"Людина по суті є наративною істотою. Це означає, що я можу відповісти на запитання “що мені робити?” лише тоді, коли зможу відповісти на попереднє запитання: частиною якої історії я почуваюсь?"

— Аласдер Макінтайр, марксистський, а пізніше християнський політичний теоретик

Через цю наративну логіку, він аналізує людину через спільноти, частинами якої вона є, внутрішніми відносинами і наративами цих спільнот.

Теж неймовірний автор, який допомагає як сформувати політичну етику, місце людини і нації, народу, країни. Ось це вміння думати про людину через спільноти, і думати про спільноти через їх історії — дуже потужний інструмент для аналізу світу і політики, а також власне для пошуку виходів з нинішньої кризи неолібералізму.

​​Цього дня у 1917 р. було проголошено Кримську Народну Республіку.

Кримська Народна Республіка була першою мусульманською країною, що мала повноцінний парламент та рівні виборчі права для жінок. Це також була перша мусульманська країна з соціалістичною партією на чолі.

Кримські татари, обʼєднані навколо Татарської Соціалістичної Партії, відвоювали своє право на самовизначення. Засновник партії, поет і муфтій, Номан Челебіджіхан, став першим головою уряду. Його вірш «Я поклявся» став гімном кримськотатарського руху, таким залишається і по нині.

Кримська Народна Республіка вбачала свій державний лад схожим на Швейцарський, з всіма народами Криму обʼєднаними у демократичну федерацію. Щодо економічної програми, Крим орієнтувався на ідеї соціал-демократів і соціалістів-революціонерів. Релігійно ж Кримська Народна Республіка стала прапороносцем джадидизму — ісламського реформізму, який поєднував необхідність модернізації, культурно-демократичного розвитку з ісламською вірою.

Республіка стала місцем розвитку мусульманського руху за права жінок, найбільш відомою представницою якого стала Шефіка Гаспринська, делегатка Курултаю кримськотатарського народу. Завдяки її діяльності, рівність жінки та чоловіка були закріплені Курултаєм.

Республіка прожила недовго, і була знищена за результатами більшовицько-російської агресії. Протягом наступних двох місяців, завдяки впливу на флот, більшовики змогли захопити Крим і знищити кримськотатарське самоврядування, запровадивши маріонеткову республіку і терор.

Цікавий матеріал. НАТО як блеф: як Європа адаптувалась перед загрозою війни з Радянським Союзом і страхами перед Німеччиною?

"НАТО було разючим нововведенням. Ще у 1947 році мало хто міг передбачити, що Сполучені Штати зобов’яжуться взяти участь у європейському військовому союзі. Справді, у Конгресі США було чимало тих, хто відверто неохоче погоджувався на статтю V Договору (яка зобов’язувала членів НАТО приходити один одному на допомогу в разі нападу), і Договір отримав схвалення Конгресу лише після трьох місяців обговорень — завдяки тому, що його подали як пакт атлантичної оборони, а не як євро-американський союз. Більше того, коли Дін Ачесон представляв позицію адміністрації в Сенаті, він особливо наголошував, що Америка не розгортатиме в Європі значні сухопутні сили.

Саме по собі НАТО нічого не змінило у військовому балансі Європи: з чотирнадцяти дивізій, розміщених у Західній Європі, лише дві були американськими. Західні союзники й надалі поступалися в сухопутних силах [Росії] у співвідношенні 12:1.

Водночас із європейського боку все виглядало інакше. Американці не надавали великого значення військовим союзам; але європейці, як казав своїм колегам у Групі з планування політики Державного департаменту Волтер Беделл Сміт, «надають значно більшої ваги клаптику паперу з обіцянкою підтримки, ніж ми будь-коли надавали».

Це, мабуть, не дивно — у них не було нічого іншого. Британці принаймні залишалися острівною державою. А от французи, як і всі інші, були такими ж уразливими, як і раніше: перед німцями — і тепер уже перед росіянами. Тому НАТО мало для Парижа подвійну привабливість: воно відсовувало лінію оборони від радянських сил далі на схід, «єдиний слабкий елемент упевненості, за який [французи] тримаються, полягає в тому, що американські війська, якими б незначними вони не були чисельно, стоять між ними та Червоною армією»

І, можливо, ще важливіше — НАТО слугувало страховкою від німецького реваншизму. Справді, лише завдяки обіцянці захисту з боку НАТО французький уряд, маючи свіжу пам’ять про наслідки Першої світової війни, погодився на створення західнонімецької держави.

НАТО було блефом. Як зауважив у своїх мемуарах Деніс Гілі, майбутній міністр оборони Великої Британії, «для більшості європейців НАТО не мало жодної цінності, якщо воно не могло запобігти новій війні; воювати в ній вони не прагнули».

