«Права жінок — права людини», «Руки геть від прав жінок!» та «Ні сексизму в армії» — такі гасла звучали під час Маршу жінок у Києві. 

На нього прийшло близько двох тисяч людей, а сам Марш відбувся уперше після чотирирічної перерви.

Як він минув? Чи були провокації під час події? Хто в ньому взяв участь? Та з якими вимогами прийшли учасники Маршу? Дивіться в нашому репортажі

Конституціоналізм як стратегія лівих змін.

Моє переконання, що за останній час в світі економіка стала наукою, в своїй теорії не привʼязаною до суспільства, окремішньою.

На мою думку, такий статус економіки не відповідає дійсності. Якби це вульгарно не звучало — економіка це психологія і політологія, а такою наука про менеджмент в умовах певної правової системи.

З таким же імперативом працює і колектив міждисциплінарних дослідників «Права і політичної економіки»

«Якою має бути відповідь з боку робітничого руху і тих, хто дбає про права працівників? Ми вважаємо, що вона має включати повернення до демократичної обіцянки Конституції — як до її змістовних зобов’язань перед демократією, так і до традицій законодавчого та народного конституціоналізму.

Це передбачає відновлення давнього погляду, згідно з яким законодавці мають конституційні повноваження і обов’язок допомагати будувати та підтримувати інституції, необхідні працюючим людям для забезпечення широкого розподілу багатства і влади, а отже — для збереження матеріальної основи самоврядування.

Це означає повернення до традиції конституційної аргументації, яка стверджує, що такий політико-економічний лад, якого вимагає Конституція, має надавати працівникам достатню економічну й політичну вагу, щоб вони могли забезпечувати гідні засоби до існування та мати реальну владу над своїми галузями і ширшою політичною економікою»

Серед лівих завжди була тенденція сприяти закон, особливо конституційний — як щось другорядне, і зосереджуватися на матеріально-політичних змінах. Проте була і традиція юристів, які відстоювали справді егалітарний конституціоналізм, і вважали, що зміною конституційного порядку, комплексних правових відносин, ми змінюємо суспільство, в тому числі і у егалітарний бік.

Конституціоналізм — важлива ступінь побудови кращого суспільства. І повернення дискусії про право і етику в економіку, і навіть в політику, що зараз стала технократично-нейиральною, несе в собі величезний егалітарний потенціал.

Внизу, посилання на проєкт. Він повний унікальних статтей і матеріалів з мисленням щодо конституціоналізму, який вбажає стати феміністичним, анти-олігархічним, анти-колоніальний, тощо, а не виконувати лише пасивну функцію, прикриваючи реальний стан речей. Вкрай рекомендую і запрошую до ознайомлення.

https://lpeproject.org/blog/the-constitution-of-social-progress/

Елінор Остром змінила уявлення економістів про світ суспільного

У 2009 році Елінор Остром стала першою жінкою, яка отримала Нобелівську премію з економіки.

Протягом десятиліть економісти вважали, що спільні ресурси, такі як ліси, рибальство та пасовища, неминуче будуть надмірно використані та знищені.

Однак Остром довела протилежне. За допомогою польових досліджень у громадах по всьому світу вона показала, що люди можуть успішно керувати спільними ресурсами самостійно, створюючи локальні правила, довіру та інституції.

Її робота змінила наше розуміння співпраці, управління та управління спільним надбанням, формуючи дослідження в економіці, екологічній політиці та політології.

Так само такі речі як права людини, демократія, урядування, медіа і багато інших — фактично, всі наші політичні інституції так само є тим, що економісти називають Commons — спільні ресурси, які відразу належать всім, і добробут яких залежить від вміння всіх йти на компроміс і самостримування.

Сам факт існування громадянського суспільства і виборів є підтвердженням того, що так звана «проблема спільних ресурсів» — більше ідеологема і мисленнєвий експеримент, ніж реальність. Хоч звичайно, теж важливий кут, про який треба задумуватися.

Посилання на Google Scholar: https://scholar.google.com/citations?user=RKN66-kAAAAJ&hl=en

Пригнічення бідних за своєю природою неминуче встановлює монополію багатих. Нерівність прибутку або доходів завжди є найвищими в тих країнах, які найшвидше йдуть до занепаду.

— Адам Сміт

До річниці видатної і великої людини.

