Нові урізання трудового права — загроза нового трудового кодексу

Вчора писав про цивільний кодекс, і як уряд готовий вводити нелюдські міри проти сімей і дітей заради популізму і зменшенню державної підтримки. Сьогодні пишу про процес, який проходить паралельно і вкрай схожим чином — прийняття нового трудового кодексу.

Новий трудовий кодекс вводить легші механізми для звільнення, збільшує робочий день і допустиму кількість годин на тиждень, збільшує кількість понаднормової праці, а також додає додаткові норми, за якими роботодавець може в індивідуальному порядку створювати нові умови, не внормовані трудовим законодавством.

Позбавлення захисту матерей з дітьми, старшими ніж півтора роки, зменшений захист від звільнення неповнолітніх зайнятих, фактично повне виключення профспілок від соціального діалогу.

Детальніше за посиланням: раз і два

Новий трудовий кодекс несе значні загрози для добробуту і розвитку України, а також йде у протиріччя загальної практики і підписаними домовленостями з МОП. Він направлений на послаблення української колективної організації на користь певним індивідуальним інтересам роботодавців, зокрема, підвищенню робочого дня і зменшенню ролі профспілок, зменшення переговорної сили працевлаштованих, відсутність балансу.

Моє вперше, чим дуже пишаюсь і за що дуже вдячний. Фрагмент моєї статті про прогресивний спадок Української Народньої Республіки перекладено баськійською мовою.

Ігор Кузнецов — російський марксистський активіст, який виступав проти російського імперіалізму — в Чечні, Сибірі, Україні (з початку війни, а не лише 2022 р.), активіст за свободу і незалежність Кавказу та Сибірі, захисник прав тюркських народів, сьогодні був звільнений.

Він був ув'язнений у 2021 р. за опозицію до майбутнього повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Людина відчувала свою моральну відповідальність, і діяла за совістю, за що величезна повага.

"Геноцид народов Кавказа, начатый в 19 веке царизмом, продолжил Сталин. Сталинский режим возрождает Путин (...) внешняя агрессия режима Путина против Украины с аннексией Крыма, против Сирии с бомбёжкой мирного населения, с авантюрами в Африке и в Латинской Америки после 2014 года приводит к усилению национального гнёта против нерусских народов РФ, к политики ассимиляции нерусских народов и уничтожения нерусских языков в РФ.

Русские превращены царско-сталино-путинским империализмом в главное орудие империи, культура русского народа извращена империализмом и шовинизмом.

Без уничтожения царско-сталино-путинского империализма и сталино-путинского фашизма невозможно русское национальное возрождение и возрождение всех народов РФ.

Эта интернациональная борьба против российского империализма и фашизма - стала общей национальной задачей всех народов России" (2019 р.)

У Меморіальному будинку Лесі Українки в Києві відбудеться виставка «Емансипантки», присвячена жінкам, які творили нову культуру освіти й професійної самореалізації в Україні ХІХ — початку ХХ століття.

У центрі проєкту — родина Косачів. Письменниця, видавчиня, громадська діячка і членкиня Всеукраїнської академії наук Олена Пчілка із чоловіком Петром вибудували приклад родини, де панували партнерські стосунки. Жінки у суспільстві набували вже іншого статусу — гімназистки, курсистки, професіоналки у своїй справі. Разом із доньками — письменницею та публіцисткою Лесею Українкою, лікаркою Ольгою, перекладачкою Оксаною, агрономкою Ізидорою — та невісткою Олександрою, яка творила під псевдонімом Грицько Григоренко, Косачі стали уособленням феномену «нової жінки»: освіченої, професійної, суспільно активної.

В основі експозиції — особисті речі родини, дипломи й атестати жіночих навчальних закладів.

@divochemedia

"Комусь ну прям дуже вигідно знищувати репутаційно законодавчий орган" — заявила співавторка законопроєкту про розстріл дезертирів, що також пропонувала насильницьку стерилізацію бідних жінок — щодо ситуації з пропуском голосувань 12 лютого в ВРУ.

