Вони воювали в Добровольчих формуваннях, тому соціальна підтримка сім'ї фактично відсутня.

УДА збирає кошти на підтримку родини Лани Чорногорської (поз. "Саті")

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/3xKEj9cCcY

Прощання з Ланою Чорногорською відбудеться 6 січня о 09:00 у великій меморіальній залі (купол) на території крематорію Байкового кладовища в Києві.

Про це повідомили побратими Лани з підрозділу «Удачники».

​​Нещодавно читав про китайського націоналіста Сунь Ятсена (на жаль, більшість робіт навколо нього — це пропаганда КПК). Найбільше мене цікавила його конституційна теорія. Сунь Ятсен описує поділ влади на п'ять гілок, а не на три. Дві нові гілки — екзаменаційна і контрольна — на мою думку, дуже цікава ідея.

- Екзаменаційна гілка влади — гілка, яка повністю стосується державних службовців, престижу державної служби, її якості, відповідності навиків, справедливої плати за значні обов'язки. Якщо коротко, це гілка влади, яка постійно моніторить якість державної служби, слідкує, щоб вона виконувалась не лише найбільш ефективним способом, а ще й мала людські умови праці і повагу суспільства, асоційовану з такою важливою функцією.

- Контрольна гілка влади — виконує приблизно схожу роль, що в нас зайняла НАБУ — це гілка, яка бореться проти корупції, зловживань, невідповідної поведінки представник влади. По суті, це орган контролю і цензурування влади, якщо та переходить певні звичаї (наприклад, спекулює, займається популізмом), займається корупцією, втрачає зв'язок з тими, кого вона представляє, тощо. Ця гілка влади повинна функціонувати паралельно іншим, і існувати також на локальному рівні — контролюючи муніципалітет, і будучи зв'язною частиною між громадянами і їхніми представниками.

Мені ці конституційні пропозиції дуже відгукнулись. Я вже раніше писав, і неодноразово, що не існує успішних держав, які зневажають своїх держслужбовців. Наша політична культура — яка вимагає від державної служби дуже мало, і дає державній службі дуже мало, а також загалом вважає чиновника чимось зневажливим (зокрема через загальну недовіру до держави і політики, що справедливо в нинішніх умовах) — не здатна відповідати на виклики епохи. Я часто приводжу приклад Бразилії, яка змогла зорганізувати період економічного процвітання за рахунок побудови дуже престижної сфери державного управління — зі значним відбором і вимогами до професіоналізму, особливо в сфері державного банку і державного планування. Саме завдяки цьому, Бразилія змогла стати світовою державою і вийти на небачітний в світі рівень літакобудування.

Також, такі конституційні інновації вбачаються мені, як значно підсилюючи демократичний потенціал країни.

Кейнс, ринкова мораль і соціалізація інвестицій

Замість того, щоб грати в лотереї на добробуті і житті інших людей, Кейнс вважав, що суспільство може і мусить узяти “контроль над власними справами”.

Кейнс вважав економіку "моральною наукою" — яка на відміну від "точних наук", набагато більш тісно переплетена з етикою і психологією. Майже в усьому Кейнс інкорпорував елементи психології і соціології в економічну дискусію, а саму економіку вважав перш за все питанням етики: хто повинен отримувати що, і чому, для чого, за що?

Найбільша проблема економіки як науки, на думку Кейнса, була не у відсутності оригінальних думок, і навіть не в технократично-математичному підході до неї, який би виключав всяку мораль (що в принципі неможливо), а по суті, в "полонині старих ідей"

В кінці, на заміну ринковій моралі, де ідеальний ринок призводить суспільство до рівного і чесного розподілу за потребою і попитом, і де люди отримують те, що заробили, Кейнс описує своє бачення домінуючого ринкового суспільства: суспільство, де результати відділені від рішень; рішення, які проходять через пелену туману і неведення, яку ніяк неможливо розрахувати — і які потім інтерпретуються як індивідуальний успіх чи невдача, стають критерією оцінювання.

— Хороше рішення, яке окрема людина може прийняти, якщо воно буде прийняте більшістю, може стати катастрофічним і провальним для всіх, і економічна координація стає дилемою в'язня — Внесок, очікувані результати і реальні результати також неймовірно різняться.

