Винниченко — герой чи зрадник? ЧАСТИНА 2
Найдивніший період для Винниченка, це все-таки еміграція. Там Винниченко розривався посеред двох позицій. Позиції Грушевського — вертатися на Україну, домовлятися з більшовиками і робити те, що ми можемо внутрішньо. Умовно "внутрішня опозиція" — багато в чому дуже саможертвенна. На такий шлях стали багато культурних і політичних творців, і вони мали насправді дуже великий успіх. Це був реальний шлях спротиву, але він потребував визнання більшовиків і часто компроміси з совістю. Другий шлях — Позиція Шаповала, або ж "зовнішня опозиція" — це непримирима ворожда з більшовизмом і підготування революційної боротьби проти тюрми народів. Винниченко коливався між двома цими позиціями, і це призводило його до контроверсійних, взаємовиключних позицій. Така логіка його призвела і до того, що у 30-х він применшує Голодомор, і загалом скептичний до надсильної критики СРСР, а у 40-х він підтримує діяльність Української Повстанської Армії. В "Заповіті" — останньому значному політичному творі Винниченка, ми бачимо прихильність до двох політичних течій — ОУН(р) Василя Кука і УРДП Івана Багряного — за якими він бачить енергію і майбутнє. Обидві поділяли певну соціально-революційну програму. Молодих і енергійних він протиставляв споміркованим "старим" лівим — УНР в екзилі, Ісаку Мазепі і "петлюрівцям"
І власне, такий є політичний нащадок Винниченка. Він був геніальним письменником, напевно, найкращим українським письменником двадцятого століття, точно найпопулярнішим і неймовірно талановитим, але власне і політичний нащадок революційного провідника заслуговує уваги. Цей пост я пишу як людина, яка загалом стоїть по інший бік, критичний до Винниченка, не поділяючи значну частину його аналізів і думок. Проте оцінка і історична робота потребує чесності. За подальшим, посилаю до Костюка — партизана УПА і співзасновника УРДП, відомого дослідника Винниченка, де він послідовно розбирає всі міфи щодо такої комплексної і важливої персони.
Найдивніший період для Винниченка, це все-таки еміграція. Там Винниченко розривався посеред двох позицій. Позиції Грушевського — вертатися на Україну, домовлятися з більшовиками і робити те, що ми можемо внутрішньо. Умовно "внутрішня опозиція" — багато в чому дуже саможертвенна. На такий шлях стали багато культурних і політичних творців, і вони мали насправді дуже великий успіх. Це був реальний шлях спротиву, але він потребував визнання більшовиків і часто компроміси з совістю. Другий шлях — Позиція Шаповала, або ж "зовнішня опозиція" — це непримирима ворожда з більшовизмом і підготування революційної боротьби проти тюрми народів. Винниченко коливався між двома цими позиціями, і це призводило його до контроверсійних, взаємовиключних позицій. Така логіка його призвела і до того, що у 30-х він применшує Голодомор, і загалом скептичний до надсильної критики СРСР, а у 40-х він підтримує діяльність Української Повстанської Армії. В "Заповіті" — останньому значному політичному творі Винниченка, ми бачимо прихильність до двох політичних течій — ОУН(р) Василя Кука і УРДП Івана Багряного — за якими він бачить енергію і майбутнє. Обидві поділяли певну соціально-революційну програму. Молодих і енергійних він протиставляв споміркованим "старим" лівим — УНР в екзилі, Ісаку Мазепі і "петлюрівцям"
І власне, такий є політичний нащадок Винниченка. Він був геніальним письменником, напевно, найкращим українським письменником двадцятого століття, точно найпопулярнішим і неймовірно талановитим, але власне і політичний нащадок революційного провідника заслуговує уваги. Цей пост я пишу як людина, яка загалом стоїть по інший бік, критичний до Винниченка, не поділяючи значну частину його аналізів і думок. Проте оцінка і історична робота потребує чесності. За подальшим, посилаю до Костюка — партизана УПА і співзасновника УРДП, відомого дослідника Винниченка, де він послідовно розбирає всі міфи щодо такої комплексної і важливої персони.
