​​29.12. ЯК НЕ ВИЛЕТІТИ?

😡 Звільнення з ініціативи роботодавця — це уособлення влади капіталу над працюючими. Але закріплення права на захист у випадку звільнення дає працівникам шанс протидіяти свавіллю.

📢 Детально про правовий захист від незаконного звільнення у своїй лекції розкаже активіст «Соціальний рух», автор каналу Трудовик UA та к.ю.н. Віталій Дудін.

🔎 Через триваючу війну перспективи стабілізації української економіки невизначені. Тому роботодавці часто вдаються до розірвання трудового договору, щоб компенсувати втрату прибутку. Практика свідчить, що все частіше це відбувається без дотримання підстав і процедури звільнення. Ми розглянемо, що може зробити профспілка, Держпраці та суд, щоб зберегти ваше робоче місце.

✊ Знайте про свої гарантії, щоб не стати зручною мішенню для роботодавця!

🔸 Дата: 29 грудня 2023 року
🔸Час: 18:00
🔸 Місце: Київ (для отримання адреси заповніть реєстраційну форму)

🎸AfterParty: після заходу пропонуємо долучитись до виконання робітничих пісень, що дозволять забути про важке трудове повсякдення цього виснажливого року...

✅ Подія проводиться завдяки Danish Institute for Parties and Democracy (DIPD) у рамках курсу ТРУДОБОРОНА.

Посилання на Facebook-подію

Багряний та інші члени УРДП підсумовують десять років своєї праці (1955 р.).

«Україна можлива лише в одній формі — як велика держава українського трудового народу»

Вони цитують відомого теоретика українського націоналізму: «Україна буде не князівська (…), лише край великих активних нас» — УРДП ставить за ціль оживити український народ у партисипативний спосіб шляхом постійної боротьби.

«КПЗУ і ОУН - це ми, це наш народ 20-х, 30-х років. До чого ми доросли, те і створили»

«Розмови точилися довго і все це лягало на мою душу важким каменем, бо у результаті тих подій, про які йшла мова, виявилось, що все те, за що я готовий був віддати своє життя, насправді є найстрашнішим чудовиськом в історії людства. Проти тієї страшної сили виступала така ж сама страшна сила – фашизм. Тих дві сатанинські сили, дві сатанинські ідеології роздерли наш народ і витворили таку ситуацію, що ми активно стали самі себе винищувати. все людство попало наче у якусь трясовину всеохоплюючого Зла, бо на боці Росії збираються виступити Америка і Англія. Для мене це настав найстрашніший період у моєму житті, бо я втратив сенс життя»

«Трагедія нашого народу і його рухів полягає в тому, що один рух узяв собі на озброєння все, що було найгіршого на Заході, а другий від Сходу також перейняв те, що було найгіршого. Одні через своє почуття меншовартості наслідували німців у їхніх найгірших вчинках, а другі через таке саме почуття меншовартості також переймають від росіян найгірші їхні сторони. Одні орієнтувалися на Берлін, а інші на Москву»



30 грудня 1914 року народився Данило Шумук, український демократ і борець за права людини, що пройшов польські, німецькі і радянські тюрми і табори, борючись за свої переконання.

Починав своє політичне життя як активіст Комуністичної партії Західної України. За комуністичну діяльність був ув’язнений у Польщі. Проте, розчарувався в комунізмі, коли вперше зміг відчути, чим насправді є СРСР.

З другою світовою, як і багато інших українців, потрапив у німецький концтабір, звідки зміг організувати втечу. Доєднався до діяльності ОУН, хоч ніколи не був її членом. Далі — Політвиховник УПА.

За все життя не вбив жодної людини. Попавши у радянський полон, каже, що він з НВРО (Народно-визвольна революційна організація — лівий відкіл від ОУН Василя Кука і інших. Шумук радий дізнатися про демократичну течію в ОУН, відразу асоціював її з собою)

Потім — радянські табори. Співорганізація повстання в Норильську. Створення Гельсінської Спілки в Україні, коротка свобода і нові ув‘язнення, Канада, і лише потім — Незалежна Україна і спокійне життя на Донеччині.

