Пак Чон Хі. Кінець історії.

Фінал історії про Пака Чон Хі є одним з ключових елементів, що сприяють усвідомленню, що диктатура завжди закінчується закрученням гайок та, звісно, політичними репресіями.

До Пака можна ставитись по різному, але його внесок в сучасну Корею був не просто вирішальним, а фундаментальним. Хоча, якби його наступники не повернули у бік демократії, можливо досягнення диктатора і не мали б такої величі.
На жаль, в історії існувала лише одна особистість, яка, отримавши абсолютну владу та досягнувши успіху, зупинилась — цією особою був імператор Діоклетіан. Тільки він зміг зректися престолу після того, як врятував державу від краху. Пак своєю чергою цього зробити не зміг або не хотів, і чим далі він рухався, тим сильніше закостенілим ставав.
Позаяк це фінальна стаття циклу про Корею, хочу підкреслити, що історія диктаторського режиму Пака унікальна і її неможливо повторити. Мало того, багато економістів звертає увагу на унікальність та складність економічних трансформацій та реформ. Так, нобелівський лауреат з економіки Дуглас Норт у своїй книзі казав з приводу свого дослідження наступне:

Історичні приклади, до яких я звертаюся, мають ілюстративний характер: вони повинні показати дієвість пропонованого підходу — аж ніяк не служити для будь-якої гіпотези перевіркою, яка підкаже, що зрештою потрібно робити 1.

Саме через таку призму я б хотів, щоб Ви, любі читачі, ставилися до історії про економічні дива та історії успіху розвинених країн. Всі умови є унікальними й можна запозичувати лише окремі методи, а не бездумно копіювати всю систему.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-kinecz-istoriyi.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Всі статті циклу:

1. Чи може авторитарний режим мати переваги?
https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/koreya/chy-mozhe-avtorytarnyj-rezhym-maty-perevagy.html
2. Пак Чон Хі. Передмова та перші рішення. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-peredmova-ta-pershi-rishennya.html
3. Пак Чон Хі. Корея. Економічне диво. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-koreya-ekonomichne-dyvo.html
4. Індикативне планування в Кореї. Методи Пака Чон Хі. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/indykatyvne-planuvannya-v-koreyi-metody-paka-chon-hi.html
5. Пак Чон Хі. Кінець історії. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-kinecz-istoriyi.html

Джерело цитати:
1. Дуглас Норт. Институты институциональные изменения и функционирование экономики. С. 13

Що таке гроші — пояснює Банк Англії. Основа економіки.

Стаття Банку Англії від 2014 року поставила крапку у спекуляціях навколо того, хто і як створює гроші в сучасній економіці. Повну версію ви можете знайки в гуглі:

Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014.

В новій статті я висвітлю всі основні моменти, які варто знати, якщо Ви не хочете потрапити в оману ілюзій, яких так багато навколо сучасної фінансової системи.

Сподіваюсь, що ця стаття допоможе читачам, які можливо, як і я свого часу, вірили спекулятивним міфам про “дику емісію” і таке інше.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/ukraine/shho-take-groshi-poyasnyuye-bank-angliyi-osnova-ekonomiky.html

Стаття доповнює минулу статтю про гроші:

https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Шалені маніпуляції щодо інфляції в Україні. НБУ знову крайній...

Прихильники кількісної теорії грошей штурмують експертне поле коментарями про «дику емісію» у 2020 році, яка нібито і є причиною сьогоднішньої інфляції, яка злетіла вище таргету НБУ.
Особливо шокує примітивне та дійсно дике порівняння інфляції травня 2020 року та травня 2021. Нагадаю, що в травні минулого року тривав локдаун і ВВП впав до 7.3% за 5 місяців. Зрозуміло, що падала й активність в економіці, а з нею сповільнилось і зростання цін.
Саме тому у своєму інфляційному звіті за квітень НБУ (фактори для першого півріччя однакові) звертає увагу на таке:

У порівнянні з попереднім Інфляційним звітом прогноз інфляції в поточному році підвищено з 7.0% до 8.0%. Пік інфляційного сплеску припаде на III квартал 2021 року, що зумовлено низькою базою порівняння минулого року. З боку пропозиції зростання інфляційного тиску у 2021 році буде визначатися подорожчанням енергоносіїв, прискоренням світової інфляції, збільшенням виробничих витрат бізнесу, зокрема на оплату праці.

І продовжує:

Вагомим чинником прискорення інфляції у 2021 році стане здорожчання сирих продуктів через нижчі торішні врожаї, а також зростання світових цін на продовольство. Через канал собівартості це прискорить інфляцію продуктів з високим ступенем обробки, які входять до базового ІСЦ. Разом зі збільшенням темпів росту заробітних плат (зокрема шляхом значного підвищення мінімальної зарплати) це зумовить зростання базової інфляції в поточному році до 6.5%.
Джерело: Інфляційний звіт, квітень 2021 року

ВИСНОВКИ НБУ КОРЕЛЮЮТЬ З ФРС та експертною спільнотою - в минулому пості я наводив вичерпний перелік аргументів:

https://t.me/Konkretyka/857

Зокрема, що сировинний супер цикл, завдяки якому зростають ціни на зерно, нафту та метали, провокує інфляцію, бо собівартість багатьох товарів зростає. Ще раз нагадаю коментар однієї з найбільших продуктових компаній США Tyson Foods: «Ми спостерігаємо зростання витрат на сировину більш ніж на 15 відсотків, а також ріст обсягів логістики, пакування та робочої сили».
Джерело: https://www.ft.com/content/dfffa56a-6450-4a58-97a6-b3d12ea72d9c

Додатковим потужним фактором є відновлення попиту, бо економіка повертається до нормального життя. Відповідно, локдаун спровокував «шок пропозиції» (ринок мікропроцесорів — дефіцит відеокарт; зайвий натяк), бо виробники не встигають налагодити постачання чи виробництво.
НБУ за таких умов демонструє фантастичну гнучкість. Зокрема, він вже протягом декількох місяців тримає гривню у діапазоні 27-28 з можливим зміцненням до нижчих рівнів. І цей важливий фактор стабільності називають “страхом”, хоча це є вірним кроком за умов зростання інфляційних очікувань. Таким чином НБУ стримує тиск на ціни у наших магазинах!

Висновок. Попри те, що економіка України належить до третього світу, ми споживаємо те ж зерно, ті ж продукти, що й решта світу. Відповідно, ціни у нас будуть реагувати так само як себе поводить зовнішня кон'юнктура. НБУ своєю чергою останні роки демонструє високий клас управління валютним ринком і продуману стратегію проти інфляції.
Підкреслю, що емісія може нести ризики тільки тоді (як один з варіантів ризиків), коли емісія буде прямо впливати на попит, а той своєю чергою буде розганяти тиск на гривню на валютному ринку. До речі, цього фактору ми не бачимо, а бачимо ми очікуваний сплеск інфляції після локдауну. Тому залиште історії про “дику емісію” та її роль у наявній інфляції на сторінках фентезі…

Закон про статус олігарха: реальна боротьба чи імітація?

ЗМІ відіграють провідну роль у формуванні нашого політичного поля і тому їх по праву називають «четвертою владою». А там, де є влада, повинен бути й відповідний статус.
Не дивно, що ще в 90-х роках під час злочинної приватизації (ваучерна приватизація та псевдоаукціони є злочином) нові «капіталісти» почали активно інтегруватись в медіа.
Наслідком такої інтеграції стала монополізація інформаційного простору держави. В результаті всі ЗМІ першого та навіть другого ряду відійшли до олігархів або були ними засновані. ЗМІ, своєю чергою, системно просувають політичні сили, в яких їхні власники мають приватні інтереси.

Що може змінитись? На сайті zn.ua опублікували принципи законопроєкту про «статус олігарха», який президент обіцяв запровадити найближчим часом.

Згідно з цим законопроєктом олігарх - це:

1) бере участь у політичному житті;
2) має значний вплив на засоби масової інформації;
3) здійснює контроль значної за обсягом господарської діяльності (активи на майже 100 млн дол.).