Майкл Сандел про глобалізацію, зв'язок економічної дискусії і ідентичності і спільні простори — цікаве і дискутивне інтерв'ю. Приводжу фрагменти

"Та модель гіперглобалізації, неоліберальної глобалізація зробила те, послабила національні спільноти і забрала владу у національних держав, які по всьому світові були основним інструментом надання голосу громадян"

Дерегуляція додала до відчуття відсутності контролю над життям, а економічний стан і економічний розвиток, який загалом йшов за рахунок знищення спільнот і надавав пріоритет лише найбагатшим десяти відсоткам, вибив ґрунт з під ніг людей.

Іноді ми розділяємо економічні і культурно-ідентичностні питання надто сильно. Вся політика завжди про питання ідентичності: що означає бути громадянином? Які наші взаємні відповідальності один до одного? Питання ідентичності (політики ідентичності) і питання економіки нерозривно зв'язані разом

Я думаю що в політиці глобалізації був ідеологічний акцент, який виходить далеко за межі т.зв. "воук" риторики: Нам говорили, що головний розрив не між лівими та правими, а між тими, хто "більш закритий" і тими, "хто приймає зміни". Якщо ти виступаєш проти дерегуляції, то ти думаєш надто закрито, з минулого століття, ти за відрізання нас від світу, і коли ти більш відкритий, то ти за дерегуляцію, вільні ринки, ітд. Дебати про економіку були повністю пов'язані з певною ідентичністю: національні кордони тепер значать менше, патріотизм — це щось праве. Якщо кордони не мають значення, то не має і національна ідентичність.

Демократи (США) прийняли певну концепцію ідентичності, яка дискредитувала бажання людей належати до чогось, бути пов'язаними, мати своє місце у світові, дискредитувала що ми маємо відповідальності перед один одним. Ліві віддали концепції патріотизму, спільноти і солідарності правим, замість того щоб їх перевинайти.

Ліві, та і загалом (американські) політики прийняли концепцію свободи як свободи вибору. В деяких випадках, це справді центральна концепція (як в праві на аборти). Але в інших також важлива інша концепція свободи: свобода разом, деліберативно, через самоуправління, через спільноту, вирішувати проблеми як рівні громадяни зі взаємною повагою і обов'язками.

Ринкова глобалізація посилила пропасть між багатими і бідними. Але саме нова меритократична логіка посилила пропасть між "переможцями" і "лузерами", між освіченими і неосвіченими, між сільськими і урбаністичними центрами.

Певний елітаризм, зазвичай пов'язаний з освітою, став проблемою для прогресивної політики. І боротьба проти цих двох розламів, на мою думку, стане фундаментом для нових демократичних рухів. Нам треба замість того, щоб казати людям: якщо ти провалився, отримай освіту і працюй краще, але зосередитися на людській гідності для працюючих, ставитися з повагою і визнавати роботу всіх, хто працює на загальне благо через їх роботу, через сім'ї і спільноти які вони підтримують, незважаючи на те, чи мають вони статусність, грамоти і дипломи.

Демократія не потребує ідеальної рівності, те що потребує демократія, це щоб люди з різних життєвих шляхів, різних класів, різних етнічностей, ідентичностей, поглядів, взаємодіяли один з одним в звичайних життєвих задачах. Бо лише так ми навчаємося компромісу і працювати разом, незважаючи на наші відмінності. Тому нам треба відбудувати публічні інституції, місця, які не ізольовані лише для певних груп чи еліт, простори для діалогу, деліберації, взаємодії, навіть якщо це щось банальне, як розмова про нашу спільну любов до футболу на стадіоні, чи розмова про книжки в бібліотеці.

Таке от інтерв'ю від Майкла Сандела www.youtube.com/watch?v=AtO2L_ydO7A&t=1s

Взяв вкрай цікаве інтервʼю для «Республіки». Скоро перекладу і викладу. Щодо власне республіканства як окремої політичної течії, близької до соціал-демократії, але відмінної (ідеологія яка також близька національним партіям, як от Шинн Фейн, Республіканська Лівиця Каталонії, квебекських націоналістів, тощо).

В інтервʼю з одним Британським професором, ми обговорюємо політично-культурні, філософсько-етичні, економічні і зовнішньополітичні орієнтири республіканства як окремої доктрини.

Сьогодні річниця народження Гребера — анархіста, у якого ми всі можемо повчитися.

Девід Гребер автор "Bullshit Jobs" — праці, про роботи, які не несуть жодної технічної задачі, існують лише задля соціальних функцій (престижу, наприклад) і призводять до відчуття відчуження, неадекватної витрати ресурсів і психологічного страждання.