Я не фанат Винниченка. Проте з домінацією того рівня антиукраїнства зараз в історії, вважаю за необхідне висловитися до його річниці. Тенденція нині непропорційної критики Винниченка значним чином підважує як і українську державність так і українську історію.

Винниченко, людина, чиї політично-організаційні таланти відмічали майже всі, хто з ним працювали — від консервативних сил, до соціально-федеральних, таких як Єфремов, до націоналістичних, високу оцінку Коновальця і Мельника, ліворадикальних, від українського табору в лиці Шаповала, і від російського в лиці повального визнання української ідеї, зв'язаної з Винниченком. Перед тим як у 1919-у році закріпився термін "Петлюрівці" росіяни використовували на свідомих українців "Винниченківець".

Але чомусь, людина яка об'єднала стількох різних людей, змусила уряд працювати, збиратися, стала автором видатних історичних документів — універсалів, і захоплювала довіру мільйонів українців — стає тепер в нинішньому наративі "поганим політиком, хорошим поетом". Факти життя Винниченка кажуть, що якщо ми можемо судити про його наївність і недалекоглядність, а скоріше певне біполярне ставлення до більшовиків, — що на мою думку дуже справедливі звинувачення — то політичний хист у Винниченка якраз був, і зазвичай саме цей хист і енергійність призвела до доволі швидкого інституційно-політичного формування України в період від першого до третього Універсалів.

Про Винниченка є міфи, як про пацифіста, який був проти українського війська. Вони просто не відповідають реальності, навіть ба більше, є тексти Винниченка, що критикують слабкі мобілізаційні заходи в армію від Винниченка — які я публікував на цьому каналі.

Про відношення до більшовиків. То першим домовлятися з більшовиками почав Скоропадський — він і підписав з ними мир. Наші національні герої культури і політики, від Хвильового, до Скрипника, Шумського і Еллана-Блакитного, пішли на набагато більші компроміси із совістю, а також зробили більшу кількість політичних помилок. Той же Винниченко все-таки відмовився бути використаним більшовиками заради привілей і навіть права жити в Україні на формальній престижній посади без реальної влади.

Якщо ми критикуємо Винниченка — ми повинні це робити пропорційно. Він все ще великий українець, дії якого неоцінимо позитивно вплинули на українську справу. Існуючі помилки мають сенс лише коли їх розглядати в спільному контексті. Тоді ж як нинішня антиукраїнська пропаганда робить з Винниченка карикатурну агітку. Вже нещодавно від "Історії без міфів" бачив нову ітерацію Винниченка — людину, яка думала лише про себе і свій статок. Яке це відношення має до реальної історії чи Винниченка? Ніякого. Але мода така серед людей, які дозволяють собі зневажати так свою історію заради відповідності кон'юнктури і хайпу для поп-історії.

Наш тепер Полковник)

Ні, вона була не просто «українського походження», вона була українкою з української родини. Один з її братів був членом УПА і був заарештований після війни.

Про національну героїню Польщі, робітничу активістку Анну Валентинович, співзасновницю Незалежної профспілки «Солідарність».

https://web.archive.org/web/20160924035910/http://pamiec.pl/pa/tylko-u-nas/16333,NIEZNANE-DZIECINSTWO-ANNY-WALENTYNOWICZ-tekst-prof-Igora-Halagidy.html

До речі, що мені подобається, що на відміну того як ми зараз сприймаємо економіку — догори дригом, де все в реальності з точності до навпаки мейнстріму, програма Лейбористської партії ставила в коріння питання: скільки коштує безробіття?

Саме так, коштує. Бо це втрата праці, кожен неробочий день, це день, коли людина не отримує кваліфікацію, коли країна і народ не збільшує свій економічний розвиток, не рухається вперед і в кінці-кінці, кожен день безробіття — це день, коли підприємства продають менше товарів, де сім'ї відчувають більше горя, і де зростає нереалізований та втрачений потенціал.

Тому правильно казати, що безробіття це втрата. На відміну від деяких ресурсів, втрачений робочий день — це не відновлюваний ресурс. Це щось назавжди втрачене.

Контур відкрив передзамовлення на праці провідного сучасного лівого політичного теоретика Майкла Сандела, і важливого ліберального лівого теоретика 20 ст. Джона Дьюї.

Також книга Сандела в співпраці з відомим економістом Пікетті.