Вчора була річниця Михайла Павлика — українського соціаліста, співзасновника першої української партії — Русько-української Радикальної партії прихильника "федеративної держави" (тобто, децентралізованої національної держави на засадах кооперації і вільної спілки). Павлик, як і Драгоманов, знаходились під значним впливом анархістської традиції Прудона, і в своїх працях значний час приділяли критики Маркса з демократичних та анархічних позицій.
«<…> матеріялістична метафізика Маркса в прикладі до соціальних наук не може мати монополії на назву наукового соціалізму, а надто в наші часи, коли всяка метафізика, ідеалістична, як і матеріялістична, витісняється з позитивної науки. Думка, що історія є тілько процес економічний, є тілько матеріялістична перелицьовка думки ідеалістичних метафізиків, що історія є проява абсолютного духа. Так само думка, що історія є зміна диктатур клясових, є перелицьовка думки, що історія є зміна гегемоній національних. Позитивна історична наука показує, що історія є процес складний, в котрому економіка робить тілько частину і що цивілізація є процес інтернаціональний і інтерклясовий, хоч вона й кінчиться, певно, тим, що не буде кляс, а може, й національностів»
«<…> матеріялістична метафізика Маркса в прикладі до соціальних наук не може мати монополії на назву наукового соціалізму, а надто в наші часи, коли всяка метафізика, ідеалістична, як і матеріялістична, витісняється з позитивної науки. Думка, що історія є тілько процес економічний, є тілько матеріялістична перелицьовка думки ідеалістичних метафізиків, що історія є проява абсолютного духа. Так само думка, що історія є зміна диктатур клясових, є перелицьовка думки, що історія є зміна гегемоній національних. Позитивна історична наука показує, що історія є процес складний, в котрому економіка робить тілько частину і що цивілізація є процес інтернаціональний і інтерклясовий, хоч вона й кінчиться, певно, тим, що не буде кляс, а може, й національностів»
🔥7❤4
Forwarded from Пабло диссидент
Я — доброволець 3-го окремого батальйону УДА «Волинь». Ми — незалежна структура, що не отримує жодної державної підтримки та фінансування. Усі ми прийшли на фронт за власним бажанням, щоб захищати Україну від ворога.
Наше завдання — тримати позиції, працювати з технікою та виконувати бойові завдання. Але для цього нам необхідні базові речі:
їжа та вода, щоб мати сили працювати;
медичні засоби, що рятують життя у критичні хвилини;
техніка та обладнання, без яких неможливо виконувати завдання;
одяг та спорядження, бо умови на фронті виснажують усе дуже швидко.
Ми не маємо зарплати чи стабільного забезпечення — усе, що у нас є, приходить завдяки підтримці людей. Кожна гривня чи долар, кожна допомога від небайдужих робить нас сильнішими й наближає перемогу.
Ви можете стати частиною нашої боротьби. Усі реквізити для допомоги — нижче.
Разом ми вистоїмо. Разом ми переможемо.
Банка: https://mobile-app.pumb.ua/6jrK
Наше завдання — тримати позиції, працювати з технікою та виконувати бойові завдання. Але для цього нам необхідні базові речі:
їжа та вода, щоб мати сили працювати;
медичні засоби, що рятують життя у критичні хвилини;
техніка та обладнання, без яких неможливо виконувати завдання;
одяг та спорядження, бо умови на фронті виснажують усе дуже швидко.
Ми не маємо зарплати чи стабільного забезпечення — усе, що у нас є, приходить завдяки підтримці людей. Кожна гривня чи долар, кожна допомога від небайдужих робить нас сильнішими й наближає перемогу.
Ви можете стати частиною нашої боротьби. Усі реквізити для допомоги — нижче.
Разом ми вистоїмо. Разом ми переможемо.
Банка: https://mobile-app.pumb.ua/6jrK
❤13😎1
Мій знайомий пішов в УДА і збирає кошти на базове забезпечення. Підтримайте як можете.
❤11
Forwarded from Левченко
Третя п'ятниця вересня – День пам’яті українських журналістів. Його присвячено вшануванню журналістів, які загинули при виконанні своїх професійний обов’язків.
Професія справжнього журналіста є не лише дуже важливою і складною, але часто і доволі небезпечною. Журналісти-розслідувачі, які викривають корупцію можновладців, ризикують заплатити за це своїм здоров’ям, а інколи і життям. Знаковий приклад - Георгій Гонгадзе, який був вбитий кучмівським кримінально-олігархічним режимом 25 років тому.