Праця на якусь ціль може привести до протилежної. І це в ідеальних ринкових умовах — яких не існує і не може існувати — в реальному світові на це накладається політична сила і воля монополій, корпорацій, фінансових спекуляцій і підваженню цінностей — коли все більше і більше людських взаємодій стають комерціалізованими, і в цьому втрачають своє значення і сенс.

Натомість Кейнс пропонує регуляції, які б зменшували розрив між діяльністю і результатом, пропонує також, збільшити координацію між споживачами, і виробниками, та споживачами між собою, як і виробниками між собою.

«Певна, досить широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом забезпечити наближення до повної зайнятості; хоча це зовсім не мусить виключати всілякі компроміси та механізми, за допомогою яких публічна влада співпрацюватиме з приватними інвестиціями. Однак поза цим не проглядається очевидних підстав для системи державного соціалізму, яка охоплювала б більшу частину економічного життя суспільства. Для держави важливо не те, щоб вона перебрала у власність засоби виробництва. Якщо держава здатна визначати сукупний обсяг ресурсів, спрямованих на розширення цих засобів, а також базову винагороду тих, хто ними володіє, вона здійснить усе необхідне».

Кейнс підтримує і вважає дуже важливою підприємницьку діяльність, але вважає, що при підприємницькій діяльності, інвестиції повинні бути соціалізованими (одержавленні).

Інакшими словами, рамки і напрямок цієї діяльності повинні бути визначені, і умовні пропорції, на що йде національне багатство, при збережені в межах цих напрямких і цих соціалізованих і координованих інвестиціях підприємницької діяльності, автономії, прийнятті рішень, ризику, тощо.

Сьогодні — день народження Романа Легара

В анархістському русі його знали як Ревні, а коли доєднався до війська, то отримав позивний Ісус.

У день народження Романа члени колективу «Чорнозем» вирішили пригадати, яким він був за життя, та поділитися цими спогадами.

Якщо спробувати його охарактеризувати, то перше, що спадає на думку, — це була людина справи. Ревні усвідомив себе як анархіста під час Революції Гідності, у якій приймав активну участь.

Через кілька років Рома з товаришами поїхав боротися з диктатурою у Білорусь. Тоді там якраз проходили протести проти «закону про дармоїдів». Через те, що Рома приймав участь у протестах, його на місяць закрили в ізоляторі тимчасового утримування. Після цього Ревні депортували та заборонили в'їжджати до Білорусі та РФ протягом наступних 10 років.

Роман також потрапив під репресії СБУ, але сприйняв їх як виклик а не вирок, й витримав з гідністю.

Ревні служив у батальйоні К12 бригади «Азов», де був пілотом БпЛА. Загинув під час виконання бойового завдання.

Більше про життєвий шлях Романа можна дізнатися, прочивши спогади його товаришів з організації «Революційна Дія»:

«Молодість у боротьбі: пам'яті Романа «Ісуса» Легара»

Заклик до українців Нью-Йорка купувати та читати "найліпшу робітничу часопись" під не зовсім пролетарською назвою "Гайдамаки". Це 1914 рік.

Які повноваження Бандера мав в післявоєнній ОУН і УПА, і чи мав він до них взагалі відношення?

Закордоном, група С. Бандери і Я. Стецька намагалась перехопити ініціативу щодо ОУН і УПА. На конференціях закордонної ОУН, вони підтримували і просували, і самі виступали як речники крайньо-правих переконань, у противагу до "прониклих" у постанови ІІІ НВ Збору "'лівизни"', "есерівщини", соціалізму, "націонал-комунізму" і т. д., які на їх думку закріпилися в УПА.

