Цікавий і інформативний текст. Патріархат — страшне слово, але змістовне, це певна система цінностей, структура суспільства, яка так само часто невидима, як видима, але в обох випадках впливає на наше мислення, наші рішення, наші позиції в суспільстві.
Часто розмови про патріархат можуть зконфузити людину, злякати, в тому числі злякати перегруженністю термінів, надтим вибиванням зі звичного дискурсу, звинуватити тощо; але насправді це не така страшна тема для розуміння, і про неї варто говорити.
Часто розмови про патріархат можуть зконфузити людину, злякати, в тому числі злякати перегруженністю термінів, надтим вибиванням зі звичного дискурсу, звинуватити тощо; але насправді це не така страшна тема для розуміння, і про неї варто говорити.
❤5
Forwarded from Анархізм українською
🔺 Патріархат — структура влади, дискурс і бажання
Коли ми говоримо про патріархат, часто уявляємо щось абстрактне: "чоловіки пригнічують жінок". Але патріархат — це не просто "погані чоловіки".
Це система влади, яка діє на трьох рівнях:
🔸 Як структура — розподіл ресурсів, позицій, можливостей
🔸 Як дискурс — мова, норми, "як треба"
🔸 Як організація бажання — що ми хочемо, кого, чому
🏛️ Патріархат як структура
Це найочевидніший рівень: хто має владу, гроші, доступ до рішень.
🔸 Більшість політиків — чоловіки
🔸 Більшість CEO — чоловіки
🔸 Жінки виконують 75% неоплачуваної праці (догляд, побут)
Емма Голдман писала:
"Жінка була і залишається економічною рабинею чоловіка."
Патріархат не існує окремо від капіталізму. Вони взаємно підсилюють один одного: капіталізм експлуатує неоплачувану працю жінок, а патріархат легітимізує це через "природність" жіночої ролі.
💬 Патріархат як дискурс
Це рівень мови, норм, сенсів.
Дискурс — це не просто слова. Це спосіб організації реальності.
🔸 "Справжній чоловік" — сильний, раціональний
🔸 "Справжня жінка" — ніжна, емоційна, турботлива
🔸 "Кар'єристка" (негативно) vs "успішний бізнесмен" (позитивно)
Мова створює реальність. Коли ми говоримо "жінка емоційна" — це не опис, а нормалізація певної ролі.
Вольтарін де Клер писала:
"Держава, церква і капітал об'єдналися, щоб зробити жінку рабинею спочатку батька, потім чоловіка."
Ми самі відтворюємо цей дискурс — у жартах, у фільмах, у щоденних розмовах.
🔥 Патріархат як організація бажання
Це найглибший рівень — і найменш помітний.
Патріархат не просто каже "як треба". Він формує, чого ти хочеш.
🔸 Що ти вважаєш привабливим?
🔸 Яку роль хочеш грати в стосунках?
🔸 Що викликає у тебе збудження, а що — відразу?
Це не "природа". Це соціально сконструйоване бажання.
Емма Ґольдман казала:
"Найбільша трагедія жінки — у тому, що вона сама стає в'язнем свого бажання відповідати очікуванням."
Наприклад:
🔸 Чому багато жінок хочуть "сильного чоловіка"? Бо патріархат каже: жінка слабка, їй потрібен захисник.
🔸 Чому багато чоловіків бояться виглядати "слабкими"? Бо патріархат каже: слабкість = жіночність = меншовартість.
Патріархат живе не лише в структурах і мові — він живе в твоєму бажанні.
🔗 Як це працює разом?
Патріархат тримається на всіх трьох рівнях одночасно:
1. Структура дає чоловікам більше ресурсів і влади.
2. Дискурс легітимізує це через "природність" ролей.
3. Бажання змушує нас хотіти цих ролей — навіть коли вони нас пригнічують.
Ми самі підтримуємо цю систему. Не лише чоловіки. Жінки теж.
💥 Чому це важливо?
Бо боротьба з патріархатом — це не лише зміна законів.
Це:
🔸 Перерозподіл ресурсів і влади
🔸 Зміна мови і норм
🔸 Трансформація бажання
Луїза Мішель писала:
"Революція без звільнення жінок — не революція."
Бо патріархат — не "жіноче питання". Це система влади, яка пронизує все: економіку, політику, культуру, інтимність.
🔥 Що робити?
1. Помічай структуру. Хто має владу? Хто виконує неоплачувану працю?
2. Аналізуй дискурс. Як ми говоримо про чоловіків і жінок?
3. Досліджуй своє бажання. Чому ти хочеш того, чого хочеш?
4. Будуй солідарність. Патріархат тримається на поділі.
💬 Останнє
Патріархат — це не "чоловіки проти жінок".
Це система влади, яка експлуатує всіх — хоч і по-різному.
Вона живе в структурах, у мові, у нашому бажанні.
І поки ми не побачимо всі три рівні —
ми не зможемо її зруйнувати.
💭 Питання:
На якому рівні патріархат найбільше впливає на твоє життя?
Структура, дискурс чи бажання?
#феменізм #поняття
Коли ми говоримо про патріархат, часто уявляємо щось абстрактне: "чоловіки пригнічують жінок". Але патріархат — це не просто "погані чоловіки".
