УГВР — демократична фракція ОУН/УПА в еміграції випустило ряд критики Багряного — багато за що — за диктаторство, за емігранщину без підпори в України, за одночасно недостатню революційність і соціалізм. На що Іван Багряний випустив відповідь. Цитую.



«Що це за такі найпоступовіші демо­крати-(неемігранти)?

Як відомо, ця групка т. зв. ЗП УГВР не найліпші демократи, а не ким іншим, як недавніми найвищими провідниками ОУН(р), отими найліпшими, що керу­вали ОУН(р) під час війни й після війни, що були справжніми натхненниками й організаторами братовбивства, натхненниками терору супроти неоднодумців, а потім утекли від відповідальности перед історією під плащиком «демо­крати», очистившись ОУН(р) від себе. Хіба імена Лебедя-Рубана, Орловича і деяких інших не говорять самі за себе?

Ці герої, утікши на еміграцію так, як і всі інші, поміняли тут шкуру, як ніхто інший, і бавляться в «революційніших за всіх», бачу, навіть «керують» ще й всією Україною з редакції. Втирають очі. Це одна частина тих «революційних» демаговів, відламок колишнього проводу ОУН(р), гіршої (бо заляпані братньою кров’ю!) його частини (організатором і начальником СБ, організатором убивств, зрештою, був не зокрема, «фашист» Бандера, а уга­верівський «демократ» Лебедь-Рубан!

Друга частина цієї групи «революційних» демагогів — це ті комунізуючі елементи, що були свого часу викинуті з УРДП за марксистсько-ленінсько-сталінську ідеологію.

Ці вихідці з УРДП та ОУН зійшлись на спільній платформі боротьби за «безкласову Україну». Дивно, але факт — вони зійшлися на прокомуністичній платформі.

Чи, може, ні? Чи, може, теорія безкласового суспільства це не комуністична теорія?

(…) Дійсно, ідеологія т. зв. ЗП УГВР є сполучення більшовицько-гриньовського вчення про нацизм з майстренківським комунізмом. Причому крен зроблено в комунізм, де для яконайрадикальнішого замаскування вчорашнього «грішного місця» панів з ЗП УГВР» (р-революційна демагогія, 1952 р, Іван Багряний)

Всім привіт. Поки я на фронті, мені складно вести Республіку, зовсім нема часу писати публікації.

Республіка — соціально-прогресивний журнал, відкритий для ваших матеріалів, як статей, так і блогів. В тому числі художніх. Єдина рамка - це матеріали повинні бути політичними прогресивного спрямування.

Для подачі статті чи блога - пишіть мені, чи під цим постом.

Республіка

В Хартії воюють білоруські добровольці. За свою і нашу свободу.

Талановиті медійники Хартії записали про це сюжет. Слава Україні, Живе Беларусь!

youtu.be/bx4HVCQpOHU

Створення економіки, орієнтованої на загальне благо, вимагає фундаментальних змін у нашому розумінні створення цінності, структурі відносин між державним і приватним секторами та вимірюванні економічного успіху.

Нова лекція Маріанни Маццукато, всесвітньо відомої економістки.

https://www.youtube.com/watch?v=O2kHmVcoehY

У вигляді статті: https://open.substack.com/pub/marianamazzucato/p/directing-economic-growth-a-common

Маццукато, одна з напевно найвідоміших прихильниць теорій «республіканства» і «комунітаризму», тобто ідеї, що ми повинні будувати суспільство засноване на громадському обовʼязку і досягненню загального блага, на противагу колективному егоїзму.

Її стаття йде в філософію, етику, релігію, для того щоб пояснити, чому нам потрібна економіка націлена на загальне благо, як нам повернути мораль і дирекцію, взаємоповагу і співпрацю в наше суспільство, і як, іншого варіанту для процвітання в нас нема. Я дуже рекомендую.

Вона ж посилається і на одного з моїх улюблених політичних теоретиків — Сандела, інтервʼю з яким я публікував тут.

