У 1917 р. пройшов Всеросійський мусульманський з'їзд, в якому участь прийняли і кримські татари. Окремо, задля представництва своїх окремішніх інтересів, в рамках цього з'їзду пройшов також з'їзд мусульманок Росії (включаючи всю територію Російської імперії, звичайно)

В рамках цього з'їзду мусульманки прийняли резолюцію, яка стала резолюцією з'їзду по жіночим правам. Вона підтвердила рівноправ'я жінок і чоловіків в ісламі, право на розлучення, критику насильних шлюбів. Враховуючи незалученість жінок в політику, з'їзд пропонував для голосування жінкам виділити "окреме місце" від впливу чоловіків і без чоловіків, для можливості голосувати незалежно. Крім цього, мати декілька дружин було заборонено.

В нас зараз прийнято розповсюджувати всіляку дурь про Іслам і мусульманську культуру та історію, панує величезне невігластво. Прочитавши цю резолюцію, яка охоплювала представників від Казахстану до Чечні, до Криму, до Бухари, до Азербайджану і навіть іранців (які тоді до складу імперії не входили, але включались в діяльність Азербайджанських партій), подумайте, коли подібні права були досягнуті на Заході? В деяких країнах повноцінне право на розлучення, таких як Італія, були здобуті лише в 1980х. У Франції жінки отримали виборчі права в 40х. У Швейцарії у 1980-х. У Центральній і Східній Європі права жінок були закріплені в ході революцій у 1917-1920х, раніше ніж в Західній.

Цитую основний фрагмент резолюції:

"За веліннями шаріату чоловіки і жінки є рівними.
Жінки перед обличчям шаріату мають право участі як у політичних, так і в громадських справах, тому участь жінок у виборах є необхідною і за шаріатом.
У шаріаті немає затворництва.

З огляду на те, що повний розквіт нації тісно пов’язаний із питанням рівноправності жінок цієї нації, і з огляду на те, що це здійсненно лише тоді, коли жінки, будучи рівноправними й володіючи всіма політичними правами, самі братимуть участь у тих установах, які встановлюють закони, з’їзд мусульманок постановив: мусульманки в усіх політичних правах мають бути зрівняні з чоловіками.

Нехай жінки користуються правом обирати
і бути обраними до Установчих зборів.

Під час виборів відвідування виборів кожною мусульманкою має бути моральним обов’язком.
Для подання голосів мусульманками там, де це буде потрібно, має бути відведене й визначене окреме місце, відокремлене від чоловіків.

З огляду на те, що серед російських мусульман практикується видавання дівчат заміж і одруження синів без згоди сторін, що призводить до негараздів у сімейному житті та до тяжкого становища дітей, які зростають у такій родині, з’їзд мусульманок з питання впорядкування сім’ї та заради щастя майбутнього покоління постановив: під час здійснення нікаху¹ наречений і наречена повинні бути присутні особисто.

¹ Шлюбного обряду

У сім’ї, коли між чоловіком і жінкою виникають негаразди і за бажання жінки розлучитися з чоловіком, чоловіки часто не дають розлучення, утримують жінок силоміць.
Таке життя в лещатах сім’ї є знущанням над жінкою і згубно позначається на вихованні дітей.

З огляду на це з’їзд мусульманок, з метою забезпечення прав жінки та беручи до уваги потреби виховання майбутнього покоління, ухвалив постанову:
на випадок сімейних негараздів право жінки розлучитися з чоловіком має бути внесене до книги записів нікаху під час здійснення нікаху"

На запитання, чи допоможе Україна Данії військами на підтримку Гренландії, Зеленський відповів, що Україна має «дуже хороші відносини» з премʼєр-міністеркою країне Метте Фредеріксен, однак із проханням направити українських військових вона не зверталася.

Президент наголосив, що всі військові зараз на фронті, питання військових є дефіцитним, а Україна не є членом НАТО.

«Наш аргумент простий і переконливий: шкода одному – це шкода всім, колективна безпека є єдиною справжньою безпекою, а НАТО залишається основою британських інтересів і нашої безпеки як громадян».

