16 листопада Білий Дім опублікував "Меморандум щодо розширення можливостей працівників, прав і високих стандартів праці в усьому світі". Хоч і практичної сили він не має, це декларативна заява, що описує цілі адміністрації США щодо внутрішньої і зовнішньої політики.
В Україні, США роками просувала кращі стандарти праці за рахунок діяльності USAID та інших пов'язаних організацій і фондів. Так само, макроекономічна допомога України, яка відбувається за рахунок США, як одну зі своїх умов включає залучення організованого робітництва до прийняття рішень. Зараз, прогресивна адміністрація Демократичної партії, що знаходиться при владі, ще більше зосереджується на необхідності справедливої праці.
🔺Трудові права є ключовими для нашої національної та економічної безпеки та ефективної зовнішньої політики. Відповідно, моя адміністрація прагне забезпечити високі трудові стандарти, залучити голоси працівників до столу прийняття рішень і забезпечити дотримання правил проти несправедливої трудової практики, включаючи примусову працю та відмову в праві на організацію. Ці зусилля сприятимуть нашій меті зміцнення справедливої та відкритої міжнародної економічної системи, яка дозволяє нашим компаніям залишатися конкурентоспроможними, а також захищає наші робочі родини
🔺Сприяти інклюзивним ринкам праці та правам усіх працівників, у тому числі тимчасових працівників, працівників платформ, працівників із нестандартними формами зайнятості та працівників неформальної економіки, яка не регулюється державою та залишає працівників поза охопленням законодавства про працю та соціальної політики
🔺Враховувати потреби жінок; осіб з обмеженими можливостями; лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квір та інтерсексуальних осіб; інших спільнот, які не отримують належного визнання; та інших осіб, які історично недостатньо представлені або вразливі до трудових зловживань
🏛Агенції, які працюють за кордоном, повинні розглянути заходи щодо сприяння, в тому числі в приватному секторі, високим стандартам праці; перспективним інвестиціям, які ведуть до добре оплачуваної, безпечної, здорової та гідної роботи з повагою до трудових прав; та інноваційним практикам ініціатив залучення робітників до спільного керівництва з дотримання трудових прав
В Україні, США роками просувала кращі стандарти праці за рахунок діяльності USAID та інших пов'язаних організацій і фондів. Так само, макроекономічна допомога України, яка відбувається за рахунок США, як одну зі своїх умов включає залучення організованого робітництва до прийняття рішень. Зараз, прогресивна адміністрація Демократичної партії, що знаходиться при владі, ще більше зосереджується на необхідності справедливої праці.
🔺Трудові права є ключовими для нашої національної та економічної безпеки та ефективної зовнішньої політики. Відповідно, моя адміністрація прагне забезпечити високі трудові стандарти, залучити голоси працівників до столу прийняття рішень і забезпечити дотримання правил проти несправедливої трудової практики, включаючи примусову працю та відмову в праві на організацію. Ці зусилля сприятимуть нашій меті зміцнення справедливої та відкритої міжнародної економічної системи, яка дозволяє нашим компаніям залишатися конкурентоспроможними, а також захищає наші робочі родини
🔺Сприяти інклюзивним ринкам праці та правам усіх працівників, у тому числі тимчасових працівників, працівників платформ, працівників із нестандартними формами зайнятості та працівників неформальної економіки, яка не регулюється державою та залишає працівників поза охопленням законодавства про працю та соціальної політики
🔺Враховувати потреби жінок; осіб з обмеженими можливостями; лесбіянок, геїв, бісексуалів, трансгендерів, квір та інтерсексуальних осіб; інших спільнот, які не отримують належного визнання; та інших осіб, які історично недостатньо представлені або вразливі до трудових зловживань
🏛Агенції, які працюють за кордоном, повинні розглянути заходи щодо сприяння, в тому числі в приватному секторі, високим стандартам праці; перспективним інвестиціям, які ведуть до добре оплачуваної, безпечної, здорової та гідної роботи з повагою до трудових прав; та інноваційним практикам ініціатив залучення робітників до спільного керівництва з дотримання трудових прав
The White House
Memorandum on Advancing Worker Empowerment, Rights, and High Labor Standards Globally
MEMORANDUM FOR THE HEADS OF EXECUTIVE DEPARTMENTS AND AGENCIESSUBJECT: Advancing Worker Empowerment, Rights, and High Labor Standards
👍4❤2
Багато людей знають економічну теорію "загальної рівноваги" щодо попиту і пропозиції. Це та теорія, яку зазвичай, дуже спрощено викладають в українських закладах, де здобувається економічна освіта. Часто, корисні теорії, що взяті в абсолют, стають своїми протилежностями і відживають свою корисність в їх примітивізації.
💹 Проте, мало хто знає, що теорія "загальної рівноваги" попиту і пропозиції, Леон Вальрас, її автор та один із засновників загалом так званої "неокласичної" школи економіки розробляв не як теорію капіталізму, а як теорію соціалізму.
"Мене точно звинуватять у перебільшенні та соціалізмі, якщо я зараз прийму позбавити пролетаріат рабства і неволі. Але я прийму звинувачення. Я називаю себе демократичним соціалістом, тому що бачу в рабстві, підневільності і в пролетаріаті три емпіричні фази одного і того самого питання, а саме питання власності та оподаткування, або розподілу суспільного багатства між людьми в суспільстві"
🔺 У заохоченні робітників ставати власниками поєднується економічний прогрес із соціальним, оскільки вони «виконують свою велику економічну роль, яка полягає не в тому, щоб позбутися капіталу, але зробити кожного капіталістом, а також не менш важливу моральна роль, яка полягає в тому, щоб запровадити демократію в механізм виробництва та зробити бізнес справжньою школою активної політики» (Walras 1898: 261). "За кооперативною асоціацією останнє слово, найвищий успіх та остаточний розквіт індивідуальної ініціативи" (Walras 1896: 21).
🔺Створена у кінці 19 ст., ця теорія попиту і пропозиції позиціонувалася як теорія майбутнього соціалістичного ладу і його справедливого розподілу. Кооперативізм також вважався механізмом для послаблення тенденції до монополізації і таким чином ствердження конкурентного ринку. Хоч зараз теорія багато в чому застаріла (хоч все ще і використовується в університетах як біблійна істина), вона мала за свій старт соціалістичне суспільство, бо вважалося, негативні тенденції капіталізму не давали б можливості розвиватися конкуруючому ринку, так само як сам капіталізм був аморальним, бо був недемократичним і антисоціальним.
✅Разом з тим, Вальрас у 19 ст. підкреслював, що ринкова конкуренція також повинна бути підкріплена системою соціального забезпечення і розподілу. Зокрема, пропонував державне володіння землею і єдиний земельний податок як один з інструментів фінансування соціальних програм, тоді як кооперативна власність надавала б можливість подолання нерівності.
