Прослухав нещодавно репортаж - набір інтерв'ю від Громадське про те, як гомофобія шкодить армії. Всі ці дурні розмови про те, що "геїв в армії нема" зазвичай зводяться до того, що вони є, їх багато, їх в упор на бачать, а коли бачать, намагаються посунути з позиції, щоб там "перед пацанами підрозділ не позорили". І далі маємо що маємо

Серйозна проблема, яка симптоматична загалом ситуації у війську, і часто не тільки щодо ЛГБТК+, рекомендую послухати.

📣🏳️‍🌈 «Армія — це не зріз суспільства, тут немає 50% жінок», — каже Лана Саті, доброволиця та операторка БпЛА, у першому випуску нового сезону YouTube-шоу Ани Море «Хтось когось любить».

У цьому випуску говоримо про тему, яку намагаються стерти консервативні організації — присутність ЛГБТІК+ людей у війську.

Гості: Емілі, трансгендерна жінка та ветеранка; Саті, небінарні військові; Віктор Пилипенко, співзасновник «Військові ЛГБТ+», ветеран.

💥 Дивіться шоу на новому YouTube-каналі Громадського радіо: https://cutt.ly/ErBxrlo2

​​Андрій Ніковський і наші 20-ті

Сьогодні 140 років Андрію Ніковському (1885–1942). В енциклопедії його діяльність яко літературознавця згадано передостанньою в списку: політик, громадський діяч, міністр закордонних справ в уряді УНР, активний діяч двох політичних партій — Товариства українських поступовців та Української партії соціалістів-федералістів. Нарешті літературознавець і мовознавець.

З таким службовим списком, ясна річ, репресований, а тому важко вповні відновити його діяльність у наших 20-х. Проте є два неспростовні факти. Ніковський — автор глибоких і влучних студій про Павла Тичину, Якова Савченка, Михайля Семенка, Юрія Яновського і Валер’яна Підмогильного. Ніковський уважний і прозорливий, а ще він просто дружив з цими людьми.

Про Ніковського з акцентом на Одесі (він уродженець Одещини) можна почитати у статті Вероніки Стягайло.

На фото зліва направо: Микола Бажан (?), Валер’ян Підмогильний, невідомий, Константін Федін, Борис Антоненко-Давидович, невідома, Наталя Карпенко, Андрій Ніковський, Юрій Яновський, Григорій Косинка. Київ, кінець 20-х.
Фото зберігається в Державному музеї К. О. Федіна (Саратов, РФ).

#наші20

Ілюстрація з українського канадійського журналу "Точило"

"Ще крок ступлять, небораки, Й підуть у море — на раки!"

1941 р., карикатура на Мусоліні та Гітлера

Іван Багряний - моральний рушій української лівиці

В часи політик роз’єднаності, економічної нерівності і олігархії, протиставлення українського “сходу” і “заходу”, і популізму, талановита постать Багряного як голос розуму і добрий орієнтир прогресивної політики.

https://respublica.social/ivan-baghrianii-zabutii-livii-rievoliutsionier

Матеріал про Одеську ініціативу допомоги безхатькам САД — на Суспільному!

https://suspilne.media/odesa/1116040-caj-liki-i-maluvanna-ak-v-odesi-dopomagaut-ludam-bez-domu/?utm_source=telegram&utm_medium=ps

Соціальний радикалізм Шевченка і братства

Ідея української державності завжди мала під собою егалітарне значення. Моя стаття про Кирило-Мефодіївське братство, його радикальний егалітаризм і прагнення до соціально-економічної і політичної рівності, антиімперіалізм і значний посил проти рабства і кріпацтва.

Найбільш цікаво порівнювати українське братство з Міцкевичем і його прихильниками, які були християнськими соціалістам, але обґрунтовували необхідність великої Польщі, як цивілізатора і провідника християнської моралі. Українські братчики, що теж надавали Україні унікальну роль, але ця роль була — першим серед рівних підняти меч проти імперської неволі. В цьому дусі братчики солідаризуються як з мусульманськими горцями, так і католицькою Польщею — невільниками російського орла.

https://www.rosalux.de/en/news/id/53470/social-radicalism-of-taras-shevchenko-brotherhood

Політика для початківців #2

Журнал молодих, креативних студентів, митців, активістів і всіх, кому щось не так.

Більше есе, неструктурованих думок і переживань, критики і критики критики. Неймовірний журнал і платформа для волевиявлення

Обожнюю такі проєкти, і сам теж прийняв участь. Передзамовити можна тут

Партія "Народовладдя" опублікувала свій фінансовий звіт. З усіх партій в Україні, абсолютну більшість (з відривом фактично в 200 разів більше, ніж будь-яка інша партія) внесків зібрала саме Народовладдя.

Приклад наскільки наша партійна система з популістсько-олігархічними партіями насправді недемократична,

https://www.narodovladdia.com/post/2910251

Все менше української молоді користується українською мовою — укрінформ

"Спостерігається відкат у використанні української мови в побуті серед підлітків та молоді. Зокрема, у 2022 році 46% дітей користувалися українською мовою постійно, у 2023-му - 55%, а у 2024-му - 49%.

