Сьогодні — день народження Романа Легара

В анархістському русі його знали як Ревні, а коли доєднався до війська, то отримав позивний Ісус.

У день народження Романа члени колективу «Чорнозем» вирішили пригадати, яким він був за життя, та поділитися цими спогадами.

Якщо спробувати його охарактеризувати, то перше, що спадає на думку, — це була людина справи. Ревні усвідомив себе як анархіста під час Революції Гідності, у якій приймав активну участь.

Через кілька років Рома з товаришами поїхав боротися з диктатурою у Білорусь. Тоді там якраз проходили протести проти «закону про дармоїдів». Через те, що Рома приймав участь у протестах, його на місяць закрили в ізоляторі тимчасового утримування. Після цього Ревні депортували та заборонили в'їжджати до Білорусі та РФ протягом наступних 10 років.

Роман також потрапив під репресії СБУ, але сприйняв їх як виклик а не вирок, й витримав з гідністю.

Ревні служив у батальйоні К12 бригади «Азов», де був пілотом БпЛА. Загинув під час виконання бойового завдання.

Більше про життєвий шлях Романа можна дізнатися, прочивши спогади його товаришів з організації «Революційна Дія»:

«Молодість у боротьбі: пам'яті Романа «Ісуса» Легара»

Заклик до українців Нью-Йорка купувати та читати "найліпшу робітничу часопись" під не зовсім пролетарською назвою "Гайдамаки". Це 1914 рік.

Які повноваження Бандера мав в післявоєнній ОУН і УПА, і чи мав він до них взагалі відношення?

Закордоном, група С. Бандери і Я. Стецька намагалась перехопити ініціативу щодо ОУН і УПА. На конференціях закордонної ОУН, вони підтримували і просували, і самі виступали як речники крайньо-правих переконань, у противагу до "прониклих" у постанови ІІІ НВ Збору "'лівизни"', "есерівщини", соціалізму, "націонал-комунізму" і т. д., які на їх думку закріпилися в УПА.

"Вони, як мовиться, і "поклали на лопатки" "опозицію" в першу чергу, нагнітаючи до екстремного і так уже напружену атмосферу психологічного тиску на опозиціонерів"'. Не бракувало, зрештою, і без того емоцій, вигуків і образ. Остаточно "опозицію"' дослівно примушено піддатися. Д.Ребет, І. Гриньох, В.Охримович, М.Прокоп, З.Марцюк здали свої мандати і призначення з Краю і на їх місце, наприклад, до ЗП, призначено інших, які стояли на позиціях "компетентного чинника" (Бандери і Стецька)"

"В цій атаці на націоналізм окремі члени ОУН ідейно-організаційно зімкнулись зі соціяліствующими комунізуючими й атеіствуючими елементами еміґраціі, які ведуть відверту атаку на націоналізм і ОУН під виглядом боротьби з фашизмом, тоталітаризмом, диктатурою, вождизмом"

"Частина членів ОУН, які входили в закордонне представництво УГВР /не всі - шість з загального числа
ОУН дев'ять/, зробили з ЦІЄІ установи на еміґрації інструмент протиставлення ОУН і його поборення"

Як відомо, Край відкинув постанови і рішення цієї групи, повернув мандати "опозиції" та іншим уповноваженим членам. Край відкинув теж рішення конференції. Не було мови і про якусь нараду, яка мала б компетенцію переглядати програму, провести Великий Збір, на якому б обрали С. Бандеру і Я. Стецька членами Проводу.

Натомість у становищі Проводу ОУН в Украіні з липня 1950 р., підписаному Юрієм Лемішем / Василем Куком /, в розділі 7, част. 11, сказано однозначно :

"Відносно Бюра Проводу ОУН Провід на Землях стоїть на становищі, що після того, як літом 1946 р., у зв' язку з смертю сл. п. д. - Тараса, нарада Проводу ОУН на Землях прийняла рішення про те, щоб Бюро Проводу не відновляти з уваги на малу кількість членів Проводу ОУН на Землях, Бюро Проводу ОУН фактично і формально більше не існує. Всі компетенції Бюра перейшли на Провід."