💹 Проте, мало хто знає, що теорія "загальної рівноваги" попиту і пропозиції, Леон Вальрас, її автор та один із засновників загалом так званої "неокласичної" школи економіки розробляв не як теорію капіталізму, а як теорію соціалізму.
"Мене точно звинуватять у перебільшенні та соціалізмі, якщо я зараз прийму позбавити пролетаріат рабства і неволі. Але я прийму звинувачення. Я називаю себе демократичним соціалістом, тому що бачу в рабстві, підневільності і в пролетаріаті три емпіричні фази одного і того самого питання, а саме питання власності та оподаткування, або розподілу суспільного багатства між людьми в суспільстві"
🔺 У заохоченні робітників ставати власниками поєднується економічний прогрес із соціальним, оскільки вони «виконують свою велику економічну роль, яка полягає не в тому, щоб позбутися капіталу, але зробити кожного капіталістом, а також не менш важливу моральна роль, яка полягає в тому, щоб запровадити демократію в механізм виробництва та зробити бізнес справжньою школою активної політики» (Walras 1898: 261). "За кооперативною асоціацією останнє слово, найвищий успіх та остаточний розквіт індивідуальної ініціативи" (Walras 1896: 21).
🔺Створена у кінці 19 ст., ця теорія попиту і пропозиції позиціонувалася як теорія майбутнього соціалістичного ладу і його справедливого розподілу. Кооперативізм також вважався механізмом для послаблення тенденції до монополізації і таким чином ствердження конкурентного ринку. Хоч зараз теорія багато в чому застаріла (хоч все ще і використовується в університетах як біблійна істина), вона мала за свій старт соціалістичне суспільство, бо вважалося, негативні тенденції капіталізму не давали б можливості розвиватися конкуруючому ринку, так само як сам капіталізм був аморальним, бо був недемократичним і антисоціальним.
✅Разом з тим, Вальрас у 19 ст. підкреслював, що ринкова конкуренція також повинна бути підкріплена системою соціального забезпечення і розподілу. Зокрема, пропонував державне володіння землею і єдиний земельний податок як один з інструментів фінансування соціальних програм, тоді як кооперативна власність надавала б можливість подолання нерівності.
🔥3👍1
Forwarded from Спільне | Commons
🌾 Великі агрохолдинги, орієнтовані на експорт сільськогосподарської продукції, були практично повністю паралізовані після повномасштабного вторгнення. Хто ж тоді забезпечує наявність продовольства на ринку й і фактично «годує» Україну, попри небезпеки й руйнування, викликані війною?
Відповідно до великого звіту про українську сільськогосподарську політику у воєнний час, саме сімейні фермерські господарства і дрібні землевласники сьогодні забезпечують їжею значну частину населення.
Попри це українська влада продовжує ігнорувати інтереси малих виробників і в рамках програм по відновленню України робить ставку на розвиток великого промислового виробництва. Чому такий вектор є не найкращим рішенням для досягнення продовольчого суверенітету та соціальної і екологічної стійкості, — читайте у звіті.
Відповідно до великого звіту про українську сільськогосподарську політику у воєнний час, саме сімейні фермерські господарства і дрібні землевласники сьогодні забезпечують їжею значну частину населення.
Попри це українська влада продовжує ігнорувати інтереси малих виробників і в рамках програм по відновленню України робить ставку на розвиток великого промислового виробництва. Чому такий вектор є не найкращим рішенням для досягнення продовольчого суверенітету та соціальної і екологічної стійкості, — читайте у звіті.
Transnational Institute
Ukrainian agriculture in wartime | Transnational Institute
Agriculture stands as the cornerstone of the Ukrainian economy, providing sustenance for a significant portion of the population. Ukraine's fertile lands, favorable climate, and investment climate have not only nourished its people but also fueled food exports…
🔥1
Вчора офіційний акаунт Українського посольства в Індії лайкнув мій минулорічний пост на річницю проголошення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом Центральної Ради
"Високі збори! Грізний момент кривавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема центральної власті, коли повстала і все шириться громадянська війна, що переходить уже і на Україну, вимагає від українських партій рішучих кроків, щоб зміцнити власть, зробити Україну базою революції і відси боронити здобуток революції в цілій Росії" — Грушевський
Третій універсал започаткував новий період української державності, як і українського соціалізму. УНР стала однією з найбільш прогресивних республік 20-го сторіччя, і майже відразу зазнала більшовицької агресії.
"Високі збори! Грізний момент кривавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема центральної власті, коли повстала і все шириться громадянська війна, що переходить уже і на Україну, вимагає від українських партій рішучих кроків, щоб зміцнити власть, зробити Україну базою революції і відси боронити здобуток революції в цілій Росії" — Грушевський
Третій універсал започаткував новий період української державності, як і українського соціалізму. УНР стала однією з найбільш прогресивних республік 20-го сторіччя, і майже відразу зазнала більшовицької агресії.
🔥7👍1
Сьогодні у 2013 р. невелика група молодих активістів своїми діями розпочала найбільш важливу за часів Незалежної України революцію.
Протест, що налякав злочинців при владі і вбивць в Кремлі, скоро охопив всю Україну, став прикладом величезної самоорганізації, національного і демократичного самовизначення.
Слава Героям.
Протест, що налякав злочинців при владі і вбивць в Кремлі, скоро охопив всю Україну, став прикладом величезної самоорганізації, національного і демократичного самовизначення.
Слава Героям.
🔥7❤🔥5❤1
Соціальна Європа: нереалізований шлях
Серед "батьків засновників" Європейського Союзу демократичні соціалісти посідають особливе місце. Ліві активісти стали найпершими провідниками ідеї "Єдиної Європи" як запоруки кооперації між народами та для будівництва підвалин миру без війни.
🔺Такі фундатори об'єднаної Європи, як бельгійський соціаліст Поль-Анрі Спаак (також співзасновник НАТО і подальший його генеральний секретар), італійський антифашист і демократичний соціаліст Альтьєро Спінеллі, засновник "Руху за федеральну Європу" і автор антифашистського і соціалістичного маніфесту за об'єднану Європу без війн, написаного із італійської в'язниці у 1941 р., зробили значний внесок у ідейний і фактичний вигляд майбутнього ЄС.
До цього, ідея об'єднаної Європи мала значний вплив серед італійських республіканських лівих націоналістів (в першу чергу Мадзіні) та соціал-демократів Австрії і Німеччини (Каутський)
Після Другої Світової, Соціалістичні партії були значною частиною дебатів щодо розвитку Європейського Союзу.
🔺Архітектор Європейської сільськогосподарської політики, Сіко Мансголт, радикальний соціаліст і президент Європейської Комісії, закликав до "пориву з капіталізмом", часто посилався на філософа і активіста німецької соціал-демократії Герберта Маркузе, підкреслював необхідність екологічних політик
📚У доповіді членів Європарламенту від соціалістів 1975 року, система, що була б схожа на "югославську модель робітничого самоврядування" згадувалася як модель переходу до «безкласового суспільства».