Але після початку російсько-української війни професія журналіста в Україні стала ще більш небезпечною. Так, з 2014 по 2021 роки на фронті загинули дев’ять українських журналістів, багато військових кореспондентів зазнали поранень. А з початку повномасштабного російського вторгнення загинули вже понад 130 журналістів.
Саме завдяки справжнім журналістам, які виконують свої професійні обов’язки, щоденно ризикуючи життям, під ворожими обстрілами та бомбардуваннями, пишеться літопис Визвольної війни українського народу.
Ті фото й відео, ті репортажі з лінії фронту, які журналісти створюють з ризиком для життя, згодом будуть у підручниках з історії. А страшні свідчення воєнних злочинів російського імперіалізму, які документують журналісти – мають бути представлені на міжнародному трибуналі.
Пам’ятаймо журналістів, які загинули при виконанні професійних обов’язків та, кожен на своєму місці, діймо так, щоб бути гідними їх світлої пам’яті!
Професія справжнього журналіста є не лише дуже важливою і складною, але часто і доволі небезпечною. Журналісти-розслідувачі, які викривають корупцію можновладців, ризикують заплатити за це своїм здоров’ям, а інколи і життям. Знаковий приклад - Георгій Гонгадзе, який був вбитий кучмівським кримінально-олігархічним режимом 25 років тому.
Але після початку російсько-української війни професія журналіста в Україні стала ще більш небезпечною. Так, з 2014 по 2021 роки на фронті загинули дев’ять українських журналістів, багато військових кореспондентів зазнали поранень. А з початку повномасштабного російського вторгнення загинули вже понад 130 журналістів.
Саме завдяки справжнім журналістам, які виконують свої професійні обов’язки, щоденно ризикуючи життям, під ворожими обстрілами та бомбардуваннями, пишеться літопис Визвольної війни українського народу.
Ті фото й відео, ті репортажі з лінії фронту, які журналісти створюють з ризиком для життя, згодом будуть у підручниках з історії. А страшні свідчення воєнних злочинів російського імперіалізму, які документують журналісти – мають бути представлені на міжнародному трибуналі.
Пам’ятаймо журналістів, які загинули при виконанні професійних обов’язків та, кожен на своєму місці, діймо так, щоб бути гідними їх світлої пам’яті!
💔7🫡2
Історія соціалізму
Соціалізм як ідеологія формується у 17-18 ст. на основі ідеології егалітарного республіканства (ідеї, що у суспільстві не повинно існувати тиранів та деспотів, а ресурси розподілені рівно і для досягнення "загального блага"), і здобуває вже відносно сформований вигляд під час французької революції.
Різні види соціалізму зосереджувалися на поділі людей на "буржуазію" та "пролетаріат", на "працюючих" і "непрацюючих", інші ж пропонували етичне бачення, де світ нерівності не дозволяє повністю розвинутися людині як індивіду, та нації і людству як суспільству, обмежували світ любові, природи і мистецтва.
Деякі соціалісти глибоко спирались на ліберальні ідеї і універсальні права, інші ж зосереджувались на соціалізмі як на відображенні природи чи любові і повному розкриттю гармонії. Величезним натхненням стали християнські організації, опозиційні до офіційної церкви, т. зв. "комуністичні церкви", християнські культи, культи вільної любові (прото-квір рух 17-19 ст.). Значним натхненням соціалістичному руху були секти і протофеміністичні або навіть матріархальні культи, паралельно з зароджуючимся жіночим рухом
Більш практичні соціалісти з'являються на базі гильдій, зароджуючогося кооперативного і профспілкового рухів, а також рухів навколо аграрної реформи.
Британський соціаліст 19 ст. Вільям Моррісон трактував соціалізм як естетизацію світу, а також захист природи і її краси. Фабіанське суспільство аргументувало ідеї соціалізму на основі кооперативів.
У 19 ст. в США соціалізм загалом розвивався від рухів за відміну рабства. Проте найвпливовішим став т. зв. "націоналістичний рух" Едварда Белламі. Назву націоналізм Белламі вибрав як абсолютний синонім слова соціалізм, яке, за його думкою, відлякувало американців. Белламі став найпопулярнішим і найбільш читаємим теоретиком соціалізму у кінці 19, поч. 20 ст., популярніше якого був хіба німецький марксист Карл Каутський. Белламі пропонував соціалізм на основі державної власності над більшістю підприємств і розподілом між усім суспільством прибутку з них.