Отже, моє бачення «Економіки спільного блага» передусім полягає у трансформації самого розуміння блага в економіці — від спроб виправляти економіку до перетворення створення економіки цілі: як нам перестати лише «лагодити» і почати формувати, ставити сміливі цілі й дбати так само про те як так само як і про те що

Це критично вимагає пам’ятати, що ми маємо свободу дії. В економіці немає нічого наперед визначеного — це результат наших виборів і взаємин. Феноменальна книга Карла Поланьї «Велика трансформація» показала, що сам «вільний ринок» був насильно створений — тож питання в тому який саме ринок ми хочемо, і як зробити так, щоб спосіб управління всіма економічними організаціями — у державному, приватному та громадянському секторах — був осмисленим і мав сенс.

Спільне благо має прокласти шлях до нового набору засад, які ставлять добробут людей і планети в центр економічної діяльності, а не на її узбіччя. Щоб моральні настанови вказували напрям, у якому ми справді хочемо рухатися (що), і допомагали нам вибудовувати такі людські взаємини, які зроблять цей рух можливим (як).

Маццукато

Каутський показує, як війна і внутрішні потрясіння, зміщення соціальних і економічних сил тісно пов'язані між собою. У той момент, коли війна охоплює все суспільство, коли вона є чимось більшим, ніж просто кабінетна війна і війна найманців, залучені народні маси в тій чи іншій, часто мінливій, соціально і політично не завжди рівноцінній формі домагаються змін у формах внутрішнього правління. Соціальні та політичні процеси змін, які зазвичай охоплюють цілі континенти, часто самі по собі, хоч і несвідомо та, здавалося б, випадково, є причинами, що спричиняють військовий конфлікт, але під час війни вони набувають незвичайної інтенсивності, дають видимі та тривалі результати. Було б бажано, щоб Каутський, доповнюючи створену ним картину, включив до свого розгляду також ті війни, які як кабінетні та наймані війни лише опосередковано зачіпають соціальні порядки і тому, очевидно, належать до іншого порядку. Це доповнення було б бажаним не тільки з міркувань повноти. Воно могло б показати, що війни не одні й ті самі, що війни відбуваються в різних соціальних сферах і за певних обставин можуть відбуватися виключно в ізольованій верхній зоні соціального порядку, звідки решта соціальної структури не діє, а лише страждає.

Однак важливим є усвідомлення того, що війна, коли вона охоплює маси і стає народною війною, є не тільки елементом сатанинського руйнування, але й революційним фактором особливого роду. У народній війні прості люди також навчаються мистецтву володіння зброєю, від якого вони часто позбавлені через соціальний порядок у мирний час — більше того, вони навчаються мистецтву ведення бою та мистецтву організації. Звичні соціальні оцінки руйнуються, парії нижчих верств, які сьогодні ще зневажаються, завтра стають героями поля бою, без яких ніхто не може обійтися. У народній війні, як чітко показує Каутський, з'являються перші ознаки зміненої самосвідомості нижчих верств, солдат знає, що він і йому подібні потрібні. Якщо війна триває деякий час, перевага вищих верств у збройних силах швидко зникає. Формації мирних армій, наскільки вони існували, тануть, кваліфіковані та досвідчені командири швидко зникають, і все швидше на поля бою просуваються люди з поля бою, селяни, ремісники та робітники, які займають нижчі, середні і, зрештою, вищі командні посади. Такі потрясіння соціальної структури іноді тимчасово скасовуються після укладення миру, особливо після переможного миру. Дослідження прусських воєн за свободу могло б це чітко продемонструвати. Отже, війна з точки зору її соціальних наслідків аж ніяк не завжди є однозначною, вона не є суто революційною, як, можливо, вважав ще Пауль Ленш, вона також не є суто контрреволюційною, як її зображує поширена думка в робітничому русі. Існує важлива різниця між народною війною з масовими арміями і загальним призовом на військову службу, з одного боку, і кабінетним війною з найманими або професійними арміями, з іншого. Крім того, соціальні наслідки війни залежать від її тривалості, інтенсивності зіткнення та сили її кривавих наслідків. Загалом, війну не можна однозначно оцінити ні з соціального, ні з морального погляду, і її не можна ні героїзувати, ні сентименталізувати, ні романтизувати, ні намагатися відмахнутися від неї простими висловлюваннями про огиду. Якщо соціалістична теорія взагалі має сенс, то вона повинна зобов'язувати до пізнавального проникнення в соціальну реальність без емоційних прикрас, і це потрібно робити заново в кожному новому випадку. Вже сьогодні можна сказати, що перший том Каутського містить такі результати, хоча вони ще не сформульовані чітко і остаточно і, ймовірно, будуть наведені лише в кінці всього твору в каталозі окреслених результатів. Але вже сьогодні можна констатувати, що Каутський у своїх дослідженнях у першому томі взявся за той загальноприйнятий пацифізм, який у великих рішеннях останніх двох десятиліть поставив робітництво в стан повної безпорадності та безсилості. Ми нагадуємо, що ані Маркс, ані Енгельс, ані Лассаль, ані Бебель не були пацифістами, але вони також не були мілітаристами, не були кровопивцями чи проповідниками сліз.