Активісти і депутати Лейбористської партії створили групу "Лейбористські друзі НАТО" для розповсюдження важливості національного захисту і підтримки партнерів, підтримки приведення Британських військ у дієвий стан. Група збирається боротися з "лівими та правими популістами", які намагаються підірвати обороноздатність Британії і її відповідальність перед країнами-союзниками, применшити загрозу з боку Росії, і дезінтеграційний вплив нинішньої політики США.

Ця група посилається на нащадок соціалістичного уряду Британії 1945 р., який прийняв лідуючу роль в створенні НАТО для захисту Європи проти російської загрози.

Мій друг, журналіст Пол Мейсон, один із співзасновників групи.

https://labourlist.org/2026/01/labour-friends-of-nato-launch/?amp

За останні декілька днів перемир'я було підписано, розірвано і знову підписано — що відбувається в Сирії і Рожаві?

Сирійські війська звільнили декілька арабських міст, що знаходились під курдською диктатурою, було звільнено декілька тюрем, які відомі розповсюдженими практиками тортур і загалом були символами брутальності Рожави — більшість заключених в цих тюрмах є діти. За даними самих ДААНЕС, з усіх утриманих в тюрмах, біля 11 тисяч — члени ІДІЛ, і 58,000 "пов'язані з ІДІЛ" жінки і діти, 30,000 з яких діти. "Пов'язані з ІДІЛ" загалом не мали жодного судового доказу своєї причетності, і в ці цифри входять як опозиціонери, демократи, представники племен і меншин, так і люди, які співпрацювали з ІДІЛ.

При наступі, сирійські сили індискримінаційно приймали участь в бомбардуванні курдських кварталів, відомо про декілька брутальних страт полонених солдат курдських сил.

Курдські снайпери, як і в минулому році за (докладом сирійської спільноти прав людини), влаштовували каральні розправи над 65 цивільними. Також, медіа, пов'язані з Рожавою, докладали про п'ять атак суїцидників з курдських сил.

Багато некурдських сил відразу перейшли на бік Сирійського уряду. В свою чергу, курди бояться можливих етнічних чисток. Al Nusra Front, який зараз у своєму реформованому вигляді є HTS, проводив етнічні чистки проти курдських цивільних, а також масові вбивства. В свою чергу, араби на підконтрольних курдами територіях також зазнали масових переселень і розміщення в концентраційних таборах.

Декілька днів тому, Рожава оголосила мобілізацію, яка знайшла величезну підтримку серед курдського народу. З практики Рожави, мобілізація також проходить з насильним викраданням дітей з сімей на служби партизанських сил.

Серед деяких людей склався образ Рожави, як демократичного або навіть анархістського проєкту. Тоді як в реалії, курдська ідеологія сягає більше впливу сталінізму і маоїзму, "конфедералізм" — складний компроміс, відхід від вимоги національної незалежності, так дорогої курдам, на користь вимоги автономії, як адаптація до світу, де всі країни хочуть смерті курдському народові. Ідеологія робітничої партії Курдистану підкреслює священість і містицизм жертвеності, через що в них існує практика суїцидників, також курди найбільше з усіх сил в регіоні застосовують практику солдат-дітей. Проте одночасно, це близька курдам сила, бо навіть опозиційні курди вбачають Рожаву як захист від геноциду і асиміляції, їх найкращу надію на національне самовизначення. Курди героїчно воюють за це право, і поважають своїх героїв.

Через ескалацію і напад сирійського уряду проти курдів, сирійська державна установа (Міністерство благодійних фондів) видала директиву для імамів мечетей, вказуючи їм молитися за «перемогу армії» та проводити святкові такбіри «завоювань і тріумфів». Простими словами: держава перетворює мечеть на репродуктор війни.він цитує вірш Корану із сури аль-Анфал. Для багатьох сторонніх «Анфал» може виглядати як звичайне ісламське посилання, пов’язане з битвою та перемогою. Для курдів це також назва сучасної історичної катастрофи. «Анфаль» — це назва, яку режим Саддама Хусейна дав кампанії кінця 1980-х років в Іракському Курдистані, яка передбачала масові вбивства, знищення сіл, примусове переселення та масові могили, що широко визнано геноцидом. Іншими словами, «Анфаль» не є нейтральним словом у курдській політичній пам’яті; це код, пов’язаний із винищенням і стертими життями.