Далі ж, можна говорити про зародження неореспубліканського соціалізму і ліберального соціалізму в німецькій СДПН і італійській антифашистській "Справедливості і свободі", лібертарного соціалізму, кейнсіанській революції, та появ ідей соціалізму навколо контролю над фінансами; нового соціалізму 1968-го року, розвитком ММТ, розвитком синдикалістичного руху, тощо.
Все це втрачається, якщо ми розглядаємо соціалізм як історію зародження і розвитку марксизму, або ж користуємося радянськими шаблонами про "утопійний" і "науковий" соціалізми, та історичні канони. Якби соціалістичний рух був такий вузький, він навряд коли-небудь був би успішним. Але насправді є величезна традиція. І так само є дуже багато канонів "правильного" соціаліста, які дуже багато хто хоче заперти в якесь доктринарство, або часто звести до захисту червоного фашизму СРСР, або бозна чого ще.
Соціалізм як ідеологія формується у 17-18 ст. на основі ідеології егалітарного республіканства (ідеї, що у суспільстві не повинно існувати тиранів та деспотів, а ресурси розподілені рівно і для досягнення "загального блага"), і здобуває вже відносно сформований вигляд під час французької революції.
Різні види соціалізму зосереджувалися на поділі людей на "буржуазію" та "пролетаріат", на "працюючих" і "непрацюючих", інші ж пропонували етичне бачення, де світ нерівності не дозволяє повністю розвинутися людині як індивіду, та нації і людству як суспільству, обмежували світ любові, природи і мистецтва.
Деякі соціалісти глибоко спирались на ліберальні ідеї і універсальні права, інші ж зосереджувались на соціалізмі як на відображенні природи чи любові і повному розкриттю гармонії. Величезним натхненням стали християнські організації, опозиційні до офіційної церкви, т. зв. "комуністичні церкви", християнські культи, культи вільної любові (прото-квір рух 17-19 ст.). Значним натхненням соціалістичному руху були секти і протофеміністичні або навіть матріархальні культи, паралельно з зароджуючимся жіночим рухом
Більш практичні соціалісти з'являються на базі гильдій, зароджуючогося кооперативного і профспілкового рухів, а також рухів навколо аграрної реформи.
Британський соціаліст 19 ст. Вільям Моррісон трактував соціалізм як естетизацію світу, а також захист природи і її краси. Фабіанське суспільство аргументувало ідеї соціалізму на основі кооперативів.
У 19 ст. в США соціалізм загалом розвивався від рухів за відміну рабства. Проте найвпливовішим став т. зв. "націоналістичний рух" Едварда Белламі. Назву націоналізм Белламі вибрав як абсолютний синонім слова соціалізм, яке, за його думкою, відлякувало американців. Белламі став найпопулярнішим і найбільш читаємим теоретиком соціалізму у кінці 19, поч. 20 ст., популярніше якого був хіба німецький марксист Карл Каутський. Белламі пропонував соціалізм на основі державної власності над більшістю підприємств і розподілом між усім суспільством прибутку з них.
Далі ж, можна говорити про зародження неореспубліканського соціалізму і ліберального соціалізму в німецькій СДПН і італійській антифашистській "Справедливості і свободі", лібертарного соціалізму, кейнсіанській революції, та появ ідей соціалізму навколо контролю над фінансами; нового соціалізму 1968-го року, розвитком ММТ, розвитком синдикалістичного руху, тощо.
Все це втрачається, якщо ми розглядаємо соціалізм як історію зародження і розвитку марксизму, або ж користуємося радянськими шаблонами про "утопійний" і "науковий" соціалізми, та історичні канони. Якби соціалістичний рух був такий вузький, він навряд коли-небудь був би успішним. Але насправді є величезна традиція. І так само є дуже багато канонів "правильного" соціаліста, які дуже багато хто хоче заперти в якесь доктринарство, або часто звести до захисту червоного фашизму СРСР, або бозна чого ще.
❤8🔥4👍1
Forwarded from Комітет Спротиву /// Resistance Committee
Звіт з нашого заходу з тактичної медицини
Учасникам та учасницям був проведений теоретичний і практичний експрес‑курс у рамках TCCC:
1. Розповіли, що таке TCCC і які рівні підготовки до нього входять.
2. Передали правила поведінки під час надання допомоги як пораненому, так і собі у разі поранення, зануривши в нюанси як бойового, так і цивільного контексту.
3. Навчили швидко і ефективно накладати турнікет, дотримуючись необхідних часових меж.
4. Ознайомили з алгоритмом MARCH PAWS, відпрацювавши більшість практичних навичок, включаючи тампонування ран на тренажерах.
