Приклад як повʼязана боротьба за права народів поневолених Росією і права трудівників

Про справжній зміст Дня Праці

Вперше цей день був відзначений у 1890 році на вшануванні пам'яті профспілкових активістів, які загинули або були страчені за наслідками робітничої демонстрації за 8-годинний робочий день у Чикаго. Серед міст, де вперше було відзначено День Праці було і українське місто Львів. Співорганізатором перших "днів праці" в Україні був Іван Франко. На той час свято було єдиним міжнародним днем спільних дій людей чесної праці за покращення свого соціально-економічного становища: скорочення робочого часу, підвищення зарплати, гідні та безпечні умови праці.

Менше ніж за півстоліття на наших теренах це свято набуло іншого змісту: радянська пропаганда брехливо розповідала, що підстав для боротьби найманих працівників за свої економічні інтереси вже немає, тож свято втратило свій первинний сенс, а перетворилося здебільшого на примусові мітинги зі слуханням промов партійних функціонерів та носінням їхніх портретів.

Але цей день має знову набути свого первинного змісту та значення, позбувшись того маніпулятивного інформаційного нашарування, яке йому роками прив'язує олігархія та її прислужники, навмисно замовчуючи справжній його зміст та історію по всій планеті заради подальшого задурювання українського народу для свого збагачення.

В Україні в умовах контролю олігархату над державним апаратом та економікою, в умовах повномасштабної війни проти російського імперіалізму, який прагне перетворити українців на своїх рабів, в умовах постійного проштовхування через Верховну Раду прислугою олігархії яка захопила наш Парламент, антинародних законів, які урізають трудові права та далі тримають більшість українського народу в бідності, справжній День Праці є як ніколи на часі!

Як би це дико не звучало, але прямо зараз, у розпал Визвольної війни українського народу проти російського імперіалізму, правляча олігархія продовжує перекладати левову частку тягаря війни саме на плечі людей праці. Однак ми маємо обʼєднатися аби після завершення нинішньої фази боротьби проти російських загарбників позбутися цих антинародних "реформ" та їх авторів! Позбутися олігархії та забезпечити соціальну справедливість, щоб народ, який вистояв проти імперіалістичної навали, нарешті здобув гідне життя!

Боремося за свободу - здобудемо справедливість!

День Праці - це не про наше минуле. День Праці - це про наше майбутнє.

Якщо Ви погоджуєтеся з нами, то долучайтеся до партії людей праці Народовладдя - дізнавайтесь більше про нас та заповнюйте анкету для подальшого зв'язку тут: narodovladdia.com/join, або підтримайте нас внеском, будь ласка: narodovladdia.com/donate!

🚩 До 1 травня – Дня міжнародної солідарності трудящих – ми проведемо для вас незвичну подію, а саме розкажемо трохи більше про себе. Цими днями виповнюється 10 років з моменту заснування ГО «Соціальний рух» й з нагоди цієї дати ми хотіли би розповісти про нашу історію.

✊ Пройшовши тривалий шлях боротьби, ми залишаємось в Україні 🇺🇦 унікальною лівою організацією, яка виступає проти капіталізму, імперіалізму та дискримінації. Шляхом поєднання медійних, протестних і правозахисних методів нам нерідко вдавалося привернути увагу до важливих проблем або навіть захистити соціальні права людей. За ці роки ми організували сотні заходів – від пікетів солідарності зі страйкуючим робітництвом до лекцій – і ви почуєте про найгучніші з них.

Ви дізнаєтесь:
🔹 На яких програмних засадах було засновано СР?
🔹 Як за війни змінився формат діяльності організації?
🔹 Які перемоги вдалося здобути за десятиліття і що має бути зроблено?

Коли: 1 травня о 19:00
Місце: Київ + онлайн (реєструйтесь)

Бунтуй! Кохай! Права не віддавай!