Далі: Правові наслідки потрапляння до Реєстру процитуємо дослівно:
«1. Особам, які включені до Реєстру, забороняється:
1) здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних партій відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні»;
2) бути бенефіціаром (у тому числі мати у власності) або контролером засобу масової інформації, який поширює інформацію політичного характеру;
3) бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об’єктів великої приватизації.

Джерело: https://zn.ua/ukr/internal/zakonoprojekt-pro-oliharkhiv-osnovni-polozhennja-vs-holovni-ochikuvannja.html

Однак ЗМІ вже закидають історію про власника Української правди та “Новое время”, мовляв, він такий кришталево чистий, а може «несправедливо» потрапити у список олігархів. Це доволі примітивна маніпуляція, бо, якщо ЗМІ вже є «четвертою владою», вони мають бути незалежними не тільки від олігархату, але й від бізнесу, який може використовувати їх у своїх господарських чи політичних інтересах. Не можна обіймати державну посаду і керувати бізнесом, так само не можна мати власний ЗМІ та займатись бізнесом.

Чому все це може зазнати провалу? Все досить просто — хто слідкуватиме за тим, щоб нові власники ЗМІ не співпрацювали з олігархатом чи бізнесом? Звісно ж стара бюрократія, яка породила цей олігархат та схематозників.
Змінити власника не є проблемою — проблема полягає в державних інститутах, починаючи від прокуратури й завершуючи судом. Як в державі, де досі немає справедливого суду, можна сподіватись, що закон про статус олігарха не стане банальною ілюзією втрати впливу з боку олігархату?

Висновок. Скоріш за все, ми бачимо нову піар-тему. Попри те, що на неї інтенсивно відреагували олігархи, це не означає, що вони дійсно втратять свою владу. Без впровадження глибоких реформ державних інституцій, без усвідомлення інституційних принципів з робіт Дугласа Норта чи Джеймса Робінсона та Дарона Аджемоглу все це — порожні балачки. Державі треба думати як повністю очистити державний апарат та реформувати вищу освіту, яка може дати якісні кадри в комбінації з гідними умовами праці у виконавчій та судовій владі.
Обігнати еволюцію державного апарату через банальне створення правових норм неможливо.

Колективна відповідальність: де її межа? Берлін 1945.

Легкий офтоп, поки я завершую статтю про директивне планування.

Героїзація історичних постатей та пропаганда завжди виправдовуються «необхідністю побудови цінностей для нації». Підхід, в якому чим сліпішим ти будеш, тим краще для лялькарів.
Сьогодні розглянемо проблему «колективної відповідальності» на прикладі Берліну 1945 року.

Колективна відповідальність. Як же солодко та просто звучить її сенс, та як легко її можна інтерпретувати: влада держави вчинила злочини проти іншої держави, а отже всі громадяни автоматично повинні за це відповідати. Однак де межа цієї відповідальності?
В певному сенсі Нюрнберзький трибунал та репарації, які виплатила Німеччина, є єдиним правильним трактуванням поняття колективної відповідальності за дії уряду. Проте й тут є багато особливостей, бо диктаторські чи авторитарні режими апріорі не дають народу обирати альтернативу, а отже і в цьому випадку все не так однозначно.

Облишимо диспут навколо цивілізованого поняття і перейдемо до дикунського: «їхня армія коїла злочини, отже й нам можна». Помста має легке пояснення та зрозумілу мотивацію. Проте коли вона застосовується проти людей просто через те, що вони тої ж національності що й агресор, це втрачає будь-який зв'язок з цивілізованим світом.
Подібна думка, що з німцями можна робити все, що завгодно, була особливо популярна в лавах Червоної армії та армій Союзників. В книзі історика Роберта Ліллі “Taken by Force: Rape and American GIs in Europe during World War II” вказані понад 11 тис. випадків зґвалтувань з боку солдатів США і з них значна частина злочинців не понесла відповідальності.
Щодо радянських злочинів, то їх ще більше, точні цифри навіть не можливо встановити (понад 100 тис.). Я не стану їх цитувати, але всі ці джерела є в гуглі, тому для тих, хто хоче ознайомитись:

🎯 Щоденник Володимира Гельфанда — уривок за 25.04.1945;
🎯 Книга Михайла Корякова «Освобожденные души» — стор. 235;
🎯 Щоденники/листи німкень та солдатів, на основі якого знято документальний фільм від Viasat History (Берлін 1945).

Усюди мотивація злочинців була проста: «вони доньки Есесівців, а отже повинні відповідати за злочини своїх татусів». Однак хто ж зі злочинців визнає, що злочини проти неповнолітніх дівчат все одно є злочинами? Ні, вони скажуть, що це колективна відповідальність, мовляв, мають причетність до Третього Рейху — значить «по-ділом». І таке дикунське пояснення іноді використовують навіть у XXI столітті.
Злочин є злочином, а правду про нього викриє час. Радянська пропаганда, як і пропаганда країн Союзників, завжди виставляла наперед злочини Третього Рейху, які були безумовно не менш дикунськими, але це часто робили, щоб прикрити власні.
Звісно, у Червоній армії та арміях Союзників карали злочинців, але навіть за різними дослідженнями встановити процент розкритих злочинів дуже складно, і він радше не на боці закону.

Сьогодні, як і в часи Другої світової, ярлики вішають на цілі нації, ворогів шукають навіть за мовним принципом й найстрашніше — ті, хто це робить, стоять за крок до того, щоб закрити очі на реальні злочини. Найстрашніше, що злочин оцінюють не за фактом його скоєння, а за формою чи нацією солдата…
Хочу вірити, що Україна, на якій безумовно теж лежить відповідальність за Берлін 1945 (7 млн червоноармійців були українцями), як і на Німеччині за війну та злочини 1939-1945, завжди відстоюватиме принцип “закон для всіх один”. Не даремно богиня Феміда усюди зображена з зав'язаними очима.
Не варто вірити в ідеальність історичних героїв чи епоху маєстату, бо чим красивіший ідол, тим жахливіша його реальна історія.

Директивне планування СРСР. Що пішло не так?

Провал інституційних реформ в країнах колишнього СРСР та економічний крах стали головними стимулами ностальгії для старших поколінь. Примітивна та пропагандистська критика радянської системи своєю чергою тільки посилила ці настрої.
Сьогодні важливо розуміти причини краху плану. Замість того, щоб обговорювати копіювання ігор японського «Нінтендо» радянською «Електронікою», необхідно осмислити складність виробничої бази та причинності таких дій з боку радянських економічних агентів.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/dyrektyvne-planuvannya-srsr-shho-pishlo-ne-tak.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Чому заощадження банку СРСР були знищені? Злочин чи продумана політика?

Злочинна приватизація 90-х років стала головною причиною, чому сьогодні ми живемо в країні третього світу. Однак чи могла історія скластися інакше, якби при владі опинились не перефарбовані комуністи, а фентезійні сили?
Примітка: В радянській системі дійсно прогресивні політики не могли з'явитись апріорі, тому крах відбувся б за будь-яких умов, але, можливо, його масштаб був би меншим.

Початкові дані: На 1992 рік в Україні на рахунках Ощадбанку СРСР знаходились гігантські заощадження колишніх громадян СРСР. Однак гроші були заморожені. Наші «урядовці» називали це необхідним заходом, періодично наводячи думку Гайдара про штучність радянських заощаджень.

Штучність? Дійсно, відомий факт, що у 80-ті роки грошова маса (всі гроші в економіці) зростала швидше, ніж продуктивність праці/збільшення кількості товарів в економіці [1]. Тут зазначу, що «кількісна теорія грошей», та ще й в умовах фіксованих цін, призвела до того, що грошей було більше, ніж товарів. Однак не варто порівнювати емісію СРСР та QE США.
Також варто пам'ятати, що збільшення ЗП населення у 80-ті (що простимулювало зростання грошової маси) не означало полегшення праці, тому гроші на рахунках Ощаду були зароблені, а не подаровані. І ще одне — саму бездумну політику в радянській економіці проводили ті, хто потім і заморозив ці вклади. Простими словами, класична безвідповідальність бюрократії.

