Це звернення було опубліковане 5-го числа, тобто на п'ятий день боротьби за Львів та інші міста. Його також називають "програмовим" зверненням, бо воно затвердило націонал-демократичне бачення ЗУНР. Наразі, багато пропагандистів і псевдоісториків показують УНР як необдуманих радикалів, тоді як ЗУНР як праві консервативні сили. Опустивши те, що це загалом приниження української історії, і прагнень, і бачень українців Наддніпрянщині (хоч в нас дуже часто прийнято розповсюджувати неправду про УНР від ідеологізованих "істориків"), це також зовсім не відповідає політичній розстановці сил в ЗУНР.

Дуже багато хто лише поверхово знає про історію нашої країни, зі школи чи ТБ\інтернету, часто знають, що при владі у ЗУНР знаходились в першу чергу націонал-демократи. Але абсолютно нема розуміння, що всю історію України, за виключенням Народного Руху України (хоч і там були Бадзьо, Дзюба та ін. представники "лівого крила") націонал-демократичний рух був питомо лівим. І УНДП (яка потім була перейменована в Українську Трудову Партію, за взірцем Британської Лейбористської Партії), і УНДО були лівоцентристськими силами, що пропонували підтримку кооперативів, соціальне забезпечення, сильне трудове законодавство і робітничо-селянську державу. Конфлікти між ЗУНР і УНР були в баченні політичної системи і важливості проведення тих чи інших реформ в той чи інший час.

Наприклад, ЗУНР не хотіла проводити Земельну реформу до перемоги у війні, бо боялась, що це призведе до дезертирства задля переділу землі. В свою чергу УНР дотримувалась позиції, що при відсутності земельної реформи, українські сили розчаруються в українській державі, побачивши що життя в ній мало чим відрізняється від такого у Австро-Угорській монархії. ЗУНР підтримувала європейську парламентську систему, і відповідну їй виборчу систему, тоді як УЦР мала прихильність і до радянської і до класократичної куріальної систем, або до інших форм колективної демократії. Ітд. Проте, фактично, в обох частинах України при владі знаходились ліві, соціалістичні сили.

Мені якось потрапило це відео у ютубі, і я розумію що хтось подивиться цих "експертів", і буде знати історію себе, свого народу гірше, ніж до цього. Вигадування української історії це, на мою думку, абсолютно антиукраїнський підхід до історії.

Хто забув, яким було українське суспільство, наприклад, у 2010 році - уважно подивіться цифри тодішньої соціології. Включно з любов"ю до Росії і небажанням бути в НАТО. Звідси - https://polls.in.ua/timestamp?fbclid=IwY2xjawGN6glleHRuA2FlbQIxMAABHXDLFx-rGQBQk27HTGNCSucf8kS6XEGDRxhqG6_KMpsm8zjqLsHx8J2caA_aem_D-BYulyabqvwrpVoQvXj_A

Націонал-демократичні радянофільські партизани: сторінка з історії

В двадцятих на чолі з полковником Коновальцем існувала Українська Військова Організація. Вона складалась з ветеранів Української революції, здебільшого членів Радикальної і Націонал-демократичної партії.

Більшість радикалів і націонал-демократів вийшло з організації, коли міжнародна спільнота не підтримала визнання Галичини українською (зі значним порушенням міжнародного права). Партії вирішили, що це закриває шанси революційного повстання на той момент, і треба переходити до напівлегальної діяльності.

Проте малі групи залишились: невеличка частка ветеранів, що потім стане основою мельниківської ОУН, та частина націонал-демократів. Своє існування УВО припинить, коли прийме до себе фашистівську молодь з Союзу Українських Фашистів, Союзу Української Націоналістичної молоді, Легії Українських націоналістів та інших організацій радикальних студентів-молодиків. Націонал-демократи відділились ще раніше, про це і матеріал.

З націонал-демократичного крила, що залишилось, була створена прорадянська УВО, згодом отримавши назву ЗУНРО. Хоч діяльність групи загалом була шкідлива для українського національного руху (як і діяльність ОУН аж до 40-х), вона має цікаву історію і загалом набагато менш відомий епізод української історії.