"З позитивного - постійно зростає рівень компетентності дітей у використанні української мови. Тобто, вони її знають: у 2022 році 61% дітей і молоді вважали, що вільно володіють українською, у 2023-му - 72%, а у 2024-му - 75%. Тобто на сьогодні діти краще з кожним роком знають і володіють українською мовою, але порівняно з минулим роком, вони менше нею користуються в побуті"

Уряд на жаль не достатньо займається фінансуванням і розвитком української культури і долученням нових митців (хоча є і прогрес — зокрема у сфері кіно, книгодруку і видавництва. Хоча і щодо кіно — можна згадати спробу прикрити Довженко Центр)

Одночасно ми маємо ситуацію, де на еміграції діаспорі приходиться своїми силами організовувати мовний простір, часто при негативному впливі російської діаспори, та відсутності державної допомоги на освітно-культурну діяльність українською.

Маємо повне культурне винищення українців в Росії, і культурне, а також фізичне у окупованих територіях.

В Україні багато вертаються до старих звичок, а нове покоління не завжди навіть знає українську. Простору для справді вільного розвитку української створено не було, хоч прогрес є. Але більшість цього прогресі тримається чисто на величезній персональній ініціативі конкретних людей, і не має чіткої стратегії. Звичайно, людям складно.

За інформацією Радіо Свободи, Росія намагається просунути в розмову про мирні перемовини певну русифікацію України і повну легалізацію КДБ-Церкви.

На жаль, в мене є підстави для песимізму. Це також хороший спосіб зазначити справжній стан речей, і поставити перед собою правильні задачі і правильну політику.

Знаю, що є крило лівих, у яких аналіз зводиться до «російська — мова пригнічених», а «українська — мова еліти», в усіх можливих ітераціях, але це знову політика розʼєднання і консерватизму, до того ж дуже безконтекстуальна.

Одночасно з протилежного флангу — з більш ліберальних середовищ зʼявляється підхід, який я не можу назвати ніяк, окрім перформативної українізації — дискусії про «мовні патрулі» від людей, які не мають жодного звʼязку зі спільнотою, вчительських навичків, тощо, і зазвичай лише створює соціальної напругу задля показової, не реальної українізації.

Одна позиція — неправильний аналіз, з якого виходять консервативні і реакційні політики. Інша ж — неправильна практика, яка призводить до погіршення ситуації.

Підтримайте сьогодні своїх улюблених творців, письменників. Підтримайте знайомих, яким складно переходити до української, але які намагаються, або які роблять перші кроки в мистецькому, публіцистичному світові, вчителів, тощо.

Ультраконсервативні групи в парламенті Латвії проголосували за вихід країни зі Стамбульської конвенції

Стамбульська конвенція криміналізує насильство проти жінок в різних видах, детально їх визначає, та вводить міри попередження насильства та допомоги після нього.

Ультраправі та ультраконсервативні сили вважають це порушенням традицій і пропагуванням т. зв. «гендерної ідеології». Тоді ж як центристсько-праві і ліві сили намагаються всіма методами протистояти цьому правовому відкату, який робить Латвію більш небезпечною, кримінальною країною.

Тільки вчора написав цей текст, то вже маємо заяву народного депутата від «Слуги Народу» Бужанського: «задля мирної угоди доведеться відмотати назад мовний апартеїд».

Цілком імовірно, що в майбутньому ми будемо бачити створення популістської партії проти української культури і мови, які будуть будувати свою політтехнологічну модель на приниженні української мови і протиставленні її розвитку загальним людським правам.

Соціалізм зі свого зародження завжди був пов'язаний з сектами, ритуалами, гуртками вільної любові, містикою і релігією.

Зараз я бачу багато протиставлення "серйозному", "практичному", "прагматичному", структурному і системному, та протилежному — "несистемному", невизначеному, в чомусь архаїчному, анархістському.

Правда проста — у соціалізму є багато душ, він багатогранній, і охоплює безліч сфер і способів життя і одна його версія без іншої слабшає.

До Геллоуїна я вирішив розібратися в соціалізмі містики, релігійному, ритуальному.

У середині 19 століття значною популярності набув французький соціалізм, лідуючої течією з якого було Сен-Сімоніанство, що проповідувало нову релігію, засновану на ідеалах братерства. Різні секти Сен-Сімоніанців приносили різні інтерпретації, але основне в їх т. зв. "Новому християнстві" була ідея релігії без Бога, де замість Бога — людські відносини, і гармонія з природою.

З цього поставали як і більш секулярно-кооперативні громади, так і містичні. Окультизм зароджується як пошук соціалістичної релігії. Так само значну роль відіграють ритуали, які створюють зв'язки і об'єднання між спільнотами на думку Сен-Сімоніанців.

Деякі секти Сен-Сімоніанців були матріархальними — вони вбачали в "жіночому початку" ідеалі соціалізму і шукали жіночого пророку — чи як фізичну людину, чи як концепт, яка б повинна була сформулювати нову мораль, засновану на материнстві і любові, замість конкуренції і війни.