…«Оце тоді я, їдучи електричкою, перший раз розмовляв зі Стусом. Василь розпитував мене про УПА—ОУН, про тюрми і табори, в яких мені доводилося сидіти.

Я коротко розповів йому про героїчний бій в обороні Загорівського монастиря однієї чоти (43 повстанці) з великою навалою німецьких військ з танками й авіацією та польською поліцією, що служила в німців. Півтори години я спостерігав за тим боєм з віддалі коло двох кілометрів. Цей бій тривав приблизно 20 годин. Там загинули 33 повстанці.

Василь Стус дуже зосереджено слухав усе, що я розповідав про бій за Загорівський монастир і про повстання у Норильську, а потім сказав: «Ви, Даниле, дуже економно оповідаєте про це все, а це ж дві великі епопеї, про які повинно знати ціле людство»

Стус знову розпитував мене, чи в УПА були повстанці зі східних областей України. Я сказав йому, що у моїй групі було тільки двоє із західних областей, а решта — зі східних. Серед них були переважно колишні офіцери Червоної Армії. Я їм довіряв, і вони мені довіряли, і з ними мені було добре.

Потім Стус запитав, чи я знав Василя Кука. Я відповів, що особисто його не знав, але про його діяльність у 1944 році знав і розповів Стусові про перші, установчі збори НВРО — Національно-Визвольної Революційної Організації.

Стус, вислухавши мене, сказав, що він працював в одній установі разом з Куком і часто з ним розмовляв у домовленому місці за межами Києва. Я дуже хотів розпитати Василя Стуса про Кука, але поїзд підійшов до Києва і мені треба було на першій зупинці вийти і зайти до однієї хати, щоб забрати там свої рукописи, передруковані на машинці. Оце на волі була моя остання розмова з Василем Стусом, бо 12 січня 1972 року КГБ провело арешти вільнодумців, представників творчої інтелігенції у Києві і Львові. Тоді заарештували і нас обох. Мене, як політичного рецидивіста, засудили на 10 років неволі у таборі особливо суворого режиму і 5 років заслання, а Стуса — на 5 років виправно-трудового табору (ВТТ).

"— Дзюба розкривав ту несправедливість партії як молодий комсомолець, що глибоко вірить в ідеї марксизму-ленінізму. Я його розумію, бо сам у його роках також до безтями вірив у ті ідеї і з гордістю переносив тортури польської дефензиви і карався у польських тюрмах за ті ідеї. Мабуть, коли б я жив тоді в СРСР, то теж звинувачував би партію за відхилення від марксизму-ленінізму, як і Дзюба. А тепер я вже глибоко переконаний, що не партія відхилилася від марксизму-ленінізму, а Дзюба. Масові вбивства, голодомор, тюрми, каторжні роботи, грабіж і масові заслання, страшні тортури, кров і сльози всієї України і всіх народів тої імперії — це і є справжній марксизм-ленінізм, а гуманізм Дзюби — це відхилення від марксизму-ленінізму. Все це я міг би підтвердити цитатами творців тієї сатанинської ідеології, (...). Оце приблизно таку розмову ми тоді вели зі Стусом, бо та тема була для нас усіх дуже пекучою." (Данило Шумук. Я знав Василя Стуса)

З тих же спогадів, мій улюблений фрагмент)

Потім, щоб перевести розмову на іншу тему, я
запитав Василя:
— Що ж трапилось, що у вас був такий страшний крововилив?
— Можливо, від нервового потрясіння. Один «сука» мене побив і порізав
ножем.
— А як же це сталося, що він вас побив?
— Я стояв у черзі до крамнички, а той прийшов і поперся без черги.
Я сказав: «Ти, сука, куди прешся без черги?» А він тут же кинувся на мене з
ножем. Отак воно трапилось, — відповів Стус.
— Так там же з вами був Чорновіл. Як же ви допустили, щоб вас били? — обурювався я.
— А що ми могли зробити?
— Називаючи когось «сукою», тим самим ви кидаєте виклик до бійки, адже як уже когось торкнули тим словом, то треба бути готовим до оборони і то до такої оборони, щоб не ви, а він був побитий, — нервово сказав я.
— О ні, своїх рук я не буду забруднювати об таку нечисть!