Що в таких умовах можна було робити? Зазначу, що коректні механізми проведення приватизаційних аукціонів це окрема тема. Моя думка, яку до мене вже висловлювали, зводиться до того, що гроші на ощадних рахунках треба було допустити до приватизації. А як же бюджет? А от як бюджет:

Державний бюджет за десять років приватизації отримав суму‚ що вражає уяву – 6 млрд грн. (1200 млн дол. США) [2].

Ідея була досить проста: замість маніпулятивної ваучерної приватизації могла бути запущена система, в якій заощадження Ощадбанку СРСР могли бути використані для купівлі того чи іншого заводу. В результаті ми могли б отримати перші інвестиційні фонди та банки, засновані не на схематозах, а на коштах, зароблених громадянами. При цьому після купівлі активу гроші б знищувались і, як наслідок, нічого не треба було б заморожувати.
Звісно, ця модель не є ідеальною, бо в умовах розвалу державного апарату та усієї безпекової сфери, особливо МВС, картина, можливо, не надто відрізнялася б (бандитські схеми). Також зберігалась загальна проблема усвідомлення людьми, що таке “приватна власність”. З усім тим, якби ми пішли таким шляхом, питання про вкрадені державою гроші було б закрите, а замість цього у нас би з'явились перші паростки ринкової системи. На додачу, значна кількість людей, які накопичили великі заощадження в СРСР, були здібними та вхід в ринкову систему, вірогідно, допоміг би їм розкрити свій потенціал. А в результаті примітивні елементи, які часто були протеже бюрократії, захопили власність.

І все-таки — чому пішли шляхом заморозки? Важко відповісти, але фактори говорять, що той державний апарат думав не про громадян і тим паче не про їхні гроші, а про дерибан народного майна. Відповідно, хто захоче конкуренції з боку десятків мільярдів радянських рублів, де питання родич ти чи кум у приватизації не допоможе.

Важливо: Ці заощадження не були грошима, вони були зобовязаннями УРСР і могли бути виконані лише через конвертацію у карбованець/гривню або обмін на матеріальні цінності держави (народне майно).

Наступна стаття вже скоро, і вона буде про те, чому планова система стала могилою талантів. А також спробую нагадати, що сьогодні ми живемо в кращих умовах для розвитку, ніж за всю нашу історію. Так, у 90-ті був ще ліпший шанс для стрибка, але для цього треба було мати багато факторів, які були або зруйновані навмисно, або відсутні природно.

Джерела:
1. Оборот наличных денег в СССР 1922-1990. Банк РФ. 2007
2. Економічна історія України. Г.А.Касьянов. Економіка перехідної доби (1991–2010). Т2. Київ. 2011.

Чому СРСР не міг впроваджувати інновації?

В цій статті на основі відомих досліджень кращих «советологів», поговоримо:

🎯чому неефективність планової системи не баг, а фіча?
🎯чому в СРСР були створені геніальні винаходи, але вони не стали інноваціями?
🎯як СРСР першим створив концепцію інтернету, але не впровадив її в життя?

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chomu-srsr-ne-mig-vprovadzhuvaty-innovacziyi.html

Підтримати канала можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Радянський cоціалізм VS Американський капіталізм: хто переміг?

В новій статті циклу Ви дізнаєтесь:

1. Чи дійсно капіталізм став причиною колапсу радянської системи?
2. Роль ВПК у краху системи, або чому теорія Вільяма Нісканена та ідея Яноша Корнана може пояснити неконтрольованість радянської бюрократії.
3. На основі закритого звіту Держплану побачимо справжній стан радянської економіки на 1967 рік.

В статті використано багато цікавих джерел, з яких Ви можете отримати комплексне уявлення про події давно минулих часів. Це передостання стаття з циклу «Економіка СРСР».

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/radyanskyj-coczializm-vs-amerykanskyj-kapitalizm-hto-peremig.html

Наступний цикл почнеться в Липні за вибором патронів, на розгляд наступні теми:

1. Все про податки та їхній вплив на економіку.
2. Економічне диво Тайваню.

Як завжди, в статтях будуть використані роботи нобелівських лауреатів, книги/статті від Cambridge University Press, IMF, World Bank та інших.

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Світовий корпоративний податок, інфляція, курс гривні.

Паніка щодо інфляції у США поступово вщухає, хоча все ще знаходяться яструби, які поширюють фентезі-історії про “дику емісію” та насування гіперінфляції.
На сьогодні головними драйверами зростання цін є сировина - зерно, нафта та метали:
https://www.bloomberg.com/markets/commodities

Заздалегідь зазначу, що інфляція у США в певному сенсі є загальним показником здоров'я світової фінансової системи, тому я згадую про неї в таких оглядах. До того ж, в Україні причини зростання інфляції не відрізняються, лише за деякими виключеннями (слава НБУ, який нарешті незалежний, попри те, що нападки сумнівних осіб на нього продовжуються).
Своєю чергою, засідання ФРС та виступ його очільника в Сенаті дали нам чіткий сигнал:
🎯 ФРС очікує інфляцію 3.4% у 2021 та до 2.1% у 2022 (корелює з трендом нашої інфляції, хоча вона й вища з ряд факторів економіки третього світу). Звісно, це прогноз і в теорії показник може бути вищий, але ФРС впевнений у тренді на зниження інфляції до кінця поточного року та впродовж 2022;
🎯 ФРС заявляє, що буде протидіяти у разі ризику зростання інфляції вище прогнозу. Це вкрай важливо, бо дає ринкам впевненість у рішучості ЦБ;
🎯 зростання інфляції є короткостроковим через постковідне відновлення економіки та сировинний суперцикл.
Джерело: https://www.economist.com/leaders/2021/06/26/investors-can-no-longer-take-low-interest-rates-for-granted
Також додам, що в академічній науці вже давно говорять, що твердження Мілтона Фрідмана, що «інфляція - завжди монетарний феномен» є хибним стосовно розвинених економік.

Світовий корпоративний податок. Очікуваний поворот, про який всі говорили ще до виборів президента США, ба-навіть я про це писав минулого літа:
https://t.me/Konkretyka/722
Щоправда, тоді ще було важко уявити, що США так активно підуть наступом на світ, проте маємо спільну заяву G7, яка підтримує ідею впровадження 15% мінімального корпоративного податку по всьому світу:
https://www.reuters.com/business/finance/what-is-global-minimum-tax-what-will-it-mean-2021-06-05/
Відтак, вже можна змінювати назву партії 5.10 на 5.15😉. Проте новий податок буде стосуватись в першу чергу активності трансатлантичних корпорацій, тож уряди все ще можуть встановлювати власні ставки для внутрішнього ринку. По суті, вся угода спрямована проти країн «офіційних» офшорів на кшталт Ірландії (країна фіскальний паразит).
Механізм цієї ініціативи буде радше схожий на FATCA, BEPS, CRS, тобто обов'язковий до виконання усіма. Затвердити саму ідею повинні вже на G20 й після цього можна буде вже детальніше ознайомитися з цією ініціативою.
Припускаю, що після впровадження механізму для трансатлантичних компаній можна очікувати й ідею політики щодо загального мінімального подохідного податку (на серйозному рівні заяв ще не було, але логічно чекати на це).
Уряди в певному сенсі показують, що так і не зрозуміли, чому з'явилися офшори й чому компанії та стартапи шукають місця для роботи з меншими податками та регуляціями (+звісно, грає і ряд інших більш важливих фаткорів). Тому в нашому випадку можна лише сподіватись, що втручання в наше податкове законодавство ще нескоро - якщо звісно хтось з уряду не вирішить допомогти українським підприємцям емігрувати.

