Дуже цікава і важлива книжка

В цю суботу, о 12:00, запрошуємо вас почитати англійською на Political Speaking Club книжку Елізабет Андерсон «Privat Government».

Андерсон розбирає, як ідеології, які транслюють працедавці, впливають на свідомість працівників, змушуючи їх мовчки підкорюватися та приймати їх правила гри.

Формат читань. Читати будемо передмову і початок першої глави — скільки встигнемо. Учасни_ця читає кілька речень і перекладає. За необхідності допомагають інші. Текст передається наступн_ій. В останні 20-30 хвилин обговоримо текст.

Подія відбудеться наживо, без он-лайну, в нашому офісі в центрі Львова.

Кому цікаво доєднатися, напишіть коментар під цим постом. Там же ви знайдете книжку в пдф форматі.

​​Журнал “Республіка”

Журнал “Республіка” – проєкт журналу лівиці та соціальних активістів. Ми плануємо поєднати перспективи політичних активістів та правозахисників; профспілок та сталих громад і академіків та дослідників. Таким чином, ми вважаємо можливим виробити знання і практику необхідну для розвитку Соціальної України, боротьби проти олігархії і бідності.

Політичні активісти, представники громад чи профспілок та академіки і дослідники — надають енергію, сталість та силу і знання необхідні для змін. Через це ми не збираємося обмежуватися перспективою лише академічного, чи лише активістського журналу, а вважаємо за потрібне представити різні перспективи, різну теорію і практику, і в процесі, вибудовувати нові зв’язки, необхідні для Соціальної України.

Назва “Республіка” вибрана не випадково. Ми посилаємося на нащадок Української Народньої Республіки. Революції, що вперше в світі створила державу “невідʼємно зв’язаною зі своїм народом”, “трудову” державу, в якій політична і економічна влада належала більшості, а права індивіда були захищені, в тому числі від негативного впливу олігархії. Сама ж назва - res publica -  має значення як "те, що належить людям", де "люди" є не просто маси, а організоване суспільство, засноване на справедливості та турботі про загальне благо. Ми хочемо запропонувати альтернативу суспільству грошей, бідності та загального егоїзму, натомість формуючи справжнє громадянське суспільство і демократичну соціальну державу, засновану на захисті гідності людини, спільних зв’язків і взаєморозуміння. 

До журналу ми запрошуємо як молодих, починаючих авторів, і будемо готові допомогти розвиватися і знаходити свою авдиторію, так і досвідчених публіцистів чи експертів. 

Ми збираємося будувати і розвивати лівицю, а також прогресистські та інші прихильних до бачення Соціальної України рухи. Їх сили. 

Наше бачення – організованого суспільства – починається з самого формування журналу. Ми відкриваємо збір на 30 тис. гривень задля розробки сайту, стилю і дизайну. 10% від цих грошей ми відправимо на збори Колективів Солідарності для допомоги військовим. Ім’я кожного, хто долучився до зборів, ми розмістимо на сайті.

🎯Ціль: 30 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
send.monobank.ua/jar/5mx59aJxTi

💳Номер картки банки
4441 1111 2588 7277

Четверо депутатів німецької партії «Союз 90/Зелені» направили відкритий лист до канцлера Мерца з вимогою значно розширити масштаби військової підтримки Україні, пише BILD. Зокрема, політики наголошують на потребі терміново посилити системи ППО.

Довго планував журнал, який б в чомусь прийшов на заміну «Політичній критиці», але одночасно був би готовий прийняти нове покоління активістів і діячів, надати можливість робити дискусія не «лівих для лівих», а «лівих для всіх» і вийти за обмежені рамки академічного журналу. Так само, з появою «Профспілкових вістей» далі продовжувати презентувати погляд профспілок і інших організованих спільнот на ситуацію в країні, та свою проблематику.

Раніше я організовував з невеликою групою проєкт «Інститут Мазепи». Проте, його головний редактор вирішив займатися проєктом одноосібно, що призвело до його коллапсу. Здобутий досвід я сподіваюсь використати на краще, для довгострокового журналу.

Нарешті, вирішив зробити збір. Я як історик і політичний активіст збираюсь публікувати історичні і політичні матеріали. Одночасно, сподіваюсь, це стане платформою для нових активістів і авторів, які зацікавлені, але ще не приймали участь в лівому активізмі, політиці, органайзінгу, адвокатурі, правозахисній діяльності, тощо.