Прогресивні рухи будуються на солідарності, а міцні і сильні суспільнства на взаємозв'язках. Тому хочу поділитися каналами, які я читаю і рекомендую.

Найбільш активними серед лівого руху є анархісти. Багато з яких пішли на фронт, захищати український народ, інші ж організовують групи взаємодопомоги, як САД, а також Колективи Солідарності. Воюють за Україну і прогресивні білоруси, от як шытпост і воля, вмілого і талановитого білоруського анархіста.

Анархістський журнал "Низовина" і "Чорнозем", що підкреслюють свою тяглість з українською історією, ідеалами Франка і Драгоманова, представляючи унікальні погляди і українське лібертарне бачення. Растаман і порожнеча — персональний блог українського анархіста, який збирається йти у військо. Також зелені анархісти з екоплатформи

Постмодерн і меми на каналі Рубероїда. Також анархістський канал з мемами Анархістські меми.

Соціал-демократичні канали, починаючи з мого близького друга з Хартії, Влада, Драгоманщина, канали центристських лівих СД-Платформи і Прогресильних.

Неймовірно цікавий канал Наші 1920-ті, про покоління, що підіймало Україну в умовах окупації, і через мистецтво створювало нас як народ.

Канал Трудові Ініціативи — боротьба за трудові права українців, та канал Юрія Левченко — політика, що виступає за ідеал Соціально справедливої України. Зі схожою тематикою існує і канал активіста Соціального Руху, юриста трудового права Віталія Дудіна.

Будучи доволі близьким до націонал-демократії, я читаю і канал Народного Руху, Рухаємося до перемоги

Серед більш радикальних каналів, є націонал-комуністичне видання Вперед та українські троцькісти УСЛ, та марксистський "Марксизм і історія".

Доволі близькими за настроєм до мене є соціально налаштовані ліберали з руху Вольт — українська єврооптимістична молодь.

Я не знаю, чи існує ще Чорний Комітет, ліві націонал-демократи і націоналісти, але їх член Тицький, зараз офіцер ЗСУ, все ще дописує на фейсбуці і є неймовірною і важливою для руху людиною.

Також цікавим націоналістичним каналом є Воля Народам, що пише про історію УПА

Цікаві політичні аналізи публікує ПолітКраїна

Зелені рухи Екодія і Розвій не ведуть телеграми, натомість існують в інших соцмережах.

На фейсбуці економічну аналітику пише політекономістка Юлія Юрченко.

Журнал Нігіліст публікує важливі критичні матеріали загалом ліво-опозиційного спрямування.

Важливими також є феміністичні рухи, і на мою суб'єктивну думку, неймовірні і супер ефективні Білкіс, теж існують за межами телеграму.

І звичайно аналітичний центр "Цедос"

Не згадував ліві мем-канали, бо їх надто багато і вони локальні. Написав список з пам'яті, до нього можна дописувати і дописувати. І добре, що все більше з'являється цікавих прогресивних, лівих, соціально орієнтованих і демократичних матеріалів, і розвивається як інтелектуальний, так і просто соціальний простір.

