Про Гетманцева і продуктивність праці

Від Олексія Шевніна (редактор ек. від. Ділової Столиці)

Як вам? А мем (на фото): «Українці мало заробляють, бо погано працюють». Обурює? Мене теж. Тож я подався на сторінку Данила Гетманцева, щоб всадити туди кілька тез:

1. Пане Гетманцев, Ви ж мали б знати, що продуктивність праці – це ВВП поділити на кількість відпрацьованих годин, якщо порівнювати країни. Тому не тероризуйте людей сухим економічним показником. Ви ж, сподіваюся, не заявляєте, що українці лінуються, тому й ВВП «на дні».

2. Пане Гетманцев, продуктивність праці – це не про лінощі чи кількість відпрацьованих годин: ТА САМА людина на ТІЙ САМІЙ посаді, переїхавши, з «другого світу» в «перший» – наприклад з України в Німеччину – різко стане продуктивнішою. Чому? А тому що вона зможе більше створити і все, що вона створить, продаватиметься дорожче.

3. Пане Гетманцев, людина зможе створити більше, коли в неї є для цього кращі засоби. Так, мають значення освіта, навички та старанність. Але якщо ТА САМА людина вже працює вісім годин, то ви не зможете підняти продуктивність в рази, лише змусивши її пахати інтенсивніше.

4. Пане Гетманцев, стрибки продуктивності в два, три, та хоч десять разів можливі завдяки кращим ТЕХНОЛОГІЯМ і ОРГАНІЗАЦІЇ робочого процесу. Приклади всюди – від ткацького верстата кінця XVIII ст. до винайдення нових методів літографії у другій половині XX ст. Від конвеєрної лінії початку XX ст. до сучасних моделей ШІ. Всі вони бустили і бустять продуктивність чи-то заводських робітників, чи-то офісних працівників у рази і рази.

5. Пане Гетманцев! Отже. За продуктивність праці передусім відповідальна еліта, роботодавці, та й Ви особисто. Наприклад, політики створюють умови, а рішення про інвестиції ухвалюють власники підприємств. А тому цинічно і тупо звинувачувати людей в лінощах, через самі умови, в яких вони не можуть розкрити свій потенціал.

Розлючений, відкриваю пост Гетманцева, щоб всадити в нього ці тези, а Гетманцев написав ТЕ САМЕ. По суті. Іноді відвертайтеся від автора – його «ореол» не має засліплювати. Не чіпляйтеся за акценти в заголовках. Не вірте мемам. Перевіряйте.

https://respublica.social/pro-produktivnist-pratsi/

Поширюю збір Ірини, учасниці команди Вольт Україна⚡️

Доєднуюся до командного збору «Електробайк для Кракена»💥

Чому все частіше військові на фронті все частіше потребують багі, мотоцикли та електробайки?

Маневреність — байк легко проїде вузькими дорогами та лісами (безпечніші ділянки), там де не пройде пікап чи бронетехніка;
Компактність та швидкість — байк дає змогу оперативно змінювати позиції, доставляти обладнання чи евакуйовувати поранених;
Тиша та непомітність — на відміну від авто чи квадроциклів, електробайки практично безшумні, що дає змогу непомітно пересуватись поблизу ворожих позицій;

Моя банка — можливість допомогти військовим і оперативно електробайк підрозділу.  Для того, щоб це сталося мені потрібні ваші донати, лайки та репости 👊

📌 Моя ціль – 10 000 грн.
📌 Загальна мета – 250 000 грн
💌 посилання на мою банку тут

Зі святом всіх причетних!

Сил, удачі і наснаги

5 грудня 1878 р. на Сумщині народився український революційний поет Олександр Олесь. Чуйний, сміливий поет, який окреслив настрої епохи. Також персонально мій улюблений поет революційної доби.

Сам Олександр Олесь був прихильником партії Соціалістів-Революціонерів і Центральної Ради, активно приймав участь в культурній діяльності УНР, з 1919 р. атташе з питань культури у посольстві УНР в Угорщині, після ж повалення УНР проводить свою діаспорську активність у Відні і Празі.

🔔 УМОВИ ПРАЦІ ОСВІТЯН: АНАЛІЗ ПРОБЛЕМ ТА ПЕРСПЕКТИВИ 🔔

🧑‍🏫 Для педагогів усіх рівнів освіти, які втомилися від мовчання.

