Любов Марголина, 1951 р.

Чому в суспільстві, де, не вважаючи на високий за гальний рівень добробуту, в певних районах ще с без- земельний пролетаріят (бідні білі та на Півдні мурини), - нема того, що в Европі зветься "клясова свідомість"? Чому це, хоч Соціялістична Партія мас талановитих, щиро відданих справі провідників, - соціялізм не найшов в Америці родючого ґрунту і не став конкурентом двох великих американських партій - демократичної та республіканської? На це питання дають різні відповіді: мовляв, американці думають як провінціяли-хуторяни«; що Америка, мовляв, була основана на принципі політичної свободи, і цього для поступу вистачає, і що країна виросла й забагаті- ла саме тому, що була господарська свобода будувати та інтенсивно працювати, хочби це не здавалося вигідним для окремих осіб.


Це все часткові пояснення. Треба розуміти психологію американця, що мріє стати самостійним підприємцем, і треба додати, що й сьогодні багато американців заспокоюс себе в неуспіхах тим, що, мов, як прикласти сили й терпіння, як ще раз спробувати щастя деінде, в іншому місті, то все, певно, налаго- диться, бо Америка це ж країна необмежених можли- востей! Ці мрії, що десь інде буде ліпше, що всім с досить місця в просторій Америці, ці надії, що розцвітають під впливом популярних оповідань про якогось юнака в лахах, що став міліонером, - все це баламутить уже друге покоління американців.

Справді - рожеві мрії, фільми, де показують розкішне веселе життя, грубий, але хвилюючий та барвистий побут колишніх окраїн Америки

За рідкими винятками, - залізничники, слюсарі. мулярі (рідковживане, зараз ми кажемо "чорні" або "афроамериканці" - прим.), електричники, — словом кваліфіковані робіт- ники, - вважають себе за представників середньої верстви і рішучо відрізняють від себе »збиранину, дцо включає европейських еміґрантів, муринів, мекси- канців і т. д. Як представник цього »щиро-американ- -ського погляду, -кваліфікований робітник все голо- сував за демократів або республіканців, відповідно до того, як це робили його діди чи батьки. Практика большевизму ще більш відштовхнула американців від соціялізму, тому що вони навіть по сей день мі- шають комунізм з соціялізмом.

Серед старої американської інтеліґенції було порівняно мало противників капіталістчного ладу. Були експерименти з усякими кооперативними соціялістичними колоніями, були організації, котрі хотіли змінити умови, які, на їх думку, перешкоджали реалізації кращого життя, але наміру радикальної перебудови цілої економічної системи не було, так як і по сей день немає загального пляну.

Нагадаємо, що коли покійний президент Рузвельт запропонував обмежити річний дохід американця 25.000 долярами, то він не зустрів підтримки в масах, бо пересічна людина все ще вірить в можливість кож- ному стати міліонером на основі »приватної ініціятиви«.

Повна неповага до конституційних принципів і до громадян. Яким чином від рівня доходів (і їх наявності) збільшується чи зменшується необхідність виконувати громадянські обовʼязки?

«Фактично сьогодні пріоритет мобілізації надається людям, які не працюють, безробітним. […] Дуже простий принцип, думаю, що він абсолютно зрозумілий усім», — каже Шмигаль.

Їхня боротьба з безробітністю і бідністю.

https://hromadske.ua/viyna/234178-shmyhal-priorytetnymy-dlia-mobilizatsiyi-ye-bezrobitni-liudy

​​Винниченко і антиісторична пропаганда (1 частина)

Винниченко найбільш міфологізована людина в українській історії, в негативному сенсі.

Різні ідеологічні пропагандисти вже дуже давно прийнялися не критикувати, а придумувати "факти" про пана Винниченка, часто щоб дискредитувати не лише персону Винниченка, а і всю Центральну Раду і соціальні та демократичні прагнення українського народу.

Традиція істориків-противників УНР і зараз знайшла відгомін серед наших "націонал-консерваторів" та пропагандистів різних елітарних та антисоціальних ідеологій. З найпоширеніших міфів:

1. Винниченко ставив соціальне вище національного. Це найбільш дурний міф, який розвінчується оглядом фактично будь-якої дискусії у Верховній Раді. Найбільш показовий приклад: пан Винниченко пропонував гетьману Скоропадському формування націонал-демократичного уряду без соціалістів при умові відсторонення російських політиків від влади для порозуміння і збереження України хоча б у Гетьманській формі.

