Рік тому почались протести проти авторитаризму у Сакартвело (Грузії)

Рік тому почалась битва за Алеппо, після якої режим проросійського диктатора, одного з найжорстокіших тиранів в світі, почав своє стрімке падіння і розвал.

Як Троцький з одних з головних противників України, і прихильника "Єдиної і Неделимої", почав дослухатися, хоч і в своїх інтересах, до українців.

"Слухати" правда не означало "втілювати пропозиції" — як пише Геннадій Єфіменко. Проте означало явну зміну тактики більшовиків, зміна, яка допомогла захопити і утримати Україну.

Але, якщо вірити Бела Куну, то Троцький справді довше всіх ігнорував національне питання. "Ще не так давно Ленін, Троцький, Радек, Роза Люксембурґ та я стояли на позиціях, ворожих до національної справи. Але з того часу і Ленін, і Радек, і я змінили свої думки в цій справі. Роза Люксембурґ - покійниця. На старих позиціях стоїть Троцький", - казав Бела Кун в часи існування (з 21 березня до 6 серпня 1919-го) радянської Угорщини. Але, як визнав наступного року український соціаліст Микола Шраг, який і навів ті слова Куна, незабаром і Троцький "не вдержався"

Для боротьби з українськими повстанцями, Троцький активно намагався створити ілюзію підтримки української самостійності більшовиками, разом з тим, він виступав за формування українських частин з найлояльніших серед україномовних, і їх використовувати для роззброєння інших українських частин і селянських партизан. Логіка була проста — створити "вітрину" українськості, щоб не допустити створення справжніх українських частин, які могли б повстати проти більшовиків.

У пізньому 1919 р. Троцький підняв гасло "Хай живе вільна незалежна Радянська Україна!" — що співпадало з гаслами українських повстанців. Тоді, багато українців це сприймали за зміну політики. Навіть такі діячі українського руху, як Грушевський та Винниченко, повіривши гаслам, підтримали більшовиків.

Проте гасла не відповідали реальності, і стикались з реакційною політикою на місцях. Коли українські ватажки, та українські селяни і робітники зрозуміли реальність ситуації — було вже пізно.

Взявши уроки зі свого бойового досвіду в Україні, Троцький, хоч і непослідовно і не завжди, прийняв, що без певного компромісу з українцями, Росія соціалізм не побудує, і в майбутніх дебатах відстоював автономні права УРСР.

Той компроміс, що дозволив більшовикам захопити Україну і влаштувати тут свою колонію, також дав простір і для українського руху, націонал-комуністичної опозиції, і українського відродження, яке ставало дедалі сильнішою опозицією Кремлю — проте вже було утоплене в кривавих сталінських репресіях.

Про історію Троцького і його боротьбу з українськими повстанцями пише український історик Геннадій Єфіменко — за посиланням https://www.academia.edu/41237479/

"Сила робітників в спільній обороні своїх прав перед нападами капіталістів. Так само і сила українських акторів, коли вони хотять вибитись з того злиденного становища, в якому зараз бідують, тільки в організації – в цьому могутньому засобі, до якого звертаються робітники на цілому світі в своїй боротьбі з капіталом"

— відомий театральний критик і актор, хоровий співак Симон Петлюра, з закликом до творення професійної спілки акторів.

Як у 1940 р. молода група Троцькістів порвала з Троцьким і підтримала Східну Європу, і при чому тут Демократичні Соціалісти Америки?

У 1939 р. Троцький підтримує гасло незалежної України у Квітні 1939, вже у Листопаді 1939 р., Троцький змінює позицію у зв'язку з війною — він підтримує "Радянізацію" Польщі, і пише, що Сталін привносить в Польщу "революцію згори", так само підтримує вторгнення у Фінляндію для "захисту революції".

Що цікаво, це не перемінність позиції Троцького, а ті Американські троцькісти, що наперекір своєму інтелектуальному лідеру підтримали Фінляндію і засудили вторгнення у Польщу — т.зв. "Шахтманісти"

Група Троцькістів-Шахтманістів аналізували, що підтримка сталінізму у 1939 р. недопустима, і послідовні ліві сили повинні підтримати як Польщу і Фінляндію, так і антифашистські сили. У 1940 р. Шахтман заявляє, що на відміну від Троцького, не відмовляється від гасла Незалежної України. Разом з іншими троцькістськими теоретиками, вже у 1943 р. Шахтман теоретизує, що СРСР скоріш за все захопить Східну Європу і встановить на її території тоталітарний режим, який заслуговує так само на осуд, як і Німецький чи Італійський тоталітаризм.

