❗️Увага! Конкурс! Увага! Конкурс! Увага!
Конкурс перекладів

Мета

Журнал «Вперед» оголошує конкурс і запрошує перекладачів подавати свої переклади. Головна мета конкурсу — розширення україномовного простору поступових ідей через заохочення осіб, які цікавляться історією та теорією суспільних перетворень, клясової боротьби, визволенням людства тощо, до перекладу відповідних тематичних текстів на українську. Крім того, «Вперед» сподівається знайти у гурті учасників конкурсу своїх майбутніх постійних перекладачів.

Тематика

На конкурс приймаються тексти, присвячені таким темам:
— історія робітничого руху ув України та світі,
— історія визвольних рухів ув України та світі, в тому числі антиколоніялізм, антиімперіялізм, жіночий рух й інші форми опору,
— історія революційних рухів ув України та світі,
— історія народних повстань, партизанських війн, збройної боротьби, ненасильницького опору в України та світі,
— історія війн, в тому числі громадянських, в України та світі,
— критична історія реакційних, консервативних, контрреволюційних, антинародних рухів і режимів ув України та світі,
— критичний огляд ідей й ідеолоґій реакційних, консервативних, контрреволюційних, ан-тинародних рухів і режимів, їхніх ватажків й інтелєктуалів,
— біоґрафічні нариси про теоретиків марксизму, революціонерів, філософів, соціолоґів тощо та/або інтелєктуальні та революційні течії, до яких вони належали,
— розбір ідей теоретика марксизму, революціонера-соціяліста, філософа, радикального соціолоґа тощо, течії або школи думки,
— марксистська теорія,
— історія марксизму,
— культура, мистецтво й філософія, в тому числі філософія історії,
— радикальна соціолоґія, радикальна еколоґія,
— рецензії на історичні, філософські та художні книги, випущені у 2023-2025 рр.,
— рецензії на фільми, випущені у 2023-2025 рр.,
— поточні події в Україні та світі.

На конкурс не приймаються тексти:
— художні (проза, поезія, драма тощо),
— комікси, ґрафічні романи тощо,
— що не є ориґінальними, є перекладами,
— що публікувались або оприлюднювались раніше,
— що прославляють расизм, нацизм, фашизм, нацизм, колоніялізм, імперіялізм, в тому числі у царині культури,
— що стверджують вищість якоїсь статі, сприяють популяризації соціял-дарвінізму, соці-ял-расизму, шовінізму, реліґійного мракобісся, ненаукового й антинаукового обскуранти-зму, в тому числі під виглядом науки,
— некритичні до вад капіталізму та крайніх форм націоналізму,
— що заперечують клясову боротьбу.

Умови конкурсу

Мова перекладу: українська (тільки українська).

Приймаються переклади з таких мов: анґлійська, еспанська, італійська, німецька, портуґальська та французька.

Обсяг одного перекладу: 3000—10000 слів (без урахування приміток та/або списку літе-ратури, якщо такі будуть).

Кількість перекладів, які може подати один перекладач: не обмежена.

Термін подання перекладів: 1.7—30.9.2025 р.

Термін оцінки та оголошення результатів конкурсу: 1.10—31.12.2025 р.

Ориґінальність: тільки ориґінальні переклади, ще ніколи ніде не опубліковані.

Формат: DOC, DOCX.

Ім’я перекладача: перекладач має зазначити своє ім’я і прізвище або псевдонім — на власний вибір.

Переклад, який подається на конкурс, має бути таким, що ніколи ніде не публікувався або не оприлюднювався, незалежно від форми публікації або носія інформації (електрон-ний вигляд, інтернет, папір, усна доповідь тощо), і залишатиметься неопублікованим і не-оприлюдненим до крайнього терміну оголошення результатів конкурсу (див. вище).

У разі перемоги його/її перекладу перекладач зобов’язується не публікувати цей текст ніде, крім журналу «Вперед», до 1.1.2027 р. Після цієї дати перекладачі-переможці мають повне право публікувати свої тексти онлайн (в інтернеті) та/або у друкованому вигляді на папері у ґазетах, журналах, брошурах, збірках, моноґрафіях, книгах тощо без будь-яких обмежень з боку журналу «Вперед» та без будь-яких зобов’язань перед «Впередом».

​​Хрещення України, Олександр Олесь

Що це в Києві за гомін,
Звідки крики, галас, сміх
І куди оце кияни
Тягнуть ідолів своїх?

