А людина починалася саме із сорому — без нього і її нема. Втрачено соціальний сором (сором за те, що ти розкошуєш, а інший бідує), втрачено такт у самоствердженні (безмежне бахвальство статками і маєтками серед зірок культури). Таким чином починає торжествувати безсоромність.


Іван Дзюба

Потрохи працюємо над медіа, ще все дуже в процесі - поки збираємо гроші на дизайн і сайт, оплатили вже готову тему як тимчасовий варіант.

А я тим часом публікую першу статтю на Республіці!

І хоч сайт ще недороблений, ми вже відкриті для статей і блогів.

https://respublica.social/disidientskii-sotsializm-proghrama-ukrayinskoyi-partiyi-diemokratichnogho-sotsializmu-i-dierzhavnoyi-niezaliezhnosti-iuriia-badzo

Формула в мене була готова: гуманізм, патріотизм, демократія, соціалізм. Саме в такій послідовності, це суттєво, наголосив я

Дисидентський соціалізм Юрія Бадзьо. Як дисиденти бачили Україну після розвалу СРСР?

https://respublica.social/disidientskii-sotsializm-proghrama-ukrayinskoyi-partiyi-diemokratichnogho-sotsializmu-i-dierzhavnoyi-niezaliezhnosti-iuriia-badzo

Одна з найцікавіших організацій дисидентів (1972-73) — Спілка української молоді Галичини — представляла тренд, що міцно засів на заході України — поєднання соціально-демократичної ідеології пізньої УПА і демократичного соціалізму чи єврокомунізму. Члени спілки вважали, що майбутнє України у відновленні УНР — соціальної республіки, і побудови співдружності східноєвропейських держав на соціально-демократичних засадах.

Самі члени спілки вважали себе соціалістами і наслідниками справи УПА.

Це було не дивиною, а тенденцією — всі організації, що наслідували пізню УПА, перейняли її соціалістично-демократичну програму. Нагадую, що самі члени ОУН(р) мали дискусії щодо перейменування своєї організації у "ОУН: Незалежність, соціалізм, демократія"

Здається, слово «лівак» стало в Україні синонімом слова «свідомий громадянин». Зараз противники антикорупційних інституцій називають всіх своїх опонентів ліваками і ділять світ на дві категорії людей: ті, які помогають їм знаходитися у владі і займатися корупцією, і «ліваки». Очевидно, якою великою похвалою для активіста тепер означає те «лівак» від роздратованої влади.

Деякі наші ліваки, які організовують акції за НАБУ, не розуміють, чим психопатія відрізняється від РАС. То чи розбираються вони в НАБУ і САП? Абревіатури — це складно 👀

#новинки_2025

Сьогодні День скорботи та вшанування пам'яті захисників і захисниць України, добровольців і цивільних людей, які були страчені, закатовані або загинули у полоні

28 липня стало цим днем не випадково: в ніч з 28 на 29 липня росіяни в окупованій Оленівці підірвали бараки, де утримували полонених захисників "Азовсталі"

Тому не можу не згадати про книгу, яка скоро вийде у видавництві The Ukrainians Media Publishing
📖 Оленівка. Злочин. Пам’ять. Поламана система

Ця книга — не лише меморіал загиблим, а й хронологія злочину: що сталося в «бараці 200», — у детальних спогадах азовців, які вціліли і яких повернули в Україну; яка ситуація із розслідуванням; як упродовж XX століття міжнародна спільнота удосконалювала правила ведення війни і як міжнародне гуманітарне право, покликане зробити війну чесною і захистити тих, хто не може чинити спротиву, допускає російські військові злочини проти України й українців.

Ось посилання на книгу, бо там є ознайомчий фрагмент та фото кількох розворотів книги

Коли Америка давала величезні суми Чан-Кай-Шекові й не поставила своїх комісарів для контролі над витратами та навіть не вимагала зміни хабарницької системи китайського уряду, то вина за це недбальство падає таки в першу чергу на американський уряд.

Генерал Маршал був довший час у Китаї, нарікав на реакційний уряд Чан-Кай-Шека, на хабарництво, але не поставив руба питання про зміну політики в Китаї. Адже відомо, що китайські комуністи повели селян за собою тим, що пообіцяли їм земельну реформу.