Наразі я зі своїм другом Андрієм робимо перші кроки для реалізації такого проєкту. І для цього збираємо гроші. 10% від збору піде на донати для Колективу солідарності, тоді як всі інші кошти — на оплату сайта і дизайну.

🎯Ціль: 30 000.00 ₴

🔗Посилання на банку
send.monobank.ua/jar/5mx59aJxTi

💳Номер картки банки
4441 1111 2588 7277

За перший день було зібрано 8,500 гривень!

Зібрані кошти підуть на хостінг, дизайн і оформлення сайту.

"З'їзд селян, салдат і робітників [у м. Луганськ], обговоривши сучасний політичний момент Російської розрухи, рішуче протестує проти контрреволюційного виступу, яке буржуазне правительство намагалося викликати. Протестуємо проти варварської спроби Російської буржуазії, яка весь час хотіла поділити Україну на части.

Ми не хочемо йти за таким правительством і йдемо до нашої революційної Української Центральної Ради.

Хай живе революція і братство, земля і воля, і всі права народні

Хай живе незалежна, вільна Україна у федерації вільних народів всього світу!"

Знайшов і опублікував у себе на фейсбуці Віталій Носачов

Загалом, на цьому каналі я закликаю всіх, хто в має собі сили і бажання, вступати в Народовладдя, Соціальний Рух, СД Платформу, Вольт, включатися в активізм анархістських «Колективів Солідарності» чи інших організацій, таких як Чернозем (сподіваюсь, скоро буде існувати в цьому списку і потенційна зелена організація, що позиціонує себе на масове членство. А так — закликаю слідкувати і включатися, за можливості подаватися на посади в Екодії і Розвої).

Сам я намагаюсь поновити своє членство в Соціальному Русі, але проти цього виступає з неозвучених мені причин активісти Прямої Дії, що мають подвійне членство і в СР.

​​"Легенді України-2022" відмовили у виплатах за загибель дружини

У серпні 2022 року Володимир Зеленський вручив нагороди десяти лауреатам премії «Національна легенда України». Першим у списку був Анатолій Бабічев - провідник одного з пасажирських поїздів, що на початку великої війни тисячами вивозили біженців з Донбасу. У небезпечному рейсі Анатолій втратив кохану дружину - вірного напарника по професії. Згідно із законом №2980 чоловік має право на 1 мільйон гривень допомоги як член родини загиблої працівниці критичної інфраструктури, але навесні цього року отримав від Пенсійного фонду відмову у виплаті коштів.

Про закон, за яким я мав право на виплати у 1 мільйон гривень, я нічого не знав, допоки не познайомився з громадською організацією «Соціальний рух». А про те, що існує трирічний строк, який я протермінував, дізнався лише в київському відділенні Пенсійного фонду, - завершує свою розповідь Бабічев.

- Історія Анатолія - це лише вершина айсберга. Для нашої громадської організації ця тема почалася набагато раніше - коли у 2024 році ми дізналися, що ухвалений закон практично не виконується. Бо про нього просто ніхто не знає, - розповідає голова ради ГО «Соціальний рух» юрист Віталій Дудін. - Сталося це через неузгодження політики і діяльності різних державних органів.

На відміну від домінуючого наративу, що виник під час піднесення неолібералізму, та краху державного комунізму, державна власність часто була такою ж успішною та такою ж ефективною, як і приватне підприємство. Десятиліття досліджень не дали консенсусу щодо відносних достоїнств приватної власності над державною, хоча існує багато випадків, які демонструють ефективність і важливість саме національних підприємств для економічного розвитку.

Країни, настільки ж різноманітні, як Австрія, Норвегія, Південна Корея та Сінгапур, зазнали величезного економічного успіху з високим рівнем громадської власності.

Крім того, нещодавні дослідження британського досвіду з публічною власністю пропонують набагато більш нюансову картину, ніж прийнятий тетчеристський погляд. Наприклад, зростання продуктивності праці в націоналізованих британських видобувничих, комунальних, транспортних та комунікаційних секторах послідовно випереджав аналогічний у приватних галузях у США.

