Запрошую до дискусії! Автор статті — плідний коментатор на Поступі

Їжаки плакали, кололись, але продовжували скролити стрічку 🪤

Поява соціальних мереж стала однією з найвизначніших віх у новітній історії людства. Вони змінили спосіб комунікації, розширили можливості для самовираження, пошуку однодумців та самоорганізації. Проте водночас ці платформи стали інструментами політичного впливу, корпоративного контролю, комерціалізації публічного дискурсу та просто надзвичайно токсичним середовищем.

У нашій новій статті разом з соціал-демократичним піратом Іллясом Ахмедовим ми спробуємо розібратися в тому:
✅ як з майданчика для спілкування соцмережі перетворилися на монополістів, що контролюють публічний дискурс;
✅ чи варто їх регулювати і чому обмеження контенту та «боротьба з дезінформацією» часто лише посилюють вплив технократів;
✅ чи можливий інший інтернет, де домінують не капітал і цензура, а солідарність та демократія?

Також у своїй статті Ілля пропонує варіанти нових цифрових стратегій, які допоможуть уникнути пасток технологічних корпорацій. Тож читайте матеріал та діліться своїми варіантами втечі з Facebook, TikTok і X у коментарях.

Майдан був місцем величезної самоорганізації суспільства. Серед тих, хто приймав в ньому участь, хто ідеологічно був близький до самого серця майдану, та хто героїчно поклав життя під час цієї революції, були анархісти.

Пропоную до ознайомлення!

Прочитав книгу «Вільні і рівні»: як виглядало б справедливе суспільство?

Ця книжка представляє собою чудовий маніфест егалітарної політики — «Ви моделюєте суспільство, але не знаєте, ким ви будете в ньому — багатим чи бідним, чоловіком чи жінкою, геєм чи гетеросексуальним. Як би ви хотіли, щоб це суспільство виглядало? Це революційний мисленнєвий експеримент, запропонований найбільш відомим політичним філософом двадцятого століття Джоном Ролзом»

В книжці автор розбирає простою мовою політичну теорію Ролза (часто цитованого на цьому каналі), його основні концепції, і практичну реалізацію — які реалістичні реформи ми можемо проводити, щоб приблизити справді економічно, політично і соціально демократичне суспільство? Яке плюральне і інклюзивне бачення ми можемо створити в період реакції і атак на «політику ідентичності»?

Дуже цікава, і невелика робота, яку всім рекомендую

Завтра буду на подкасті з моїм другом Хоуї Хокінзом. Разом ми будемо обговорювати українську ліву історію, спадщину Тараса Шевченка і їх важливість для сьогодення.

Ми будемо говорити також про сучасну політику: внутрішню політику України і зовнішню політику США.

Запис тут: https://www.youtube.com/live/ObDfnmejJtg?si=Gc-NigOCw7hEDfO5

🇺🇦 У кожного українця й українки є історія про 24 лютого – перший день повномасштабного вторгнення. Цього дня починається й наша волонтерська історія, яка триває вже три роки. Тож сьогодні ми хотіли б показати вам нашу роботу в 2024 році та поділитися планами на майбутнє.

Так, ситуація на третій рік війни видається дуже складною. До російської армії, що тисне на фронті, додалися трампісти, які вирішили скористатися моментом і нав’язати Україні грабіжницькі колоніальні угоди. І ми продовжуємо боротьбу проти ультраправих рухів, колоніалізму та імперіалізму в усіх його проявах.

Разом з тим ми радіємо тій кількості ініціатив, організацій, активістів та активісток, з якими працюємо протягом цих трьох років. Дякуємо кожному й кожній, хто долучається до боротьби проти диктатури й робить нашу роботу можливою.

Разом переможемо!

І приємного перегляду!

США, Ізраїль, Росія та ще 14 країн проголосувало проти резолюції на підтримку України в ООН

Зустрівся з українськими прихильниками "Вольт" та вольтівськими євродепутатами

З Бахруз Самадовим ми часто обговорювали погляди Драгоманова та багато епізодів української історії та політики.

Зараз же він в азербайджанській тюрмі, репресований за критику авторитарного режиму і виступу проти війни. Три дні назад, він оголосив голодовку. Прошу розповсюдити цю інформацію і підтримати!

Росія не тримає всіх карт у цій війні.

Ми повинні посилити військову підтримку, посилити економічний тиск і принести мир в Україну.

— Стармер

Цілеорієнтована економіка означає ставити питання, які типи ринків ми хочемо, на що вони направлені, а не те, яку проблему на ринку потрібно вирішити»

“A mission-oriented economy means asking what kind of markets we want, rather than what problem in the market needs to be fixed.”

-Маріана Мацукато

Зараз багато хто разом з неоліберальними економістами підхопив, що державні підприємства — це погано — що вони є або ж «неефективними», або ж те, що «велика держава» є «менш демократичною» (цей аргумент в першу чергу набрав популярність проти Лейбористського уряду Еттлі). Обидва аргументи не знайшли жодного підтвердження у дослідженнях і наукових працях, але були розповсюджені як інструмент легітимації приватизації.

Наша задача як лівих, в тому числі, зробити державну економіку знову важливою, а працювати на державних компаніях — найвищим показником вміння і заслуг людини. Державні компанії повинні стати найбільшою гордістю країни, а їх управлінці отримувати справді достойну їхньому інтелектуальному внеску зарплатню — яка б відображала значення таких посад.

Якщо ми не справимося з цією задачею, ми не зможемо добитися розвою України і економічно-соціального добробуту.

Найкращий приклад це роль державних підприємств в розвиваючихся країнах, такі як Бразилія, Мексика і Тайвань у 60-х, «дирижизм» у Франції і багато інших прикладів. Всі ці країни, завдяки ефективній державній економіці і поваги до її працівників, змогли добитися феноменального економічного розвитку. Такі ж політики можливі і в нас

В Україна проходила так зв. «Ваучерна приватизація», що отримала в народному вжитку назву «прихватизація», бо ж проходила зі значними порушеннями, бандитськими і кримінальними методами, була запланована таким чином, щоб мала група еліти змогла консолідувати більшість ресурсів країни в своїх руках.

Всі ті підприємства, незаконно приватизовані, їхня вартість і потенційний розвиток, який не стався, повинні бути компенсовані олігархами, і більша частина економіки повернена у державний контроль, модернізована та поставлена на досягнення добробуту для українського народу.

Українці, що були пограбовані, були повинні отримати свою частку від державної власності, шляхом прибутку від акцій, але ж завдяки махінаціям, вони були позбавлені цієї можливості.

За правовою логікою, кожен олігарх повинен компенсувати кожній людині суму, які вони недоотримали за 30 літ незалежності. Так як це неможливо, цим людям прийдеться виплачувати тюрмою.

Виходячи з цього, Українська влада повинна народу частку володіння підприємствами, яка була шахрайським чином відібрана за часів «прихватизації». Ці підприємства повинні бути повернуті у державну власність, і жителі компенсовані, частково за рахунок державної власності, і витрат доходу з них на соціальний захист, а частково через надання людям акцій компаній на невідʼємній основі: людина має частку в економіці країни, і навіть за бажанням, не може цю частку продати.

Таким чином, ми зможемо відновити наслідки приватизації.

22% (!) французів підтримують ідею послати французьку армію воювати з Росією в Україні.

З них, найбільше підтримують цю ідею виборці ліворадикальної Франція Незламлена, на першому місті, далі по знижуванню: Макроністи, Соцпартії та партії Екологістів.