Це система влади, яка діє на трьох рівнях:
🔸 Як структура — розподіл ресурсів, позицій, можливостей
🔸 Як дискурс — мова, норми, "як треба"
🔸 Як організація бажання — що ми хочемо, кого, чому
🏛️ Патріархат як структура
Це найочевидніший рівень: хто має владу, гроші, доступ до рішень.
🔸 Більшість політиків — чоловіки
🔸 Більшість CEO — чоловіки
🔸 Жінки виконують 75% неоплачуваної праці (догляд, побут)
Емма Голдман писала:
"Жінка була і залишається економічною рабинею чоловіка."
Патріархат не існує окремо від капіталізму. Вони взаємно підсилюють один одного: капіталізм експлуатує неоплачувану працю жінок, а патріархат легітимізує це через "природність" жіночої ролі.
💬 Патріархат як дискурс
Це рівень мови, норм, сенсів.
Дискурс — це не просто слова. Це спосіб організації реальності.
🔸 "Справжній чоловік" — сильний, раціональний
🔸 "Справжня жінка" — ніжна, емоційна, турботлива
🔸 "Кар'єристка" (негативно) vs "успішний бізнесмен" (позитивно)
Мова створює реальність. Коли ми говоримо "жінка емоційна" — це не опис, а нормалізація певної ролі.
Вольтарін де Клер писала:
"Держава, церква і капітал об'єдналися, щоб зробити жінку рабинею спочатку батька, потім чоловіка."
Ми самі відтворюємо цей дискурс — у жартах, у фільмах, у щоденних розмовах.
🔥 Патріархат як організація бажання
Це найглибший рівень — і найменш помітний.
Патріархат не просто каже "як треба". Він формує, чого ти хочеш.
🔸 Що ти вважаєш привабливим?
🔸 Яку роль хочеш грати в стосунках?
🔸 Що викликає у тебе збудження, а що — відразу?
Це не "природа". Це соціально сконструйоване бажання.
Емма Ґольдман казала:
"Найбільша трагедія жінки — у тому, що вона сама стає в'язнем свого бажання відповідати очікуванням."
Наприклад:
🔸 Чому багато жінок хочуть "сильного чоловіка"? Бо патріархат каже: жінка слабка, їй потрібен захисник.
🔸 Чому багато чоловіків бояться виглядати "слабкими"? Бо патріархат каже: слабкість = жіночність = меншовартість.
Патріархат живе не лише в структурах і мові — він живе в твоєму бажанні.
🔗 Як це працює разом?
Патріархат тримається на всіх трьох рівнях одночасно:
1. Структура дає чоловікам більше ресурсів і влади.
2. Дискурс легітимізує це через "природність" ролей.
3. Бажання змушує нас хотіти цих ролей — навіть коли вони нас пригнічують.
Ми самі підтримуємо цю систему. Не лише чоловіки. Жінки теж.
💥 Чому це важливо?
Бо боротьба з патріархатом — це не лише зміна законів.
Це:
🔸 Перерозподіл ресурсів і влади
🔸 Зміна мови і норм
🔸 Трансформація бажання
Луїза Мішель писала:
"Революція без звільнення жінок — не революція."
Бо патріархат — не "жіноче питання". Це система влади, яка пронизує все: економіку, політику, культуру, інтимність.
🔥 Що робити?
1. Помічай структуру. Хто має владу? Хто виконує неоплачувану працю?
2. Аналізуй дискурс. Як ми говоримо про чоловіків і жінок?
3. Досліджуй своє бажання. Чому ти хочеш того, чого хочеш?
4. Будуй солідарність. Патріархат тримається на поділі.
💬 Останнє
Патріархат — це не "чоловіки проти жінок".
Це система влади, яка експлуатує всіх — хоч і по-різному.
Вона живе в структурах, у мові, у нашому бажанні.
І поки ми не побачимо всі три рівні —
ми не зможемо її зруйнувати.
💭 Питання:
На якому рівні патріархат найбільше впливає на твоє життя?
Структура, дискурс чи бажання?
#феменізм #поняття
❤8👍1
Forwarded from ✊Криворізький «Соціальний рух»
🚨 НЕВИДИМА ВІЙНА: Як зупинити мобінг на роботі?
Ведучі:Світлана Федьків та Ольга Драган - активістки ГО «СОЦІАЛЬНИЙ РУХ»
🗓 Коли: 26.11. (середа)
Хто чув про мобінг? Це не просто «погані стосунки в колективі». Це — цілеспрямована психологічна війна 💣 на робочому місці, яка руйнує життя та кар'єру.
Що робити, якщо ви або ваши колеги стикаєтеся з цим? Мовчання — не вихід! Саме тому ми проведемо важливу розмову.
🔍 Як розпізнати мобінг? Невинні жарти чи системне цькування? Вчимося бачити тривожні дзвіночки.
🛡Як себе захистити? Практичні алгоритми дій, які допоможуть встояти та зберегти психологічне здоров'я.
⚖️Які ваші права? Розбираємо правові механізми боротьби та відповідальність роботодавця.
💙Як створити безпечне середовище? Формуємо культуру взаємної поваги, де кожен може рости без страху та принижень.