Загалом, соціалісти внесли великі зусилля для реалізації Європейського проєкту і ключових реформ, що стали базисом для Європейського Союзу. Проте, у 1970-і, "часи змін", все ж, прихильники соціальних, прогресивних і соціалістичних моделей ЄС програли прихильникам так званих "неоліберальних" або "ордоліберальних" реформ, які зокрема базувалися на обмеженні соціальних гарантій.
🏛Згодом, коли прихильники альтернативних моделей програли боротьбу ідей, ідея "Соціальної Європи" була найбільш представлена у відомій Європейській Соціальній Хартії, що виступає за взаємний з робітництвом контроль над капіталом, політику повної зайнятості та значних гарантій для прав працівників
Серед "батьків засновників" Європейського Союзу демократичні соціалісти посідають особливе місце. Ліві активісти стали найпершими провідниками ідеї "Єдиної Європи" як запоруки кооперації між народами та для будівництва підвалин миру без війни.
🔺Такі фундатори об'єднаної Європи, як бельгійський соціаліст Поль-Анрі Спаак (також співзасновник НАТО і подальший його генеральний секретар), італійський антифашист і демократичний соціаліст Альтьєро Спінеллі, засновник "Руху за федеральну Європу" і автор антифашистського і соціалістичного маніфесту за об'єднану Європу без війн, написаного із італійської в'язниці у 1941 р., зробили значний внесок у ідейний і фактичний вигляд майбутнього ЄС.
До цього, ідея об'єднаної Європи мала значний вплив серед італійських республіканських лівих націоналістів (в першу чергу Мадзіні) та соціал-демократів Австрії і Німеччини (Каутський)
Після Другої Світової, Соціалістичні партії були значною частиною дебатів щодо розвитку Європейського Союзу.
🔺Архітектор Європейської сільськогосподарської політики, Сіко Мансголт, радикальний соціаліст і президент Європейської Комісії, закликав до "пориву з капіталізмом", часто посилався на філософа і активіста німецької соціал-демократії Герберта Маркузе, підкреслював необхідність екологічних політик
📚У доповіді членів Європарламенту від соціалістів 1975 року, система, що була б схожа на "югославську модель робітничого самоврядування" згадувалася як модель переходу до «безкласового суспільства».
Загалом, соціалісти внесли великі зусилля для реалізації Європейського проєкту і ключових реформ, що стали базисом для Європейського Союзу. Проте, у 1970-і, "часи змін", все ж, прихильники соціальних, прогресивних і соціалістичних моделей ЄС програли прихильникам так званих "неоліберальних" або "ордоліберальних" реформ, які зокрема базувалися на обмеженні соціальних гарантій.
🏛Згодом, коли прихильники альтернативних моделей програли боротьбу ідей, ідея "Соціальної Європи" була найбільш представлена у відомій Європейській Соціальній Хартії, що виступає за взаємний з робітництвом контроль над капіталом, політику повної зайнятості та значних гарантій для прав працівників
Phenomenal World
Constructing “Social Europe” | Neil Warner
The long 1970s and alternative visions for EU integration
👍3🔥3
За що бореться Українська Повстанська Армія? (Боровця), 1942 р.
Витримка. Посилання
10. УПА визнає засади демократії як єдино правильні для української народної держави. Українська держава мусить базувати свого розбудову не на вузьких реакційних, однонаціональних чи однокласових доктринах, а на широких основах територіального патріотизму. Добрими патріотами української держави можуть бути не тільки самі українці, а й також представники всіх інших національностей, що чесно визнають Україну своєю батьківщиною.
11. УПА бореться за абсолютну рівноправність усіх громадян (незалежно від національності та релігії. Не може бути ані привілейованих одних, ані позбавлених прав ("лишенців") других. Усі громадяни мусять мати однакові права і обов'язки.
12. УПА бореться за дійсну, не фіктивну свободу думки, слова, віри і чину кожного громадянина української держави, без різниці його національності, статі, стану, походження й політичних та релігійних переконань.
13. УПА бореться за відновлення вільної діяльності всіх віросповідань тацеркви як одного з дуже важливих чинників національно-державного будівництва.
14. УПА визнає законною і правильною націоналізацію більшості ресурсів країни державою, але рівночасно стоїть на сторожі права оборони інтересів трудового люду перед державним капіталом так само, як і перед капіталом приватним. Державний капітал не має права до вирішального впливу на соціальне законодавство української держави.
15. УПА бореться за якнайскоріше уконстатування в українській державі:
1) державної власності;
2) комунальної власності;
3) кооперативної власності;
4) приватної власності.
Кожна форма володіння власністю мусить бути рівноправна перед законом.
16. УПА бореться за перебудову економічної структури української держави з монопольної совєтської "казьонщини" та "колхозництва", за поширення свободи приватної ініціативи, але тільки через організації регульованого державою народного капіталізму, а не підпорядкування держави приватному капіталові.
18. УПА бореться за негайне переставлення фабрик та заводів в українській державі на дійсну, а не фіктивну власність трудового народу. Це має бути доконане через організовані державою спеціального роду акційні товариства. Кожен трудівник – акціонер.
24. УПА бореться за право на безплатну освіту і повну культурну,соціальну та санітарно-медичну опіку для усіх громадян української держави.
25. УПА бореться за право трудових мас на 8-годинний день праці, за нормальний відпочинок і на оборону своїх інтересів професійною організацією як перед приватним, так і перед кооперативним і державним капіталом.
26. Усі революційні кадри і вояки УПА мають право належати до своїх політичних партій та громадських і професійних організацій, визнавати той чи інший політичний світогляд. У рядах УПА їх зобов'язує ідея відродження української суверенної держави, постанови внутрішніх організаційних правил та вояцько-лицарська дисципліна.
Витримка. Посилання
10. УПА визнає засади демократії як єдино правильні для української народної держави. Українська держава мусить базувати свого розбудову не на вузьких реакційних, однонаціональних чи однокласових доктринах, а на широких основах територіального патріотизму. Добрими патріотами української держави можуть бути не тільки самі українці, а й також представники всіх інших національностей, що чесно визнають Україну своєю батьківщиною.
11. УПА бореться за абсолютну рівноправність усіх громадян (незалежно від національності та релігії. Не може бути ані привілейованих одних, ані позбавлених прав ("лишенців") других. Усі громадяни мусять мати однакові права і обов'язки.
12. УПА бореться за дійсну, не фіктивну свободу думки, слова, віри і чину кожного громадянина української держави, без різниці його національності, статі, стану, походження й політичних та релігійних переконань.
13. УПА бореться за відновлення вільної діяльності всіх віросповідань тацеркви як одного з дуже важливих чинників національно-державного будівництва.