Проголосивши бажання об'єднатися з СРСР, радянофільська фракція націонал-демократичної частини УВО відкололась. Ця група, Західно Українська Національно-революційна організація, вела боротьбу проти польських окупаційних військ і окупації в кооперації з Радянським урядом.

Основними критиками такої орієнтації стали соціалісти-радикали і противники Петрушевича в Націонал-демократичній партії. Поява такої організації зазначила кризу українського національного руху та появу його радянофільської тенденції, а також відзначила головних противників радянофільства в українському суспільстві (соціалістів-радикалів, частини націонал-демократів), і до того ж, сильніше розколола ЗУНР в екзилі з Петлюрівцями, що виступили проти такої позиції.

Детальніше можна ознайомитися у праці мельниківця Зиновія Книша (ЗУНРО: історично-політичний нарис, 1974 р.), який найбільш детально дослідив діяльність і проблематику ЗУНРО, та соціаліста-радикала Матвія Стахіва (Матвій Стахів "Хто винен?, з історії комуністичного руху та його помічників, 1936 р.")

Заява проукраїнських сил з політичних кіл держав НАТО до виборів США. Надіслана мені моїм другом - лівим журналістом Полом Мейсоном.

Щоб уникнути нового Мюнхена, Європа повинна діяти, щоб забезпечити безпеку України

Майже тисячу днів Україна протистояла повномасштабній російській агресії: героїзм
її збройних сил і її народу є прикладом для всіх вільних націй. Але з наближенням виборів у США Україна та її союзники стикаються з подвійною стратегічною небезпекою.

По-перше, нова адміністрація Трампа спробує нав’язати угоду з Росією, що шкодить інтересам України та європейській безпеці. Це залишило б Україну у вільному плаванні подалі від НАТО та ЄС, в стані удаваного нейтралітету – і Європу з дестабілізуючою геополітичною сірою зоною в центрі континенту.

По-друге, нова адміністрація Гарріс продовжуватиме політику застою і червоних ліній, які на сьогоднішній день утримували можливості, з якими Україна могла б виграти війну. У цьому сценарії фаталізм ключових європейських урядів, які відмовляються вірити, що Україна може перемогти, і відчувають спокусу взяти на себе – у кращому випадку – лише посилення обороноздатності НАТО у відповідь на поразку України, можуть стати вирішальним голосом в альянсі, завдаючи шкоди репутації НАТО як надійної інституції.

В обох випадках паралелі з Мюнхенською угодою 1938 року очевидні: це був би фальшивий «мир», досягнутий завдяки мовчазній згоді Європи на розчленування суверенної держави, що залишить цю державу нездатною захистити себе від майбутньої агресії, взамін на неприйнятно малий час для власного переозброєння. Ймовірно, це призведе до ширшої і ще більш руйнівної війни.

За першим сценарієм такою угодою буде Мюнхен Трампа. У другому буде – для нас, європейців – наш Мюнхен.

Підписанти цього звернення, яке приватно поширювався серед політиків у альянсу НАТО, переконані, що можливий третій курс, який може призвести до виживання України як суверенної держави і поразки Росії. Це не тільки морально правильний курс; це також найкращий спосіб убезпечити Європу в короткостроковій перспективі та виграти собі час для закриття потреб, які нам потрібні, щоб захистити себе в майбутньому.

Наша віра ґрунтується на п'яти підставах.

1. Неминучість перемоги Росії – це міф. Росія не може підтримувати свої військові зусилля
на поточних рівнях після 2025 року. Наприклад, Росія втрачає 260 одиниць важкого калібру
гарматних стволів (артилерійських і танкових) на місяць і може виробляти лише 20.Так само,
Росія втрачає в середньому 144 БМП на місяць, але може виробляють лише 17. Для цих елементів обладнання, як і для багатьох інших, Росія вірогідно вичерпає свої запаси в другій половині 2025 року.

2. Немає надійного плану безпеки України (або Європи) після будь-якого «припинення вогню».
Режим Путіна неодноразово демонстрував, що він не заслуговує довіри як партнер по переговорах і що йому не можна довіряти дотримання будь-якої «угоди», яку він підписує. Проте шлях України до НАТО – єдина справді надійна гарантія безпеки в середньостроковій перспективі – заблокований, і на даний момент поки ще не існує адекватних альтернатив.