🗓 Коли: 26.11. (середа)
🕓Час: 16:00
📍Зустріч офлайн в місті
Кривий Ріг та онлайн
📌 Зареєструватися
Приєднуйтесь! Бо ваш комфорт на роботі — це не привілей, а норма.🙅♀️🙅♂️
Ведучі:Світлана Федьків та Ольга Драган - активістки ГО «СОЦІАЛЬНИЙ РУХ»
🗓 Коли: 26.11. (середа)
Хто чув про мобінг? Це не просто «погані стосунки в колективі». Це — цілеспрямована психологічна війна 💣 на робочому місці, яка руйнує життя та кар'єру.
Що робити, якщо ви або ваши колеги стикаєтеся з цим? Мовчання — не вихід! Саме тому ми проведемо важливу розмову.
🔍 Як розпізнати мобінг? Невинні жарти чи системне цькування? Вчимося бачити тривожні дзвіночки.
🛡Як себе захистити? Практичні алгоритми дій, які допоможуть встояти та зберегти психологічне здоров'я.
⚖️Які ваші права? Розбираємо правові механізми боротьби та відповідальність роботодавця.
💙Як створити безпечне середовище? Формуємо культуру взаємної поваги, де кожен може рости без страху та принижень.
🗓 Коли: 26.11. (середа)
🕓Час: 16:00
📍Зустріч офлайн в місті
Кривий Ріг та онлайн
📌 Зареєструватися
Приєднуйтесь! Бо ваш комфорт на роботі — це не привілей, а норма.🙅♀️🙅♂️
👍2
«Ми орієнтуємося на ЄС як на шлях, протилежний Росії, і наше розуміння [життя в Євросоюзі — ред.] формується цим, а не реальними політиками та реформами ЄС», — каже Владислав Стародубцев, історик Центральної та Східної Європи, лівий активіст.
«ЄС багато в чому намагається закритись від світу і бути клубом багатих країн — але одночасно презентувати себе і значною моральною силою, і репрезентацією регіону. Насправді країни [нечлени] на кордонах ЄС стають виключеними від прийняття рішень, що впливають на них, і стають “буферами” для ЄС або місцями торгової експансії. Тоді у демократичних країн є очевидна претензія: “нічого про нас без нас”», — каже Стародубцев.
Для самого ЄС, розширення і прийняття України — та інших країн-кандидаток — означає «можливість мати більшу міжнародну, моральну, економічну і регуляторну силу, а також вберегтися від стагнації, змінити розклад сил [в регіоні — ред.]», — додав Стародубцев.
https://gwaramedia.com/polshha-slovachchina-ta-chehiya-pidtrimuyut-rozshirennya-yes-ale-za-pevnih-umov-v-ukrayini-dovgij-shlyah-poperedu/?utm_source=chatgpt.com
Матеріал відносно старий — Лютий 2025, тобто фактично минулорічний. Але все ще цікавий
«ЄС багато в чому намагається закритись від світу і бути клубом багатих країн — але одночасно презентувати себе і значною моральною силою, і репрезентацією регіону. Насправді країни [нечлени] на кордонах ЄС стають виключеними від прийняття рішень, що впливають на них, і стають “буферами” для ЄС або місцями торгової експансії. Тоді у демократичних країн є очевидна претензія: “нічого про нас без нас”», — каже Стародубцев.
Для самого ЄС, розширення і прийняття України — та інших країн-кандидаток — означає «можливість мати більшу міжнародну, моральну, економічну і регуляторну силу, а також вберегтися від стагнації, змінити розклад сил [в регіоні — ред.]», — додав Стародубцев.
https://gwaramedia.com/polshha-slovachchina-ta-chehiya-pidtrimuyut-rozshirennya-yes-ale-za-pevnih-umov-v-ukrayini-dovgij-shlyah-poperedu/?utm_source=chatgpt.com
Матеріал відносно старий — Лютий 2025, тобто фактично минулорічний. Але все ще цікавий
Ґвара Медіа
Як Польща, Словаччина і Чехія ставляться до вступу України в ЄС, розширення
Яка позиція в урядів Польщі, Словаччини і Чехії щодо вступу України в ЄС і щодо розширення ЄС в цілому?
❤5
Юрій Литвин — річниця.
"Стоячи загалом на анархо-синдикалістичних позиціях, він розглядає правозахисний рух як протиборство суспільства, яке прагне якомога більшої свободи, з державою, яка намагається рухатися до деспотизму. Силу українського правозахисного руху він вбачає у високих моральних якостях правозахисників, що він є гідною ланкою світового правозахисного руху та що він неполітичний"
"Мені тяжко схарактеризувати тодішній світогляд Литвина, бо для цього потрібно мати хоч дещо з його творів ... Але у камерних наших розмовах у 1980 р. прохоплювалось в нього щось від української вольниці, стихійного бунтарства, і, я би сказав, від анархосиндикалізму, чого Литвин і не заперечував. Державу він вважав безумовним злом, яке потрібно витісняти, вивільняючи дедалі більше місця громадському самоврядуванню" (Світло людей : мемуари та публіцистика / В. Овсієнко)
Юрій Литвин — український дисидент-правозахисник, профспілковий діяч, анархо-синдикаліст, борець за національні і соціальні права українців.