Навесні 1950 року у Вашингтоні все ще ламали голову над тим, як пояснити французам та іншим європейцям, що єдиною реалістичною надією на оборону Західної Європи є переозброєння Німеччини — тема, яка всіх тривожила і, як вважалося, могла спровокувати непередбачувану реакцію Сталіна. До того ж ніхто не хотів витрачати дорогоцінні ресурси на переозброєння. Привабливість нейтралітету — як альтернативи беззахисному протистоянню — зростала як у Німеччині, так і у Франції. Якби Корейська війна не спалахнула саме в цей момент (що є цілком припустимим контрфактичним припущенням, адже вона ледь не не почалася), обриси новітньої європейської історії могли б виглядати зовсім інакше.

Підтримка Сталіним вторгнення Кім Ір Сена до Південної Кореї 25 червня 1950 року стала його найсерйознішою помилкою з усіх. Американці та західноєвропейці негайно дійшли (помилкового) висновку, що Корея була відволікаючим маневром або прелюдією, і що наступною стане Німеччина — висновку, якому сприяла необережна хвалькуватість Вальтера Ульбріхта про те, що Федеративна Республіка буде наступною, хто впаде. Радянський Союз успішно випробував атомну бомбу лише за вісім місяців до того, що спонукало американських військових експертів перебільшувати радянську готовність до війни; але навіть за цих умов збільшення бюджету, запропоновані в документі Ради національної безпеки № 68 (представленому 7 квітня 1950 року), майже напевно не були б схвалені, якби не корейський напад.

Ризик європейської війни був значно перебільшений, але не був цілковито відсутнім. Сталін розмірковував над можливістю нападу — на Югославію, а не на Західну Німеччину, — але відмовився від цієї ідеї перед лицем західного переозброєння"

Мови впливають на те, як ми сприймаємо світ і як на нього реагуємо. І навпаки, наше сприйняття впливає на мови.

Кожна мов несе із собою не лише власні звукові патерни й способи впорядкування слів, а й свої соціальні звички та свої судження про те, що варто прощати, що — засуджувати, а що — шанувати.

Маджид та її команда вимірювали кодовність п’яти чуттів у двадцяти географічно віддалених мовах, зокрема в трьох неспоріднених мовах жестів. Англійська — єдина розмовна західноєвропейська мова в цій вибірці — виявилася також єдиною, що демонструвала високу кодовність для зору й слуху та низьку — для всього іншого.

Як з’ясували дослідники, панувала «разюча варіативність».

Носії англійської мови губилися, описуючи дотик (реагуючи на наждачний папір, повсть, гуму тощо), тоді як носії деяких інших мов — зокрема догул-дом у Малі та сіву в Гані — схильні були узгоджувати свої описи.

У багатьох мовах, зокрема лаоській, фарсі, юкатекській та кантонській, смак виявився найбільш виразним чуттям.

Так само ми розширили своє уявлення про метафори, за допомогою яких відбувається мапування понять. Англійська описує акустичну висоту тону за допомогою метафори вертикальності (високий — низький), однак дослідження фахівців із музичного пізнання показало, що люди в усьому світі використовують щонайменше тридцять п’ять інших відповідників, зокрема «малий — великий», «пильний — сонний», «гарний — потворний», «напружений — розслаблений», «літо — зима» і — у випадку деяких традиційних зімбабвійських інструменталістів — «крокодил» (низький тон) та «ті, хто йдуть за крокодилами» (високий тон).

У нещодавньому огляді наукової літератури мовознавець Даміан Е. Блазі разом із Маджид та іншими перелічив численні когнітивні домени, на які, здається, впливає англійська мова, зокрема пам’ять, теорію свідомості, просторове мислення, обробку подій, естетичні вподобання та чутливість до ритму й мелодії.

Мови формують світи, у яких ми живемо, не стільки через кілька граматичних правил, скільки через незліченну кількість тонких розрізнень.

Місце англійської мови в Індії: англійська — має величезний вплив. Відклавши убік економічні можливості, які вона відкриває, вони розглядають мову як психосоціальну силу — таку, що вкорінена в її чужоземному походженні й яка, подібно до індуїстської божественної тріади, може створювати, підтримувати або руйнувати соціальні порядки. Звідси — і припущення Бурдьє, що поширення англійської є формою когнітивної гегемонії.

Проте також важливим фактором є, що англійська мова в Індії відрізняється від англійської у Британії.

Таке локальне переосмислення є повсюдним. У Сінгапурі англійська з’єдналася з малайською, тамільською, хоккієнською та іншими азійськими мовами, породивши наповнену «lah» говірку, відому як сінґліш — креольську мову, яку нелокальним носіям англійської важко зрозуміти.

