Сергій Єфремов, 1909. Як українська громадськість хилиться від одної крайности до другої в економічній і політичній діяльності

Кароль Навроцький, керівник Інституту національної пам’яті Польщі, відомий своїм ксенофобним підходом до історії, був названий кандидатом у президенти Польщі від Права і Справедливості.

Буквально недавно він назвав Західну Україну «Малою Польщею» (Małopolska). «Мала Польща» — так називали окуповану Польщею Галичину під час розпалу систематичної політики етнічної дискримінації та насильства проти українців в Другій польській республіці (1922-1939).

Це також назва, яку використовують польські націоналісти, що мають реваншистські претензії до України,
те саме, що для Росії словосполучення «Малоросія» або «Новоросія»

Цікавий огляд махновського руху, з яким я скоріше погоджуюсь.

Махновщина — багато в чому російський рух, який складався з русифікованих українців і російської анархістської еліти, виступав супротивником від'єднання України від Росії і мав малу зацікавленість в українському русі, виступав проти самовизначення українського народу.

Така оцінка загалом притаманна анархістському руху поза українською партією соціалістів-революціонерів (якщо їх членів взагалі можна назвати анархістами).

Проте, в ньому існували малі проукраїнські фракції з симпатиків анархізму з українських соціалістів-революціонерів, місцевих селян і українських січових стрільців. Вони зокрема виступали проти російсько-центричного підходу Махна. Їх вплив проте, був незначний.

Найбільшу еволюцію в бік українства Махно проходить вже в Парижі, де починає залишати позитивні коментарі в бік українського руху, а до того ще і у 1919-1920, де хоч і виступає проти українського національного руху, але визнає українців і Україну як щось окремішне.

Оцінки кінця 20х років на еміграції привели до того, що Махно намагається змінити свої русофільські погляди і прийняти, що навіть якщо він не погоджується з вимогою самовизначення українців, що це те, що цікавить український народ, і з тим, загалом виступає за українізацію анархістського руху — а саме створення специфічно українських анархістських організацій і вимагає розмовляти з українцями українською. На жаль, такого висновку Махно дійшов лише у 1927 р. До того, за вийнятком періоду кооперації з Української партією соціалістів-революціонерів і з українськими націонал-комуністами, махнівці публікували всі свої матеріали виключно російською.