А ви знали що Джузеппе Гарібальді, герой італійського відродження (рісорджименто), діяч лівого і республіканського рухів в Італії, відвідував українські міста — Одесу і Таганрог, де писав про боротьбу українських козаків?

Тепер знаєте.

"Раби-козаки", що "поклялись за юнацьких років покласти життя за рідну землю". Так як італійці надихали нас в боротьбі за нашу державність, так і ми їх надихали.

В Таганрозі (тепер російське місто) стоїть пам'ятник Гарібальді. В Одесі ж боронять Пушкіна, а що щодо лівих революціонерів-республіканців, що боролись за права малих народів?

Людина, що писала: «людина, коли захищає свою батьківщину або нападає на батьківщину інших, є борцем, гідним на схвалення у першому випадку, і злочинцем — у другому. А та людина, яка стала космополітом і віддає свій меч і свою кров кожному народові, котрий виступає проти тиранії, — є більш ніж солдат, вона герой»

Сьогодні була перехоплена розмова молдовського депутата від соціалістів Адріана Албу з агентом ФСБ Юрієм Гуділіним.

Аудіозаписи складаються з розмов, які відбулися у квітні цього року між Адріаном Албу, високопоставленим персоною у Соціалістичній партії Молдови, представником кандидата Олександра Стояногло, та Юрієм Гуділіним, відомим співробітником ФСБ, який перебуває у списку санкцій США з жовтня 2022 року.  Адріан Албу є членом парламенту Молдови і, головне, членом парламентського комітету з питань безпеки та оборони.

27 квітня оперативник ФСБ доручив своєму джерелу «очистити» імідж опального олігарха Ілана Шора. Гуділін ділиться з Албу простою схемою відмивання репутації Шора в Молдові. Ідея Гуділіна полягала в тому, щоб звинуватити прозахідних молдовських політиків. Мета полягає в тому, щоб представити інформацію про те, що поточний про-Європейський уряд також був замішаний у брудних схемах.

Гуділін: «Коротше кажучи, я придумав таку концепцію: а якщо ми розпустимо в Європі слух, який трохи підчистить Шора? Зараз він одна велика чорна пляма. Але якщо таких плям багато, то на їх тлі він не такий вже й чорний».

Гуділін: «Просто одна група бандитів бореться з іншою групою бандитів; тільки одна група показує пальцем на іншу і кричить, що вони злі. Таким чином, вони починають використовувати людей як прикриття для своїх дій... Вони спочатку закуталися в європейський прапор, щоб ввести в оману, а Шор загорнувся в російський лише потім... У нього не було іншого вибору».

Перехоплені розмови також свідчать про міцний зв'язок не лише одного депутата, а всієї Соцпартії з Росією і представляє велику проблему.

Аудіо

Стаття

Без війни ми програли російській (і місцевій) тиранії Сакартвело, і є реальна загроза щодо Вірменії і Молдови, тоді як в ЄС набирають сили антиукраїнські ультраправі і ультраліві (зокрема Сара Вагенкнехт в Німеччині). Це теж важливо. Деякі держави можуть втратити свою незалежність і свободу без єдиного пострілу, або як в ситуації з Сакартвело, після війни в новому післявоєнному консенсусі під російським впливом.

Українські соціалістичні партії в роках 1917-1920 несли на своїх плечах головний тягар у боротьбі за державну самостійність України. Коли б не було українських соціалістів (…) не були б здійснені великі історичні акти самостійности і соборности України

Большевики ваажали і вважають своїми головними ворогами якраз соціялістів (…)

Хоч підсовєтські люди зі страхом вимовляють слово соціялізм (…) однак ці люди мають глибоке бажання соціяльної справедливості і суспільного поступу, що не має нічого спільного з фашистівсько-монархічною реакцією.

Газета «Вільне Слово» 1950 р. ч.2, орган Української Соціалістичної Партії (обʼєднання всіх українських соціалістичних партій УНР і ЗУНР)

Конгрес Лейбористської партії Великобританії, 1950 р. доповідь члена Української Соціалістичної Партії.

Резолюція (…) що «Росія є головною перешкодою як для установлення у світі мирі, як і для підвищення життєвого рівня людства» (…) отримала повну підтримку Конгресу.