❤5👍3🔥1
Мета наших зусиль […] полягає у створенні загальної соціальної організації, кінцевою метою якої буде [добробут] людства, а відправною точкою – країна. Ми вважаємо, що ці два поняття (служба держав, країн на людське, загальнолюдське благо — моя примітка) потрібно узгодити в рамках європейської системи, як і дві складові – індивід та асоціація – в межах кожної держави. Це справжня проблема, вирішення якої шукає дев'ятнадцяте століття».
— Джузеппе Мадзіні, італійський націоналіст-республіканець, єврофедераліст і лівий революціонер
— Джузеппе Мадзіні, італійський націоналіст-республіканець, єврофедераліст і лівий революціонер
❤4🥰2
Читаю зараз книжку про історію Соціал-демократичної партії Німеччини, напевно найбільш впливової і сильної демократично-лівої організації за історію, а саме її період з 1928 по 1933. Умовно, чотири роки від мільйонної правлячої партії і до нацистської диктатури. Неймовірно цікаво загалом. Але найбільш мене зацікавило ось це:
"З різних політичні тенденції в СДПН, "неоревізіоністи" найменш зручно вписуються в довоєнний політичний поділ на лівих і правих партії. Неоревізіоністи слідували за Бернштейном у своєму прагненні позбутися деяких застарілих марксистських тез і припущень, вони визнавали центральну важливість етично-політичних міркувань. На відміну від Бернштейна, однак, вони розглядали патріотизм [на основі громадських ідеалів Веймарської Республіки] як потенційно позитивну, інтегративну політичну силу. Молодші "неоревізіоністи" також були вражені антиматеріалістичним соціалізмом, окресленим бельгійським лівим активістом Хендріком де Маном у "Психології соціалізму" (1926), книга, засуджена класичними марксистами. Ці ревізіоністи поділяли з молодшими лівими переконанням, що соціалізм - це "питання серця" як мінімум настільки ж, наскільки і теорії (якщо не більше), і разом з лівою фракцією закликали до розширення внутрішньопартійної демократії. Проте головною характеристикою фракції перш за все, була войовнича прихильність республіканській ідеології. "Неоревізіоністи" пристрасно аргументували політичне значення таких символічних питань, як, наприклад, кольори прапора. Вони називали себе "ласальянцями" і часто посилались на спадок Французької революції".
"З різних політичні тенденції в СДПН, "неоревізіоністи" найменш зручно вписуються в довоєнний політичний поділ на лівих і правих партії. Неоревізіоністи слідували за Бернштейном у своєму прагненні позбутися деяких застарілих марксистських тез і припущень, вони визнавали центральну важливість етично-політичних міркувань. На відміну від Бернштейна, однак, вони розглядали патріотизм [на основі громадських ідеалів Веймарської Республіки] як потенційно позитивну, інтегративну політичну силу. Молодші "неоревізіоністи" також були вражені антиматеріалістичним соціалізмом, окресленим бельгійським лівим активістом Хендріком де Маном у "Психології соціалізму" (1926), книга, засуджена класичними марксистами. Ці ревізіоністи поділяли з молодшими лівими переконанням, що соціалізм - це "питання серця" як мінімум настільки ж, наскільки і теорії (якщо не більше), і разом з лівою фракцією закликали до розширення внутрішньопартійної демократії. Проте головною характеристикою фракції перш за все, була войовнича прихильність республіканській ідеології. "Неоревізіоністи" пристрасно аргументували політичне значення таких символічних питань, як, наприклад, кольори прапора. Вони називали себе "ласальянцями" і часто посилались на спадок Французької революції".
❤4❤🔥3
Forwarded from Спільне | Commons
🧑🔧 Ви ремонтуєте свої ґаджети чи купуєте нові?
Найчастіше ми просто позбавлені цього вибору. Адже великий бізнес створює барʼєри для можливості ремонту: відсутність інструкцій, запчастин та інструментів змушує нас купувати нове, навіть коли старе можна полагодити.
💡 Проте, згідно з дослідженнями, багато людей готові витратити час на ремонт, аби не викидати старі, ще цілком працездатні прилади.