Якщо сирійські війська зайдуть в міста курдської більшості, навіть якщо уряд буде намагатися стримувати насилля, неможливо уявити відсутність етнічного насилля проти курдів, яке може перерости в масові етнічні чистки.

Новий представник США зрадив курдів. Одночасно, США проводить лінії розмежування щоб не допустити чисток.

Наразі, йдуть нові перемовини, щоб цього не сталось. Умови є кращими ніж в минулий раз. За інформацією ЗМІ, було запропоновано назначити курда замом міністра оборони, а також ввести курдське самоврядування в містах і селищах курдської більшості, при передачі контролю над територіями, ресурсами і кордонами до Сирійського централістського уряду.

Прочитав дуже цікаву статтю — діалог між трансгендерною і феміністичною активісткою з двох дуже різних позицій, діалог між дебатами і кооперацією, обидві говорять про свої сенситивності, вразливі теми, де на їх думку трансгендерний рух несправедливо відкидає побоювання і переживання феміністичного, і де феміністичний (радикальний) рух так само відштовхує проблеми і розуміння трансгендерного руху. Загалом, матеріал мене вразив, вразив скоріше готовністю дослухатися і приймати не бінарні позиції — "проти" і "за", а розбирати ті чи інакші стики, де вимоги, ідентичність, бажання одних підважуються, де вони стикуються, як шукати з цього виходи.

Загалом, матеріал цікавий і дискутивний. Через те, що це відносно велика дискусія, і уривками вона незрозуміла (бо це діалог), тому залишаю посилання на весь матеріал замість цитувань.

https://aeon.co/essays/transgender-identities-a-conversation-between-two-philosophers

Свято смерті тирана

21 січня 1924 один з найвідоміших тиранів Росії, Володимир Ленін, помер. Він відповідальний за окупацію десяток незалежних чи автономних країн, величезну кількість війн і страждань, а також червоного терору, вбивств громадян, придушення інакодумства, побудови основ тоталітарної системи на теренах Російської імперії. Брутальність більшовиків, чиїм лідером був Ленін отримала таку репутацію, що коли в Росії з'явилися колчаківські, "білі"сили, деякі прозвали їх "більшовизмом справа", а ті, хто пережили мусолінівський терор, окреслювали Леніна "червоним фашистом"

Крім цього, всі процеси, що наберуть значних масштабів при Сталіні, зазнали своєї початкової реалізації при Леніні: штучний голод в Україні, масові репресії, суди-постанови над незалежними партіями, каральні операції проти села, етнічно-вмотивоване насильство.

Ленін став воз'єднувачем імперії, борцем проти свободи народів, нищівником антиколоніального, національного, демократичного і соціальних рухів, які виростали по всій російській імперії. Треба розуміти, яка історична роль випала на ватажка, "збирача земель", і які це мало наслідки — перша в історії тоталітарна країна, відродження Російського колоніалізму в його повній силі, нове поневолення народів.

Також не варто применшувати ту систему централізованого, вертикального контролю який Ленін побудував спочатку у своїй партії, а потім в Росії і окупованих країнах. Український більшовик В. Шахрай питався: "Ми не знаємо, хто має більше права сказати про себе: держава – се я!, чи Людовік XIV французький, чи ви в Совітській Росії. У всякому разі в своїй партії більшовиків ви могли б сказати се ще заздалегідь, до революції в жовтні 1917 року"

Хай цей день буде власне уроком, що неймовірні жахіття можуть приходити не тільки справа, а і зліва, — та і загалом, всюди. Не творити кумирів, берегти волю, пошану народам, соціальні та політичні прагнення і солідарність. Всіх — з минувшим святом

"Твоєю силою, волею, словом стала на Землі українській вільна Народня Республіка. Справдилась колишня давня мрія батьків твоїх, - борців за вольности і права трудящих"

22 січня, Україна оголосила свою незалежність. 4 Універсал закликав громадян стати на захист селянсько-робітничої Української Народньої Республіки, викривав оману більшовизму, який імперським походом пішов на Україну, і анонсував реформи: о національно-персональній автономії, землі, одержавленні торгівлі, банків, проведення соціальної політики, Українських установчих зборів.