Ось Стрибога порубали,
Там Дажбог стоїть без ніг,
Там і огні горить Сварожич,
Волос теж на спину ліг.

А Перуна на наругу
Прив'язали до коня
І по вулицях волочать
І катують серед дня.

Б'ють Перуни батогами!..
Де ж його небесний гнів,
Чом він стріл своїх не пустить,
Чом не скине він громів?!

А Стрибог?! Чому на бурі
Він сюди не прилетить?!
Чи гуляє він з вітрами,
Чи у полі тихо спить?

Ось упав Дажбог великий…
О, віддячить він катам!
Він не гляне більш на землю,
Він не вродить хліба нам!

Збоку десь віщун віщує:
"З неба сурми загудуть,
Полетять небесні стріли
І на голови впадуть.

Вороги обляжуть місто,
Стане чорно від гадюк,
Павуки з землі полізуть,
Не піднімуть люди рук…"

Так старий віщун віщує,
Але молодь ще міцніш
Полосує батогами
І сміється веселіш.

І в Дніпро Перуна-бога
З сміхом кидає вона:
"Загрими ще, діду, з річки,
От здивує новина!"

І поплив по річці ідол,
І, безвладний, зник в імлі
Вчора ще великий, гнівний,
Найстрашніший бог землі.

Олександр Олесь неймовірний письменник, і мій другий улюблений поет після Шевченка (так, я дуже банальний). Хоч звичайно це секулярний канал, і до язичників я ставлюсь нейтрально, тут Олесь використовує Хрещення як революційну метафору — відхід від старих заповідей еліт і панів на користь новому, на користь потенціалу молоді і революційного поступу.

«Таких поганих фортифікацій, як на Сумщині, я ще ніде не бачив», — розповідає досвідчений десантник.

Спостережні пункти посеред поля, занадто широкі бійниці, через які можуть залетіти БпЛА, траншеї без накриття від дронів — недоліки, про які говорять військові. Наші журналісти пересвідчилися в цьому на власні очі, працюючи на Сумщині.

Чому росіяни так швидко просунулись углиб? Хто відповідальний за відсутність належних фортифікацій? Читайте у репортажі Діани Буцко із прифронтового селища Хотінь

​​Мілені Рудницькій — 133 роки!

Вона була прихильницею націонал-демократичної течії української політики і поділяла думку культурно-біологічної відмінності жінки від чоловіка, а також підкреслювала, що світ донині творився для чоловіків, виключаючи потреби жінок.

Через це Рудницька виступала проти гасла "рівних прав", вважаючи його неправильним. "Замість заявити: «Я також є людиною», вона сказала «Я є рівна мущині».

Рудницька вбачала що "коли до цивілізаційної і культурної праці стане також жінка, то вона, як істота наділена іншим, ніж у чоловіка, мозком і серцем, з іншими вимогами і бажаннями, внесе до культури зовсім нові, свіжі цінності, поглибить її та поширить. Відмінна психічна і інтелектуальна конструкція жінки мусить необхідно потягнути за собою повну перебудову державного суспільного ладу і перетворення всієї культури світу" підкреслюючи, як на її думку, природну відмінність жінки від чоловіка, але цим лише підкріплюючи аргумент, що жінки повинні мати місце стати співтворцем людського світу, а не намагатися включитися в чоловічій світ. Деякі її цитати:

«Бути жінкою — це не менш важливо, ніж бути українкою. І коли ти усвідомлюєш це — ти можеш боротися на обох фронтах».

«Довгі тисячоліття жінка була істотою майже виключно половою. Суть свого життя, своє найглибше призначення вона бачила, згідно з волею мущини, в своїм статевім призначенні. Згідно з ним їй визначено сферу діяльности, життєві обов'язки, її виховання та освіту… Як протест проти погляду, який цілому її життю надавав лише релятивне значіння, жінка поставила тезу. що ріжниця між мущиною і жінкою є лише біольогічного характеру, а в духовій царині такої ріжниці нема. Замість заявити: «Я також є людиною», вона сказала «Я є рівна мущині»

