Вічна слава.

Російські фашисти в Києві (!) з РДК напали на людину, що прийшла попрощатися з Чичканом. На що отримали відповідь

Активісти зробили по мотивам прощання з Чичканом.

Закинув тисячу. Як є можливість — теж закиньте, це корисна справа. Можу тільки побажати успіхів в діяльності, смілості, вдачі і сил.

Приветствую вас мои товарищи! Меня зовут Интерн, кто-то знает меня лично, кто-то лишь по наслышке. Для кого-то будет новостью, но я иду в Украинскую Добровольческую армию где нет денежного обеспечения. И я обращаюсь к вам с деликатной просьбой.

Так сложилось что в результате неорганизованности одного из моих товарищей, я не успел погасить задолженность, которая накопилась в результате простоя на моем месте работы. Как вы понимаете, никто не был намерен оплатить мне этот простой. Так или иначе, на данный момент сумма моей задолженности составляет 39 758 грн. 70 коп.

На данный момент запущен процесс моего увольнения с работы где я даже работая 2 смены к ряду на протяжении 2-х недель, не смогу заработать денег на его погашение и закрыть потребности своей семьи. По этому обращаюсь к вам с этой проблемой в надежде на помощь. Отчётность по погашению я конечно скину следующим сообщением. Благодарю за внимание!

Ссылка на банку:
https://send.monobank.ua/jar/78iwXSQZMm

Зі зʼїзду повстанців в Умані, 1919, як репортує Галицька газета «Стрілець»

Директорія знаходилась у вічному конфлікті між «парламентським» і «радянським» (не більшовицьким) баченням майбутньої політичної системи України

Українські січові стрільці, більшість партії соціалістів-революціонерів та повстанці вимагали перехід до радянської форми, тоді як соціал-демократи, соціал-федералісти та представники Західної України були прихильні до парламентської форми правління

Приходьте на лекцію і практику моєї знайомої. Дуже цікаво і круто!

Радикальна терапія: психологічна підтримка як колективна дія
Лекція інтерсекційної феміністки, засновниці груп психологічної самопідтримки Оксани Осадчук

🌱 Радикальна терапія — це психотерапевтична практика, що виникла на перетині лівого активізму, фемінізму та критичної психології. Вона виходить з переконання, що багато особистих труднощів — це не просто "внутрішні проблеми", а наслідки системних гноблень: капіталізму, патріархату, расизму, колоніалізму. Радикальна терапія не лікує людину "в ізоляції", а ставить у центрі спільноту, колективну рефлексію та підтримку.

🤝 Ця практика відкидає ієрархію "терапевт — клієнт" і натомість пропонує горизонтальні кола підтримки, де всі учасниці/ки є рівними і спільно працюють над осмисленням свого досвіду. Це емансипативна та політична форма терапії, яка не лише підтримує в особистих кризах, а й мобілізує на дії, зміни, солідарність.

Ключові принципи радикальної терапії:
☀️Горизонтальність — немає фігури "експерта", знання створюється спільно;
☀️Колективність — переживання висловлюються та переосмислюються в групі, що ділить спільний політичний і соціальний контекст;
☀️Політична свідомість — робота з травмою не відокремлюється від аналізу системи гноблення;
☀️Дія як зцілення — важливо не лише говорити, а й разом діяти: протестувати, творити, трансформувати.
☀️Безпека без патерналізму — підтримка вразливості без моралізування.

На лекції ви дізнаєтесь:
🌺Історію радикальної терапії (від праць "Red Therapy Collective" до сучасних активістських груп);
🌺Як виглядає коло радикальної терапії на практиці;
🌺Які виклики та ризики існують у горизонтальних терапевтичних процесах;
🌺Як адаптувати елементи радикальної терапії для феміністичних, ЛГБТК+ та анархістських спільнот в Україні.

Ця лекція буде корисна:
активіст(к)ам, які прагнуть створити безпечні простори взаємопідтримки;
психологиням та фасилітаторкам, що шукають емансипативні підходи;
усім, хто вірить, що "особисте — це політичне", а зцілення можливе лише разом.

