​​Легалізм, протистояння фашизму, та політична нейтральність в умовах фашизму — як рефлексували прихід нацизму німецькі соціал-демократи.

Приводжу текст Міерендорфа 1933-го року, одного з головних теоретиків ліберально-соціалістичного (також кажуть — республікансько-соціалістичного чи неоревізіоністського) крила Німецької соціал-демократії

"Вірна своїм інтелектуальним традиціям, соціал-демократія прагнула зрозуміти наступ фашизму із соціологічної перспективи. Вона усвідомлювала дрібнобуржуазний і сільський характер цього руху й розуміла, що економічна загроза та соціальні потрясіння, які вразили середній клас і сільське населення, породили щось політично нове — а саме фашизм, — що не мав місця у традиційних марксистських прогнозах. Вона відкидала все явище фашизму як ірраціональне — феномен, який є водночас беззмістовним і незначущим. У своєму захисті від цього руху, який умів поєднувати романтизм своєї ідейної сфери з найжорсткішими засобами, соціал-демократія опинилася у конфлікті між ідеологією та практикою, з якого не змогла вибратися.

Як демократична партія, соціал-демократія сформувала своє уявлення про політичний лад, спираючись на західні демократії Англії та Франції. Унаслідок цього вона зазнала сильного впливу буржуазно-ліберальних ідей правової держави й тому легко та охоче, принаймні що стосується впливового правого крила цієї партії, не помічала буржуазного класового характеру цієї західної демократії. Це спричинило опозицію всередині її власних рядів — опозицію, яка була не менш нереалістичною й навіть більш догматичною, що, правильно розуміючи цю класову структуру, повністю відкидала демократію або ж ставилася до неї з безплідною байдужістю.

Проте керівництво соціал-демократії трималося принципу правової держави, можливого й бажаного лише за стабільного розподілу класових сил. Воно перебільшувало та закріплювало свої тези про поділ влад і формальну рівність перед законом, добровільно визнавало обмеження, які саме ця правова держава накладала на політичну боротьбу, дотримувалося їх сумлінно й навіть педантично — і тим самим значно звужувало можливості та перспективи власної політичної боротьби. Це самообмеження призвело до слабкості й зрештою — до безсилля, адже противниками соціал-демократії були вже не стільки буржуазні партії старої школи, скільки радикальні партії більшовицького та фашистського типу.

Обидва крила радикалізму боролися одне з одним на смерть, але їх об’єднувало спільне — відкидання конституційної демократії, непохитна віра у своє єдине та повне право на владу, а також безкомпромісна рішучість, що не зупинялася перед жодними встановленими законом правилами політичної боротьби. Проти таких супротивників боротися було важко; сили були нерівні, особливо тоді, коли власна воля до влади та її використання була ослаблена ідеологічними й темпераментними стримуваннями.

Конституційна держава й демократична конституція таким чином стали не захисним щитом, а сковуючим ланцюгом, тоді як радикальний опонент, який внутрішньо звільнився від усіх цих обмежень, міг з найбільшою свободою застосовувати всі методи й мистецтво наступальної боротьби. Це призвело до парадоксального результату: фашистський радикалізм, що за своєю природою є смертельним ворогом демократичного народовладдя, краще й ефективніше, ніж будь-яка партія, віддана демократії, зрозумів найелементарніше мистецтво демократії — керування громадською думкою та спрямування мас.

Пропаганда, невід’ємний елемент демократії, таким чином стала головною зброєю фашистського наступу проти демократії. Самі демократи — соціал-демократи та інші — залишалися замкненими в межах своїх «правил гри», метафізували право й у дусі справжньої ліберальної моралі зневажали насильство як захисний метод".

Мієрендорф, травень 1933 року

Дякую Стефану з ФЕС за надання тексту.

