Зазвичай люди обговорюють, як деякі групи в українській армії нормалізували ультраправу інсигнію. Це правда. Проте, схоже, ніхто не помітив величезного відродження символіки, пов’язаної з Українською Народною Республікою: інсигнія (той же «петлюрівський» тризуб), назви, естетика січовиків та воїнів Холодного Яру тощо.

Люди шукають коріння, яке дає їм сили, і знаходять. Але цей важливий процес мало цікавить медійників і проходить непоміченим.

Розподілити би медіа-бюджет 3ошб між всіма бригадами, та і повиганяти сексистських рекламщиків, ми бачили б українську армію в усіх її барвах і опініях (враховуючи звичайно, що українська армія — аполітична структура). А як зараз, то взагалі чорт зна що. Один голос чутно, інші ні.

Скоро буде річниця проголошення ЗУНР. Але також буде і річниця першої Угорської Народньої Республіки.

Історично, що мене дивує, це те, що зараз ми маємо величезні конфлікти з угорським урядом, але під час революції Угорщина підтримувала самовизначення України на своїх землях.

Ми знали Угорщину як найжорстокішу державу (через діяльність її військової поліції в першу чергу), але революціонери-республіканці залікували цю рану.

Комуністи, що потім скинули республіканців, виступили з гаслами експансіонізму, і вже не підтримували демократичні рішення республіканців.

Відбиток печатки Української Національної Ради - де-факто парламенту УНР у вигнанні. Дизайн Якова Гніздовського.

В четвер буду робити міні-лекцію в КНУ на тему реформістів в УПА. Як хто вчиться в КНУ і цікаво, можу закинути інформацію.

Дякую Дмитру за запрошення!

Кому цікаво, наскільки нормалізована російська/радянська пропаганда в академії і в західній дискусії, то я рекомендую почитати цю абсолютно принижуючу і ксенофобну до Східноєвропейських жінок книжку. Крім того, що авторка розповсюджує величезну кількість пропаганди, вона ще зухвало-зверхньо і колоніально ставиться до жінок регіону: «вони не знають, що вони втратили і наскільки вони були привілейовані порівняно з жінками на Заході».

Маніпулятивно підібрані приклади як погано жилось жінкам на Заході і добре жінкам на Сході настільки маніпулятивні, що якби СРСР не був настільки зациклений на контролі над жінками, і поставлене питання про «хороший секс для жінок» хоч в теорії могло б пройти цензуру, то ця книжка могла б цілком вийти і вивчатися студентами в інституті марксизму-ленінізму.

В нас є стереотип, що історична наука на заході така антикомуністична, але насправді рівень, наскільки тоталітарні міфи і російська пропаганда вкорінені на західних кафедрах, величезний, як і ксенофобія до східноєвропейців.

Документальний фільм про повстання Карпатської України

Автор фільму був вояком УНР, після поразки української революції працював у уряді УНР у вигнанні. Його син загинув боронячи Карпатську Україну у 1939 р., і після цих тяжких подій через декілька років він завершив роботу над фільмом і випустив його у США у 1942 р.

Яскравий приклад української документалістики

https://youtu.be/ExnIATRlpX8

Розкол у лівій польській партії "Razem"

Сьогодні складний день для прихильників польської партії Razem, яка переживає розкол. Половина фракції нижньої палати (3 народних обранця) парламенту та вся верхня палата від партії (2 народних обранця) і ряд національних і регіональних координатор(ок) вийшли з партії.

Причиною відколу парламентарів стала позиція частини партії проти знаходження у Лівому клубі і дискусії щодо відношення до уряду. Частина парламентарів заявила про бажання працювати разом з нинішнім урядом та в Лівому клубі, тоді як інша частина висловилась за перехід партії на опозиційні рейки. Всього партію покинуло 27 людей. В партії Разем наразі налічується приблизно 3,000 членів.

Співлідери партії також розкололись у позиціях, де Адріан Зандберг підтримав перехід в опозицію, а Магдаліна Бейят виступила за продовження праці в уряді.

З парламентської фракції Разем:

Сейм:

Дарія Госек-Попіолек Краків (№ 13) — вийшла з партії
Мацей Конєчний Катовіце (№ 31)
Пауліна Матисяк Серадз (№ 11)
Дорота Олко Варшава I (№ 19) — вийшла з партії
Йоана Віча Варшава II (№ 20) — вийшла з партії
Адріан Зандберг Варшава I (№ 19)
Марцеліна Завіша Ополе (№ 21)

Сенат:
Магдалена Бейят Західна Варшава (№ 45) — вийшла з партії
Анна Горська Кашубська (№ 63) — вийшла з партії

Свою позицію обидві сторони обґрунтували: Заява Магдаліни Бейят: "Ми виходимо [з партії], бо хочемо боротися за краще життя для всіх", і Заява Адріана Зандберга: "партія Разем була і є партією соціальних лівих, ми не допустимо, щоб єдиним критичним голосом проти уряду Туска був голосом крайніх правих"

Виборчий подкаст! Вибори в США, прогресисти та Україна: що, якщо переможе Трамп? Які перспективи Президентського терміну Гарріс? Розмова-дискусія

Ми поговоримо з представницею штату Вермонт Танею Виговські і колишнім радником Берні Сандерса з міжнародної політики Меттом Дасс, обидва українсько-американського походження, про точки, де американська внутрішня політика, прогресизм та солідарність з Україною перетинаються, а також про виклики, які можуть спричинити вибори та їх наслідки.