Курс гривні. Поки зерно та метали залишаються на високих позначках (хоча вже є натяки на корекцію), гривня буде торгуватись в коридорі 26.5-28 (прогнози експертної спільноти Dragon, UEO та ін.). Однак ближче до Вересня можна очікувати зростання тиску на гривню, бо наближаються виплати по МВФ. Також, як завжди, ми не застраховані від політичних ризиків та дій країни агресора.
На фоні цього, інвестиції в українські ОВДП, з одного боку, привабливі (ставки вищі, ніж на депозит), а з іншого - ризиковані (РФ, нестабільна політична система). Тому, як сказала б класика кіно: «Товарищи, храните деньги в сберегательной кассе», але з одним уточненням - «в іноземній ощадній касі».

Михайло Сергійович Горбачов. Перебудова.

Остання стаття з циклу про СРСР, в якій Ви дізнаєтесь:

1. “Перебудова” причини, цілі та результат.
2. Роль реформ М. С. Горбачов у проголошенні незалежності України.

Хочу відзначити, що “перебудова” це дуже велика тема і в статті я зачепив лише основні моменти, проте, якщо цікаво розглянути її детальніше, то для цього як завжди, додаткова література у джерелах.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/myhajlo-sergijovych-gorbachov-perebudova.html

Також, для тих, хто ще не читав минулі статті з циклу:

1. Директивне планування СРСР. Що пішло не так?

Ця стаття розповідає, що таке директивний план, які в ньому були принципи та якими методами СРСР намагався стимулювати свою економіку.
Спойлер: Не ГУЛАГом, хоча і про нього згадка є.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/dyrektyvne-planuvannya-srsr-shho-pishlo-ne-tak.html

2. Чому СРСР не міг впроваджувати інновації?

На основі низки авторитетних досліджень (Пол Грегорі, Роберт Ален, Ханін та інші) розглянуті проблеми радянської економіки та причини нездатності впроваджувати інновації. А також цікаві історії про радянський інтернет та напівпровідники.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chomu-srsr-ne-mig-vprovadzhuvaty-innovacziyi.html

3. Радянський соціалізм VS Американський капіталізм: хто переміг?

На основі секретного документа від Держплану СРСР ми можемо подивитись на реальний стан перегонів, а також ще раз згадати перекоси радянської системи в бік ВПК.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/radyanskyj-coczializm-vs-amerykanskyj-kapitalizm-hto-peremig.html

Підтримати Конкретику: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Лицемірство. Новий податок. Втомлене національне питання.

ПДВ на рекламу бути — президент підписав відповідний закон, який вносить зміни в Податковий кодекс. Королівство кривих дзеркал у всій красі, бо тільки у нас власник офшорів та мамин консультант з “податкової оптимізації” збільшують податкове навантаження.

Офшор Зе: https://biz.liga.net/pervye-litsa/all/novosti/zelenskiy-izmenil-deklaratsiyu-vnes-mashinu-jeny-i-kiprskiy-ofshor
Гетьманцев (тайм-код 51:29-55:30):
https://www.youtube.com/watch?v=NZqY3w59GAo

З іншого боку, чому дивуватись, якщо в українського політикуму взагалі існує традиція обіцяти одне під час боротьби за владу (ex ante) і робити зовсім інше після її отримання (ex post). Тому зелена партія просто повторила все, що до цього робив Порошенко чи Янукович.
Цього разу я не згадуватиму цитату Елвіна Гансена чи роздуми Кейнса, що в добу кризи податки знижують, а не підвищують. Але, як ми давно вже з'ясували, у влади ніколи й не було ідеї діяти в рамках нашої реальності. Мало того, ніхто десятиліття неефективної роботи державного апарату Вам компенсувати теж не буде.
Загалом, чим більше читаєш бюрократів, тим більше дивуєшся як працює їхній викривлений світ. Зокрема, в їхній риториці взагалі немає таких понять як створення умов для зростання національного капіталу, натомість є багато диких історій про «токсичні» ФОПи й звісно національне питання.
На додаток, за останні 10 років в Україні зростала тільки ІТ-індустрія, та й те через недосконалість податкового законодавства та без втручання держави (що виступило стимулами). І це на фоні деградованої радянської металургії та тракторів у полі, які через безвихідь працюють на олігархат.
Не дивно, що бюрократія взялась саме за ІТ-індустрію (Дія.Сіті) — це куди легше, ніж працювати з інститутами, стимулами. Та й взагалі — їх не цікавить сутність transaction cost theory. Їх більше цікавлять абстракції, про які можна говорити вічно, зокрема, от що сказав Ющенко і чим займаються його наступники:

Доки Ви не розв'язали національне питання, ніколи не беріться за вирішення економічні чи соціальні перетворення — вони вам не вдадуться.
(Тайм-код 1:29:00) https://youtu.be/KLxHLeVIB7c?t=5341

Я не пояснюватиму суть його цитати, лінк на його інтерв'ю для всіх охочих я додав. В ньому Ющенко вирішив в певному сенсі зазіхнути на надбання Дугласа Норта, Асемоглу, Робінсона та інших інституціоналістів, вивівши власні критерії/умови/причини успіху держави. Причому ті, хто читав найбільш популярну роботу — «Why nation fail?», точно знають, що критерієм успіху Заходу були в першу чергу свободи, гарантії права власності та громадянське суспільство; своєю чергою, США та Сінгапур взагалі вивели власну форму державотворення. І це я ще не згадую, що у XXI столітті все працює по-іншому: простими словами, ми живемо вже в іншу епоху і за інших умов.

Однак політики, всупереч реальності, й далі говорять про скульптури у парку, наче не помічаючи, що лічильник населення летить вниз — з 52 млн у 1992 до менш ніж 40 у 2021.
І тим паче вони не думають, що варто було б досліджувати ефекти від скасування ПДВ та мит і підвищення ПДФО (компенсатор), що може зменшити податковий тиск і дати бізнесу більше свободи (до того ж це забере роботу у митників). Навіщо оподатковувати рекламу, яка є двигуном продажів, навіщо збільшувати поріг входу на ринок для малих фірм (коли ФОП не може списувати ПДВ)? Коли відбудеться реальна реформа інститутів? Хто є двигуном економіки — бюрократи чи підприємці (риторичне питання)? Чи варто використовувати індикативне планування?
На всі ці питання, не можна відповідати аналогіями, як це роблять популісти порівнюючи податки на Заході і в Україні, нехтуючи, що ми в різних категоріях, слова Артура Лафера у допомогу:

https://www.eurointegration.com.ua/interview/2015/09/14/7038229/

Нам варто концентруватись навколо нашого майбутнього, а саме — як нам наздогнати Захід, які методи для цього використовувати? Це найскладніше питання, яке, судячи з усього, мало цікавить навіть наших громадян, тому політики і далі будуть говорити про все крім реальних проблем.

#LitKonkretyka Джон Стейнбек. Художня література та економіка.

Більшість читачів на моєму каналі скоріш за все читали романи «Атлант розправив плечі» чи «Джерело» Айн Ренд. Історії, які розповідають про красу образу мецената, про феноменальну подобу ідеального капіталіста, яким бачила його Ренд. Ідеї індивідуалізму проти ідей колективізму, або битва, де Ренд визначила тільки одного переможця.
Однак яка ж може бути інша сторона? Хто розкрив проблеми епохи та показав як переживають кризу звичайні громадяни? Якщо в Айн Ренд формально ми бачимо події, які могли б відбутись на «вищому рівні» («Атлант»), то Джон Стейнбек розповість Вам, що коїлось в реальності на «нижчому» («Грона гніву»).

Про що написав Джон Стейнбек у своєму романі і чому його необхідно прочитати? Тут я зупинюсь лише на романі «Грона гніву» (який можна назвати головною роботою автора), що розкриває не тільки трагедію історії американських фермерів, але й зачіпає чималий пласт економіки.