"Вони, як мовиться, і "поклали на лопатки" "опозицію" в першу чергу, нагнітаючи до екстремного і так уже напружену атмосферу психологічного тиску на опозиціонерів"'. Не бракувало, зрештою, і без того емоцій, вигуків і образ. Остаточно "опозицію"' дослівно примушено піддатися. Д.Ребет, І. Гриньох, В.Охримович, М.Прокоп, З.Марцюк здали свої мандати і призначення з Краю і на їх місце, наприклад, до ЗП, призначено інших, які стояли на позиціях "компетентного чинника" (Бандери і Стецька)"

"В цій атаці на націоналізм окремі члени ОУН ідейно-організаційно зімкнулись зі соціяліствующими комунізуючими й атеіствуючими елементами еміґраціі, які ведуть відверту атаку на націоналізм і ОУН під виглядом боротьби з фашизмом, тоталітаризмом, диктатурою, вождизмом"

"Частина членів ОУН, які входили в закордонне представництво УГВР /не всі - шість з загального числа
ОУН дев'ять/, зробили з ЦІЄІ установи на еміґрації інструмент протиставлення ОУН і його поборення"

Як відомо, Край відкинув постанови і рішення цієї групи, повернув мандати "опозиції" та іншим уповноваженим членам. Край відкинув теж рішення конференції. Не було мови і про якусь нараду, яка мала б компетенцію переглядати програму, провести Великий Збір, на якому б обрали С. Бандеру і Я. Стецька членами Проводу.

Натомість у становищі Проводу ОУН в Украіні з липня 1950 р., підписаному Юрієм Лемішем / Василем Куком /, в розділі 7, част. 11, сказано однозначно :

"Відносно Бюра Проводу ОУН Провід на Землях стоїть на становищі, що після того, як літом 1946 р., у зв' язку з смертю сл. п. д. - Тараса, нарада Проводу ОУН на Землях прийняла рішення про те, щоб Бюро Проводу не відновляти з уваги на малу кількість членів Проводу ОУН на Землях, Бюро Проводу ОУН фактично і формально більше не існує. Всі компетенції Бюра перейшли на Провід."

Таким чином, ні Бандера, ні Стецько офіційно не мали статусу в ОУН чи УПА, тим паче після 1950 р., і діяли зі своєї ініціативи як розкольники, супроти інтересів ОУН і УПА, та її представників, на користь просування фашистських ідей в українському русі.

Цитати приведені з книжки Анатоля Камінського про члена УПА Охримовича.

​​Економічні роялісти, нова тиранія епохи — спіч Франкліна Делано Рузвельта, 1936

З цієї модерної цивілізації економічні роялісти вирізьбили нові династії. Нові королівства були збудовані на концентрації контролю над матеріальними речами. Завдяки новим формам використання корпорацій, банків і цінних паперів, новим механізмам промисловості й сільського господарства, праці й капіталу — всьому тому, про що батьки-засновники й не мріяли, — уся структура сучасного життя була поставлена на службу цій «королівській» владі.

Серед цієї знаті не було місця для наших багатьох тисяч дрібних підприємців і торговців, які прагнули гідно скористатися американською системою ініціативи й прибутку. Вони були не вільніші за робітника чи фермера. Навіть чесні й прогресивно налаштовані заможні люди, усвідомлюючи свій обов’язок перед своїм поколінням, ніколи не могли зрозуміти, яке саме місце вони посідали в цій династичній схемі речей.

Було природно і, можливо, по-людськи, що привілейовані князі цих нових економічних династій, спраглі влади, простягнули руки до контролю над самим урядом. Вони створили новий деспотизм і загорнули його в шати правової санкції. На службі йому нові найманці намагалися зарегламентувати народ, його працю і його власність. І в результаті пересічна людина знову постала перед проблемою, з якою свого часу зіткнувся мінютмен.

Години, які працювали чоловіки й жінки, заробітна плата, яку вони отримували, умови їхньої праці — усе це вийшло з-під контролю народу і було нав’язане цією новою індустріальною диктатурою. Заощадження середньої родини, капітал дрібного підприємця, інвестиції, відкладені на старість — чужі гроші, — стали інструментами, за допомогою яких нова економічна аристократія закріплювала своє панування.

Ті, хто обробляв землю, більше не пожинали винагороди, на які мали право. Мізерний розмір їхніх прибутків визначався людьми в далеких містах.

По всій країні можливості були обмежені монополією. Індивідуальну ініціативу розчавлювали шестерні великої машини. Простір, відкритий для вільного бізнесу, дедалі більше звужувався. Приватне підприємництво справді стало занадто приватним. Воно перетворилося на привілейоване підприємництво, а не на вільне.