"І це ще один доказ того, що суд і прокуратура були прямо зацікавленими сторонами, тобто учасниками вчиненої проти мене провокації. Пасивність мого адвоката МЕДВЕДЧУКА у захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержував згори, і підлеглістю: він не смів розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей “інакодумців”."
"Коли я назвав своїх насильників «фашистами» і «поліца́ями», вони заломили мені руки і, потягнувши в іншу кімнату, кинули на ліжко, прикували до нього. Потім старшина з садистичною посмішкою спитав:
— То що, я «фашист»?
— Та ще й дурний фашист, — відповів я.
Старшина вдарив мене кулаком у лице. Я назвав його дурнем «у квадраті».
Він знов ударив мене кулаком по голові. Я назвав старшину дурнем «у кубі».
Тоді він, стоячи, ударив мене кулаком у живіт. Назвати його дурнем у четвертому ступені я не зміг, бо знепритомнів.
Але я вдячний цьому типові за те, що, коли прийшов до тями, збагнув: радянська влада тільки на таких дурнях і тримається"
Литвин був знайдений в своїй тюремній камері з розпорошеним животом 5 вересня 1984 р. Лікарі не змогли його врятувати.
"Стоячи загалом на анархо-синдикалістичних позиціях, він розглядає правозахисний рух як протиборство суспільства, яке прагне якомога більшої свободи, з державою, яка намагається рухатися до деспотизму. Силу українського правозахисного руху він вбачає у високих моральних якостях правозахисників, що він є гідною ланкою світового правозахисного руху та що він неполітичний"
"Мені тяжко схарактеризувати тодішній світогляд Литвина, бо для цього потрібно мати хоч дещо з його творів ... Але у камерних наших розмовах у 1980 р. прохоплювалось в нього щось від української вольниці, стихійного бунтарства, і, я би сказав, від анархосиндикалізму, чого Литвин і не заперечував. Державу він вважав безумовним злом, яке потрібно витісняти, вивільняючи дедалі більше місця громадському самоврядуванню" (Світло людей : мемуари та публіцистика / В. Овсієнко)
Юрій Литвин — український дисидент-правозахисник, профспілковий діяч, анархо-синдикаліст, борець за національні і соціальні права українців.
"І це ще один доказ того, що суд і прокуратура були прямо зацікавленими сторонами, тобто учасниками вчиненої проти мене провокації. Пасивність мого адвоката МЕДВЕДЧУКА у захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержував згори, і підлеглістю: він не смів розкривати механізму вчиненої проти мене провокації. Адвокатська участь у таких справах зведена нанівець — це ще одне свідчення відсутності в СРСР інституту адвокатури при розгляді політичних справ, де садять людей “інакодумців”."
"Коли я назвав своїх насильників «фашистами» і «поліца́ями», вони заломили мені руки і, потягнувши в іншу кімнату, кинули на ліжко, прикували до нього. Потім старшина з садистичною посмішкою спитав:
— То що, я «фашист»?
— Та ще й дурний фашист, — відповів я.
Старшина вдарив мене кулаком у лице. Я назвав його дурнем «у квадраті».
Він знов ударив мене кулаком по голові. Я назвав старшину дурнем «у кубі».
Тоді він, стоячи, ударив мене кулаком у живіт. Назвати його дурнем у четвертому ступені я не зміг, бо знепритомнів.
Але я вдячний цьому типові за те, що, коли прийшов до тями, збагнув: радянська влада тільки на таких дурнях і тримається"
Литвин був знайдений в своїй тюремній камері з розпорошеним животом 5 вересня 1984 р. Лікарі не змогли його врятувати.
💔11🔥3❤2👍1
Український поступ
Юрій Литвин — річниця. "Стоячи загалом на анархо-синдикалістичних позиціях, він розглядає правозахисний рух як протиборство суспільства, яке прагне якомога більшої свободи, з державою, яка намагається рухатися до деспотизму. Силу українського правозахисного…
Я думаю, що гуманістично-демократична ідеологія українського дисиденства надто недооцінена, здвинута осторонь у дискурсі, забута разом з поколінням НРУ, але одночасно неймовірно цінна для всіх нас.
Неполітичність, якою Литвин описує тут рух, означає прийняття всім дисидентським рухом базової платформи — демокраії, соціально і національної справедливості, такого ліберально-гуманістичного комплексу цінностей, присутнім для дисидентів різних світоглядів — консервативних, як Чорновола, соціалістичних, як Дзюби і Бадзьо, анархістських, як у прикладі Литвина, ліберальних чи націоналістичних, у них у всіх був спільний знаменник — яким би різним баченням держави, цілей, майбутнього в них не було, бачення вільного громадського суспільства, або хоча б його основоположних принципів в них було фактично однакове.
Недооцінене і недовчене — для нас дисидентське покоління. Нам є дуже багато чого навчитися у тої генерації, багато що взяти на озброєння, багато чим надихатися.
Неполітичність, якою Литвин описує тут рух, означає прийняття всім дисидентським рухом базової платформи — демокраії, соціально і національної справедливості, такого ліберально-гуманістичного комплексу цінностей, присутнім для дисидентів різних світоглядів — консервативних, як Чорновола, соціалістичних, як Дзюби і Бадзьо, анархістських, як у прикладі Литвина, ліберальних чи націоналістичних, у них у всіх був спільний знаменник — яким би різним баченням держави, цілей, майбутнього в них не було, бачення вільного громадського суспільства, або хоча б його основоположних принципів в них було фактично однакове.