14. УПА визнає законною і правильною націоналізацію більшості ресурсів країни державою, але рівночасно стоїть на сторожі права оборони інтересів трудового люду перед державним капіталом так само, як і перед капіталом приватним. Державний капітал не має права до вирішального впливу на соціальне законодавство української держави.
15. УПА бореться за якнайскоріше уконстатування в українській державі:
1) державної власності;
2) комунальної власності;
3) кооперативної власності;
4) приватної власності.
Кожна форма володіння власністю мусить бути рівноправна перед законом.
16. УПА бореться за перебудову економічної структури української держави з монопольної совєтської "казьонщини" та "колхозництва", за поширення свободи приватної ініціативи, але тільки через організації регульованого державою народного капіталізму, а не підпорядкування держави приватному капіталові.
18. УПА бореться за негайне переставлення фабрик та заводів в українській державі на дійсну, а не фіктивну власність трудового народу. Це має бути доконане через організовані державою спеціального роду акційні товариства. Кожен трудівник – акціонер.
24. УПА бореться за право на безплатну освіту і повну культурну,соціальну та санітарно-медичну опіку для усіх громадян української держави.
25. УПА бореться за право трудових мас на 8-годинний день праці, за нормальний відпочинок і на оборону своїх інтересів професійною організацією як перед приватним, так і перед кооперативним і державним капіталом.
26. Усі революційні кадри і вояки УПА мають право належати до своїх політичних партій та громадських і професійних організацій, визнавати той чи інший політичний світогляд. У рядах УПА їх зобов'язує ідея відродження української суверенної держави, постанови внутрішніх організаційних правил та вояцько-лицарська дисципліна.
🔥4❤2👍2
Український поступ
Вчора офіційний акаунт Українського посольства в Індії лайкнув мій минулорічний пост на річницю проголошення Української Народної Республіки ІІІ Універсалом Центральної Ради "Високі збори! Грізний момент кривавої боротьби в Росії і на Україні, коли нема…
Тільки нещодавно задумався, що УНР ніколи не відроджувала українську державність.
Незалежність України виходила з принципів, що були популярні у соціалістичних і прогресивних колах, та були декларовані В. Вільсоном, щодо прав народів на самовизначення (згадую в цьому доволі цікавий фрагмент, що написав Араш в своїй статті про Ізраїль і Палестину: "Основною ідеєю націоналізму є не перевага однієї етнічної групи над іншою, а право нації на самовизначення. Право на самовизначення довгий час займало центральне місце в прогресивній політиці як серед лібералів, так і серед соціалістів. (...) Світ імперій перетворився на світ націй,
з націоналізмом — наріжним каменем сучасного глобального порядку (недарма ООН називається організацією об'єднаних націй")
Українська державність була проголошена саме в опорі на право націй на самовизначення і не шукала легітимності у державі Данила Галицького, ні у Козацькій державі. Часто ж національно-визвольні рухи саме відроджували держави, а не творили їх наново (Республіка Польща відродила Річ Посполиту, а не створила нову Польщу)
Побачив твіт румунського активіста, що роздумував про румунський націоналізм — який загалом есенціалістський і визначенний, і це змусило людину цікавитися і надихатися італійський націоналізмом 19-го століття, який відомий фразою "Ми створили Італію, залишилося створити італійця" .
І от українське національне визволення пішло шляхом італійського націоналізму, де держава постала одночасно в процесі постання єднальної національної ідентичності, а не після. І своїми діями революція визначала, хто такий українець, і що значить бути українцем.
Формально той модерновий підхід, де УНР постала не з відродження історичної традиції, а саме з посилання на універсальне право, він теж був частиною цього процесу (пере)визначення українства і українців, визначення національної ідентичності в чомусь прямо через боротьбу. Ці процеси були вкрай сильними і закріпилися, і згодом вже, і УРСР (частково), і УПА, і дисиденти посилалися не на старі форми української державності, а саме на УНРівську форму.
Так само, сучасна Україна це правонаступниця одночасно УНР та УРСР. З цього виникало багато питань, кого саме і як Україна незалежна наслідує або повинна наслідувати, до чого активно докладалися упівські (Богдан Галайчук "нація поневолена, але державна"), екзилівські (Ісаак Мазепа, Гришко, Багряний), діаспорські (Винниченко), дисидентські (Чорновіл) кола, тощо. Зараз ця дискусія все ще відкрита і актуальна.
Думки вголос
Незалежність України виходила з принципів, що були популярні у соціалістичних і прогресивних колах, та були декларовані В. Вільсоном, щодо прав народів на самовизначення (згадую в цьому доволі цікавий фрагмент, що написав Араш в своїй статті про Ізраїль і Палестину: "Основною ідеєю націоналізму є не перевага однієї етнічної групи над іншою, а право нації на самовизначення. Право на самовизначення довгий час займало центральне місце в прогресивній політиці як серед лібералів, так і серед соціалістів. (...) Світ імперій перетворився на світ націй,
з націоналізмом — наріжним каменем сучасного глобального порядку (недарма ООН називається організацією об'єднаних націй")
Українська державність була проголошена саме в опорі на право націй на самовизначення і не шукала легітимності у державі Данила Галицького, ні у Козацькій державі. Часто ж національно-визвольні рухи саме відроджували держави, а не творили їх наново (Республіка Польща відродила Річ Посполиту, а не створила нову Польщу)
Побачив твіт румунського активіста, що роздумував про румунський націоналізм — який загалом есенціалістський і визначенний, і це змусило людину цікавитися і надихатися італійський націоналізмом 19-го століття, який відомий фразою "Ми створили Італію, залишилося створити італійця" .
І от українське національне визволення пішло шляхом італійського націоналізму, де держава постала одночасно в процесі постання єднальної національної ідентичності, а не після. І своїми діями революція визначала, хто такий українець, і що значить бути українцем.
Формально той модерновий підхід, де УНР постала не з відродження історичної традиції, а саме з посилання на універсальне право, він теж був частиною цього процесу (пере)визначення українства і українців, визначення національної ідентичності в чомусь прямо через боротьбу. Ці процеси були вкрай сильними і закріпилися, і згодом вже, і УРСР (частково), і УПА, і дисиденти посилалися не на старі форми української державності, а саме на УНРівську форму.
Так само, сучасна Україна це правонаступниця одночасно УНР та УРСР. З цього виникало багато питань, кого саме і як Україна незалежна наслідує або повинна наслідувати, до чого активно докладалися упівські (Богдан Галайчук "нація поневолена, але державна"), екзилівські (Ісаак Мазепа, Гришко, Багряний), діаспорські (Винниченко), дисидентські (Чорновіл) кола, тощо. Зараз ця дискусія все ще відкрита і актуальна.
Думки вголос
🔥5👍3❤1
Український кооперативний рух під час революції
Три Всеукраїнські кооперативні з’їзди — у травні та серпні 1917 р. і найбільший у травні 1918 р. — визначили структурні форми руху й створили Український Центральний Кооперативний Комітет (Коопцентр) як центральну кооперативну організацію всієї України.