Не теоретики , а практики, які щодня знаходяться в епіцентрі подій у Кривому Розі. Вони говорять від імені тисяч колег.

Спікерки:
· Сніжана Олексунь — педагог з досвідом, що розкаже про організаційні та бюрократичні бар’єри, які не дають вчити якісно.
· Марина Михайльова — фахівець, який заглибиться в тему психологічного клімату в колективах та соціального захисту педагогів.
· Ольга Драган — проаналізує шляхи системних змін та перспективи через призму адміністрування.

✅ Чітке розуміння кореня проблем та механізмів їх вирішення.
✅Конкретні інструменти для захисту своїх прав та покращення умов у своїй установі.
✅Мережу однодумців — зв'язки з активними педагогами та експертами.
✅Впевненість, що ви не самотні, і що зміни можливі.

🗓 Коли: 06.12 (Субота)
🕐О котрій: 12:00

📍Зустріч офлайн в місті
       Кривий Ріг та онлайн

📌 Зареєструватися

Приєднуйтесь, буде повчально!

6 грудня 1917 р. Фінляндія проголосила незалежність

Незалежність Фінляндії проходила в складних умовах між великими державами і революціями. Радикальна меншість Соціал-демократичної партії, підбурювана партією російських більшовиків, ініціювала братовбивчий конфлікт, де радикальна частина партії намагалась силою нав'язати лівий порядок. Хоч революційні сили і не були авторитарними, такими як більшовики, їх методи, що частково були обрані через загрозу авторитаризму від консервативних сил, призвели до протилежних результатів.

Все ж, навіть після поразки "Червоної" Фінляндії, "Біла" Фінляндія зробила свій вибір на користь поміркованої і республіканської фракції, і обрала у 1919 р. до влади коаліцію з Соціал-демократичної, Аграрної і Ліберальної партій, при соціал-демократичній більшості (37%).

Сьогодні — день памʼяті Василя Стефаника, «мужицького соціаліста», який присвятив свою творчо-письменну діяльність опису тяжкого і несправедливого життя українських селян, тяжкої праці, еміграції, бідності і національно-політичної неволі.

Стефаник глибоко повʼязував свою творчу діяльність з політикою, був провідним членом Радикальної Партії, і яскраво вираженим, безкомпромісним лівим популістом.

Стефаник не був теоретиком, і радше ніж боротися з нерівністю шляхом пропонування альтернативи, він її ясно висвітлював і організовував селянство на самозахист, тоді як в питаннях реформ і змін він покладався на своїх досвідченіших в цьому друзів і товаришів з Радикальної партії.

Від підтримував селянські страйки, і навіть був обраний у парламент, хоч не був надто зацікавлений парламентською діяльністю. Він зосередився на викритті невзгод селян, основні вимоги для нього були — економічна, національна свобода селян, свобода від бідності і гніту, а також школа і доступ до освіти села.

​​Угорська революція (1918)

Читаю Угорського ліберально-соціалістичного теоретика, Оскара Ясі (1875-1957 р.). Він був міністерством національностей під час забутої революції в Угорщині — революції Айстр, що встановила пацифістську і демократичну державність. Угорці загалом не поважають цю революцію — бо тоді ж міністр національностей дозволив народам, в надії на перетворення Угорщини на багатонаціональну демократичну державу, зібрати свої органи самоврядування — які в свою чергу дуже швидко вийшли за межі угорської державності, і створили або доєднались до своїх національних держав. Через це Закарпаття змогло мирно доєднатися до України.

Роззброєння та втрата територій національних меншостей призвела до Комуністичної реакції — і встановлення диктаторського комуністичного режиму на чолі з Бела Куном, який активно почав переозброювати Угорщину і вести війни на повернення втрачених територій, в першу чергу з Чехословаччиною.

Як і в минулому прикладі описаному на цьому каналі (Фінляндія), комуністичний переворот, в цьому разі беззаперечно авторитарний і жорстокий, дав дорогу до ультраправої реакції і встановлення реакційного ультраправого режиму. Республіка пала, її похоронники — тоталітарні комуністи, провели дорогу до ультраправої диктатури.