2. Винниченко був проросійським. Винниченко як і інші політики пробував різні геополітичні орієнтації, одною з яких були спроби домовитися з більшовиками. Проте, ці спроби не вказували на проросійськість в сучасносу розумінні цього слова, і відбувались по всьому політичному полю від правих до лівих політиків на основі недостатньої інформації щодо природи большевизму. Нам легко робити висновки про совєтофільство зараз, проте тоді не було наявно такої кількості інформації, як зараз. Проте Винниченко був тим, хто доволі швидко зрозумів свою помилку і написав такі праці як "Революція в небезпеці", які висвітлили світу справжню природу "більшовицької революції". Він же відмовився вертатися до Радянського Союзу, хоч і підтримував всю можливу легальну опозицію (т.зв. націонал-комуністи)

3. Винниченко був проти української армії. Абсолютно неправда. Навпаки ж, Винниченко критикував "пацифізм", і сам став на деякий час символом захисту України проти більшовицьких загарбників (згодом, символ Винниченка замінив Петлюра. Обидва стали найбільш відомими і популярними персонами в українській політиці). Пише Винниченко відразу на початку війни між УНР і більшовицьким урядом Росії:

Винниченко і антиісторична пропаганда (2 частина)

​​Істінно-руський молодець-большевик рознесе на тріски всї "самоопредѣленія вплоть до полнаго присоєдиненія к єдиной, недѣлимой". Розмете, розграбує, понищить, напєть ся до нестями, вигидить круг себе все і пяний, зогиджений упаде й закачанїє. А тодї тихенько, підхіхікуючи, прийде в лякованих черевичках кадет, приколе істінно-руського большевика, а на його місце поставить істінно-руського чорносотенця. І візьмуть вони тодї знасилувану, зогиджену, винищену большевиком красуню "крамольницю", Україну, візьмуть її за прекрасні коси і потягнуть туди, де й була вона 250 лїт, у "тюрму народів", "брюхатую, єдіную, нєдєлїмую Русь".

А щож наші землячки? А щож наше воїнство, яке так палко, так пекуче любить "бідну Неньку-Україну?" Чом же воно не кричить болем муки, образи і лютої скорби за честь і щастє своєї Матері?.. Де воно, те славне вояцтво України, сини запльованої, знасилованої істінно-руськими молодцями Неньки? Ах, синки пяненькі лускають насїння в казармах, продають на базарах папіроси і ходять під ручки з істінно-руськими большевиками! Молодцї-хохлики, молодцї-ребята! Істінно-руський пан кадет вам потім піднесе добру порцію... березової каші.

Лускайте насїннячко, сини України, пацайте пяними ногами по казармах, — колись лускатимете ви инше насїннє, яке виросте з вашої ласки до Рідної Країни! А виросте! Бо вже дуже не мила істінно-руському большевику Українська Центральна Рада. Аж пінить ся гевал, аж синїє та кричить: долой і буржуазну, і контр-революційну, і таку, і сяку Центральну Раду! А чи бачив же він своїми пяними очима саму "буржуазну" Раду? Яка вона, які буржуї в нїй сидять? Чи хотїв же він її бачити? Чи поспитав у самої України?

Та на віщо те йому? Хиба йому Рада потрібна? Хиба він правди шукає? Большевику не треба самої України, треба українського хлїба, цукру, вугля, мяса. І недурно то істінно-руський молодець, так само, як істінно-руський буржуй-кадет, так цупко хапають ся насамперед за Харківщину та Катеринославщину, недурно вони старають ся ударити в саме серце України. Та не диво з большевика, не диво з кадета, не диво з усїх явних і тайних ворогів України. Всїм ясно, чого вони хочуть?

4. Винниченко був автором, а не політиком, "декадентною персоною". Винниченко написав основні документи Української революції, що затверджували українську державність, тримав разом різні політичні фракції, які покладались на його лідерство, і день і ніч виконував одну з найскладніших задач, яка тільки може впасти на людину. Він приймав участь в написанні величезної кількості законів і актів, і також ставив приклад політичної організованості. Ця робота забрала у людини безліч життєвих сил, через що Винниченко подавався у відставку. Проте, це не є показовим декадентності чи неготовності до політики, а було типовим явищем на той період. Так, наприклад, робив Номан Челебіджіхан, лідер кримськотатарської національної революції. Відсутність вибудованого державного апарату означала, що кількість роботи, яку брали на себе члени уряду, була набагато більша, ніж зараз, наприклад, бере президент України чи прем'єр міністр. Міф про декаденство і "хорошого письменника, а не політика", є тільки тим, що міфом.

Чи Винниченко є персоною яку ми не можемо критикувати? Ні, можемо. Але як задає питання Григорій Костюк, відомий діаспорянський літературознавець і політик: Як ми критикуємо? Чи треба нам критикувати Винниченка антиукраїнськими і антисоціальними міфами, вигадками і казками, чи ми повинні ставитися до нашої історії з повагою і надавати достойну і справедливу критику? Для багатьох відповідь, на жаль, антиукраїнськими міфами і вигадками.

