На днях ми отримали від США підтвердження, що Росія стояла за замахом проти, на той момент, кандидата в Президенти України Віктора Ющенко
Цим ми можемо дуже легко підтвердити, що політичний дискурс у той період, який так нищівно висміював націоналістів і націонал-демократів за їх відірвані "конспірологічні теорії", був сам неймовірно далекий від реальності, і більшість лівої риторики тоді була помилкою.
Натомість, правильне політичне чуття мали хіба що покоління дисидентів, що само на той момент застрягло в минулому і не могла адаптувати свої правильні позиції під пострадянські (і навіть пострухівські) політичні реалії. Моменти централізації і поступового контролю російськими спецслужбами і капіталом над Україною були упущені, а привілейований стан російської бюрократії і еліти в Україні применшений. Ті, хто сперечались з таким положенням справ, відразу клеймились "націоналістами" (в пейоративному значенні цього слова). Поки українці позбавлялись своїх прав у своїй же країні.
В нас тепер є вже точна, без припущень, частина пазлу для цього переосмислення української історії і української лівиці (підкреслюю української лівиці, так як без такого переосмислення неможливий жодний новий актуальний лівий проект — лише слабкі пере- і відродження старої СПУ Мороза).
Радий послати читати Юрія Бадзьо, українського лівого дисидента, і його думки у 2007-у році. Багато чого, ми можемо чітко сказати, що було спекуляцією, а передбачення несправдилися. Інше ж — тоді сектантська позиція, що зараз є абсолютним мейнстрімом. Ще є і третя категорія — деталі, що ми упускаємо в нинішньому дискурсі.
https://naspravdi.org/iurii-badzio-boiovi-heneraly/
Так само корисно зараз відкрити Дзюбу. Інших дисидентів покоління Дзюби-Чорновола, Руху, ознайомитися з проблематикою, чи знову через роки її реактуалізувати.
Цим ми можемо дуже легко підтвердити, що політичний дискурс у той період, який так нищівно висміював націоналістів і націонал-демократів за їх відірвані "конспірологічні теорії", був сам неймовірно далекий від реальності, і більшість лівої риторики тоді була помилкою.
Натомість, правильне політичне чуття мали хіба що покоління дисидентів, що само на той момент застрягло в минулому і не могла адаптувати свої правильні позиції під пострадянські (і навіть пострухівські) політичні реалії. Моменти централізації і поступового контролю російськими спецслужбами і капіталом над Україною були упущені, а привілейований стан російської бюрократії і еліти в Україні применшений. Ті, хто сперечались з таким положенням справ, відразу клеймились "націоналістами" (в пейоративному значенні цього слова). Поки українці позбавлялись своїх прав у своїй же країні.
В нас тепер є вже точна, без припущень, частина пазлу для цього переосмислення української історії і української лівиці (підкреслюю української лівиці, так як без такого переосмислення неможливий жодний новий актуальний лівий проект — лише слабкі пере- і відродження старої СПУ Мороза).
Радий послати читати Юрія Бадзьо, українського лівого дисидента, і його думки у 2007-у році. Багато чого, ми можемо чітко сказати, що було спекуляцією, а передбачення несправдилися. Інше ж — тоді сектантська позиція, що зараз є абсолютним мейнстрімом. Ще є і третя категорія — деталі, що ми упускаємо в нинішньому дискурсі.
https://naspravdi.org/iurii-badzio-boiovi-heneraly/
Так само корисно зараз відкрити Дзюбу. Інших дисидентів покоління Дзюби-Чорновола, Руху, ознайомитися з проблематикою, чи знову через роки її реактуалізувати.
НАСПРАВДІ
Юрій Бадзьо. Бойові генерали, сивоусі парубки з української вулиці і троянська кобила історичного процесу
Деякі політико-філософські особливості процесу становлення української нації в умовах Незалежності. Відомий політичний мислитель, ідеолог українського визвольного руху, дослідник суспільно-політичн…
❤6😭1
Український світ – репресований і загрожений (Ю. Бадзьо, представник лівих шістдесятників, 2007 р.)