У новій статті читайте про важливість права на ремонт, історію руху за нього та те, як він може змінити нашу взаємодію зі світом електроніки. Зокрема, ви дізнаєтесь:
▪️ чому нам потрібно право на ремонт;
▪️ як технологічні гіганти перешкоджають ремонту та змушують нас витрачати більше грошей;
▪️ як рух за право на ремонт допомагає долати екологічні та соціальні виклики.
У статті автор також обговорює потенціал розвитку ремонтних майстерень в Україні та те, як такий підхід може стати осердям нашої інноваційної економіки.
Читайте матеріал і приєднуйтеся до руху, який змінює правила гри у світі технологій.
Найчастіше ми просто позбавлені цього вибору. Адже великий бізнес створює барʼєри для можливості ремонту: відсутність інструкцій, запчастин та інструментів змушує нас купувати нове, навіть коли старе можна полагодити.
💡 Проте, згідно з дослідженнями, багато людей готові витратити час на ремонт, аби не викидати старі, ще цілком працездатні прилади.
У новій статті читайте про важливість права на ремонт, історію руху за нього та те, як він може змінити нашу взаємодію зі світом електроніки. Зокрема, ви дізнаєтесь:
▪️ чому нам потрібно право на ремонт;
▪️ як технологічні гіганти перешкоджають ремонту та змушують нас витрачати більше грошей;
▪️ як рух за право на ремонт допомагає долати екологічні та соціальні виклики.
У статті автор також обговорює потенціал розвитку ремонтних майстерень в Україні та те, як такий підхід може стати осердям нашої інноваційної економіки.
Читайте матеріал і приєднуйтеся до руху, який змінює правила гри у світі технологій.
Спільне
Повернімо контроль над нашими ґаджетами: право на ремонт як шанс для України?
Чому право на ремонт потрібно захищати, хто проти нього лобіює та чому воно є важливим для повоєнної України
❤5❤🔥2👍2
Домашні працівники: кого до них відносять та як ці люди мають бути оформлені. Наскільки законодавчо врегульованою є в Україні праця домашніх працівників? Яким має бути трудовий договір з домашніми працівниками? Гість — Георгій Сандул, юрист, директор Громадської організації "Трудові ініціативи".
Посилання
Посилання
❤2💘2👍1
Кажуть про безпрецедентне зростання останніх років що неправда). Проте постає питання: зростання для кого? Хто отримує вигоду від благ індустріального суспільства, і тих виробництв і технологій, що будувались і розвивались поколіннями?
Відповідь проста — 1% населення людства.
1% володіє 54% доходів від економічного зростання. 5% володіло 70%.
Ось графік, які категорії людства найбільше отримали через розвиток неоліберального капіталізму, згідно нових досліджень.
Відповідь проста — 1% населення людства.
1% володіє 54% доходів від економічного зростання. 5% володіло 70%.
Ось графік, які категорії людства найбільше отримали через розвиток неоліберального капіталізму, згідно нових досліджень.
👍11❤2🔥1🥰1
Республіка — прогресивний журнал противників олігархії і несвобод.
Запрошую всіх — активістів, молодих авторів, академіків-дослідників, профспілкових та інших діячів — писати матеріали та блоги.
За пропозиціями пишіть мені чи в коментарі
(PS сайт ще в процесі створення, це не фінальна версія)
https://respublica.social/
Запрошую всіх — активістів, молодих авторів, академіків-дослідників, профспілкових та інших діячів — писати матеріали та блоги.
За пропозиціями пишіть мені чи в коментарі
(PS сайт ще в процесі створення, це не фінальна версія)
https://respublica.social/
Res Publica
Те, що належить людям
💘6👍3
Я думав про щось схоже. Звичайно, не «проамериканська», але все ж, українська ідентичність повʼязана з громадськими протестами, саме там ми бачимо цитати Чорновола, громадський дух, залучення, участь. Зараз, по суті, неорганізовані протестуючи і армія — два основних націєтворчих чинника, що формують нашу ідентичність.