Коли? 29.08.2025 о 17:00
Де? Київ, вул. Ярославська, 35а
Реєстрація за посиланням (онлайн та офлайн)

"Кожен чех то музикант, кожен росіян - то окупант"

21 серпня 1968 СРСР та його сателіти почали придушення "Празької весни"

У 1997 р. Лейбор мав свою найуспішнішу кампанію. Пісня "Може стати лише краще" стала символом переродження Лейбористської партії від "старої" сили минулого століття, обмеженої як орієнтацією на вузькі соціальні групи, так і нерозумінням нових підходів, старої лексикою і доктринерством, в стані ідеологічного занепаду і внутрішніх конфліктів; до партії, яка готова "зустріти нове століття". Лейбористи стали партією бритпопу, молоді, інклюзивності і вуличних мистецтв. Зі старих образів "переможного пролетаріату", з лейбористських плакатів тепер дивились яркі уорхоловські образи. Нову ідею розвитку країни за часів Лейбор називали "Крутою Британію".

Лейбор зміг розширити своє коло прихильників і об'єднати широку коаліцію за зміни зі свого боку. Проте, переможний уряд, хоч підвищив витрати на освіту і охорону здоров'я, загалом знаменував відхід від лівої політики на користь центристської, а разом з собою, приніс повний розгром старим лівим. Сприйняття блейристського Лейбор зайняло міцну асоціацію зі "зрадою лівих ідеалів" — що, в цілому, відповідало правді. Проте, як відповідь на адаптацію, вміння пристосуватися, та рухатися в нього із часом, старі ліві, занепадаючи, все більше змикали ранги, закривалися у собі і відходили до звичних елементів своєї ідентичності 20-го століття. Чим менш популярним ставали нецентристські ліві, тим більше своєю захисною стратегією вони вибирали замкнутість — у соціальних групах, теоріях, кампаніях — і тим більше вони провалювались на політично-електоральній арені. Поки новий лейбор співав — може стати лише краще — підкреслюючи надії на зміни і світлі надії, старий перевинайшов для себе пісню "Червоний стяг" — що підкреслює жертвенність, замкненність і спільну солідарність в умовах жорстокого світу.

Таким чином, праве, центристське крило Лейбористів змогло ухопити настрій епохи, й принести Лейбористам фундаментальну перемогу; проте відмовившись від основних ідейних цінностей, вони не реалізували партійний ідеал, і не виправдали надії на уряд (одночасно зістохнувшись з новим світом терористичних атак і економічних криз, на які не мали відповіді); ліве крило, зберігши ідеали, замкнулось в собі і чим більш їх опоненти ставали популярними, намагались зберегти пуризм, заповіті і стару ідентичність, запираючись в неймовірно токсичному циклі самознищення і деградації.

Наразі, ми живемо у світі, де обидві візії програли. Проте, з новим часом з'являються і нові можливості — критично переглянути програвші підходи, бути готовим змінюватися і бути відкритим до майбутнього, до молоді, і до нових поколінь і підходів, будувати широки, інклюзивні коаліції. Одночасно, безкомпромісно слідуючи егалітарним політикам.

Ось він, високо над нами
Стяг, освячений в боях!..
Гей, хто з нами, не з рабами,
Хто стоптав ганебний страх, —
Станьмо вкупі й за Вкраїну
Биймось, биймось до загину!

Глянь, написано на йому:
Воля — сонце! Волі нам!
Воля духові людському
І робітницьким рукам!
Вернем волю на Вкраїну, —
Биймось, биймось до загину!

Ось він кличе, ось він має, —
Станьмо всі ми навкруги!
Грім і пекло не злякає,
Згинуть наші вороги!
Гей, за стяг наш, за Вкраїну!
Биймось, биймось до загину!

