«Громадське суспільство займає контролюючу роль щодо політики. Саме громадське суспільство захищає права і демократію всіх учасників суспільства, і часто в цьому процесі проявляє свої креативні таланти, наприклад, під час Майдану. Проте, роль громадського суспільства є захист, і для змін потрібні політичні дії і політичні організації. І тут українська демократія дуже проблематична. Вона готова себе захищати (наприклад, від забудовників, підтасувань виборів, імперіалізму), але не трансформувати. Українська політика персоналізована, закрита і контролюється певними незмінними групами, і я доволі песимістичний щодо найближчих перспектив політичного розвитку»

З мого виступу.
https://www.fes.de/geschichte/veranstaltungen/unsung-heroes

​​Харитина Пекарчук, українка з Сімферополя, членкиня партії соціалістів-революціонерів, перша жінка, що отримала державну військову нагороду в Україні.

Коли Тіні випадково потрапив до рук «Кобзар» Шевченка, який належав дядькові по материнській лінії, вона вивчала його вірші й наважилася читати їх подругам у приватній школі, після чого отримала сувору догану за публічне декламування поезії «мужицькою мовою» і була на деякий час відсторонена від занять. «Весь час склад служби був у нашому домі український, то українська мова була нам однаково рідна. Діяла емоція й спонтанна реакція так, що ми виростали з почуттям, що українська земля наша рідна, а водночас її побут і мова», — писала вона у спогадах.

Харитина з УПСР та ще кілька осіб заснували сімферопольську «Просвіту», яка, попри перешкоди, організувала український хор та аматорський гурток, влаштовувала літературні вечори, спільно з Тимчасовим Кримсько-Мусульманським комітетом видавала газету, займалася українізацією 32-го, 33-го та 34-го запасних піхотних полків, дислокованих у місті. Разом з тим, займалася феміністично-просвітницькою діяльністю.

Після своєї військової і політичної діяльності у Криму, приймала участь у багатьох боях по всій Україні.

У 1919 році в бою проти денікінців була поранена в живіт; за три тижні з незагоєною раною повернулася до полку. 6 грудня 1919 року в складі 1-ї сотні кінного Мазепинського полку Армії УНР виступила в Зимовий похід, за який була нагороджена жетоном ордена Залізного хреста.

Товариство, до нашого Волонтерського центру "UA.HELP" продовжує надходити дуже багато замовлень з передової на окопні свічки, а це значить, що нам потрібно багато парафіну. Запаси знову закінчилися, тож перепощую наш останній звіт по свічкам і звертаюсь по допомогу.

Мішок парафіну подорожчав і зараз вже коштує приблизно 2500 грн. З нього можна зробити 4-5 ящиків свічок. А в середньому на одне замовлення хлопців ми відправляємо не менше 5 ящиків. Ось і рахуйте...

Тому прошу долучитися до збору на парафін і максимально поширити. Дякую!

13 січня 1877 року народився перший український авіатор, один із засновників Революційної української партії, соціал-демократ і рішучий борець за незалежність України.

Він підкорив небо, а на землі боровся за незалежну, демократично-соціалістичну Україну.

Україна завжди мала дуже глибоку і пов‘язану історію з прогресивними сіоністським рухами, єврейськими рухами загалом, палестинцями, секулярними палестинськими рухами, демократичними мусульманськими рухами, ісламською ідентичністю, тощо.

Все це наші спільні досвіди, перетинання долі і унікальна оптика, що дозволяє легше вибудовувати солідарність між народами, якою ми повинні користуватися.

Мені сподобалося це відео, воно як раз частково про це.

https://youtu.be/aG2Kib6vm6E?si=R5SaqxYCpuT4SvSD

Так як зараз можна часто почути поляризуючі думки про Українську Церкву і Церкву Московського патріархату, я вкотре відкрив Володимира Чехівського, українського націонал-комуніста, прем'єр-міністра уряду Директорії УНР з грудня 1918 до лютого 1919 рр, священника і одного з очільників руху за автокефалію (а потім і впроваджував цю автокефалію у життя):

Цей останній спосіб боротьби пануючих проти Христової громади тягнеться до теперішнього часу, приводить
життя Української Христової Церкви до того стану, коли вірні приступають до відновлення Й визволення Христової
громади, пригнобленої синами «князя віку цього» — пануючими верствами.

ЗБІР КОШТІВ НА РЕАБІЛІТАЦІЮ

Збір для реабілітації пораненого добровольця штурмової бригади Вадима Горбатюка.