Зазначу заздалегідь, що великих спойлерів не буде 😉 Події роману розгортаються в добу «Великої депресії» - історія починаються з того, як чоловік Том Джоуд повертається з ув’язнення додому. Автор майже одразу відмічає маркером своє інакше ставлення до підприємців, ніж це зробила Ренд. Зокрема, змальовує сценку про заборону водіям (логістичних компаній) вантажівок підвозити попутних.
Далі по ходу сюжету автор проходиться пером і по банкірах, які через «мінімальні прибутки» виселяють фермерів з їх земель. Причина такого рішення банків полягає в тому, що погані врожаї та маленькі прибутки від фермерів їх не влаштовували. На додачу, стається злам епохи, коли на полі з’являються трактори, більш ефективні, ніж десятки сімей фермерів.
Так, у Стейнбека теж є свої особливості, зокрема, звичайні люди здебільшого доброзичливі, а бізнес в тому чи іншому випадку показаний з поганих сторін.
Зокрема, продавець машин у Стейнбека буде обов'язково шахраєм чи все що пов'язано з урядом буде зводитись до такої цитати:

Не вздумай, каже, за книги засісти: по-перше, заплутаєшся ще більше, а по-друге, припиниш поважати уряд.

Хоча варто зазначити, що в той час програми уряду дійсно можна було назвати малоефективними через відсутність механізму підтримки, який, наприклад, є в сьогоденні.
З усім тим, особлива цінність цього роману - це наскільки добре Стейнбек змальовує буття фермерів та їхній особливий зв’язок із землею, що дає зрозуміти причини закостенілості. Тут я вже не можу втриматися від цитати:

- Обійшов всі пам'ятні місця. Ось, скажімо, є за нашою ділянкою чагарник в улоговинці. Я там вперше з дівчиною ліг. Мені було тоді чотирнадцять років. Розпалився як олень, совався, сопів, що твій цап. Прийшов я туди, ліг на землю - і ніби знову зі мною це сталося. А ще є місце біля сараю, де батька бик заколов на смерть. Там його кров в землі. І по цю пору, напевно, залишилася. Ми не змивали. Я прийшов туди і поклав руку на землю, яка ввібрала батьківську кров, - він запнувся. - Ви думаєте, я звихнувся?

Стейнбеку вдалося по-справжньому передати не просто дух епохи, але й сам образ фермерів, норов людей та, хоча й застарілі для нас, але цікаві жіночі образи.

Підсумок. Над чим варто замислитись? В першу чергу, над роллю держави в економіці - умовно, як би вона вплинула на події, описані в романі. Яка роль освіти, чому нам варто ставити її в пріоритет і найголовніше - що вся робоча сила важлива. Звісно, неминуче з цього виникає інше питання: а яким чином держава могла б ефективно допомагати, якщо бюрократія схильна до корупції та неефективності? Проблеми меритократії в державному управлінні дійсно вимагають особливої уваги, а для України - повної перебудови.
Я не маю більше простих відповідей, які дозволяв собі робити раніше, саме тому моя улюблена репліка така: Світ занадто складний, щоб його можна було поділити на чорне та біле.
Можна сказати, що ідеї втручання держави є злом, але іноді нічого не робити є ще більшим злом.

Цікава стаття про Джона Мейнарда Кейнса: https://konkretyka.net/articles-ukr/velyki-imena-dzhon-mejnard-kejns.html

Іноземні інвестиції в Україну, або робота за 400 євро

Оскільки більшість ЗМІ в Україні в тому чи іншому випадку близькі до олігархату чи іноземних грантових організації, вони періодично розповідають про «ефективних менеджерів олігархів» та «крутих іноземних інвесторів».

Всі цитати узяті зі статті УП:
https://www.epravda.com.ua/publications/2021/07/15/675949/

Для початку: що нас повинно цікавити в іноземних інвестиціях? (перелічу не всі фактори) В першу чергу, можливість інтегрувати свої фірми у іноземні промислові ланцюги чи отримати доступ до технологій (тут класично кейс Сінгапуру та його програма обміну досвідом з іноземними компаніями та місцевими підприємцями) або висока оплата праці робочої сили (як, наприклад, ІТ-компанії EPAM, Luxoft, Global Logic та інші).
Особливо уважні зазначать, що наші ІТ-спеціалісти отримують менше, ніж на Заході, але у порівнянні із ЗП всередині України ми маємо зовсім іншу картину. Якщо, умовно, заводи йдуть в показниках загальнодержавних ЗП, то ІТ оплачує свою робочу силу вище них. Цей контраст ми чітко бачимо навіть у статті від УП:

Рівень заробітку на заводах доволі високий, якщо порівнювати з тим, скільки працівники отримували раніше. (…) У 2017 році ми говорили вже про 300 євро, а у 2018 році – про 400 євро, – розповідає Матис.

Другий не менш сумнівний постулат - це виграш від таких підприємств місцевим компаніям:

(...) з приходом іноземних інвесторів місцевий бізнес отримав більше можливостей для розвитку. "Хтось продав їм меблі, хтось змонтував системи зберігання продукції на складах, хтось возить працівників на роботу, годує, лікує. У 2018 році в Львівській області міряли мультиплікатор Кейнса. Він показав, що одне робоче місце на виробництві створює 1,8 робочого місця в суміжних галузях. Крім того, це суттєво піднімає рівень оплати праці, – каже Матис.

Тобто Ви вже можете оцінити «шалені» переваги входу цих компаній на наш ринок. Звісно, робота на цих заводах є працемісткою, тобто висококваліфікованої робочої сили не потребує (можливо на окремих етапах), тому низькі ЗП. Однак, компанії використовують дивний опис для своїх переваг:

За словами генерального директора ODW-Elektrik Міхаеля Трауда, середня зарплата працівників на заводі становить майже 14 тис грн. За останні п'ять років вона зросла на понад 7 тис грн. Конкуренція створює умови для зростання зарплат у регіоні. Особливо зважаючи на соціальний пакет, який пропонують робітникам іноземні інвестори (розвезення на роботу і додому, безкоштовні або пільгові обіди, стажування за кордоном).

Тобто мова не про медіанну ЗП, що є більш коректним показником, якщо нам цікаво скільки реально отримує грошей середній в групі, а про середню, яка завжди вище.
Зауважу, не все пофарбовано чорною фарбою і є згадки, що іноземний бізнес починає цікавитись мізками наших громадян (хоча з нашими непрохідними у світові рейтинги ВНЗ це велика проблема). Проте конкретики чи якихось великих програм поки не впроваджують.

Що ж робити? Або мріяти: Інтегрувати ІТ-компанії на основі пряників (фіскальних і тп.) з українськими ВНЗ. Зробити дійсно державною ціллю реформу освіти, щоб кардинально змінити не тільки умови життя для вчителів шкіл та викладачів ВНЗ, але й принципи навчання для учнів/студентів.
Якщо є інтерес залучати іноземні інвестиції, то для цього варто створити умови для створення індустрій, де потребується висококваліфікована робоча сила, а не перетворення нашої території на державу працемісткої робочої сили з низькими ЗП, але з іноземними інвесторами...

Плани: В Серпні буде ряд цікавих статей до Дня Незалежності та обрана Патронами велика тема про роль податків в економічному зростанні.

​​Ми пройшли ковід краще за РФ та Польщу? Огляд цікавих статей The Economist.

Ми не завжди цінуємо те, що маємо. Попри те, що на моєму каналі Ви не так часто можете прочитати позитивні новини, тематика Конкретики це все-таки розгляд тих чи інших проблем або досвіду минулого тощо. Однак цього разу є цікава інфографіка.

Ковід. The Economist опублікував графік “надлишкової смертності”: з нього ми можемо побачити, що в Україні на 100к населення 217 смертей, в Польщі - 317, а в РФ - 394.
Джерело: https://www.economist.com/graphic-detail/coronavirus-excess-deaths-tracker

Надлишкова смертність, звісно, не є однозначним показником, бо лише фіксує відхилення показника від минулих років. Умовно, якщо в 2019 померло 110к, а в 2020 - десь 120к, то надлишкова смертність становитиме 10к.
Проте цей параметр непогано корелює з тим, що ковід може спричиняти прискорення розвитку тих чи інших хвороб - відповідно, у разі несвоєчасної реакції людина може померти, так і не зафіксувавши наявність ковіду. З цього й вимірюють надлишкову смертність, щоб врахувати такі випадки.
Звісно, важко сказати, наскільки діагностика Ковіду в Україні може носити глибший характер, але на цей момент ми можемо зафіксувати, що статистичні дані показали кращі позиції України. Це, своєю чергою, повинно підштовхнути бюрократію до збільшення стимулів для лікарів та медперсоналу.

