​​23 лютого 1918 р. було вбито лідера Кримськотатарського курултаю, Номана Челебіджіхана

23-го лютого більшовики і ліві есери вбили Номана Челебіджіхана - лідера Кримської Народньої Республіки, поета, муфтія Криму, соціаліста - засновника Татарської Соціалістичної Партії (Міллій Фірка)

Номан Челебіджіхан є національним героєм кримськотатарського народу.

«Наш народ є справедливим. Він дбає не лише про себе. Він приймає близько до серця горе інших народів… Він бажає втілити в дійсність принцип справедливого взаємного співіснування з іншими мешканцями Криму. У Криму досить багато квітів, різних барв та ароматів. Ці квіти це надії, що проживають у Криму: кримські татари, росіяни, євреї, греки, німці та інші. Завдання Курултаю згуртувати всіх, і зробивши з них один чудовий букет, перетворити Крим на справжню культурну Швейцарію. Національний Курултай дбатиме не лише про мусульман, а й про інші нації, він запрошує їх до співпраці, і рухатиметься в одному темпі з ними. Наша нація є лише ініціатором у цій справі. Хочеться вказати тому, хто не знає, на той факт що впродовж усієї нашої історії ми виявляємо цілковиту повагу до прав усіх інших націй. Ми й надалі будемо рахуватися з правами інших. Курултай втілить у дійсність ідеали всіх народів Криму»

Українські демократи і соціалісти разом з українськими націоналістами випускають єдиний меморіал на мирні перемовини після другої світової війни.

На річницю Лесі Українки, цитую неймовірну статтю Ляха про політичне життя Лесі Українки

"Втім, нема нічого більш хибного, ніж вважати Лесю Українку простою ретрансляторкою ідей її великого дядька. По-перше, це відгонить сексизмом. По-друге, це було не так. Рацію мав Микола Зеров, такий самий неокласик, як і Драй-Хмара, коли визначав два умовних типи українських драгоманівців і відносив Лесю Українку до другого з них: «Одні, як Павлик, цілком зосталися в полоні його [Драгоманова — М. Л.] яскравої індивідуальності, своїх власних стежок не прокидали, а якщо й різняться між собою, то тільки характером і мірою своєї участі в драгоманівському культі. Другі, як Франко, засвоїли собі тільки зерно драгоманівської науки, але зростили його по-своєму, зазнавши інших повівів та впливів, і плід дали свій власний"

«…можу виразити свій погляд на історію підмосковської України такою перифразою Маркса: “Ми гинули не тільки від клясового антагонізму, але й від недостачі його”»

"Леся Українка зауважила, що «редакція зовсім не зрозуміла власне антиреволюційности Бернштайна», а згодом додала, що їй «сподобалась стаття у “Волі” [офіційному органі галицької УСДП — прим. ред.] проти бернштайніанства “Гасла”»

"Леся Українка не вважала політику апріорі брудною справою — для неї характери псували політику, а не політика характери"

«І коли річ іде про те, щоб судити етику ката, то треба судити таки його катівство, а не монархічність, республіканство, аристократизм, буржуазність і т.д.»

https://commons.com.ua/uk/mizh-dragomanovim-i-marksom-politichne-zhittya-lesi-ukrayinki/

Нова держава для нового століття — чому держава повинна стати з регуляторної сили, в співтворця економічного життя та направляти, а не лише регулювати ринок?

Маццукатто, Кеттел (2026)

Виходячи за межі звичних дихотомій — стабільність проти гнучкості, ефективність проти інновацій, держава проти ринку — ми показали, що публічні організації можна розглядати як багаторівневі системи, які складаються зі структурних спроможностей, організаційних рутин і динамічних можливостей.

Така рамка дозволяє аналізувати державу не лише як пасивного усувача ринкових збоїв або ефективного надавача послуг, а як активного співтворця ринків і публічної цінності.

Якщо публічні організації мають формувати ринки та створювати публічну цінність, то інвестиції у розвиток спроможностей і потенціалу повинні виходити за межі управлінських реформ чи модернізації, зосередженої лише на ефективності. Розбудова структурної спроможності потребує не тільки належного фінансування й інституційної автономії, а й правових рамок, які надають урядам можливість брати на себе ризики та визначати стратегічний напрям розвитку.