❤12
Forwarded from ✙ Передостання інстанція ✙
Маю гіпотезу. Якщо пам'ятаєте, нам нещодавно грозили, що росіяни обов'язково скористаються масовими протестами в Україні для своїх цілей. У протестах проти корупції в них буквально нема на кого вийти — демократичні активісти обачні й медійно грамотні.
Але головним чином росіяни ненавидять цих активістів, як ідеологічно ворожих, бо вони не можуть визнати, що українські свідомі громадяни обрали для себе сторону НАБУ і САП, які сам Путін визначив як органи «зовнішнього управління».
Визнавати, що український народ ще більш проамериканський, ніж злочинна нацистська хунта Зеленського, їм не подобається. Бо «справжні українці» — це віряни в УПЦ, котрі за дружбу з Росією, а НАБУ і САП для них — богопротивна содомія.
До того ж демократичну публіку важко підняти на зраду — вона вміє читати, має певний рівень медійної грамотності й апріорі налаштована україноцентрично. Її протест росіянам головним чином незрозумілий, бо не несе користі з точки зору впливу.
Кого вони можуть підняти — це спільноти свідомих ухилянтів, тих, хто не має відчуття своєї сторони в російсько-українській війні. Їм наплювати на долю України, бо далі своєї містечкової бульбашка вони здебільшого не мислять, і не можуть осягнути, що означатиме перемога Росії.
Їм сказали, що все буде як раніше, вони й повірили, бо деталі зрозуміти складно, та й не дуже хочеться, насправді. Бо їх спонукає почуття образи — мейнстрім говорить дуже складно, його цінності — надто абстрактні, а вимоги — не для «маленьких людей».
Якась свобода, якийсь громадський обов'язок, а вони просто хочуть жити як раніше. От таку публіку можна підняти не просто на заколот проти мобілізації, а й проти демократичних активістів.
Будь-яка політична робота природним чином створює осад, в якому копирасаються викинуті на узбіччя. І саме цей осад — поживне середовище для російської ідеології та агентурної роботи.
Але головним чином росіяни ненавидять цих активістів, як ідеологічно ворожих, бо вони не можуть визнати, що українські свідомі громадяни обрали для себе сторону НАБУ і САП, які сам Путін визначив як органи «зовнішнього управління».
Визнавати, що український народ ще більш проамериканський, ніж злочинна нацистська хунта Зеленського, їм не подобається. Бо «справжні українці» — це віряни в УПЦ, котрі за дружбу з Росією, а НАБУ і САП для них — богопротивна содомія.
До того ж демократичну публіку важко підняти на зраду — вона вміє читати, має певний рівень медійної грамотності й апріорі налаштована україноцентрично. Її протест росіянам головним чином незрозумілий, бо не несе користі з точки зору впливу.
Кого вони можуть підняти — це спільноти свідомих ухилянтів, тих, хто не має відчуття своєї сторони в російсько-українській війні. Їм наплювати на долю України, бо далі своєї містечкової бульбашка вони здебільшого не мислять, і не можуть осягнути, що означатиме перемога Росії.
Їм сказали, що все буде як раніше, вони й повірили, бо деталі зрозуміти складно, та й не дуже хочеться, насправді. Бо їх спонукає почуття образи — мейнстрім говорить дуже складно, його цінності — надто абстрактні, а вимоги — не для «маленьких людей».
Якась свобода, якийсь громадський обов'язок, а вони просто хочуть жити як раніше. От таку публіку можна підняти не просто на заколот проти мобілізації, а й проти демократичних активістів.
Будь-яка політична робота природним чином створює осад, в якому копирасаються викинуті на узбіччя. І саме цей осад — поживне середовище для російської ідеології та агентурної роботи.
👍7❤2🔥1
Твіттерські тренди: назвіть будь-яку історичну подію чи персоналію і я скажу вам свою думку про неї
❤6
Це велика ганьба, наскільки забутий соціалістичний сіонізм був, особливо його так звані "арабофільські" фракції. Ті, хто працювали на створення держави чи автономії Ізраїлю у Палестині, до і після 1948 р., а потім, меншість, що змогла виступити проти жахливих чисток 1948 р., навіть на хвилі всезагального патріотизму і арабофобії. Багато членів таких фракцій вийшли з теренів України.