Наш полк вже майже бригада. Радий бути його частиною. Рекомендую послухати нове інтервʼю від нашого командира

https://m.youtube.com/watch?si=qE8uJlb5wcXgNcp-&v=yrcx9bB90IY&feature=youtu.be

Мої друзі роблять гру — вона виглядає неймовірно. Кому таке цікаво, підписуйтесь

Хочу поділитися цим постом лівого активіста з Німеччини. Загалом в нього цікавий канал, але в цьому випадку цікавіше вийшла дискусія в коментарях — справді, з документами, цитатами, допитами, і іншими матеріалами, які підтверджують наявність все-таки сильного ліво-реформістського крила ОУН і УПА, і причетність до цього крила Василя Кука (що доволі очевидно тим, хто вивчає тему)

Такі дискусії дуже корисні, а тема важлива для України, але маловідома, у лівих вона викликає страх і відразу, а ті праві, що в курсі, намагаються від ОУН і УПА відсторонитися, як від неправильних.

Як же я обожнюю Донбас.

Радий, що в нас зростає національна ідентичність. Я вважаю, що міцну і справедливу громадянську ідентичність можна побудувати лише на основі націй — «я кримський татарин, громадян України — своєї країни», захистом і плеканням цих спільнот, і подоланням цього конфлікту ідентичності на користь такій єрархії.

Взагалі, хороша статистика і динаміка.

Слід зауважити, що на старості років у травні 1991 р. В. Кук заявив, що він не підписував того листа, а його надсилання — справа рук КДБ. Проте існує думка, що у той час (у 1990-х) на нього тиснув суспільний вантаж глорифікації особи С. Бандери в Україні та комплекс провини за надто активну співпрацю з радянським режимом після арешту та за свій «Відкритий Лист до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном»: від 1960 р.

Знайшов цей матеріал @ManyTax

Полковник УПА Позичанюк

"Ворога б'ють його ж методами та його зброєю. Найдосконаліша і найсильніше зброя більшовизму - теорія класової боротьби - мусить бути повернена проти них самих. Тим більше, що це дуже гнучка й зручна теорія, яка криє в собі невичерпані можливості"

Універсал Української Головної Визвольної Ради (УГВР), 1944 р.

Ми, Українська Головна Визвольна Рада, присягаємо
Тобі, Український Народе:

Наша мета — Українська Самостійна Соборна Держава на українських етнографічних землях.

Наш шлях — революційно-визвольна боротьба проти всіх займанців і гнобителів українського народу.

Будемо боротись за те, щоб Ти, Український Народе, був володарем на своїй землі. Будемо боротись за те, щоб усьому українському народові забезпечити участь у визначенні майбутнього державного
устрою УССД та її Конституції.

Будемо боротись за справедливий соціяльний лад без гніту і визиску.

На вівтарі цієї боротьби кладемо свою працю і своє життя.

Віримо в Твої здорові сили, Український Народе, вони служать запорукою нашої перемоги.

Вітаємо боротьбу інших поневолених народів за своє визволення. З ними, зокрема з нашими сусідами, бажаємо жити в добросусідських взаєминах та співпрацювати у спільній
боротьбі при умові пошанування ними визвольної боротьби
українського народу.

Всі національні меншини, що живуть на українських землях, закликаємо включатися в українську визвольну боротьбу, їм забезпечуємо повні громадянські права в українській державі.

Коли 1941 р. спалахнула над Сходом воєнна пожежа й німецько-гітлерівські "іберменші", ідучи на зміну сталінській сатрапії, задумали закувати Україну в нові зайдани, український народ, вірний традиціям своєї дотогочасної визвольної боротьби, відповів стихійним, а відтак організованим опором на німецько гітлерівські спроби його поневолити.

Український народ не дав себе залякати німецькому теророві, він не зігнув спини перед узброєною до зубів німецькою імперією, як не згинав спини ніколи перед жодним наїздником упродовж своєї многострадальної, але славної історії, а раз станувши на становищі оборони рідної землі перед ворожим насиллям, він почав власними ударами відповідати на удари противника.

І це треба знати всім Вам, Дорогі Брати й Сестри, і всьому культурному світові. В оцій своїй крайнє ворожій поставі до німецьких загарбників видержали українські народні маси — українські селяни, робітники й трудова інтеліґенція, консеквентно від першого до останнього дня німецької окупації. Український народ не дав себе повести жодним Квіслінґам ні Муссертам, ні іншим наймитам, які прив'язали б нашу визвольну справу до воза чужих імперіялістичних інтересів, а всіх нечисленних платних аґентів чи наївних політичних спекулянтів, що хотіли здати український народ на ласку німецького сатрапа, він зумів змести з поверхні життя та викинути поза його борти.