Таким чином, ні Бандера, ні Стецько офіційно не мали статусу в ОУН чи УПА, тим паче після 1950 р., і діяли зі своєї ініціативи як розкольники, супроти інтересів ОУН і УПА, та її представників, на користь просування фашистських ідей в українському русі.

Цитати приведені з книжки Анатоля Камінського про члена УПА Охримовича.

​​Економічні роялісти, нова тиранія епохи — спіч Франкліна Делано Рузвельта, 1936

З цієї модерної цивілізації економічні роялісти вирізьбили нові династії. Нові королівства були збудовані на концентрації контролю над матеріальними речами. Завдяки новим формам використання корпорацій, банків і цінних паперів, новим механізмам промисловості й сільського господарства, праці й капіталу — всьому тому, про що батьки-засновники й не мріяли, — уся структура сучасного життя була поставлена на службу цій «королівській» владі.

Серед цієї знаті не було місця для наших багатьох тисяч дрібних підприємців і торговців, які прагнули гідно скористатися американською системою ініціативи й прибутку. Вони були не вільніші за робітника чи фермера. Навіть чесні й прогресивно налаштовані заможні люди, усвідомлюючи свій обов’язок перед своїм поколінням, ніколи не могли зрозуміти, яке саме місце вони посідали в цій династичній схемі речей.

Було природно і, можливо, по-людськи, що привілейовані князі цих нових економічних династій, спраглі влади, простягнули руки до контролю над самим урядом. Вони створили новий деспотизм і загорнули його в шати правової санкції. На службі йому нові найманці намагалися зарегламентувати народ, його працю і його власність. І в результаті пересічна людина знову постала перед проблемою, з якою свого часу зіткнувся мінютмен.

Години, які працювали чоловіки й жінки, заробітна плата, яку вони отримували, умови їхньої праці — усе це вийшло з-під контролю народу і було нав’язане цією новою індустріальною диктатурою. Заощадження середньої родини, капітал дрібного підприємця, інвестиції, відкладені на старість — чужі гроші, — стали інструментами, за допомогою яких нова економічна аристократія закріплювала своє панування.

Ті, хто обробляв землю, більше не пожинали винагороди, на які мали право. Мізерний розмір їхніх прибутків визначався людьми в далеких містах.

По всій країні можливості були обмежені монополією. Індивідуальну ініціативу розчавлювали шестерні великої машини. Простір, відкритий для вільного бізнесу, дедалі більше звужувався. Приватне підприємництво справді стало занадто приватним. Воно перетворилося на привілейоване підприємництво, а не на вільне.

Один старий англійський суддя якось сказав: «Люди в нужді — не вільні люди». Свобода вимагає можливості заробляти на життя — життя гідне за мірками свого часу, життя, яке дає людині не лише засоби для існування, а й щось, заради чого варто жити.

Для надто багатьох із нас політична рівність, яку ми колись здобули, була позбавлена сенсу перед обличчям економічної нерівності. Невелика група зосередила у своїх руках майже повний контроль над чужою власністю, чужими грошима, чужою працею — чужими життями. Для надто багатьох із нас життя більше не було вільним; свобода — більше не реальною; люди більше не могли йти шляхом прагнення до щастя.

Проти такого економічного гноблення американський громадянин міг апелювати лише до організованої сили державної влади. Крах 1929 року викрив цей деспотизм таким, яким він був насправді. Вибори 1932 року стали народним мандатом на його припинення. За цим мандатом він і припиняється.

Роялісти економічного ладу визнавали, що політична свобода є справою уряду, але наполягали, що економічне рабство — це нічиї справи. Вони погоджувалися, що уряд може захищати громадянина в його праві голосу, але заперечували, що уряд може щось зробити для захисту громадянина в його праві на працю і праві на життя.