Поки більшість троцькістів (і насправді, величезна частина лівого руху), критично підтримували Радянський Союз, і пізніше, у 1944-1945, вітали "Революцію у Східній Європі", Шахтманісти заявили свою критичну позицію: Підтримка демократичних рухів в Східній Європі і східноєвропейського спротиву сталінізму. Це включало підтримку студентських виступів, але також і повстанців.

Цікавим чином, саме з цієї групи згодом буде заснована організація — Демократичні Соціалісти Америки. Проте, зараз, ДСА не має нічого спільного з її першопочатковим демократичним і соціалістичним баченням, прийнявши величезну кількість прихильників Сталіна, Росії, Китаю, тощо, ДСА змінилась до невпізнаття.

Калецький — головний макроекономіст лівиці

Цікавий матеріал у журналі Re/Visions. Міхал Калецький вважається одним з канонічних кейнсіанських економістів (хоч писав він незалежно від впливу Кейнса). Марксистський економіст, він запропонував економічну теорію, вільну від ортодоксії і доктринерства.

Як зазначає сам Калецький, на нього значно вплинув український економіст Туган-Барановський, і німецько-польська економістка Роза Люксембург, так їхні економічні суперечки в тогочасних лівих журналах. В своїй економічній теорії, він пов'язав фінанси і макроекономіку з видозміненою теорією класової боротьби, державного втручання в економіку, і теорію цін, до якої він сам значно доклався, яка зазначала, що ціни не результат рівняння між попитом і пропозицією, а результат політично-класового контролю економіки, де економічні сили ставлять свою ціну виходячи з того, яку владу вони мають на ринку.

Основні економічні концепції Калецького підкреслювали важливість державних інвестицій в економіку, та абсолютної неефективності і фантастичності неолібералізму. Основну проблему капіталістичної економіки Калецький зазначав так: нездатність капіталізму забезпечити раціональне використання ресурсів через значну політичну, соціальну та фінансову влади класу капіталістів.

Внесок Калецького був настільки значний, що він був номінований на Нобелівську премію з економіки, проте помер в тому ж році. Калецький залишається одним з найважливіших економістів для лівих, щоб зрозуміти економіку, фінанси, роботу всієї системи так як вона є, а не так як її викладають прихильники Ілона Маска, з усім політичним брудом їй притаманним, з політичним конфліктом, зі слабкими інвестиціями, тощо.

Калецький також один з моїх улюблених економістів, які найбільше вплинули персонально на мене.

Далі цитую матеріал:

"Смілива економічна візія Міхала Калецького виходила з гіркого усвідомлення наслідків Великої депресії 1930-х років, яка занурила Польщу та інші країни Центральної Європи у вир повсюдної бідності, міжетнічної напруги й політичного радикалізму. Для більшості сучасних західних істориків і економістів Калецький — передусім теоретик, чиї критичні погляди допомогли закласти основи соціально орієнтованого капіталізму другої половини ХХ століття. Проте він був також мислителем зі своїм баченням альтернативного майбутнього Європи: він вважав, що націоналізм може бути й прогресивною силою, а побудувати етнічно інклюзивну національну державу можна через економічні рішення"

https://revisionsjournal.com/page/michal-kalecki

Підвищення зарплат і економічне зростання — тоді і зараз, Калецький

Калецький стверджував, що в умовах ідеального вільного ринку підвищення зарплат не призведе до хоч якихось змін — так як це підвищення компенсується підвищенням цін. Зазвичай тут класичні економісти закінчують свій аналіз. Калецький ж заявляв, що це не стосується сучасного капіталізму — де неефективне використання ресурсів і монополі, які виставляють ціни, а не ринок, змінюють баланс.

Профспілки в монополізованих галузях із дуже високими націнками могли домагатися підвищення зарплат, що призводило до невеликого збільшення частки заробітної плати у доході. За умов надлишкових потужностей, це мало б за наслідок підживлення економіки, а не зменшення сукупного ефективного попиту та зайнятості. Тобто, більше б ресурсів змогли би бути використані, так як з'явиться більше платоспроможного населення, як результат більше людей зможе бути найнятим, а підприємство буде мати змогу модернізуватися.