Сім років тому BBC почала пропонувати новини онлайн західноафриканською піджин-англійською, якою розмовляє понад сто мільйонів людей і яка зазнала настільки сильного впливу місцевих африканських мов, що деякі лінгвісти вважають її тональною.

Існує безліч подібних прикладів, у яких англійський «каркас» пристосувався до потреб і культурної спадщини своїх мовців — від ямайського патуа до ток-пісіну в Новій Гвінеї.

Власне, небагато мов так яскраво ілюструють постійно мінливу природу мови, як так звана стандартна англійська, яка після тисячоліть завоювань, навернень і торгівлі набула словникового запасу, приблизно на сімдесят відсотків неґерманського, а також спрощеної граматики, що полегшує її поширення серед дорослих.

Бурдьє мав рацію в тому, що мовні патерни впливають на нас. Проте, якщо спиратися на найкращі етнографічні та соціально-наукові дослідження, його страх перед «промиванням мізків» був перебільшеним. Якщо способи мовлення можуть змінювати способи мислення, то способи мислення так само можуть змінювати способи мовлення. Динамічна взаємодія між ними є частиною тривалої історії наших спроб зробити світ зрозумілим для себе — і зробити себе зрозумілими одне для одного.

​​Передрук важливого поста від Ukraine Global Faculty: Експортний стрибок та нова індустріалізація України

Ключові тези із семінару директора ДП «Укрпромзовнішекспертиза», к.е.н. 🎓 Володимира Власюка «Експортний стрибок та нова індустріалізація України»

🟠Експорт є ключовим драйвером економічного розвитку України, особливо в умовах війни та скорочення внутрішнього ринку. Без виходу на глобальні ринки неможливе прискорене економічне зростання.

🟠Експортний стрибок має вимірюватися не відсотками, а кратним зростанням, зокрема подвоєнням обсягів експорту та суттєвим збільшенням його частки у ВВП.

🟠Визначальним є не обсяг експорту, а частка доданої вартості, яку країна експортує. Саме вона формує ВВП, робочі місця, доходи населення та бюджету.

🟠Сировинна структура експорту веде до “економіки бідності”, оскільки більша частина доходів від експорту йде на імпорт ресурсів, техніки та технологій, а створення основної доданої вартості віддається іншим країнам.

🟠Україна критично відстає за рівнем переробної промисловості, частка якої у ВВП значно нижча, ніж у країнах ЄС, що є головною причиною низького рівня добробуту.

🟠Новітня індустріалізація — обов’язкова умова експортного стрибка, яка передбачає створення тисяч нових переробних підприємств та залучення масштабних інвестицій.

🟠Експортна стратегія не може існувати без промислової стратегії, адже експортувати можна лише те, що виробляється всередині країни.

🟠Держава має активно підтримувати промислових підприємців, компенсуючи частину ризиків через інфраструктуру, фінансові інструменти, податкові преференції, страхування воєнних ризиків та доступ до довгострокового кредитування.

🟠Економічний успіх можливий лише через фокус на переробці, інноваціях і технологіях, що дозволяє Україні вигідно інтегруватися у глобальні ланцюги доданої вартості та забезпечити стале післявоєнне відновлення.

З матеріалами семінару можна ознайомитися в нашому тг-каналі UGF - https://t.me/UkraineGlobalFaculty.

📖Семінар є частиною курсу "Шлях до процвітання України на основі досвіду Німеччини", який реалізується Академія КМЕФ за підтримки Фонду ім. Фрідріха Еберта FES Ukraine.

🤝Ukraine Global Faculty відкритий для всіх бажаючих та безкоштовний завдяки підтримці фінтех-компанії Activitis.

​​Привітання зі з'їздом друзів з "Народовладдя"

Хочу привітати підписників-членів партії "Народовладдя" зі з'їздом.

Народовладдя — соціально-орієнтована антиолігархічна партія, що позиціонує себе як партія людей праці.

Це значне досягнення для партії, яка адаптувалась до умов війни, створила волонтерський центр "UAHELP", змогла інтегрувати у свої ряди жителів міст і провінції, цивільних активістів, та солдатів і офіцерів.

Одночасно з цим, розшируючи унікальну для української політики систему внесків — яка замість фінансування від державних чи західних програм, або донацій великого бізнесу, повністю опирається на невеликі внески кожного члена і симпатика — всі які максимально легкі для оформлення, та прозорі. Народовладдя наразі є єдиною партією, яка документує і збирає реальні внески. За інформацією Національного агенства з питань запобігання корупції — Народовладдя зібрало у 210 разів більше внесків ніж всі інші українські парламентські партії разом (у другому кварталі 2025 ЄС відзвітувало про 3 членських внески, Батьківщина — про один, Народовладдя — про 840 внесків від партійного членства).