(…) Блискуча була промова міністра закордонних справ Ернсста Бевіна. Він сказав, що мирна політика британського уряду зустрічає всюди в світі ворожість Москви. Згадав, що в Кореї діють танки, зроблені в Советському Союзі. Зазначив, що Москва захопила під свою владу багато країн в Европі й Азії, «Чи ви хочете, щоб влада совітів далі розширилась?». Згадавши про спроби порозумітися з Москвою, Бевін додав: «чого ми досягнули? Нічого, тільки аґресію або загрозу аґресії».

«Вільне Слово», 1950 р.

Класно. У структурі Української Соціалістичної партії (1950) був свій Комітет Українських Соціялдемократичних Жінок і такий ж Комітет молоді.

Конференція Української Соціялістичної Партії звертає увагу також на іншу небезпеку для поступу народів, яка твориться в зв'язку з комуністичними диктатурами: після диктатури комуністичного типу в різних країнах можуть появитися тоталістичні режими характеру фашистівського, з пануванням однієї партії, з гнобленням свободи та аґресивним великодержавним націоналізмом.

Тенденції такого розвитку помітні особливо в СССР, де при владі стоїть комуністична бюрократія, вихована в дусі російського імпєріялізму, звикла гнобити інші народи і певна того, що тільки диктатура може врятувати від розпаду імперію, створену аґресіями, війнами і терором.

1950 р.

Українська Соцпартія це дуже специфічне явище. Відчуття, ніби два контексти просто наштовхнулись один на одне. Люди, для яких основна битва і подія в житті лягла на 1917-1920, і для яких все інше, що відбувалось, рівнялось на події 1917, на найбільш важливі дії їхнього життя.

Іноді читати тексти партії викликає відчуття, ніби старої мудрості, яка не дуже відповідає реаліям часу.

Хоча, звичайно, різні люди там у партії були. Але от це відчуття сильне. Це вже було відходяче покоління, переживши першу, другу світову, програш революції, окупацію Західної України, нацизм і тепер опинившись в центрі холодної війни. За короткий період Германська імперія перемінилась третім райхом, Ленін Сталіним, Галичина з Польщі перейшла до росіян, і багато чого іншого.

Люди правильно змогли підмітити загрозу і сутність як фашизму і комунізму. Але перебудуватися організація не змогла, і все ще превалювала УНРівським мисленням в часах коли вже ситуація змінилась до абсолютної невпізнаванності.

Багато інсайдів, так само як і багато ілюзій було у УСП. Ліві частково адаптувались і змінились в УРДП Багряного, можна сказати

106 років тому, український народ вперше за сотні літ, сформував Українську державу на Західних землях
106 років тому українські війська повстали у Львові та заснували революційну Українську Республіку.

Лише 1500 солдатів, невпевнених, непідготовлених, хвилюючись про те, що буде наступного дня, все ще вірили, що вони можуть досягти свободи. Вони разом з обраними депутатами і всіма українськими організаціями і партіями вирішили діяти.

Тоді на адміністративних будівлях Львова з'явились українські прапори, а через декілька днів, по боях і перестрілках у місті, публікується маніфест:

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДЕ!

Всенароднім правом сотворив Ти, Український Народе, на прадідній землі Осьмомисла, Данила і Льва свою власну державу. Українська Національна Рада в нашій старій столиці Львові взяла верховну державну власть у руки, а Український Нарід, всі його верстви за її покликом доконав цього з достойною подиву однодумністю в цілім нашім краю.

По пятьсот сімдесять і осьми літах неволі, упокорення і наруги став Ти, Український Народе, знов сам собі господарем на Своїй землі, сам Собі сувереном.

Пірвані кількасотлітні кайдани, розвалена довговічна тюрма і перед Тобою, Український Народе, відчиняється сонячний шлях до світлої народньої будучини.

Подвиг Твій це побіда правди над кривдою, волі над неволею, світла над тьмою, це побіда демократії, народоправства над олігархією, над поневоленнєм більшости упривилейованою меншостю!

Український Народе!

В сотвореній Тобою державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над бідними й економічно слабшими. В Українській Державі всі горожани без ріжниці мови, віри, роду, стану чи пола будуть справді рівні перед правом, а наскрізь демократичний лад опертий на загальнім, рівнім, безпосереднім, тайнім і пропорціональнім виборчім праві, від громади починаючи і на державі кінчаючи, забезпечить верховний голос у державі демосови, масам робочого народу. Хлібороб і робітник будуть основою і керманичами держави.