Революція Айстр є майже унікальним прикладом мирного розвалу імперії, і є рідким досвідом демократичного і соціально-свідомого урядування в Угорщині, революційних дух, який угорці повторили у 1956 р., так само знищений.

Хоч багато угорців і скептичні до революції, багато в чому через її основну якість — вона надала мільйонам людей права вибору і облаштування свого національного життя — що стало багато в чому національною трагедією для багатьох угорців; і одночасно намагалась побудувати свідому соціально-справедливу демократичну Республіку. Неймовірно цікава тема для дослідження, і тема з величезним потенціалом для Українсько-Угорських відносин.

15 грудня (наступного понеділка) в мене день народження і мене відпускають в Київ

Буду святкувати у барі Сао Мігуель о 16:00

Якщо хочете познайомитися, поспілкуватися, посперечатися чи покритикувати мене — приходьте) буду радий всім

«Неправильним є висновок із Принципів економіки, що освічений егоїзм завжди діє в інтересах суспільства. Також невірно, що егоїзм загалом є освіченим».

— Джон Мейнард Кейнс

«Соціалізм - це є безпосереднє продовження прагнення національної боротьби за рівність, визволення з-під ярма кріпацтва і підвищення рівня культури»

«Соціалізм перестав бути виключним рухом голодних мас і перетворився на культурну проблему епохи… Немає жодної тези в програмі міжнародної соціал-демократії, яка суперечила б більш витонченому патріотизму (націоналізму)»

Оскар Ясі (1875 — 1957), угорський ліберально-соціалістичний діяч, міністр національностей в Угорській Народній Республіці

Оскар Ясі (1875 — 1957) — Ліберальний соціаліст і один з найвпливовіших теоретиків лібералізму в Східній Європі.

Чим цікавий Ясі, це його наголошенням на соціалізмі як на продовженні націоналізму, чи скоріше як взаємопов'язані течії, наголос на інтелектуально-моральному і етичному підході, натомість класового. Для його соціалізму важливий був не середній клас, не "пролетаріат", робітник чи торгівець, а громадянин.

"Громадянський Радикалізм (і йдеться саме про citéoyen, громадянина, а не про буржуа чи середній клас, що мається на увазі у слові polgárság), у який я вірю і який є продовженням тієї частини класичного лібералізму, що й досі життєздатна, не прагне будувати нове суспільство засобами класової боротьби чи відповідно до ідеології класової боротьби, ані на основі диктатури однієї класової групи, а за допомогою інтелектуальних і моральних сил, через розвиток загальних культурних ідеалів і на основі добровільної та справедливої співпраці всіх соціальних груп"

Громадянський і національний посил, плюралізм, запит на соціалізм як реалізацію ідеалів романтизму і лібералізму проходили як основний посил майже всієї творчості Ясі. В цьому він вважав одним з головних ворогів соціалізму доктринальний марксизм, і класову боротьбу, тобто сприйняття ворожими людей згідно їх класу, чи сприйняття класів як рушійну силу історії, як концепцію, яка загнала соціалістів в тупик. Марксизм він вважав "фетишом" і "іконопоклонством".

Ясі багато працював задля налагодження співпраці між лівим і патріотичним крилом угорського бізнесу, фермерства-селянства, організованого робітництва і малих підприємців, як найбільш перспективне для прогресу і здобуття кращого життя для угорців.

Більшість часу Ясі присвятив спочатку боротьбі з застарілою, монархічною Угорщиною, а потім з авторитарним Комуністичним режимом, фашизмом і Комунізмом знову.

«Більшовизований розум не бере на себе відповідальності й наслідків більшовицького режиму, але використовує кожну можливу нагоду, щоб висміяти, очорнити й дискредитувати будь-який політичний чи соціальний напрям, що йому протистоїть (чи то громадянський, чи соціалістичний, чи філософський)»

А сам вбачав соціалізм як суспільство плюральне, як економічно, так і політично. Його головна проблема не була у питанні власності, а в питанні розподілу багатства і влади.

Соціалізм на його думку полягав в демократичній парламентській республіці, заснованій на гуманізмі і людських правах, культурно-інтелектуальному розвитку, зі значною кооперативною економікою і розвинутим середнім класом, як власників так і працівників, але без класу багатих.