Така сама картина в Кореї: На півночі країни комуністи провели радикальну земельну реформу, а в південній частині, що була під впливом американців, все лишилося по старому. Тому виходить так, що південні корейці неохоче б'ються за "буржуазну владу" і навіть переходять на бік комуністів.

Панас Феденко, 1950 р.

Сталін має велику спокусу перед собою. Бог війни Марс показує советському диктато рові безборонні багаті землі і спокушає його рушити з своїми арміями на здобуття цих кра- ін. Але чи рішиться Сталін на таку авантюру?

Чи не ввижається «чудесному грузинові» тінь Гітлера, що мав у своїх руках Европу й частину Африки все ж програв війну? Не забуваймо, що большевики в політиці реалісти до цинізму: коли Сталін побачить, що перемога в війні не має гарантій на 100%, то знайде спосіб відступити на інші позиції і знову буде грати ролю «доброго миролюбця».

Однак є причини думати, що корейські події зробили безповоротний перелом у світовій політиці. Змагання в озброєнні між великодержавами ставить під удар соціяльний поступ у цілому світі. Напр., Англія мусить витрачати на військові потреби десяту частину свого бюджету. Також воєнні бюджети інших держав ростуть, і це ставить під велику загрозу соціяльні реформи і господарський розвиток найкультурніших країн світу.

Сміливо можна сказати: большевицька Москва своєю політикою стала найбільшим ворогом соціялістичної перебудови, що почалася в демократичних країнах Европи. Военні витрати виснажують народне господарство i неминуче будуть знижувати матеріяльний рівень життя широких народних мас. Тому, при всій глибокій миролюбності демократичних народів, у дальших военних перегонах може настати момент, коли мир буде задорогий.

Також воєнні знавці можуть сказати своє слово в рішальний момент, як у державах демократичних, так і в Сов. Союзі та в його сателітах. Коли буде ясно для західних великодержав, що Сталін може незабаром збільшити свій воєнний потенціял настільки, що матиме надію виграти війну, то відповідальні за долю вільного людства політичні провідники були б злочинцями, якби чекали, як віл обуха, нападу совєтської деспотії.

Ці факти показують усю трагічність ситуації, в якій перебуває теперішній світ: щоб забезпечити вільним народам свободу і мир, треба готуватися до найстрашнішої в світовій історії війни.

— Панас Феденко, співзасновник Української Соціалістичної Партії (1950 р.), український соціал-демократ

Відповідь на примітивну і лицемірну критику УНР з боку правих (яка зараз стала антиісторичним мейнстрімом від псевдоісториків і урядових пропагандистів) з боку видатного діяча УНР, Ісаака Мазепи, 1950 р.

Було б наївним самохвальством твердити, що українські соціялісти не мали помилок. Це тільки наші вороги демократії ведуть пропаганду, мовляв, вони все робили добре і мали прекрасну "ідеологію", але чомусь ніякої держави не збудували.

Слід пам'ятати, що Українська Народна Республіка, проголошена під проводом соціялістів, упала не в наслідок тих чи інших ідеологій та помилок, а через надзвичайно тяжкі обставини внутрішні й міжнародні того часу. Наприклад, Українська Народна Республіка в 1919 році мусіла вести боротьбу на всіх своїх кордонах, армія наша не мала зброї, постачання, медикаментів, не було ні одної держави в світі, що хотіла б бачити Україну вільною і незалежною. Утіхою для наших патріотів було, що в серпні 1919 року міжнародна Соціялістична Конференція в Люцерні ухвалила резолюцію прихильну до незалежної Української Народної Республіки, але в той час соціялістичні партії не мали великого впливу на політику західних великодержав. Вінстон Черчіл і Жорж Клемансо помагали російській «білій» армії Денікіна.

