Ні, вона була не просто «українського походження», вона була українкою з української родини. Один з її братів був членом УПА і був заарештований після війни.

Про національну героїню Польщі, робітничу активістку Анну Валентинович, співзасновницю Незалежної профспілки «Солідарність».

https://web.archive.org/web/20160924035910/http://pamiec.pl/pa/tylko-u-nas/16333,NIEZNANE-DZIECINSTWO-ANNY-WALENTYNOWICZ-tekst-prof-Igora-Halagidy.html

До речі, що мені подобається, що на відміну того як ми зараз сприймаємо економіку — догори дригом, де все в реальності з точності до навпаки мейнстріму, програма Лейбористської партії ставила в коріння питання: скільки коштує безробіття?

Саме так, коштує. Бо це втрата праці, кожен неробочий день, це день, коли людина не отримує кваліфікацію, коли країна і народ не збільшує свій економічний розвиток, не рухається вперед і в кінці-кінці, кожен день безробіття — це день, коли підприємства продають менше товарів, де сім'ї відчувають більше горя, і де зростає нереалізований та втрачений потенціал.

Тому правильно казати, що безробіття це втрата. На відміну від деяких ресурсів, втрачений робочий день — це не відновлюваний ресурс. Це щось назавжди втрачене.

Контур відкрив передзамовлення на праці провідного сучасного лівого політичного теоретика Майкла Сандела, і важливого ліберального лівого теоретика 20 ст. Джона Дьюї.

Також книга Сандела в співпраці з відомим економістом Пікетті.

Нагадую. Сандел на мою думку — найважливіший актуальний лівий теоретик. Його теми: важливість спільнот, патріотизм, питання визнання і гідності в політиці, теорія справедливості (т. зв. «Комунітаризм») та праця «Тиранія меритократії» — яка розбирає, як меритократичне суспільство, навіть в умовах апріорі неможливої ідеальної меритократії, призводять до занепаду і правого популізму.

«Захисники демократії» — реклама шведської профспілки держслужбовців (в стилі Сейлор мун!)

Соціал-демократія досягла найвищого піку — а ми це пропустили.

https://youtu.be/UH5JNa9j0o4

​​Меритократія — фальшивий ідеал

Я терпіти не можу мерократичні ідеали. Нам треба поважати не кращих, а точніше, не тільки кращих — а всіх, включаючи людей, що спокійно роблять свою неймовірно важливу роботу. Бо «кращі» завжди тримаються на тому, що ж люди, які просто роблять те що вміють, не претендуючи на велич. Машиністи, таксисти, виробники, торгівці і підприємці, швеї, вчителі та вихователі, перекладачі, тощо.

Меритократія підкреслює індивідуальний внесок, забуваючи колективно-національний, і відштовхує суспільство від загального розвитку на користь індивідуального егоїзму.

Проте таке суспільство, яке не дає достатньої поваги «не кращим» — людям без вищої освіти, без величезної зарплати, з не найбільшою вирощеною свинею і не найбільшим капіталом, результатом ЗНО, тощо — воно розʼїдає і «кращих» — тим, що знищує під ними всю їхню соціально-суспільну опору, яке дозволяє їм розвиватися, самореалізовуватися і шукати себе, і «звичайних» — яких банально зневажає, не враховує їх внесок і зводить до другого сорту людей.

Ця проблема присутня і у лівих (зазвичай, за рівнем освіти), і правих, і лібералів, і всіх, і є руйнівною для суспільства.

Це загалом той аргумент, який найбільш детально, на значних прикладах і розбирає Сандел — в його праці «Тиранія меритократії», яка в цьому році нарешті виходить від «Контур» в українському перекладі.

Головне, коли хтось «роздає» гроші пенсіонерам, жінкам, малозабезпеченим людям — всі депутати починають свою критику

До того ж, «роздають» в такий спосіб, який довгостроково фактично сам себе окупає підвищенням попиту — то всі проти.

Але чи хтось проти зменшення податків на великий бізнес, оплату інших привілеїв для 10%? Коли роздають набагато більші гроші? Такі закони на податкові послаблення проходять з 2022, і наші борці з «тисячами Зеленського» голосували за них за. То питання — чи справді їм цікаво оплатити, наприклад, зарплати військовим — чи їх, через середовище, виховання, та загалом культуру дискусії в ешелонах влади «тіпає» все, що стосується більшості громадян? Те, що всі так радо окреслять «популізмом», як і будь-яку, взагалі будь-яку допомогу українцям, якщо ті українці не середнього або вищого класу (тоді ок!).

Ось ці наші борці за справедливість в найгіршому скликанні ради за історію України. От так і живемо.