Тим не менш, ця модель існувала не без обмежень. Наприклад, у Великобританії, Лейбористський уряд Клімента Еттлі після Другої світової війни прийняв так звану "Моррісонську" форму "Централізованої та бюрократичної організації, що керується автономними радами управлінців. Ця форма виявилася надмірно управлінською, з невеликою участю самої громадськості, будь то працівників, користувачів благ чи загалом громади і громадян. Така форма, через відсутність політичної залученості, мала небагато захисту, коли політична верхівка захотіла її приватизувати

Матеріал про те як і хто володіє економікою в суспільстві, і до чого це призводить.

https://www.opendemocracy.net/en/oureconomy/democratic-ownership-primer/

"Проблеми, з якими ми стикаємося сьогодні, не є результатом долі, а результатом того, як ми вирішили розробити нашу економіку. Економіка прав людини означає визнання того, де справді створюється цінність, і забезпечення спільнот має агентство у формуванні рішень, які впливають на них"

Подкаст Маріани Маццукато, дуже корисний в контексті розмови про воєнну економіку і відбудову.

https://www.unssc.org/unssc-podcasts/economies-work-all/mission-oriented-economies-putting-human-rights-centre

"Замість того, щоб просто виправляти невдачі на ринку, професор Маццукато стверджує, що уряди повинні формувати ринки навколо сміливих суспільних місій - від досягнення зеленого переходу до забезпечення здорового життя для всіх. Це вимагає основних змін: перехід від державної економіки, націленою, щоб бути "кредиторами в найгіршому моменті" до "першопроходців-інвесторів", встановлення умов для забезпечення справедливого розподілу ризиків та нагороди та розподілу державних можливостей для довгострокового створення суспільної вартості"

В Україні всі ці підходи неймовірно корисні, і вже частково залучаються в діяльності Оборонпрому. Проте вплих олігархічно-лібертаріанського підходу, значно руйнує потенціал і можливості як української армії, так і відбудови.

Про важливість соціального захисту. Європейські профспілки закликають виправити це непорозуміння. Тоді як в України, поки в нас нема сильних організованих спільнот, цих смертей буде на жаль тільки більше.

"Понад 1 мільйон людей в Європейському Союзі загинуло від причин, які можна уникнути, у 2022 році, згідно з новими даними з звіту Eurostats. З них понад 386 000 випадків смерті були пов'язані з захворюваннями, які піддаються лікуванню якісною охороною здоров'я, тоді як щонайменше 725 000 могли бути запобігли за рахунок ефективних втручань у охорону здоров'я"

https://peoplesdispatch.org/2025/07/02/austerity-linked-to-over-1-million-preventable-deaths-in-eu/?fbclid=IwY2xjawLa9nBleHRuA2FlbQIxMQBicmlkETF5Q2o2aWF0ZWQ3TTQwNEx1AR5m0r7WvbKtgOr1GwO4z7I2qArx_7NTTlyRK7u8jVctiS_jR0twYfIKtCehmg_aem_2AILzJgsQryVlgfZ1ahNsA

Одна з найцікавіших біографій, яку я коли-небудь читав. Вона незвична такою незвичною фігурою для такої ролі. Ми всі звикли до революційних і амбітних персонажів, як героїв лівиці, «Гарсонів», що протягли дух молодого радикализму до політичного віку.

Клімент Еттлі, один з найбільш впливових і успішних лівих діячів світу, був тихим, соромʼязливим, не вмів розмовляти з людьми, не мав харизми, та був бюрократичним. Він був поганим оратором, але одночасно був людиною вкрай толерантною до інших поглядів, талановитим адміністратором і управлінцем. Він мав патріотичне мислення, і був ветераном війни.

Багато здобутих навичків, разом з його вмінням керувати такою фракційною партією, як Лейбористською, зробили його одним з найуспішніших лівих лідерів у світі.

«Еттлі був скромною людиною, позбавленою харизми, невиразним оратором, недооцінюваним як друзями, так і ворогами. Хтозна, як би він вижив на сьогоднішній шаленій політичній арені (навіть у той час його дуже критикували за очевидну відсутність динамізму). Проте він шість років керував урядом, спадщина якого живе й донині.