​​Від ОУН(б) двічі відколювалася ліва фракція. Одна зорганізувала першу УПА на чолі з Т. Бульбою-Боровцем, друга ж була зорганізована, зокрема, лідером другої УПА, Василем Куком, для реформи ОУН як демократичної та безкласової організації. Саме про неї каже Шумук в діалозі із Василем Стусом. Ось витримка з програмової резолюції НВРО

II.А Міжнародні відносини:

6. Німецька система т. зв. Нової Європи це реакційна, типово імперіялістична система, що змагає до фізичного винищення, або нечувано жорстокого поневолення народів. Націонал-соціалістична кліка німецьких імперіялістів це банда розбійників, що вогнем і мечем нищать культурні надбання підбитих народів.

8. Визнавці Атлантійської Хартії - США, Англія та СССР - помимо декларативного визнання права кожному народові на самовизначення, не признають цього права за народами СРСР, Прибалтики, Середньої Європи та Балканів. Заступаючи думку гарантії миру в світі трьома великими державами, вся система фактично заперечує право на суверенність всіх інших народів крім згаданих гарантів, які в практиці ділять цілий світ поміж собою на сфери впливів.

9.Зокрема, т. зв. "вітчизняна війна" СРСР є ніщо інше як імперіялістична війна, що має на цілі просунення СРСР в Європу, та ще гірше поневолення народів СРСР. Вона знаменується штучним розпалюванням імперіялістами великоруського шовінізму та змаганням підбити народи Прибалтики, Середньої Європи та Балканів.

10. Єдиний правильний шлях визволення всіх народів світу від імперіялістичного ярма - це шлях безкомпромісової революційної боротьби проти імперіялістів та рівність усіх народів, за право кожного народу на незалежну державу, за дружню співпрацю всіх народів за принципом добровільності.

III

Народно-Визвольна Революційна Організація бореться за новий соціальний і економічний лад, який найкраще забезпечуватиме усім громадянам добробут, усі їх матеріальні і духовні вимоги, тому Народно-Визвольна Організація є:
а) за планову організацію і гармонійний розвиток всього народного господарства;
б) за знищення більшовицької експлуататорсько-кріпосницької системи в організації сільського господарства. Виходячи з того, що земля є власністю народу, Народно-Визвольна Революційна Організація проти накидування селянам одної форми користування землею, обстоює індивідуальне і колективне користування землею, в залежності від волі селян;
в) за якнайширшу машинізацію і електрифікацію сільськогосподарських робіт;
г) за передачу селянам усіх сільськогосподарських машин і знарядь, проти їх державної монополізації в МТС-ах;
д) за безплатну і негайну передачу селянам усіх поміщицьких, монастирських та церковних земель, сільськогосподарських машин та знарядь.
а) за те, щоб велика промисловість була національно-державною, а дрібна - громадсько-кооперативною;
б) за участь робітників у керівництві заводами, за фаховий, а не комісарсько-партійний принцип у керівництві;
в) за справедливу оплату праці, за участь робітників у прибутках заводу, за те, щоб робітник отримував таку зарплату, що повністю забезпечувала б матеріальні і духовні потреби усієї його сім'ї, щоб при річних підсумках господарського стану заводу (підприємства) робітник отримував - у громадсько-кооперативних - дивіденд (належна йому частина річного прибутку), а національно-державних - премію;
г) за вільну працю, вільний вибір професії, вільний вибір місця праці;
д) за волю профспілок, за загальний 8-ми годинний робочий день, за знищення закритих форм і методів експлуатації робітника шляхом т. зв. підвищування норм, соцзмагань і т. п.