Якщо так буде й надалі, припинення вогню лише виграє Росії час
відновити свої сили, тоді як європейські союзники ще не підготували потужне виробництво, залишаючи нас в значній невигоді.

3. Нездатність перемогти у цій війні ставить під загрозу всіх європейських союзників. «Мінськ III» (або Мюнхен II), якщо будуть імплементовані, будуть повністю означати неспроможність і відсутність сили волі Західних партнерів. Такі домовленості не гарантували б ні стабільності України, ні підвищення безпеки її європейських сусідів. Навпаки, демографічні моделі припускають, що це створить нову кризу біженців у Європі та буде вимагати збільшення європейських витрат на оборону значно більше ніж будь-які наразі передбачені. Це також сигналізує про слабкість і відсутність вміння приймати чіткі рішення, що лише вмотивує використовувати шантаж і примус проти Європи.

Щоб уникнути нового Мюнхена, Європа повинна діяти, щоб забезпечити безпеку України, частина 2

4. Шлях до української перемоги все ще існує. Це добре розуміють в міністерствах оборони європейських країн НАТО. Використовуючи нові військові технології, ми можемо швидко зкористуватися промисловим потенціалом Європи для створення можливостей, необхідних Україні, щоб вивести з ладу російську військову машину. Наприклад, створення сил для масованих точних ударів України, без зовнішніх обмежень щодо їх націлювання. Щоб реалізувати цю мету, ми повинні стратегічно зосередити нашу підтримку навколо чіткої теорії перемоги.

5. Хто хоче діяти, той може. Засоби перемоги не вимагають підпису на
на рівні альянсу НАТО з 32 країн, але може бути забезпечена коаліцією за бажанням ініціативних держав, включаючі ти держави, що стоять за вимогами територіальної цінності України і повернення окупованих територій, а також надання Києву реальних гарантій безпеки опісля.

[3] Це країни, які розуміють, що наша власна безпека залежить від поразки
Росії в Україні і таким чином це дозволить нам виграти час для посилення наших сил стримання. Ці країни зрозуміли, що ми все ще можемо і повинні діяти в ім'я нашої безпеки та свободи – і якщо ми зробимо це таким чином, щоб змінити факти та політику на місцях, інші також послідують.

Оскільки наближаються вибори в США, час має вирішальне значення. Ми запускаємо це звернення сьогодні
тому що важливо, щоб європейські столиці озброїлися справжнім планом на випадок надзвичайних ситуацій
– як у разі перемоги Трампа, так і відмови від підтримки та тиску на Україну, щоб та визнала постійний нейтралітет і територіальну поступку; або у випадку Перемога Гарріс та продовження політики, яка не зможе забезпечити безпеку України, а отже ставить під загрозу Європу.

Курс дій, який ми пропонуємо, полягає в тому, щоб коаліція бажаючих країн у НАТО взяла на себе зобов’язання посилити військову та фінансову підтримку Києва та підтвердити свою відданість меті суверенної України в її визнаних міжнародним правом кордонах, зосередитися на чіткій стратегії і теорії перемоги. Це необхідно, щоб уникнути будь-яких негайних збитків і наслідків в Україні після виборів, які б допомогли Росії, щоб відповідати нашим зобов'язанням нашого альянсу і
взяти на себе відповідальність за власну безпеку.

Список підписантів та оригінал заяви англійською:

https://www.democratic-strategy.net/_files/ugd/dcfff6_17f621993d194aeda9bb6c7cf7352dd6.pdf

У США на виборах виграв кандидат у президенти Дональд Трамп, його партії виграла Сенат і вірогідно займе палату представників. Думаю всі, хто читають цей канал, плюс-мінус знайомі з платформою Трампа і що це може значити.

