Українські жінки відстоювали свободу України в лавах армії УНР, Українській Галицькій Армії, в партизанських загонах по всій країні з поразкою УНР, в Українській Військовій Організації, в Українській Повстанській Армії і всюди, де велась боротьба за права України; розвивали господарські справи, мистецтво, культуру, літературу, політику.

І коли СРСР винищив всіможливі форми боротьби за свободу і жіночі права, продовжили таку діяльність за кордоном.

Про це в пам'ятковій книжці до Світового Конгресу Українського Жіноцтва, 1948 р.

"Друга світова війна припинила працю зорганізованого українського жіноцтва. Сотні активних жінок, які боролись за краще майбутнє української жінки і народу, мусіли покинути свою батьківщину та йти на скитання. Україна тим разом вже ціла попала під совітську займанщину. Українські жіночі організації перестали існувати. Українська жінка на рідних землях замовкла. Та не замовкли її сестри, ті що давно вже на еміграції і ті що тепер на скитанні. В обороні прав своєї батьківщини та поневоленої сестри української жінки все українське жіноцтво, розселене по цілому світі, хоче зайняти своє становище"

Для ознайомлення, книжка тепер доступна на Діаспоріані (ті хто мають змогу — підтримайте цей чудовий проєкт)

Зі святом всіх!

«Хай злука, спаяна спільною пролитою кровʼю обох бувших Республік, довершить мрію і щастя робочого українського народу»

Михайло Туган-Барановський народився у селі Солоне на Харківщині. Його родина мала давнє литовсько-татарське походження.

Навчався у Другій харківській гімназії, а згодом на фізико-математичному факультету Санкт-Петербурзького університету. У 1886 році висланий з столиці Російської імперії за революційну діяльність. 1888 року закінчив навчання в Харківському університеті. За рік екстерном здав випускні іспити на юридичному факультеті.

З 1893 року служить у Міністерстві фінансів Російської імперії. В цей час виходять його значні економічні праці присвячені розвитку промисловості та явищу економічних криз. Найбільше на Тугана-Барановський справило враження його перебування в Англії, де науковець побачив інші форми та види економічної діяльності.

Туган-Барановський був прихильником так званого «легального марксизму», який йшов всупереч з більшовицькими ідеями. Зокрема економіст розглядав соціалізм як етичну форму гуманного господарювання. Усвідомлюючи обмеженість і недосконалість як суто ринкових, так і планових форм господарювання, Туган-Барановський висунув концепцію синтезу державного регулювання та ринкової економіки. Ідеї Туган-Барановського мали вплив на західний антитоталітарний марксизм у другій половині ХХ століття та формування сучасних доктрин західних соціал-демократичних партій та концепції «кейнсіанства».

У 1917 році, на запрошення Володимира Винниченка, Туган-Барановський очолив Генеральний секретаріат фінансів Української Центральної Ради. Згодом став ініціатором створення Українського товариства економістів і його першим головою. Був активним сподвижником створення Академії наук під час правління Павла Скоропадського.

Під час правління Директорії був радником урядової делегації на Паризькій мирній конференції. Помер від серцевого нападу на станції Затишок у 1919 році, під час повернення з переговорів.

від синього дону до сивих карпат
одна нероздільна родина
без панства, без рабства, насильства і зрад
вільна, незалежна вкраїна

з днем соборності, друзі

"​​Революційна школа проповідувала, що людина народжена для щастя; що людина має право шукати щастя всіма доступними їй засобами; і що ніхто не має права щоб перешкодити їй в цьому пошуку, тоді як він має право подолати будь-які перешкоди, які він може зустріти на своєму шляху. І перешкоди були справді повалені, була досягнута індивідуальна свобода [...]

