Новий цивільний кодекс антигромадянський і вкрай шкідливий.

Інтенція зрозуміла — з одного боку, спроба захистити дітей від розвалу шлюбу. Але чи справді шлюб, що тримається на юридичних заборонах, найкраща надія для добробуту дитини? Чи навпаки — загроза для добробуту всіх? (А що щодо ситуацій, коли дітей нема!)

Ми маємо дуже простий кейс, коли держава ще й до того продовжує відхиляти будь-яку відповідальність щодо допомоги і опіки за дітьми, і в гонитві за якимись «традиційними цінностями» покладає додаткове і додаткове навантаження на сімʼю, створюючи дуже руйнівни умови для подружжя.

Така сама логіка зі шлюбами щодо 14-х річних — замість прийняття певної колективної відповідальності за дітей, «Слузі Народу» легше фактично легалізувати насилля над дітьми і мʼяко кажучи, абсолютну неволю і психологічне приниження.

З іншого боку — просто принизити ЛГБТК+ — бо можуть. Бо що ще робити, не вносити ж законопроєкти, які борються з бідністю, допомагають ВПО, підсилюють армію. Тут нема жодної «обʼєктивної» мотивації, лишень провокація конфлікту задля політичних класів і копіювання трампізму.

Це — приклад, куди доводить політика абсолютного нігілізму, відсутності відповідальності за свої дії і безкарності людей, які настільки довго сидять у влади, разом з підтримкою економічної еліти, що думають, що можуть все.

Лише нещодавно, скандал в США показав, наскільки таке всевладдя руйнує будь-які моральні, національні устої, принципи і емпатію. В чомусь, це та сама тенденція, лише в Україні.

Для консерваторів — як це відноситься до консерватизму? Для націоналістів — як таке знущання над українським народом відноситься до націоналізму?

Люди просто прикриваються ярликами, називаючи свою руйнівну політику корисною для них етикеткою і діючи на емоції. Будь-яка свідома людина, зліва чи справа, повинна мати змогу дивитися наскрізь ці маніпуляції.

Нові урізання трудового права — загроза нового трудового кодексу

Вчора писав про цивільний кодекс, і як уряд готовий вводити нелюдські міри проти сімей і дітей заради популізму і зменшенню державної підтримки. Сьогодні пишу про процес, який проходить паралельно і вкрай схожим чином — прийняття нового трудового кодексу.

Новий трудовий кодекс вводить легші механізми для звільнення, збільшує робочий день і допустиму кількість годин на тиждень, збільшує кількість понаднормової праці, а також додає додаткові норми, за якими роботодавець може в індивідуальному порядку створювати нові умови, не внормовані трудовим законодавством.

Позбавлення захисту матерей з дітьми, старшими ніж півтора роки, зменшений захист від звільнення неповнолітніх зайнятих, фактично повне виключення профспілок від соціального діалогу.

Детальніше за посиланням: раз і два

Новий трудовий кодекс несе значні загрози для добробуту і розвитку України, а також йде у протиріччя загальної практики і підписаними домовленостями з МОП. Він направлений на послаблення української колективної організації на користь певним індивідуальним інтересам роботодавців, зокрема, підвищенню робочого дня і зменшенню ролі профспілок, зменшення переговорної сили працевлаштованих, відсутність балансу.

Моє вперше, чим дуже пишаюсь і за що дуже вдячний. Фрагмент моєї статті про прогресивний спадок Української Народньої Республіки перекладено баськійською мовою.

Ігор Кузнецов — російський марксистський активіст, який виступав проти російського імперіалізму — в Чечні, Сибірі, Україні (з початку війни, а не лише 2022 р.), активіст за свободу і незалежність Кавказу та Сибірі, захисник прав тюркських народів, сьогодні був звільнений.

Він був ув'язнений у 2021 р. за опозицію до майбутнього повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Людина відчувала свою моральну відповідальність, і діяла за совістю, за що величезна повага.

"Геноцид народов Кавказа, начатый в 19 веке царизмом, продолжил Сталин. Сталинский режим возрождает Путин (...) внешняя агрессия режима Путина против Украины с аннексией Крыма, против Сирии с бомбёжкой мирного населения, с авантюрами в Африке и в Латинской Америки после 2014 года приводит к усилению национального гнёта против нерусских народов РФ, к политики ассимиляции нерусских народов и уничтожения нерусских языков в РФ.

Русские превращены царско-сталино-путинским империализмом в главное орудие империи, культура русского народа извращена империализмом и шовинизмом.

Без уничтожения царско-сталино-путинского империализма и сталино-путинского фашизма невозможно русское национальное возрождение и возрождение всех народов РФ.

Эта интернациональная борьба против российского империализма и фашизма - стала общей национальной задачей всех народов России" (2019 р.)

У Меморіальному будинку Лесі Українки в Києві відбудеться виставка «Емансипантки», присвячена жінкам, які творили нову культуру освіти й професійної самореалізації в Україні ХІХ — початку ХХ століття.

У центрі проєкту — родина Косачів. Письменниця, видавчиня, громадська діячка і членкиня Всеукраїнської академії наук Олена Пчілка із чоловіком Петром вибудували приклад родини, де панували партнерські стосунки. Жінки у суспільстві набували вже іншого статусу — гімназистки, курсистки, професіоналки у своїй справі. Разом із доньками — письменницею та публіцисткою Лесею Українкою, лікаркою Ольгою, перекладачкою Оксаною, агрономкою Ізидорою — та невісткою Олександрою, яка творила під псевдонімом Грицько Григоренко, Косачі стали уособленням феномену «нової жінки»: освіченої, професійної, суспільно активної.