Український парлямент, що вибереться і збереться зараз, як тільки край успокоїться, переведе справедливу земельну реформу, силою котрої земля великих земельних дібр перейде на власність малоземельних і безземельних. Робітниче законодавство забезпечить робітникови 8-годинний день праці, дасть обезпеку на старість і нездібність до праці і взагалі повну охорону праці!


Горожане!
Найважніша задача теперішньої хвилі є закріпити і утри- валити те, що сотворено всенароднім зривом. Українські власти, горожанські й військові мають в цілім краю завести негайно лад, публичну безпечність і спокій. Проти тих, хто не схотів би підчинитися наказам українських властей або робив би заколот, треба заступити з усією рішучостю.

Українці!
Утревалення української народньої держави не можливо без народнього війська, народньої армії. Цю армію мусимо зараз сотворити, й тому взиваємо всіх Українців ставитися в її лави.
Український Народе!

Переживаємо велику рокову хвилю. Будуємо будучність нашої землі. Лиш єдностю, карностю і напруженням усіх сил народу можемо цю будову довести до щасливого кінця. Ніхто, хто є Українцем, не сміє відтягтися від великого діла, від жертви для щасливої будучини грядучих поколінь!

В ім'я цеї будучини кличемо:
Одностайно, однодушно, карно і з усією рішучостю вперед!
Слава Українській Державі!
Слава Українському Війську!
Слава Українському Народови!

Завдяки фонду Фрідріха Еберта і моєму другу Стефану, також публікую невеликий текст німецькою, яким можете ділитися і інформувати свої колег.

​​Die ukrainische Revolution in der Westukraine, 1918

In der Nacht zum 1. November 1918 rebellierten ukrainische Truppen unter dem Kommando des Sozialisten Dmytro Vitovskyi in Lviv und riefen die Westukrainische Volksrepublik aus.

Was später als Novemberrevolution bekannt werden sollte, war ein Beispiel für Selbstbestimmung. Das ukrainische Volk organisierte sich überall in der Region und schwor dem neu gegründeten Staat die Treue.

Für die Ukrainer war es nicht nur ein Regierungswechsel, sondern die Erlangung völliger Freiheit und Selbstverwaltung. Für die Ukrainer war die Idee der nationalen Selbstbestimmung mit den Idealen der Selbstverwaltung und der sozialen Gerechtigkeit verknüpft. Das Ukrainisch-Sein an sich und die Bildung eines ukrainischen Staates waren eng miteinander verknüpft. Die Gründung des Staates bedeutete, die den Ukrainern auferlegten Ketten zu sprengen.

Wie ein Soldat wenige Stunden vor dem Aufstand schrieb: "In zwei Stunden werden wir frei sein, frei, wir werden eine Ukraine haben, wir werden die Herren in unserem eigenen Haus sein!"

Die revolutionäre Regierung wurde von der Mitte-Links-Partei der Ukrainischen Nationaldemokraten und der sozialistischen Radikalen Partei gebildet. Der neue Staat begann sofort mit der Umsetzung demokratischer Reformen: die Einführung des Parlaments, der 8-Stunden-Arbeitstag, eine Agrarreform und Frauenrechte.

Die Westukrainische Volksrepublik lud alle Minderheiten in der Region zur Mitregierung ein und strebte die Verabschiedung von Gesetzen zur national-persönlichen und territorialen Autonomie an. Im Gründungsmanifest heißt es dazu:

"Nach fünfhundertachtundsiebzig Jahren der Sklaverei, Demütigung und Beleidigung seid ihr, das ukrainische Volk, wieder euer eigener Herr auf eurem Land, euer eigener Souverän.

Mehrere hundert Jahre alte Fesseln sind gesprengt, ein langjähriges Gefängnis ist zerbrochen, und vor Euch, dem ukrainischen Volk, öffnet sich ein sonniger Weg zu einer hellen nationalen Existenz.

Eure Leistung ist der Sieg der Wahrheit über die Ungerechtigkeit, des Willens über die Sklaverei, des Lichts über die Dunkelheit.

Dies ist der Sieg der Demokratie, der Volksherrschaft über die Oligarchie, über die Versklavung der Mehrheit durch die privilegierte Minderheit!

