Махновці також приймали участь у вбивстві значних лідерів українського руху в регіоні (який там був доволі слабкий), зокрема членів Української партії соціалістів-революціонерів (здебільшого їх лівої — фактично анархістської фракції) через наявний у махновців російський націоналізм.

161 рік тому народилась Ольга Кобилянська.

Вводячи жінку в життя, природа не питала: "Чи се мужчина, чи жінка, щоби мені наділити їх відповідними здібностями?" Ні — природа казала лише: "Ось ти, і жий!" І тому скажу, що недостаточність тая, брак сили духовної не лежить у жінці яко людині вже з природи, а походить вона і виробляється з, систематично ограниченого виховання, яке одержує вона вже від колиски, котре виховання звертає більше увагу на розвій її чуття, аніж на духовні здібності, характер і силу фізичну, і заглушає, таким чином, усі інші голоси в її душі. Що однак жінка — людина, так само як і мужчина, і вимоги природи в неї такі самі, як її в нього, то її через те треба в таких самих умовах, як і його, виховувати до боротьби за існування, а озброївшися наукою, знанням законів, знанням різних галузей праці, зможе й сама боротись за життєві засоби.

— Ольга Кобилянська, промова у Чернівцях на зборах Товариства руських жінок на Буковині, 1894 р.

Я писала, коли любила, писала, коли терпіла, писала, коли не находила вдоволення знадвору бажань своїх особистих, коли бачила кривду, заподіяну так людям, як звірятам, цвітам і птахам, коли переймалася великими ідеями про визволення жінки, ідеєю соціялізму, ідеєю націоналізму, патріотизмом, які зміцняла в мені Леся Українка.

— Ольга Кобилянська

160 років тому народилася Ольга Кобилянська, українська поетеса, письменниця, феміністична і соціалістична активістка близька до Радикальної партії

В її, здебільшого депресивних і меланхолічних творах, вона розглядає теми людської волі, бідності, землі, національного і соціального пригноблення, фемінізму і лесбійської любові

Ольга Кобилянська також була талановитою організаторкою, оживляючи політичне життя Буковини, особливо серед жіноцтва

Нещодавно один лібертаріанець заперечував геноцидальний характер Голодомору — нібито це лише провал економічної політики СРСР. Такий історичний ревізіонізм і досі популярний за кордоном, і навіть для декого в Україні, на жаль.

«І чого ви ще живі?!» Актив, який відбирав продукти, розумів, що прирікає людей на смерть». Історик Геннадій Єфіменко про Голодомор на Луганщині.


https://farvatermedia.com/interviews/i-choho-vy-shche-zhyvi-aktyv-iakyi-vidbyrav-produkty-rozumiv-shcho-pryrikaie-liudei-na-smert-istoryk-hennadii-yefimenko-pro-holodomor/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR2T2-QXkgXaxvCsm7EP3Z9UL26TMu9T-2GHcvtuwMXLCrP3FT6ges-x4zY_aem_tOw92emx_pU4Y7bIL8kRNg

Про Ахметзакі Валіді Тогана я тут писав декілька разів. Кому цікаво — можна пролистати в пошуку. Антирадянський соціаліст, що боровся проти російського колоніалізму за незалежну державу для свого народу.

Ровно 107 лет назад, 28 ноября 1917 года, башкирское национальное движение, выражая волю всей башкирской нации, провозгласило создание Башкурдистана. Именно это государство, которое мы также знаем, как Первая Башкирская республика, стало отражением башкирского самосознания и башкирской воли. Первый оккупированный Россией народ, создавший автономию. Нам действительно есть, чем гордится. Нам есть, что помнить. И сегодня мы также вспоминаем тех, кто сделал титаническую работу, дабы башкирская нация обрела субъектность. Мы с уважением вспоминаем героев башкирской нации, среди которых безусловно Ахмет Заки Валиди, отец-основатель, лидер и беспрекословный авторитет. Это Амир Карамышев, военачальник, павший смертью храбрых. Это Шайхзада Бабич, выдающийся поэт, башкирский Шекспир, павший от рук русских большевиков. Это сотни и тысячи других имён, которые отдали жизни за свою родную страну, за свой народ. Каждый из нас имеет того героя, который 107 лет назад участвовал в башкирском национальном движении, отстаивая право башкирской нации на самоопределение. Эти герои — это наши предки, наши деды. Мы с гордостью говорим об этом, несмотря на попытки оккупационного российского режима очернить и предать забвению нашу историю. И пусть у вас не будет сомнений, однажды флаг Свободного Башкортостана вновь засияет на башкирских землях. Будет ещё свободным башкирский народ, будет ещё свободен Башкортостан!

Львы уральские свой край не дадут топтать врагам
Кровь башкирская, взыграй, силу дай своим сынам!
Не раздавит супостат дух башкир!
Под каблуком он вовек не будет смят, разгоревшись раз огнем
Цветоносный дивный стан, светоч наш, Башкортостан!
Постигал здесь бренный мир лев по имени башкир

https://www.bashnd.org/news/b8574a26-3141-42a5-a4ff-6966dd098246

11 листопада 1917 Башкірський Уряд, підтвердив необхідність для башкортів власного національного самоврядування. А 15 листопада Башкортрське крайове шуро прийняло постанову про проголошення автономії Башкортостану. Його підписали голова шуро Шаріф Манатов, заступник Ахмет-Закі Валіді, секретар шуро Шайхзада Бабич і шість завідувачів відділами шуро.