«Через довгі тисячоліття храм цивілізації і культури будував виключно чоловік. Згідно своєму мозку і серцю, для своєї вигоди, відповідно до своєї потреби і згідно з своїм смаком сотворив він релігію, мораль, законодавство, науку й мистецтво. Львина частина звичаїв, переконань і пересудів новочасної суспільности — се лиш витвір чоловічого еґоїзму, без уваги на вимогу другого пола. Цілий культурний доробок минулих тисячок літ можна без пересади назвати не людським, а чоловічим. Друга половина людства, замкнена при «домашнім огнищі» і відсунена від публічного життя, не була учасником сієї культурної праці»

Припинити використовувати систему правосуддя для політичних розправ: заява громадських організацій щодо справи Віталія Шабуніна

https://zmina.ua/statements/prypynyty-vykorystovuvaty-systemu-pravosuddya-dlya-politychnyh-rozprav-zayava-gromadskyh-organizaczij-shhodo-spravy-vitaliya-shabunina/?fbclid=IwY2xjawLjBxpleHRuA2FlbQIxMQABHrIRkizpU3i90W4l_7l3A_nEJHfXhz_pktMrBdO21d3g3ZbVzXHpJgIF9JwO_aem__rLBATuenfdII9TIYkr0kQ

📢 «Одна за трьох: як працюють медсестри в Україні під час війни» 🇺🇦

🗓 Дата: 19 липня (субота)

👩‍⚕️ Авторки соціологічного дослідження: Олена Ткаліч та Оксана Дутчак — розкажуть про повсякденну реальність обов'язків з якими доводиться стикатися медсетрам та про справжній героїзм, що проявляється в їхній роботі.

🩺 У рамках презентації ви дізнаєтеся:
- Як медсестри організують допомогу та підтримують пацієнтів у скрутні часи
- Про особливості надання медичної допомоги в умовах війни

💬 Це не лише можливість отримати інформацію та нові знання, але й шанс підтримати один одного, обговорити переживання та обмінятися досвідом.

🗓 Дата: 19 липня (субота)
⏰ Час: 12:00 
📌  Зустріч офлайн в місті
       Кривий Ріг та онлайн
👉 Реєструйтеся вже зараз

📌 Зареєструватися

✨ Не пропустіть цю важливу подію! Будь ласка, підтверджуйте свою участь заздалегідь, щоб ми могли врахувати всіх охочих.

Журнал “Республіка”

Журнал “Республіка” – проєкт журналу лівиці та соціальних активістів. Ми плануємо поєднати перспективи політичних активістів та правозахисників; профспілок та сталих громад і академіків та дослідників. Таким чином, ми вважаємо можливим виробити знання і практику необхідну для розвитку Соціальної України, боротьби проти олігархії і бідності.

Проєкт, який я сподіваюсь стане хоч і малим, але постійним лівим медіа, коли така перспектива необхідна.

Наразі ми вже зібрали нормальну суму, близько 5 тисячі. Думаю відкрити збір також на іноземну авдиторію. Але впевнений, що ті, хто зараз вкладуться, хоч і малою копійкою, українці — будуть мати частинку, вклад в спільне діло, і певну привʼязаність — вам важливе те, куди ви вкладаєте свої сили і гроші. Тому поки сподіваюсь на всіх, хто зараз закине 10, 50, 100 гривень, а в майбутньому — стане перспективним автором.

🎯Ціль: 30 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
send.monobank.ua/jar/5mx59aJxTi

💳Номер картки банки
4441 1111 2588 7277

«Слуги» пішли і проти ветеранів. Атакуючи всі соціальні групи, окрім найбагатших, рано чи пізно вони б почали атакувати і військових. Люди, які ризикують кожен день життям і здоровʼям, і не мають свободи діяльності роками, отримують мінімальні соцгарантії, які, бачітно, для Слуг «совок». Так само як совок і конституція, і права людей, тощо.

Гурін має менше нульової експертизи в теорії соціальної допомоги та допомоги ветеранам. Проте, він чомусь роздумує про те, які рішення приймати.

Ці люди ведуть діяльність проти 99% українців, і готові її вести навіть під час війни. Я не знаю, чи це ідеологічно вмотивовані лібертаріанці, чи просто проплачені корупціонери-лоббісти, або і те і те, але так чи інакше, до «слуг народу» їм дуже далеко.

