​​Абсурдний культ ворога Української революції Болбочана

Зараз в Україні будується культ Болбочана. Поки в Києві навіть нема памʼятнику герою Української революції Петлюрі, ми маємо бюст Болбочану.

Болбочан був прихильником правих та консервативних течій, і розвиток українського руху для нього йшов в не правильну сторону. Щоб протидіяти, на місцях, де проходило військо Болбочана, він розпочинав репресії проти прихильників Центральної Ради, українських селян і робітників, вчив своє військо фактично бандитизму.

Як тоді Болбочана називали українські діячі, «пересічний амбітник». Він обʼєднував навколо себе монархістські, землевласницькі, білоросійські та інші недемократичні праві кола.

Про Болбочана існує багато міфів — наприклад міф про нібито «визволителя Криму». У той же приблизно час Болбочан приймає участь в австрійсько-німецькій змові проти Української держави і таємно підтримує повалення УНР і встановлення монархії (але він пвдтримував австрійську кандидатуру, а не німецьку)

Військові досягнення Болбочана були також невеликі. Як пише Андрій Здоров:

«Вивчаючи бойовий шлях Болбочана часів першої та другої війни більшовицької Росії проти УНР, неважко помітити, що всі його «блискучі перемоги» були здобуті під час першої війни, коли він керував українськими передовими відділами німецьких військ у березні – квітні 1918р.
З суто військової точки зору ці перемоги небагато чого варті. Усі вони здобуті над набагато слабшим, налаштованим на загальний відступ ворогом, в умовах, коли «ті дрібочки українського війська» (В. Винниченко) підпирала величезна сила непереможної (у  військово-політичних обставинах весни 1918р.) мілітарної потуги – німецького війська. Тільки це і робив Болбочан із своїми запорожцями на «шляху перемог» від Житомира до Сімферополя. Такий реакційно налаштований (наприклад, він особисто побажав Дроздовському успіхів у його поході з-під Ясс на Дон; саме його було відряджено на переговори з командуванням білих «Войск Киевской области», під час ганебної спроби досягти порозуміння з російськими білогвардійцями у серпні 1919р., бо мав багато друзів та знайомих серед білогвардійської офіцерні ) та для наших  «державників» беззаперечний авторитет у військовій справі (він дійсно  мав набагато більший та важкий бойовий досвід, ніж Болбочан), як М. Омелянович-Павленко, давав таку оцінку цій «офензиві українсько-німецьких військ на терени України»: «…марш українських патріотів на свої землі був скоріше польовою прогулянкою, ніж солідною військовою акцією».

Болбочан долучається до повстання Директорії, але висуває вимогу про збереження гетьманського апарату, тобто консервативних законів і влади землевласників. В своїй військовій діяльності в цей час Болбочан розстрілює українських робітників і селян, але зустрічається і прихильно ставиться до російської аристократії.

Складно сказати, що Болбочан був непатріотично налаштованим, але скоріше, його симпатія до України не пересилювала його ненависть до соціальної демократичної України.

На його думку, Україні був потрібен ультраправий фактично аристократичний режим, і для цього він був готовий брататися з найлютішими українофобами. Можливо, можна сказати, що в цьому він бачив спасіння України. Але такий спосіб мислення привів його двічі до зради, і ненависті з боку українського люду, що асоціювала його з ненависним німецько-гетьманським режимом. Коли Болбочан вдруге зрадив Україну, і замість демократичного режиму хотів побудувати свою праву диктатуру, його справедливо покарали, і історія негідника на цьому нарешті закінчилась.

Цей пост для мене не є чимось «партійним», не «ліві добре, праві погані». В Українській революції найбільші жертви і досягнення, правда, зробили ліві, а її ворогами зазвичай були праві.

Але є і праві діячі, що заслуговують повагу чи хоча б інтерес. Це в першу чергу Євген Коновалець, дії якого під час Української революції чітко закріпили його як справжнього героя України, Вʼячеслав Липинський став напевно єдиним достойним українським правим теоретиком-філософом. І як у будь-якого талановитого мислителя, обидва ліві і праві можуть знайти в його текстах щось цікаве і значуще (так знаходили, наприклад, ліво-революційні діячі такі як Багряний і Гришко), Дорошенко також вартий уваги.

Але культ Болбочана — культ зрадницький і зневажливий. Це знищення традицій української державності задля зручного кумира для правих і олігархів. Такий шлях нас приведе внікуди

Згадую цю вкрай влучну фразу Багряного

І ще одна, неймовірно влучна.

«Миколі ставили памʼятники, вони полетіли, — полетять і памʼятники Леніну», «Геть з кацапами з України»

Гасла Української Комуністичної Партії (укапісти). Укапісти були незалежною від більшовиків Комуністичною партією, яка могла існувати, допоки більшовики лише збирали свої сили і централізовували свою владу в Україні.

Незалежні комуністи виступали за те, що зараз ми називаємо «декомунізацією» і «дерусифікацію»

Чому ми повинні святкувати сплату податків?

"У якому сенсі гроші в наших кишенях та банківських рахунках повністю "наші"? Ми заробили це власними автономними зусиллями? Чи могли б ми успадкували це без допомоги судів? Чи заощадимо це без підтримки банківських регуляторів? Чи могли б ми витратити це, якби не було державних чиновників, щоб координувати зусилля та пулу ресурсів, яким би розпоряджалось суспільство? Без податків не існувало б свободи. Без податків не було б майна. Без податків мало хто з нас мав би будь-які активи, які варті захисту. [Це] тьмяна вигадка, якою користуються деякі люди, що можливо реалізовувати свої права не накладаючи певний тягар на спільність і суспільство ...

На відміну від індивідуальних виплат, які стягуються з тих, хто безпосередньо користується послугою, податки стягуються з громадою в цілому, незалежно від того, хто користується перевагами державних послуг, що фінансуються. Тим самим, більшість прав фінансуються за рахунок податків, а не таких виплат.

Права на приватну власність, свободу слова, імунітет від зловживань поліцією, вільне сповідування релігії — так само як права на соціальне забезпечення, медичну та продовольчу допомогу — є соціальними службами, які всі фінансуються платниками податків і керуються урядом"

Стефан Холмс і Касс Р. Сунштейн, чому ми повинні святкувати сплату податків, Chicago Tribune 19 (14 квітня 1999 р.)

Небайдужі люди зібралися на марш від Молодого театру до будівлі КМДА. Вони вигукують «Театр без насилля».

Нагадаємо, що департамент культури КМДА не знайшов підстав звільнити керівника Молодого театру.

Зібрались наші «чудові» економісти і розповідають що треба працювати 24/7 і не бути бідним.

Милованов був одним з пропонентом знищення всіх соціальний гарантій КЗпП. На щастя, тоді протести профспілок і інших його зупинили.

Цікаво, як війна мотивує більше працювати на приватних підприємців великого бізнесу, що майже не платять податки і не виконують свою соціальну функцію (часто навпаки — виконують антисоціальну). А потім ще і броню торгують. Але апологета ось цього «працювать до смерті», навіть не на державних підприємствах, що справді корисні оборонці за достойну зп, а де завгодно, бо інші групи інтересів хочуть зекономити, взагалі нічого такого не цікавить.

Дякую Віталію Дудіну за привернення уваги постом на своїй фб сторінці