Прогресисти в США вже відреагували на результати виборів. Берні Сандерс випустив заяву, де зазначає, що "Демократична партія, що кинула американських робітників, сама була кинута робітниками", критику Сандерса підтримала і АОК. Елізабет Уоррен ж закликає боронити кожен прогресивний і демократичний закон, приводячи у приклад Аді Баркана, соціалістичного активіста, який з успіхом організував кампанію проти урізання охорони здоров'я в умовах республіканського уряду

У Німеччині розпався коаліційний уряд, нарешті з нього було викинуто токсичну і мертву партію Вільних Демократів. Її голова заявляв пану Мельнику 24-го лютого 2022 р., що Німеччина не буде допомагати Україні, так як "Україні залишилось лише декілька годин", виступав проти допомоги Україні за німецький кошт (хоч і виступає проти "заморозки війни"), так як є прихильником маленьких бюджетів, зменшення податків і соціальних так і зовнішньополітичних програм. Він пропонував фінансувати допомогу Україні лише за рахунок російської власності у Німеччині.

Наразі, голова Вільних Демократів не пішов на домовленності з іншими членами правлячої коаліції, що скоріш за все призведе до колапсу уряду, якщо партії не допомвляться найближчим часом.

Багато сталось за останні пару днів, що точно вплине на позицію України у світі

Любов Марголина, 1951 р.

Чому в суспільстві, де, не вважаючи на високий за гальний рівень добробуту, в певних районах ще с без- земельний пролетаріят (бідні білі та на Півдні мурини), - нема того, що в Европі зветься "клясова свідомість"? Чому це, хоч Соціялістична Партія мас талановитих, щиро відданих справі провідників, - соціялізм не найшов в Америці родючого ґрунту і не став конкурентом двох великих американських партій - демократичної та республіканської? На це питання дають різні відповіді: мовляв, американці думають як провінціяли-хуторяни«; що Америка, мовляв, була основана на принципі політичної свободи, і цього для поступу вистачає, і що країна виросла й забагаті- ла саме тому, що була господарська свобода будувати та інтенсивно працювати, хочби це не здавалося вигідним для окремих осіб.


Це все часткові пояснення. Треба розуміти психологію американця, що мріє стати самостійним підприємцем, і треба додати, що й сьогодні багато американців заспокоюс себе в неуспіхах тим, що, мов, як прикласти сили й терпіння, як ще раз спробувати щастя деінде, в іншому місті, то все, певно, налаго- диться, бо Америка це ж країна необмежених можли- востей! Ці мрії, що десь інде буде ліпше, що всім с досить місця в просторій Америці, ці надії, що розцвітають під впливом популярних оповідань про якогось юнака в лахах, що став міліонером, - все це баламутить уже друге покоління американців.

Справді - рожеві мрії, фільми, де показують розкішне веселе життя, грубий, але хвилюючий та барвистий побут колишніх окраїн Америки

За рідкими винятками, - залізничники, слюсарі. мулярі (рідковживане, зараз ми кажемо "чорні" або "афроамериканці" - прим.), електричники, — словом кваліфіковані робіт- ники, - вважають себе за представників середньої верстви і рішучо відрізняють від себе »збиранину, дцо включає европейських еміґрантів, муринів, мекси- канців і т. д. Як представник цього »щиро-американ- -ського погляду, -кваліфікований робітник все голо- сував за демократів або республіканців, відповідно до того, як це робили його діди чи батьки. Практика большевизму ще більш відштовхнула американців від соціялізму, тому що вони навіть по сей день мі- шають комунізм з соціялізмом.

Серед старої американської інтеліґенції було порівняно мало противників капіталістчного ладу. Були експерименти з усякими кооперативними соціялістичними колоніями, були організації, котрі хотіли змінити умови, які, на їх думку, перешкоджали реалізації кращого життя, але наміру радикальної перебудови цілої економічної системи не було, так як і по сей день немає загального пляну.

Нагадаємо, що коли покійний президент Рузвельт запропонував обмежити річний дохід американця 25.000 долярами, то він не зустрів підтримки в масах, бо пересічна людина все ще вірить в можливість кож- ному стати міліонером на основі »приватної ініціятиви«.

Повна неповага до конституційних принципів і до громадян. Яким чином від рівня доходів (і їх наявності) збільшується чи зменшується необхідність виконувати громадянські обовʼязки?