Недооцінене і недовчене — для нас дисидентське покоління. Нам є дуже багато чого навчитися у тої генерації, багато що взяти на озброєння, багато чим надихатися.
❤9
Республіка інновацій — вільне суспільство для вільної і процвітаючої економіки
Ми чіпляємося за спотворене уявлення про свободу. Бути вільним, як ми зазвичай думаємо, означає бути необмеженим.
Це поширене переконання робить наші суспільства менш справедливими, оскільки воно не враховує того факту, що свобода дії може означати свободу пригнічення, домінування над іншими. Але, як стверджує Андреа Капуссела у цьому надзвичайно оригінальному поєднанні філософії та економіки, це ще не все: це також робить нас менш заможними.
Нова книга Андреа Лоренцо Капуссели «Республіка інновацій: нова політична економія свободи»
«Справжня свобода, пише Капуссела, виникає тоді, коли ніхто не підпорядковується [неспраедливій] волі іншого, будь то воля роботодавця, великих тех-компаній чи так званої еліти.
Суспільство, яке прагне до цього вищого ідеалу свободи, стає більш інноваційним, оскільки дедалі більшій кількості людей надається достатня безпека для процвітання, експериментів та ризику».
Ми чіпляємося за спотворене уявлення про свободу. Бути вільним, як ми зазвичай думаємо, означає бути необмеженим.
Це поширене переконання робить наші суспільства менш справедливими, оскільки воно не враховує того факту, що свобода дії може означати свободу пригнічення, домінування над іншими. Але, як стверджує Андреа Капуссела у цьому надзвичайно оригінальному поєднанні філософії та економіки, це ще не все: це також робить нас менш заможними.
Нова книга Андреа Лоренцо Капуссели «Республіка інновацій: нова політична економія свободи»
«Справжня свобода, пише Капуссела, виникає тоді, коли ніхто не підпорядковується [неспраедливій] волі іншого, будь то воля роботодавця, великих тех-компаній чи так званої еліти.
Суспільство, яке прагне до цього вищого ідеалу свободи, стає більш інноваційним, оскільки дедалі більшій кількості людей надається достатня безпека для процвітання, експериментів та ризику».
❤🔥4
Український поступ
Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам, коли переймалася великими ідеями про визволення жінки, ідеєю соціялізму…
Вже йшов 162 рік з народження Кобилянської. У вже традицію каналу, публікую на цю річницю цитату.
Щоб сам якийсь нарід став великий, свобідний і сильний, то треба, щоб ідеал мужчин, жінок і дівчат був не терпеливий мужик, а нетерпеливий войовник, котрий бувби згоден орудувати в потребі більше мечем як плугом. А до того є кождий мужицький народ, котрий походить, як і Українці – призначений. Народ треба за серце хапати, а не за голову. Розумові і мудрим він не довіряє. Народ, повторяю, Що хоче бути й остатись великим, не сміє орудувати самим лише плугом, але також і зброєю, і мусить мати традиції серця героїчні (...) “
О.Кобилянська („За ситуаціями“).
Щоб сам якийсь нарід став великий, свобідний і сильний, то треба, щоб ідеал мужчин, жінок і дівчат був не терпеливий мужик, а нетерпеливий войовник, котрий бувби згоден орудувати в потребі більше мечем як плугом. А до того є кождий мужицький народ, котрий походить, як і Українці – призначений. Народ треба за серце хапати, а не за голову. Розумові і мудрим він не довіряє. Народ, повторяю, Що хоче бути й остатись великим, не сміє орудувати самим лише плугом, але також і зброєю, і мусить мати традиції серця героїчні (...) “
О.Кобилянська („За ситуаціями“).
❤9👀1
Соціалісти та «жорстока економія» (austerity) — як Кейнс зробив революцію, і як Марксисти захищали політики соціальних урізань.
У 1930-х роках соціал-демократи по всій Європі, хоча й критикували капіталізм, втратили можливість розробити переконливі плани реформ. Реформістська вимога сильнішої держави загального добробуту не узгоджувалася з фіскальною ортодоксією. Лише шведські соціал-демократи розробили та застосували таку політику.
Цікавим чином, основне протистояння йшло між інноваційними і сміливими реформаторами і марксистськими ортодоксами, перші збирались порвати з золотим стандартом, тоді як другі, виходячи з Марксистського бачення економіки (яке дуже тісно повʼязано з класичною економічною теорією), іноді відстоювали жорстку економіку (austerity).
На це було дві причини — віра, що економічна криза знесе капіталізм і природньо дасть простір до нової, соціалістичної системи, і друге — що інфляція «зʼїсть» всі позитивні внески значних державних програм. Кредит вважався майже гріховним серед соціалістів, і значні державні витрати, що переважали кількість бюджету, були табу, за єдиним виключенням інноваційної і багато в чому революційної Скандинавської соціал-демократії.