В цьому році, член Народовладдя пройшов свій шлях до звання майора в армії — показуючи наявний не тільки цивільно-політичний, а і мілітарний талант членів партії. Народовладдя також більше почало взаємодіяти з історією — організовуючи події щодо героїв Холодного Яру, спадку Тараса Шевченка, і потрохи, невеликими кроками, підходячи до величезного спадку УНР.

Окремого розвитку зазнали медіа — де члени Народовладдя все більше виступають на телебаченні і радіо, видні в ютубі, блогах УП і твіттері, де також на них посилаються інші автори. Так само окрема вдячність за взаємні репости з цього каналу.

Були встановлені міжнародні зв'язки, з Британцями, Датчанами, та Американцями. Міжнародні активістки Народовладдя долучались до компаній проти проросійських ультраправих у Уельсі, активно залучались у викритті шарлатанів партії "Reform".

Загалом, приємно дивитися за таким поступовим (від слова поступ) розвитком партії, далі — більше. Я сам хоч і не член партії, активно дивлюся за її розвитком, підписаний на внески і стараюсь помагати за можливості і доречності. Ви також можете підписатися на внески за посиланням. Сподіваюсь партія буде рости і набиратися досвіду — так само як і інші організації і ліві, соціально-демократичні (свідомі, проукраїнські) рухи в Україні.

Деякі деталі можуть бути описані неточно — так як я зовнішній споглядач за всією цією історією, тому в процесі можу уточнювати цей пост.

​​17-го грудня 1917 р. пройшов перший Загальнобілоруський Конгрес

Перший Загальнобілоруський конгрес, організований Білоруською Соціалістичною Громадою, обʼєднав білорусів всіх сфер життя, і зібрав представницький зʼїзд на 1872 делегата. Зʼїзд прийняв рішення про проголошення автономії Білорусі у демократичній Російській республіці, виступив проти розділення Білорусі між різними країнами.

Конгрес також вибрав тимчасову Раду і її голову — Яна Середу.

Конгрес заклав підвалини Білоруської Народної Республіки, але був збройно розпущений місцевою більшовицькою організацією, а повнота влади на території Білорусі зорганізувалась навколо губернії «Західної області Росії», під більшовицьким контролем.

Тобто, на той момент більшовики не були навіть формально готові визнати автономію Білорусі, бо вважали білорусів не самостійної нацією, а частиною російської народності (рішення від якого більшовики відійдуть у 1919 р., завдяки білоруським націонал-комуністам і зміні стратегії)

Хоч конгрес був репресований, обрані лідери продовжували підпільну працю, яка згодом прийме значну участь у формуванні незалежної Білоруської Народної Республіки.

Насправді не існує жодної ключової технології в iPhone, яка не була б профінансована державою.

— Маріана Маццукатто.

Розвиток смартфонів, а також інтернету знайшли свій початок з фінансувань програми Аполло, і суміжних досліджень, що проводились армією та НАСА, здебільшого під керівництвом Аге́нтства передови́х оборо́нних дослідни́цьких проєктів (DARPA)

На основі великих технологічних проривів державної військово-космічної сфери, державні економічні агенства дивестували фінансування і ресурси для найкращого використання військових доробок в цивільному секторі. Так і зʼявився Apple, і насправді, навіть інтернет.

Основний двигун технологічного прогресу — державні інвестиції, бо вони можуть дозволити собі ризикувати, і мають місію, яка часто виходить за межі отримання доходу. Серед держави в вістрі технологічного прогресу в останньому столітті стояла армія і військово-промисловий комплекс. Успішна економічна політика багато в чому заключається в розвитку армії і інтеграції нових технологій на споживницько-цивільний ринок.

​​Переклав невелику статтю по Макінтайру, про соціальні ролі, чесноти, етику і мораль. Ділюсь, бо зараз я його читаю і ознайомлююсь.

"Багато марксистів у 1950–60-х роках перетворилися на апологетів варварських авторитарних режимів. Вони були готові виправдовувати будь-яку поведінку — навіть створення й функціонування огидних тоталітарних режимів — якщо їм здавалося, що це просуває справу соціалізму. Буржуазна мораль, на їхню думку, могла лише заважати.

Водночас нові ліві, які критично ставилися до Радянського Союзу й прагнули поєднати політику з мораллю, мислили про мораль у вкрай обмежений спосіб. Вони формулювали універсальні правила й застосовували їх без розбору, не зважаючи на контекст. Вони відривали людський розум від наших психологічних мотивацій, а потім вимагали, щоб ми діяли лише з міркувань розуму, позбавляючи нас здатності діяти з любові. Не дивно, що ці моральні теорії почали здаватися чужими політиці.