Пишіть канали, які я забув, в коментарі)

24.10. Сучасна війна і дрони: що треба знати, щоб вижити

🇺🇦 Останнім часом, ворог все більше обстрілює українські міста. Майже кожної ночі, кожен із нас, з тривогою спостерігає за повідомленнями про рої дронів.

🪖Учасник бойових дій, пілот сил безпілотних систем, з позивним Гаррі проведе лекцію про БПЛА.

📣 «Вітаю! Мій позивний Гаррі, я понад рік відслужив у різних підрозділах ЗСУ як зовнішній пілот безпілотників, зокрема у складі СБС. Після поранення звільнився і тепер запрошую вас на захід, де я розповім про сучасні БПЛА, їх роль у цій війні, а також про заходи безпеки у прифронтових зонах», - каже наш гість та лектор.

❗️ Ви дізнаєтесь про найбільш поширенні типи БПЛА, їх можливості, тактику та відповідні тактики протидії їм від військових та цивільних громадян.

🌏Де? — м.Київ, Ярославська 35а.

⏰Коли? — 24 жовтня (п'ятниця), 18:00

📌 Зареєструватись

Я теж в СБС. Є що розповісти, і є що послухать

​​У вівторок буду спілкуватися з політичним теоретиком Стюартом Вайтом, одного з лідуючих мислителів т. зв. "республіканської" теорії, тобто лівої теорії, заснованій на ідеї громадського обов'язку і загального благу.

"Враховуючи визначення республіканcтва, ми побачили, що республіканець має обґрунтовані підстави турбуватися про:

(1) безпосередній вплив нерівномірного розподілу багатства на індивідуальну свободу;
(2) вплив приватного контролю над інвестиціями на народний суверенітет, політичні дебати та здатність держави досягати справжнє спільне благо (набір занепокоєнь, пов’язаних із проблемою нерівності, але не зводиться лише до неї);
(3) можливий вплив капіталістичного економічного життя на можливість та готовність громадян до політичної участі, орієнтованої на спільне благо, мораль громадян (це також пов’язане з проблемою нерівності, але не зводиться лише до неї).

Таким чином, ми майже повністю маємо підстави стверджувати, що республіканізм несумісний з будь-якою формою капіталізму типу «laissez-faire» або з сильно «неоліберальною» формою капіталізму — принаймні за розумних емпіричних припущень, що така форма капіталізму:

швидше за все, буде породжувати й підтримувати в довгостроковій перспективі високий рівень нерівності у розподілі багатства;

навряд чи сприятиме демократизації та етичному контролю інвестиційних потоків;

навряд чи спонтанно забезпечить такий баланс між працею і вільним часом, який був би сумісний з потребами республіканської політичної участі.

Водночас, ми також зазначили, що республіканство, імовірно, несумісний і з державною формою соціалізму (принаймні через ризик концентрації контролю над інвестиціями в руках політичної еліти).

Де саме між двома крайнощами — капіталізмом laissez-faire і державним соціалізмом — розташовується республіканська політична економія, потребує подальшого обговорення. Я підозрюю, що тут не існує якоїсь однозначної, чітко визначеної відповіді. Частково це пов’язано з тим, що на практиці між різними бажаними рисами республіканської політичної економії можуть виникати напруження, що змушує республіканця робити вибір на користь одних цінностей ціною інших (і цей вибір не має єдиного раціонального розв’язання).

Очевидно, у дуже загальному сенсі республіканство, схоже, вказує у напрямку певної форми соціал-демократичної економічної системи. Проте, оскільки республіканство вимагає врахування питання про те, хто контролює інвестиції та наскільки цей контроль чутливий до публічних норм, можна стверджувати, що він веде нас далі за межі тих форм «капіталізму держави добробуту», з якими зазвичай асоціюється соціал-демократія" (Стюарт Вайт, Республіканська критика капіталізму)

Пишіть в коментарі свої питання, які я включу в дискусію і інтерв'ю.