Ukrainisches Volk! In dem von Dir geschaffenen Staat wird es keine Versklavung von Nation zu Nation geben, und es wird keine Herrschaft der Reichen und wirtschaftlich Stärkeren über die Armen und wirtschaftlich Schwächeren geben.

Im ukrainischen Staat werden alle Bürger, unabhängig von Sprache, Religion, Ethnie, Status oder Geschlecht, vor dem Gesetz wirklich gleich sein, und das durch und durch demokratische System, das auf allgemeinem, gleichem, direktem, geheimem und proportionalem Wahlrecht beruht und von der Gemeinde bis zum Staat reicht, wird die oberste Stimme im Staat des Demos, der Masse des arbeitenden Volkes, gewährleisten."

Кримська татарка Нара Наріманова стала першою стипендіаткою програми Альбертського університету з вивчення корінних народів.

Планами про те, як розповідатиме світові про історію Криму та його корінні народи, Нара Наріманова поділилася із Суспільне Крим.

Також дивіться сюжет на нашому YouTube-каналі.

Це звернення було опубліковане 5-го числа, тобто на п'ятий день боротьби за Львів та інші міста. Його також називають "програмовим" зверненням, бо воно затвердило націонал-демократичне бачення ЗУНР. Наразі, багато пропагандистів і псевдоісториків показують УНР як необдуманих радикалів, тоді як ЗУНР як праві консервативні сили. Опустивши те, що це загалом приниження української історії, і прагнень, і бачень українців Наддніпрянщині (хоч в нас дуже часто прийнято розповсюджувати неправду про УНР від ідеологізованих "істориків"), це також зовсім не відповідає політичній розстановці сил в ЗУНР.

Дуже багато хто лише поверхово знає про історію нашої країни, зі школи чи ТБ\інтернету, часто знають, що при владі у ЗУНР знаходились в першу чергу націонал-демократи. Але абсолютно нема розуміння, що всю історію України, за виключенням Народного Руху України (хоч і там були Бадзьо, Дзюба та ін. представники "лівого крила") націонал-демократичний рух був питомо лівим. І УНДП (яка потім була перейменована в Українську Трудову Партію, за взірцем Британської Лейбористської Партії), і УНДО були лівоцентристськими силами, що пропонували підтримку кооперативів, соціальне забезпечення, сильне трудове законодавство і робітничо-селянську державу. Конфлікти між ЗУНР і УНР були в баченні політичної системи і важливості проведення тих чи інших реформ в той чи інший час.

Наприклад, ЗУНР не хотіла проводити Земельну реформу до перемоги у війні, бо боялась, що це призведе до дезертирства задля переділу землі. В свою чергу УНР дотримувалась позиції, що при відсутності земельної реформи, українські сили розчаруються в українській державі, побачивши що життя в ній мало чим відрізняється від такого у Австро-Угорській монархії. ЗУНР підтримувала європейську парламентську систему, і відповідну їй виборчу систему, тоді як УЦР мала прихильність і до радянської і до класократичної куріальної систем, або до інших форм колективної демократії. Ітд. Проте, фактично, в обох частинах України при владі знаходились ліві, соціалістичні сили.

Мені якось потрапило це відео у ютубі, і я розумію що хтось подивиться цих "експертів", і буде знати історію себе, свого народу гірше, ніж до цього. Вигадування української історії це, на мою думку, абсолютно антиукраїнський підхід до історії.

Хто забув, яким було українське суспільство, наприклад, у 2010 році - уважно подивіться цифри тодішньої соціології. Включно з любов"ю до Росії і небажанням бути в НАТО. Звідси - https://polls.in.ua/timestamp?fbclid=IwY2xjawGN6glleHRuA2FlbQIxMAABHXDLFx-rGQBQk27HTGNCSucf8kS6XEGDRxhqG6_KMpsm8zjqLsHx8J2caA_aem_D-BYulyabqvwrpVoQvXj_A

Націонал-демократичні радянофільські партизани: сторінка з історії

В двадцятих на чолі з полковником Коновальцем існувала Українська Військова Організація. Вона складалась з ветеранів Української революції, здебільшого членів Радикальної і Націонал-демократичної партії.

Більшість радикалів і націонал-демократів вийшло з організації, коли міжнародна спільнота не підтримала визнання Галичини українською (зі значним порушенням міжнародного права). Партії вирішили, що це закриває шанси революційного повстання на той момент, і треба переходити до напівлегальної діяльності.