У своїй книзі «Лібералізм та соціальна дія» (1935 р.) Джон Дьюї представив тезу, що в суспільстві є конфлікт між "донауковими" та "до-технологічними" установами та звичаями, з одного боку, та сучасними установами та звичаями. Люди винайшли перші в умовах суспільства дефіциту, а сучасне суспільство - завдяки науці та технологічному розвитку - повинно бути суспільством достатку. У суспільстві дефіциту люди розробили культуру накопичення матеріального багатства, яка тоді була логічною та необхідною для виживання індивіда та сімей чи невеликих громад.

Надмірне накопичення матеріального багатства в суспільстві достатності - коли ми маємо / виробляємо достатньо багатства для потреб усіх - не мало сенсу для Дьюї, оскільки це призводить до надмірного накопичення (приватизації) багатства певними особами, що призводить до несправедливого розподілу товарів, у якому деякі мають значно занадто багато, а інші страждають від (непотрібного) позбавлення.

Тоді для Дьюї справедливим суспільством було б таке, в якому немає громадян, які мають стільки багатства, що вони не знають, що з цим робити, і в той же час, в якому ніхто не страждає від непотрібного депривації

Скоро за традицію стане заходити в кооперативи всіх міст, які я відвідую

Іван Дзюба про проблематику «вузького кругозора «патріотів»

Можна говорити про певну пов’язаність з марксизмом Івана Багряного та інших ідеологів УРДП — Української Революційно-Демократичної Партії, яка за складних умов політичного розбрату в еміграції мужньо обстоювала ідею єдності українців на основі не «філологічного паріотизму», а спільності корінних інтересів соціальної справедливості й прагнення до свободи. Ідеї Івана Багряного могли б уберегти український політикум, насамперед рухівців та пізніших «правих», від прикрих помилок та неуваги до соціальної сторони української проблематики, — але, на жаль, вони не знайшли належного відгуку та й просто місця у вузькому кругозорі наших «патріотів» (не кажучи вже про байдужих до України).

Сьогодні – тридцять п'ята річниця прийняття Декларації про державний суверенітет України.

Це – знакова дата в історії українського державотворення. 16 липня 1990 року Верховна Рада проголосила державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Через рік після цього Україна стала незалежною державою. А зараз - у часи повномасштабної Визвольної війни українського народу проти російського імперіалізму - українці зі зброєю в руках захищають державний суверенітет, відстоюють незалежність Батьківщини.

У цей день варто нагадати про те, що відповідно до Декларації народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.

Декларацією проголошено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Ці винятково важливі пункти Декларації, як і подібні за змістом положення Конституції України, впродовж усіх цих років не виконувалися, так і залишившись «на папері». Олігархія та її прислужники захопили практично всі ресурси нашої країни й десятиліттями нещадно експлуатують більшість українського народу - людей праці, поки влада весь цей час обслуговує інтереси виключно найбагатших верств населення.

Зараз найголовніше - відстояти державний суверенітет України у війні на саме наше виживання проти російських загарбників, але надалі потрібно нарешті наповнити ці правильні та потрібні положення Декларації реальним змістом і виконати їх.

Для цього влада має працювати в інтересах переважної більшості українського народу, а не олігархату. Саме цього й прагне наша партія людей праці Народовладдя – яка пропонує українцям справжню альтернативу, а не лишатися вічно жертвами олігархічних «договорняків».

Долучайтеся! Разом - Cила!

Правильно тут написано - "слуги" (та інші так звані "парламентські партії") працюють проти інтересів всіх суспільних верств, крім найбагатших.

При цьому ось така "словесна діарея" цього ідіота Гуріна, який випадково став нардепом і тепер завзято "воює" проти слова "пільга" називаючи його "совком", одночасно даючи пропозиції, які є теж пільгами, вказує на більш глибинну проблему.

Вже цілком очевидно, що після закінчення/призупинення гарячої фази війни, правляча олігархія та її пуделі на кшталт Гуріна будуть намагатися зробити з України ще більш дикі джунглі, ніж зараз, в яких абсолютно первинним буде один "закон" - "правий той, хто багатший". Замість того, щоб навпаки будувати справедливу соціальну державу, як мало б бути після всіх поневірянь народу за останні роки, й як це відбувалося в чи не усьому розвинутому світі після Другої Світової Війни (наприклад як робив Еттлі з Лейбористською партією після 2СВ у Великій Британії).

І якщо люди, які бачать цю загрозу, не почнуть обʼєднюватися вже зараз й разом розбудовувати політичну структуру(и), яка буде протидіяти цьому мороку, то український народ чекає жах такої неоліберальної антиутопії, що попередні роки здаватимуться життям в Скандинавії.