Сьогодні ми твердо стоїмо на позиції, що свобода — це не напівміра. Якщо пересічному громадянинові гарантується рівна можливість на виборчій дільниці, він повинен мати рівну можливість і на ринку.

Економічні роялісти, нова тиранія епохи — спіч Франкліна Делано Рузвельта, 1936
частина 2

Ці економічні роялісти скаржаться, що ми нібито прагнемо повалити інститути Америки. Насправді ж вони скаржаться на те, що ми хочемо відібрати в них їхню владу. Наша відданість американським інститутам вимагає знищення саме такого різновиду влади. Даремно вони намагаються сховатися за Прапором і Конституцією. У своїй сліпоті вони забувають, що символізують Прапор і Конституція. Тепер, як і завжди, вони стоять за демократію, а не за тиранію; за свободу, а не за підкорення; і проти диктатури — як натовпу, так і надпривілейованих.

Ми не вважаємо віру, надію й любов недосяжними ідеалами, а використовуємо їх як міцні опори Нації, що веде боротьбу за свободу в умовах сучасної цивілізації.

Віра — у життєздатність демократії серед диктатур.

Надія — відновлена, бо ми так добре знаємо, якого прогресу досягли.

Любов — у справжньому значенні цього великого старого слова. Адже «charity», буквально перекладене з оригіналу, означає любов — любов, що розуміє, яка не лише ділиться багатством того, хто дає, а з істинним співчуттям і мудрістю допомагає людям допомагати самим собі.

Ми прагнемо не просто зробити Уряд механічним знаряддям, а надати йому живого, особистісного характеру, який є справжнім утіленням людської любові і благодійності.

Ми справді бідні, якщо ця Нація не може дозволити собі усунути з кожного закутка американського життя гнітючий страх безробітних, відчуття що вони не потрібні світові. Ми не можемо дозволити собі накопичувати дефіцит у книгах людської стійкості духу.

На місці палацу привілеїв ми прагнемо збудувати храм із віри, надії й любові.

Це протверезна річ, друзі мої, — бути слугою цієї великої справи. У нашій щоденній праці ми намагаємося пам’ятати, що справа належить не нам, а народові. Прапор не лише у ваших і моїх руках. Його несе Америка. Ми щодня намагаємося вчитися з досвіду, навчатися робити краще в міру того, як наше завдання триває.

Уряди можуть помилятися, президенти справді роблять помилки, але безсмертний Данте говорить нам, що божественна справедливість зважує гріхи холоднокровних і гріхи гарячих сердець на різних терезах.

Краще поодинокі вади уряду, що живе в дусі любові, ніж послідовні упущення уряду, закутого в кригу власної байдужості.

В історії людства існує таємничий цикл подій. Одним поколінням дається багато. Від інших очікується багато. Це покоління американців має побачення з долею.

У нашому світі, в інших країнах, є люди, які в минулому жили й боролися за свободу, але, здається, надто втомилися, щоб продовжувати цю боротьбу. Вони продали свою спадщину свободи за ілюзію добробуту. Вони зреклися своєї демократії.

Я вірю всім серцем, що лише наш успіх здатний пробудити їхню давню надію.

В книжці Мирослава Мариновича "Митрополит Андрій Шептицький і принцип "позитивної суми" автор розглядає діяча українського католицького і консервативного руху, Андрія Шептицького, якого він ідентифікує з "християнським соціалізмом", описує католицьку соціальну доктрину в інтерпретації діяча, і зазначає ідеал Шептицького як "кооперативну республіку", і подолання капіталізму через кооперацію, при збереженні приватної власності.

Цікава книжка.

Віктор Галасюк в фейсбуці:

Як «красиво» зруйнувати економіку країни? Перелік заходів не є вичерпним, але цілком достатній:

1) Робіть вигляд, що економічна спеціалізація країни не має жодного значення, а увага до структури економіки - це пережиток минулого. Виробництво й експорт готових товарів чи імпорт чужої продукції та експорт необробленої сировини - яка різниця? Долар яблук дорівнює долару літаків. І крапка.