На національне питання він також відповідав однозначно — яким би прихильниками інтернаціоналізму він не був, інтернаціоналізм проходить не всупереч, а через національне, на національній мові і культурі, і непатріотичність деяких соціал-демократів на його думку була фатальною моральною і практичною помилкою.

Він писав і про українців, як і багато інших національностей, що населяли Угорщину. Спочатку, він виступав за політичну асиміляцію, до того як під час війни різко змінив свою позицію. Він вважав, що Угорщина може існувати в своїх кордонах лише як конфедерація, з найширшою політичною автономією всіх народів.

Як міністр національностей, завдяки йому пройшла мирно передача влади українських земель від Угорської держави до Західноукраїнської Народньої Республіки, і приєднання Закарпаття. Хоч сподіваючись зберегти Угорщину в її кордонах, він з жалем, але мирно прийняв рішення народів від'єднатися і сформувати свої держави.

Наскільки ж величезні спроби дискредитувати ліву історію в Україні і саму УНР, навіть загальніше — все, що є або може здатися лівим. Є звичайно мейнстрімні історики, як Грицак чи Плохій що стараються ставитися з певним професіоналізмом до теми, але здебільшого багато істориків стали пропагандистами, а не науковцями. Від Алфьорова, голови нинішнього УІНП, що колись казав, що треба було всі соціалістів розстріляти. Сам він фанат проросійського Гетьманату. До фактично всього інтернет-мейнстріму, який презентує своє правоконсервативне бачення як справжню історію і догму.

В цьому напевно і важливість таких от каналів, як цей, опираючись на факти і освідченість, протистояти всій цій пропаганді, яка вже виростає в просте антиукраїнство, де ми винищуємо значну частину нашої історії і державності, щоб проповідувати певне право-олігархічне бачення.

Сподіваюсь також на молодих і сміливих істориків, які не побояться піти на перекір тренду.

Як холодноярівці написали найбільш унікальну і радикальну конституцію в історії України?

Конституція Української Трудової Республіки визначала Україну як парламентсько-президентську Республіку, надавала права народної законотворчості, вибору суддів і широкі права референдуму, відклику представників та значні економічні свободи.

Холодноярівці відійшли від суто парламентської форми правління УНР і внесли посаду Президента (Посадника). Президент повинен назначити частину суддів, уряд (з підтвердженням парламенту), та назначати референдум про розпуск парламенту.

В свою чергу, повноваження парламенту були схожими на ті, що ми маємо зараз, але зі значним нюансом — широкими правами відклику і референдуму, по суті, контролю над депутатами з боку народу. Також, народ має законотворчу ініціативу і може подавати закон сам, який б був пріоритетним від парламенту, якщо набирає 100.000 підписів.

- Була передбачена значна децентралізація.

Жителі області могли б пропонувати закони лише для своєї області, набравши 25.000 підписів, так само регіональна влада мала змогу на прийняття законів, які не протиставляються державним законам; така ж логіка поширюється вниз.

- В економічній сфері конституція заявляла про «скасування» капіталізму.

Натомість конституція регулювала економічні відносини як взаємодію кооперативних союзів, державного виробництва, та приватно-трудової (малий бізнес і сільські господарства) власності.

Конституція Холодного Яру передбачала соціалізацію фабрик, і їх передачу до працівників. Велика торгівля також стає предметом державної і кооперативної діяльності.


- Економічно-суспільні питання повинен був вирішувати конгрес профспілок

Додатково холодноярівці пропонували створення «Трудового конгресу» в першу чергу з профспілок, а також кооператорів. За трудовим конгресом є управління Центральним банком, прийняття рішень щодо соціально-економічної політики та реалізація прийнятого парламентом бюджету. У випадку, якщо закони Трудового Конгресу викликають протест парламенту, то вони переходять до розгляду власне до парламенту.

- Оренда та володіння другим домом скасовувалась.

Вкрай радикальною була конституція Холодного Яру проти рантьє. Вона наголошувала на праві на житло і заборону оренди. Громадяни мали право на одну житлову одиницю на сімʼї чи людину. Ба більше, ті, хто мали маєток чи велику квартиру, мусили здавати її муніципалітету для реалізації місцевих потреб і заселення інших, з компенсацією.