Інфляція. Як я й відзначав раніше, інфляція згідно з усіма оцінками носитиме тимчасовий характер. Головними драйверами росту є відновлення світової економіки, дефіцит деяких товарів через підвищення попиту на них та найголовніше - зростання цін на сировину.
Зокрема, через відновлення економіки зросли ціни на нафту, а це, відповідно, вплинуло на ціни на бензин. В США ціни зросли на понад 20% та, поки нафта дорога, ціна не буде зменшуватись. Те саме стосується й ринку послуг, бо люди вийшли з домівок та пішли до ресторанів та інших закладів. Все це є типовою реакцією економіки на пережитий шок від кризи і, як наслідок, стимулами для зростання інфляції.
The Economist в статті про інфляцію зазначає, що існують певні ризики, але експертна спільнота впевнена у діях ЦБ, що, своєю чергою, набагато більш адекватна позиція, ніж казкові історії про проблеми емісії грошей. Точно можна сказати, що й зазначає голова ФРС, що така ситуація буде продовжуватись до кінця року. Тому я надалі інформуватиму Вас про події навколо інфляції, але точно можна сказати, що не час панікувати.
https://www.economist.com/briefing/2021/07/10/surprising-levels-of-inflation-are-increasingly-being-driven-by-wages-not-goods

Китай. The Economist вже давно публікує низку статей та циклів про Китай та в обох випадках відзначається загострення протистояння Заходу з тоталітарним китайським режимом. Це, своєю чергою, повинно орієнтувати українські партії (хоча у нас партії існують лише формально, бо партії - це, в першу чергу, конкретні політичні та економічні ідеї) проводити меньше контактів з тоталітарним Китаєм та його репресивними політичними інститутами.
Тому, у світлі останніх подій (гугліть Слуга Народу та китайські комуністи), український політикум та частково інформаційний простір не висловлює спільної позиції щодо важливості тверезо дивитись на КНР. Зазначу, що Китай це не нова модель - це старий добрий, дуже умовно, але радянський НЕП, імплементований та відредагований до вимог СОТ та реалій ХХІ століття. І, як і в СРСР, в нього є своя стеля росту, до речі, цикл статей про планову економіку СРСР тут:

https://t.me/Konkretyka/868

Християнство та Іслам, або як релігія вплинула на успіх держав?

Інституційна школа економіки, в особі нобелівського лауреата Дугласа Норта чи відомих академічних економістів Асемоглу, Робінсона та Грейфа, не тільки показує як правильно вивчати історію. Вона відкриває цікаві сторінки про причини подій, які ми бачимо сьогодні. 

Зокрема, як так сталося, що Схід, який свого часу захопив багаті римські провінції і був більш успішний, згодом розгромно програв Заходу?

Авнер Грейф у своїй книзі «Інститути: шлях до сучасної економіки. Уроки середньовічної торгівлі» в одній з глав наводить цікавий аргумент про причини провалу Сходу й перемоги Заходу. Наголошу, що це, звісно, лише один з факторів, проте він є надзвичайно важливим та мав по-справжньому великий вплив.

Ключове питання - хто встановлює правила? Одразу наведу цитати з книги, щоб Ви могли порівняти умови двох світів та потім подивимось на висновки.

Християнський світ: У період зрілого Середньовіччя Церква стала втрачати свої прерогативи головного джерела легітимних правил (прим.: законотворчості), які керують практичними аспектами політики, суспільства й економіки, тобто прерогативи організації, яка призначає правителів або видає правила. Важливу роль в цьому процесі зіграла переконаність в правомірності рукотворного звичаєвого права, що вписана в римське право та в німецьке звичайне право та відповідає інтересам традиційних світських лідерів, які підтримували її.
Особливо важливо: У період зрілого Середньовіччя норми легітимності в Європі все більше стали спиратися на держави та корпорації [1]. 

Мусульманський світ: Спочатку правителі легітимізували право на владу своєю близькістю до пророка. Пізніше легітимність правителя все більше й більше стала грунтуватися на вірі, тобто стала залежною від того, наскільки правитель поважав, просував і поширював іслам. Провал в просуванні ісламу легітимізував використання сили для повалення правителя. Як заявив Аль-Маварді, один з найбільш впливових мусульманських юристів, який помер у 1058 р., не слід коритися навіть халіфу, якщо його накази суперечать ісламському віровченню. Держава як інтерпретатор шаріату - ісламського законодавства - при цьому мала лише обмежену легітимність. У період зрілого Середньовіччя улеми, мусульманські богослови, стали майже єдиними легітимними інтерпретаторами шаріату. Навіть у халіфа не було такої легітимності [2]. 

В чому ключова різниця? Консервативні сили в ісламському світі встановлювали норми законодавства та формували ті ж економічні умови виходячи з віровчення. В християнському світі ж, позбавивши церкву влади, правила почали встановлювати правителі чи ті самі гільдії. Відповідно, свобод, у тому числі й економічних/політичних, в християнському світі було просто більше. 

Нагадаю, що саме інклюзивні інститути (захист права власності, економічні свободи тощо) зіграли вирішальну роль в успіху Заходу, що доведено роботою Асемоглу та Робінсона. В якій, до речі, ми бачимо цікавий приклад консерватизму в ісламському світі:

Тільки у 1727 році, коли султан Ахмед III спеціальним указом дозволив Ібрагіму Мютефферіка встановити в Константинополі (турецька назва – Стамбул) друкарський верстат. Але навіть цей запізнілий крок супроводжувався безліччю застережень. (…) під найсуворішим контролем [3]. 
Примітка: Найсуворіший контроль - під контролем ісламських релігійних діячів.

Висновок. Досить простий: свободи це не просто необхідність - це безліч разів емпірично доведений факт, від якого повинна відштовхуватися вся державна система. У ХХІ столітті варто переоцінити консервативні цінності, які, своєю чергою, гальмують процеси розвитку. В цьому плані приклад Середньовіччя надзвичайно цінний й завжди повинен бути в голові, коли ми вкотре читатимемо про старі цінності.

Джерела:
1. Авнер Грейф. Институты и путь к современной экономике. Уроки средневековой торговли. С. 124-125 (сторінки електронної версії)
2. Там же.
3. James A. Robinson, Daron Acemoglu. Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty. 2013. P. 213

#LitKonkretyka Микола Чернишевський.

В минулому дописі я Вам розповів про Джона Стейнбека та його роман «Грона гніву», який не просто змалював соціально-економічні проблеми 30-х років в США, але й передав дух тієї епохи. Книга Стейнбека змушувала замислитись про роль держави в економіці, а точніше, що було би з героями, якби держава усвідомила уроки видатного економіста Джона Мейнарда Кейнса:

https://t.me/Konkretyka/870

В романі Миколи Чернишевського, який він писав, перебуваючи за ґратами, ми можемо познайомитись з іншою проблематикою. Так, вона не так сильно зачіпає економіку, але, як ми пам’ятаємо з робіт інституціональної школи (Норт, Асемоглу тощо), свободи відіграють важливу роль. Тому роман «Що робити?», написаний у 1862-63 рр., розкриє нам не просто ледве не першого борця за права жінок в Європі, але й історію, сповнену глибоким сенсом.