Борис Грінченко

Чим загрозлива втрата національної ідентичності? Етціоні Амтай

"Не можна нейтралізувати партикуляристські ефекти рідної мови. Мультикультуралісти правильно вказують, що закріпляти державну мову створює певну упередженість. Якщо мова є англійською, люди будуть більш схильні читати книги, журнали, слідувати за новинами та навіть мати певну прив'язаність з націями, основною мовою яких є англійська. На відміну від цього, якщо це французька, російська, китайська чи інша мова, їхні упередження йшла в інший напрямок. Отже, конфлікти над тим, яка мова повинна бути домінуючим можуть бути дуже емоційними і при нагоді насильницьким. Спроби нейтралізувати це питання, наприклад як наявність двох або більше мов спільно (наприклад, як це було зроблено в Канаді та в Швейцарії) все ще залишає певну упередженість (через ті мови, які не обрані) і, як правило, не працює, оскільки одна мова залишається домінуючою (наприклад, англійською мовою в Канаді і німецька в Швейцарії). Коротше кажучи, права членів меншин можуть повністю бути захищенні, проте з емпіричної точки зору певне упередження поняття загального благу, пов'язане з національною спільнотою, не може бути відміненим.

Хоча національний етос може бути ослаблений певною мірою і це може навіть мати позитивний ефект (наприклад, коли націоналізм зменшується), а національні цінності розширені, враховуючи інтереси і культури меншин, проте, якщо національний етос надто ослаблений - народ, як громада, втратить спроможність забезпечити людський розвиток і добробут.

Гори емпіричних даних - нещодавно розглянуті та доповнених Робертом Путнам та Френсісом Фукуямою, і задовго до них Робертом Беллом, як і десятками інших соціологів - показують, що коли ідентичність спільноти слабка або відсутня, стан людей значним чином погіршується фізично та психологічно. Відсутність обов'язків і зв'язків перед спільнотою змушує людей відчувати себе відстороненими, відчуженими та безсилими. Такий дефіцит громади приводить до антисоціальної і замкнутої поведінки. Для сотен мільйонів людей нації є головним джерелом колективної об'єднуючої ідентичності.

Як громади і національна ідентичність зменшують необхідність в агресивному державному контролі?

Громади, що важливо, також надають неформальний соціальний контроль, який посилює моральні зобов'язання їх членів і, в свою чергу добровільний соціальний порядок. Найефективніший спосіб посилення норм поведінки - ґрунтується на тому, що люди мають сильну потребу в постійному позитивному зв'язку з іншими, постійне прийняття з боку інших, особливо від тих, з ким вони мають ефектні зв’язки прихильності. (Вронг, 1994).

Таким чином, громади можуть зміцнити дотримання соціальних норм. Комунітаристи (прихильники аналізу, що починається зі спільнот, і через спільноту і співзалежність аналізувати соціальні зв'язки і становлення індивіда, а не через окремих незалежних індивідів аналізувати становлення спільнот) бачать цю силу переконання як ключову функцію громад, частково тому, що це дозволяє зменшити насильницьку силу держави і замінити її неформальними зв'язками і соціальним контролем на основі моралі спільноти, щоб сприяти загальному благу.

Враховуючи, що національний етос допомагає підтримувати національну спільноту, це також допомагає підтримувати цей важливий елемент для розвитку і розквіту людини.

«Ми хочемо поставити за ідеологічну основу нової партії бажання Тараса Шевченка та його колег створити партію в формі Кирило-Мефодіївського братства, ми хочемо взяти на озброєння радикалізм Івана Франка і соціал-демократизм Лесі Українки. Ми хочемо взяти у свою програму і своє національне мислення, державні програми Михайла Драгоманова і Михайла Павлика, Володимира Винниченка і Михайла Грушевського... Ми будемо шукати в діяльності кожної партії, у тому числі і Комуністичної партії України, добрих намірів і добрих мотивів»

— Дмитро Павличко

Річ йде про період, коли серед членів Комуністичної Партії викристалізувалась національно-прихильні і демократичні кола. З них, 34 депутати Комуністичної Партії підписались під програмою лівої націонал-демократичної "Демократичної Партії України", також відомої як ДемПУ.