В основі експозиції — особисті речі родини, дипломи й атестати жіночих навчальних закладів.

@divochemedia

"Комусь ну прям дуже вигідно знищувати репутаційно законодавчий орган" — заявила співавторка законопроєкту про розстріл дезертирів, що також пропонувала насильницьку стерилізацію бідних жінок — щодо ситуації з пропуском голосувань 12 лютого в ВРУ.

Майкл Сандел про глобалізацію, зв'язок економічної дискусії і ідентичності і спільні простори — цікаве і дискутивне інтерв'ю. Приводжу фрагменти

"Та модель гіперглобалізації, неоліберальної глобалізація зробила те, послабила національні спільноти і забрала владу у національних держав, які по всьому світові були основним інструментом надання голосу громадян"

Дерегуляція додала до відчуття відсутності контролю над життям, а економічний стан і економічний розвиток, який загалом йшов за рахунок знищення спільнот і надавав пріоритет лише найбагатшим десяти відсоткам, вибив ґрунт з під ніг людей.

Іноді ми розділяємо економічні і культурно-ідентичностні питання надто сильно. Вся політика завжди про питання ідентичності: що означає бути громадянином? Які наші взаємні відповідальності один до одного? Питання ідентичності (політики ідентичності) і питання економіки нерозривно зв'язані разом

Я думаю що в політиці глобалізації був ідеологічний акцент, який виходить далеко за межі т.зв. "воук" риторики: Нам говорили, що головний розрив не між лівими та правими, а між тими, хто "більш закритий" і тими, "хто приймає зміни". Якщо ти виступаєш проти дерегуляції, то ти думаєш надто закрито, з минулого століття, ти за відрізання нас від світу, і коли ти більш відкритий, то ти за дерегуляцію, вільні ринки, ітд. Дебати про економіку були повністю пов'язані з певною ідентичністю: національні кордони тепер значать менше, патріотизм — це щось праве. Якщо кордони не мають значення, то не має і національна ідентичність.

Демократи (США) прийняли певну концепцію ідентичності, яка дискредитувала бажання людей належати до чогось, бути пов'язаними, мати своє місце у світові, дискредитувала що ми маємо відповідальності перед один одним. Ліві віддали концепції патріотизму, спільноти і солідарності правим, замість того щоб їх перевинайти.

Ліві, та і загалом (американські) політики прийняли концепцію свободи як свободи вибору. В деяких випадках, це справді центральна концепція (як в праві на аборти). Але в інших також важлива інша концепція свободи: свобода разом, деліберативно, через самоуправління, через спільноту, вирішувати проблеми як рівні громадяни зі взаємною повагою і обов'язками.

Ринкова глобалізація посилила пропасть між багатими і бідними. Але саме нова меритократична логіка посилила пропасть між "переможцями" і "лузерами", між освіченими і неосвіченими, між сільськими і урбаністичними центрами.

Певний елітаризм, зазвичай пов'язаний з освітою, став проблемою для прогресивної політики. І боротьба проти цих двох розламів, на мою думку, стане фундаментом для нових демократичних рухів. Нам треба замість того, щоб казати людям: якщо ти провалився, отримай освіту і працюй краще, але зосередитися на людській гідності для працюючих, ставитися з повагою і визнавати роботу всіх, хто працює на загальне благо через їх роботу, через сім'ї і спільноти які вони підтримують, незважаючи на те, чи мають вони статусність, грамоти і дипломи.

Демократія не потребує ідеальної рівності, те що потребує демократія, це щоб люди з різних життєвих шляхів, різних класів, різних етнічностей, ідентичностей, поглядів, взаємодіяли один з одним в звичайних життєвих задачах. Бо лише так ми навчаємося компромісу і працювати разом, незважаючи на наші відмінності. Тому нам треба відбудувати публічні інституції, місця, які не ізольовані лише для певних груп чи еліт, простори для діалогу, деліберації, взаємодії, навіть якщо це щось банальне, як розмова про нашу спільну любов до футболу на стадіоні, чи розмова про книжки в бібліотеці.

Таке от інтерв'ю від Майкла Сандела www.youtube.com/watch?v=AtO2L_ydO7A&t=1s

Взяв вкрай цікаве інтервʼю для «Республіки». Скоро перекладу і викладу. Щодо власне республіканства як окремої політичної течії, близької до соціал-демократії, але відмінної (ідеологія яка також близька національним партіям, як от Шинн Фейн, Республіканська Лівиця Каталонії, квебекських націоналістів, тощо).

В інтервʼю з одним Британським професором, ми обговорюємо політично-культурні, філософсько-етичні, економічні і зовнішньополітичні орієнтири республіканства як окремої доктрини.

Сьогодні річниця народження Гребера — анархіста, у якого ми всі можемо повчитися.

Девід Гребер автор "Bullshit Jobs" — праці, про роботи, які не несуть жодної технічної задачі, існують лише задля соціальних функцій (престижу, наприклад) і призводять до відчуття відчуження, неадекватної витрати ресурсів і психологічного страждання.

Проте основна його праця зосереджена на природі і історії грошей (Debt: The First 5000 Years). Гребер поєднує антропологію, елементи нової монетарної теорії (ММТ) для аналізу історії грошей і боргу — і які це має імплікації для сучасної економіки.

Всі його праці так чи інакше мають в основі три теми: менеджеріальний феодалізм (безсенсовне і олігархічне бюрократство і управлінство), борг, фінанси і гроші (і як ми можемо профінансувати кращий світ), антропологію і владу (про що особливо його ранішні есеї, але весь підхід Гребера базується на цьому)

Його роботи критикують за слабку доказову базу. Проте навіть наявної бази достатньо, щоб прийняти як мінімум частину його висновків.