Після закінчення війни він очолив уряд, який, попри майже нездоланні труднощі, створив комплексну систему соціального страхування, що передбачає допомогу по безробіттю, допомогу по хворобі, відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу вдівцям, сімейні допомоги (допомогу на дитину) та одноразову допомогу у разі смерті для покриття витрат на похорон. Було створено Національну службу охорони здоров'я, підвищено вік закінчення школи та передано у державну власність вугільну промисловість, залізниці, газову та електроенергетику, а також комунікаційну компанію Cable and Wireless. Крім того, уряд успішно демобілізував понад 2 мільйони чоловіків зі збройних сил та розпочав розпад імперії. Уряд відіграв провідну роль у створенні НАТО та Організації Об'єднаних Націй і навіть знайшов час для створення перших національних парків. Все це було досягнуто на тлі світової економічної кризи, протистояння зі сталінською Росією та відновлення війни в Кореї. Нічого подібного не було ні до, ні після цього»

Соціальний патріотизм, держави загального добробуту і національна ідентичність

Соціальний патріотизм кинув виклик формулюванням що ставили клас та національні інтереси в опозиції один до одного. У контексті Другої світової війни робітничі класи розробили думку про те, що Вони були справжніми патріотами (ті, хто воювали за свободу своєї країни, та тримали всю її індустрію в працюючому стані) і почали ідентифікувати програму робітницьких реформ з інтересами всього суспільства. Це являло собою перехід від радикального та опозиційного патріотизму до соціального патріотизму. Як зазначав Філд, лейбористська партія, завдяки почуттю соціального патріотизму, зуміла універсалізувати інтереси праці, як загальнонаціональні інтереси і виграти з розгромним результатом у виборах 1945 р.

«Економічні проблеми та створення держав загального добробуту були тісно пов'язані з питанням культури та національної ідентичності. Таким чином, кілька авторів зазначили, що автопортрет сучасних держав (особливо демократій), як агента соціально-справедливого розвитку, був найважливішим засобом, за допомогою якого сучасні держави сприяли розвитку національної ідентичності і її легітимізації. Цей розвиток тягнув за собою, що образ нації було реконструйовано як образ спільноти соціальної справедливості

Коли держава гарантує соціальну справедливість для людей, що живуть у межах її кордонів, це сприяє почуттям належності до однієї групи рівних людей. Тобто держава може виховувати афективну прихильність людей до політичної спільноти (національної ідентичності). Цю
Концепцію можна знайти у працях Карла Дойча (1964), в яких він стверджував, що, створюючи процвітаючі умови життя, уряд створює прихильність до держави; він подальше стверджував, що не тільки потрібно підтримувати загальний добробут, але й широко розподілити економічні блага для населення.

У цьому ж ключі інші автори (Браун,1998, с. 10–11) припускали, що існування нерівностей можна інтерпретувати як відсутність або неповність національного розвитку, що призводить до руйнації спільноти соціальної справедливості, а отже, і до ослаблення національної ідентичності (Andersen & Fetner, 2008, с. 10–11; Брубакер, 2011, С. 94–95).

Ці ж автори припускають, що рівень ідентифікації з державою, який досягається практиками соціального патріотизму, є способом збереження демократії, яка не може існувати без колективної ідентичності, почуттів солідарності і спільного блага спільноти виборців-співгромадян.

Напевно, основною причиною поразки українських націонал-демократів, Народного Руху, Чорновола стала саме їх поміркована антисоціальна програма, яка ідеалізувала "вільний ринок". Влучно зауважував Іван Дзюба, один із засновників Народного Руху Украхни, що основною його проблемою була відсутність соціальної, лівої програми, відсутність бачення соціальної України і відсутність мобілізації і організації профспілок.

З сумом він описує це як основні причини поразки Руху — і з ним складно не погодитися. У всьому світові національно-демократичні партії це ліві партії — Ірландці, Баски, Тайванці, Каталонці, Шотландці, Валійці, тощо. Їх національно-демократичні партії зрозуміли, що права націонал-демократія роз'єднує і протиставляє народ — те, що зрозуміли лише найбільш візіонерні з рухівців, але, занадто пізно.

Рухівський націонал-демократизм в чомусь був останнім поколінням інтелектуальної української політики — ідеологічної, яка лідувалась теоретиками і культурно-політичною інтелігенцією. Проте їх помилки дали з одного боку, можливість проросійським партіям закріпитися, так само як і утворитися олігархічним, а з іншого, для багатьох націонал-демократія, особливо для молоді, перестала бути актуальною на користь ультраправого шовіністичного націоналізму.

Уміння нових українських націонал-демократичних і лівих активістів виправити це багато в чому вирішить, в яке русло буде рости нове покоління українських політичних активістів. Чи зможемо ми подолати той інтелектуальний застой і деградацію політики, чи ми зможемо створити щось, що його, може не скоро, але змінить?