​​МІЙ НАРОД

(Магжан Жумабаєв, казаський національний поет, у перекладі Олега Гончаренка)

Інші народи, прагнучи висі безмежної,
в пошуках істини сили розхлюпують теж свої.
Та все ж розгоряються Зіркою, Сонцем і Місяцем,
ще й нам осяваючи душі… А де ж ми є?!
Ніхто не чекає, як ми, од небес благодаті,
вони намагаються загадки всі розгадати, –
приборкують воду, вогонь, землю, вітер, залізо.
А де ж наше місце – на вічнім безжурному «святі»?!
Казахи собою таки задоволені вповні:

і їсться, і п’ється, і солодко спиться на вовні.

Навіщо їм пристрасті, мрії, жадання, надії?
В марнотах і тяжбах брати мої гинуть, безмовні.

Багатства урвавши, наврочено рвуться до влади, –
прикрити чинами надіються розуму вади!
А тим, хто збіднів, залишається доля печальна –
брехати і красти «на славу державного ладу».
Земля моя гине. Народ геть ошукано мій.
До кожного в серце заповз лютий заздрості змій.
А тих, які ще позмагатися з долею бралися,
смерть косить безжально, безжурно, при тверді самій.
Вождями чиновники мнять себе і мудрецями.
Навряд чи ці дурні колись уже прийдуть до тями!
Яка їм різниця, що під батогами народ?
Не кращих на жаль до небес возвеличень нами…
Шакирти живцем загнивають в своїх медресе.
Нам світла і жоден з невігласів цих не несе.
Злих круків годуємо, браття, ми власною кров’ю!
Жеруть і жеруть, і жеруть, і жеруть… Та й усе!
Дочками торгуємо вже за калим, як худобою.
Старі перелюбники тішать гріховну жадобу.
Хіба й за табун купиш справжню любов або щастя?
Навіщо ж людські ми втрачаємо душу й подобу?!
У розбраті сварах, а не у величних трудах,
втопив своє серце і розум мій бідний казах.
Душа його сад, у якім не діждуся я плоду,
бо ж бачу, що цвіт, розпустившись, одразу й зачах.
Невже нас бездумність, як пошесть, зведе з цього світу?!
Будителі де, які мали б казаха будити?!
Самі «грамотії»… З такими народу – погибель.
Народе, замислись – ким, як наші житимуть діти?!

Держава випускає гроші, а потім збирає податки щоб урегулювати інфляцію, розподіляти владу в суспільстві та регулювати суспільство згідно з певної моралі.

Податки не дають гроші державі, гроші держава робить сама через банки згідно наявних фізичних, реальних ресурсів. Роль податків не стільки фінансування державних програм, скільки створення відповідності між реальною кількістю ресурсів в суспільстві і кількістю грошей.

Це важливо розуміти, бо тоді лімітом для державних програм є не те, скільки ми зібрали податків, а те, скільки в нас є фабрик, заводів, крамниць, робочих рук, навчених технічно-професійних працівників і скільки ми можемо виробити.

Тоді інфляція це не коли «держава друкує гроші», а коли грошей надто більше ніж ресурсів, або коли авторитет держави підважений. Це важливі інсайти для політиків , які дозволяють не обмежувати свої сили і потенціал забобонами.

Перевернута націоналізація — ідея "громадського трасту" лівого ліберального економіста Джеймса Міда

Джеймс Мід стверджував, що суспільна власність на виробничі активи має відігравати центральну роль у «ліберально-соціалістичній» економіці. Хоча він дещо скептично ставився до того, щоб держава безпосередньо керувала окремими підприємствами чи галузями, Мід вважав, що держава повинна володіти значною часткою виробничих активів суспільства та використовувати прибутки від них для забезпечення більш рівного розподілу доходів (через виплату універсального соціального дивіденду).

Центральним елементом ліберального соціалізму Міда є ідея «Громадянського трасту»: держава набуває портфель прибуткових активів, який використовується для фінансування універсальних виплат громадянам. Мід іноді називає це «перевернутою націоналізацією», щоб підкреслити, що, на відміну від післявоєнних націоналізацій у Великій Британії, метою тут є не встановлення державного контролю над виробництвом, а отримання джерела чистого доходу і, таким чином, розширення можливостей впливу на кінцевий розподіл прибутків.