Цей день став справжнім святом для українського народу і одним з найважливіших символів нашої національної, антиколоніальної, демократичної, соціальної боротьби.

Через рік, того ж дня, сталося свято Злуки — об'єднання двох частин України, день нашої єдності і соборності.

Знову, зі святом!

Асаламу 1алайкум ва-рахьматуЛЛахIи ва-баракатухI,и Приветствуем всех читателей!
Хотим рассказать об опасном инциденте, который может иметь последствия далеко за пределами одной конкретной истории.

Мы будем говорить прямо.

Речь идет о НЕЗАКОННОМ лишении свободы действующего военнослужащего Вооруженных Сил Украины, Чеченца по происхождению, воюющего против российской федерации на стороне Украины.
Человека, сознательно воюющего вместе с украинцами против Путинского режима.

10 ноября 2025 года сотрудники ДСР Национальной полиции без законных оснований задержали этого человека на территории Киевской области. Это не процессуальное задержание. Это не сопровождалось правовыми основаниями. Это выглядело как похищение, и это было похищение.

Особо хотим остановиться на одном моменте, который нельзя «сгладить» никакими пояснениями. Во время этого незаконного задержания наш брат находился вместе со своим ребенком. Ребенка сотрудники ДСР просто оставили на автозаправочной станции. Без отца. Без гарантий безопасности. Без пояснений.
Это поведение не имеет оправдания даже в самых сложных условиях войны. Кто должен в этой ситуации отвечать за безопасность ребенка?

После этого военнослужащего принудительно перевезли в Черниговскую область. Его пытались поместить в «Пункт временного пребывания иностранцев». Сам факт такого решения по действующему бойцу ВСУ уже вызывает серьезные вопросы к ДСР.
Не получилось это у них лишь по тому что они ЗАБЫЛИ забрать военный билет у нашего брата, на тот момент ЭТО ЕДИНСТВЕННЫЙ документ который помешал ДСР это сделать.

Но наиболее тревожно другое.
Есть обоснованное опасение, что конечной целью ДСР могла быть передача этого человека стороне российской федерации за ДЕНЕЖНОЕ ВОЗНАГРАЖДЕНИЕ
Я хочу, чтобы все присутствовавшие осознали масштаб этого утверждения.
Речь идет не о депортации «иностранца».
Речь идет о ПЕРЕДАЧЕ ДЕЙСТВУЮЩЕГО УКРАИНСКОГО ВОЕННОСЛУЖАЩЕГО ВРАГУ ЗА ДЕНЬГИ.

Этот случай уже вызвал острую и болезненную реакцию среди чеченцев, воюющих на стороне Украины. Для нас это не абстрактная история – это вопрос личной безопасности, чести и доверия.

МЫ задаем логический вопрос:
ЕСЛИ СЕГОДНЯ ЭТО СЛУЧИЛОСЬ С ОДНИМ ИЗ НАС, ЧТО ПОМЕШАЕТ ПОЛИЦИИ ДСР ПОВТОРИТЬ ЭТО ЗАВТРА С ДРУГИМИ?

И очень важно понимать: эта тревога быстро выходит за пределы одной диаспоры и об этой ситуации знают уже много других иностранцев воюющих на стороне Украины.

Если подобные истории не получат четкой, публичной и жесткой оценки со стороны государства, последствия могут быть такими:
​• утрата доверия со стороны иностранных бойцов;
​• выход отдельных подразделений из зоны боевых действий;
​• разрушение союзнических горизонтальных связей;
​• серьезный репутационный удар по Украине как государству, декларирующему верховенство права даже в войне.

Украина не имеет права допустить ситуацию, когда воюющие против Путина люди боятся не российских спецслужб, а украинских силовиков.

Мы не говорим о мести или показательной расправе.
Мы говорим об ОТВЕТСТВЕННОСТИ.