Скільки людей, стільки думок і пріоритетів. От приклад, пан Кляшторний описує, що на його думку Україні потрібен демократичний соціалізм, натхнення для якого він знаходить у Православній християнській вірі та лівих в УПА.

https://www.facebook.com/share/19PJrxgXqA/?mibextid=wwXIfr

Друзенко намагається робити свій політичний проєкт, захищаючи якщо не соціалізм, то як мінімум соціалістичний підхід. Нещодавно виходила дискусія: соціалізм — добро чи зло?

https://youtu.be/kXFkUb0Y2so?si=z9J9m67IA7oSMyGO

Таке приємно читати, і показує більшу відкритість і запит до публічної дискусії соціалізму чи хоча б соціально-політичних вимог лівого кшалту. Є запит бути сміливішим у своїх поглядах, і бути готовим представляти соціальний, лівий рух у виборних органах і йти далі.

Ми на БЗВП розповідаєм малим з Центурії, чому свастика це погано. І вони в принципі з розумінням ставляться. Багато хто повторює просто за деякими старшими,які для них авторитетні, або для створення контркультурності чи відчуття елітарності. Але коли вони поза оточення, вони нормальні. Старші загалом не переносять цих зігувань. А наші молоді тут, більшість з Центурії і йдуть в Третю штурмову. Дуже на пропаганді, і ведуть себе елітарно

«Джеймс Мейс і Роберт Конквест були дослідниками, які йшли проти течії, тому що політична ситуація на той час була зовсім не сприятливою для розкриття правди. Мейс заплатив за цю відвагу своєю кар'єрою. У міру розвитку моєї дружби з Джеймсом я зрозумів, що для нього визнання українського Голодомору актом геноциду було не стільки проблемою наукової відповідності, скільки справою серця»

Я на жаль пропустив вчорашню річницю смерті Мейса. Історик, що поклав своє серце і свою душу в розповідь правди про СРСР і його геноцидальну природу проти українського народу. «Ваші мертві вибрали мене» — казав він. Мейс став одним з найгучніших голосів, що підіймав тему Голодомору, коли «совєтологи» намагались її принизити в важливості.

«Все те, за що я готовий був віддати своє життя, насправді є найстрашнішим чудовиськом в історії людства. Проти тієї страшної сили виступала така ж сама страшна сила – фашизм. Тих дві сатанинські сили, дві сатанинські ідеології роздерли наш народ і витворили таку ситуацію, що ми активно стали самі себе винищувати. все людство попало наче у якусь трясовину всеохоплюючого Зла, бо на боці Росії збираються виступити Америка і Англія. Для мене це настав найстрашніший період у моєму житті, бо я втратив сенс життя. Світ покрився чорною пеленою Зла… Життя без мети, Великої Мети, не має змісту, але глибинна, внутрішня віра і надія на перемогу добра над злом, на перемогу справедливості над несправедливістю, тримали мене при житті і наказували зберігати себе і ждати свого часу»

(Данило Шумук. "Пережите і передумане".

«Без соціалізму, лібералізм помре. Політики повинні перевинайти надію на кращий світ»

https://unherd.com/2024/10/without-socialism-liberalism-will-die/

Володимир Притула описує спогади свого батька, про різанину українців в Сагриню: "Почали стріляти одразу як стемніло, одночасно запалали хати (а більшість з них були дерев'яні). Бабуся з дітьми, усі, хто був у будинку побігли і заховалися до льоху для картоплі. Він був неподалік, глибокий і великий – умістив усіх. Забарикадувалися, але згодом нападники почали гупати у двері, спробували їх вибити. Двері були міцні, ковані металом, тож нападники почали кричати, щоб відкрили самі, бо вкинуть гранату. Один з нападників просунув у шпарину дуло гвинтівки і вистрілив, куля потрапила у польку. І тоді під лемент і плач жінок і дітей, стогін Марії, її доньки почали голосно молитися польською і кричати, що тут лише поляки. Бабуся була упевнена, що не міцні двері, а саме молитви дітей Марії і зупинили спроби подальшого штурму...". Багато хто у Польщі категорично проти усієї правди про цей конфлікт. https://www.istpravda.com.ua/columns/2025/03/10/164797/

​​Дискурс про «СС Галичина» є неймовірно парадоксальним: прихильники «Першої Дівізії» намагаються доказати її ненацистських характер, проте всі ті самі прихильники, в персональній і неформальній атмосфері підкреслюють «СС Галичина» не «всупереч» а «через» співпрацю з нацистами, часто намагаючись провести в український дискурс якщо не повне виправдання, то применшення нацистських злочинів.