Вести подкаст буду я та американський журналіст Джаред Гоєтт

Посилання на анонс: https://x.com/UAMentioned/status/1849467905873760270

Неділя, 19:00 за Київським часом

Деякі Одеські діячі культури прохають "відтермінувати деколонізацію міста" і залишити пам'ятники більшовику-чекісту І. Бабелю, Олександру Пушкіну та іншим в Одесі до припинення війни.

Сам факт, що такі пам'ятники все ще існують у місті, мені незрозумілий.

https://chytomo.com/odeski-diiachi-kultury-prosiat-vidterminuvaty-dekolonizatsiiu-mista/

«Якщо ліві хочуть змінити цю країну, бо вони її ненавидять, тоді люди ніколи не будуть слухати їх, і будуть праві».

Майкл Гаррінгтон, засновник Демократичних Соціалістів Америки

Назустріч виборам у З'єднаних Державах Америки.

Зайшов до макдональдсу, там щось знімають якийсь серіал. Жодна людина зі кінокоманди не розмовляє українською, і кричать російською на все приміщення.

Попереду ще роки роботи, щоб реалізувати українізаційну програму, щоб українська вже зайняла справедливе положення в Україні, попри всі русифікаційні спроби і русофільських реакціонерів, що цьому процесу заважають.

“Марсельєза” мене захоплює незрівнянно більше, ніж моїх фр[анцузьких] товаришок — мабуть, через те, що я українка.

Поширено Оленою Некорою, дослідницею постаті С. Петлюри

Уривок зі ще одного листа Лесі ПЕТЛЮРИ “персонально до Шури” (Олександри СІРОПОЛКО), 4-11серпня, 1930. Камбо


“...Ти згадувала в листі про п. Лісовського, який, кажеш, любить все, що українське. Мушу тобі тут сказати одну річ, яка мені болить і часто озивається в думках: мені бракує атмосфери пієтету до ріжних проявів українського генія. Я завше бачила навкруг себе непохитну віру в будуччину Українського Народу, і сама поділяю цю віру настільки, що хтось (чужий) навіть закинув мені фанатизм, але поруч з тим я чула силу нарікань, висловлених або ні на ріжні від'ємні риси української вдачі, врешті-решт у мене виробилось дуже вибагливе та критичне відношення до рідної творчости, яке часом змінялося буйним і навіть заносливим захопленням.

Та не було нікого, хто б відгукнувся на мій ентузіазм, і він вгамовувався в смутку. До того, в той час, коли відкрилися очі та розум до почуття краси, перше, що я дійсно зрозуміла, був французький готик такий чужий, сливе, ворожий для нас, — а згодом французькі стилі XVI, XVII, XVIII століть. Зимові паризькі тумани показали мені сотку незнаних ніжних барв, які я віднайшла на картинах фр[анцузьких] митців та в віршах фр[анцузьких] поетів.

Я свідомо й несвідомо присвоювала і присвоюю всю фр[анцузьку] культуру і дивлюся на неї майже з французької точки погляду... Вона забрала місце не тільки в моїй голові, але й в моєму серці. Гадаю, що це було неминучим, завдяки обставинам. Мене захоплювала фр[анцузька] історія — і та, що я вчила, і та, що сама промовляє всіми тими численними пам'ятками фр[анцузького] мистецтва; мало що дало мені приклад до такого великого піднесення, як один фр[анцузький] фільм “Napoléon”, а “Марсельєза” мене захоплює незрівнянно більше, ніж моїх фр[анцузьких] товаришок — мабуть, через те, що я українка.

Зате тепер мені майже прикрий цей пієтет мій до великого й величнього, вікового здобутку французької нації, і щоразу, як прочитавши чи побачивши щось таке, що запалює в моїй душі блискучі смолоскипи перед чужим, але дорогим мені вівтарем, мене охоплює одразу болюча досада: чим я захоплююсь?.. Чужою величчу, чужим героїзмом, чужим генієм, чужим, чужим, чужим! Я не маю в такі хвилини ні краплі заздрості до чужих народів, а якийсь одчай та несправедливий гнів до України, до себе самої, досада на всіх і вся: в такі хвилини мій патріотизм не слабне, але набирає якоїсь барви “contra spem spero...”

Я силкуюсь тепер дуже спокійно дивитися на це і взагалі надбати якнайширші погляди, щоб не губитися в дрібних непотрібних порівняннях. Отож стосунки з такими людьми, як М.А. Славінський* з його цікавими розмовами на теми й чужі, і українські, як той п. Лісовський, мені майже необхідні, але я позбавлена їх зараз”