Мы ожидаем:
​• четкой реакции руководства государства;
​• немедленной проверки действий конкретных сотрудников ДСР;
​• отстранение их от исполнения обязанностей на время расследования;
​• и самое главное — гарантии безопасности для всех, кто воюет за Украину, независимо от происхождения.

И если мы это доверие потеряем — восстановить его будет гораздо сложнее, чем выиграть любую отдельную операцию.

Telegram

"У нас є ICE вдома" — ситуація.

Журнал "Республіка" отримав свої медіа. Підписуйтеся, пропонуйте і слідкуйте за матеріалами

На фейсбуці: фб-сторінка
В інстаграмі: Соціальна Республіка
І в твіттері: Соціальна Республіка | Social Republic

Скоро до цього переліку додамо і блюскай. Будь ласка, розповсюдьте це — кожен репост і поширення допомагає з залученням нової аудиторії і побудови міцнішого руху за соціальні, економічні і демократичні зміни.

Детальніше про проєкт журналу тут!

​​Журнал “Республіка”

Журнал “Республіка” – проєкт журналу лівиці та соціальних активістів. Ми плануємо поєднати перспективи політичних активістів та правозахисників; профспілок та сталих громад і академіків та дослідників. Таким чином, ми вважаємо можливим виробити знання і практику необхідну для розвитку Соціальної України, боротьби проти олігархії і бідності.

Політичні активісти, представники громад чи профспілок та академіки і дослідники — надають енергію, сталість та силу і знання необхідні для змін. Через це ми не збираємося обмежуватися перспективою лише академічного, чи лише активістського журналу, а вважаємо за потрібне представити різні перспективи, різну теорію і практику, і в процесі, вибудовувати нові зв’язки, необхідні для Соціальної України.

Назва “Республіка” вибрана не випадково. Ми посилаємося на нащадок Української Народньої Республіки. Революції, що вперше в світі створила державу “невідʼємно зв’язаною зі своїм народом”, “трудову” державу, в якій політична і економічна влада належала більшості, а права індивіда були захищені, в тому числі від негативного впливу олігархії. Сама ж назва - res publica -  має значення як "те, що належить людям", де "люди" є не просто маси, а організоване суспільство, засноване на справедливості та турботі про загальне благо. Ми хочемо запропонувати альтернативу суспільству грошей, бідності та загального егоїзму, натомість формуючи справжнє громадянське суспільство і демократичну соціальну державу, засновану на захисті гідності людини, спільних зв’язків і взаєморозуміння. 

До журналу ми запрошуємо як молодих, починаючих авторів, і будемо готові допомогти розвиватися і знаходити свою авдиторію, так і досвідчених публіцистів чи експертів. 

Ми збираємося будувати і розвивати лівицю, а також прогресистські та інші прихильних до бачення Соціальної України рухи. Їх сили. 

Наше бачення – організованого суспільства – починається з самого формування журналу. Ми відкриваємо збір на 30 тис. гривень задля розробки сайту, стилю і дизайну. 10% від цих грошей ми відправимо на збори Колективів Солідарності для допомоги військовим. Ім’я кожного, хто долучився до зборів, ми розмістимо на сайті.

🎯Ціль: 30 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
send.monobank.ua/jar/5mx59aJxTi

💳Номер картки банки
4441 1111 2588 7277

Журнал “Республіка”

Журнал “Республіка” – журнал соціальних змін.

Ми плануємо поєднати перспективи політичних діячів і активістів та правозахисників; профспілок та сталих громад і академіків та дослідників. Таким чином, ми вважаємо можливим виробити знання і практику необхідну для розвитку Соціальної України, боротьби проти олігархії і бідності.

Політичні активісти, представники громад чи профспілок та академіки і дослідники — надають енергію, сталість та силу і знання необхідні для змін. Через це ми не збираємося обмежуватися перспективою лише академічного, чи лише активістського журналу, а вважаємо за потрібне представити різні перспективи, різну теорію і практику, і в процесі, вибудовувати нові зв’язки, необхідні для Соціальної України.