Тоді ж, розмовляючи про «Дивізію» окремішньо від нацистської ідеології, вона виходить не цікавою як прихильникам так і супротивникам, так як сама стала не предметом історичної дискусії, а радше способом виправдання нацизму її прихильниками, і протистояння цьому виправданню її супротивникам.

Розмова про український колабораціонізм велика і до неї ще прийдеться підходити і не раз. Григорій Костюк, східноукраїнський український лівий активіст і прихильник творчості і політичної діяльності Винниченка та Антін Чернецький, західноукраїнський соціал-демократ, обидва позитивно відзивались про діяльність Володимира Кубійовича, очільника колабораційної адміністрації, визначаючи її користь у захисті інтересів українців під час нацистської окупації. Кубійович же і був ініціатором створення «СС Галичина». Але вже той же Чернецький оцінює створення дівізії негативно.

В свою чергу Багряний оцінював Дивізію як наївних ідеалістів, що зробили в житті велику помилку, і зробили розрахунок на мертву нелюдяну тоталітарну силу. Багряний у своїй журналістській творчості і у своєму романі «Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами» описує «СС Галичину» з жалем. В чомусь він сміється з її пафосу і засуджує його. Весь нонсенс про «першу дивізію» і інші пропагандистські матеріали. Але здебільшого він показує наскільки неправильною і трагічною було створення цієї Дивізії.

«Це все молодь, зелена-зеленісінька, цвіт землі галицької й не галицької, цвіт землі української…»

З «Галичини» вийшло багато лівих і націонал-комуністичних активістів, згодом активних членів Української Революційно-Демократичної Партії, здебільшого прихильні її ліворадикальному крилу. Вийшли і фашисти, і симпатики нацизму.

Проте, за цими дискусіями зараз в Україні видно лише політичну пропаганду. Бажання молодих позігувати, а постарших вибити собі політичний капітал на нелюдські ідеї. А все інше вже виходить на задній план

«Ніхто з нас не вірив, що нашою дивізією побʼємо большевиків і що вона спонукає німців визнати самостійну українську державу…» пише український соціал-демократ марксист Антін Чернецький, очевидець тих подій

Продовження. Далі аналіз знизу не мій

І.Багряний розповідає про це так. Картини війни автор здебільшого змальовує через переживання, емоції, почування, уявлення Петра — головного героя твору, командира, сильної особистості, яка намагається витримати усі труднощі війни і не зламатися морально. До "Галичини" юнака привела жага подвигу, бажання вибороти незалежність України. Та поступово ейфорія витісняється іншими почуттями. Юнак усвідомлює, що літери "СС" негативно сприймаються населенням, адже асоціюються з каральними діями німців проти мешканців захоплених територій. Та й для Петра військова уніформа цього підрозділу не просто огидна, а насамперед страшна, і юнак погоджується її одягти тільки задля вищої мети, сподіваючись, що коли два хижаки — червоний (Радянський Союз) і коричневий (фашистська Німеччина) — втратять силу в останньому двобої, українська дивізія зможе здобути перемогу й посприяти побудові своєї держави. Такі самі думки були й в інших молодих борців за щастя рідного народу.

Ось чому під час передислокації на фронт хлопці співають стрілецьких пісень, рядки з яких автор використав і в епіграфі твору ("Хлопці ж бо то хлопці, як соколи!.."), підтверджуючи спадкоємність поколінь, і лише згодом помічають, що їх запланували використати винятково як гарматне м’ясо.

Наступні епізоди твору — це розповідь про крах "вищої мети" Петра. Ось автор показує безпорадність українських хлопців у мундирах ворога в епізоді, коли німці відбирають коней у співвітчизників, українських селян, яких вони захистити не можуть, тому що самі потребують захисту; ось Петра пронизує страшний здогад, що "Галичину" з недовченими кадрами було кинуто на безглузду загибель не випадково, а "спеціально, щоби винищити, щоби їхні мрії утопити у їхній власній крові", "ніби ті мрії було розгадано та й не допущено до їх здійснення": "організовувати дивізію було кому, але відстояти її від глуму та від запланованої, злочинної віддачі на масакру не виявилося сміливця".