Новітній імперській ідеології підкорення України не протиставлено ідеологію української правди-свободи, українського права жити. У цьому наша визначальна слабкість, у цій нашій слабкості – сила супротивника.
А правда проста і для чесних людей самозрозуміла чи може стати зрозумілою. Людина, будучи істотою унікальною і водночас суспільною, живе у своєму індивідуальному світі, природним чином (через мову, зв’язок поколінь та освіту) пов’язаному з колективним світом національної культури та історії. Жити у власному національному світі – природне право людини. На цій правовій аксіомі виросла сама ідея національної меншини, її права на автономне культурне життя.
Національний світ росіян («Русский мир»; так називається відомий благодійний фонд, поняття популярне і загальновживане в літературі), євреїв та інших національних меншин України повнокровний і безпечний, ми не втручаємося в нього, отже, для своїх носіїв він цілком комфортний, якщо, звичайно, у них немає імперських зазіхань на наші права, немає прагнення зберегти своє панівне становище в українському суспільстві.
Український світ репресований, репресивний і загрожений.
Репресований ворожим спадком минулого і потужним неоімперським зазіханням на нього уже після проголошення української державної незалежності.
Для індивідуальної свідомості він і сам репресивний своєю несформованістю, браком національної солідарності, майже повною відсутністю публічного представництва на політичному рівні (відсутність у народу повноцінного політичного проводу).
Особливо руйнівний і небезпечний останній чинник: патріотична державницька політика Президента В. Ющенка не має продовження, конкретизації, гуманітарного наповнення у вигляді цілісної політико-ідеологічної доктрини, покладеної в основу програми та публічної діяльності організованої політичної сили. Отже, український індивідуальний світ («я») залишається без психологічної підтримки з боку колективного «ми» народу – шлях для подальшої русифікації українців прокладено, природний процес нашого національного відродження потужно загальмовано.
Новітній імперській ідеології підкорення України не протиставлено ідеологію української правди-свободи, українського права жити. У цьому наша визначальна слабкість, у цій нашій слабкості – сила супротивника.
А правда проста і для чесних людей самозрозуміла чи може стати зрозумілою. Людина, будучи істотою унікальною і водночас суспільною, живе у своєму індивідуальному світі, природним чином (через мову, зв’язок поколінь та освіту) пов’язаному з колективним світом національної культури та історії. Жити у власному національному світі – природне право людини. На цій правовій аксіомі виросла сама ідея національної меншини, її права на автономне культурне життя.
Національний світ росіян («Русский мир»; так називається відомий благодійний фонд, поняття популярне і загальновживане в літературі), євреїв та інших національних меншин України повнокровний і безпечний, ми не втручаємося в нього, отже, для своїх носіїв він цілком комфортний, якщо, звичайно, у них немає імперських зазіхань на наші права, немає прагнення зберегти своє панівне становище в українському суспільстві.
Український світ репресований, репресивний і загрожений.
Репресований ворожим спадком минулого і потужним неоімперським зазіханням на нього уже після проголошення української державної незалежності.
Для індивідуальної свідомості він і сам репресивний своєю несформованістю, браком національної солідарності, майже повною відсутністю публічного представництва на політичному рівні (відсутність у народу повноцінного політичного проводу).
Особливо руйнівний і небезпечний останній чинник: патріотична державницька політика Президента В. Ющенка не має продовження, конкретизації, гуманітарного наповнення у вигляді цілісної політико-ідеологічної доктрини, покладеної в основу програми та публічної діяльності організованої політичної сили. Отже, український індивідуальний світ («я») залишається без психологічної підтримки з боку колективного «ми» народу – шлях для подальшої русифікації українців прокладено, природний процес нашого національного відродження потужно загальмовано.
❤4😭1
Сергій Єфремов, 1909. Як українська громадськість хилиться від одної крайности до другої в економічній і політичній діяльності
❤6
Кароль Навроцький, керівник Інституту національної пам’яті Польщі, відомий своїм ксенофобним підходом до історії, був названий кандидатом у президенти Польщі від Права і Справедливості.
Буквально недавно він назвав Західну Україну «Малою Польщею» (Małopolska). «Мала Польща» — так називали окуповану Польщею Галичину під час розпалу систематичної політики етнічної дискримінації та насильства проти українців в Другій польській республіці (1922-1939).