Більше того, у довгостроковій перспективі більший попит і вищі сукупні прибутки, коли економіка наближається до повної зайнятості, стимулювали б очікування прибутків, що нейтралізувало б будь-яке зниження інвестицій, спричинене зростанням частки заробітної плати.

https://telegra.ph/Pіdvishchennya-zarplat-і-ekonomіchne-zrostannya--todі-і-zaraz-Kaleckij-12-02

Планова економіка Калецького

Калецький дуже відомий своїм аналізом капіталістичної економіки. Проте також цікаве його бачення соціалістичної економіки — яке було баченням загально-планової економіки, відмінної від радянської та з обмеженими елементами ринку. Загалом, хоч планова економіка і дискредитована Радянським Союзом, дискусії про її різні концепції можуть бути корисні. Позиції Калецького відмінні від моїх, які більше тяжіють до соціальної ринкової економіки, з індикативним, а не фізичним плануванням, все ж, погляди Калецького заслуговують уваги.

У 1942 році, у зв’язку з британськими дискусіями про економічне планування, Калецький уже окреслив основні риси свого підходу до економічного планування: націоналізація найважливіших підприємств (фінансових, промислових і комунальних), координація та спрямування їхньої діяльності центральною інституцією економічного планування, відповідальною перед парламентом; повний громадський контроль над банківською та фінансовою системою, інвестиціями та зовнішньою торгівлею, а також, за можливості, розподіл основних матеріалів і продуктів. Приватно-кооперативне підприємництво все ж мало би відігравати важливу роль у промислових секторах другорядного значення — у виробництві товарів споживання, у сфері дистрибуції. Центральне планування інвестицій забезпечило б повну зайнятість праці; робітничі ради, що представляють робітників, технічний персонал та менеджерів кожного підприємства, звільнені від загрози безробіття, підтримували б економічне планування та здійснювали контроль над розвитком своїх підприємств. Громадський контроль знизу, разом з ініціативами соціалістичного уряду зверху, захищав би систему від регресу до монополістичного капіталізму (Kalecki, 1942).

Соціалістична модель Калецького зберігає, поряд із домінантним централізовано-планованим сектором, лібералізований кооперативний сектор і приватне ремесло, а також державне дрібномасштабне виробництво, що працює на подібних принципах: суто індикативні плани у вартісному вираженні, договірна співпраця з державною промисловістю та розподільчою мережею (хоча контрактування може бути зроблено обов’язковим); вільні купівлі та продажі неконтрактованої продукції на ринку (хоча продажі державі, не законтрактовані наперед, мають здійснюватися за цінами нижчими від ринкових); участь у прибутках (як не дивно, застосовується лише до технічного персоналу й менеджерів, а не до робітників у випадку кооперативів); самофінансування інвестицій, за винятком дрібних державних підприємств, де інвестиції також фінансуються місцевою владою; місцеві регуляції.

На відміну від цього, великі державні підприємства, на думку Калецького, повинні отримувати фізичні цільові показники як для кількості працівників для найму, так і для великих інвестицій у нові потужності, а також показники для чистої вартості продукції.

Спирання на ринкові сигнали веде до економічної стагнації, тоді як повністю зайнята соціалістична економіка має зростати через інвестиції; суто індикативне планування, на думку Калецького може призвести до ще гірших помилок, ніж детальне централізоване планування; ринковий прибуток є синтетичним показником ефективності, але це настільки ж перевага, наскільки ж і недлоік, оскільки немає сенсу підвищувати прибутки ціною безробіття.

У моделі Калецького ціни є фіксованими, як і в його уявленні капіталістичної економіки, — через ціноутворення за націнкою, причому середня націнка пов’язана з потребами фінансування інвестицій; ринки використовуються, але ринкові сигнали є кількісними сигналами, що визначають кількісні коригування у використанні та розширенні потужностей; інвестиції стримуються процентними платежами, що віднімаються з показників ефективності; проте ані інвестиції, ані зайнятість не визначаються міркуваннями прибутковості підприємств; центральне планування полегшується групуванням підприємств у вертикально інтегровані галузеві об’єднання.

Протидійною силою щодо центральних планувальників є не ринок, а робітничі ради: у реформаторській схемі Калецького, таким чином, демократизація замінює маркетизацію.

Загалом, така атмосфера була у 1940-х. Дискусії щодо вигляду плану були домінуючими як в капіталістичних, так і тоталітарно-соціалістичних країнах, і тільки підживлювалися військовими потребами. Більшість країн світу у золотому тридцятиріччі мало змішану економіку з елементом планування і ринку, з різними пропорціями і абсолютно різними як ринковими, так плановими механізмами (а ринки і плани бувають дуже різними, і від того, як вони сформовані, результати їх діяльності можуть бути протилежними).

Найбільш успішною стали Французька, бразильська моделі індикативного планування (дирижизму), де державні компанії формували в певній мірі ринок.