Зараз, ми як ліві приймаємо дуже багато кейнсіанських тез, навіть несвідомо. Тоді ж, ліві, як радикальні так і помірковані, як з марксистської, так і немарксистської традиції, загалом приймали ідеалізоване бачення капіталізму, як цієї динамічної, самовідтворюванної системи, і вважали політику жорсткої економіки, повʼязану з золотим запасом, як фундаментальну основу економічної стстеми, як непідважуваний закон природи. Це було правдиво як для більшовиків, так і для соціал-демократів в Німеччині, так і для немарксистських соціалістів Лейбористської Партії
Тим цікавіше були особи, що підважували ортодоксію, і пропонували інноваційні рішення, якими були як польський марксистський економіст Калецький, український соціаліст-кооператор Туган-Барановський, капіталіст-консерватор Шумпетер, лівий економіст Кейнс, і в Німеччині — профспілковий економіст Войтинський, який пропонував програму значних державних витрат на подолання безробіття і економічної кризи, та перезапуску економіки.
Про цю унікальну економічну історію можна прочитати за посиланням, на прикладі Войтинського і Хільфердінга — протокейнсіанця і профспілкового економіста супроти марксистської (і загалом на той час — загальнополітичної економічної) ортодоксії
https://brill.com/view/journals/hima/aop/article-10.1163-1569206x-bja10092/article-10.1163-1569206x-bja10092.xml?fbclid=IwZnRzaAOU9FtleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZAo2NjI4NTY4Mzc5AAEet5RLtBUiCLUbn_9GIKRgqt5cWp7L5Tw4-pGVuvM7i8f4Ve_BzYWkC_XUGtQ_aem_XQV9FplLkiCYJMWgCGdAAQ
У 1930-х роках соціал-демократи по всій Європі, хоча й критикували капіталізм, втратили можливість розробити переконливі плани реформ. Реформістська вимога сильнішої держави загального добробуту не узгоджувалася з фіскальною ортодоксією. Лише шведські соціал-демократи розробили та застосували таку політику.
Цікавим чином, основне протистояння йшло між інноваційними і сміливими реформаторами і марксистськими ортодоксами, перші збирались порвати з золотим стандартом, тоді як другі, виходячи з Марксистського бачення економіки (яке дуже тісно повʼязано з класичною економічною теорією), іноді відстоювали жорстку економіку (austerity).
На це було дві причини — віра, що економічна криза знесе капіталізм і природньо дасть простір до нової, соціалістичної системи, і друге — що інфляція «зʼїсть» всі позитивні внески значних державних програм. Кредит вважався майже гріховним серед соціалістів, і значні державні витрати, що переважали кількість бюджету, були табу, за єдиним виключенням інноваційної і багато в чому революційної Скандинавської соціал-демократії.
Зараз, ми як ліві приймаємо дуже багато кейнсіанських тез, навіть несвідомо. Тоді ж, ліві, як радикальні так і помірковані, як з марксистської, так і немарксистської традиції, загалом приймали ідеалізоване бачення капіталізму, як цієї динамічної, самовідтворюванної системи, і вважали політику жорсткої економіки, повʼязану з золотим запасом, як фундаментальну основу економічної стстеми, як непідважуваний закон природи. Це було правдиво як для більшовиків, так і для соціал-демократів в Німеччині, так і для немарксистських соціалістів Лейбористської Партії
Тим цікавіше були особи, що підважували ортодоксію, і пропонували інноваційні рішення, якими були як польський марксистський економіст Калецький, український соціаліст-кооператор Туган-Барановський, капіталіст-консерватор Шумпетер, лівий економіст Кейнс, і в Німеччині — профспілковий економіст Войтинський, який пропонував програму значних державних витрат на подолання безробіття і економічної кризи, та перезапуску економіки.
Про цю унікальну економічну історію можна прочитати за посиланням, на прикладі Войтинського і Хільфердінга — протокейнсіанця і профспілкового економіста супроти марксистської (і загалом на той час — загальнополітичної економічної) ортодоксії
https://brill.com/view/journals/hima/aop/article-10.1163-1569206x-bja10092/article-10.1163-1569206x-bja10092.xml?fbclid=IwZnRzaAOU9FtleHRuA2FlbQIxMQBzcnRjBmFwcF9pZAo2NjI4NTY4Mzc5AAEet5RLtBUiCLUbn_9GIKRgqt5cWp7L5Tw4-pGVuvM7i8f4Ve_BzYWkC_XUGtQ_aem_XQV9FplLkiCYJMWgCGdAAQ
Brill
Hilferding, Woytinsky and the Fiscal Orthodoxy of Interwar Social Democracy
Abstract In 1931, when the Great Depression hit Germany, German social democrats discussed a proposal for a proto-Keynesian public-debt financed employment programme. This was the so-called WTB plan drafted by Wladimir Woytinsky. But under the leadership…
❤🔥6🔥2👍1🤩1
Forwarded from hromadske
Володимир Дубовський та Аліна Савельєва є лідерами організації «Єднання українців історичних земель». Про їхнє зникнення повідомили у самій організації.
Видання Port наводить слова свідків, які заявили, ніби викрадачі були схожі на співробітників Служби державної безпеки Грузії.