Назва “Республіка” вибрана не випадково. Ми посилаємося на нащадок Української Народньої Республіки. Революції, що вперше в світі створила державу “невідʼємно зв’язаною зі своїм народом”, “трудову” державу, в якій політична і економічна влада належала більшості, а права індивіда були захищені, в тому числі від негативного впливу олігархії.

Сама ж назва - res publica - має значення як "те, що належить людям", де "люди" є не просто маси, а організоване суспільство, засноване на справедливості та турботі про загальне благо. Ми хочемо запропонувати альтернативу суспільству комерції, бідності та загального егоїзму, натомість формуючи справжнє громадянське суспільство і демократичну соціальну державу, засновану на захисті гідності людини, патріотизмі, спільних зв’язках, і взаєморозумінні.

До журналу ми запрошуємо як молодих, починаючих авторів, і будемо готові допомогти розвиватися і знаходити свою авдиторію, так і досвідчених публіцистів чи експертів.

Ми збираємося будувати і розвивати соціально-демократичні, а також прогресистські, соціально-орієнтовані національно-демократичні та інші прихильні до бачення Соціальної України рухи та їх сили.

Читайте нас за посиланням: https://respublica.social

Голова українського офісу Інституту Тоні Блера приєднався до збройних сил.

Ось такі вони, ці «лівацькі грантодавці».

Соціал-демократія, марксистський ревізіонізм і загроза НСДАП — які уроки можна з цього винести?

Це один з тих текстів, який я написав без необхідності аргументувати його актуальність (хоч в назві певна аргументація і є — це не та стаття, яку я написав задля лише політичного аргументу. Або точніше, задля політичного аргументу треба було б писати іншу статтю) — мені захотілось поділитися думками після прочитання книги, яку я закінчив ще влітку в полковій учебці. Вона про Соціал-демократів в останні роки перед приходом нацистів до влади.

Перемогу нацистів часто пояснюють простими формулами — Соціал-демократи були надто поміркованими\радикальними, вони "відійшли від марксизму", "закинули революцію", і діяли пасивно. Прості наративи навколо приходу нацизму використовувалися для просування політичної адженди, але як сильніше віддаляли нас від розуміння справжніх проблем, що стоять в країні наростаючих ультраправих загроз. Менш актуально для нас конкретно, але неймовірно актуально для розуміння як історії, так і світу зараз.

В процесі читання книжки, я також ознайомився з нині мені невідомою течією соціалістів-романтиків, які отримали назву "нові ревізіоністи", що перевідкривали низову мобілізацію і соціал-демократію в умовах боротьби з фашизмом. Вони стали засновниками "Залізного фронту" і лідерами антифашистської мобілізації партії. Проте, щоб зрозуміти їх, треба розуміти і великий і значний нащадок Бернштейна — без якого, можливо, марксизму зараз би і не існувало. Часто неправильно інтерпретований і фактично невідомий, як поміркованим, так і радикальним лівим, я розбираю його справжню теоретичну спадщину, і що вона значила для лівих. Значну увагу я приділяю теорії антиімперіалізму і патріотизму Бернштейна.

І як на основі Бернштейнського внеску, "нові ревізіоністи" робили з СДПН антифашистську партію.

Я думаю це також хороша стаття, щоби зрозуміти динаміку між "вулицею" і "парламентом" (або партією), державою, легальністю і екстраординарними діями, раціоналізмом і "оптимізмом волі"

https://open.substack.com/pub/vladyslavstarodubtsev/p/social-democracy-marxism-revisionism?utm_campaign=post-expanded-share&utm_medium=post%20viewer

Економічний республіканізм: як повернути владу громадянам (на приклад Прудона, Генрі Джорджа та інших)

Щоб зрозуміти термін «економічний республіканізм», важливо збагнути, як республіканська теорія розглядає владу. Це бачення сягає корінням класичної Греції та Риму. Її головна ідея полягає в організації суспільства як Res publica — «суспільної справи», де влада регулюється так, щоб гарантувати свободу громадян. Як показали Квентін Скіннер, Філіп Петтіт та інші дослідники, республіканську свободу найкраще розуміти як відсутність панування.