Зміцнення організаційних рутин вимагає вбудовування практик координації, співвиробництва та ітеративної оцінки у повсякденну бюрократичну діяльність. Розвиток динамічних спроможностей означає створення простору для експериментування, міжсекторальної співпраці та навчання на помилках, замість їх покарання.

Насамкінець, ми вважаємо, що прийняття перспективи формування ринків переорієнтовує саму мету публічного управління. Замість запитання, як урядам уникнути провалів, постає інше: як вони можуть формувати майбутнє відповідно до суспільних цілей інклюзії, сталості та стійкості.

Коллінґтон і Маццукато (2024) проаналізували зменшення ролі сучасної держави у створенні публічної цінності, показавши, що динамічні спроможності критично залежать від вбудованості в операційні аспекти надання послуг. Спираючись на еволюційні та інституційні теорії організаційного навчання, їхній аргумент узгоджується з давнім інсайтом Герберта Саймона (1991) про те, що стабільні рутинні практики є передумовою навчання та вдосконалення. Якщо організації постійно змінюють те, що вони роблять, вони не можуть навчатися через сам процес діяльності. У публічному секторі часті реорганізації, зміни показників ефективності та постійні коливання політики руйнують усталені процедури й обривають зворотні зв’язки, роблячи кумулятивне навчання неможливим.

Дезінтермедіація через аутсорсинг додатково послаблює динамічні спроможності, вилучаючи ключові види діяльності з публічних організацій, витісняючи навчання через практику та підриваючи накопичену експертизу. Коли держава переходить від ролі виробника до ролі замовника, управлінська увага надмірно концентрується на контрактному нагляді, звужуючи інституційний простір для інновацій, експериментування та поступового вдосконалення (Mazzucato і Collington, 2023).

Повторне вбудування держави у процес створення публічної цінності є не лише технічною необхідністю, а й політико-економічним імперативом. Відновлення динамічних спроможностей потребує реінвестування у внутрішній операційний потенціал, збереження галузевої експертизи та розвитку організаційних рутин, що забезпечують навчання й адаптивність у довгостроковій перспективі.

Основні проблеми, з якими стикається публічний сектор, що його послаблює, а що підсилює

Напевно одна з найбільш важливих статтей Маццукатто за останній час. Для досягнення процвітання і загального блага, ми потребуємо змінити те, як сприймаємо державу — зі страшилки про левіафана — до набору різних інституцій і розгалужених структур на всіх рівнях, що виконують різні функції, часто відмінні і незамінні від приватного сектору. Якість виконання цих функцій визначає добробут всього народу.

Як зазначає українська економістка Юлія Юрченко, ми повинні побудувати девелопменталістську державу. Це держава, яка на відміну від регуляторної, хижацько-олігархічної чи слабкої держави, ставить собі за ціль розвиток (development) завдяки використанню планувальних, інвестиційних, регуляторних та інших політик, держава яка займається індустріалізацією і створенням публічної цінності, просуванням загального блага через економічний розвиток і соціальні політики.

Як заявляє доклад ООН щодо національного розвитку — "без якісного публічного урядування, покладання на економічний розвиток, що просочується вниз (trickle-down economics), і безліч інших стратегій не спрацює".

Скоро Маццукато випустить свою нову книжку — Економіка [для] загального блага. Виглядає неймовірно цікаво. Як буде можливість — влітку напишу огляд.

Опис: https://www.penguin.co.uk/books/464576/the-common-good-economy-by-mazzucato-mariana/9780241722244

«І коли річ іде про те, щоб судити етику ката, то треба судити таки його катівство, а не монархічність, республіканство, аристократизм, буржуазність і т.д.»

Більше тут.

Хто проти і за Україну — голосування за резолюцію 24-го лютого в Європарламенті.

Посилання.

Найбільш проукраїнські — центристи, соціал-демократи, зелені і право-центристи.

Найбільш антиукраїнські: ультраправі, радикальні консерватори та частина групи Лівих (окрема від соціал-демократів і зелених Ліва група).

Подивлюсь ще текст резолюції і допишу цей пост. Що там таке, що лише 17% Лівих проголосувало за.

АПД. Текст резолюції хороший. Це просто ганьба.