В той час провідники на десять років пізніше створеної Організації Українських Націоналістів (Є. Коновалець, А. Мельник і ін.) вирішили, що дальша боротьба "безвиглядна". Тому вони не пішли в Зимовий Похід і виїхали за кордон. Не треба забувати, що теоретик націоналістичного фашизму Д. Донцов спокійно проживав за кордоном у той час, коли наш народ кривавився в тяжкій боротьбі за волю, головно під проводом українських соціялістів. Самі російські комуністи ствердили, що 1919 р. 80% усіх повстанських провідників на Україні належали до Української Партії Соціялістів Революціонерів. (Дело Украинской Партии Социалистов-Революционеров: Київ 1921).

— Ісаак Мазепа, "Вільне Слово", ч. 1 1950 р.

Важливий текст. Бо зараз пропаганда проти соціалістів йде одночасно як пропаганда проти УНР, і часто, показуючи себе патріотичною по формі, вона дуже глибоко антиукраїнська по суті — всі ці культи білим офіцерам і малоросам, якби ж вони тільки не були лівими, культ Бандери, замовчування злочинів і дій правих сил, тоді як утрування таких у лівих, занедбання і зневага спадщини українського визвольного руху 19-20 ст., намагання применшити і "відбілити" від соціалізму всіх впливових українських діячів, повністю втрачаючи сутність їх праці і зневажаючи їх думки і нащадок.

І на жаль, без опозиції до такого підходу, останнім урядам це вдалося надто легко. А за їхнім по суті знищенням історії на користь пропаганді, йде і деградація українського народу загалом, рівня дискусії, ідентичності, тощо. На жаль, це продовження традиції пропаганди в дусі "історії КПРС", від якої ми так і не звільнились. І тепер з назначенням голови УІНП абсолютного пройдисвіта, Алфьорова, така антиукраїнська тенденція тільки продовжиться.

​​Багато сучасних лівих символів беруть початок від Німецької лівиці. Такий символ як три стріли був придуманий російським соціал-демократичним емігрантом і популяризований соціал-демократичною парамілітарною організацією Залізний Фронт. Ніхто точно не знає, що значать три стріли, але одні з найпопулярніших інтерпретацій, це що вони означають "Силу, єдність, дисципліну", "Соціал-демократичну партію, профспілки", "політичну, економічну і фізичну силу робітничого класу". За оригінальним замислом, це були три стріли, що пронзали нацистські формування, але згодом і тут вони здобули новий сенс, у 1932 р. СДПН інтерпретували як направлені проти трьох ворогів демократії і свободи: монархістів, комуністів і нацистів, проти "Папена, Тельмана, Гітлера". В нас на території України символ використовувався німецькою соціал-демократією на підрумунській Буковині, та еміграційними організаціями, солідарними з СДПН.

Контроверсійним символом є два прапори і т. зв. антифашистська дія — організація прихильників тоталітарного режиму Сталіна. За головного ворога Антифашисти вважали соціал-демократів, яких вони називали "соціал-фашистами", а дестабілізацію, що приносила нацистська партія, вважали за позитивний внесок, який б послабив Веймарську республіку і дав можливість організувати сталіністську революцію. Деякі члени Антифашистської дії бачили більшу загрозу у нацистах, і вони кооперувалися з соціал-демократами, а деякі навпаки — і співпрацювали з нацистами. "Антифашисти" вважали "Соціалістів таким же противником, як Гітлера і Брюніга". Брюніг був політиком від партії Центра (і був передвісником неолібералізму). Антифашистська дія вважала необхідним за побудову однопартійного авангарду, і в залежності від її фракції, намагались співпрацювати або ж зі штрассеристським або лівоімперським крилом нацистів, або ж лівим крилом СДПН, Цікавим чином, деякі члени НСДАП були членами антифашистської дії.

Ось приклад використання "трьох стріл" на території України

Логотип соціал-демократичної партії німецької меншини в українському регіоні Буковина (тоді контрольована Румунією), січень 1936 року. На їхній тижневій газеті зображено символ Залізного фронту (три стріли) на знак антифашистської солідарності.

​​🚨 Всі на протест проти корупційного демаршу!

📍 Київ, площа Івана Франка, 3 (біля Театру ім. Франка)
🕢 Сьогодні о 19:30

🔥 Законопроєкт № 12414 — це спроба поставити НАБУ під контроль Генпрокурора, знищити незалежність антикорупційного слідства й узаконити вторгнення в житло без рішення суду. Це — удар по верховенству права.