5. Продемонстрували правильно укомплектований IFAK і навчили користуватися його вмістом.
Це наш не перший і не останній захід, стежте за анонсами в Києві та інших містах та розвивайте життєво необхідні навички!
Такмед – сила, без нього – могила!
Учасникам та учасницям був проведений теоретичний і практичний експрес‑курс у рамках TCCC:
1. Розповіли, що таке TCCC і які рівні підготовки до нього входять.
2. Передали правила поведінки під час надання допомоги як пораненому, так і собі у разі поранення, зануривши в нюанси як бойового, так і цивільного контексту.
3. Навчили швидко і ефективно накладати турнікет, дотримуючись необхідних часових меж.
4. Ознайомили з алгоритмом MARCH PAWS, відпрацювавши більшість практичних навичок, включаючи тампонування ран на тренажерах.
5. Продемонстрували правильно укомплектований IFAK і навчили користуватися його вмістом.
Це наш не перший і не останній захід, стежте за анонсами в Києві та інших містах та розвивайте життєво необхідні навички!
Такмед – сила, без нього – могила!
❤7🔥1
Інфляція і "класова війна"
Звичайно, ті, хто отримує прибуток від високих цін, будуть проти контролю за цінами настільки ж енергійно, як вони протистоять збільшенню податків на фірми, що підіймають ціни. Однак решта суспільства повинна серйозно розглянути питання про антиінфляційну політику, чому вона не працює, одночасно створюючи бідність та більшу нерівність
Широко розуміється, що Північноамериканська рецесія між 1980 і 1982 роками була спровокована як центральними банками (Пол Волкер у США, так і Джеральд-Буї в Канаді), що підвищує процентні ставки до найвищої точки історії - до 20% - нібито з єдиною метою, боротися з інфляцією. Ця політика мала значну і довготривалі наслідки розподілу за рахунок збільшення безробіття (у США до 10,8%, у Канаді до 12%), що знизило заробітну плату, тоді як продуктивність зросла, передаючи дохід від працівників до фірм. У супроводі немонетної політики скорочення соціальних програм, полегшення регуляцій, ворожнечі до профспілок та угод про вільну торгівлю. Так настав новий позолочений вік нерівності, який критики часто називають "неолібералізмом"
Архітектори цих політик були досить відвертими щодо своїх цілей. У Великобританії Алан Будд, професор економіки в Лондонській бізнес школі та головний економічний радник урядів Торі, описав у дивовижно відвертих термінах, що сталося протягом 1980-х,
заявляючи, що контракційна грошово-кредитна політика та неоліберальна фіскальна політика яку проводив уряд Маргарет Тетчер розглядали як "... дуже хороший спосіб підвищення рівня безробіття. І підвищення рівня безробіття було надзвичайно бажаним способом зменшення сили робітничих класів. Як це називають марксистськими термінами - було кризою капіталізму, яка була вирішена створенням резервної армію праці і дозволивши капіталісту з тих пір отримати високий прибуток"
У огляді протоколів зустрічей та стенограм Федеральної резерву з 1993 по 1994 рік економіст Л. Рендалл Урей зробив висновок, що, хоча ФРС нібито переслідував лише одну мету - низьку інфляцію - насправді федрез "демонструє сильну упередженість проти інфляції, що спричинена зарплатами і зайнятість", навіть коли корпоративний прибуток відповідав за інфляцію набагато більше".
Набір альтернатив політики випливає з критики, що підвищення процентних ставок не підходить до конкретних причин цього інфляційного періоду і без потреби карального для тих, що політика, як вважається, захищає. Якщо основною причиною зростаючої інфляції є підвищення відміток,
Тоді більш відповідною реакцією на політику є спроба зменшити відмітки. Одним із варіантів, запропонованих Бівенсом та деякими в Демократичній партії, буде податок на високий прибуток у галузях, які демонструють особливо високі показники інфляції, що зменшило б стимул для фірм для підвищення цін.
Це може супроводжуватися урядовими зусиллями щодо зменшення деяких вузьких місць, щодо попиту, - як це робилося для масок та вентиляторів під час пандемії та масових закупівель урядом США необхідних ресурсів під час Другої світової війни.
Перевага цієї політики полягає в тому, що вона безпосередньо вражають фактичне джерело інфляції, а не працюють через обмеження попиту, яке шкодить тим, хто вже і так постраждав від інфляційного тиску найбільше.