2) Переконуйте, що вільна торгівля вигідна всім і завжди - незалежно від рівня розвитку промисловості, різниці технологічного потенціалу. Яка різниця чи виробляє країна вже щось, що вона зможе продавати на експорт чи ні. Адже яка різниця, буде вона в міжнародній торгівлі експортером чи імпортером? І те, і те ж збільшує товарообіг.

3) Слідкуйте, щоб в університетах економіку вивчали виключно за Адамом Смітом та Австрійською економічною школою. І не дай Боже читати Ліста, Райнерта, Ха-Джун Чанга чи Родріка. Історичний досвід розвитку країн - зайвий.

4) Пропонуйте приватизацію, дерегуляцію, лібералізацію та кредити МВФ як універсальне меню реформ - без контексту, черговості й аналізу наслідків. Це ж завжди працює.

5) Плекайте кліпове мислення. Переконуйте, що головне - не ускладнювати. За першої ж нагоди створюйте «офіс простих рішень і швидких результатів»...

Інші пункти — за посиланням

Роза Люксембург — приклад для лівих?

Східноєвропейці мають складні стосунки з Розою Люксембург — постаттю, яка має культовий статус у різних колах лівих рухів, з огляду на її політичну ксенофобію щодо польської, єврейської та української націй. Це виявлялося, зокрема, в її опозиції до української незалежності та зневажанні української культури й історії, у політичній боротьбі проти Єврейського Бунду та Польської соціалістичної партії (ППС), а також у підтримці асиміляторських кампаній Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) проти польського населення.

Вона також мала виразну русофільську тенденцію — зокрема, схвально відгукувалася про праці російських кадетських політиків, які обґрунтовували, чому Польща має бути неподільною частиною Росії, і стверджувала, що ППС є «русофобською».

Ось як, наприклад, вона писала про Україну:

«Український націоналізм у Росії був зовсім іншим, ніж, скажімо, чеський, польський чи фінський націоналізм: перший був лише примхою, божевіллям кількох десятків дрібнобуржуазних інтелігентів, без найменшого коріння в економічних, політичних чи психологічних відносинах країни; він був без якоїсь історичної традиції, оскільки Україна ніколи не сформувала нації чи уряду, була позбавлена національної культури, за винятком реакційно-романтичних віршів Шевченка. Це точно так само, як якби одного чудового дня люди, що живуть на Вассерканте, вирішили заснувати нову нижньонімецьку (платтдойче) націю та уряд!»

Існує окрема дискусія щодо її діяльності в Німеччині — її конфлікту з німецьким робітничим і радянським рухом, із СДПН, щодо якості та цінності її теорій, а також її стратегії. Особисто я знаходжу певну цінність у її дискусіях про конституційні проєкти (які загалом були цікавими й доволі добрими, що, наприклад, заслужило в свій час схвальну і захоплюючу оцінку Ганни Арендт), але значно менше — в її економічному чи політичному аналізі.

Втім, якщо опускати ці частини її біографії, формується спотворений образ Люксембург — як мучениці Революції або навіть як символу «шляху, яким не пішли». Насправді ж це історія глибоко озлобленої людини з конфліктними моральними орієнтирами, яка перебувала між суперечностями: підтримувала більшовиків, але критикувала їхній авторитаризм; виступала за владу рад, але була відкинута представниками цих рад і вигнана з конгресу; маючи польсько-єврейське походження, значну частину часу витрачала на приниження польської та єврейської культур і політичних рухів.

На жаль, наші політичні дискусії надто сильно пов’язані з міфами, «популярною історією» та політичними символами, і іноді ми знаходимося в їх полоні, коли говоримо про реальних людей.

Війна змусила багатьох залишити власні домівки та шукати житло в оренді — часто в умовах невизначеності й браку інформації. Які права мають орендарі та орендарки в Україні? Як захистити себе у відносинах з орендодавцем?

Ми продовжуємо знайомити вас зі Спілкою орендарів та орендарок житла і нашим зразковим договором оренди. Цього разу — у співпраці з Культурним хабом «Південь».