Макінтайр провів 1960-ті роки в соціалістичних організаціях, намагаючись змінити їх зсередини. Наприкінці десятиліття його розчарування ставало дедалі очевиднішим. У 1970 році він заявив, що студентський рух був «більше схожий на хрестовий похід дітей, ніж на революційний рух». А коли марксисти все ж починають рухатися до влади, вони переходять до «бюрократичного» й «менеджерського» способу дії. Або вони залишаються незрілими — бо застрягли в неадекватній моральній теорії, — або ж стають жорстокими, прагматично обираючи будь-які найзручніші засоби, незалежно від їхніх наслідків для проголошуваних цілей.

Не зумівши вивести марксистів із цього подвійного глухого кута, він почав іти власним шляхом. У 1981 році він опублікував After Virtue («Після чесноти»). Невдовзі після цього він навернувся до католицизму.

У цій праці Макінтайр стверджує, що благо слід розуміти у зв’язку з нашими соціальними ролями. Ми осмислюємо його у відношенні до конкретних ролей, які виконуємо. Взяти на себе роль означає зобов’язатися зрозуміти, як виконувати її добре, і набути чеснот — людських здібностей, необхідних для її здійснення. Ми намагаємося бути добрими друзями, добрими партнерами, добрими батьками, добрими громадянами. Іноді наша робота — це не просто робота, а покликання — щось, що кличе нас до певної ролі (тут важливо зазначити, що роль не зводиться до роботи, а скоріше відповідає те, в якому наративі людина себе бачить, частиною чого, частиною якої історії: я такий-то, тому таке-то...).

Моральний виклик життя полягає в тому, щоб з’ясувати, які ролі варто прийняти, а від яких утриматися, і вирішити, які ролі мають пріоритет у разі конфлікту між ними. Різні люди беруть на себе різні ролі, проте всі ці ролі, кожна по-своєму, є шляхами, якими ми пізнаємо благо й стаємо тими, хто здатен жити добре. У результаті постає не єдине бачення доброго життя, а множинність бачень, укорінених у різних ролях, що виконуються в різних контекстах.

Сформулювати таку позицію в умовах модерності стає складно, адже сучасні етичні теорії намагаються абстрагувати моральне міркування від конкретних соціальних ролей. Модерність подає соціальні ролі як гамівні сорочки, як кайдани для людської свободи. Тож сучасних суб’єктів натомість «оснащують» для економіки — їх готують до виконання різноманітних робіт, жодна з яких не вимагає й не передбачає покликання. Ба більше, покликання є економічною перешкодою — воно змушує відмовлятися від інших форм зайнятості, які могли б бути прибутковішими.

Як спрямовувати людей, які виходять із припущення, що вони ніде й ні до чого не належать? Сучасні моралісти намагаються робити це, створюючи абстрактні, універсальні моральні теорії, які, як стверджується, застосовні до будь-якої ситуації без винятку.

Друга частина

Але, нав’язуючи один набір моральних правил у всіх контекстах, сучасні моралісти насправді обмежують свободу. Замість того щоб надавати нам осмислений вибір щодо того, які ролі приймати, сучасне життя позбавляє нас усіх ролей і водночас підпорядковує єдиній системі правил. Неминуче сучасний суб’єкт повстає проти цих «правил нізвідки», наполягаючи, що індивід має право вигадувати власні правила на ходу або ж обходитися без правил узагалі, що призводить до занепаду.

Та марксисти не були готові розпочати цю боротьбу — вони не могли або не хотіли вести між собою діалог про свободу в межах спільності, а не лише індивідуальності. Тож для Макінтайра не було очевидного способу реалізувати це. Оскільки марксисти були замкнені в тих самих способах мислення, які прагнули подолати, вони виявилися нездатними створити необхідні форми організації.

Ні марксисти, ні католики не змогли дати нового святого Бенедикта, не змогли породити нову форму спільноти, співмірну із завданням Макінтайра. Це покликання — цей заклик — досі залишається без відповіді. Воно потребувало б чеснот, яких сьогоднішня лівиця не має. І в глибині душі лівиця це знає"

Я радий, що це не цілком тематично-партійний канал, читим паче агітаційний канал і я можу опублікувати текст про етику, який мене персонально зачепив, який може знайдуть цікавим всього дві-три людини; що загалом можу мати гнучкість тем, все одно зберігаючи якусь спільну тематику. Одним буде цікаво щось одне, іншим інше, а в деяких випадках і взагалі буде цікаво лише мені.

Стараюсь такий формат у «Поступі» і тримати.

​​Соломон Ґольдельман — єврейський соціал-демократ, член Центральної Ради, ключовий ініціатор створення єврейської автономії в Україні

140 років тому народився Соломон Ґольдельман — економіст, кооператор, один з лідуючих членів соціал-демократичної сіоністської партії «Поалец-Ціон», і секретар з питань національних меншин Центральної Ради.

