🏳️‍🌈 70% опитаних українців визнають участь представників ЛГБТК спільноти у захисті країни та громадській діяльності

Окремо 63,3% респондентів погодилися, що партнери й партнерки загиблих військових з ЛГБТ+-спільноти мають бути юридично визнані членами їхніх родин.

📈 Також 57,4% учасників і учасниць опитування переконані, що військові, які зазнали дискримінації через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність, повинні мати право на компенсацію від держави.

Однак лише 46,7% погодилися, що недискримінаційні правила можуть підвищити ефективність ЗСУ.

🔗 Детальніше про результати дослідження щодо ЛГБТ+-військових в Україні читайте на сайті ZMINA.

Соціалістична партія, відповідно, бореться, не за будь-які класові привілеї, а за скасування класів та класової влади, за рівні права та рівні обов'язки для всіх, без відмінності гендеру чи раси (народності). Відповідно до цих принципів, вона виступає проти сучасного укладу суспільства, не тільки як суспільства експлуатації та гноблення працівників, але також проти кожної форми експлуатації та гноблення, будь вони спрямовані проти класу, партії, гендеру чи раси (народності)

— Ерфуртська програма німецької соціал-демократичної партії, 1891 р.

Ерфуртська програма німецької соціал-демократії стала найвпливовішим ідеологічним документом для українського лівого руху, і саме опираючись на неї з'явились такі партії як УСДРП та УСДП, надихались нею і Франко, Леся Українка, Порш, Петлюра, Винниченко та інші ватажки українського лівого руху.

«Ерфурт» також стала першою програмою німецьких соціал-демократів, яка повністю перейняла марксизм. Прочитати цей неймовірно впливовий для української історії документ можна за посиланням: https://www.marxists.org/history/international/social-democracy/1891/erfurt-program.htm

Він організував у Бразилії бригаду анархістів, яка нападала на латифундії місцевих князьків-феодалів та визволяла робітників з рабських умов праці!

Ось що буває, коли досліджувати історію української літератури. Вивчаючи поезію модернізму, ми натрапили на одне з перших українських угрупувань модерністів - «Молоду Музу». Іван Франко часто-густо ходив до них на читання і критикував молодих поетів за графоманію та віршомазання. Але для «молодомузівців» літератури була одним зі способів боротися із соціальною нерівністю. І один з цих письменників - Осип Шпитко зайшов у цій боротьбі дуже далеко…аж у Бразилію.

Коли йому було 44 роки, а поети молоді до 55 років, він емігрував у Ріо-де-Жанейро. Побачивши там кричущу несправедливість, українець очолив бригаду анархістів та взявся до рішучих дій.

🟥Бразильські феодали не цуралися змушувати простих робітників до фактично рабської праці на кавових плантаціях, де ті працювали тільки за їжу. Плантації охоронялися озброєними солдатами з приватної охорони капіталістів і робітники не могли просто так утекти звідти.

Але як то кажуть - клин клином вибивається.

Осип Шпитко сформував бригаду анархістів, яка здійснювала раптові атаки на такі латифундії, обеззброювала або знищувала охорону і визволяла простих робітників.

🟥Український анархіст ідеально опанував португальську мову й крім визвольної трудової боротьби проповідував ідеї анархізму через літературу. Його прозу читала вся країна і вже на схилі років Осип Шпитко став класиком бразильської літератури.

Його збірку оповідань «No tumulo da vida» досі вивчають у школах та університетах як зразкову літературу, що досліджує тематику соціальної боротьби.

🧨Ось так український анархіст і робітників визволяв і класиком Бразильської літератури став.

🏴Підписуйся на @artillinfo - журнал українських анархістів!

Наразі вже другий видатний українець-творець, до того ж лівого кшалту, що вплинув на Латинську Америку на цьому каналі. Дякую Артіль за цікавий матеріал, завдяки якому я взагалі дізнався про цю унікальну особистість. Щодо другого творця, то до того я писав про Галину Ісааківну Мазепу-Коваль, доньку голови уряду УНР Ісаака Мазепи, а також видатну українську і венесуельську художницю, що ілюструвала венесуельську анімацію, книжки, тощо.

Вчора — день народження видатного українського дисидента, лівого і націонал-демократичного активіста, співзасновника РУХу, шевченкознавця, Івана Дзюби.