Ключовими ідеями Сен-Сімоніанців були поняття «універсальної науки» та божественного закону (ідеалістичного і матеріального), створення гармонійного синтезу людського й божественного знання, а також цілковите оновлення соціального світу, що мало привести до встановлення небесного царства на землі.

Можливо, найважливішим нащадком їхнього впливу став сучасний окультизм. Зв'язуючою ланкою між окультним і революційно-соціалістичним був ексцентричний диякон Альфонс-Луї Констан, радикальний французький соціаліст і католик, який неодноразово потрапляв до в’язниці через свою революційну діяльність під час Весни Народів.

Сьогодні, однак, Констан більш відомий під псевдонімом Еліфас Леві, який він узяв у 1850-х роках і під яким написав деякі з найвпливовіших творів сучасного окультизму — зокрема Dogme et rituel de la haute magie, Histoire de la magie та La clef des grands mystères. Ці праці справили глибокий вплив на такі рухи, як Theosophical Society, що, своєю чергою, створило надзвичайно впливову глобальну мережу, яка розвивала й поширювала ідеї про окультні здібності, таємні історії, політичні реформи та духовне перетворення у світі, що модернізувався.

Едвард Карпентер, один із засновників Лейбористської Партії Британії, об'єднував християнську теологію і Бхагавад Ґіту, проповідував "вільну любов", толерантність до ЛГБТК+ рухів. Він був близький до Теософічних клубів, описаних згори, в поезії підіймав теми "спіритичної та космічної демократії", приймав участь в прото-квір сектах і рефлексував гомосексуальність та християнство.

Так само як зараз існують відомські магазинчики, і окультні ларьки, так і в 18-19 столітті багато егалітарних гуртків присвоювало собі образ Відьом, через розчарування у офіційній церковній доктрині, яка спліталась з державою і аристократією, та культ жінки-матері в романтизмі як майбутній ідеал суспільства (зокрема, зароджуючийся тоді націоналістичний, соціалістичний і республіканські рухи вважали державу синонімічну жіночності, через роль материнства і відданості — тому на відомій картині Делакруа "Свобода на барикадах", саме жінка лідує з французьким прапором революціонерів). Поєднання більш демократичних інтерпретацій християнства, і ідеалістів республіканських рухів позичали собі відьомство як несистемний протест проти правлячих класів і церкви, що на їх думку втратила зв'язок з Богом, і натомість вступила в союз з землевласниками і Царями.

Відголосок тої самої тенденції відновився у революційному 1968-у році. Зокрема через радикально-феміністичну організацію "W.I.T.C.H" (Women's International Terrorist Conspiracy from Hell), у Нью Йорку, як організація прямої дії за права жінок і чорних громадян.

W.I.T.C.H. були присвячені поваленню дискримінації жінок у суспільстві, і, за словами дослідниці Синтії Еллер, вони робили це «дотепно, ефектно й театрально», влаштовуючи політичні виступи з «відьомською» тематикою. Перша акція групи відбулася на Геловін 1968 року, коли учасниці W.I.T.C.H. перевдяглися у відьом і пройшлися Уолл-стріт, щоб накласти «закляття» на фінансовий район Нью-Йорка

Так, Гелоїнську аудиторію задовільнив, тепер треба писати пост про річницю Листопадового Чину...

• Існує сильний позитивний зв’язок між рівністю та розвитком у довгостроковій перспективі.

• Усі багаті країни — особливо в Західній та Північній Європі — протягом ХХ століття зазнали величезного скорочення розривів у доходах, водночас ставши значно продуктивнішими.

У Північній Європі співвідношення між верхнім і нижнім рівнями розподілу доходів (P99/P10) зменшилося приблизно з 50 у 1910 році до менше ніж 5 сьогодні, а співвідношення між самою верхівкою та низом (P99.9/P10) — із близько 150 до менш ніж 10.

• Це скорочення розривів супроводжувалося зростанням продуктивності, а не її спадом: сьогодні країни Північної Європи мають вищий рівень виробництва на годину, ніж Сполучені Штати, хоча загальні витрати на людський капітал (державні + приватні) у США суттєво більші.

• Існує залишковий позитивний вплив рівності на продуктивність навіть після врахування інших факторів, таких як інвестиції в людський капітал.

• Відновлення нерівності у США після 1980 року (і в меншій мірі в Європі) не супроводжувалося прискоренням, а навпаки — уповільненням зростання продуктивності.

• Регіони світу, які зазнали незначного або зовсім не зазнали скорочення нерівності — такі як Латинська Америка, Південна та Південно-Східна Азія, а також країни на південь від Сахари — продемонстрували низьке та нерівномірне зростання продуктивності, навіть із урахуванням інших чинників.

• Загалом результати свідчать, що становлення інклюзивних, соціал-демократичних інститутів — розширення доступу до освіти, публічних послуг, трудових прав, прогресивного оподаткування та демократичної участі — було ключовим чинником досягнення як більшої рівності, так і вищого добробуту.

Рівність і розвиток, компаративний аналіз 1800-2025.
https://wid.world/news-article/equality-and-development-a-comparative-historical-perspective-1800-2025/