«Башкирське крайове шуро оголошує башкирську територію Оренбурзької, Уфімської, Самарської і Пермської губерній з 15 листопада автономною частиною Російської республіки». Війська, банки, залізниці, пошта, телеграф, збір податків передавалися у відання державних установ Башкурдістана, а адміністративний поділ на губернії і повіти замінювалося кантонами - традиційний для башкортів.

Ці постанови уряду республіки затверджені на III Всебашкортському з'їзді (курултай), який пройшов 8-20 грудня 1917 в Оренбурзі і називався установчим. Установчий курултай визначив заходи для здійснення автономного управління Башкортостана, а також засновано Кесе-Курултай (передпарламент)

У роки громадянської війни національний рух башкірів зміг досягти національної держави, хоч і в обмеженій формі (автономії). Цікаво, як в багатьох інших місцях, події проходили дзеркально тому шляху, який проклала Україна — перша серед рівних у боротьбі за свободу поневолених народів Російської імперії. Башкортське крайове шуро перекладається буквально як Башкірська Центральна Рада. Вона ж оголосила свій "3 Універсал". Домінуючими тенденціями в національному русі були соціалістичні і прогресивні сили, зокрема соціалісти-революціонери.

Текст в минулому пості взятий з вікіпедії: https://uk.wikipedia.org/wiki/Держава_Башкортостан

Сергій Єфремов, 1924

Знайома картина: 1939 р. Британські комуністи вимагали Британський уряд піти на мир з Гітлером і не займатися "ескалацією війни"

З мемуарів Валіді Тогана, соціаліста і національного героя башкірського визвольного руху під час революції 1917 р.

6 грудня 1871 р. народився український письменник, актор, режисер і політик Микола Вороний

Він став у основі як політичного так і культурного життя революційної України, був одним із засновників Центральної Ради і Національного театру.

Микола Вороний, прихильник соціал-демократичного руху і незалежності України, був активним членом Революційної Української Партії (згодом — Української соціал-демократичної робітничої партії)

Вороний також автор відомих революційних віршів, покладених на музику, що стали своєрідними "гімнами" УНР. Найбільш відомий з яких, "За Україну"

Коли взяти під розвагу розпорошеність і нужденний матеріяльний стан наших артистів-плястиків із одного боку, а слабке зацікавлення, майже байдужість до справ мистецьких галицького громадянства з другого, то самий факт засновання Гуртка і два його поважні виступи на виставах набірають у наших очах значіння глибоко-відрадного і, хотілося б вірити,
симптоматичного.

Коли орґанізуємось і творимо зорґанізовано, в певній програмі, то значить, живемо, значить, здатні до орґанізованого творчого життя, й коли цю здатність зуміємо проявити і в инших частинах нашого національного орґанізму, то... то в розколисаній уяві вже малюється блискучий фантом самоорґанізовання національно-політичного, всенароднього, державного.

На жаль, сей фантом мерхне й гасне, коли придивимося до околишньої дійсности, коли глянемо на безуспішні змагання до самоорґанізовання наших письменників і артистів сцени (про політиків під цей час нема що й говорити).

А, тим часом, для кожного ж мусить бути очевидно, що орґанізований творчий рух на всіх ділянках нашої культури, і в першу чергу - в пись- менстві й мистецтвах, безперечно відживив би наш національний орґанізм, влив би в його артерії живої ферментівної крови й, оздоровивши, підсилив би його до активної праці, до витрівалої боротьби.
Крім того, самоорґанізованість у кожнім фаху, в кожній професії гарна тим, що пробуджує з потенціяльної дрімоти поодиноких членів, заохочує, викликає до акції й змагання, а також, об'єднуючи, зміцнює їх на силах і ідейно, й економічно.

Проте не розуміють цього ні письменники, ні актори, бо, хиріючи її нидіючи у своїй оспалости, воліють бути інертним матеріялом і покірним знаряддям для визиску в руках видавців і антрепренерів.

Ще менше можна вимагати глибшого заінтересовання мистецтвом і його справами з боку нашого громадянства, бо воно, політично затуркане й приголомшене, просто таки взагалі не розуміється на мистецтві й не доцінює його провіденціяльного значіння.

Ось бачу. хвилями пересувається по виставових салях вичепурена, самозадоволена „публика“, ріжного віку і стану люде фінансисти, купці, адвокати, професори, студенти, від „ветхих деньми" до зеленої молоді включно. Оторопілими очима оглядає „публика“ образи, щось муркотить, а подекуди, насмілившись, кидає уваги, замітки, жарти. Що говорить вона при цьому, хай їй Бог простить. Пізніше сама ж вона, ця пані-публика, читаючи сатиричний журнал і бачучи свій одбиток у кривому дзеркалі дотепу, буде добродушно сміятись з людської глупоти або з лукавою усмішкою підморгувати на сусідів.

Микола Вороний