«Фактично сьогодні пріоритет мобілізації надається людям, які не працюють, безробітним. […] Дуже простий принцип, думаю, що він абсолютно зрозумілий усім», — каже Шмигаль.

Їхня боротьба з безробітністю і бідністю.

https://hromadske.ua/viyna/234178-shmyhal-priorytetnymy-dlia-mobilizatsiyi-ye-bezrobitni-liudy

​​Винниченко і антиісторична пропаганда (1 частина)

Винниченко найбільш міфологізована людина в українській історії, в негативному сенсі.

Різні ідеологічні пропагандисти вже дуже давно прийнялися не критикувати, а придумувати "факти" про пана Винниченка, часто щоб дискредитувати не лише персону Винниченка, а і всю Центральну Раду і соціальні та демократичні прагнення українського народу.

Традиція істориків-противників УНР і зараз знайшла відгомін серед наших "націонал-консерваторів" та пропагандистів різних елітарних та антисоціальних ідеологій. З найпоширеніших міфів:

1. Винниченко ставив соціальне вище національного. Це найбільш дурний міф, який розвінчується оглядом фактично будь-якої дискусії у Верховній Раді. Найбільш показовий приклад: пан Винниченко пропонував гетьману Скоропадському формування націонал-демократичного уряду без соціалістів при умові відсторонення російських політиків від влади для порозуміння і збереження України хоча б у Гетьманській формі.

2. Винниченко був проросійським. Винниченко як і інші політики пробував різні геополітичні орієнтації, одною з яких були спроби домовитися з більшовиками. Проте, ці спроби не вказували на проросійськість в сучасносу розумінні цього слова, і відбувались по всьому політичному полю від правих до лівих політиків на основі недостатньої інформації щодо природи большевизму. Нам легко робити висновки про совєтофільство зараз, проте тоді не було наявно такої кількості інформації, як зараз. Проте Винниченко був тим, хто доволі швидко зрозумів свою помилку і написав такі праці як "Революція в небезпеці", які висвітлили світу справжню природу "більшовицької революції". Він же відмовився вертатися до Радянського Союзу, хоч і підтримував всю можливу легальну опозицію (т.зв. націонал-комуністи)

3. Винниченко був проти української армії. Абсолютно неправда. Навпаки ж, Винниченко критикував "пацифізм", і сам став на деякий час символом захисту України проти більшовицьких загарбників (згодом, символ Винниченка замінив Петлюра. Обидва стали найбільш відомими і популярними персонами в українській політиці). Пише Винниченко відразу на початку війни між УНР і більшовицьким урядом Росії:

Винниченко і антиісторична пропаганда (2 частина)

​​Істінно-руський молодець-большевик рознесе на тріски всї "самоопредѣленія вплоть до полнаго присоєдиненія к єдиной, недѣлимой". Розмете, розграбує, понищить, напєть ся до нестями, вигидить круг себе все і пяний, зогиджений упаде й закачанїє. А тодї тихенько, підхіхікуючи, прийде в лякованих черевичках кадет, приколе істінно-руського большевика, а на його місце поставить істінно-руського чорносотенця. І візьмуть вони тодї знасилувану, зогиджену, винищену большевиком красуню "крамольницю", Україну, візьмуть її за прекрасні коси і потягнуть туди, де й була вона 250 лїт, у "тюрму народів", "брюхатую, єдіную, нєдєлїмую Русь".

А щож наші землячки? А щож наше воїнство, яке так палко, так пекуче любить "бідну Неньку-Україну?" Чом же воно не кричить болем муки, образи і лютої скорби за честь і щастє своєї Матері?.. Де воно, те славне вояцтво України, сини запльованої, знасилованої істінно-руськими молодцями Неньки? Ах, синки пяненькі лускають насїння в казармах, продають на базарах папіроси і ходять під ручки з істінно-руськими большевиками! Молодцї-хохлики, молодцї-ребята! Істінно-руський пан кадет вам потім піднесе добру порцію... березової каші.