🔺Незважаючи на війну, тисячі різних кооперативів з'явилися в цей період на Наддніпрянській Україні: 9,200 кооперативів нараховувалося у 1917 році (з 6,860 у 1915 році) і 22,300 у 1920 році. Індивідуальні кооперативи приєдналися до численних нових кооперативних спілок, яких наприкінці 1918 року було 253 (порівняно з десятком або близько того до війна). З них 120 були спілки споживачів, 43 кредитні спілки, 7 спілок фермерів, 41 були змішаними, і 42 інших спілок.
✅Найгустіша мережа спілок була в Харківській та Подільській губерніях, де більшість була невеликою та локальною. Полтавська губернія, навпаки, мала розвинуту мережу кооперативів, але лише кілька спілок.
✅На початку 1920 р. налічувалося 22 тис. кооперативів різних типів і близько 270 спілок.
❗Не було жодного регіону без кооперативу. Кооперативний рух налічував 6 млн. членів (На Наддніпрянській Україні. Ще багато на Західній Україні), майже 60% населення приймали участь у споживчій кооперації.
✅Окрім місцевих та обласних кооперативів, існувало 6 всеукраїнських центральних спеціалізованих кооперативних організацій:
—Центральний союз споживчої кооперації «Дніпросоюз»,
—Центральний союз кредитних спілок «Українбанк»;
—Центральна спілка сільськогосподарських кооперативів;
—Союз виробничих кооперативів «Трудосоюз»;
—«Страхсоюз» — союз страхових кооперативів;
—Спілка видавничих кооперативів «Книгоспілка».
🏗 🎥Крім цих основних типів кооперативів, виникли інші, менші національні центральні організації (наприклад, будівельний кооперативний союз «Оселя» та кінокооперативоперативна спілка «Українфільм»).
🫀Очолив всю систему ідейно-організаційний центр — Український Центральний Кооперативний Комітет (голова ради — Михайло Туган-Барановський (видатний макроекономічний теоретик, відомий як "предтеча Кейнса", а також теоретик кооперації) виконавчий президент — Б. Мартос (також відомий і важливий теоретик кооперації, марксист, соціал-демократ і голова одного з урядів УНР).
🔺У 1919 р. три всеукраїнські спілки — «Українбанк», «Дніпросоюз» і «Централ» — утворили Альянс центральноукраїнської кооперації — для представництва українського кооперативного руху за кордоном, зокрема на кооперативному з'їзді у Лондоні і Парижі.
📚Швидкими темпами розвивалася кооперативна освіта. Створювалися кооперативні школи: трирічна школа Союзбанку в Києві, відома як Школа П'ятдесятиріччя української кооперації; однорічна школа Дніпросоюзу в Києві, відома як школа Доманицького; однорічна Доманицька школа в Звенигороді; і так далі. Оперативні курси різних типів і рівнів майже постійно вели повітові спілки. Курси кооперації читалися в Київському комерційному інституті, Київському адміністративному інституті та Київському університеті. При Українському Центральному Кооперативному Комітеті був спеціальний відділ кооперативної освіти і навчання;
🌍У 1919 році було створено першу в світі школу кооперації — Кооперативний інститут імені Туган-Барановського, який було відновлено в період нової економічної політики як Кооперативний інститут імені Чубаря.
Три Всеукраїнські кооперативні з’їзди — у травні та серпні 1917 р. і найбільший у травні 1918 р. — визначили структурні форми руху й створили Український Центральний Кооперативний Комітет (Коопцентр) як центральну кооперативну організацію всієї України.
🔺Незважаючи на війну, тисячі різних кооперативів з'явилися в цей період на Наддніпрянській Україні: 9,200 кооперативів нараховувалося у 1917 році (з 6,860 у 1915 році) і 22,300 у 1920 році. Індивідуальні кооперативи приєдналися до численних нових кооперативних спілок, яких наприкінці 1918 року було 253 (порівняно з десятком або близько того до війна). З них 120 були спілки споживачів, 43 кредитні спілки, 7 спілок фермерів, 41 були змішаними, і 42 інших спілок.
✅Найгустіша мережа спілок була в Харківській та Подільській губерніях, де більшість була невеликою та локальною. Полтавська губернія, навпаки, мала розвинуту мережу кооперативів, але лише кілька спілок.
✅На початку 1920 р. налічувалося 22 тис. кооперативів різних типів і близько 270 спілок.
❗Не було жодного регіону без кооперативу. Кооперативний рух налічував 6 млн. членів (На Наддніпрянській Україні. Ще багато на Західній Україні), майже 60% населення приймали участь у споживчій кооперації.
✅Окрім місцевих та обласних кооперативів, існувало 6 всеукраїнських центральних спеціалізованих кооперативних організацій:
—Центральний союз споживчої кооперації «Дніпросоюз»,
—Центральний союз кредитних спілок «Українбанк»;
—Центральна спілка сільськогосподарських кооперативів;
—Союз виробничих кооперативів «Трудосоюз»;
—«Страхсоюз» — союз страхових кооперативів;
—Спілка видавничих кооперативів «Книгоспілка».
🏗 🎥Крім цих основних типів кооперативів, виникли інші, менші національні центральні організації (наприклад, будівельний кооперативний союз «Оселя» та кінокооперативоперативна спілка «Українфільм»).
🫀Очолив всю систему ідейно-організаційний центр — Український Центральний Кооперативний Комітет (голова ради — Михайло Туган-Барановський (видатний макроекономічний теоретик, відомий як "предтеча Кейнса", а також теоретик кооперації) виконавчий президент — Б. Мартос (також відомий і важливий теоретик кооперації, марксист, соціал-демократ і голова одного з урядів УНР).
🔺У 1919 р. три всеукраїнські спілки — «Українбанк», «Дніпросоюз» і «Централ» — утворили Альянс центральноукраїнської кооперації — для представництва українського кооперативного руху за кордоном, зокрема на кооперативному з'їзді у Лондоні і Парижі.
📚Швидкими темпами розвивалася кооперативна освіта. Створювалися кооперативні школи: трирічна школа Союзбанку в Києві, відома як Школа П'ятдесятиріччя української кооперації; однорічна школа Дніпросоюзу в Києві, відома як школа Доманицького; однорічна Доманицька школа в Звенигороді; і так далі. Оперативні курси різних типів і рівнів майже постійно вели повітові спілки. Курси кооперації читалися в Київському комерційному інституті, Київському адміністративному інституті та Київському університеті. При Українському Центральному Кооперативному Комітеті був спеціальний відділ кооперативної освіти і навчання;
🌍У 1919 році було створено першу в світі школу кооперації — Кооперативний інститут імені Туган-Барановського, який було відновлено в період нової економічної політики як Кооперативний інститут імені Чубаря.