Вирішив написати цей пост про проблеми щодо історичної персони Винниченка після прочитання Костюка, діаспорського літературознавця революційно-республіканського спрямування.

На жаль, зараз в нас мало поваги до історії, і натомість пропаганду намагаються виставити за українську історію. Найжахливіше, що це роблять не тільки росіяни, але і самі українці.

Прогноз Володимира Винниченка, січень 1918​​. З поправкою на 100 років часу: "А тодї тихенько, підхіхікуючи, прийде в лякованих черевичках кадет, приколе істінно-руського большевика, а на його місце поставить істінно-руського чорносотенця. І візьмуть вони тодї знасилувану, зогиджену, винищену большевиком красуню "крамольницю", Україну, візьмуть її за прекрасні коси і потягнуть туди, де й була вона 250 лїт". І справді ж, на зміну істинно руському більшовику прийшов такий самий чорносотенець.

...

Істінно-руський молодець-большевик рознесе на тріски всї "самоопредѣленія вплоть до полнаго присоєдиненія к єдиной, недѣлимой". Розмете, розграбує, понищить, напєть ся до нестями, вигидить круг себе все і пяний, зогиджений упаде й закачанїє. А тодї тихенько, підхіхікуючи, прийде в лякованих черевичках кадет, приколе істінно-руського большевика, а на його місце поставить істінно-руського чорносотенця. І візьмуть вони тодї знасилувану, зогиджену, винищену большевиком красуню "крамольницю", Україну, візьмуть її за прекрасні коси і потягнуть туди, де й була вона 250 лїт, у "тюрму народів", "брюхатую, єдіную, нєдєлїмую Русь".

А щож наші землячки? А щож наше воїнство, яке так палко, так пекуче любить "бідну Неньку-Україну?" Чом же воно не кричить болем муки, образи і лютої скорби за честь і щастє своєї Матері?.. Де воно, те славне вояцтво України, сини запльованої, знасилованої істінно-руськими молодцями Неньки? Ах, синки пяненькі лускають насїння в казармах, продають на базарах папіроси і ходять під ручки з істінно-руськими большевиками! Молодцї-хохлики, молодцї-ребята! Істінно-руський пан кадет вам потім піднесе добру порцію... березової каші.

Лускайте насїннячко, сини України, пацайте пяними ногами по казармах, — колись лускатимете ви инше насїннє, яке виросте з вашої ласки до Рідної Країни! А виросте! Бо вже дуже не мила істінно-руському большевику Українська Центральна Рада. Аж пінить ся гевал, аж синїє та кричить: долой і буржуазну, і контр-революційну, і таку, і сяку Центральну Раду! А чи бачив же він своїми пяними очима саму "буржуазну" Раду? Яка вона, які буржуї в нїй сидять? Чи хотїв же він її бачити? Чи поспитав у самої України?

Та на віщо те йому? Хиба йому Рада потрібна? Хиба він правди шукає? Большевику не треба самої України, треба українського хлїба, цукру, вугля, мяса. І недурно то істінно-руський молодець, так само, як істінно-руський буржуй-кадет, так цупко хапають ся насамперед за Харківщину та Катеринославщину, недурно вони старають ся ударити в саме серце України. Та не диво з большевика, не диво з кадета, не диво з усїх явних і тайних ворогів України. Всїм ясно, чого вони хочуть?

синки-базарники

Є одна ідея, яка була близька українцям упродовж віків. Від козацтва до розпаду СРСР. Ідея, на якій будувалася сама українська ідентичність.

Ідея вільної Соціальної Республіки.

«Слуги народу» та інші олігархічні партії протягом останніх 30 років виступали проти українського традиційного республіканського мислення, атакували його концепціями ультраіндивідуалізму, іншими словами, повного панування багатих і могутніх. «Дерегуляція» для уряду означає віддачу того, що є нашим.

Ліси та озера. Наше здоров'я і гроші. Наша земля. Існуючі регуляції, якими недосконалими вони не були, є стримуванням і противагами проти олігархічного контролю, противаги, які вони хочуть змести.

Я вважаю, що Україні потрібне пряме та спрощене регулювання, яке б стосувалося трудолюбних підприємців, сімей, які хочуть розвивати свої громади та водночас отримувати справедливий дохід.

Однак зараз для цих людей нічого не робиться. Україна рухається в напрямку старих олігархічних республік, де правлять багаті дожі та клани, а не народ.

З усіма, хто наживається на війні, треба боротися всіми легальними методами.