Як УПА оцінювала Хвильового, Шумського, Скрипника? Відповідь — як "засвідченість українського національного генію" і спротиву.

"До генези УГВР" періоди українського спротиву. Випуск УГВР, 1944 р.

Хвильовизм, включаючи в себе нові проґресивні ідеї, став у скорому часі центром опору всього відродження, новітнього українства проти московсько-більшовіцьких імперіялістів. Це була нова стадія, великий щабель в розвитку української політичної думки та визвольної боротьби українського народу. Імена Хвильового, Шумського, Волобуєва, Скрипника та інших і їхні дії засвідчували здоровість українського генія, що навіть в умовах важкої більшовицької дійсности вмів себе виявити в усіх секторах суспільного життя та проводити свою лінію революційного самостійництва. Нічого дивного, що по речниках нової відродженої української визвольної ідеї слідував жорстокий більшовицький удар. Московські більшовики зразу побачили величезну загрозу, що йшла для них із України й підважувала їхні позиції не тільки на українських землях, але також серед інших поневолених народів СРСР. Бо те, що заслуговує на підкреслення зокрема сьогодні, в сучасній стадії революційно-визвольної боротьби українського народу — це всесоюзність політичної концепції хвильовизму, отже підготова й вимірювання удару в імперіялістичну Москву не тільки з України, але й із усіх інших поневолених московсько-більшовицькими загарбниками теренів.

УПА бореться проти "зрадників передових ідеалів великої революції 1917 p"

Той самий текст, що і згори.

"Щоб одначе маси повірили, що якраз ідея УССД є висловом
їхніх прагнень, і що та держава стане забезпеченням та га
рантом їхніх інтересів, — а оце довір'я мас було передумовою
їхньої активної участи в боротьбі, — треба було провести де
які передумови, а це:

1. Виказати безсумнівну чистоту української самостійницької ідеї й повну незалежність українських визвольних змагань за українську державу від будьяких сторонніх чинників;

2. Показати, наскільки самостійницька ідея є безпосередньо зв'язана з життям народу, з його інтересами, що на практиці означало ведення революційно-визвольної боротьби під
гаслом охорони народніх інтересів від окупантського знищення;

3. Вказати на соціяльно-проґресивний зміст української
самостійницької ідеї, зокрема на протилежність до соціяльно-реакційної більшовицької системи організації суспільства й знаряддя продукції;

4. Показати нашу революційну ідею й вести боротьбу на
тлі ширшої політичної концепції, що виходила б із факту, що
український народ веде боротьбу проти кліки імперіялістичних
обманців та зрадників передових ідеалів великої революції з
1917 p., та в комплексі цілого СРСР, отже в ряді поневолених
тим же імперіялізмом народів"

Оцій реакційній системі більшовизму, як системі най­більш жорстокої експлуатації народів і людини, протиставляв і протиставляє український самостійницький рух новий со­ціальний зміст української революційно-самостійницької ідеї. Він у основу поставив право народу й людини на вільний роз­виток, право людини на працю й забезпечення за нею кори­стання з її плодів, право селянина на землю, визволення ро­бітника з неволі заводу та зроблення його співвласником усіх засобів продукції і співкористувачем у зисках, при негайній ліквідації всіх більшовицьких систем визиску людини шляхом соц­змагань, стаханівщини і т. д.; забезпечення права трудової інтелігенції на вільне, ніким необмежуване виконування влас­ної професії, справжню соціальну охорону жінок, дітей, мо­лоді та інше.

Програмові постанови й соціальний зміст самостійницької боротьби був опрацьовуваний довгими роками представниками всіх суспільних верств українського народу з усіх українських земель і він включає в себе тільки такі елементи, які виправдали себе в житті, далекі від будь-яких тільки теоретичних плянів і концепцій. Крім того оцей новий соціальний зміст української самостійницької ідеї кується в боротьбі й вартість його основ­них положень випробовується зразу в житті, в зустрічі з власними масами й у ударах з ворогом. В цьому його незламна сила.