Громадяни не мали право самі здавати житло в оренду, і брати з інших гроші. Володіння житлом було лише для власного користування.

Ознаоймитися з конституцією України, прийнятій холодноярівцями, можна за посиланням: https://constituanta.blogspot.com/2012/10/1919_24.html?m=1

дуже сумно від останніх новин про довженко-центр. колеги переходять на дводенний режим роботи, проте всі події продовжуються.
сподіваюсь, що не доведеться знову ходити на суди, а кіноархіву дозволять нормально працювати.
дц потребує підтримки спільноти. поки найкраща підтримка — це завітати на виставку, добірку українського метру та обов’язково на покази американського кіноавангарду.

Сандел, як я вже багато разів писав, мій улюблений сучасний політичний теоретик. Це його лекція: «Тиранія заслуг: чи можемо ми знайти спільне благо?» — Як суспільства, побудовані на необмеженому індивідуалізмі та культі індивідуального успіху, заслуг, призводять до нерівності, несправедливості, роз'єднаності. Як міф, що індивідуальний успіх залежить лише від індивіда, без урахування суспільства, підважує нашу логіку і наше бачення світу, закриває нам дороги до майбутнього, побудованого на розвитку, справедливості, емпатії і загальному добробуту.

Сандел вводить у проблему і дискутує, як же ми можемо знайти вихід з цієї пропасти несправедливості вийти до загального блага?

На початку лекції, і доволі симптоматично до нинішнього суперіндивідуалізму і економічно-політичній системі, заснованій на егоїзмі, цитували Арендт. Це також одна з моїх улюблених її цитат.

«Те, що готує людей до тоталітарного панування в нетоталітарному світі, — це те, що самотність, яка колись була граничним досвідом, властивим зазвичай певним маргінальним соціальним умовам, як-от старість, стала повсякденним досвідом…»

— з «Джерела тоталітаризму» (1951) Ганни Арендт

Як капіталізм вкрав наш моральний вокабуляр — перевідкриваючи британського лейбориста Р. Тоуні

Неймовірно цікава стаття про економічного історика Р. Тоуні (1880 - 1962), видатного християнського соціаліста і одного з ідейних надихачів ранньої Лейбористської партії

Тоуні поєднував моральне, християнське бачення з цілком секулярними аргументами за перегляд суспільного порядку на користь більш патріотичного, соціал-демократичного. Він зосередив свою критику супроти суспільства набування на користь суспільства емпатії, національної єдності і взаємної праці.

«Мало знайдеться хитрощів невишуканого розуму більш дивних, ніж наївна психологія бізнесмена, який приписує свої успіхи власним, нічим не підтриманим зусиллям, перебуваючи в безтурботному нерозумінні того, що без безперервної підтримки та пильного захисту з боку суспільства він був би немов ягня, що бекає посеред пустелі.

Ці ідеологічні та психологічні засади, стверджував Тоуні, і забезпечили те, що він влучно назвав «набувальним суспільством»: суспільним ладом, який наголошує на правах замість обов’язків, на власності без зобов’язань і на багатстві без служіння загальному благу.

Ця ідеологія наділяла нерівність моральним змістом. Багаті виглядали доброчесними й працелюбними; натомість бідних змальовували як ледачих, нерозторопних і таких, що нібито заслуговують на свою долю.

Якщо етична основа суспільства припускала, що багатство виникає з наполегливої праці, ощадливості й доброго характеру, тоді бідність мусила тлумачитися як доказ пороку»

https://christiansocialism.com/2025/12/08/has-capitalism-stolen-moral-vocabulary-rediscovering-r-h-tawneys-christian-socialist-ethics/

Якщо ви політик-початківець, не початківець, або не політик — в будь-якому разі вийшов дуже цікавий зін, також неймовірно оформлений і приємний на огляд.

Для зіну Богданки я написав статтю про дві течії українського фемінізму, і не очікуваний поділ на "соціалістичний" і "ліберальний", а набагато цікавіший:

Фемінізм як підкреслення унікальної ролі і позиції жінки в суспільстві, участь жінки в співтворенні світу — умовно фемінізму різності;

Фемінізму рівних прав і соціального детермінізму — фемінізму рівності, на прикладі двох важливих феміністичних авторок — Ольги Кобилянської і Мілени Рудницької.