Він отримав осколкові поранення в серпні, його прооперували, але видалили не всі осколки.

За декілька місяців частки снаряду в тілі виявили сильний токсичний вплив на організм. Дія токсинів привела до необхідності декількьох курсів реабілітації після операції, переважно детоксикації.

Військовослужбовці-добровольці є однією з найбільш незахищених категорій людей. Коли лікарні і військові шпиталі переповнені, добровольцям часто відмовляють в госпіталізації і лікуванні за державний кошт.

Тому єдина альтернатива для добровольця зараз - лікування за свій рахунок або збір грошей.

https://hi.sensebank.com.ua/Bud2Fceof4AxF7k46

«Я нисколько не цепляюсь за свое положение в Турции и в турецком университете; я не ученый, ведущий политические интриги, я – политический деятель живущий пока, к сожалению, на учености и за что негодующий; я – политический деятель одного из самых обездоленных народов в мире, но имеющего большую будущность, моя роль не сыграна, наоборот, она только что начала исполняться; я никогда не (по)думаю отказаться от жизни солдата».

Ахмет-Заки Валиди Тоган (Валидов) башк. Әхмәтзәки Вәлиди Туған, тур. Zeki Velidi Togan (1890-1970) - один из лидеров башкирского национально-освободительного движения 1917-1920 гг., председатель башкирского военного совета, нарком по военным делам. В феврале 1919 г. один из организаторов перехода башкирского войска на сторону Красной армии, в начале 1920 г. председатель Башкирского военно-революционого комитета, в июне 1920 г. порвал с большевиками, обвинив их в великодержавном шовинизме, выехал в Туркестан, участник басмаческого движения.

З фейсбук-сторінки Андрія Здорова

Цікавий також коментарій Сергія там само

«Він, до речі, у 20-х брав участь у конференції революційно-соціалістичних партій у Берліні, разом із [одним з лідерів лівого крила німецької соціал-демократії] Теодором Лібкнехтом, Балабановою, [українським соціалістом-революціонером] Микитою Шаповалом, [лівим есером] Ісааком Штейнбергом та іншими. До того ж від імені «соціалістичного крила Туркестанського національного об'єднання»

До сотої річниці смерті більшовицького ватажка хочеться нагадати: жоден диктатор не живе вічно. І нинішній російський лідер закінчить так само, як і старі.

ЧЕТВЕРТИЙ УНІВЕРСАЛ
УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ.
22 Січня 1918 р.

Народе України!
Твоєю силою, волею, словом стала на землі Українській Вільна Народня Республіка. Справдилась колишня давня мрія батьків Твоїх, борців за вольности і права трудящих. Але в тяжку годину відродилась воля України. Чотири роки лютої війни знесилили наш Край і людність, фабрики товарів не виробляють, заводи спиняються, залізниці росхитані, гроші в ціні падають, хліба зменшилося, наступає голод. По краю розплодились юрби грабіжників і злодіїв, особливо коли посунуло з фронту військо, счинивши криваву різню, заколот і руїну на нашій Землі.

(...) А тим часом, Петроградське Правительство Народніх Комісарів, щоб повернути під свою власть Вільну Українську Республіку, оповістило війну Україні, і насилає на наші землі свої війська — красногвардейців, большевиків, — які грабують хліб наших селян і без всякої платні вивозять його в Росію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство.

(...) Ми, Українська Центральна Рада, обрана з'їздами селян, робітників і салдатів України, на те пристати ніяк не можемо, ніяких війн піддержувати не будемо, бо Український Народ хоче миру, і мир демократичний повинний бути як найшвидче. Але для того, щоб ні Руське правительство, ні яке інше не ставали Україні на перешкоді установити той бажаний мир, для того, щоб вести свій Край до ладу, до творчої роботи, до скріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всіх громадян України: однині Українська Народня Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу.

(...) До так званих большовиків, та инших напасників, що нищать та руйнують наш Край, приписуємо Правительству Української Народньої Республіки твердо і рішуче взятись до боротьби з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо не жалуючи життя боронити добробут і свободу. Наша Народня Українська Держава повинна бути вичищена од насланних з Петрограду насильників, які топчуть права Української Республіки.

(...) До того часу всіх громадян Самостійної Української Народньої Республіки кличемо непохитно стати на сторожі добутої волі та прав нашого Народу і всіма силами боронити свою долю від всіх ворогів селянско-робітничої Самостійної Республіки Української.

Українська Центральна Рада.