Коли світ був найближчим до соціалізму — "загадка 1970-х"

У 1970-х роках світ був на межі соціалізму — європейські соціал-демократи прийняли свої найбільш радикальні програми, і навіть християнські демократи, були вкрай близькими до соціалістичної позиції.

Президентство Ліндона Б. Джонсона в США створило підґрунтя для повноцінної американської держави загального добробуту і для подальшого розширення ідей нового курсу.

Багато різних причин називають, чому в 1970-х "не вийшло" — через незбалансовану торгівлю і торгівельні війни, через пасивність політичних еліт і давління олігархів, через внутрішньополітичний розвиток, чи загалом, що золота ера післявоєнного розвитку вичерпала себе — бо вперлась в свій або політичний, технологічний ліміт, чи взагалі через соціологічні зміни (зміни форматів роботи і способу життя, через що профспілки втратили частину своєї бази, як і ліві партії). Загалом, теорій багато. Я сам не знаю, яка відповідь мені імпонує найбільше. Прогресивна стратегія в довготривалій перспективі сильно залежить від того, як ми розв'язуємо "загадку 1970-го"

Довгі 70-і (мається на увазі 70-і і частково 80-і) стали періодом боротьби за душу Європи. Франсуа Міттеран виграв вибори у Франції з гаслами найбільшої соціалізації економіки за французьку історію, шведські соціал-демократи почали реалізацію т. зв. Плана Мейднера — план побудови синдикалістської економіки за рахунок викупу і передачі в керівництво великих підприємств профспілкам.

На той момент, Соціалістична партія Португалії, Франції, Німеччини, Італії сформували свої нові програми. В них вони всі загалом заявляли, що Європі потрібне з одного боку збільшення планувальних елементів, а з іншого боку, для їх балансування, збільшення контролю робітників за цим плануванням, його децентралізація, і передача значної частини державних і приватних підприємств "під робітничий контроль". Лівий центр вбачав створення більш інтегрованого Європейського союзу на засадах синдикалізму і соціалізму, і навіть мав певне розуміння з боку ліберальних центристів і християнських демократів.

Проте цей період можливостей, як зазначають деякі автори, через ряд рішень "в найбільш напружених обставинах", "ряд помилок" звели цей шлях нанівець в бік того, що стане неоліберальним проєктом, а в умовах Європи — Європою "спільного ринку", а не Європою соціальної справедливості (хоч і звичайно внесок соціалістів значно повпливав на те, яка Європа зараз, і загалом став передмовою існування ЄС).

В Україні існувало дві традиції анархізму.

Драгомано вважав за необхідне розповсюдження «безначальства», поступового навчання громадян до самоврядування через місцеві політичні інституції, освіту і кооперативи. Такий розвиток повинен проходити в межах конституційної національної держави, в якій разом з ліберально-демократичними і помірковано-соціалістичними силами потрібно відбудовувати соціальну інфраструктуру, гарантії і захист, захист прав людей, тощо.

Шляхом постійної освіти і залучення громадян в політичне життя, Драгоманов вважав за необхідне збільшення пропорції «безначальства» (анархізму) супроти державного централізму, створення взаємодопомоги, тощо.

Махновський анархізм був противником правової держави і натомість вважав за необхідне революційний зрив і побудову нового ладу, часто з натягнутим ставленням до вимог українських селян щодо національного самоврядування.

Проте, опозиція між цими двома видами анархізму не настільки гостра, як може здатися на перший погляд. На мою думку, союз анархістів з УНР, а також пізніше, з боротьбістами, хоч був короткий, але показав можливість поєднання двох течій і вбрання їх сильних сторін.

Згодом я зі знайомим планую випустити статтю про протиріччя махновців, і як цей значний рух знаходив своє місце в складний революційний період між різними рухами. Цитую фрагмент:

«Пізніший союз між українськими незалежними комуністами та Махном призвів до створення двох перших україномовних махновських газет: «Анархіст-повстанець» та «Шлях до волі». Перша з них, наприкінці 1919 року, опублікувала статтю «Незалежна Україна та анархісти», де махновський рух під сильним тиском українських селян обрав федералізм та вимогу національного самоврядування. Об’єднавши ідеї Драгоманова та Махна, газета запропонувала створити «Самокеровану трудову федерацію України». Ця група зустріла опір з боку більш ортодоксальних махновських інтелектуалів, багато з яких все ще вважали себе частиною загальноросійського руху анархістів, які як і раніше, симпатизували російському комунізму» (машинний переклад з англійської)

Кат Абугазале — нове покоління американських соціалістів, для яких відданість справедливості, як внутрішньо, так і в зовншній політиці, не є "перешкодою" на шляху соціальних реформ.