Проте чи соціальний стан людей покращився? Ми маємо мільйони, які живуть щоденною власноручною працею, чи здобули вони хоч навіть найменшу частку обіцяного й бажаного благополуччя? Ні, стан людей не покращився. Навіть навпаки, у більшості країн він скоріше погіршилася. Особливо в Англії, ціни на предмети першої необхідності продовжували зростати, заробітна плата робітників у багатьох галузях промисловості впали, а населення зросло. Майже в усіх країнах становище працівників стало більш невизначеним і нестабільним, при цьому почастішали економічні кризи, які прирікають тисячі робітників на певний час на безробіття [...]

Коли суспільство забезпечило кожному вільне здійснення прав притаманних людській природі (human rights), воно виконало задачу здобуття прав. Якщо є хтось, хто через фатальність власних обставин не може скористатися будь-яким із цих прав, він за такою концепцією повинен змиритися зі своєю долею і не звинувачувати інших. І таке ставлення привілейованих верств до бідних незабором стало ставленням кожної людини до кожного. Кожна людина дбала про свої права та покращення свого власного становища, не прагнучи забезпечувати інших [...]

Теорії прав може бути достатньо, щоб спонукати людей повалити перешкоди, поставлені на їхньому шляху тиранією, але вона безсила там, де справа полягає у створенні міцної та тривалої гармонії між різними елементами що складають націю. З теорією щастя як основної мети існування, ми створимо лише егоїстичних людей, які будуть нести старі пристрасті та бажання в новий революційний порядок речей і зіпсують його.

Отже, ми повинні знайти принцип освіти, вищий за будь-яку подібну теорію, який вестиме людей до їхнього власного розвитку, який навчить сталості й самопожертви, згуртує зі своїми ближніми, не роблячи їх залежними ні від тиранії окремої людини чи більшості. І цим принципом є принцип обов'язків

Трудящі, браття, — зрозумійте мене добре. Коли я кажу, що усвідомлення своїх прав ніколи не буде достатнім для створення важливого і тривалого поступу, я не вимагаю від вас відмовитися від цих прав. Я лише кажу, що такі права можуть існувати лише як наслідок виконання обов’язків, і що ми повинні почати з останнього, щоб досягти першого.

Отже, коли ви чуєте тих, хто проповідує необхідність соціальної трансформацію, заявляючи, що вони можуть запровадити такі зміни лише борячись за права, без обов'язків, будьте вдячні їм за добрі наміри, але будьте недовірливі до результатів"

— Джузеппе Мадзіні, Про обов'язки людини

ГРОМАДА КРИМ: Чому ти можеш навчитись у нового кримського руху спротиву?

Громада Крим – це революція “з відкритим кодом”, децентралізована мережа спротиву.

Ми ставимо сміливі цілі і знаємо, як до них прийти.

31 січня о 16:00 в Культурному Центрі Спаська 13 ми розкажемо:

✊ Які поточні цілі в кримського спротиву? Що ми можемо зробити?
✊ На яких принципах працює Громада Крим?
✊ Чому ти як український громадянин можеш навчитись у кримських активістів?

Мови надазовських греків під загрозою зникнення: спільнота звернулася до ВР та просить підтримки

Громадська організація “Надазовські греки: уруми та румеї” звернулася до Верховної Ради з офіційною заявою про захист мов надазовських греків — урумської та румейської. Через російську агресію їм загрожує зникнення. Нині майже вся територія донецького Надазов’я, де проживали їхні носії — окупована. Спільнота просить підтримати ініціативу зі збереження їхніх рідних мов.

Зокрема, у своїй заяві організація просить нардепів внести зміни до законопроєкту №12364, який пропонує оновити перелік мов, на які в Україні поширюються положення Європейської хартії. У документі потрібно врахувати урумську та румейську — рідні мови надазовських греків, які, попри загрозу зникнення, залишаються поза офіційним захистом, пояснюють в “Надазовські греки”.

Петиція: Захистити урумську та румейську мови надазовських греків! To protect Urum and Roumean languages of the North Azovian Greeks!

