Елінор Остром змінила уявлення економістів про світ суспільного

У 2009 році Елінор Остром стала першою жінкою, яка отримала Нобелівську премію з економіки.

Протягом десятиліть економісти вважали, що спільні ресурси, такі як ліси, рибальство та пасовища, неминуче будуть надмірно використані та знищені.

Однак Остром довела протилежне. За допомогою польових досліджень у громадах по всьому світу вона показала, що люди можуть успішно керувати спільними ресурсами самостійно, створюючи локальні правила, довіру та інституції.

Її робота змінила наше розуміння співпраці, управління та управління спільним надбанням, формуючи дослідження в економіці, екологічній політиці та політології.

Так само такі речі як права людини, демократія, урядування, медіа і багато інших — фактично, всі наші політичні інституції так само є тим, що економісти називають Commons — спільні ресурси, які відразу належать всім, і добробут яких залежить від вміння всіх йти на компроміс і самостримування.

Сам факт існування громадянського суспільства і виборів є підтвердженням того, що так звана «проблема спільних ресурсів» — більше ідеологема і мисленнєвий експеримент, ніж реальність. Хоч звичайно, теж важливий кут, про який треба задумуватися.

Посилання на Google Scholar: https://scholar.google.com/citations?user=RKN66-kAAAAJ&hl=en

Пригнічення бідних за своєю природою неминуче встановлює монополію багатих. Нерівність прибутку або доходів завжди є найвищими в тих країнах, які найшвидше йдуть до занепаду.

— Адам Сміт

До річниці видатної і великої людини.

Я не фанат Винниченка. Проте з домінацією того рівня антиукраїнства зараз в історії, вважаю за необхідне висловитися до його річниці. Тенденція нині непропорційної критики Винниченка значним чином підважує як і українську державність так і українську історію.

Винниченко, людина, чиї політично-організаційні таланти відмічали майже всі, хто з ним працювали — від консервативних сил, до соціально-федеральних, таких як Єфремов, до націоналістичних, високу оцінку Коновальця і Мельника, ліворадикальних, від українського табору в лиці Шаповала, і від російського в лиці повального визнання української ідеї, зв'язаної з Винниченком. Перед тим як у 1919-у році закріпився термін "Петлюрівці" росіяни використовували на свідомих українців "Винниченківець".

Але чомусь, людина яка об'єднала стількох різних людей, змусила уряд працювати, збиратися, стала автором видатних історичних документів — універсалів, і захоплювала довіру мільйонів українців — стає тепер в нинішньому наративі "поганим політиком, хорошим поетом". Факти життя Винниченка кажуть, що якщо ми можемо судити про його наївність і недалекоглядність, а скоріше певне біполярне ставлення до більшовиків, — що на мою думку дуже справедливі звинувачення — то політичний хист у Винниченка якраз був, і зазвичай саме цей хист і енергійність призвела до доволі швидкого інституційно-політичного формування України в період від першого до третього Універсалів.

Про Винниченка є міфи, як про пацифіста, який був проти українського війська. Вони просто не відповідають реальності, навіть ба більше, є тексти Винниченка, що критикують слабкі мобілізаційні заходи в армію від Винниченка — які я публікував на цьому каналі.

Про відношення до більшовиків. То першим домовлятися з більшовиками почав Скоропадський — він і підписав з ними мир. Наші національні герої культури і політики, від Хвильового, до Скрипника, Шумського і Еллана-Блакитного, пішли на набагато більші компроміси із совістю, а також зробили більшу кількість політичних помилок. Той же Винниченко все-таки відмовився бути використаним більшовиками заради привілей і навіть права жити в Україні на формальній престижній посади без реальної влади.

Якщо ми критикуємо Винниченка — ми повинні це робити пропорційно. Він все ще великий українець, дії якого неоцінимо позитивно вплинули на українську справу. Існуючі помилки мають сенс лише коли їх розглядати в спільному контексті. Тоді ж як нинішня антиукраїнська пропаганда робить з Винниченка карикатурну агітку. Вже нещодавно від "Історії без міфів" бачив нову ітерацію Винниченка — людину, яка думала лише про себе і свій статок. Яке це відношення має до реальної історії чи Винниченка? Ніякого. Але мода така серед людей, які дозволяють собі зневажати так свою історію заради відповідності кон'юнктури і хайпу для поп-історії.

Наш тепер Полковник)

Ні, вона була не просто «українського походження», вона була українкою з української родини. Один з її братів був членом УПА і був заарештований після війни.

Про національну героїню Польщі, робітничу активістку Анну Валентинович, співзасновницю Незалежної профспілки «Солідарність».

https://web.archive.org/web/20160924035910/http://pamiec.pl/pa/tylko-u-nas/16333,NIEZNANE-DZIECINSTWO-ANNY-WALENTYNOWICZ-tekst-prof-Igora-Halagidy.html

До речі, що мені подобається, що на відміну того як ми зараз сприймаємо економіку — догори дригом, де все в реальності з точності до навпаки мейнстріму, програма Лейбористської партії ставила в коріння питання: скільки коштує безробіття?

Саме так, коштує. Бо це втрата праці, кожен неробочий день, це день, коли людина не отримує кваліфікацію, коли країна і народ не збільшує свій економічний розвиток, не рухається вперед і в кінці-кінці, кожен день безробіття — це день, коли підприємства продають менше товарів, де сім'ї відчувають більше горя, і де зростає нереалізований та втрачений потенціал.

Тому правильно казати, що безробіття це втрата. На відміну від деяких ресурсів, втрачений робочий день — це не відновлюваний ресурс. Це щось назавжди втрачене.

Контур відкрив передзамовлення на праці провідного сучасного лівого політичного теоретика Майкла Сандела, і важливого ліберального лівого теоретика 20 ст. Джона Дьюї.

Також книга Сандела в співпраці з відомим економістом Пікетті.