Я часто називаю Дзюбу останнім інтелектуалом в українському уряді, останньою багатосторонньо розвинутою, моральною і ідеологічною людиною, яка також могла підтримати розмову про сучасних і старих філософів, Дерріду і Жижека чи про геополітичні теорії, культурний імперіалізм, тощо.

Найбільшим страхом для України Дзюба вважав ту посилену русифікацію, що проходила з 1991 р. до 2014, і підсилена капіталізмом, орієнтованим на пострадянський простір, Україну, що не належала українцям та національним меншинам як національна держава, а була пострадянською державою олігархічних еліт, орієнтованих політично, культурно і економічна на Росію.

На пам'ять Івана Дзюби пропоную ознайомитися з одною з його останніх праць, "Чи застарів Маркс?", опубліковану у 2019 р, де він критично переосмислює марксизм, та описує як відкидання соціальних проблем призвело до занепаду РУХу

А людина починалася саме із сорому — без нього і її нема. Втрачено соціальний сором (сором за те, що ти розкошуєш, а інший бідує), втрачено такт у самоствердженні (безмежне бахвальство статками і маєтками серед зірок культури). Таким чином починає торжествувати безсоромність.


Іван Дзюба

Потрохи працюємо над медіа, ще все дуже в процесі - поки збираємо гроші на дизайн і сайт, оплатили вже готову тему як тимчасовий варіант.

А я тим часом публікую першу статтю на Республіці!

І хоч сайт ще недороблений, ми вже відкриті для статей і блогів.

https://respublica.social/disidientskii-sotsializm-proghrama-ukrayinskoyi-partiyi-diemokratichnogho-sotsializmu-i-dierzhavnoyi-niezaliezhnosti-iuriia-badzo

Формула в мене була готова: гуманізм, патріотизм, демократія, соціалізм. Саме в такій послідовності, це суттєво, наголосив я

Дисидентський соціалізм Юрія Бадзьо. Як дисиденти бачили Україну після розвалу СРСР?

https://respublica.social/disidientskii-sotsializm-proghrama-ukrayinskoyi-partiyi-diemokratichnogho-sotsializmu-i-dierzhavnoyi-niezaliezhnosti-iuriia-badzo

Одна з найцікавіших організацій дисидентів (1972-73) — Спілка української молоді Галичини — представляла тренд, що міцно засів на заході України — поєднання соціально-демократичної ідеології пізньої УПА і демократичного соціалізму чи єврокомунізму. Члени спілки вважали, що майбутнє України у відновленні УНР — соціальної республіки, і побудови співдружності східноєвропейських держав на соціально-демократичних засадах.

Самі члени спілки вважали себе соціалістами і наслідниками справи УПА.

Це було не дивиною, а тенденцією — всі організації, що наслідували пізню УПА, перейняли її соціалістично-демократичну програму. Нагадую, що самі члени ОУН(р) мали дискусії щодо перейменування своєї організації у "ОУН: Незалежність, соціалізм, демократія"

Здається, слово «лівак» стало в Україні синонімом слова «свідомий громадянин». Зараз противники антикорупційних інституцій називають всіх своїх опонентів ліваками і ділять світ на дві категорії людей: ті, які помогають їм знаходитися у владі і займатися корупцією, і «ліваки». Очевидно, якою великою похвалою для активіста тепер означає те «лівак» від роздратованої влади.

Деякі наші ліваки, які організовують акції за НАБУ, не розуміють, чим психопатія відрізняється від РАС. То чи розбираються вони в НАБУ і САП? Абревіатури — це складно 👀

#новинки_2025

Сьогодні День скорботи та вшанування пам'яті захисників і захисниць України, добровольців і цивільних людей, які були страчені, закатовані або загинули у полоні

28 липня стало цим днем не випадково: в ніч з 28 на 29 липня росіяни в окупованій Оленівці підірвали бараки, де утримували полонених захисників "Азовсталі"

Тому не можу не згадати про книгу, яка скоро вийде у видавництві The Ukrainians Media Publishing
📖 Оленівка. Злочин. Пам’ять. Поламана система

Ця книга — не лише меморіал загиблим, а й хронологія злочину: що сталося в «бараці 200», — у детальних спогадах азовців, які вціліли і яких повернули в Україну; яка ситуація із розслідуванням; як упродовж XX століття міжнародна спільнота удосконалювала правила ведення війни і як міжнародне гуманітарне право, покликане зробити війну чесною і захистити тих, хто не може чинити спротиву, допускає російські військові злочини проти України й українців.