Приклад зворотній до русифікації: як українізовані росіяни ставали на захист України, і переймались її культурою і цінностями. (з П. Феденко, "Ісаак Мазепа — Борець за волю України")

Загалом, українізовані (Важливо зазначити: "українізація" росіян існувала лише ненасильницька і самостійна: свідомий вибір певної кількості росіян вкладатися і допомагати Україні і українцям) росіяни грали дуже важливу роль в українському русі, допомагаючи і приймаючи участь, хоч і були малочисленими.

Складно переоцінити внесок таких росіян, як Микола Костомаров, в формування не лише сильного українського руху, а самої української політичної ідентичності.

​​Бій під Крутами

107 років українські добровольці, більшість з яких були студенти-соціалісти, боронили соціальні та національні права України.

Героїчний боротьба студентів дала Україні чотири дні на підготовку проти російської армії, що наступала на Київ.

Водночас, інші вояки Студентського куреня захищали Київ під час повстання на Арсеналі, і допомогли забезпечити безпеку столиці з мінімальними жертвами.

«Боротьба молодих соціалістів за волю України та їхні надії — забезпечити вільний розвиток і добробут свого «народу селян, робітників та трудящих») у незалежній Українська Народна Республіка — були нероздільні», — пише тогочасний український діяч Панас Феденко.

Відстоювання соціальних прав і високий рівень ідейної та національної свідомості об'єднували багатьох українців, спонукали до боротьби за Україну. Досвід боротьби за права звичайних людей, та відстоювання прямих інтересів всіх українців, залучав навіть тих, хто раніше не розумів свого українського коріння та відібраних прав.

Ми пам’ятаємо тих, хто залишився захищати Україну, хто боровся за спільне благо нашого народу, де б вони не були і в якій ситуації не опинилися. Це горда сторінка нашої історії.

«Українські соціялісти будували українську самостійну національну державу, а не-соціялісти перешкоджали їм, бо їм не подобалась така держава, яку будували соціялісти […]

Крути — героїчний вчинок української соціялістичної молоді […] 1-го листопада [1918] — геройський вчинок української радикальної молоді в Галичині»

Никифор Григоріїв

«Білкіс» та деякі інші феміністичні групи в Україні на мою думку наразі є найбільш ефективними, свідомими, вмілими та перспективними лівими і прогресивними організаціями в Україні. Дуже рекомендую слідкувати/долучатися/підтримувати чи створювати подібні.

Особливо тим, хто про «Білкіс» чує вперше, то от

🕵🏽‍♀️ Де шукати український феміністичний YouTube?

Дізнавайтеся про один з найяскравіших українських ютюб-гьорлблогів у новому репортажі проєкту «Ось бачиш!».

У відеоесеях каналу «любий щоденнику» авторки сміливо використовують фемінізм та квір для того, щоб розказати про суспільство, кіно та поп-культуру.

Повний репортаж буде опубліковано наступного тижня. А поки знайомтеся з тізером випуску та не забувайте поширювати хороший контент серед знайомих.

​​Український національний фронт (1963) та Український національний фронт 2 — українські соціалістичні дисидентські організації.

З поразкою Української Повстанської Армії (УПА), повстанці. які пережили радянські репресії, жорстокі переселенські програми, каральні акції та зуміли приховати свою особистість, інтегрувалися в радянське суспільство.

Одночасно, чимало агітпропу УПА все ще було в оберті по всьому Радянському Союзові.

Уцілілі ОУНівці та ті, хто був знайомий з їхньою програмою, тоді перейшли від збройного опору до дисидентської діяльності. Багато груп було створено на основі пізньої ідеології ОУН (лівий націоналізм).

Найбільшою такою був Український Народний Фронт. Діячами УНФ перевидано багато праць членів УПА, а також програмових робіт Західної соціал-демократії.

У своїй програмі група виступала за незалежну демократичну Українську республіку та демонтаж радянської тоталітарної системи, яку вони описували як «кріпацтво» та «сучасний феодалізм».