Якщо Ви це розумієте, то не чекайте, а долучайтеся вже!

Ринкова мораль і суспільство: Майкл Сандел. Коротка дискусія на "ТЕД". Дуже цікава

https://www.youtube.com/watch?v=3nsoN-LS8RQ

Майкл Дж. Сандель, філософ: "Ліві повинні запропонувати позитивне сприйняття патріотизму"

Щоб уникнути цього стану нездужання лівих, мислитель має два незручні повідомлення для розгублених лівих: По-перше, перелаштування економіки, щоб зробити її сприйнятливою до демократичного контролю; по-друге, прийняти патріотизм. Але не патріотизм популістських правих, з розділенням та страхом. Він виступає за інший вид патріотизму,
Той, що формулює почуття спільності навколо таких концепцій, як універсальна охорона здоров'я або податкова справедливість.

https://english.elpais.com/culture/2023-05-16/michael-j-sandel-philosopher-the-left-needs-to-offer-a-positive-take-on-patriotism.html

Україні потрібен універсальний базовий дохід або негативний податок, або будь-який інший спосіб послідовної допомоги бідним та внутрішньо переміщеним особам. Ненавиджу всіх тих людей у парламенті, які скорочують допомогу внутрішньо переміщеним особам та іншим, кажучи, що «вони стають лінивими», поки вони не можуть знайти житло та роботу. Забезпечення стабільності для всіх принесе користь країні, нації, людям, економіці в довгостроковій перспективі, навіть якщо зараз це фінансово важко. Але уряду це не цікаво. Діяльність міністрів безпосередньо впливає на найбільш вразливих і ускладнює життя, призводиль до негативних наслідків включаючи смерть, травми, зростання злочинності тощо. Це кримінальна (без)діяльність уряду руйнує життя сотням тисяч людей в Україні.

Думаю, це дуже важлива зараз тема.

Соціальний патріотизм, держави загального добробуту і національна ідентичність

Соціальний патріотизм кинув виклик формулюванням що ставили клас та національні інтереси в опозиції один до одного. У контексті Другої світової війни робітничі класи розробили думку про те, що Вони були справжніми патріотами (ті, хто воювали за свободу своєї країни, та тримали всю її індустрію в працюючому стані) і почали ідентифікувати програму робітницьких реформ з інтересами всього суспільства. Це являло собою перехід від радикального та опозиційного патріотизму до соціального патріотизму. Як зазначав Філд, лейбористська партія, завдяки почуттю соціального патріотизму, зуміла універсалізувати інтереси праці, як загальнонаціональні інтереси і виграти з розгромним результатом у виборах 1945 р.

«Економічні проблеми та створення держав загального добробуту були тісно пов'язані з питанням культури та національної ідентичності. Таким чином, кілька авторів зазначили, що автопортрет сучасних держав (особливо демократій), як агента соціально-справедливого розвитку, був найважливішим засобом, за допомогою якого сучасні держави сприяли розвитку національної ідентичності і її легітимізації. Цей розвиток тягнув за собою, що образ нації було реконструйовано як образ спільноти соціальної справедливості

Коли держава гарантує соціальну справедливість для людей, що живуть у межах її кордонів, це сприяє почуттям належності до однієї групи рівних людей. Тобто держава може виховувати афективну прихильність людей до політичної спільноти (національної ідентичності). Цю
Концепцію можна знайти у працях Карла Дойча (1964), в яких він стверджував, що, створюючи процвітаючі умови життя, уряд створює прихильність до держави; він подальше стверджував, що не тільки потрібно підтримувати загальний добробут, але й широко розподілити економічні блага для населення.

У цьому ж ключі інші автори (Браун,1998, с. 10–11) припускали, що існування нерівностей можна інтерпретувати як відсутність або неповність національного розвитку, що призводить до руйнації спільноти соціальної справедливості, а отже, і до ослаблення національної ідентичності (Andersen & Fetner, 2008, с. 10–11; Брубакер, 2011, С. 94–95).

Ці ж автори припускають, що рівень ідентифікації з державою, який досягається практиками соціального патріотизму, є способом збереження демократії, яка не може існувати без колективної ідентичності, почуттів солідарності і спільного блага спільноти виборців-співгромадян.