Звичайно, ті, хто отримує прибуток від високих цін, будуть проти контролю за цінами настільки ж енергійно, як вони протистоять збільшенню податків на фірми, що підіймають ціни. Однак решта суспільства повинна серйозно розглянути питання про антиінфляційну політику, чому вона не працює, одночасно створюючи бідність та більшу нерівність
Широко розуміється, що Північноамериканська рецесія між 1980 і 1982 роками була спровокована як центральними банками (Пол Волкер у США, так і Джеральд-Буї в Канаді), що підвищує процентні ставки до найвищої точки історії - до 20% - нібито з єдиною метою, боротися з інфляцією. Ця політика мала значну і довготривалі наслідки розподілу за рахунок збільшення безробіття (у США до 10,8%, у Канаді до 12%), що знизило заробітну плату, тоді як продуктивність зросла, передаючи дохід від працівників до фірм. У супроводі немонетної політики скорочення соціальних програм, полегшення регуляцій, ворожнечі до профспілок та угод про вільну торгівлю. Так настав новий позолочений вік нерівності, який критики часто називають "неолібералізмом"
Архітектори цих політик були досить відвертими щодо своїх цілей. У Великобританії Алан Будд, професор економіки в Лондонській бізнес школі та головний економічний радник урядів Торі, описав у дивовижно відвертих термінах, що сталося протягом 1980-х,
заявляючи, що контракційна грошово-кредитна політика та неоліберальна фіскальна політика яку проводив уряд Маргарет Тетчер розглядали як "... дуже хороший спосіб підвищення рівня безробіття. І підвищення рівня безробіття було надзвичайно бажаним способом зменшення сили робітничих класів. Як це називають марксистськими термінами - було кризою капіталізму, яка була вирішена створенням резервної армію праці і дозволивши капіталісту з тих пір отримати високий прибуток"
У огляді протоколів зустрічей та стенограм Федеральної резерву з 1993 по 1994 рік економіст Л. Рендалл Урей зробив висновок, що, хоча ФРС нібито переслідував лише одну мету - низьку інфляцію - насправді федрез "демонструє сильну упередженість проти інфляції, що спричинена зарплатами і зайнятість", навіть коли корпоративний прибуток відповідав за інфляцію набагато більше".
Набір альтернатив політики випливає з критики, що підвищення процентних ставок не підходить до конкретних причин цього інфляційного періоду і без потреби карального для тих, що політика, як вважається, захищає. Якщо основною причиною зростаючої інфляції є підвищення відміток,
Тоді більш відповідною реакцією на політику є спроба зменшити відмітки. Одним із варіантів, запропонованих Бівенсом та деякими в Демократичній партії, буде податок на високий прибуток у галузях, які демонструють особливо високі показники інфляції, що зменшило б стимул для фірм для підвищення цін.
Це може супроводжуватися урядовими зусиллями щодо зменшення деяких вузьких місць, щодо попиту, - як це робилося для масок та вентиляторів під час пандемії та масових закупівель урядом США необхідних ресурсів під час Другої світової війни.
Перевага цієї політики полягає в тому, що вона безпосередньо вражають фактичне джерело інфляції, а не працюють через обмеження попиту, яке шкодить тим, хто вже і так постраждав від інфляційного тиску найбільше.
Medium
Monetary Policy and Class
Robert Chernomas
University of Manitoba, Canada
Ian Hudson
University of Manitoba, Canada
University of Manitoba, Canada
Ian Hudson
University of Manitoba, Canada
❤2👍1🔥1
Український поступ
Інфляція і "класова війна" Звичайно, ті, хто отримує прибуток від високих цін, будуть проти контролю за цінами настільки ж енергійно, як вони протистоять збільшенню податків на фірми, що підіймають ціни. Однак решта суспільства повинна серйозно розглянути…
Іншими словами, інфляція росте за рахунок доходів робітників і прибутку компаній, а також активних політик фірм щодо значного завищення цін, створюючи штучні дефіцити чи спекулюючи. Політики боротьби з інфляцією є таким чином перерозподільчою: за рахунок кого ми будемо знижувати інфляцію, за рахунок робітників чи корпорацій? Чи ми готові регулювати ціни, щоб обмежити надприбутки? (важливо не плутати — регулювати ціни не означає мати сталі ціни, а, наприклад, обмежувати стелю прибутку, яку можна отримувати за ті чи інші товари чи обкладати податками компанії, що надто швидко підіймають ціни, або ж вимагати аргументації підвищення цін, і забороняти їх пдвищувати, якщо на те нема об'єктивних умов.