👍6🔥1
Український поступ
Український кооперативний рух під час революції Три Всеукраїнські кооперативні з’їзди — у травні та серпні 1917 р. і найбільший у травні 1918 р. — визначили структурні форми руху й створили Український Центральний Кооперативний Комітет (Коопцентр) як центральну…
Цікаво, що в УНР була приватизація. Соціалісти боялися, що держава може мати занадто багато влади. Проте підприємства віддавалися не приватному господарю, а в руки трудових колективів і на їх місці формувалися кооперативні спілки. Якщо підприємство, мобілізоване під державний контроль у час військового стану і голоду, переставало бути потрібним державі для вирішення термінових надзвичайних ситуацій, воно віддавалося робітникам під повний контроль.
❤9👍1
"- Ринки працюють бо вони доставляють товари до тих, хто цінує (кому потрібні товари найбільше) ці товари найбільше
- Тоді якщо люди мали б більш рівні доходи, то [ринок] працював би краще"
З твіттеру дослідника держав загального добробуту @BevansAdvocate
- Тоді якщо люди мали б більш рівні доходи, то [ринок] працював би краще"
З твіттеру дослідника держав загального добробуту @BevansAdvocate
🔥4
Неймовірно цікавий канал мого друга, українського марксиста, про історію. Підписуйтеся)
🔥2❤1
Forwarded from Marxism and history
Michal Sierminski "Transformative Decade. The Polish Left Opposition 1968-1980" (2016)
#pl
Sierminski undertook the pioneering work of explaining when, in fact, such prominent veterans of the democratic - but originally socialist - opposition as Jacek Kuroń and Adam Michnik changed their views. It turns out that this occurred in the decade preceding the outbreak of the 1980-1981 Solidarity revolution, not after its suppression - and that it was a very radical change in the entire original ideological and political paradigm underlying the 1965 Open Letter to the Party.
Michał Siermiński - philosopher and mathematician, affiliated with the Institute of Philosophy at the University of Warsaw, member of the editorial board of the cultural and political quarterly Bez Dogmatu, researcher of the history of the Polish political opposition after 1956 and the Solidarity movement of 1980-1981. His research interests also include social philosophy, Holocaust memory studies and the history of Polish-Jewish relations.
#pl
Sierminski undertook the pioneering work of explaining when, in fact, such prominent veterans of the democratic - but originally socialist - opposition as Jacek Kuroń and Adam Michnik changed their views. It turns out that this occurred in the decade preceding the outbreak of the 1980-1981 Solidarity revolution, not after its suppression - and that it was a very radical change in the entire original ideological and political paradigm underlying the 1965 Open Letter to the Party.
Michał Siermiński - philosopher and mathematician, affiliated with the Institute of Philosophy at the University of Warsaw, member of the editorial board of the cultural and political quarterly Bez Dogmatu, researcher of the history of the Polish political opposition after 1956 and the Solidarity movement of 1980-1981. His research interests also include social philosophy, Holocaust memory studies and the history of Polish-Jewish relations.
❤3
Сьогодні зустрів двох людей, з татуюваннями і знаками свастики. Один доволі тонкий, а інший величезний і спортивний, двом десь років тридцять. Вирішив завести щиру розмову про їх погляди, український націоналізм, фашизм і нацизм. В кінці, вони прийняли соціал-демократичні і толерантні погляди. Насправді, все що треба — це любити і знати Україну, і щиро вірити у свої погляди. Сама ідея України — це дуже демократичний проєкт і фактично неможливо бути послідовним українським націоналістом і бути проти ЛГБТК+, демократії, національної автономії ітд. Я думаю я згодом напишу невеличкий текст про наші розмови, їх аргументи і мої, і чому вони змінили позицію.
🔥6👍2
Одного разу Сталін заявив, що найбільша загроза для СРСР це українці. "Ми можемо втратити Україну" — казав він в період, коли в КП(б)У наростала "українська" фракція, що виступала за захист української культури проти русифікації та за хоч якусь формальну автономію Україну у складі СРСР.
Паралельно з цим, майже все студентство було "петлюрівцями". Так само селяни мріяли про повернення УНР. Основне тут згадати це справу Спілки Визволення України. Дії діаспори також значно підбивали авторитет СРСР, так само як активність західноукраїнських соціалістів (з Радикальної партії) і націонал-демократів
У 1933 р. було офіційно заявлено, що основна небезпека для УРСР є "український націоналізм". Була поставлена ціль боротися з цим. Згодом це стало основною небезпекою для всього СРСР. Україна вже повставала під час окупації у двадцятих масовими селянськими рухами і неймовірною низовою опорою більшовизму навіть коли республіканська армія вже була далеко. Так само спротив був у 30-х, коли СРСР організував геноцид українського народу.
Разом з тим, для подавлення "української" фракції, для перевірки "лояльності" в цій збоченій політичній грі, саме членів минулих українських партій та видатних українізаторів змушували займатися найбільш брудною роботою і відповідати за вбивства тисячі українців. Якщо людина справиться - вона достатньо лояльна. Якщо буде намагатися допомагати селянам - зрадник.
Геноцид і подальші масові репресії, що були продовженням і розширенням схожої політики Леніна щодо України, але вже набагато більш методично і жорстоко. У 30-х Червона Москва нищила український народ, культуру, так само як раніше знищила українську політику.
Паралельно з цим, майже все студентство було "петлюрівцями". Так само селяни мріяли про повернення УНР. Основне тут згадати це справу Спілки Визволення України. Дії діаспори також значно підбивали авторитет СРСР, так само як активність західноукраїнських соціалістів (з Радикальної партії) і націонал-демократів
У 1933 р. було офіційно заявлено, що основна небезпека для УРСР є "український націоналізм". Була поставлена ціль боротися з цим. Згодом це стало основною небезпекою для всього СРСР. Україна вже повставала під час окупації у двадцятих масовими селянськими рухами і неймовірною низовою опорою більшовизму навіть коли республіканська армія вже була далеко. Так само спротив був у 30-х, коли СРСР організував геноцид українського народу.
Разом з тим, для подавлення "української" фракції, для перевірки "лояльності" в цій збоченій політичній грі, саме членів минулих українських партій та видатних українізаторів змушували займатися найбільш брудною роботою і відповідати за вбивства тисячі українців. Якщо людина справиться - вона достатньо лояльна. Якщо буде намагатися допомагати селянам - зрадник.
Геноцид і подальші масові репресії, що були продовженням і розширенням схожої політики Леніна щодо України, але вже набагато більш методично і жорстоко. У 30-х Червона Москва нищила український народ, культуру, так само як раніше знищила українську політику.
🔥6👍1
Неймовірний історик, мій кумир і людина, що справді надихає. Річниця смерті Грушевського.
"Історія України-Русі" — одне з найбільших досягнень української культури. Грушевський написав понад 2000 наукових праць, і ще більше політичних і публіцистичних.