Лускайте насїннячко, сини України, пацайте пяними ногами по казармах, — колись лускатимете ви инше насїннє, яке виросте з вашої ласки до Рідної Країни! А виросте! Бо вже дуже не мила істінно-руському большевику Українська Центральна Рада. Аж пінить ся гевал, аж синїє та кричить: долой і буржуазну, і контр-революційну, і таку, і сяку Центральну Раду! А чи бачив же він своїми пяними очима саму "буржуазну" Раду? Яка вона, які буржуї в нїй сидять? Чи хотїв же він її бачити? Чи поспитав у самої України?

Та на віщо те йому? Хиба йому Рада потрібна? Хиба він правди шукає? Большевику не треба самої України, треба українського хлїба, цукру, вугля, мяса. І недурно то істінно-руський молодець, так само, як істінно-руський буржуй-кадет, так цупко хапають ся насамперед за Харківщину та Катеринославщину, недурно вони старають ся ударити в саме серце України. Та не диво з большевика, не диво з кадета, не диво з усїх явних і тайних ворогів України. Всїм ясно, чого вони хочуть?

4. Винниченко був автором, а не політиком, "декадентною персоною". Винниченко написав основні документи Української революції, що затверджували українську державність, тримав разом різні політичні фракції, які покладались на його лідерство, і день і ніч виконував одну з найскладніших задач, яка тільки може впасти на людину. Він приймав участь в написанні величезної кількості законів і актів, і також ставив приклад політичної організованості. Ця робота забрала у людини безліч життєвих сил, через що Винниченко подавався у відставку. Проте, це не є показовим декадентності чи неготовності до політики, а було типовим явищем на той період. Так, наприклад, робив Номан Челебіджіхан, лідер кримськотатарської національної революції. Відсутність вибудованого державного апарату означала, що кількість роботи, яку брали на себе члени уряду, була набагато більша, ніж зараз, наприклад, бере президент України чи прем'єр міністр. Міф про декаденство і "хорошого письменника, а не політика", є тільки тим, що міфом.

Чи Винниченко є персоною яку ми не можемо критикувати? Ні, можемо. Але як задає питання Григорій Костюк, відомий діаспорянський літературознавець і політик: Як ми критикуємо? Чи треба нам критикувати Винниченка антиукраїнськими і антисоціальними міфами, вигадками і казками, чи ми повинні ставитися до нашої історії з повагою і надавати достойну і справедливу критику? Для багатьох відповідь, на жаль, антиукраїнськими міфами і вигадками.

Вирішив написати цей пост про проблеми щодо історичної персони Винниченка після прочитання Костюка, діаспорського літературознавця революційно-республіканського спрямування.

На жаль, зараз в нас мало поваги до історії, і натомість пропаганду намагаються виставити за українську історію. Найжахливіше, що це роблять не тільки росіяни, але і самі українці.

Прогноз Володимира Винниченка, січень 1918​​. З поправкою на 100 років часу: "А тодї тихенько, підхіхікуючи, прийде в лякованих черевичках кадет, приколе істінно-руського большевика, а на його місце поставить істінно-руського чорносотенця. І візьмуть вони тодї знасилувану, зогиджену, винищену большевиком красуню "крамольницю", Україну, візьмуть її за прекрасні коси і потягнуть туди, де й була вона 250 лїт". І справді ж, на зміну істинно руському більшовику прийшов такий самий чорносотенець.

...

Істінно-руський молодець-большевик рознесе на тріски всї "самоопредѣленія вплоть до полнаго присоєдиненія к єдиной, недѣлимой". Розмете, розграбує, понищить, напєть ся до нестями, вигидить круг себе все і пяний, зогиджений упаде й закачанїє. А тодї тихенько, підхіхікуючи, прийде в лякованих черевичках кадет, приколе істінно-руського большевика, а на його місце поставить істінно-руського чорносотенця. І візьмуть вони тодї знасилувану, зогиджену, винищену большевиком красуню "крамольницю", Україну, візьмуть її за прекрасні коси і потягнуть туди, де й була вона 250 лїт, у "тюрму народів", "брюхатую, єдіную, нєдєлїмую Русь".