❤7
Ціль конституцій і демократичних інституцій — обмежувати поганих акторів. Людей, які готові використовувати всі інструменти, нечесність і аморальні методи для досягнення аморальних цілей. Вихід за ці обмеження рівноцільний грі у футбольний матч, але замість того, щоб бити по м'ячу ногою, відстрілювати своїх опонентів пістолетом.
Серед ліберальних і лівих активістів популярний підхід, що ми повинні раз за разом дозволяти поганим акторам виступати на політичній арені, і що це приносить певні політичні плюси, додає критику і дозволяє громадянам навчитися відповідати на антидемократичні загрози. Насправді ж, такі актори привносять в політику деструктивний елемент. Політика — з визначеної боротьби за владу в умовах демократичних норм, стає інструментом для досягнення ксенофобських, авторитарних чи інших цілей. Будь-яка демократична політика і свобода має під собою певний консенсус, домовленність і компроміс. Іншими словами, демократія неможлива без кооперації і самообмежень, самостримання, дисципліни, громадянської чесноти. Коли ці основи підважуються, демократія сама підважується і стає під загрозу.
Конституційна юристка Катарина Пістор ставить питання: чи ми повинні допускати антидемократичних політиків взагалі до демократичної системи, і намагатися їх виграти на виборах, очікуючи, що демократичні сили, які по своїй природі обмежені етикою і самостриманням, завжди будуть перемагати авторитарні сили? Пістор підводить дуже просту відповідь: ні. Що навіть допуск таких акторів підважує демократію, об'єднання людей і надає простір для беззаконня, і повторної спроби знищити демократію в період слабості народу. Так сталось в Нацистській Німеччині, так сталося в Індії, Угорщині, стається в США і має змогу статися в країнах Європи.
Натомість пропонується повернення до принципів "войовничої демократії" — заборона авторитарних і імперських партій (в Україні це заборона Комуністичної Партії — проросійської авторитарної партії, що за свою ціль ставить значне знищення свобод українських громадян). В приклад приводяться дії Румунії, що захистила свій конституційний лад проти ультраправих сил настільки ж шляхом судів і заборон, як і самих виборів; в ідеалі ж конституційний порядок повинен робити так, щоб партії, що загрожують фундаментальним правам населення не з'являлась в бюллетені взагалі, не проводили свою активну діяльність в суспільстві, і не ставали загрозою суспільства в першу чергу.
Для цього, необхідне повернення антифашистського, антиімперського і антикомуністичного принципів в політику.
https://www.eurointegration.com.ua/eng/news/2025/05/23/7212255
Серед ліберальних і лівих активістів популярний підхід, що ми повинні раз за разом дозволяти поганим акторам виступати на політичній арені, і що це приносить певні політичні плюси, додає критику і дозволяє громадянам навчитися відповідати на антидемократичні загрози. Насправді ж, такі актори привносять в політику деструктивний елемент. Політика — з визначеної боротьби за владу в умовах демократичних норм, стає інструментом для досягнення ксенофобських, авторитарних чи інших цілей. Будь-яка демократична політика і свобода має під собою певний консенсус, домовленність і компроміс. Іншими словами, демократія неможлива без кооперації і самообмежень, самостримання, дисципліни, громадянської чесноти. Коли ці основи підважуються, демократія сама підважується і стає під загрозу.
Конституційна юристка Катарина Пістор ставить питання: чи ми повинні допускати антидемократичних політиків взагалі до демократичної системи, і намагатися їх виграти на виборах, очікуючи, що демократичні сили, які по своїй природі обмежені етикою і самостриманням, завжди будуть перемагати авторитарні сили? Пістор підводить дуже просту відповідь: ні. Що навіть допуск таких акторів підважує демократію, об'єднання людей і надає простір для беззаконня, і повторної спроби знищити демократію в період слабості народу. Так сталось в Нацистській Німеччині, так сталося в Індії, Угорщині, стається в США і має змогу статися в країнах Європи.
Натомість пропонується повернення до принципів "войовничої демократії" — заборона авторитарних і імперських партій (в Україні це заборона Комуністичної Партії — проросійської авторитарної партії, що за свою ціль ставить значне знищення свобод українських громадян). В приклад приводяться дії Румунії, що захистила свій конституційний лад проти ультраправих сил настільки ж шляхом судів і заборон, як і самих виборів; в ідеалі ж конституційний порядок повинен робити так, щоб партії, що загрожують фундаментальним правам населення не з'являлась в бюллетені взагалі, не проводили свою активну діяльність в суспільстві, і не ставали загрозою суспільства в першу чергу.