Так само, прозраїльський арабізм, арабський націоналізм та більш партикулястські республіканські, соціалістичні та націоналістичні палестинські групи (які не обов'язково були панарабістськими) також забуті.
Безтактно говорити про таке, поки геноцид у Газі триває, і я це визнаю. Це не заклик "ладити", а скоріше зазначення, що ексклюзивний сіонізм та антисіонізм не були єдиними двома ідеологічними позиціями в регіоні.
Так само, прозраїльський арабізм, арабський націоналізм та більш партикулястські республіканські, соціалістичні та націоналістичні палестинські групи (які не обов'язково були панарабістськими) також забуті.
Безтактно говорити про таке, поки геноцид у Газі триває, і я це визнаю. Це не заклик "ладити", а скоріше зазначення, що ексклюзивний сіонізм та антисіонізм не були єдиними двома ідеологічними позиціями в регіоні.
❤14👍1
Forwarded from Колективи Солідарності • Solidarity Collectives
Збір на авто для бійців Інтернаціонального легіону
Після паузи повертаємось до зборів — цього разу із запитом від інтернаціональної групи, яка служить у складі ЗСУ. Це команда з досвідом дронової розвідки, яка працює на передовій і потребує авто для логістики та мобільності.
Самі бійці кажуть так:
“Всім міцного, панове! Ми — бійці Інтернаціонального легіону і хочемо звернутись до вас по допомогу. Потрібна простора робоча машина для нашої групи. Так сталося, що ми були в Україні, коли все почалося — і приєдналися до лав ЗСУ. Це дуже гарна країна й чудові люди. Ми приїхали сюди як туристи, працювали на різних роботах, а зараз займаємось дронами. У своїх країнах ми були частиною антифа-руху — саме через нього й познайомилися з українськими фанатами. Працювали на багатьох напрямках із різною зброєю.”
Ми шукаємо для них повнопривідний бус типу Volkswagen T5, здатний витримувати умови фронту.
Ціль збору — 430 000 гривень.
📦 Якщо маєте можливість — долучайтесь фінансово, поширте збір або підкажіть контакти на хорошу машину!
💳 Реквізити для донату:
🔗 Monobank: https://send.monobank.ua/jar/2XNcpsarog
💳 Номер картки: 4441 1111 2681 1581
🌍 PayPal: hellen.dombrovska@gmail.com
🎁 Серед усіх, хто задонатить 200 грн або суму кратну 200 через Монобанк, ми розіграємо футболку “Anarchy in Ukraine”!
Солідарність — наша зброя. Разом переможемо.
Після паузи повертаємось до зборів — цього разу із запитом від інтернаціональної групи, яка служить у складі ЗСУ. Це команда з досвідом дронової розвідки, яка працює на передовій і потребує авто для логістики та мобільності.
Самі бійці кажуть так:
“Всім міцного, панове! Ми — бійці Інтернаціонального легіону і хочемо звернутись до вас по допомогу. Потрібна простора робоча машина для нашої групи. Так сталося, що ми були в Україні, коли все почалося — і приєдналися до лав ЗСУ. Це дуже гарна країна й чудові люди. Ми приїхали сюди як туристи, працювали на різних роботах, а зараз займаємось дронами. У своїх країнах ми були частиною антифа-руху — саме через нього й познайомилися з українськими фанатами. Працювали на багатьох напрямках із різною зброєю.”
Ми шукаємо для них повнопривідний бус типу Volkswagen T5, здатний витримувати умови фронту.
Ціль збору — 430 000 гривень.
📦 Якщо маєте можливість — долучайтесь фінансово, поширте збір або підкажіть контакти на хорошу машину!
💳 Реквізити для донату:
🔗 Monobank: https://send.monobank.ua/jar/2XNcpsarog
💳 Номер картки: 4441 1111 2681 1581
🌍 PayPal: hellen.dombrovska@gmail.com
🎁 Серед усіх, хто задонатить 200 грн або суму кратну 200 через Монобанк, ми розіграємо футболку “Anarchy in Ukraine”!
Солідарність — наша зброя. Разом переможемо.