Про що роман? Заздалегідь відмічу, що сам роман написаний доволі таки важкуватою лексикою, про що зазначає сам автор у вступі. Сам Чернишевський був лівих поглядів, відповідно, в книзі є неоднозначні моменти, а іноді й деструктивні, час все-таки наклав свій відбиток.
З усім тим, одна з головних ідей книги полягає у зведенні інституту рівноправ’я між жінками та чоловіками. Нагадаю, що саме цей процес у ХХ столітті у поєднанні з новим технологічним стрибком не тільки вплинув на структуру робочої сили на Заході, але й мав велике значення в економічному зростанні (не буду вантажити статистикою, але виділю цю позицію на основі авторитетних джерел):

🎯 про значний вплив жінок на економічне зростання у ХХ столітті згадувала Джанет Луїз Йеллен (колишня голова ФРС та чинна міністерка фінансів США) у своїй статті: «Їхній вихід на оплачувану роботу був основним фактором процвітання Америки впродовж останнього століття»;
Джерело: https://www.brookings.edu/essay/the-history-of-womens-work-and-wages-and-how-it-has-created-success-for-us-all/

🎯 жінки можуть додати 20 трлн ВВП для світу, якщо політики зможуть ефективно подолати дискримінацію, сексизм та ефективно захищати права жінок (+ інші фактори перелічені в дослідженні, також є й інші роботи на цю тему).
Посилання на дослідження від Bloomberg: https://www.bloomberg.com/news/articles/2021-03-09/women-could-give-20-trillion-boost-to-economic-growth-by-2050
Також про важливість боротьби з дискримінацією для економічного зростання говорив МВФ в роботі 2017 року «Women, Work, and Economic Growth» (яку обов’язково в майбутньому розгляну детальніше).

Однак повернемось до роману «Що робити?». Як я й зазначав, його основна цінність полягає в тому, що це перша подібна робота на фоні відверто жіночоненависницької класики літератури. Звісно, не всієї, але саме Чернишевський піднімає проблеми інституту шлюбу, де не існувало нормальної правової системи розлучень, через що один з героїв роману імітує роковий вчинок, на чому й побудована зав’язка книги.
Ще однією цікавою сторінкою є головна героїня, яка вибудовує іншу систему відносин зі своїми робітницями у швейній майстерні. Зокрема, вона вирішила ділити з ними дохід порівну. Такий хід був досить цікавою, проте дуже ідеалізованою формою побудови робочих відносин. Я не згадуватиму про головного героя роману Кірсанова, але можу зазначити, що вся воля героїв побудована на принципах поклику зробити щось хороше для нашого світу. Так, методи та певні ідеї дуже дискусійні, проте не можна відмовити автору в спробі змусити читача замислитись, що так далі жити не можна.

Висновок. На жаль, я небагато можу сказати про роман, бо, зізнаюсь чесно, читав його цікавими для мене уривками, позаяк лексика для мене, любителя робіт Толстого та Достоєвського, важкувата. Проте історія Віри Павлівни та її швейної майстерні, мотивація благородного вчинку Лапухова, стиль життя Рахметова дійсно варті уваги. Це історія не тільки про соціалізм, а в першу чергу - про людей, які щиро вірили, що їхні ідеї можуть збудувати кращий новий світ.

Феодальна Україна.

Згідно з роботами нобелівського лауреата з економіки Дугласа Норта Україну можна віднести до держав з порядками закритого доступу. Що це означає? Порядки закритого доступу - це система, в якій не всі мають рівний доступ до політичних та економічних свобод.
Звісно, знайдуться люди, які з цим не погодяться. Проте наведу декілька фактів. Зокрема, в Україні немає інституту партій, бо майже всі вони перебувають під контролем олігархату, який знімає ренту з наших природних ресурсів. Друге: закон застосовується вибірково, державна служба майже на всіх ланках корумпована та обслуговує державні чи місцеві еліти.
Простими словами, ніяка у нас не держава європейського типу, а держава, яка за своїми порядками більше схожа на дух феодальної системи. Зверніть увагу на місцеві еліти: Закарпаття - Балога, Львів - Дубневич/Козловський, Дніпро - Петровський/Коломойський + його структури, Одеса - Галантернік/Труханов + його структури, Харків - послідовники/союзники Кернеса та багато інших милих патріотів, до яких у наших ура-патріотів претензій майже не виникає.
І зазначу, що я перелічив дуже поверхнево (бо є ще олігархи) - якщо взяти кожен регіон, там таке кубло, що не віриться, що на дворі ХХІ століття. Звісно, з міст мільйонників його не видно, що й породжує уяву, що от-от - і Європа. На додачу, інфлюенсери на кшталт економіста Михайла Кухаря періодично додають ілюзій своїми постами/репостами:

Про архітекторів держави з «порядками закритого доступу» (текст не Кухаря, а репост): Эти люди совершили массу ошибок, но построили в его современном виде наш Нацбанк, Минфин, Государственное Казначейство. Они "строили с нуля" нашу Армию, разведку и контрразведку. Создавали с нуля МИД и посольства. И остальные институты государственности...
https://www.facebook.com/kukhar.mikhailo/posts/4237950042896218
Реальність: МВФ та ЄБРР побудували наш НБУ та Мінфін у сучасному його вигляді, бо до 2014 це була просто машина для фінансування хотілок влади. Всі інші інститути є спадком совка або перебудови.

Про олігархів (теж репост): Также известно, что лучше всего в стране управляют активами Коломойский, Ахметов, Пинчук и еще десяток людей.
https://www.facebook.com/kukhar.mikhailo/posts/4410663258958228
Реальність: Якщо ти захоплював активи у 90-ті як олігарх, ти точно приклад для наслідування європейських цінностей…

Логічно запитати - але ж на вулицях вже не стріляють? По-перше, періодично стріляють (гугліть про застосування гранатометів у містах України); по-друге, в більшості випадків державна система працює на самі ж «еліти», тому не треба вже так активно, як в 90-ті, використовувати зброю на вулиці.

Що все це породжує: Тотальну бідність населення, вимирання народів України, економічну деградацію та знищення всього, що не має відношення до «еліти».

Як максимум, якийсь співробітник державної охорони (з відчуття безкарності) може Вам прописати на вулиці і тільки суспільний резонанс відкриє на нього справу:
https://hromadske.ua/posts/pobittya-tancyurista-dorofyeyevoyi-vijskovomu-udo-povidomili-pro-pidozru-jomu-zagrozhuye-do-8-rokiv-vyaznici

Хто винен? Всі, хто думає, що все саме собою зміниться.

Хто такі ліві сьогодні і чи варто їх боятись?

Протистояння між сторонами у площині «Політичного спектру» в Україні та світі зазвичай носить однополярний характер.
Проте ми змогли піти далі у цій спіралі «ідеологічних війн» та звести існування лівої ідеї до соціалістичних режимів та СРСР. Такий поверхневий підхід дискридитує напрям, і тому я спробую розказати, що ж таке сучасні ліві.

До революції Джона Мейнарда Кейнса (30-ті роки ХХ ст.) дійсно можно було прирівнювати лівий рух до виключно соціалістів з ідеями планової системи. Сьогодні ж у мейнстримний науці, яка, зазначу, керується емпіричним методом (базується на стат./эксперимент. даних та моделях), ліві це частина системи. Тобто в мейнстримі книга «Економікс» (різних редакцій) за виключенням деяких моментів визнається і правими, і лівими.
Ліві, або хто вони сьогодні? В моїй бібліотеці є Дені Родрік та його краща книга про роль моделей в економіці - «Економіка вирішує». Друга його книга - «Відверта розмова про торгівлю», де він говорить про важливість стимулювання освіти, промислової політики та багато інших речей. Особливо він наголошує на проблемах міжнародної торгівлі, її окремих положеннях і найголовніше - що можна було б зробити.
Чи виступає Родрік проти капіталізму чи демократії? Ні, він виступає за створення умов, які могли б простимулювати бідні країни, як це сталося з «азійськими тиграми».
Цикл статей «Економічне диво Кореї»: https://konkretyka.net/category/economical-miracle-ukr/koreya
Аналогічна цьому є робота Ха Джун Чанга «Злі Самаритяне», теж з критичною приміткою про міжнародну торгівлю, історію капіталізму тощо. Але він також не буде розповідати Вам про реставрацію порядків СРСР.
На додачу, ще є нобелівські лауреати Пол Кругман, Джозеф Стігліц та багато інших саме ЛІВИХ економістів.
З економічних шкіл особливе місце займають ПостКейнсіанська та НеоКейнсіанська школа. Саме Посткейнсіанці першими почали говорити про ендогенність грошової маси, тобто, що ЦБ не є головним емітентом грошей в економіці, чим випередили час, коли це визнала наука.
«Як створюють гроші», стаття Банку Англії: https://konkretyka.net/ukraine/shho-take-groshi-poyasnyuye-bank-angliyi-osnova-ekonomiky.html
Особливе місце для мене в цій школі займає Хайман Мінскі та його робота «Стабілізуємо нестабільну економіку», в ній він критикує мейнстрим та виводить власне розуміння циклу (інвестиційна теорія циклу Кейнса), свій погляд на економічні реформи та зміни. Але навіть там, до речі, теж немає нічого про реставрацію СРСР.