Для цього, необхідне повернення антифашистського, антиімперського і антикомуністичного принципів в політику.
https://www.eurointegration.com.ua/eng/news/2025/05/23/7212255
Європейська правда
What is a "militant democracy" and how does it help resist extremists
In Germany, a growing chorus is demanding legal proceedings that might result in a ban on the far-right Alternative für Deutschland (AfD).
❤5👍3🤩2
Не піддаємось мерзенній доктрині ХІХ століття, що кожне підприємство повинно виправдати себе у фунтах, шилінгах та пенсих грошових доходів ... чому ми не повинні додати до кожного значущого міста гідність стародавнього університету чи європейської столиці… театр, концертний чи танцювальний зал, галереї, кафе тощо?
Безумовно, в нас "вистачає на це грошей" і багато іншого. Все, що ми можемо насправді фізично зробити нашою працею, ми можемо собі дозволити. … Ми незмірно багатші, ніж наші попередники. Хіба не очевидно, що якась софістика, якась помилка, регулює наші колективні дії, якщо ми змушені бути настільки жаліщими, ніж минулі покоління в прикрасах життя? ...
І все-таки це повинно бути лише частина з набагато більш солідних, нагальних та необхідних витрат на житло для людей, реконструкції промисловості та транспорту та заміни навколишніх обставин нашого повсякденного життя. Ми не тільки прийдемо володіти цими чудовими речами.
Завдяки великим програмам, що проводяться в регульованому темпі, ми можемо сподіватися, що на довгі роки ми будемо мати загальне працевлаштування. Ми побудуємо наш новий Єрусалим із праці, яку через нашу колишню марість і дурість ми тримали невикористаною та нещасній у насильницькій неробності.
Безумовно, в нас "вистачає на це грошей" і багато іншого. Все, що ми можемо насправді фізично зробити нашою працею, ми можемо собі дозволити. … Ми незмірно багатші, ніж наші попередники. Хіба не очевидно, що якась софістика, якась помилка, регулює наші колективні дії, якщо ми змушені бути настільки жаліщими, ніж минулі покоління в прикрасах життя? ...
І все-таки це повинно бути лише частина з набагато більш солідних, нагальних та необхідних витрат на житло для людей, реконструкції промисловості та транспорту та заміни навколишніх обставин нашого повсякденного життя. Ми не тільки прийдемо володіти цими чудовими речами.
Завдяки великим програмам, що проводяться в регульованому темпі, ми можемо сподіватися, що на довгі роки ми будемо мати загальне працевлаштування. Ми побудуємо наш новий Єрусалим із праці, яку через нашу колишню марість і дурість ми тримали невикористаною та нещасній у насильницькій неробності.
❤🔥7
Еллен Вілкінсон, депутатка Британської лейбористської партії, профспілкова органайзерка, борець за права безробітних, і в майбутньому міністерка освіти, фундатор повоєнної системи освіти в Британії.
Вілкінсон стала легендою за участь в страйках і виступах робітників, а також подіях антифашистської солідарності. За її червоний колір волосся і радикальний темперамент її прозвали «Червоною Еллен».
В своїй політичній карʼєрі Вілкінсон була близька до комунізму, проте завдяки ультиматуму Лейбористської партії, що заборонив подвійне членство в Компартії і Лейбористській партії, вибрала Лейбористів. Згодом, вона засудила «диктаторські методи комуністів», хоч і ніколи повністю не виробила справжню антибільшовицьку позицію.
Вілкінсон зіграла значну роль для повоєнного відновлення Британії на соціально-справедливих засадах, а під час Другої Світової, для мобілізації ресурсів країни на боротьбу з нацизмом і фашизмом.
Вілкінсон стала легендою за участь в страйках і виступах робітників, а також подіях антифашистської солідарності. За її червоний колір волосся і радикальний темперамент її прозвали «Червоною Еллен».
В своїй політичній карʼєрі Вілкінсон була близька до комунізму, проте завдяки ультиматуму Лейбористської партії, що заборонив подвійне членство в Компартії і Лейбористській партії, вибрала Лейбористів. Згодом, вона засудила «диктаторські методи комуністів», хоч і ніколи повністю не виробила справжню антибільшовицьку позицію.
Вілкінсон зіграла значну роль для повоєнного відновлення Британії на соціально-справедливих засадах, а під час Другої Світової, для мобілізації ресурсів країни на боротьбу з нацизмом і фашизмом.
❤12🔥3
Соціал-демократичні, зелені, частина лівих і піратські партії складають основну підтримку з боку лівих України на заході. Якщо про соціал-демократичні, зелені і ліві партії нам відносно відомо, мало хто знає про активістів Піратських партій, їхні позиції і діяльність.