Проте малі групи залишились: невеличка частка ветеранів, що потім стане основою мельниківської ОУН, та частина націонал-демократів. Своє існування УВО припинить, коли прийме до себе фашистівську молодь з Союзу Українських Фашистів, Союзу Української Націоналістичної молоді, Легії Українських націоналістів та інших організацій радикальних студентів-молодиків. Націонал-демократи відділились ще раніше, про це і матеріал.

З націонал-демократичного крила, що залишилось, була створена прорадянська УВО, згодом отримавши назву ЗУНРО. Хоч діяльність групи загалом була шкідлива для українського національного руху (як і діяльність ОУН аж до 40-х), вона має цікаву історію і загалом набагато менш відомий епізод української історії.

Проголосивши бажання об'єднатися з СРСР, радянофільська фракція націонал-демократичної частини УВО відкололась. Ця група, Західно Українська Національно-революційна організація, вела боротьбу проти польських окупаційних військ і окупації в кооперації з Радянським урядом.

Основними критиками такої орієнтації стали соціалісти-радикали і противники Петрушевича в Націонал-демократичній партії. Поява такої організації зазначила кризу українського національного руху та появу його радянофільської тенденції, а також відзначила головних противників радянофільства в українському суспільстві (соціалістів-радикалів, частини націонал-демократів), і до того ж, сильніше розколола ЗУНР в екзилі з Петлюрівцями, що виступили проти такої позиції.

Детальніше можна ознайомитися у праці мельниківця Зиновія Книша (ЗУНРО: історично-політичний нарис, 1974 р.), який найбільш детально дослідив діяльність і проблематику ЗУНРО, та соціаліста-радикала Матвія Стахіва (Матвій Стахів "Хто винен?, з історії комуністичного руху та його помічників, 1936 р.")

Заява проукраїнських сил з політичних кіл держав НАТО до виборів США. Надіслана мені моїм другом - лівим журналістом Полом Мейсоном.

Щоб уникнути нового Мюнхена, Європа повинна діяти, щоб забезпечити безпеку України

Майже тисячу днів Україна протистояла повномасштабній російській агресії: героїзм
її збройних сил і її народу є прикладом для всіх вільних націй. Але з наближенням виборів у США Україна та її союзники стикаються з подвійною стратегічною небезпекою.

По-перше, нова адміністрація Трампа спробує нав’язати угоду з Росією, що шкодить інтересам України та європейській безпеці. Це залишило б Україну у вільному плаванні подалі від НАТО та ЄС, в стані удаваного нейтралітету – і Європу з дестабілізуючою геополітичною сірою зоною в центрі континенту.

По-друге, нова адміністрація Гарріс продовжуватиме політику застою і червоних ліній, які на сьогоднішній день утримували можливості, з якими Україна могла б виграти війну. У цьому сценарії фаталізм ключових європейських урядів, які відмовляються вірити, що Україна може перемогти, і відчувають спокусу взяти на себе – у кращому випадку – лише посилення обороноздатності НАТО у відповідь на поразку України, можуть стати вирішальним голосом в альянсі, завдаючи шкоди репутації НАТО як надійної інституції.

В обох випадках паралелі з Мюнхенською угодою 1938 року очевидні: це був би фальшивий «мир», досягнутий завдяки мовчазній згоді Європи на розчленування суверенної держави, що залишить цю державу нездатною захистити себе від майбутньої агресії, взамін на неприйнятно малий час для власного переозброєння. Ймовірно, це призведе до ширшої і ще більш руйнівної війни.

За першим сценарієм такою угодою буде Мюнхен Трампа. У другому буде – для нас, європейців – наш Мюнхен.

Підписанти цього звернення, яке приватно поширювався серед політиків у альянсу НАТО, переконані, що можливий третій курс, який може призвести до виживання України як суверенної держави і поразки Росії. Це не тільки морально правильний курс; це також найкращий спосіб убезпечити Європу в короткостроковій перспективі та виграти собі час для закриття потреб, які нам потрібні, щоб захистити себе в майбутньому.

Наша віра ґрунтується на п'яти підставах.