А щож наші землячки? А щож наше воїнство, яке так палко, так пекуче любить "бідну Неньку-Україну?" Чом же воно не кричить болем муки, образи і лютої скорби за честь і щастє своєї Матері?.. Де воно, те славне вояцтво України, сини запльованої, знасилованої істінно-руськими молодцями Неньки? Ах, синки пяненькі лускають насїння в казармах, продають на базарах папіроси і ходять під ручки з істінно-руськими большевиками! Молодцї-хохлики, молодцї-ребята! Істінно-руський пан кадет вам потім піднесе добру порцію... березової каші.

Лускайте насїннячко, сини України, пацайте пяними ногами по казармах, — колись лускатимете ви инше насїннє, яке виросте з вашої ласки до Рідної Країни! А виросте! Бо вже дуже не мила істінно-руському большевику Українська Центральна Рада. Аж пінить ся гевал, аж синїє та кричить: долой і буржуазну, і контр-революційну, і таку, і сяку Центральну Раду! А чи бачив же він своїми пяними очима саму "буржуазну" Раду? Яка вона, які буржуї в нїй сидять? Чи хотїв же він її бачити? Чи поспитав у самої України?

Та на віщо те йому? Хиба йому Рада потрібна? Хиба він правди шукає? Большевику не треба самої України, треба українського хлїба, цукру, вугля, мяса. І недурно то істінно-руський молодець, так само, як істінно-руський буржуй-кадет, так цупко хапають ся насамперед за Харківщину та Катеринославщину, недурно вони старають ся ударити в саме серце України. Та не диво з большевика, не диво з кадета, не диво з усїх явних і тайних ворогів України. Всїм ясно, чого вони хочуть?

синки-базарники

Є одна ідея, яка була близька українцям упродовж віків. Від козацтва до розпаду СРСР. Ідея, на якій будувалася сама українська ідентичність.

Ідея вільної Соціальної Республіки.

«Слуги народу» та інші олігархічні партії протягом останніх 30 років виступали проти українського традиційного республіканського мислення, атакували його концепціями ультраіндивідуалізму, іншими словами, повного панування багатих і могутніх. «Дерегуляція» для уряду означає віддачу того, що є нашим.

Ліси та озера. Наше здоров'я і гроші. Наша земля. Існуючі регуляції, якими недосконалими вони не були, є стримуванням і противагами проти олігархічного контролю, противаги, які вони хочуть змести.

Я вважаю, що Україні потрібне пряме та спрощене регулювання, яке б стосувалося трудолюбних підприємців, сімей, які хочуть розвивати свої громади та водночас отримувати справедливий дохід.

Однак зараз для цих людей нічого не робиться. Україна рухається в напрямку старих олігархічних республік, де правлять багаті дожі та клани, а не народ.

З усіма, хто наживається на війні, треба боротися всіми легальними методами.

Нам потрібна Соціальна Республіка, що буде вибивати будь-яку економічну тиранію. А це означає протидію лібертаріанському підходу Зеленського.

З усією моєю повагою до пана Президента, ця політика призведе до смерті, бідності та нещастя.

"Кождий член нації — це вартовий, що пильно й совісно повнить свій обов'язок на високому посту Чести народу. Невідомо, на долю котрого з них випаде потреба самопожертви для охорони цієї Чести. Але кождий мусить бути до цього готовим.

Коли трапляється загроза посту, тоді стає до служби ціла варта; і горе тому народові, котрого сини не однакові вартові: честь самої варти стає сумнівною".

Про патріотизм, 1921/
Симон Петлюра

Сьогодні розмовляли на подкасті з Британсько-Лебанонським корінням, автора документального фільму "Битва за Київ", Оз Катерджи.

Ми обговорили новий фільм і журналістську роботу з документації війни в Україні. Питання окупації Лебанона Хезболлою і як Ізраїльсько-Палестинська війна впливає на це, ситуацію в Газі, де живе сестра Оза, що означає Президенство пана Трампа для України і багато іншого.

Нещодавно Оз також їздив в Курськ документувати події операції і сформулювати свою думку. Ми обговорили ситуацію в Курській області і загалом на фронті з журналістського досвіду Оза.

https://x.com/UAMentioned/status/1855611962140565890

У журналіста Оза буде премʼєра фільма 21 листопада в Києві про оборону міста. За деталями пишіть сюди в коментарі