З приводу приїзду Піратів до Україну, публікую текст одного з підписників (@kn0wn_err0r) Поступу про чеських піратів і їх проукраїнську активність.
https://telegra.ph/P%D1%96ratska-part%D1%96ya-CHeh%D1%96i-09-21
З приводу приїзду Піратів до Україну, публікую текст одного з підписників (@kn0wn_err0r) Поступу про чеських піратів і їх проукраїнську активність.
https://telegra.ph/P%D1%96ratska-part%D1%96ya-CHeh%D1%96i-09-21
Telegraph
Піратська партія Чехії
Піратська партія Чехії була заснована в 2009 році на хвилі народження піратського руху, який виступав за вільне поширення інформації, цифрові права в епоху розвитку інтернету і технологій, антикорупційної полiтiцi, цифровізації державних послуг, та реформу…
❤🔥9❤6
Forwarded from Шытпост і воля
Учора я думаў, што 14 гадзін у аўтобусе гэта найгоршае, што здарылася за дзень. Але ў самым канцы дня дайшла страшная навіна: Печенег і Молот 200.
З Печенегам я пазнаёміўся 7 сакавіка 2022 года ў Хэлме, каля самай польска-ўкраінскай мяжы. Мы ехалі ў адной машыне ва Украіну, нават не ўяўляючы, што нас чакае далей. Тады мяне ўразіла, як так малады хлопец так лёгка пакінуў мірнае еўрапейскае жыццё, каб ісці ваяваць. Пазней я даведаўся, што для яго вайна пачалася яшчэ ў 2014 годзе, на родным Данбасе. Многія яе жахі ён бачыў яшчэ тады.
У Абухаўскім 135-м ОБТРО, дзе ствараўся антыаўтарытарны ўзвод, мы з Печенегам трапілі ў адно аддзяленне. Там жа я пазнаёміўся і з Молотам. Яны былі старымі сябрамі, знаёмымі па львоўскім вулічным антыфашызме і фан-сектары ФК «Львоў». Амаль усе ў аддзяленні былі з гэтай тусоўкі.
Служылі мы разам нядоўга, праз паўтара месяца вайсковая бюракратыя нас разлучыла. А мала ведаю пра далейшы баявы шлях хлопцаў, але Псіх і сястра Печенега трошкі пра яго ўзгадалі ў сваіх пастах.
Напэўна, апошні раз я бачыў іх напрыканцы вясны 2022 года. Нядаўна мы з Печенегам былі адначасова ў Кіеве, пісалі адзін аднаму, хацелі сустрэцца. Не выйшла. Цяпер ужо ніколі не выйдзе.
17 верасня 2025 года вайна забрала Печенега і Молота. Але мы яшчэ сустрэнемся ва ўтопіі.
З Печенегам я пазнаёміўся 7 сакавіка 2022 года ў Хэлме, каля самай польска-ўкраінскай мяжы. Мы ехалі ў адной машыне ва Украіну, нават не ўяўляючы, што нас чакае далей. Тады мяне ўразіла, як так малады хлопец так лёгка пакінуў мірнае еўрапейскае жыццё, каб ісці ваяваць. Пазней я даведаўся, што для яго вайна пачалася яшчэ ў 2014 годзе, на родным Данбасе. Многія яе жахі ён бачыў яшчэ тады.
У Абухаўскім 135-м ОБТРО, дзе ствараўся антыаўтарытарны ўзвод, мы з Печенегам трапілі ў адно аддзяленне. Там жа я пазнаёміўся і з Молотам. Яны былі старымі сябрамі, знаёмымі па львоўскім вулічным антыфашызме і фан-сектары ФК «Львоў». Амаль усе ў аддзяленні былі з гэтай тусоўкі.
Служылі мы разам нядоўга, праз паўтара месяца вайсковая бюракратыя нас разлучыла. А мала ведаю пра далейшы баявы шлях хлопцаў, але Псіх і сястра Печенега трошкі пра яго ўзгадалі ў сваіх пастах.
Напэўна, апошні раз я бачыў іх напрыканцы вясны 2022 года. Нядаўна мы з Печенегам былі адначасова ў Кіеве, пісалі адзін аднаму, хацелі сустрэцца. Не выйшла. Цяпер ужо ніколі не выйдзе.
17 верасня 2025 года вайна забрала Печенега і Молота. Але мы яшчэ сустрэнемся ва ўтопіі.
💔14❤4🫡3