Проте основна його праця зосереджена на природі і історії грошей (Debt: The First 5000 Years). Гребер поєднує антропологію, елементи нової монетарної теорії (ММТ) для аналізу історії грошей і боргу — і які це має імплікації для сучасної економіки.

Всі його праці так чи інакше мають в основі три теми: менеджеріальний феодалізм (безсенсовне і олігархічне бюрократство і управлінство), борг, фінанси і гроші (і як ми можемо профінансувати кращий світ), антропологію і владу (про що особливо його ранішні есеї, але весь підхід Гребера базується на цьому)

Його роботи критикують за слабку доказову базу. Проте навіть наявної бази достатньо, щоб прийняти як мінімум частину його висновків.

Хвилина дурковатостей: знайшов такий тест - політичний компас (дуже короткий) в інтернеті.

Можна пройти за посиланням і скинути результати в коментарях, буде цікаво

https://neomediavalist.github.io/neovalues/

На запитання, як виглядає перемога в Україні, Александрія Окасіо-Кортес, представниця лівого крила Демократичної Партії, демократична соціалістка відповідає: «Немає жодної розмови про Україну без України, тому вони, звичайно, праві у тому, що висувають свої умови щодо цього».

«Я думаю, що загалом, як принцип, ми не повинні винагороджувати імперіалізм;
і я не думаю, що ми повинні дозволити Росії або будь-якій нації продовжувати порушувати суверенітет інших народів і продовжувати отримувати за це винагороду, ми не повинні давати їм урок, що порушуючи [суверенітет] вони будуть вигравати».

«Я думаю, що це більш глибока розмова, але в принципі, я думаю, що це ті принципи, до яких ми повинні прагнути».

В Ірландії ввели базовий дохід для митців — який приніс більше доходу, ніж витратив.

Проте, чи варто нам оцінювати мистецтво в грошах? Культура — це душа нації, і впливає на всі життєво-чуттєві сфери, щось, що неможливо оцінити в грошовому еквіваленті.

Народ, що не поважає свою культуру, ставить собі ж вирок. Ірландський досвід показав як ми можемо дати достойне життя (а скоріше — ґрунт під ногами) творцям. Раніше я також публікував проєкт розвитку мистецтва фабіанської фракції Лейбористської партії, що пов'язувала розвиток мистецтва з локалізмом і доступом більшості до культурно-мистецького життя.

Новина про базовий дохід для художників також хороший аргумент для введення базового доходу і у нас — не лише для митців, а для всіх.

Цікаве і саме становлення партії — яка з'явилась з об'єднання лівих ліберальних організацій, руху за права жінок, поміркованої фракції соціал-демократів та націонал-демократів.

Одна з жінок в минулому пості — Луїза Ландова-Штихова, була активісткою Чеської федерації анархо-комуністів, що також об'єднались з Чеської Народно-Соціалістичною Партією у 1918 р. Це також видатна жіноча активістка нашого регіону, і фігура, яка на мою думку повинна також бути в анархічному каноні. Вона ж писала, і була близька українській проблематиці в Чехословаччині: «Я бачила вже дуже багато, бачила стільки біди на світі, але біди такої пригноблюючої і всевладної, як на Верховині, на Підкарпатті, я не бачила ніде».

Проте анархістська фракція народних соціалістів була виключена з партії у 1923 р., навколо контроверсійного голосування проти "закону про захист Республіки" (закон насправді був доволі поміркований, і вводив кримінальну кару за дії проти конституції, шпигунство, парамілітарну діяльність та змову проти республіки), який був прийнятий у відповідь на вбивство міністра фінансів у терористичній атаці. Як анархістська фракція відкололась, завдяки пропаганді і негативному впливу, багатьох анархістів "підхопила" Комуністична партія (яка тоді ще не була сталіністською)

Низовина випустила вкрай цікаву статтю про Ірландську народну асамблею. На мою думку — це важливий досвід, і подібні інституції виступають ідеальним балансом репрезентативних інституцій, які самі по собі мають тенденцію до самоізоляції і відсторонення (хоч і не поділяю думки, що такі асамблеї можуть замінити парламент самі по собі, скоріше служити як доповнення і контрбаланс).