У контексті цієї дискусії Мід був рішучим противником збереження акценту на фізичному плануванні. Він безумовно вважав, що демократичний уряд має життєво важливу роль у визначенні суспільних пріоритетів у сфері економічного життя. Однак Мід відкидав думку, що це повинно набувати форми рутинного фізичного планування. Натомість планування, на його думку, має зосереджуватися на фіскальній та інституційній основі, в межах якої відбувається ринкова економічна взаємодія.

Це становило «ліберально-соціалістичну» позицію, яка, за Мідом, одночасно визнавала роль як ринку, так і держави [Meade, (1948), сс. 5–6]. Ліберальний соціалізм подається як альтернатива як соціалізму фізичного планування, так і класичному лібералізму (або, як ми сказали б сьогодні, неолібералізму) Гаєка (1944).

«Для того щоб грошова та цінова система функціонувала справедливо, — пише Мід, — необхідно досягти справедливого розподілу доходів і власності».

The Brave New Capitalists’ Paradise (новий капіталістичний рай) і як з ним боротися

Мід почав зосереджуватися на тому, які наслідки може мати автоматизація виробництва для нерівності доходів. Він стверджував, що автоматизація може призвести до зниження попиту на робочу силу, що, у свою чергу, тисне на зменшення заробітної плати та/або частки заробітної плати в національному доході [Meade, (1964), сс. 25–26].

З огляду на вже наявну нерівність у володінні капіталом, це призведе до ще більшої нерівності доходів, породжуючи жахливу перспективу того, що він влучно назвав «Райом нових відважних капіталістів» (The Brave New Capitalists’ Paradise).

«Існуватиме обмежена кількість надзвичайно заможних власників майна; частка робітників, необхідних для обслуговування надприбуткових автоматизованих галузей, буде незначною; рівень заробітної плати через це знизиться; відтак відбудеться значне розширення виробництва трудомістких товарів і послуг, що користуватимуться великим попитом серед небагатьох мульти-мульти-мультимільйонерів; ми повернемося у надсвіт зубожілого пролетаріату, дворецьких, лакеїв, кухарок та інших прислужників. Назвімо це “Раєм нових відважних капіталістів”.» [Meade, (1964), с. 33]

Мід вважає, що з цієї дилеми існує чотири виходи:

1. профспілкова корпоративна держава (така, що зараз в певному обсязі існує в Данії) — де профспілки колективно і централізовано визначають заробітні плати в ході прямих перемовин між організованим капіталом і організованою працею.

2. Фіскальний перерозподіл, проте, до якого Мід був скептичний, зазначаючи, що перерозподіляючи податки, ми не перерозподіляємо "вплив і статус", через що результативність такого підходу обмежена

3. Т. зв. "Демократія загальних власників" — значний перерозподіл капіталу і акцій, який б забезпечив кожному робітнику також і часткову власність над капіталом. Це може бути як і капіталістична економіка, де акції компаній широко і відносно рівно розподілені між усіма громадянами; або ж це може бути соціалістична кооперативна економіка, де громадяни володіють акціями лише тих підприємств, на яких працюють, в яких вони мають демократичне управління.

4. Соціалістична держава — економіка, де держава соціалізує чи націоналізує більшість економіки, або ж кооперативна економіка, в обох випадках при розподілі цих ресурсів або доходів з підприємств

Мід був прихильником третього варіанту, а скоріше навіть — змішаної капіталістичної економіки, яка завжди намагалась завдяки державним регуляціям йти до рівного розподілу капіталу. Цей принцип був закладений у програму Ліберально-демократичної партії Британії при її формуванні. Те, що політичний філософ Стюарт Вайт називає "забутим радикалізмом політичного центру"

📣 «Соціальний Рух» просить підтримати наших друзів та товаришів у боротьбі за місце до Ради громадського контролю при НСЗУ!