❤🔥3❤2
Ліва жіноча зелена ініціатива "Розвій" випустила подкаст, де в тому числі брала мій коментар щодо історії кооперативного руху в Україні
Запрошую всіх ознайомитися з подкастом, який в другому епізоді розбирає аспекти Зеленої відбудови
Запрошую всіх ознайомитися з подкастом, який в другому епізоді розбирає аспекти Зеленої відбудови
YouTube
Кого зачепить перехід до ЗЕЛЕНОЇ економіки? | ДЕ РОСТЕ МАЙБУТНЄ #2
Світ дедалі активніше переходить на сталі та екологічні практики. Проте такі зміни, як і будь-які, призводять до нових викликів. У другому епізоді поговоримо про те, як зробити відбудову України справедливою для всіх, що буде з шахтарськими містами, як з’являються…
❤8👍2👌1😭1
Forwarded from Левченко
Партія Народовладдя взяла участь у конференції, організованій данською державною організацією "Данський інститут для розвитку партій та демократії".
Нещодавно в Києві відбулася дводенна конференція організації, створеної урядом Данії - "Данським інститутом для розвитку партій та демократії" (DIPD). Основна тема заходу - політичне майбутнє України в контексті розвитку справжніх політичних партій в Україні. В цьому питанні наші данські друзі є ковтком свіжого повітря, адже все, над впровадженням чого ми працюємо в Україні: політична культура фінансування своїх партій народом, активна участь широких мас у розбудові політичних організацій та їх демократичне управління без такого звичного для України олігархічного "вождизму" - все це працює та розвивається в Данії вже понад сто років.
Данські політики, щиро бажаючи допомогти Україні, на своєму досвіді розуміють, що побудова розвиненої, соціально-справедливої та міцної країни можливо виключно через шлях розбудови громадянами своїх - справді народних партій, які представлятимуть інтереси широких мас.
Основними промовцями на цьому заході були представники данських парламентських партій, які направили на конференцію суттєву делегацію. На запрошення данців, на цій конференції також виступали й представники Народовладдя - голова партії, члени Політради Прохор Антоненко, Олександр Сапега та Олег Симороз.
Було дуже приємно, що наші такі незвичні поки що для українських реалій принципи політичної роботи, на яких 5 років тому й була заснована партія Народовладдя, повністю збігаються з досвідом розвитку демократії у скандинавській країні, яка стабільно посідає перші місця в рейтингах найщасливіших країн світу.
Багато говорили про фінансування українських партій, використовуючи конкретні цифри з партійних звітів Національному агентству з питань запобігання корупції. Нам вдалося донести нашим данським друзям, що в Україні вже є справді народна партія, яка фінансується виключно внесками українського народу. Так, ми поки що на початку нашого шляху, але ми переконані, що лише таким чином український народ зможе мати гідне майбутнє, тож ми непохитно впроваджуємо в Україні цю модель розвинутих демократичних країн, яка є настільки звичною для Данії. Розповіли й про навмисні перепони, які олігархія прописує в українському законодавстві аби максимально ускладнити цей шлях. Великою проблемою є й відсутність в Україні сталої культури підтримки політичних партій та популяризації цього серед суспільства. Але, попри все, ми це активно впроваджуємо, тож показали нашим данським друзям унікальну для українських партій систему, яку ми створили на нашому сайті, щоб люди могли підписуватися на автоматичні щомісячні внески на підтримку нашої організації.
У своєму виступі я відповів на відверту брехню представників українських олігархічних політичних проектів, які розповідали данцям, що у них є "тисячі членів" їхніх партій:
«Так звані "парламентські партії", які називають себе "великими партіями", в реальності є лише олігархічними проектами і для цього достатньо зайти на сайт НАЗК, подивитися на їхні "нулі" у звітах, там де мали б бути внески членів партії. За перший квартал 2025 року 73% всіх внесків на всі політичні партії України - це партія Народовладдя. Саме це чітко вказує на те, хто реальна партія, а хто олігархічний бізнес-проект.»