В своїй діяльності, Ґольдельман заклав основи національної політики УЦР, був ключовим автором закона про національно-персональну автономію УНР. Як економіст, він докладався до кооперативної справи, як політик — він захищав права українських євреїв, і активно проповідував підтримку української незалежності.

Як людина щира, він боровся з міфами щодо українсько-єврейських відносин, критикуючи як і українську пресу за часті антисемітські пасквілі і пропаганду, так і єврейський рух за межами України, що викривляв події революції через російську пропаганду, непорозуміння чи задля політичної вигоди.

В своїх доробках він висвітлював історію і діяльність єврейської автономії в Україні, захищав Петлюру від несправедливих нападок (хоч сам був опозиційно налаштований до першого через союз з Польщею і окупацію Галичини) і обʼєктивно розбирав нелюдяний погромізм деяких отоманів і військових зʼєднань УНР.

Він боровся з міфами про жидобольшевизм, пояснював засади соціалістичного сіонізму (статті Ідеологія трудової Палестини" та "Ідеологія соціалістичного сіонізму"), видав декілька лекцій з економічного аналізу і кооперативної теорії, історично-автобіографичних праць, тощо. Закликав радянських євреїв не вестися на радянські проєкти по організації Єврейської держави в Криму. Став першопроходцем в дослідженні закономірностей економік національних діаспор.

Тікаючи від нацизму у 1939 р., він оселився в Палестині. Зі створенням держави Ізраїль, Гольдельман став критиком більш радикальних течій сіонізму як зліва, так справа, зокрема, у 1950 р. стає одним з організаторів Ліги проти релігійного примусу в Ізраїлі

В невеликій нотатці про Гольдельмана, підсумовуючи його життя, сучасний український історик Павло Гай-Нижник пише:

«С.І.Гольдельман до кінця життя не поривав зв'язків з українським демократично-соціалістичним рухом діаспори, часто зустрічався з його діячами, що, як і він, змушені були залишити Україну, проте ніколи не покидали її в своєму серці»

З його найцікавіших праць є

Соломон Ізраїлевич Ґольдельман. «Листи жидівського соціял-демократа про Україну. Матеріали до історії українсько-жидівських відносин за часів революції». Відень, 1921; перевид. 

Гольдельман С. Жидівська національна автономія в Україні 1917-1920 рр.

Patterns in the life of Ethnic minority

Нарис по теорії акційного підприємства

​​Соціалістичний кейс за переозброєння: Мі6 і Британська армія бʼють тривогу — настав час дослухатися.

Пол Мейсон, британський журналіст, активіст лейбористської партії.

«Три “Спітфайри” в небі, — цитувались слова одного врятованого солдата, — означали, що війська не зазнають бомбардувань. Чому ми не відправили більше літаків? Чому? Чому? Чому?»

У місяць після Дюнкерка, коли Британська армія була розгромлена, з’явилася брошура, що зруйнувала репутації політиків, які проклали шлях до поразки. Guilty Men («Винні люди»), написана трьома журналістами, серед яких був лівий лейборист Майкл Фут, вказала пальцем на кожного британського публічного діяча, який ставав на заваді переозброєнню.

А тепер чи ми будемо прислухатися до свідчень компетентних державних службовців чи знову вдаватимемося до банальностей і хибних припущень? Чи ми долучимося до колективної оборони нашої країни від агресії? Чи ні?

Ми маємо славетну традицію: ліві першими вступили в антифашистську боротьбу — в Іспанії 1930-х років. Відмовитися брати в ній участь узагалі у XXI столітті означатиме незмивну пляму на соціалізмі, яку люди робітничого класу справедливо ніколи не забудуть.

Сьогодні річниця з народження Матвія Стахіва (1895 — 1978) — західноукраїнського політика, правника, історика, соціолога, голови Союзу Селянських Спілок, секретаря Української Соціалістично-Радикальної Партії (партії Івана Франка).

Матвій Стахів, на жаль, забута фігура українського лівого руху — і сам я про річницю згадав лише завдяки нашим активним діаспорським виданням — які активно висвітляють діяльність еміграції, левова частина якої очевидно була соціалістична.

Життя Стахіва загалом запам'яталось його академічною діяльністю — і працею з історії. Проте політична діяльність також заслуговує уваги. В молодому віці, і займаючи високі політичні позиції, інтелектуал Стахів пішов добровольцем в Українську Галицьку Армію, де швидко став старшиною. Протягом своєї політичної кар'єри будував мости між Соціалістами-Радикалами і Націонал-Демократами, був другом націонал-демократичної феміністичної активістки Мілени Рудницької.

Стахів був компромісним політиком єдності, й одним з головних теоретиків Соціалістично-Радикальної партії. Він виділяв два типи соціалізму:

- матеріалістичний (Маркс, Каутський, Лассаль), в основі якого була теза про унікально-революційну роль робітничого класу, лінійний розвиток історії до соціалізму і класовий аналіз як основа історії.