Позитивна програма на зміну тоталітаризму, описувалась як «народний соціалізм» і поєднувала програмні елементи Української Повстанської Армії та досягнення сучасної західної соціал-демократії.

Особливий інтерес для групи викликав Петро Федун, ідеолог УПА, який хвалив програми Лейбористської партії в 1945 році та Французьких Соціалістів, стверджував, що УПА вела таку саму боротьбу за «визволення робітників», як і ці партії, і теоретизував, що демократичні версії соціалізму не тільки сумісні, але й оптимальні для українських націоналістів.

Дисидентська організація взяла на себе гасло «Воля народам і людині» і завдяки ефективним конспіративним заходам роками продовжувала діяти та поширювати публікації.

Після УНФ було створено багато подібних груп. Пізніше «Спілка вільних комуністів» (Союз галицької молоді) прийняла натхненну програмами УНФ і УПА, де закликали до демократизації та дотримання прав людини в СРСР, відокремлення Української Республіки від СРСР і прийняття «народного соціалізму», подібного тому, що практикували чехословацькі реформатори та Польська Партія Соціалістична — організації, які молоді дисиденти зазначали як приклад.

«Такі слова, як-от “бусифікація”, “людолови”, — це все елементи російської ІПСО. Як би це зараз не звучало, адже «російська ІПСО» вже стає мемом. Проте це все дуже легко входить у наш вжиток», — каже Віталій Саранцев, начальник управління комунікацій Командування Сухопутних військ ЗСУ.

На його думку, останні напади на ТЦК — це і результат роботи російських спецслужб і водночас наростаюча хвиля зневаги до військових.

Як ворог використовує наші слабкі місця? Чи можливо знизити градус агресії до співробітників ТЦК? І чи будуть зміни в мобілізаційних підходах? Читайте у матеріалі Оксани Іваницької

​​У березні 2007-го Плющ писав: «Как могло случиться, что президент Франции наградил орденом Почетного легиона диктатора-кгбиста Путина? За какие военные или гражданские заслуги перед Францией или Российской Федерацией? За успешное проведение геноцида чеченского народа? За отказ от половинчатых демократических преобразований времен Горбачова-Ельцина? За сползание России к коммуно-нацизму?.. Послеперестроечная игра США и Европы с Ельциным и Путиным помогла восстановить власть КГБ в РФ и подтолкнула Кремль к Мюнхенской речи Путина, объявившего новую холодную войну, и угрожающего новой осью зла — Россия, Иран, Северная Корея, Сирия и т. д. Если не остановить Кремль сегодня, то следует ожидать нового витка кгбистской пропагандисткой кампании «борьбы за мир» и очередного «Мюнхенского соглашения»...»

У 2006: «Чи є достатньо сил у молодої інтелігенції вияснити масам (а вони 2004 року довели, що спроможні вийти з-під впливу маніпуляторів) неспроможність усіх цих залишків комуністичної мафії вивести Україну з перманентної кризи? Розвіяти зневіру мас і запропонувати народові гідних кандидатів у Парламент?... Чи вистачить політичної гнучкості й безкомпромісності в цьому протистоянні? І в єднанні чесних масових сил? Безкомпромісність насамперед стосується мафій та національного питання. Будь-який союз з корумпованими силами чи шовіністами усіх ґатунків — повернення в болото радянщини й Малоросійську провінцію»

Леоніда Плюща у свою чергу (як і більшість української інтелігенції — Григоренка, Дзюбу ітд) дуже критикувала бандерівська еміграція, обʼєднана навколо корупціонера Ярослава Стецька. На їх думку, всі ці «марксисти-дисиденти» були шкідливими для українського руху, і таким чином, їх прихильники зазнавали нападок від бандерівських газет, що на жаль, почали домінувати в еміграції.

На опозицію до них були залишки еміграційної УПА, у вигляді УГВР, та людей, що воювали у Поліській Січі, Українська Соціалістична Партія, сили УНР в екзилі та Українська Революційно-Демократична партія Багряного.