😡 Зараз суспільство очікує ухвалення нового проєкту 13533, який частково скасовує шкідливі норми ухваленого 22 липня скандального документу. Але останні події засвідчили запит на радикалізацію боротьби проти підкупу чиновників надбагатіями. Ми не повинні мовчки спостерігати, як державний апарат стає інструментом відстоювання приватного інтересу!

👉 Виходьте сьогодні — покажіть, що країна належить не кланам, а народу!

📣 Наші вимоги:

🔹 незалежне антикорупційне слідство — ані міністри, ані очільники Офісу Президента не повинні почуватися безкарними;
🔹 ні — непрозорому ухваленню контраверсійних законів під прикриттям війни;
🔹 соціальна справедливість і відчуття гідності для всіх, а не дерегуляція і безкарність для «своїх».

🔥 Олігархи-паразити не дають народу жити!

В грецькій мові і в т. зв. «античному» республіканському розумінні, корупція це не взятки, а моральний занепад, відстороненість влади від людей. Для мислителів античного світу, а пізніше й для республіканців, головною проблемою корупції було і залишається виснаження ресурсів за рахунок громадянської чесноти та суспільного блага.

Тобто, корупція не визначалась легальність чи нелегальністю, а скоріше мало значення, схоже на нинішнє слово «корозія», «корозія інституцій», і все, що, тим чи інакшим методом концентрувало несправедливу кількість влади у елітах було корупцією. Таке більш ширше розуміння проблеми, дозволяє більш ефективно боротися з корупцією, коли знати, що корупція і нерівномірний розподіл влади — співзалежні.

В тексті є багато наївного, і відходячого від принципів розділення влади. Але загалом я думаю, що це чисто анархістські речі. Часто соціал-демократи, соціалісти, республіканці, погоджуються з аналізом анархістів, які хороші критики, але вважають свободу можливою лише через вільну і демократизовану державу, тоді як для анархістів сама держава дорівнює несвобода.

«Розвій» попросив в мене коментар про протести і молодь.

Весь пост можна подивитися за посиланням на інстаграм.
Підписуйтесь!

https://www.instagram.com/p/DMul4NKMa_P/?img_index=2&igsh=eHozMmExa3MyanIz

​​Володимир Винниченко — герой, чи зрадник? ЧАСТИНА 1

Два дні назад пройшла річниця Володимира Винниченка — видатного діяча української революції, автора більшості найважливіших її документів — в тому числі і універсалів, державний діяч. Він був провідним діячем Української Соціал-демократичної партії, і багато в чому, пульсом нації. Його твори були бестселером, а політичні вподобання — завжди знаходились близько до українського народу.

Винниченко в першу чергу практик і шукач істини. І на дорозі до "істини" він часто змінював позицію, адаптувався до ситуації, робив помилки і виправлявся. Через це, Винниченко був частково непослідовний, частково непередбачуваний. Але він був поважною людиною, яка могла об'єднати, і організувати навколо себе людей — і справді організувати — в партію. А ті люди, разом з Винниченком, ставали співорганізаторами української держави. Варто підкреслити, наскільки це великий організаційний і лідерський талант. Це було вміння взаємодіяти з різними фракціями і крилами, різними національностями і культурами, і в компромісах в деяких моментах, та безкомпромісності в інших, дозволило побудувати справді міцну Українську державу (зараз йдуть закиди, нібито УНР — це провал. Але планка для "не провалу" стоїть занадто велика — виграти війну з Росією, Польщею, Румунією, Францією і Угорщиною в найгірших умовах — після 3 років війни і в умовах голоду, епідемії і зубожіння, інонаціональних міст та ворожої бюрократії)

Винниченкові закидають "совєтофільство", тоді як він в будь-яких перемовинах з Росією найкраще відстоював інтереси України і жодного разу не зкомпромісував ними (на відміну від міфа про Винниченка, який ставив соціальне вище національного)