- ідеалістичний (Прудон, Драгоманов, Британські лейбористи) — який вважав, що історія може піти в будь-якому напрямку, і не детермінована класами, а цілою купою соціологічних і історичних процесів. Натомість віри в неминучість соціалізму ставилась невизначенність історії і важливість активізму, замість революційної ролі робітництва — роль народу, який живе зі своєї праці, натомість революції як першочергово зміни відносин у виробництві, революція — як зміна моралі, побудова і панування справедливого ладу.

З основного становища ідеалістичного соціялізму, під якого впливом розвивалася УСРП, випливають такі висновки:

1) Наш рух основується на ідеї, що у взаєминах між людьми має панувати моральна справедливість. У цій ідеї моральної справедливости міститься ідея природних прав кожної людини, яких їй ніхто не має права відбирати, коли вона сповняє свої суспільні обовязки.

2) Наш рух основується, як видно з попереднього, на змаганні за рівне право для всіх. Нація має статися суспільством рівноправних людей, товаришів. Таким чином змагає соціялізм до переведення в життя моральної засади про братерську любов ближнього. Наш соціялізм це не тільки сама політична демократія (народовластя), але й демократія соціальна, господарська й культурна. Такі мають бути відносини унутрі нації. Та сама засада має також панувати між націями

3) Таким чином нашою першою метою є загальне добро всіх членів нації та її найкращий розвиток. Соціялістичний лад не є для нас метою самою для себе, бо він вигідно з основами нашої ідеології є лише засобом до переведення загального добра цілого українського працюючого народу.

Такі є позитивні думки нашої ідеології. З тих позитивних думок випливає також той негативний висновок, що треба поборювати в житті все те, що суперечить тим моральним засадам справедливости

Основним ж нащадком, який залишив Стахів, є об'ємні праці про оборону Західної України від польської агресії (Західня Україна: Збройна і дипломатична оборона в 1919-1923 в 6 Томах), фундаментальна історія Директорії (Україна в добі Директорії УНР. в 7 Томах), та дослідження радянського періоду (Перша совєтська республіка в Україні, Звідки взялася совєтська влада в Україні та хто її будував?, Друга совєтська республіка в Україні). Вступна праця щодо історії українського соціалістичного руху на Заході України (Проти хвиль. Історичний розвиток українського соціялістичного руху на західних українських землях), теоретичні праці (Демократія, соціялізм та національна справа) і англійською (Drahomanov's impact on Ukrainian politics).

Цим різниться український радикальний соціялізм від усіх інших політичних організацій у нас.

Фашистські „націоналісти“ всіх толків, а зокрема звід знаку ОУН, у самій своїй ідеольоґії відкидають моральні засади в своїй діяльності. Для них провідною ідеєю є виключно гнізд до сили, а не до правди і справедливости. Фашистські націоналісти не признають рівних прав для всіх, а тільки обовязки для всіх, головно обовязок слухати сліпо їх згори накиненого проводу.

Подібно є з комуністами. Ріжниця між ними є та, що комуністи замість слова „нація“, котре має заступити фашистську диктатуру, ставлять слово „пролетаріят“, котре має маскувати комісарську диктатуру

Матвій Стахів.

🚩 13 грудня у криворізькому осередку ГО «Соціальний Рух» відбулася тепла й насичена лекція-семінар «Молодіжне крило: підсумки та горизонти»

🗣 Говорили про історію українського лівого та визвольного руху з живою дискусією і чіткими паралелями із сьогоденням.

📖 Наш активіст, викладач суспільних дисциплін ВСП «ГЕМФК КНУ», Олександр Горбуля підготував цікаву лекцію про видатних українських політиків і письменників у лівому русі. Згадували Тараса Шевченка як послідовного антиімперіаліста й антимонархіста, ідеї Михайла Драгоманова, Івана Франка, Миколи Порша, Володимира Винниченка, Сергія Подолинського та діяльність братства тарасівців.

🙍‍♂️🙎‍♀️ Також виступили наші активісти Віолета та Марко, доклавши цікави доповіді про Лесю Українку та Михайла Грушевського.

🇺🇦📣 Ключовий меседж зустрічі простий: український лівий рух завжди був пов’язаний із національною ідеєю та ставив у центр людину, її гідність і свободу, а не державу чи партійні інтереси.

👉 Молодь завжди була й залишається двигуном боротьби за визволення українського народу — як у часи Франка і Лесі Українки, так і сьогодні.

🤝 Долучайтеся до Молодіжного Крила «Соціального Руху» та ставайте частиною покоління, яке справді змінить Україну!

Телеграма Симона Петлюри Державному секретаріату ЗУНР про незадоволення солдатів УГА і населення [соціальною] політикою уряду, 1919 р.