Людина є невільною, якщо вона живе, залежачи від чужої волі без ефективних засобів захисту. На думку республіканців, свободу підриває не лише пряме втручання в дії людини, а сама вразливість перед свавільною владою: раб із доброзичливим господарем все одно залишається невільним.

Для республіканців самоврядування є невід’ємною умовою свободи. Тільки коли прості люди відіграють значущу роль в управлінні, вони перестають залежати від доброї волі інших. Самоврядування перетворює особистостей із підданих на співавторів спільного світу.

Класичні республіканці описували домінування термінами imperium та dominium:

Imperium — свавільна державна влада (здатність монархів чи міністрів командувати без згоди народу).

Dominium — свавільна приватна влада (авторитет власників, чоловіків, батьків, а пізніше — роботодавців над тими, хто від них залежить).

Економічні республіканці XIX століття усвідомили зв’язок між економічною та політичною владою і прагнули універсалізувати обидві. Вони розширили критику домінування з конституційної на економічну сферу.

Якщо людину робить невільною залежність від чужої волі, то приватна залежність є такою ж руйнівною, як і державна. Робітник, якого можуть звільнити будь-якої миті, орендар без гарантій безпеки, боржник, скутий кредитором — кожен із них живе в системі підпорядкування, подібній до підлеглості принцу. Об’єктом республіканської підозри стали не лише королі, а й власники фабрик, монополісти та великі землевласники. Конституційна республіка, яка не чіпала ці відносини, була в їхніх очах незавершеною.

https://respublica.social/iekonomichnie-riespublikanizm-iak-poviernuti-vladu-ghromadianam/

Жодного разу я не знайшов нормального аргументу проти загального, всевключаючого визначення браків. Отак розділяти людей і нарід, створювати конфлікт на пустому місці, просуваючи якісь свої осібно-олігархічні і популістські інтереси — це треба вміти.

Настав час вже давно відходити від варварських практик, блокування інтересів один одного і виступати за рівність всіх громадян.

Ознайомтеся, важлива тема.

❗Україна готується зробити повне виключення ЛҐБТІК+ з галузі сімейних прав, анулювавши навіть невеликі наявні досягнення!

Прошу не мовчати, поширюйте!

Зараз на розгляд Верховної Ради внесений проєкт нового Цивільного кодексу (зп №14394), який фактично скасовує будь-яке, навіть часткове правове визнання одностатевих сімейних пар, виключає їх зі сфери сімейного права та прямо суперечить євроінтеграційному курсу України.

❌ Це не черговий гомофобний законопроєкт, який внесла до парламенту пара маргінальних депутатів, і за який ніхто не проголосує.

Це проєкт закону, зареєстрований великою групою депутатів, в тому числі Головою ВР Русланом Стефанчуком. Він має підтримку монобільшості та цілком імовірно буде не просто проголосованим, а ухваленим у турборежимі в найкоротші сроки.

Проєкт закону пропонує повністю скасувати чинний Сімейний кодекс та перевстановити всі норми сімейного права в оновленому Цивільному кодексі.

Ось пояснення деяких деталей, що він передбачає:

Проєкт нового ЦК повністю ігнорує можливість перебування двох осіб однієї статі у ФАКТИЧНОМУ СІМЕЙНОМУ СОЮЗІ. Точніше, не просто ігнорує, а виключає таку можливість за визначенням. Це суперечить останнім українським судовим рішенням, якими вже визнано фактичні шлюбні відносини в одностатевих парах.

Проєкт робить ретроградний крок назустріч визнанню в Україні юридичних наслідків релігійної реєстрації шлюбу (як було в Україні до 1918 року), але при цьому заперечує можливість укладання шлюбу українцями чи українками відповідно до процедур шлюбу в інших державах, якщо йдеться про одностатевий шлюб.

Проєкт нового ЦК взагалі скасовує індивідуальне право людини на шлюб, як воно є зараз. Проєкт пропонує зробити право на шлюб винятково СПІЛЬНИМ ПРАВОМ ДВОХ ОСІБ ПРОТИЛЕЖНОЇ СТАТІ. Це межує з гетеросексуальним примусом і суперечить вільному виборові людини.