Саме Грушевський прийняв участь у формуванні Української націонал-демократичної партії на Західній Україні, зростив ціле покоління української академічної еліти на Заході і на Сході. Він також прийняв участь у формуванні надважливого в українській історії Товариства Українських поступовців (прогресистів)
Під час української революції, Грушевський взяв відповідальність і повів всю країну в шлях величезних змін. Він робив помилки — зокрема блокування формування армії, що вимагали солдати і селяни України; Грушевський не розумів більшовизму і намагався знайти спільну мову з Леніном і Раковським — з думкою про майже однакову ідеологію УНР і РСФСР.
Грушевський був представником радикальної соціялістичної політики, виступав за незалежну радянську Україну, виступав за об'єднання УПСР і УСДРП в Українську Соціалістичну партію для єдності у боротьбі (насправді, його бажання сповнилося - але вже в еміграції)
Цей пост не є повним описом заслуг справді великої людини, Грушевського. Ще завтра буде більш розлогий пост про Грушевського - українського радикального соціаліста і провідника держави в найбільш важливі її часи.
"Історія України-Русі" — одне з найбільших досягнень української культури. Грушевський написав понад 2000 наукових праць, і ще більше політичних і публіцистичних.
Саме Грушевський прийняв участь у формуванні Української націонал-демократичної партії на Західній Україні, зростив ціле покоління української академічної еліти на Заході і на Сході. Він також прийняв участь у формуванні надважливого в українській історії Товариства Українських поступовців (прогресистів)
Під час української революції, Грушевський взяв відповідальність і повів всю країну в шлях величезних змін. Він робив помилки — зокрема блокування формування армії, що вимагали солдати і селяни України; Грушевський не розумів більшовизму і намагався знайти спільну мову з Леніном і Раковським — з думкою про майже однакову ідеологію УНР і РСФСР.
Грушевський був представником радикальної соціялістичної політики, виступав за незалежну радянську Україну, виступав за об'єднання УПСР і УСДРП в Українську Соціалістичну партію для єдності у боротьбі (насправді, його бажання сповнилося - але вже в еміграції)
Цей пост не є повним описом заслуг справді великої людини, Грушевського. Ще завтра буде більш розлогий пост про Грушевського - українського радикального соціаліста і провідника держави в найбільш важливі її часи.
🔥7❤1👍1
Відродження (ревіталізація) мов як частина лівої радикальної політики, Джеральд Рош
🏴Джеральд Рош: Я розумію радикалізм у тому, що він є опозиційним і прагне фундаментальної трансформації (а не поверхневих змін) через скасування різних форм панування. У цьому сенсі відродження мови є радикальною дією, оскільки вона кидає виклик глобальному статус-кво: планетарній системі мовного гноблення, яка нині знищує щонайменше половину мов світу.
🌍Ревіталізація мови шукає інший світ, а не кращу версію цього. Вона прагне до світу, де структурні механізми влади дозволяють процвітати всім мовам. Це вимагає фундаментальної трансформації поточних соціальних і політичних традицій, які зараз спрямовані на ліквідацію корінних народів і продовження підпорядкування інших груп відповідно до раси, етнічної приналежності, касти та релігії.
✊Ревіталізація мови також пов'язана з прямою дією. Якщо ми визнаємо, що поточні структурні домовленості призводять до усунення певних мов, то просте використання цих мов є формою прямої дії. У цьому сенсі, антрополог і мовний активіст Дженні Девіс назвала відродження мови «актом приголомшливого опору, стійкості та виживання».
✅ Проте поступово з’являється структурно-інформована критика щодо ревіталізації мови. Наприклад, Еліс Тафф та її співробітники використовують термін «мовне гноблення», щоб описати «примус до втрати мови фізичним, психічним, соціальним і духовним примусом».
Мовне гноблення можна аналізувати подібно до інших форм гноблення, які відбуваються по відношенню до раси, нації, етнічної приналежності та релігії. Вчені корінних народів, такі як Уеслі Леонард, Дженні Девіс і Мішель М. Джейкоб, все частіше пов’язують відродження мови з критикою колоніалізму. Feargal Mac Ionnrachtaigh (сорі, я не можу перекладати ірландські імена), обговорюючи радикальну мовну політику політичних в’язнів у теперішній Північній Ірландії, пов’язує їхню роботу з відродження мови з ширшою боротьбою проти колоніалізму та неоколоніальної глобалізації. А в Австралії Кріс Ейра заявив:
«Втрату мов спричиняє домінування однієї групи людей над іншою».
🏴Джеральд Рош: Я розумію радикалізм у тому, що він є опозиційним і прагне фундаментальної трансформації (а не поверхневих змін) через скасування різних форм панування. У цьому сенсі відродження мови є радикальною дією, оскільки вона кидає виклик глобальному статус-кво: планетарній системі мовного гноблення, яка нині знищує щонайменше половину мов світу.
🌍Ревіталізація мови шукає інший світ, а не кращу версію цього. Вона прагне до світу, де структурні механізми влади дозволяють процвітати всім мовам. Це вимагає фундаментальної трансформації поточних соціальних і політичних традицій, які зараз спрямовані на ліквідацію корінних народів і продовження підпорядкування інших груп відповідно до раси, етнічної приналежності, касти та релігії.
✊Ревіталізація мови також пов'язана з прямою дією. Якщо ми визнаємо, що поточні структурні домовленості призводять до усунення певних мов, то просте використання цих мов є формою прямої дії. У цьому сенсі, антрополог і мовний активіст Дженні Девіс назвала відродження мови «актом приголомшливого опору, стійкості та виживання».
✅ Проте поступово з’являється структурно-інформована критика щодо ревіталізації мови. Наприклад, Еліс Тафф та її співробітники використовують термін «мовне гноблення», щоб описати «примус до втрати мови фізичним, психічним, соціальним і духовним примусом».
Мовне гноблення можна аналізувати подібно до інших форм гноблення, які відбуваються по відношенню до раси, нації, етнічної приналежності та релігії. Вчені корінних народів, такі як Уеслі Леонард, Дженні Девіс і Мішель М. Джейкоб, все частіше пов’язують відродження мови з критикою колоніалізму. Feargal Mac Ionnrachtaigh (сорі, я не можу перекладати ірландські імена), обговорюючи радикальну мовну політику політичних в’язнів у теперішній Північній Ірландії, пов’язує їхню роботу з відродження мови з ширшою боротьбою проти колоніалізму та неоколоніальної глобалізації. А в Австралії Кріс Ейра заявив:
«Втрату мов спричиняє домінування однієї групи людей над іншою».
🔥7
Чому потрібно відроджувати мови?
Важливо мати на увазі, що відродження мови стосується насправді не лише мови: це соціальний рух, який приносить користь як суспільству, так і окремим особам, одночасно змінюючи все суспільство і відносини у ньому.