Ось посилання на книгу, бо там є ознайомчий фрагмент та фото кількох розворотів книги

Коли Америка давала величезні суми Чан-Кай-Шекові й не поставила своїх комісарів для контролі над витратами та навіть не вимагала зміни хабарницької системи китайського уряду, то вина за це недбальство падає таки в першу чергу на американський уряд.

Генерал Маршал був довший час у Китаї, нарікав на реакційний уряд Чан-Кай-Шека, на хабарництво, але не поставив руба питання про зміну політики в Китаї. Адже відомо, що китайські комуністи повели селян за собою тим, що пообіцяли їм земельну реформу.

Така сама картина в Кореї: На півночі країни комуністи провели радикальну земельну реформу, а в південній частині, що була під впливом американців, все лишилося по старому. Тому виходить так, що південні корейці неохоче б'ються за "буржуазну владу" і навіть переходять на бік комуністів.

Панас Феденко, 1950 р.

Сталін має велику спокусу перед собою. Бог війни Марс показує советському диктато рові безборонні багаті землі і спокушає його рушити з своїми арміями на здобуття цих кра- ін. Але чи рішиться Сталін на таку авантюру?

Чи не ввижається «чудесному грузинові» тінь Гітлера, що мав у своїх руках Европу й частину Африки все ж програв війну? Не забуваймо, що большевики в політиці реалісти до цинізму: коли Сталін побачить, що перемога в війні не має гарантій на 100%, то знайде спосіб відступити на інші позиції і знову буде грати ролю «доброго миролюбця».

Однак є причини думати, що корейські події зробили безповоротний перелом у світовій політиці. Змагання в озброєнні між великодержавами ставить під удар соціяльний поступ у цілому світі. Напр., Англія мусить витрачати на військові потреби десяту частину свого бюджету. Також воєнні бюджети інших держав ростуть, і це ставить під велику загрозу соціяльні реформи і господарський розвиток найкультурніших країн світу.

Сміливо можна сказати: большевицька Москва своєю політикою стала найбільшим ворогом соціялістичної перебудови, що почалася в демократичних країнах Европи. Военні витрати виснажують народне господарство i неминуче будуть знижувати матеріяльний рівень життя широких народних мас. Тому, при всій глибокій миролюбності демократичних народів, у дальших военних перегонах може настати момент, коли мир буде задорогий.

Також воєнні знавці можуть сказати своє слово в рішальний момент, як у державах демократичних, так і в Сов. Союзі та в його сателітах. Коли буде ясно для західних великодержав, що Сталін може незабаром збільшити свій воєнний потенціял настільки, що матиме надію виграти війну, то відповідальні за долю вільного людства політичні провідники були б злочинцями, якби чекали, як віл обуха, нападу совєтської деспотії.

Ці факти показують усю трагічність ситуації, в якій перебуває теперішній світ: щоб забезпечити вільним народам свободу і мир, треба готуватися до найстрашнішої в світовій історії війни.

— Панас Феденко, співзасновник Української Соціалістичної Партії (1950 р.), український соціал-демократ

Відповідь на примітивну і лицемірну критику УНР з боку правих (яка зараз стала антиісторичним мейнстрімом від псевдоісториків і урядових пропагандистів) з боку видатного діяча УНР, Ісаака Мазепи, 1950 р.

Було б наївним самохвальством твердити, що українські соціялісти не мали помилок. Це тільки наші вороги демократії ведуть пропаганду, мовляв, вони все робили добре і мали прекрасну "ідеологію", але чомусь ніякої держави не збудували.