Проте! Не тільки Ірландією єдині. Протягом хоч і доволі невеликого періоду, громадська асамблея збиралася в минулому році у Житомирі! Завдяки талановитим громадським активістам і співпраці з ЄС, подібний проєкт був реалізований, а саме, проєкт Житомирської громадської асамблеї

"25 і 26 жовтня та 1 і 2 листопада 2025 року 64 мешканці міста, відібрані через жеребкування, дискутували у групах та спільно напрацьовували рекомендації для міської влади у тому, як зробити пересування містом безпечнішим, зручнішим, доступнішим і справедливим для всіх" — пише Bridge KSE.

Також, інтерв'ю, яке скоро повинно вийти на "Республіці" щодо власне Республіканства як окремої сучасної політичної доктрини, і місце цієї доктрини в соціал-демократичних і соціалістичних ідеалах. Людина, у якої я брав інтерв'ю, дослідник ірландського досвіду громадської асамблеї, і вважає це за важливий елемент розширення демократії, і загалом складову республіканської доктрини. В ньому також буде розглянута ця тема.

Ми не можемо просто розбудовувати наші ліві рухи, ми повинні збільшуватися, але цього недостатньо — ми також маємо переконувати помірковані рухи.

Оказія-Кортес каже, що ми не можемо перемогти правих лише як лівий рух сам по собі — це має відбутися разом. Вона наголошує, що формування коаліцій є важливим, і необхідним.

«Важливо памʼятати, що нас більше ніж їх. Кожен з нас може бути піщинкою в шістірнях несправедливості»

Кортес виступила з сильними промовами про необхідність універсальних прав та політик на користь робітничого класу, подавляючої більшості людей, і взаєморозуміння між цією більшістю супроти ультраправих.

На Мюнхенській конференції АОК стала головним опонентом трампістів, де крім неї від США виступали Рубіо, а з боку Демократів хороші промови надали Гілларі Клінтон і Гавін Ньюсом (останній навіть будучи поза міністерством зовнішньої політики, обійшовши уряд, напряму почав співпрацю з Львівською областю України)

У 2022 р. Норвегія підняла податок на багатство від 1% до 1,1%.

Один норвезький CEO підрахував, що через відток багатіїв, Норвегія втратила втричі більше грошей, ніж могла зібрати податками. Проте, при перерахуванні, була знайдена проста помилка в розрахунках, і справжній результат був значним — Норвегія збільшила свої прибутки на 0.6% ВВП. Журналіст, який висвітлював цю історію, виправляє сам себе: Матеріали з Міністерства фінансів Норвегії, повідомляють, що лише $4,3 мільярда (а не як раніше було зазначено — $54 млрд) було виведено з країни у 2022-23 роках, що на загальний розрахунок з новим податком призвело до чистого прибутку приблизно в $100 млн, а не до втрати $448 млн. Загальний відток капітала через його вивід до введення податку був приблизно 2 мільярди, тобто був природнім.

Інакшими словами — ефект виводу грошей значно (в цьому випадку, більше ніж на 10 разів!) перебільшений в дискусії щодо ефективності оподаткування багатих. Сучасні дослідження заявляють про, цитую "вкрай обмежений вплив" підвищення податків на вивід капіталу. На основі аналізу скандинавських країн, висновок такий: "реакція міграції [бізнесу] на підвищення на 1 процентний пункт найвищої ставки податку на багатство зменшує зайнятість на 0,02%, інвестиції на 0,07%, а додану вартість на 0,10%"

Ці ефекти також зменшуються при наявності податку на вивід капіталу, та також детальність розробленого законодавства щодо виводу капіталу, наявність "дір" в законодавстві, і загалом рівень регуляції руху капіталу зводить і ці ефекти нанівець, розширюючи контроль країни над своїм багатством і його демократичну підпорядкованість.

Від себе додам — ефективність збору податків, як адміністративна, так і її оформлення в системі законів — одна з основних запорук розвитку держави і економіки. Також, податки грають значну морально-культурно-політичну роль — їх основна ціль карати погану поведінку і заохочувати хорошу, підтримувати демократію, і справедливо перерозподіляти колективне благо, бо саме завдяки податкам і видаткам ми вирішуємо в який напрям, і на що, ми як народ, направляємо свою працю; а також те, які якості ми вважаємо за чесноти — егоїзм, відданість, взаємопідтримку, обман, знищення чи підтримку природи, тощо.