Олексій Кісець, Мамдані та нью йорська оренда

Написав малий і дуже загальний текст-пост про Мамдані. На його основі автор зі Спілки орендарів і орендарок житла написав цілу статтю про регулювання оренди та орендарів в Нью Йорку, про Мамдані і його політики.

Дуже цікавий і якісний матеріал, прошу до ознайомлення.

Посилання на телеграм Спілки.

Посилання на статтю.

Про Гетманцева і продуктивність праці

Від Олексія Шевніна (редактор ек. від. Ділової Столиці)

Як вам? А мем (на фото): «Українці мало заробляють, бо погано працюють». Обурює? Мене теж. Тож я подався на сторінку Данила Гетманцева, щоб всадити туди кілька тез:

1. Пане Гетманцев, Ви ж мали б знати, що продуктивність праці – це ВВП поділити на кількість відпрацьованих годин, якщо порівнювати країни. Тому не тероризуйте людей сухим економічним показником. Ви ж, сподіваюся, не заявляєте, що українці лінуються, тому й ВВП «на дні».

2. Пане Гетманцев, продуктивність праці – це не про лінощі чи кількість відпрацьованих годин: ТА САМА людина на ТІЙ САМІЙ посаді, переїхавши, з «другого світу» в «перший» – наприклад з України в Німеччину – різко стане продуктивнішою. Чому? А тому що вона зможе більше створити і все, що вона створить, продаватиметься дорожче.

3. Пане Гетманцев, людина зможе створити більше, коли в неї є для цього кращі засоби. Так, мають значення освіта, навички та старанність. Але якщо ТА САМА людина вже працює вісім годин, то ви не зможете підняти продуктивність в рази, лише змусивши її пахати інтенсивніше.

4. Пане Гетманцев, стрибки продуктивності в два, три, та хоч десять разів можливі завдяки кращим ТЕХНОЛОГІЯМ і ОРГАНІЗАЦІЇ робочого процесу. Приклади всюди – від ткацького верстата кінця XVIII ст. до винайдення нових методів літографії у другій половині XX ст. Від конвеєрної лінії початку XX ст. до сучасних моделей ШІ. Всі вони бустили і бустять продуктивність чи-то заводських робітників, чи-то офісних працівників у рази і рази.

5. Пане Гетманцев! Отже. За продуктивність праці передусім відповідальна еліта, роботодавці, та й Ви особисто. Наприклад, політики створюють умови, а рішення про інвестиції ухвалюють власники підприємств. А тому цинічно і тупо звинувачувати людей в лінощах, через самі умови, в яких вони не можуть розкрити свій потенціал.

Розлючений, відкриваю пост Гетманцева, щоб всадити в нього ці тези, а Гетманцев написав ТЕ САМЕ. По суті. Іноді відвертайтеся від автора – його «ореол» не має засліплювати. Не чіпляйтеся за акценти в заголовках. Не вірте мемам. Перевіряйте.

https://respublica.social/pro-produktivnist-pratsi/

Поширюю збір Ірини, учасниці команди Вольт Україна⚡️

Доєднуюся до командного збору «Електробайк для Кракена»💥

Чому все частіше військові на фронті все частіше потребують багі, мотоцикли та електробайки?

Маневреність — байк легко проїде вузькими дорогами та лісами (безпечніші ділянки), там де не пройде пікап чи бронетехніка;
Компактність та швидкість — байк дає змогу оперативно змінювати позиції, доставляти обладнання чи евакуйовувати поранених;
Тиша та непомітність — на відміну від авто чи квадроциклів, електробайки практично безшумні, що дає змогу непомітно пересуватись поблизу ворожих позицій;

Моя банка — можливість допомогти військовим і оперативно електробайк підрозділу.  Для того, щоб це сталося мені потрібні ваші донати, лайки та репости 👊

📌 Моя ціль – 10 000 грн.
📌 Загальна мета – 250 000 грн
💌 посилання на мою банку тут

Зі святом всіх причетних!

Сил, удачі і наснаги

5 грудня 1878 р. на Сумщині народився український революційний поет Олександр Олесь. Чуйний, сміливий поет, який окреслив настрої епохи. Також персонально мій улюблений поет революційної доби.

Сам Олександр Олесь був прихильником партії Соціалістів-Революціонерів і Центральної Ради, активно приймав участь в культурній діяльності УНР, з 1919 р. атташе з питань культури у посольстві УНР в Угорщині, після ж повалення УНР проводить свою діаспорську активність у Відні і Празі.