Один старий англійський суддя якось сказав: «Люди в нужді — не вільні люди». Свобода вимагає можливості заробляти на життя — життя гідне за мірками свого часу, життя, яке дає людині не лише засоби для існування, а й щось, заради чого варто жити.

Для надто багатьох із нас політична рівність, яку ми колись здобули, була позбавлена сенсу перед обличчям економічної нерівності. Невелика група зосередила у своїх руках майже повний контроль над чужою власністю, чужими грошима, чужою працею — чужими життями. Для надто багатьох із нас життя більше не було вільним; свобода — більше не реальною; люди більше не могли йти шляхом прагнення до щастя.

Проти такого економічного гноблення американський громадянин міг апелювати лише до організованої сили державної влади. Крах 1929 року викрив цей деспотизм таким, яким він був насправді. Вибори 1932 року стали народним мандатом на його припинення. За цим мандатом він і припиняється.

Роялісти економічного ладу визнавали, що політична свобода є справою уряду, але наполягали, що економічне рабство — це нічиї справи. Вони погоджувалися, що уряд може захищати громадянина в його праві голосу, але заперечували, що уряд може щось зробити для захисту громадянина в його праві на працю і праві на життя.

Сьогодні ми твердо стоїмо на позиції, що свобода — це не напівміра. Якщо пересічному громадянинові гарантується рівна можливість на виборчій дільниці, він повинен мати рівну можливість і на ринку.

Економічні роялісти, нова тиранія епохи — спіч Франкліна Делано Рузвельта, 1936
частина 2

Ці економічні роялісти скаржаться, що ми нібито прагнемо повалити інститути Америки. Насправді ж вони скаржаться на те, що ми хочемо відібрати в них їхню владу. Наша відданість американським інститутам вимагає знищення саме такого різновиду влади. Даремно вони намагаються сховатися за Прапором і Конституцією. У своїй сліпоті вони забувають, що символізують Прапор і Конституція. Тепер, як і завжди, вони стоять за демократію, а не за тиранію; за свободу, а не за підкорення; і проти диктатури — як натовпу, так і надпривілейованих.

Ми не вважаємо віру, надію й любов недосяжними ідеалами, а використовуємо їх як міцні опори Нації, що веде боротьбу за свободу в умовах сучасної цивілізації.

Віра — у життєздатність демократії серед диктатур.

Надія — відновлена, бо ми так добре знаємо, якого прогресу досягли.

Любов — у справжньому значенні цього великого старого слова. Адже «charity», буквально перекладене з оригіналу, означає любов — любов, що розуміє, яка не лише ділиться багатством того, хто дає, а з істинним співчуттям і мудрістю допомагає людям допомагати самим собі.

Ми прагнемо не просто зробити Уряд механічним знаряддям, а надати йому живого, особистісного характеру, який є справжнім утіленням людської любові і благодійності.

Ми справді бідні, якщо ця Нація не може дозволити собі усунути з кожного закутка американського життя гнітючий страх безробітних, відчуття що вони не потрібні світові. Ми не можемо дозволити собі накопичувати дефіцит у книгах людської стійкості духу.

На місці палацу привілеїв ми прагнемо збудувати храм із віри, надії й любові.

Це протверезна річ, друзі мої, — бути слугою цієї великої справи. У нашій щоденній праці ми намагаємося пам’ятати, що справа належить не нам, а народові. Прапор не лише у ваших і моїх руках. Його несе Америка. Ми щодня намагаємося вчитися з досвіду, навчатися робити краще в міру того, як наше завдання триває.

Уряди можуть помилятися, президенти справді роблять помилки, але безсмертний Данте говорить нам, що божественна справедливість зважує гріхи холоднокровних і гріхи гарячих сердець на різних терезах.

Краще поодинокі вади уряду, що живе в дусі любові, ніж послідовні упущення уряду, закутого в кригу власної байдужості.

В історії людства існує таємничий цикл подій. Одним поколінням дається багато. Від інших очікується багато. Це покоління американців має побачення з долею.

У нашому світі, в інших країнах, є люди, які в минулому жили й боролися за свободу, але, здається, надто втомилися, щоб продовжувати цю боротьбу. Вони продали свою спадщину свободи за ілюзію добробуту. Вони зреклися своєї демократії.

Я вірю всім серцем, що лише наш успіх здатний пробудити їхню давню надію.