Проєкт ВІД’ЄДНУЄ ШЛЮБ ВІД ШЛЮБНИХ ВІДНОСИН. За логікою проєкту можна припинити чи відновити шлюбні відносини, не чіпаючи при цьому шлюб. Тобто шлюб відверто від’єднується від шлюбного співжиття. Так є, в принципі, і зараз, але тепер про це сказано явним чином. Якщо шлюб можливий без шлюбних відносин у подружжі, то чому неможливий шлюб між двома людьми однієї статі? В чому тоді гетеросексуальна логіка шлюбу?

Проєкт нового ЦК ПРИМУСОВО РОЗРИВАЄ ШЛЮБ у подружжі, один/одна з якого змінив(ла) маркер статі в документах. Навіть зараз такий шлюб не припиняється, а триває в найкращих інтересах пари та дітей, якщо вони в парі є. Це істотний крок назад у 1990-ті.

Проєкт нового ЦК послідовно ігнорує найкращі інтереси дітей, які де-факто народжені в одностатевих парах в результаті допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Адже за проєктом нового ЦК тільки той окремий чоловік і та окрема жінка, які вдаються до ДРТ як індивідуали, здобувають батьківські обов’язки щодо дитини. Роль сімейного партнера чи сімейної партнерки зводиться до нуля. Хоча це можна було б легко врегулювати з урахуванням інтересів дитини.

Одностатеві шлюби, законно укладені українцями за кордоном, визнаються недійсними. При цьому іноземці в одностатевому шлюбі, ставляться раптом у привілейоване становище, бо пропонується визнавати їхній шлюб в Україні без застережень. Я не пам’ятаю такого, щоб особи з іноземним громадянством мали від України такі визначні преференції в порівнянні з самими українцями.

Сімейні права людей в одностатевих стосунках в Україні і так не забезпечені. Але невеликі кроки, які здобувалися дуже важко роками, були. Як от перше в Україні визнання судом фактичних сімейних стосунків між двома чоловіками. Новий кодекс повністю скасовує будь-які досягнення та всю боротьбу за два десятки років.

Окремо треба сказати про несексуальні одностатеві стосунки, які також повинні бути в юридичній площині. Ми країна, яка 12 років у війні. Дуже багато людей, які втратили дім, рідних чи всю сім'ю. Є сироти. Мають бути можливості реєструвати стосунки на рівні сімейних з просто близькою людиною - другом, тощо.

Але замість людяної держави депутати хочуть сім'ї лише за консервативними ідейними методичками.

Детальніше у пості Святослава Шеремета.

Складається таке відчуття, що Україна будує культ зрадників. Зараз намагаються протовкнути Болбочана, близького до російських аристократів, що воював проти українського селянства і мав персоналістсько-диктаторські амбіції; культ Скоропадського — з яким і так все зрозуміло — теж авторитарний ватажок, який виступив в свій час проти України в тяжкий момент і вів уряд, що складався з двох партій, що до глибини душі ненавиділи все українське; Бандера — який на кінець життя організовував політичні вбивства проти членів УПА. Та навіть Донцов, який виїхав з України, і з-за кордону писав, як всі українські політики, від демократів до УПА знаходяться "під впливом жидівства".

Зібрали культ такий, який відповідає ідеології і духу олігархічної держави — і ним потрохи замінюють українську історію. Подумати про це в ключі громадського виховання — які ідеали і принципи ми виховуємо? Зраду, політичні репресії, авторитаризм, однопартійність, олігархію, орієнтацію на Росію? Чим тобі і не принципи, які б ідеально підійшли до кучмівського покоління економічних атлантів. А потім власне дивуємося.

Навіщо нам російська пропаганда, якщо ми самі свою історію руйнуємо? Далі ж піде і розстріляне відродження і Хвильовий, а потім Франко, Леся Українка. Винниченко і потрохи Грушевський, і навіть Петлюра, вже стають муветоном в колі таких історичних пройдисвітів. В Україні цікава тенденція — рекордна кількість людей цікавиться історією, але рівень цього зацікавлення вихолощений до рівня тікток-історії і пропагандистських штампів. Ну і знову — маємо тоді, що маємо.