В період з 1918 р. (як незалежна) і з 1920 р. як автономія соціалістично-революційної Далекосхідної Республіки існувала Українська Далекосхідна Республіка.

На території республіки воювали армії атамана Семенова, Китая, Японії, Червоних, Колчака.

На всій території Далекосхідної Республіки жило 60% українців, але бодай визнання їх автономії було величезним компромісом для російського есерівського уряду.

З 1920 р. до 1922 р. Республіка існувала як буферна зона між більшовиками, Китаєм і Японією, і хоч погоджувала свою політику з більшовиками, мала певні ознаки незалежності.

З 1922 р., Далекосхідна республіка була примушена більшовиками "воз'єднатися" з РСФСР, з чим українська автономія припинила своє існування.

Вольт — соціально-прогресивні єврофедералісти — поступово знаходять собі прихильників і в Україні. Рекомендую підписатися!

До речі, цей, ми ж запустили новий інстаграм Вольт Україна, оформляйте підписку, оновлення згодом

https://www.instagram.com/volt.ukraine.official?igsh=MWtkenpvc3M0Z2h5NQ==

"Міф, який стверджує, що Велика корпорація - це маріонетка ринку, безсила слуга споживача, насправді є одним із пристроїв, за допомогою яких влада корпорацій продовжується".

Особливо, як на мене, ця книжка буде цікава несоціалістам, але людям, що глибоко поділяють демократичні та егалітарні погляди. Це бачення, яке на мою думку, може стояти біля соціалізму як його альтернатива, так як є глибоко егалітарним, хоч очевидно якого бачення я прихильний.

Нью-Йорк прямо зараз. Потенційно в місті буде соціалістичний мер.

(Картинка — плакат соціал-демократичної партії Австрії, що під час правління консервативних сил в минулому столітті, отримала контроль над Віднем, і імплементувала сильну соціальну державу, з соціальним житлом, охороною здоров'я, тощо, в межах одного міста)

Про «рівні права» що ЛГБТК+ мають в Україні. Здається, за останній час ситуація стала гіршою. Раніше відчувалось, що йде постійний, хоч і повільний прогрес вперед. Зараз же, коли люди навіть бояться поставити райдужну аватарку через цькування довше ніж на день, відчуття зворотнє.

Нагадування: хоч я доволі стриманий і може навіть в чомусь консервативний в риториці, моєю основною політичною проблематика є боротьба з бідністю і з олігархією. Проте, з цим я ніколи не забуваю про всі "менші" проблеми. Мій підхід дуже простий: я нікого не закликаю на заумні лекції, вчити теорію, чи робити речі, які відходять від звичайних практик і ідентичностей людей, наприклад там, постійно презентувати свої "пронаунси" чи ще щось. Таке відлякує людей. Але мати базове розуміння і емпатію один до одного. Всі люди різні, і це факт, який треба собі кожного ранку перед дзеркалом проговорювати. Всі заслуговують любові, поваги і солідарності. Не обов'язково щось повністю розуміти, щоб приймати. В цьому плані я закликаю більш консервативних друзів до такого розуміння, і це базова вимога до всіх спільнот чи проєктів що я організовую.

До чого це я: цей канал завжди є безпечним містечком для всіх трансгендерних людей, драг квінів, нейронетипових (страшне слово!) квірів і всіх всіх "не таких", ітд, і при тому поважає всі погляди, думки, які дотримуються цієї базової тези: всі люди різні, і ми всі маємо право бути такими як є, шукати свій спосіб хорошого життя і тому подібне.

В цьому плані я дуже проти всіляких "робочистських" підходів, де ми кажемо лише про якийсь загальний інтерес, ігноруючи персональні проблеми і пригнічення всіх. Бо насправді все складається з купи малих персональних проблем, ніж однієї великої, і з ними всіми прийдеться справлятися, щоб будувати суспільство загального добробуту. Але одночасно я не вимагаю ні від кого розуміння різних людей, лише прийняття. На мою думку, це базис для побудови коаліції між простими людьми, нажаханими в фейсбуках пропагандою проти всіх "не таких", і прогресивними людьми, і людьми, що зазнають дискримінацію. Зараз ціль лівих побудувати це базове взаємопорозуміння і взаємоповагу, інакше як ми будемо відкидати ту чи іншу групу, ту чи іншу проблему, це нікуди не піде.

Дубровський — профспілковий активіст з широким досвідом організації працівників на захист прав. Він також радикальний соціаліст, синдикаліст. Багато в чому він соціаліст минулого покоління, старої школи 80-90х. Він передає свій досвід успіхів і провалів соціалістичної профспілкової організації, яка може бути корисною для нового покоління. Вкрай рекомендую

Як заразити робітничий клас вірусом класової солідарності? 😐

Один зі способів шукати відповіді — вдивлятися в конкретні історії спротиву на підприємствах і заводах. Саме про такі історії йдеться у книзі органайзера робітничої боротьби Олега Дубровського «Соціалістичний активіст на промисловому підприємстві в умовах української буржуазної демократії 1998-2003». За посиланням можна завантажити та прочитати її на нашому сайті.

Сьогодні ми публікуємо рецензію на цю працю від історика й соціаліста Саймона Пірані.

У своєму огляді Пірані не лише описує ключові моменти досвіду Дубровського, але й проводить глобальні паралелі між проблемами політизації працівників промислових підприємств, структурами робітничих класів і послабленням політичного потенціалу слова «соціалізм».

Саймон Пірані запрошує до розмови не лише про минуле, а й про майбутнє — про те, якою має бути ліва політика в Україні й у світі, аби знову заговорити до більшості.

"Незалежний орган української суверенно-соборницької, трудово-демократичної і республіканської думки"

Неймовірно цікаві газети були опубліковані Діаспоріаною. Українське Громадське Слово — газета прихильників революційно-соціалістичної течії української політики, започаткованою діячем УНР Микитою Шаповалом

Ця течія, одна з найбільш впливових, на мою думку, була втрачена і відійшла в 40-х, коли відійшло покоління уенерівських солдат і політиків, і в чомусь переродилась в новому поколінні, революційних демократах Багряного, що займали дуже схожі позиції і надихались нею.

Проте, знайшовши цей журнал (1957 р.), можна сказати, що ця унікальна традиція українського революційного соціалізму продовжувалась вглиб 60-х.

Ось деякі матеріали тут про Микиту Шаповала. Він також був натхненником і українських дисидентів, як от, Івана Дзюби та інших.

Я плачу з болю, коли бачу українського робітника чи селянина, в Європі чи Америці, коли він наслухавшись агітаційної брехні московських урядових агентів, захищав Москву, Славить Лєніна, радіє, що "лєнінізм скріплюється" на Україні, і не розуміє, що він славить і вихвалює закріпачення українського трудового люду, позбавлення його навіть права вільно думати й говорити, обернення його в безсловесну, зтерорізовану, запряжену в залізне ярмо диктатури худобу. Ви - бідні сліпці! Не тіштеся, що ваших братів поневолено. Колись українські сліпці вихвалювали царів і цісарів, славили їх війни, а винищення України називали її щастям.

На їх колись гримнув Шевченко:
Не хваліться царевою
Славною війною,
Бо ви й самі не знаєте,
Що царики коять.

І тому молився наш великий поет і оборонець, щоб нарешті прийшов той час, коли люди
"царя до ката поведуть"

а на землі настане той устрій, про який мріяв поет:

Чи в що краще, лучче в світі
Як укупі жити,
Добро певне з братом певним
Спожить, не ділити

М. Шаповал, Велика Революція