5.За вільне ремесло, за добровільне об'єднання ремісників у артілі, за права ремісника вийти з артілі і індивідуально виконувати працю та вільно розпоряджатися своїм заробітком.

6. За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю, за вільні базари.

7. За те, щоб банки були національно-державними.

8.За повну рівність жінки з чоловіком у всіх громадських правах і обов'язках...

Два українські світи — східноукраінський матеріалістичний і західний — ідеалістичний — зустрілися… Та так і залишилися двома окремими світами з незагаченою, а ще безмірно поглибленою прірвою між ними. (І. Багряний, наші позиції, 1945 р.)

Наприклад, коли І[ван] М[айстренко] каже, що [Іван] Багряний поганий політик і письменник, то я це сприймаю спокійно, бо цілком з цим згоден. Бо це схоже на правду

— Іван Багряний, 1951 р.

Під гаслом «свій до свого по своє» український кооперативний рух виживав в нестерпних умовах репресій і війн. Приклад локальної української культури і організації

Отримав французький переклад Дзюби з моєю передмовою. В ній зокрема я описую біографію Дзюби, проблематику «Заходу» і «Сходу» і її важливість для Дзюби, за прикладами, на які сам постійно посилався дисидент: соціаліст-революціонер Шаповал з Бахмутського повіту, революціонер-демократ Іван Багряний, реформатор ОУН, що після відвідування Донецьку змінив свої погляди Євген Стахів, тощо.

Разом з тим, розглядаю теорію антиімперіалізму і альтерглобалізму Дзюби, ліві ідеї в Народному Русі України і багато чого іншого. Передмова є в інтернеті французькою і іспанською

"На жаль мусимо ствердити, що політика західніх держав не враховує в достатній мірі всіх тактичних і стратегічних потягнень Москви і не вживає відповідних і своєчасних протизаходів. Таке легковаження помічається у західній дипломатії і в пресі, на форумі міжнародніх конференцій та конґресів, а навіть в Об'єднаних Націях. Воно й є тим сталим фактором, що ллє воду на московський млин та що Його московські політичні стратеги так добре враховують і на нього ставляють ставку в своїх політичних плянах"

— Четвертий з'їзд УРДП, ліво-демократичної емігрантської партії заснованої Іваном Багряним та іншими, 1955 р.

Лібералізм і соціалізм були неправильно протиставлені. Поєднані, вони представляють гегемоністську альтернативу

На кінець 2023 р. журнал Соціальна Європа випускає вкрай важливу статтю з переглядом частково забутої соціалістичної традиції, критичної до марксизму та авторитарних проєктів, таких от як СРСР або інші, традиція ліберального соціалізму.

Вертаючись назад до часів італійського антифашистського спротиву, стаття розглядає ідеї Карло Росселі, ветерана громадянської війни в Іспанії, немарксистського соціаліста і борця з фашистським режимом в Італії.

Росселлі стверджував, що боротьба за соціалізм повинна ґрунтуватися на демократії та верховенстві права: захист прав особи лібералізмом був етичною основою соціалізму.

Його діяльність об'єднувала велику кількість демократів супроти фашизму, а рух у післявоєнній Італії став великою силою, де співпрацювали ліберали, прогресивні християнські демократи і соціалісти супроти прихильників вільного ринку і консерваторів.

Основою ліберального соціалізму є центрування прав людей, людської автономії і справедливості в будь-якій дискусії щодо майбутнього устрою і реформ. В такому випадку, ліберальні соціалісти часто пропонували децентралізовані системи влади і колективне володіння бізнесом шляхом кооперації або інших форм робітничого самоуправління. Близьким відповідником до ідеї ліберального соціалізму в Україні був Михайло Драгоманов.

Стаття розглядає багатьох інших теоретиків ліберального соціалізму, і зовсім не є вичерпною (варто згадати лише Джона Стюарта Мілла, Джеймса Мейда і Кейнса та багатьох інших).

Один з найцікавіших лівих і ліберальних теоретиків 19 ст. Леон Вальрас, описував, що вільний ринок не може існувати без соціалізму.