1. Неминучість перемоги Росії – це міф. Росія не може підтримувати свої військові зусилля
на поточних рівнях після 2025 року. Наприклад, Росія втрачає 260 одиниць важкого калібру
гарматних стволів (артилерійських і танкових) на місяць і може виробляти лише 20.Так само,
Росія втрачає в середньому 144 БМП на місяць, але може виробляють лише 17. Для цих елементів обладнання, як і для багатьох інших, Росія вірогідно вичерпає свої запаси в другій половині 2025 року.

2. Немає надійного плану безпеки України (або Європи) після будь-якого «припинення вогню».
Режим Путіна неодноразово демонстрував, що він не заслуговує довіри як партнер по переговорах і що йому не можна довіряти дотримання будь-якої «угоди», яку він підписує. Проте шлях України до НАТО – єдина справді надійна гарантія безпеки в середньостроковій перспективі – заблокований, і на даний момент поки ще не існує адекватних альтернатив.

Якщо так буде й надалі, припинення вогню лише виграє Росії час
відновити свої сили, тоді як європейські союзники ще не підготували потужне виробництво, залишаючи нас в значній невигоді.

3. Нездатність перемогти у цій війні ставить під загрозу всіх європейських союзників. «Мінськ III» (або Мюнхен II), якщо будуть імплементовані, будуть повністю означати неспроможність і відсутність сили волі Західних партнерів. Такі домовленості не гарантували б ні стабільності України, ні підвищення безпеки її європейських сусідів. Навпаки, демографічні моделі припускають, що це створить нову кризу біженців у Європі та буде вимагати збільшення європейських витрат на оборону значно більше ніж будь-які наразі передбачені. Це також сигналізує про слабкість і відсутність вміння приймати чіткі рішення, що лише вмотивує використовувати шантаж і примус проти Європи.

Щоб уникнути нового Мюнхена, Європа повинна діяти, щоб забезпечити безпеку України, частина 2

4. Шлях до української перемоги все ще існує. Це добре розуміють в міністерствах оборони європейських країн НАТО. Використовуючи нові військові технології, ми можемо швидко зкористуватися промисловим потенціалом Європи для створення можливостей, необхідних Україні, щоб вивести з ладу російську військову машину. Наприклад, створення сил для масованих точних ударів України, без зовнішніх обмежень щодо їх націлювання. Щоб реалізувати цю мету, ми повинні стратегічно зосередити нашу підтримку навколо чіткої теорії перемоги.

5. Хто хоче діяти, той може. Засоби перемоги не вимагають підпису на
на рівні альянсу НАТО з 32 країн, але може бути забезпечена коаліцією за бажанням ініціативних держав, включаючі ти держави, що стоять за вимогами територіальної цінності України і повернення окупованих територій, а також надання Києву реальних гарантій безпеки опісля.

[3] Це країни, які розуміють, що наша власна безпека залежить від поразки
Росії в Україні і таким чином це дозволить нам виграти час для посилення наших сил стримання. Ці країни зрозуміли, що ми все ще можемо і повинні діяти в ім'я нашої безпеки та свободи – і якщо ми зробимо це таким чином, щоб змінити факти та політику на місцях, інші також послідують.

Оскільки наближаються вибори в США, час має вирішальне значення. Ми запускаємо це звернення сьогодні
тому що важливо, щоб європейські столиці озброїлися справжнім планом на випадок надзвичайних ситуацій
– як у разі перемоги Трампа, так і відмови від підтримки та тиску на Україну, щоб та визнала постійний нейтралітет і територіальну поступку; або у випадку Перемога Гарріс та продовження політики, яка не зможе забезпечити безпеку України, а отже ставить під загрозу Європу.

Курс дій, який ми пропонуємо, полягає в тому, щоб коаліція бажаючих країн у НАТО взяла на себе зобов’язання посилити військову та фінансову підтримку Києва та підтвердити свою відданість меті суверенної України в її визнаних міжнародним правом кордонах, зосередитися на чіткій стратегії і теорії перемоги. Це необхідно, щоб уникнути будь-яких негайних збитків і наслідків в Україні після виборів, які б допомогли Росії, щоб відповідати нашим зобов'язанням нашого альянсу і
взяти на себе відповідальність за власну безпеку.

Список підписантів та оригінал заяви англійською:

https://www.democratic-strategy.net/_files/ugd/dcfff6_17f621993d194aeda9bb6c7cf7352dd6.pdf