Про ставлення Винниченком "соціального" вище "національного" міфів багато. Насправді ж для Винниченка особливого протиріччя не було. Соціальна революція знаходила спільні інтереси між людьми, об'єднувало їх до спільної справи, давало спільний досвід — який якраз ставав запорукою до міцної національної самоідентифікації і формування національної свідомості. Історично, саме так нації і формувались, і саме соціальний характер Української революції зміг поставити Україну на світову мапу. Цим його підхід був одночасно і соціальним і національним. Проте ж, коли питання ставало рубом, Винниченко, в залежності від певної ситуації, вибирав пріоритети. Наприклад, М. Стахів зробив детальну розвідку спроб Винниченка налагодити відносини зі Скоропадським, де перший був готовий піти на уряд без соціалістів, за умови якщо Скоропадський піде на уряд без русофілів.

Винниченкові закидають опозицію у будівництві армії. Це найбільш абсурдний міф і наклеп, який можна було вигадати, так як, якщо казати про армію, дві людини були у її початків — Грушевський і Винниченко. Варто зазначити, що Винниченко вважав армію головним гарантом проти ворогів укр. держави і російського реваншу, Винниченко також був тим, хто тримав завжди поблизу Січових Стрільців і їх інтереси, і в тому числі він долучив до організації повстання Директорії С. Петлюру. Цікавим чином, до існування пейоративного "петлюрівці", українські війська і українців в цілому називали "винниченківцями". Основний конфлікт ж з Петлюрою був в тому, що Винниченко вважав Петлюру виновником безляддя і слабкості армії, а не в опозиції Винниченка до армії.

Коли УСДРП ділилась на праве і ліве крила, Винниченко підтримав т. зв. "праве" крило, яке виступало за парламентську владу і радянське самоврядування в регіонах, супроти "лівого", яке відстоювало владу рад і радянський конгрес як найвищий орган влади. А вже у еміграції, Винниченко займає протилежну позицію. Ці політичні коливання були частою характеристикою Винниченка, і загалом залежили від його аналізу ситуації на той чи інший момент, соціальних сил і вимог народа, партійних сил, і навіть того самого балансу між "соціальним" і "національним".

​​Винниченко — герой чи зрадник? ЧАСТИНА 2

Найдивніший період для Винниченка, це все-таки еміграція. Там Винниченко розривався посеред двох позицій. Позиції Грушевського — вертатися на Україну, домовлятися з більшовиками і робити те, що ми можемо внутрішньо. Умовно "внутрішня опозиція" — багато в чому дуже саможертвенна. На такий шлях стали багато культурних і політичних творців, і вони мали насправді дуже великий успіх. Це був реальний шлях спротиву, але він потребував визнання більшовиків і часто компроміси з совістю. Другий шлях — Позиція Шаповала, або ж "зовнішня опозиція" — це непримирима ворожда з більшовизмом і підготування революційної боротьби проти тюрми народів. Винниченко коливався між двома цими позиціями, і це призводило його до контроверсійних, взаємовиключних позицій. Така логіка його призвела і до того, що у 30-х він применшує Голодомор, і загалом скептичний до надсильної критики СРСР, а у 40-х він підтримує діяльність Української Повстанської Армії. В "Заповіті" — останньому значному політичному творі Винниченка, ми бачимо прихильність до двох політичних течій — ОУН(р) Василя Кука і УРДП Івана Багряного — за якими він бачить енергію і майбутнє. Обидві поділяли певну соціально-революційну програму. Молодих і енергійних він протиставляв споміркованим "старим" лівим — УНР в екзилі, Ісаку Мазепі і "петлюрівцям"

І власне, такий є політичний нащадок Винниченка. Він був геніальним письменником, напевно, найкращим українським письменником двадцятого століття, точно найпопулярнішим і неймовірно талановитим, але власне і політичний нащадок революційного провідника заслуговує уваги. Цей пост я пишу як людина, яка загалом стоїть по інший бік, критичний до Винниченка, не поділяючи значну частину його аналізів і думок. Проте оцінка і історична робота потребує чесності. За подальшим, посилаю до Костюка — партизана УПА і співзасновника УРДП, відомого дослідника Винниченка, де він послідовно розбирає всі міфи щодо такої комплексної і важливої персони.