Ленор А. Гренобль Виділяє дуже умовно шість категорій, чому взагалі потрібно відроджувати мову. У широкому сенсі, вони всі пов'язані з ідентичністю.
(1) зв’язок із предками, минулим і культурною спадщиною;
(2) зцілення від травми;
(3) створення спільноти;
(4) знання та культура;
(5) благополуччя;
(6) когнітивні переваги, ментальне здоров'я
✅Одна з основних мотивацій відродження полягає в тому, щоб претендувати на або відновити ідентичність. Мова (разом з культурою і історією в більш широкому сенсі) була і залишається важливими засобами щоб краще зрозуміти себе , щоб дізнатися, що означає бути члена суспільства (цим відновлення мови також сприяє зменшенню атомізації), як справлятися з труднощами, протистояти викликам і відзначати досягнення
🥨 Мова та культура глибоко переплетені, а всі види знань також пов’язані та глибоко відображені в мовних та культурних практиках.
❇Певні види знань є в самих словах мови, а також інші види знань відображені в більш комунікативних практиках.
Наприклад, слова, які ми використовуємо для позначення їжі, говорять нам, що наші предки їли, як вони збирали, готували, як вони подавали їжу. У багатьох культурах є харчові табу,
деякі для певних життєвих циклів (наприклад, продукти, які заборонені під час вагітності);деякі продукти їдять у певних спільнотах, але заборонені однією групою; і у деяких громадах жінки не можуть їсти певну їжу, або лише члени Королівської сім'я може їсти певні продукти. Це все відображається в словах мови, приказках, прислів'ях, повір'ях, тощо.
🔺Багато корінних народів називають зцілення головною причиною відновлення. Вони часто відчувають (з поважною причиною), що їхню мову відібрали насильно від них разом із правами на самовизначення і правом на вирішення своєї долі.
Колоніальна мовна практика мала згубний вплив на життєздатність місцевої мови. Примусове запровадження колоніального режиму та асиміляції до домінантної культури призвели що люди відчувають втрату власної гідності та гордості.
💔 Ці практики поробили глибокі і болючі шрами. Відновлення власної мови є важливим засобом боротьби з колоніальною спадщиною. Зцілення передбачає подолан ня травми. На жаль, забагато у всьому світі людей, які зазнали травматичних переживань пов'язаних із знищенням їх мови та ідентичності.
🛠Загальна життєздатність мови пов’язана з поєднанням факторів – соціальних, політичні, демографічні та практичні. Доступність мови пов’язано з соціальним престижем мови, яка, у свою чергу, пов’язана з мотивацією мовців використовувати мову, а також пов’язана з економічною силою мови: знання мови створює можливості для роботи чи заважає їм?
📣 Використання мови є соціальним актом, а активізація – за своєю природою – передбачає соціальну трансформацію. І це одна з причин того, що зусилля з відродження мов інколи (часто?) зустрічають опір від влади, оскільки вони розглядаються як різновид розширення можливостей, яке може бути загрозливим для еліти
🫂 Часто сам акт пожвавлення використання мови об’єднує людей, створює тісніші громадські зв’язки, тим самим сприяє організації і демократії.
❇Згідно з багатьма дослідженнями, люди, які мають доступ до своєї мови, мають покращення психічного здоров'я, зниження рівня самогубств і багатьох інших покращень. Це пов'язано з багатьма факторами, які були зазначені
Важливо мати на увазі, що відродження мови стосується насправді не лише мови: це соціальний рух, який приносить користь як суспільству, так і окремим особам, одночасно змінюючи все суспільство і відносини у ньому.
Ленор А. Гренобль Виділяє дуже умовно шість категорій, чому взагалі потрібно відроджувати мову. У широкому сенсі, вони всі пов'язані з ідентичністю.
(1) зв’язок із предками, минулим і культурною спадщиною;
(2) зцілення від травми;
(3) створення спільноти;
(4) знання та культура;
(5) благополуччя;
(6) когнітивні переваги, ментальне здоров'я
✅Одна з основних мотивацій відродження полягає в тому, щоб претендувати на або відновити ідентичність. Мова (разом з культурою і історією в більш широкому сенсі) була і залишається важливими засобами щоб краще зрозуміти себе , щоб дізнатися, що означає бути члена суспільства (цим відновлення мови також сприяє зменшенню атомізації), як справлятися з труднощами, протистояти викликам і відзначати досягнення
🥨 Мова та культура глибоко переплетені, а всі види знань також пов’язані та глибоко відображені в мовних та культурних практиках.
❇Певні види знань є в самих словах мови, а також інші види знань відображені в більш комунікативних практиках.
Наприклад, слова, які ми використовуємо для позначення їжі, говорять нам, що наші предки їли, як вони збирали, готували, як вони подавали їжу. У багатьох культурах є харчові табу,
деякі для певних життєвих циклів (наприклад, продукти, які заборонені під час вагітності);деякі продукти їдять у певних спільнотах, але заборонені однією групою; і у деяких громадах жінки не можуть їсти певну їжу, або лише члени Королівської сім'я може їсти певні продукти. Це все відображається в словах мови, приказках, прислів'ях, повір'ях, тощо.
🔺Багато корінних народів називають зцілення головною причиною відновлення. Вони часто відчувають (з поважною причиною), що їхню мову відібрали насильно від них разом із правами на самовизначення і правом на вирішення своєї долі.
Колоніальна мовна практика мала згубний вплив на життєздатність місцевої мови. Примусове запровадження колоніального режиму та асиміляції до домінантної культури призвели що люди відчувають втрату власної гідності та гордості.
💔 Ці практики поробили глибокі і болючі шрами. Відновлення власної мови є важливим засобом боротьби з колоніальною спадщиною. Зцілення передбачає подолан ня травми. На жаль, забагато у всьому світі людей, які зазнали травматичних переживань пов'язаних із знищенням їх мови та ідентичності.
🛠Загальна життєздатність мови пов’язана з поєднанням факторів – соціальних, політичні, демографічні та практичні. Доступність мови пов’язано з соціальним престижем мови, яка, у свою чергу, пов’язана з мотивацією мовців використовувати мову, а також пов’язана з економічною силою мови: знання мови створює можливості для роботи чи заважає їм?
📣 Використання мови є соціальним актом, а активізація – за своєю природою – передбачає соціальну трансформацію. І це одна з причин того, що зусилля з відродження мов інколи (часто?) зустрічають опір від влади, оскільки вони розглядаються як різновид розширення можливостей, яке може бути загрозливим для еліти
🫂 Часто сам акт пожвавлення використання мови об’єднує людей, створює тісніші громадські зв’язки, тим самим сприяє організації і демократії.
❇Згідно з багатьма дослідженнями, люди, які мають доступ до своєї мови, мають покращення психічного здоров'я, зниження рівня самогубств і багатьох інших покращень. Це пов'язано з багатьма факторами, які були зазначені
🔥7