Слід пам'ятати, що Українська Народна Республіка, проголошена під проводом соціялістів, упала не в наслідок тих чи інших ідеологій та помилок, а через надзвичайно тяжкі обставини внутрішні й міжнародні того часу. Наприклад, Українська Народна Республіка в 1919 році мусіла вести боротьбу на всіх своїх кордонах, армія наша не мала зброї, постачання, медикаментів, не було ні одної держави в світі, що хотіла б бачити Україну вільною і незалежною. Утіхою для наших патріотів було, що в серпні 1919 року міжнародна Соціялістична Конференція в Люцерні ухвалила резолюцію прихильну до незалежної Української Народної Республіки, але в той час соціялістичні партії не мали великого впливу на політику західних великодержав. Вінстон Черчіл і Жорж Клемансо помагали російській «білій» армії Денікіна.

В той час провідники на десять років пізніше створеної Організації Українських Націоналістів (Є. Коновалець, А. Мельник і ін.) вирішили, що дальша боротьба "безвиглядна". Тому вони не пішли в Зимовий Похід і виїхали за кордон. Не треба забувати, що теоретик націоналістичного фашизму Д. Донцов спокійно проживав за кордоном у той час, коли наш народ кривавився в тяжкій боротьбі за волю, головно під проводом українських соціялістів. Самі російські комуністи ствердили, що 1919 р. 80% усіх повстанських провідників на Україні належали до Української Партії Соціялістів Революціонерів. (Дело Украинской Партии Социалистов-Революционеров: Київ 1921).

— Ісаак Мазепа, "Вільне Слово", ч. 1 1950 р.

Важливий текст. Бо зараз пропаганда проти соціалістів йде одночасно як пропаганда проти УНР, і часто, показуючи себе патріотичною по формі, вона дуже глибоко антиукраїнська по суті — всі ці культи білим офіцерам і малоросам, якби ж вони тільки не були лівими, культ Бандери, замовчування злочинів і дій правих сил, тоді як утрування таких у лівих, занедбання і зневага спадщини українського визвольного руху 19-20 ст., намагання применшити і "відбілити" від соціалізму всіх впливових українських діячів, повністю втрачаючи сутність їх праці і зневажаючи їх думки і нащадок.

І на жаль, без опозиції до такого підходу, останнім урядам це вдалося надто легко. А за їхнім по суті знищенням історії на користь пропаганді, йде і деградація українського народу загалом, рівня дискусії, ідентичності, тощо. На жаль, це продовження традиції пропаганди в дусі "історії КПРС", від якої ми так і не звільнились. І тепер з назначенням голови УІНП абсолютного пройдисвіта, Алфьорова, така антиукраїнська тенденція тільки продовжиться.

​​Багато сучасних лівих символів беруть початок від Німецької лівиці. Такий символ як три стріли був придуманий російським соціал-демократичним емігрантом і популяризований соціал-демократичною парамілітарною організацією Залізний Фронт. Ніхто точно не знає, що значать три стріли, але одні з найпопулярніших інтерпретацій, це що вони означають "Силу, єдність, дисципліну", "Соціал-демократичну партію, профспілки", "політичну, економічну і фізичну силу робітничого класу". За оригінальним замислом, це були три стріли, що пронзали нацистські формування, але згодом і тут вони здобули новий сенс, у 1932 р. СДПН інтерпретували як направлені проти трьох ворогів демократії і свободи: монархістів, комуністів і нацистів, проти "Папена, Тельмана, Гітлера". В нас на території України символ використовувався німецькою соціал-демократією на підрумунській Буковині, та еміграційними організаціями, солідарними з СДПН.

Контроверсійним символом є два прапори і т. зв. антифашистська дія — організація прихильників тоталітарного режиму Сталіна. За головного ворога Антифашисти вважали соціал-демократів, яких вони називали "соціал-фашистами", а дестабілізацію, що приносила нацистська партія, вважали за позитивний внесок, який б послабив Веймарську республіку і дав можливість організувати сталіністську революцію. Деякі члени Антифашистської дії бачили більшу загрозу у нацистах, і вони кооперувалися з соціал-демократами, а деякі навпаки — і співпрацювали з нацистами. "Антифашисти" вважали "Соціалістів таким же противником, як Гітлера і Брюніга". Брюніг був політиком від партії Центра (і був передвісником неолібералізму). Антифашистська дія вважала необхідним за побудову однопартійного авангарду, і в залежності від її фракції, намагались співпрацювати або ж зі штрассеристським або лівоімперським крилом нацистів, або ж лівим крилом СДПН, Цікавим чином, деякі члени НСДАП були членами антифашистської дії.