Нам потрібна Соціальна Республіка, що буде вибивати будь-яку економічну тиранію. А це означає протидію лібертаріанському підходу Зеленського.

З усією моєю повагою до пана Президента, ця політика призведе до смерті, бідності та нещастя.

"Кождий член нації — це вартовий, що пильно й совісно повнить свій обов'язок на високому посту Чести народу. Невідомо, на долю котрого з них випаде потреба самопожертви для охорони цієї Чести. Але кождий мусить бути до цього готовим.

Коли трапляється загроза посту, тоді стає до служби ціла варта; і горе тому народові, котрого сини не однакові вартові: честь самої варти стає сумнівною".

Про патріотизм, 1921/
Симон Петлюра

Сьогодні розмовляли на подкасті з Британсько-Лебанонським корінням, автора документального фільму "Битва за Київ", Оз Катерджи.

Ми обговорили новий фільм і журналістську роботу з документації війни в Україні. Питання окупації Лебанона Хезболлою і як Ізраїльсько-Палестинська війна впливає на це, ситуацію в Газі, де живе сестра Оза, що означає Президенство пана Трампа для України і багато іншого.

Нещодавно Оз також їздив в Курськ документувати події операції і сформулювати свою думку. Ми обговорили ситуацію в Курській області і загалом на фронті з журналістського досвіду Оза.

https://x.com/UAMentioned/status/1855611962140565890

У журналіста Оза буде премʼєра фільма 21 листопада в Києві про оборону міста. За деталями пишіть сюди в коментарі

«Ми можемо відкинути твердження про те, що інституційний порядок є завжди неповноцінний — бо розподіл природних талантів і випадковість соціальних обставин є несправедливими — і що ця несправедливість з природи неминуче виллється і в сферу людських відносин. Час від часу знаходяться ті, хто приводять такі міркування, щоб виправдати несправедливість та відсутність дій для її подолання. Ніби боротьба з несправедливістю є настільки ж абсурдною справою, як неприйняття неминучості смерті для людини. Природний розподіл не є ні справедливим, ні несправедливий; також не є несправедливим те, що люди народжуються в суспільстві в певних умовах. Це просто природні факти. Справедливість і несправедливість це те, що інституції роблять з цим фактом»

— Джон Ролз, Теорія Справедливості, 1971 р.

Наприклад, такі питання: чому нерівність — це погано, чому громадяни мають ті чи інші відповідальності (а не отцей лібертаріанський нонсенс), чому податки важливі, чому мобілізація за своїм загальним принципом є справедливою. Що є обмеження свободою і авторитаризмом, а що ні? В чому працює міжнародне праве, а де ні, і чому, і як може інакше, тощо. Ось з такими пластами питань працюють взагалі ці теоретичні тексти і книги.

Завжди помічаю, що матеріали на такі теми погано заходять, але щоб все працювало і було розуміло, куди рухатися, вони потрібні, тому буду публікувати.

— Я хочу щоб держава загального добробуту не була тягарем для економіки
— Готово.
— Нічого ж не змінилось!
— Правильно

За новими дослідженнями, держави загального добробуту позитивно впливають на економічне зростання, а також звищують рівень приватної благодійності.

​​Ліберальний і соціалістичний фемінізми


У лівій політичній культурі часто прийнятт ми лити категорія «друг» і «ворог». «Ліберал» було завжди одним з найбільш компрометуючих пейоративів. На жаль, така політична культура все ще існує.

З огляду на це, пані Венделл пише статтю «(Кваліфікований) захист ліберального фемінізму» де з позиції соціалістичного фемінізму розглядає фемінізм ліберальний. І в кінці свого аналізу, насправді, знаходить союзників


З причин, надто численних і складних, щоб обговорювати їх тут, я вважаю ліберальний феміністичний аналіз природи пригнічення жінок і умов, які його увічнюють, неадекватним.

Більше того, я відданна кінцевим цілям, які більшість ліберальних феміністок відкинули б, особливо відмова від приватної власності на засоби виробництва. Крім того, ліберальні феміністські принципи рідко застосовуються в глобальному масштабі, і здається очевидним, що більша частина гноблення, від якого зазнають жінки в бідних країнах, пояснюється не їхньою нерівністю з чоловіками у їхніх власних країнах (що не є незначним), а через їх нерівність з тими з нас, хто живе в багатих країнах.

Проте, незважаючи на ці вимоги, я щиро підтримую ліберальні феміністські реформи, і підозрюю, що боротьба за них є найефективнішою стратегією для нашого часу та місця, найкращим способом рухатися тут і зараз до справедливого та співчутливого суспільства в якому процвітає свобода.