Вони всі займались кампаніями на підтримку українських дисидентів і закликали «рахуватися з українською реальністю» і «прислуховуватися до голосів з України». Їх діяльність була вкрай плідною, і багато дисидентів отримали міжнародну популярність і увагу, і часто це було причиною їх звільнення.

​​Абсурдний культ ворога Української революції Болбочана

Зараз в Україні будується культ Болбочана. Поки в Києві навіть нема памʼятнику герою Української революції Петлюрі, ми маємо бюст Болбочану.

Болбочан був прихильником правих та консервативних течій, і розвиток українського руху для нього йшов в не правильну сторону. Щоб протидіяти, на місцях, де проходило військо Болбочана, він розпочинав репресії проти прихильників Центральної Ради, українських селян і робітників, вчив своє військо фактично бандитизму.

Як тоді Болбочана називали українські діячі, «пересічний амбітник». Він обʼєднував навколо себе монархістські, землевласницькі, білоросійські та інші недемократичні праві кола.

Про Болбочана існує багато міфів — наприклад міф про нібито «визволителя Криму». У той же приблизно час Болбочан приймає участь в австрійсько-німецькій змові проти Української держави і таємно підтримує повалення УНР і встановлення монархії (але він пвдтримував австрійську кандидатуру, а не німецьку)

Військові досягнення Болбочана були також невеликі. Як пише Андрій Здоров:

«Вивчаючи бойовий шлях Болбочана часів першої та другої війни більшовицької Росії проти УНР, неважко помітити, що всі його «блискучі перемоги» були здобуті під час першої війни, коли він керував українськими передовими відділами німецьких військ у березні – квітні 1918р.
З суто військової точки зору ці перемоги небагато чого варті. Усі вони здобуті над набагато слабшим, налаштованим на загальний відступ ворогом, в умовах, коли «ті дрібочки українського війська» (В. Винниченко) підпирала величезна сила непереможної (у  військово-політичних обставинах весни 1918р.) мілітарної потуги – німецького війська. Тільки це і робив Болбочан із своїми запорожцями на «шляху перемог» від Житомира до Сімферополя. Такий реакційно налаштований (наприклад, він особисто побажав Дроздовському успіхів у його поході з-під Ясс на Дон; саме його було відряджено на переговори з командуванням білих «Войск Киевской области», під час ганебної спроби досягти порозуміння з російськими білогвардійцями у серпні 1919р., бо мав багато друзів та знайомих серед білогвардійської офіцерні ) та для наших  «державників» беззаперечний авторитет у військовій справі (він дійсно  мав набагато більший та важкий бойовий досвід, ніж Болбочан), як М. Омелянович-Павленко, давав таку оцінку цій «офензиві українсько-німецьких військ на терени України»: «…марш українських патріотів на свої землі був скоріше польовою прогулянкою, ніж солідною військовою акцією».

Болбочан долучається до повстання Директорії, але висуває вимогу про збереження гетьманського апарату, тобто консервативних законів і влади землевласників. В своїй військовій діяльності в цей час Болбочан розстрілює українських робітників і селян, але зустрічається і прихильно ставиться до російської аристократії.

Складно сказати, що Болбочан був непатріотично налаштованим, але скоріше, його симпатія до України не пересилювала його ненависть до соціальної демократичної України.

На його думку, Україні був потрібен ультраправий фактично аристократичний режим, і для цього він був готовий брататися з найлютішими українофобами. Можливо, можна сказати, що в цьому він бачив спасіння України. Але такий спосіб мислення привів його двічі до зради, і ненависті з боку українського люду, що асоціювала його з ненависним німецько-гетьманським режимом. Коли Болбочан вдруге зрадив Україну, і замість демократичного режиму хотів побудувати свою праву диктатуру, його справедливо покарали, і історія негідника на цьому нарешті закінчилась.