Також Port із посиланням на джерела пише, що активістів звинувачують у порушенні міграційного законодавства Грузії. Нині їх помістили в ізолятор, а судове засідання у їхній справі має відбутися завтра
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
💔17😭3😎1
По мотивам багатьом міфів, з якими я стикався в ході дискусій і обговорень з лівими активістами, як в Україні так і за її межами, написав невеликий пост про Едуарда Бернштейна, його справжні погляди, та його важливість в лівому русі — поза розмовою про "радикалізм" і "поміркованість".
А також, зовсім небагато, про Драгоманова, і чому Бернштейн був його улюбленим марксистом, і як знайомство з Драгомановим впливало на погляди Бернштейна.
Едуард Бернштейн — один з найбільш неправильно зрозумілих соціалістів в історії
https://telegra.ph/Eduard-Bernshtejn-odin-z-najbіlsh-nepravilno-zrozumіlih-socіalіstіv-v-іstorіi-11-28
А також, зовсім небагато, про Драгоманова, і чому Бернштейн був його улюбленим марксистом, і як знайомство з Драгомановим впливало на погляди Бернштейна.
Едуард Бернштейн — один з найбільш неправильно зрозумілих соціалістів в історії
https://telegra.ph/Eduard-Bernshtejn-odin-z-najbіlsh-nepravilno-zrozumіlih-socіalіstіv-v-іstorіi-11-28
Telegraph
Едуард Бернштейн один з найбільш неправильно зрозумілих соціалістів в історії.
Едуард Бернштейн один з найбільш неправильно зрозумілих соціалістів в історії. Зараз ця дискусія здається дивною. Для радикальної лівиці та також людей, які погано знають історію (не завжди у двох цих категорій людей однакові погляди — їхні причини недолюблювати…
👍5❤4🔥1
Forwarded from Низовина
👋Доки триває розіграш, ми продовжуємо радувати вас оригінальними публікаціями!
👥Промислова революція і розвиток капіталізму Європі в 19-му сторіччі обумовили новий етапу в поступі низки явищ, які стали одними з визначних рис тієї епохи: масовість, конформність, цинізм, меркантильність, міщанство, примат матеріального над духовним (культ вузької вигоди), прагнення до безідейного комфортного життя, ницість, продажність, жадібність, лицемірство, жорстокість, беземоційність тощо.
💪Вище перераховане у цілому стало складати культурну парадигму значної частини тогочасних мешканців Європи, яка прямо відображала вплив буржуазного устрою на менталітет народів. Частина творчої інтелігенції була обурена такими тенденціями, а тому почала формувати свої погляди у тому числі в антагонізмі до них. Опонуючи тому, що Хосе Ортега-і-Гассет назвав «масовою людиною», а Ніцше «останньою людиною», серед філософів і письменників почали зароджуватися альтернативні образи людини, які втілювали повністю протилежний ідеал: високодуховність, жертовність, шляхетність, чесність, щирість, ідейність, совісність, самоприналежність, нетерплячість до брехні та безсилля, здатність до творчості, вірність правді тощо.
🤌Ідею такого образу стали називати «аристократизмом духу», чиїм найпопулярнішим прикладом була Надлюдина Ніцше. Подібну концепцію можна знайти ще в Платона, але сучасники Ніцше також її підхопили під його впливом, серед яких, наприклад, Юліус Евола. Сама ідея загалом звучить досить елітарно, а тому начебто гармонійно пов'язується з правими поглядами.
🚩 Попри це, представники соціалістичного табору також не залишалися осторонь. Бувши теж під впливом Ніцше, український письменник Володимир Винниченко створив образ Неолюдини. Але це не поодинокий випадок. Антибуржуазний норвезький драматург Генрік Ібсен в п'єсі «Ворог народу» зображує сильну та духовно шляхетну особистість Томаса Стокманна, який кидає виклик ницості та конформізму заради боротьби за правду. Подібне робить й українська письменниця, феміністка та соціалістка Ольга Кобилянська в повісті «Царівна», в якої Наталка Верковичівна слугує концептуальним персонажем, що передає читачу філософію аристократизму духу.
🤷♀️Згадані автори намагалися стихійно представити свою ліву версію аристократизму духу. Проте ніяких системних філософських робіт по інтерпретації аристократизму духу зліва вони не залишили. Отже, залишається питання, чи дійсно можливе розуміння концепції аристократії духу «зліва»?
✍️На це питання спробував відповісти член нашої редакції Денис Хромий у творі «Поняття лівого аристократизму духу. Спроба реконструкції на прикладі творчості Г. Ібсена та О. Кобилянської», який ми закликаємо вас прочитати.
📚Детальніше читайте на нашому сайті!
👥Промислова революція і розвиток капіталізму Європі в 19-му сторіччі обумовили новий етапу в поступі низки явищ, які стали одними з визначних рис тієї епохи: масовість, конформність, цинізм, меркантильність, міщанство, примат матеріального над духовним (культ вузької вигоди), прагнення до безідейного комфортного життя, ницість, продажність, жадібність, лицемірство, жорстокість, беземоційність тощо.