Вчора була річниця трьох неймовірно символічних подій української і лівої історії: 106 років з проголошення Україною незалежності, 105 років з об'єднання Заходу і Сходу і 105 років з формування першого сучасного українського парламенту: Трудового конгресу.

Дуже сумно бачити, як великі мейнстрімні українські ліві організації проігнорували ці події, хоч на конгресі 550 з 600 кандидатів були представлені соціалістами, Акт злуки був написаний соціалістом-радикалом Левом Бачинським, а Четвертий універсал, що проголосив незалежність, взагалі є маніфестом боротьби за "Селянсько-робітничу Самостійну Республіку Українську".

Деякі ліві організації навіть вмудрилися випустити апологетичний текст на річницю смерті авторитарного ватажка і окупанта українських земель, і перекласти його українською для української авдиторії, навіщось пропагуючи ці ідеї і історичну неграмотність, проте повністю проігнорували настільки важливу дату для української історії і боротьби зараз.

На диво виходить, що деякі ліві організації набагато більш консервативні назагал українського суспільства, що вчора відмічало день Соборності і активно обговорювало роль тих чи інших персонажів і значимість тих чи інших подій.

Всі ці дати — пам'ятні символи нашої боротьби. Лівої, соціальної і національно-визвольницької. Вся історія України — це історія боротьби за соціальне і національне визволення, Україна фактично унікальна такою різко демократичною, антиколоніальною і соціалістичною історією. Відкидати це було б вибивати в себе ґрунт з-під ніг.

Тридцять хмарочосів, ліцей, скляний міст між пагорбами — так виглядатиме ландшафтний заказник «Протасів Яр», якщо власник землі реалізує свій генплан.

Багатоповерхова конструкція має розміститися через дорогу від місця, де кілька років тому активісти на чолі з Романом Ратушним боролися проти забудови.

Історія «здачі» зелених гектарів сягає далеких 2002-2004 років, коли депутати Київської міської ради продали цю ділянку за 45 мільйонів гривень.

Ми встановили хронологію земельного «дерибану». Як це відбувалось? Хто стоїть за оборудкою? Чи є шанс зберегти ліс на Протасі? Читайте у матеріалі

Люди, що атакують Чичкана за його роботи до 2022 р. непослідовні і вибагливі. Якщо ми хочемо єдину країну, ми повинні мати совість і відкритість до діалогу, росту і прийняття. Ультраправі, що непропорційно і недемократично впливають на можливість проведення виставки — ганьба. Графіті Давида (і інших людей) як от з Махно і Українськими прапором або ромське графіті були чимось, що наповнювало сенсами вулиці та єднало людей. Персонально, і на мене це повпливало.

Можна критикувати, і правдиво, ранні роботи Чичкана, в той час, коли їх сенс підтримувало б більша частина країни до 2022, але це точно не може бути приводом відмови від виставки. Так само, це не може бути причиною для того, щоб відрізати людей від патріотичних робіт Чичкана, які єднають наративами боротьбу за свободу в минулому і зараз.

Чергова проросійська картина Давида Чичкана

🙅🏻‍♂️ «Вибачте, нічим не можемо допомогти, тому що ми не знаємо, що ви — це саме ви».

Майже два роки війни приблизно такі відповіді на запит про виготовлення українських паспортів отримують молоді люди, які виїхали з територій ЛНР і ДНР.

Після окупації частини Донецької і Луганської областей 2014 року там залишилися діти, які після досягнення повноліття з різних причин не змогли оформити український паспорт. Із початком повномасштабного вторгнення частині з них вдалося виїхати закордон. Проте без документів на території Європи вони тривалий час жили, практично не маючи жодних прав, зокрема, на соціальну допомогу, житло, освіту й роботу.

❓Чому протягом двох років повномасштабної війни їм так і не вдалося оформити український паспорт?
❓ Як це впливає на їхнє життя та майбутні перспективи?
❓Чи робить щось українська влада, щоб допомогти цим людям?
❓ І яких змін потребує законодавство для покращення їхнього становища?

Щоб знайти відповіді на ці питання, ми поспілкувалися з Настею, Андрієм, Валерією та Федором, чиє дорослішання проходило на окупованих територіях. Кожна з їхніх історій є ще одним свідченням того, як війна ламає життя людей. Проте наші герої не втрачають надій на краще майбутнє. Про їхнє життя, спогади і мрії, — читайте в новій статті.