Маю цілком певні повідомлення про неспокій у військах і серед населення на ґрунті незадоволення політикою Державного Секретаріату в соціальних питаннях, а особливо по земельних. Це може скінчитися катастрофою і розвитком більшовизму, тим більше, що більшовики вживають заходів до того. В державних інтересах утримання боєздатності галицької армії, а також спокою в тилу (…)

Соціальні реформи, а особливо в земельному питанні, а також припинення процесів за відшкодуванням поміщицьких збитків, які обурюють галицьке селянство і настроюють його проти влади, мусять бути розв’язані позитивно в першу чергу. Кожний день протягання справи веде неминуче до катастрофи. Прошу звернути на це увагу і вжити відповідних заходів, продиктованих державною мудрістю і передбачанням неминучих конфліктів в житті населення Західної України.

Одна з найцікавіших, і одночасно дуже дискусійних статей, яку я нещодавно читав, — це есе про підлітковий гормональний перехід: що це таке і чому він важливий. Автор пояснює, чому ця тема викликає стільки суперечок і чому це не просто «культурна війна», а ключове питання трансгендерних прав.

"Гормони мають сильний і довготривалий вплив на наше тіло: зріст, голос, волосся, форму обличчя, стегна. Деякі зміни можливі й у дорослому віці, але найважливіші формуються саме під час статевого дозрівання — зокрема кістки та загальна будова тіла. Більшість цих змін майже неможливо повністю скасувати.

Журналістка Нора Вінсент показала, наскільки сильно ставлення суспільства залежить від того, як тебе сприймають. Проживши рік як чоловік, вона відчула зовсім інше ставлення до себе, ніж раніше як жінка. Дослідниця Аліс Еванс також описує, що жінки часто відчувають на вулиці постійний тиск — погляди чоловіків і приховану загрозу насильства.

Але справа не лише в безпеці. Як писав Руссо, люди живуть у поглядах інших. Те, як нас бачать, впливає на те, ким ми себе відчуваємо, як поводимося і що переживаємо. Досвід Вінсент це підтверджує: постійне життя в «чужій ролі» призвело в неї до сильного внутрішнього конфлікту й важкої психологічної кризи.

Саме тому підлітковий перехід має таке значення. Більшість видимих статевих ознак — голос, риси обличчя, м’язи, ширина плечей і стегон — формуються під впливом гормонів у пубертаті. Гормональна терапія в цей період часто означає, що транслюди в дорослому віці майже не відрізняються від цислюдей.

Скажу прямо: що раніше починається перехід, то легше людині виглядати «звичайною» в очах суспільства. Заборона або примус чекати до 18 років робить транслюдей помітно «інакшими» — не лише символічно, а й фізично.

Зовнішність має значення не тільки особисто, а й політично. Антитранс-рух недарма показує найбільш «помітних» трансжінок, щоб викликати відразу. І так само невипадково, що перша трансгендерна конгресвумен США Сара Макбрайд виглядає цілком звичайно.

У цьому сенсі історія повторюється: рух за одностатеві шлюби переміг тоді, коли суспільству показали просту річ — що геї це звичайні люди, які хочуть звичайного життя"

Стаття не критикує людей, за вигляд "не так", проте вказує на важливу реальність — естетика займає величезне місце в дебатах, а зовнішність для людей має неймовірне психічне і соціальне значення. Обмеження, які не дають деяким людям вписуватися в стандарти зовнішньості призводять до значнпх проблем — соціальних, політичних, психологічних і часто несе за собою невиправдані страждання. Стаття не обговорює і не оцінює стандарти зовнішнього вигляду, не дає моральної оцінки, чи вони щось хороше чи ні, але підкреслює, як здебільшого люди хочуть бути нормальною частиною суспільства, бути прийнятими і сприйнятими, і це загалом одне з основних питань трансгендерної політики.

https://www.liberalcurrents.com/the-biopolitics-of-youth-transition/

Башкіри надихались прикладом України (1917) і Казахстану (1916), зокрема книжка «історія України-Русі» Грушевського була популярна серед мусульманських політичних фракцій Росії, які потім стануть важливими діячами своїх незалежницьких рухів. Цінна книжка Грушевського була тим, що показала історію народу поза, незалежно Росії, і так і сприймалася в пригноблених народах — навіть тоді, коли офіційною вимогою руху була «автономія»

20 декабря отмечается День башкирской армии. Этот день приурочен к созданию башкирского войска, которое храбро сражалось за самостоятельность и существование Башкортостана.

Интересно, что на могилах башкирских солдат отображена эмблема с полумесяцем и саблями. Я думаю, что это эмблема башкирского войска. Мы восстановим её в качестве эмблемы армии независимого Башкортостана.

Подписывайтесь на Голос башкир.

#голосбашкир_история