Американська лівиця — одна з найбільш «токсичних» лівих спільнот у світі, значною мірою сформована спадщиною сталінізму та СРСР. У цій країні навіть проста заява про підтримку України викликає значний соціальний і політичний тиск з боку ультралівих. DSA — найбільша соціалістична організація у США — нерідко просуває китайські (та російські) імперські інтереси за рахунок колонізованих народів, демократичних активістів і тайванців.

На противагу ганебному мовчанню Мамдані щодо України та відкритій антиукраїнській і прокитайській позиції DSA, Абугазале просуває такі ключові пункти:

1. Відмова від «стратегічної двозначності» щодо Тайваню та надання йому безпекових гарантій.

2. Розширення і посилення військової та гуманітарної допомоги Україні; за "злитою" перепискою електронною поштою, вона виступає за розгортання американських військ на підтримку України доти, доки «Україна не відновить свої законні кордони». (достовірність переписки спірна, офіційно Кет заявляє про посилення військової і гуманітарної підтримки Україні і невизнання окупації Криму і Донбасу Росією)

3. Припинення спонсорування воєнних злочинів у Газі та посилення тиску на Ізраїль.

4. Підтримка демократичних сил у протистоянні авторитарним лідерам, таким як Орбан.

На цей момент Кат — перша справді антиімперіалістична та антиавторитарна фігура в мейнстримі американської лівиці. Її позиції частково поділяють такі політики, як AOC і Сандерс, однак їхня риторика часто тиха, компромісна й суперечлива, адже в США антиавторитаризм у лівому середовищі значною мірою дискредитований.

Чи потрібні нам громадські рухи? — подкаст від зеленої жіночої організації "Розвій"

Мої друзі з організації "Розвій" записують неймовірний подкаст. (Нагадую, я був у другому випуску цього подкасту, розказуючи про історію української кооперації). Наразі це вже четвертий епізод ефірів, які поєднують соціальну справедливість, демократію і захист довкілля (та боротьбу проти зміни клімату).

Ведучі разом з активістками і діячками Greenpeace Ukraine, ГО Екоклуб і квір-кооперативу Resew розбирають побудову громадянського суспільства, сталих спільнот і громад, тактик діяльності для досягнення покращень у сфері захисту прав людини і довкілля.

Це все і багато іншого у подкасті «Де росте майбутнє» від Валерії Бондарєвої та Вікторії Болл.

У цьому новому документі QJE автори приходять до висновку, що макроекономічні витрати від зміни клімату набагато більші, ніж припускали попередні оцінки. Було встановлено, що підвищення глобальної температури на 1°C зменшує світовий ВВП більш ніж на 20%.

Це власне про "економію" на зеленому переході. Це оксюморон. Або ми будуємо зелену економіку, або наш рівень життя значно згіршується.

Пост від підписника. Академія Піратської партії

Минулого року чеська піратка Маркета Грегорова разом зі своєю командою відкрили "Європейську піратську академію" — освітній курс з інституту Євросоюзу, зокрема з акцентом на законодавчі ініціативи. Одна з особливостей цього курсу в тому, що він поєднує в собі не тільки теорію, але й role-play з певними сценаріями. Восени минулого року вони провели перший курс навчання, і зараз вони знову набирають учнів для весенне-літнього курсу.

До 9 березня триває набір студентів, який триватиме з 31 березня до 12 червня. Буде 4 сесій онлайн (2 теоретичні та 2 рольові), а п'ята буде вживую в Брюсселі для 15 учасників (всі витрати на житло, харчування та транспорт організатори беруть на себе).

Для тих, хто цікавиться піратською політикою, і особливо тих, хто зараз перебуває на території ЄС, це дуже непоганий досвід.

Опис курсу: https://pirate-academy.eu/the-pirate-academy-course/

Подати заяву: https://framaforms.org/pirate-academy-2026-admissions-1770734945

Коли чекаєш підтвердження чи спростування смерті Хаменеї

Ліві активісти групи солідарності з Україною на проукраїнському марші в Токіо, Японія