💪Вище перераховане у цілому стало складати культурну парадигму значної частини тогочасних мешканців Європи, яка прямо відображала вплив буржуазного устрою на менталітет народів. Частина творчої інтелігенції була обурена такими тенденціями, а тому почала формувати свої погляди у тому числі в антагонізмі до них. Опонуючи тому, що Хосе Ортега-і-Гассет назвав «масовою людиною», а Ніцше «останньою людиною», серед філософів і письменників почали зароджуватися альтернативні образи людини, які втілювали повністю протилежний ідеал: високодуховність, жертовність, шляхетність, чесність, щирість, ідейність, совісність, самоприналежність, нетерплячість до брехні та безсилля, здатність до творчості, вірність правді тощо.
🤌Ідею такого образу стали називати «аристократизмом духу», чиїм найпопулярнішим прикладом була Надлюдина Ніцше. Подібну концепцію можна знайти ще в Платона, але сучасники Ніцше також її підхопили під його впливом, серед яких, наприклад, Юліус Евола. Сама ідея загалом звучить досить елітарно, а тому начебто гармонійно пов'язується з правими поглядами.
🤷♀️Згадані автори намагалися стихійно представити свою ліву версію аристократизму духу. Проте ніяких системних філософських робіт по інтерпретації аристократизму духу зліва вони не залишили. Отже, залишається питання, чи дійсно можливе розуміння концепції аристократії духу «зліва»?
✍️На це питання спробував відповісти член нашої редакції Денис Хромий у творі «Поняття лівого аристократизму духу. Спроба реконструкції на прикладі творчості Г. Ібсена та О. Кобилянської», який ми закликаємо вас прочитати.
📚Детальніше читайте на нашому сайті!
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
Please open Telegram to view this post
VIEW IN TELEGRAM
❤4👍1🥰1
Про історичні права малих народів на самовизначення (Бернштейн).
Уведені в оману подібною оманливою грою з поняттями, які звучать споріднено, як-от та, що лежить в основі ототожнення малих держав із малими підприємствами, соціалісти, на яких вплинув Маркс, приписали монополістичному, владолюбному імперіалізму сучасності історичну місію, якої насправді він зовсім не має.
Цей імперіалізм не прокладає шлях до соціалізму, а перешкоджає йому — він не його повитуха, а його вбивця, якщо взагалі під соціалізмом розуміти демократичну організацію й кооперацію людства.
Соціал-демократи у великих державах стали полоненими імперіалізму не лише матеріально, а й інтелектуально.
Так само ми повинні з’ясувати, які сили поділяють інтерес у перебудові Європи й розширенні її у справжній союз народів (Verband der Völker). Але до таких сьогодні належать передусім ті європейські держави, які не є або не хочуть бути великими державами. Недаремно вони вбачають у гонці озброєнь та у владних зазіханнях великих держав загрозу своєму існуванню й своєму вільному розвитку, і це примушує їх шукати безпеки — гарантії свого життєвого розвитку — там, де прогрес культури поза межами імперіалізму полягає у формуванні й зміцненні міжнародного права.
Прогрес людства полягає не в централізмі, уособленому завойовницьким імперіалізмом. Цей централізм став зайвим, навіть шкідливим. Ми пізнали його як руйнівника культури, як силу, що розриває цивілізоване людство; його апостоли мріють про грабунок і гноблення, проповідують ненависть і сіють відчай.
Прогрес людства полягає у поєднанні сил вільних народів для великих спільних справ, що не потребують надзвичайної військової потуги, яка стояла б над народами.
— Едуард Бернштейн
В цій же статті він непрямо висловлює свою підтримку і незалежності або автономії Україні, висловлюючись про "підтримку державності неросійських народів Західної Росії"
Уведені в оману подібною оманливою грою з поняттями, які звучать споріднено, як-от та, що лежить в основі ототожнення малих держав із малими підприємствами, соціалісти, на яких вплинув Маркс, приписали монополістичному, владолюбному імперіалізму сучасності історичну місію, якої насправді він зовсім не має.
Цей імперіалізм не прокладає шлях до соціалізму, а перешкоджає йому — він не його повитуха, а його вбивця, якщо взагалі під соціалізмом розуміти демократичну організацію й кооперацію людства.
Соціал-демократи у великих державах стали полоненими імперіалізму не лише матеріально, а й інтелектуально.
Так само ми повинні з’ясувати, які сили поділяють інтерес у перебудові Європи й розширенні її у справжній союз народів (Verband der Völker). Але до таких сьогодні належать передусім ті європейські держави, які не є або не хочуть бути великими державами. Недаремно вони вбачають у гонці озброєнь та у владних зазіханнях великих держав загрозу своєму існуванню й своєму вільному розвитку, і це примушує їх шукати безпеки — гарантії свого життєвого розвитку — там, де прогрес культури поза межами імперіалізму полягає у формуванні й зміцненні міжнародного права.
Прогрес людства полягає не в централізмі, уособленому завойовницьким імперіалізмом. Цей централізм став зайвим, навіть шкідливим. Ми пізнали його як руйнівника культури, як силу, що розриває цивілізоване людство; його апостоли мріють про грабунок і гноблення, проповідують ненависть і сіють відчай.
Прогрес людства полягає у поєднанні сил вільних народів для великих спільних справ, що не потребують надзвичайної військової потуги, яка стояла б над народами.
— Едуард Бернштейн
В цій же статті він непрямо висловлює свою підтримку і незалежності або автономії Україні, висловлюючись про "підтримку державності неросійських народів Західної Росії"
❤🔥6👍1🥰1