступі та я навіть спонсорство купив (це лише 10 грн), щоб його подивитись.

Вони в один наратив поєднали 2 міста: Харків та Київ. Не можна витрачати сліпо будь-які кошти на штучне утримання доступного громадського транспорту. І висновки вони роблять наче не такі вже шкідливі. Але те, що вони використовують як доказову базу, чому це так погано — це просто жах. Даруйте, я за якісну критику!

Нижче я просто дам вам коментар, який я залишив під відео:

Даруйте, але ви мене розчарували! Для цього відео я став спонсором, адже тема для мене болюча — чимало пишу та говорю про шкідливість безплатного транспорту у Харкові, за що мене хейтять нерідко. Але якось очікуєш трохи глибшої аналітики від каналу з 1,2 млн підписників. Дуже сподіваюсь, що ви не у всіх темах настільки поверхово готуєтесь.

1) В цілому висновки ви робите правильні — безплатний проїзд треба скасовувати, це популізм та таке інше. Але факти та розуміння як має працювати громадський транспорт шкодять цим висновкам.

2) Факт: у Харкові витрачають понад 3 млрд на громадський транспорт. Треба не Терехова слухати, а перевіряти бюджетну документацію. Могли б звернутись до фахівців, які цікавляться темою — вони б показали, куди треба дивитись.

3) В матеріалі подаються витрати на громадський транспорт як якесь зло само по собі. Нібито будь-яка дотація на ГТ — це погано. Це абсолютна дурня! Дороги, якими пересуваються автівки також дотаційні. І ні, на них не вистачає податків з палива. Громада витрачає кошти, щоб люди могли пересуватись. Це називається мобільність. Також громада витрачає гроші на хідники та велоінфраструктуру. Так само громада витрачає кошти на ГТ.

Не вірите, то вивчіть бюджети європейських міст. У Варшаві це ~20% міського бюджету. І це нормально, бо це дешевше, ніж будувати автомобільну інфраструктуру для такої кількості людей. Даруйте, але тут ви просто в штангу… У Харкові навіть зараз витрати на ГТ становлять близько 14%.

4) Далі. Не існує величезного збільшення витрат через безплатність ГТ. До війни витрачали десь 12%, а зараз — 14%... Є дві основні категорії витрат: операційна робота, інвестиції в розвиток. До війни Харків витрачав кошти на розвиток метро, купівлю нових автобусів та тролейбусів. Тепер це все значно скоротилось та майже всі витрати йдуть на операційну роботу. Але і цих коштів недостатньо, тому є збільшення інтервалів. Саме в цьому основна шкода — немає розвитку та жертва якістю.

5) Це абсолютна дурня, що замість громадського транспорту гроші можна витратити на інші нібито важливіші речі. Це популізм ще гірший, ніж безплатний ГТ. Я поділяю вашу думку щодо потреб, але ГТ — це не екстра послуга, це базова функція міста. У Харкові 150 млн витрачають на утримання пустого центрального парку та багато іншого марнотратства, про яке я втомився писати. Ось це повна дурня. ГТ — це як ліфт в багатоповерхівці. Можна відмовитись від чергового фарбування сходинок, але не від ліфта.

6) Ідея, що громадський транспорт має бути повністю самоокупним не виправдала себе. Велика Британія пішла цим шляхом — там люблять, щоб кожен повністю платив напряму за послугу. Але це призвело лише до деградації ГТ. Тому останні роки вони змінили політику та зайнялись інвестиціями в ГТ на рівні громад.

7) Нам потрібна транспортна робота та мультимодальна система. Це якщо коротко — гугліть. А також реформа з пільгами, яких у нас забагато. В багатьох містах з найкращим ГТ прагнуть до такого розподілу — пасажири платять за операційку, місто інвестує в розвиток та капітальні інвестиції. Це непоганий баланс. Взагалі рекомендую загуглити «farebox recovery ratio», щоб зрозуміти, яку частку витрат в різних містах покривають пасажири. На Вікі навіть українською є стаття про це.

8) Цим відео ви нашкодите, адже прийде чимало розумних людей, які розуміють хоча б половину з того, що я написав та знають, що роль ГТ є надважливою для функціонування міста, напишуть вам, що це гарна інвестиція податків.