❗️ З 20 по 24 жовтня двоє представників Медичного Руху «Будь як Ми» балотуються до Ради громадського контролю при Національній службі здоров’я України.

✅ ПРОГОЛОСУВАТИ можна одразу за ДВОХ 👉 ГОЛОСУВАННЯ ЗА КАНДИДАТА №1 ТА №2

Наші кандидати:

👩‍⚕️ Оксана Слободяна — медсестра, очільниця руху «Будь Як Ми», громадська активістка, яка вже кілька років послідовно відстоює права медичних працівників і гідні умови праці для медсестер по всій Україні (кандидатка № 1).

👨‍⚕️ Олексій Чуприна — лікар-хірург, член Медичного Руху «Будь як Ми», відомий своєю позицією щодо прозорості системи охорони здоров’я та підтримки колег на всіх рівнях медичної допомоги (кандидат № 2)

🤝 Оксана та Олексій — давні друзі й товариші, об’єднані спільною боротьбою за справедливість у медицині. Їхній шлях — це приклад солідарності, взаємної підтримки та спільної дії.

🏥 Ми віримо, що участь представників нашої медичної спільноти у роботі Ради допоможе зробити діяльність НСЗУ більш відкритою, справедливою і професійною, а голос медичних працівників — помітним і впливовим.

💬 «Соціальний рух» підтримує активістів і вибирає своїх кандидатів, бо саме вони відстоюють інтереси людей праці у медицині!

#БудьЯкМи #НСЗУ #МедичнийРух #РадаГромадськогоКонтролю #СоціальнийРух

Вітаю вас шановне панство! Як більшість з вас вже знає я наразі несу службу в лавах ЗСУ, а саме у взводі бомбардувальників РУБпАК-у 71 Окремої Єгерської Бригади на сумському напрямку. Для того щоб продовжувати виконання бойових завдань з перетворення любих представників братнього народу в кривавий туман нашому взводу необхідний транспорт, а корч на прикладеній фотографії мав нещасливе побачення з ворожим фпвіхою, після чого він потребує, окрім іншого, капремонту двигуна. Приведення корча в бойову готовність стане в 72000 грн. тому прошу допомоги у вас, любі підписники та гості каналу, кого гривнею, кого репостом та поширенням інформації про збір, кожна гривня та кожне слово важливі. https://send.monobank.ua/jar/9R85nzptce

У 1924 р., грузинські соціал-демократи, багато з яких ветерани грузинсько-російської війни, зробили останню спробу відстояти свою свободу проти російського правління.

"Комітет з незалежності Грузії" створений меньшевицькою партією, запросив опозицію, Націонал-демократичну, Федералістську, соціал-революційну партії і партію "Промінь" для організації спільного фронту спротиву Росії.

Масове повстання забрало життя біля 15 тисяч Грузинських патріотів.

Мій друг Ерік Лі нещодавно випустив книжку для загалу англійською щодо цієї важливої події в нашій спільній історії спротиву Імперії.

Після вторгнення багато орендодавців різко підвищили ціни на оренду квартир. Через це люди віддавали останні заощадження, щоб поселитись у відносно безпечне місто в країні, тікаючи від обстрілів.

Люди, які до того орендували, також були змушені шукати додаткові гроші в момент кризи через раптовий підйом орендної плати або виселення. 

Ми бачимо право на житло як базове для людини. Люди, які винаймають житло, також мають права, які вказані в законах і забезпечуються через договір оренди. 

На зустрічі розкажемо: 
🔶для чого ми створили Спілку орендарів та орендарок житла;
🔶як захистити себе від раптових виселень або підйомів орендної плати;
🔶як хороший договір оренди може покращити Вам життя. 

Багато хто чув фразу «права не дають, а беруть». Тож ми вирішили боротися за справедливу оренду.

Приходьте послухати й долучайтеся до Спілки, якщо вам болить вразливість орендарів.

📅 24.10 о 18:00

📍Львів, Центр міської мобільності (Бандери, 24).

Вхід вільний. Посилання на реєстрацію — у першому коментарі.