При цьому представники української влади на цьому заході говорили про законодавчі зміни, які вони планують щодо діяльності партій та їх участі у майбутніх післявоєнних виборах. Ними було озвучено масу антидемократичних ініціатив, які ще більш ускладнять розвиток справжніх партій та демократії в Україні. Ми на це реагували прямо під час конференції але також підготуємо офіційні заперечення, які надамо нашим європейським партнерам.
Продовження 👇🏻
Нещодавно в Києві відбулася дводенна конференція організації, створеної урядом Данії - "Данським інститутом для розвитку партій та демократії" (DIPD). Основна тема заходу - політичне майбутнє України в контексті розвитку справжніх політичних партій в Україні. В цьому питанні наші данські друзі є ковтком свіжого повітря, адже все, над впровадженням чого ми працюємо в Україні: політична культура фінансування своїх партій народом, активна участь широких мас у розбудові політичних організацій та їх демократичне управління без такого звичного для України олігархічного "вождизму" - все це працює та розвивається в Данії вже понад сто років.
Данські політики, щиро бажаючи допомогти Україні, на своєму досвіді розуміють, що побудова розвиненої, соціально-справедливої та міцної країни можливо виключно через шлях розбудови громадянами своїх - справді народних партій, які представлятимуть інтереси широких мас.
Основними промовцями на цьому заході були представники данських парламентських партій, які направили на конференцію суттєву делегацію. На запрошення данців, на цій конференції також виступали й представники Народовладдя - голова партії, члени Політради Прохор Антоненко, Олександр Сапега та Олег Симороз.
Було дуже приємно, що наші такі незвичні поки що для українських реалій принципи політичної роботи, на яких 5 років тому й була заснована партія Народовладдя, повністю збігаються з досвідом розвитку демократії у скандинавській країні, яка стабільно посідає перші місця в рейтингах найщасливіших країн світу.
Багато говорили про фінансування українських партій, використовуючи конкретні цифри з партійних звітів Національному агентству з питань запобігання корупції. Нам вдалося донести нашим данським друзям, що в Україні вже є справді народна партія, яка фінансується виключно внесками українського народу. Так, ми поки що на початку нашого шляху, але ми переконані, що лише таким чином український народ зможе мати гідне майбутнє, тож ми непохитно впроваджуємо в Україні цю модель розвинутих демократичних країн, яка є настільки звичною для Данії. Розповіли й про навмисні перепони, які олігархія прописує в українському законодавстві аби максимально ускладнити цей шлях. Великою проблемою є й відсутність в Україні сталої культури підтримки політичних партій та популяризації цього серед суспільства. Але, попри все, ми це активно впроваджуємо, тож показали нашим данським друзям унікальну для українських партій систему, яку ми створили на нашому сайті, щоб люди могли підписуватися на автоматичні щомісячні внески на підтримку нашої організації.
У своєму виступі я відповів на відверту брехню представників українських олігархічних політичних проектів, які розповідали данцям, що у них є "тисячі членів" їхніх партій:
«Так звані "парламентські партії", які називають себе "великими партіями", в реальності є лише олігархічними проектами і для цього достатньо зайти на сайт НАЗК, подивитися на їхні "нулі" у звітах, там де мали б бути внески членів партії. За перший квартал 2025 року 73% всіх внесків на всі політичні партії України - це партія Народовладдя. Саме це чітко вказує на те, хто реальна партія, а хто олігархічний бізнес-проект.»
При цьому представники української влади на цьому заході говорили про законодавчі зміни, які вони планують щодо діяльності партій та їх участі у майбутніх післявоєнних виборах. Ними було озвучено масу антидемократичних ініціатив, які ще більш ускладнять розвиток справжніх партій та демократії в Україні. Ми на це реагували прямо під час конференції але також підготуємо офіційні заперечення, які надамо нашим європейським партнерам.
Продовження 👇🏻
❤7👍3💯1
Неймовірно приємно бачити, коли молоді студенти посилаються на мої публікації.
Відчуття, що таки зайнятий чимось корисним, і що те, що робиш і пишеш — не дарма
Відчуття, що таки зайнятий чимось корисним, і що те, що робиш і пишеш — не дарма
🔥14❤6