Це також назва, яку використовують польські націоналісти, що мають реваншистські претензії до України,
те саме, що для Росії словосполучення «Малоросія» або «Новоросія»
Буквально недавно він назвав Західну Україну «Малою Польщею» (Małopolska). «Мала Польща» — так називали окуповану Польщею Галичину під час розпалу систематичної політики етнічної дискримінації та насильства проти українців в Другій польській республіці (1922-1939).
Це також назва, яку використовують польські націоналісти, що мають реваншистські претензії до України,
те саме, що для Росії словосполучення «Малоросія» або «Новоросія»
❤5👀1
На жаль, в Польщі неймовірно розповсюджена антиукраїнська пропаганда щодо історії. Крім відбілювання незалежних партизан з АК і колаборантські формування (багато в чому комплексні теми, як і в нас, показуються в спрощеному і апологетському вигляді), лінією польського міністерства освіти і інституту нацпам'яті (вже багато і багато років) є відвертий реваншизм і імперська пропаганда. Замовчуються злочини Другої Республіки проти українців, білорус, євреїв і литовців, експансіоністські війни висвітлюються як геройські, а етнічні чистки і дискримінацію замовчують.
❤8💔4
Цікавий огляд махновського руху, з яким я скоріше погоджуюсь.
Махновщина — багато в чому російський рух, який складався з русифікованих українців і російської анархістської еліти, виступав супротивником від'єднання України від Росії і мав малу зацікавленість в українському русі, виступав проти самовизначення українського народу.
Така оцінка загалом притаманна анархістському руху поза українською партією соціалістів-революціонерів (якщо їх членів взагалі можна назвати анархістами).
Проте, в ньому існували малі проукраїнські фракції з симпатиків анархізму з українських соціалістів-революціонерів, місцевих селян і українських січових стрільців. Вони зокрема виступали проти російсько-центричного підходу Махна. Їх вплив проте, був незначний.
Найбільшу еволюцію в бік українства Махно проходить вже в Парижі, де починає залишати позитивні коментарі в бік українського руху, а до того ще і у 1919-1920, де хоч і виступає проти українського національного руху, але визнає українців і Україну як щось окремішне.
Махновщина — багато в чому російський рух, який складався з русифікованих українців і російської анархістської еліти, виступав супротивником від'єднання України від Росії і мав малу зацікавленість в українському русі, виступав проти самовизначення українського народу.
Така оцінка загалом притаманна анархістському руху поза українською партією соціалістів-революціонерів (якщо їх членів взагалі можна назвати анархістами).
Проте, в ньому існували малі проукраїнські фракції з симпатиків анархізму з українських соціалістів-революціонерів, місцевих селян і українських січових стрільців. Вони зокрема виступали проти російсько-центричного підходу Махна. Їх вплив проте, був незначний.
Найбільшу еволюцію в бік українства Махно проходить вже в Парижі, де починає залишати позитивні коментарі в бік українського руху, а до того ще і у 1919-1920, де хоч і виступає проти українського національного руху, але визнає українців і Україну як щось окремішне.
❤🔥7👀2
З 26 міст, де існував анархістський рух в Україні до 1917 р., лише в 6 (і в жодному з великих) містах анархісти згадували українську проблематику. В інших складно сказати, наскільки багато було залучено українців, і чи взагалі вони були залучені в анархістський рух, проте можна чітко сказати, що дискурс формувала російська чи русифікована єврейська анархістська інтелектуальна еліта
❤🔥4👀1
Оцінки кінця 20х років на еміграції привели до того, що Махно намагається змінити свої русофільські погляди і прийняти, що навіть якщо він не погоджується з вимогою самовизначення українців, що це те, що цікавить український народ, і з тим, загалом виступає за українізацію анархістського руху — а саме створення специфічно українських анархістських організацій і вимагає розмовляти з українцями українською. На жаль, такого висновку Махно дійшов лише у 1927 р. До того, за вийнятком періоду кооперації з Української партією соціалістів-революціонерів і з українськими націонал-комуністами, махнівці публікували всі свої матеріали виключно російською.
❤4👀1