Відома Antifaschistische Aktion (з тим самим лого, що два прапори) включала в своїх комітетах нацистів, які за дефініцією комуністів були ситуативними союзниками проти "соціал-фашистів" — соціал-демократів, консерваторів і соціалістів та лідерства самої НСДАП.

"Яке повинно бути наше ставлення до недемократичних первнів в українській політичній традиції?

Тут у першу чергу потрібна інтелектуальна чесність, готовність бачити речі такими, якими вони насправді є. Але серед нашої громадськості панує протилежний нахил: замикати очі на небажані факти. І так заперечують існування комунізму, як української політичної течії.

Комунізм, мовляв, виступає в історії України тільки як форма чужоземної, російської інтервенції й окупації, а українські комуністи – це просто агенти Москви. Щодо нашого націоналізму, то він, мовляв, був тільки активним національно-визвольним рухом, який нічого не мав спільного з фашизмом чи гітлерізмом.

Всупереч цим самообманним течіям настоюємо на тому, що міжвоєнна доба стояла в історії України подібно як в історії більшості європейських народів, під знаком кризи демократії та гегемонії лівих і правих тоталітарних ідеологій. Незалежно від того, чи це нам подобається, чи ні, ми не можемо з української історії виключити ані комунізму, ані тоталітарного націоналізму.

Євген Коновалець, з одного боку, та Микола Скрипник, з другого, були визначними українськими політичним діячами свого часу. Дослідник української політичної думки не може поминути як Василя Шахрая чи Миколу Хвильового, так і Дмитра Донцова (Вживаємо ці імена, як символи, що репрезентують певні напрями). Але власне тому, що і комунізм, і націоналізм розгладємо як складові частини збірного досвіду нашої нації, ми зобов"язані підходити до них критично й селективно. Визнаючи за ними деякі позитивні досягнення, ми рівночасно відкидаємо тоталітарну суть і комунізму, і націоналізму. Вище була мова про недоліки старої наддніпрянської і галицької демократії. нам думається, що шлях до подолання цих слабостей - використання і позитивного, і негативного досвіду тоталітарних течій. Це можна порівняти зі щепленням, яке повинно дати нашій демократичній громадськості відпорність на рецидиви тоталітаризму".

Іван Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Т.2. К., 2019. С.488

Дав коментар для Svidomi

Дві важливих тези:
— Зараз з‘являються нові ліві, що відходять від старих підходів 20-го століття, політик апологетизму чи авторитаризму;

— Україна своєю унікальною історією і частково через також екстраординарні труднощі і незгоди має можливість, і багато в чому попереду Західного світу, приймати участь у переосмисленні як лівого так і загального світового досвіду, підняття тем, що були табуйовані та формувати нові підходи і відповіді.

https://svidomi.in.ua/en/page/trends-and-attitudes-among-adherents-of-left-wing-ideologies-around-the-world

26-го січня 2014 р. помер Євген Стахів, лівий демократ, член ОУН і бієць УПА. Стахів значно вплинув на подальше підсилення демократичної течії.


«Я дуже вдячний мешканцям Донбасу. Два роки нас ховали та годували, ризикуючи життям. Ще раз повторюю, що це були не лише українці. Укр. підпільник на Донбасі потребував допомоги греків, євреїв, росіян, татар»

«Власне під впливом націонал-фашистської ідеології та практиі
ОУН формувався культ вожця та партії, авторитарні принципи… Ці ідеологічні засади мали вирішальний вплив на орієнтацію на Третій Рейх… Зустрівшися зі Сходом, та концепція зазнала повної поразки.

Будучи під тиском чужої тоталітарної системи, український народ не міг симпатизувати такій системі загалом, а тим більше у власній державі…

Для того щоб здобути підтримі широкого загалу і мобілізувати його на боротьбу проти німецьких окупанті ОУН мусіла висунути гасла демократії, отже, такого політичного устрою, який відповідав би інтересам народних мас…

Нова революційно-визвольна концепція, яка виникала внаслідок зустрічі зі Сходом, гарантувала рівні права національним меншинам…

Важливе значення для утвердження цих [демократичних] засад в діяльності ОУН та УПА мало залучення учасників держ. будівництва в УНР: Василя Потішка, Кирила Осьмака, Йосипа Позичанюка, Ростислава Волошина, Якова Бусела та ін., які сповідували демократичні принципи…

Саме завдяки зусиллям цих [людей] (…) Новий соціальний зміст української рев. самостійницької ідеї. Він у основу поставив (…) визволення робітника з неволі заводу, робив його співвласником усіх видів продукції.., ліквідація всіх більшовицької системи визиску людини..»