Запрошуємо вас на подію, де ми:
🔸 розповімо про діяльність Спілки орендарів та орендарок житла;
🔸 поговоримо про реальну ситуацію на ринку оренди в Україні;
🔸 познайомимо зі зразковим договором оренди для захисту прав орендарів;
🔸 пояснимо, які права мають орендарі та орендарки та які закони регулюють орендні відносини.

🗣 Спікерка — уродженка Бердянська Катерина Андрєєва.

Не залишайтеся сам на сам зі своїми проблемами — ми поруч, щоб допомогти вам бути обізнаними та захищеними.

📍 Львів
Культурний хаб «Південь»
Вул. Ярослава Стецька, 11

📆 17 січня о 12:00

Вхід вільний

🗣 «Подання Трудового кодексу під час воєнного стану є поганою новиною для працівників України, адже вони й без того мають багато причин для стресу», — каже юрист Віталій Дудін.

https://hromadske.radio/podcasts/drive-time-2/novyy-trudovyy-kodeks-mozhe-posylyty-pozytsii-robotodavtsiv-a-ne-pratsivnykiv-iuryst

Для тих, кому ця тема цікавіше, Ерік Бланк залишив коментар під моїм постом в твіттері на ту ж тему про відносини Польського соціалізму і Рози Люксембург, її авторитарні моменти, протиріччя і в деяких місцях антисемітизм. Дуже цікава стаття, з сайту Alliance for Workers Liberty.

The Rosa Luxemburg Myth: A Critique of Luxemburg’s Politics in Poland (1893–1919)

«Немає балансу: як українські профспілки стикаються з анти­трудовою політикою уряду і водночас намагаються мобілізувати всі свої ресурси для оборони країни»

Я та інші профспілкові й ліві активісти в Україні надали свої коментарі щодо стану соціальної політики в Україні в контексті трудових прав, нерівності та профспілкового руху. Репортаж з коментарями. Коментарі-інетрв'ю були взяті півроку тому.

"Понад три роки всі прошарки українського суспільства мобілізувалися проти російської воєнної машини, зокрема й члени профспілок. Тисячі з них вступили до лав Збройних сил, тоді як інші продовжували виробляти ключові матеріали для боротьби України проти російської армії.

Однак, окрім обстрілів на фронті та ударів балістичними ракетами по їхніх домівках і робочих місцях, члени профспілок змушені також протистояти антисоціальній політиці чинного українського уряду.

Ці проблеми додатково ускладнюються двома чинниками. По-перше, війна Росії проти України безпосередньо впливає на профспілки та їхню здатність функціонувати. Загибель значної кількості членів профспілок на фронті підриває їхню спроможність збирати внески та мобілізуватися. Крім того, не лише члени профспілок гинуть на передовій — багато з них, часто з рідкісною та специфічною кваліфікацією, були змушені виїхати з країни, що породжує побоювання, що вони не повернуться, адже можуть отримувати вищі зарплати в інших європейських країнах.

Другою проблемою є самі ФПУ та КВПУ. В. Дудін нарікає на брак креативного мислення, продемонстрований профспілками під час війни. Він зазначив, що і ФПУ, і КВПУ потребують «глибоких змін». Їхня нездатність адаптуватися, поєднана з невмінням скористатися масовою мобілізацією суспільства після лютого 2022 року, завадила профспілкам звернутися до ширшої української аудиторії. В. Дудін зауважив, що «для суспільства вони виглядають як… застаріла структура».

В. Стародубцев стверджує, що анти-соціальні політики уряду «повністю зруйнували концепцію соціального діалогу між працівниками та капіталістами й власниками бізнесу та… призвели до погіршення соціальних стандартів в Україні». Крім того, він вважає, що профспілки є необхідними для того, щоб відбудова принесла користь багатьом, а не обраній меншості.

https://lossi36.com/2026/01/12/there-is-no-balance-ukraines-unions-face-a-war-on-multiple-fronts/

Самодопомога — український журнал кооператорів Вінніпега