​​Український оборонпром — гордість нашої держави. Як би не старався і український уряд, і багаті країни, потенціал української оборонної промисловості був вищим ніж корупційні ризики.

Наразі, Україна є значним виробником зброї, з талановитими інженерами і програмістами. Наші навички і індустріальний потенціал достатній і легкий до розширення.

Наступним кроком для України стане включити себе в загальноєвропейську оборону, а також в оборону демократичних позаблокових країн. Тобто, експорт зброї і розвиток оборонпрому. Якщо Україна зараз вдало змістить пріоритети військового виробництва, ми зможемо продавати частину нашої мілітарки і купляти за неї зброю, якої в нас і близько нема, закривати дірки, яке наше виробництво не тягне, наприклад — сучасні військові літаки.

Такі партнерства можуть стати як сильним дипломатичним інструментом, так і авангардом технологічного прогресу і нової індустріальної політики, і при правильному використанні значно посилити як армію, так і добробут українського народу.

Але для цього потрібна стратегія, орієнтована не на інтереси еліт, а всіх жителів України. Поки такої нема — результат завжди буде поміркованим.

Якщо ми будемо починати таку стратегію змалу, найкраща точка старту — Данія. Вони вже робили інвестиції в наше військове виробництво, і вони є зараз в умовах підвищенної небезпеки, через заяви Трампа. Їх переозброєння разом з звʼязкою датських і українських інтересів у військовому виробництві можуть стати серйозним кроком для України, а також підкрипити наші шанси щодо інтеграції в ЄС.

Для нас, лівих, це також є добра політика — її підтримують Датські радикальні ліві з «Червоно-Зеленого альянсу», які також вбачають необхідність в підвищенні обороноздатності і Данії, і України, і кооперацію обох країн.

https://defence-industry.eu/denmark-invests-dkk-17-million-in-drone-accelerator-to-support-ukraines-defence/

У 1948 р. проходив ідеологічний конґрес українського студенства. Різні ідеологічні групи обговорювали перспективи українського студенства і України. Серед всіх дискутантів, виділилось чотири відносно єдні групи, по величині: націоналістично ліві, або «ревізіоністи», націоналістично праві, або ж прихильники «старого» націоналізму (фашистівського ґатунку), соціалістичне (або ж суспільно-гуманістичне) і християнське (або ж як його описують тут — католицьке) студенство

За прикладом Трампа і Маска: чому корпорації переходять на жорсткий стиль управління.

Жорсткий стиль управління знову входить у моду, корпоративна культура змінюється, і м'якість відходить у минуле.

Як свідчить фінансист Павло Дукач, спираючись на свіжі дослідження, компанії відмовляються від затишних офісів, терапії та гнучкості — на користь ультиматумів, контролю та жорстких вимог.

Сайт | Facebook | Надіслати новину Фокусу.

💬 Омбудсман критикує уряд за скорочення допомоги ВПО: закликає не зупиняти виплати до завершення воєнного стану

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець розкритикував нещодавні зміни до порядку надання допомоги, які призвели до різкого скорочення кількості отримувачів — із 2,6 млн до 1,2 млн осіб.

📌 Він зазначив, що суттєві зміни, внесені до Порядку надання допомоги на проживання ВПО, спричинили зростання соціальної напруги та демонструють непослідовність і непередбачуваність державної політики у цьому питанні.

Окремо він наголосив на відсутності належної соціальної та економічної підтримки для ВПО:

З одного боку, уряд задля стимулювання ВПО до економічної самостійності припиняє виплати допомоги на проживання, з іншого — не запроваджує додаткових механізмів для сприяння такій зайнятості.

🔗 Детальніше про Щорічну доповідь Уповноваженого та критичні недоліки державної політики щодо внутрішньо переміщених осіб — на сайті ZMINA.

⚡️ У Києві в клубі Closer стався напад на трансгендерну дівчину

Крім того, нападник влаштував бійку з відвідувачами, які намагалися її захистити, вигукуючи їм: «Ви що, за п***ра заступаєтеся?»

🚔 Поліція, після наполягань дівчини, відкрила кримінальне провадження за фактом інциденту

Цей випадок підкреслює необхідність посилення захисту прав ЛГБТК+ спільноти в Україні.

🔗 Детальніше про все, що сталося, читайте на сайті ZMINA.