Хто ж такі ліві? Економісти, які виступають за кращий перерозподіл благ, стимулювання попиту, розвиток інститутів та демократію. Інше вже питання, наскільки їхні методи в економіці є ефективними. Однак ніхто з них не планує реставрувати радянську систему. Тому істерія в укрнеті стосовно лівих з червоними прапорами це або умисна дискредитація, або свідоме ігнорування цілого пласту науки.
Важливо: Я не зачіпаю питання регулювання, податків тощо, бо це доволі містка тема.

І два слова щодо Хайєка та Кейнса. Хайєк з його «натуральною ставкою» програв дискус колезі Кейнса (хоча є різні оцінки тієї дискусії), економісту Пьеро Срафі. Тому коли в інтернеті ширять ролики Кейнс Vs Хайек, в яких знову лунають тези про «неправильні інвестиції», «спотворену ставку ЦБ» і таке інше, це відверте переливання з пустого в порожнє. Хайєк - великий економіст, але саме ідеї Кейнса створили основи для світу, в якому більше не буде Великої Депресії.

Висновок. На Конкретиці, особливо в перші роки її існування, я відступив від принципу багатополярності розгляду економічних проблем (в публіцистичному стилі), схилившись радикально праворуч, до австрійців. Це була найжахливіша помилка, якої я більше припускатися не хочу.
Ви, читачі, повинні самі обрати, чиї аргументи Вам близькі, але їх точно варто шукати серед мейнстримної науки або кейнсіанських шкіл. Водорозділ між наукою та псевдонаукою полягає в статті Банка Англії 2014 року, про що можна прочитати у моїй статті за посиланням вище.

Чому деякі лібертаріанські ідеї ведуть до другої Великої Депресії?

Зазначу: у кожної течії є своя ліва та права сторони - навіть у, здавалося б, однополярної лібертаріанської течії є свої класифікації лівих (як правило, ті, що погоджуються з мейнстрімом у монетарних питаннях) та правих (зазвичай, австрійська теорія бізнес-циклу та невизнання академічної науки).

В цьому пості я поверхнево зачіплю австрійську теорію бізнес-циклу, яка дотепер є постулатом багатьох лібертаріанців.
Згідно з цією теорією ЦБ своїми діями (кредитуванням банківських резервів тощо) деформує процентну ставку кредиту, в результаті «заливаючи» економіку «дешевими грошима». Як наслідок, вчиняються «неправильні інвестиції» і ми отримуємо кризу та інфляцію. В їхньому уявленні кредитна експансія провокує інфляцію, тобто зростання грошової маси на х% автоматом спричиняє зростання інфляції на х% (визнаних академічних робіт дана теорія, звісно, не має).
Саме тому вони називають емісію «підробкою грошей», наполягаючи на примітивних логічних конструкціях (власне, вся система побудована на таких конструкціях без прив'язки до реальної науки) - мовляв, гроші з нічого здешевлюють Ваші гроші у гаманцях (австрієць Хюльсман, взагалі вигадав «інфляцію фінансових активів», бо емпірики під його роботами немає).
Чи дійсно це так? Я наведу лише два дослідження, які показують, що прямого зв'язку між зростанням грошової маси та інфляцією немає (академічного спростування висновків нижче теж немає):
* Сама тема частково розглянута в цій статті: https://konkretyka.net/ukraine/chy-vynen-nbu-u-inflyacziyi-90-h-emisiya-provokuye-inflyacziyu-rol-rosiyi.html
Академічні роботи:
🎯 Paul De Grauwe, Magdalena Polan. (2005). Is Inflation Always and Everywhere a Monetary Phenomenon?
🎯 Pedro Teles, Harald Uhlig, João Valle e Azevedo. (2016). Is Quantity Theory Still Alive?

Далі порівняємо методи Кейнсіанські, які стали основою дій ФРС у 2008 та у 2020 роках, і те, що зробив уряд США під час Великої Депресії (до Рузвельта).
Кейнсіанські методи - кількісне пом'якшення для підтримки банківської системи (друк грошей), чисельні урядові програми (от до чого дійсно можна прискіпуватися), програми допомоги бізнесу.
Результат: Стрімке відновлення ринку праці та ВВП.
Некейнсіанські методи або умовно австрійські методи - зачекаємо, поки ринок сам себе врегулює і нікого не хвилює ригідність заробітної плати, деформація попиту, дефляція (Хаєк взагалі вважав, що вона може короткостроково бути корисною) тощо.
Результат: Поглиблення кризи.
Класична/австрійська школа завершила своє панування під час Великої депресії, бо не могла адекватно відреагувати на виклики часу. Тому не дарма академічний підручник Мішеля де Фрея з історії макроекономіки починається з Джона Мейнарда Кейнса.
Навіть без детального аналізу ми бачимо, що сплеску інфляції з монетарних причин не було ані в 2008 році, ні у 2020 (шок пропозиції - основна причина теперішньої інфляції). За логікою лібертаріанців, нас повинно було накрити гіперінфляцією ще у 2010 чи як мінімум 2011, коли було надруковано трильйони доларів, але чомусь цього не сталось. І, як висновок, краще за мене висловився нобелівський лауреат Мілтон Фрідман:

«Я гадаю, що австрійська теорія бізнес-циклу завдала світові великої шкоди.»
Джерело, де була використана цитата: Lawrence H. White. (2008). Did Hayek and Robbins Deepen the Great Depression? P.1

Важливо: Звісно, це не означає, що роботи Мізеса, Шумпетера чи Хайєка автоматично можна викинути у смітник, ні. Навпаки, якраз особлива увага австрійської школи до підприємництва є тою частиною, яку варто прочитати, щоб сформувати повну картину світу.
Також рекомендую дізнатись як працює сьогоднішня монетарна система (стаття на основі академічного джерела): https://konkretyka.net/ukraine/shho-take-groshi-poyasnyuye-bank-angliyi-osnova-ekonomiky.html

Важлива примітка: І не варто спамити в чат бот, існує топ-5 академічних економічних журналів, які вже ціле десятиліття чекають австрійських спростувань: Quarterly Journal of Economics, American Economic Review, Review of Economic Studies та інші.

Інститути, або чому Україна така бідна? Наслідки кріпацтва…

Цей пост є свого роду коротким вступом до статті, в якій я спробую розглянути один з інститутів, який найбільш негативно вплинув на Україну. Нагадаю, що Серпень та Вересень будуть дуже насичені, тому, як то кажуть, не перемикайтесь.
Примітка: Посилання на всі джерела в кінці посту.

Що таке інститути? За Дугласом Нортом [1] - це формальні та неформальні правила й обмеження, що встановлюють структуру суспільних відносин.
На перший погляд, складно, але на практиці все простіше:

🎯 в одному з постів я, відштовхуючись від роботи Авнера Грейфа [2], порівнював інститут легітимності встановлення правил (законотворчість) на Заході та на Сході. Там ключовою відмінністю був той факт, що джерелом права на Заході була воля монарха або «корпорацій» (гільдій тощо), а на Сході таким джерелом було релігійне вчення. Як наслідок, Захід набагато гнучкіше реагував на зміну політичних/економічних умов. Вже Асемоглу та Робінсон [3] у своїй роботі зауважили цікавий момент щодо поширення книгодрукування на Заході та в Османській імперії, де остання на засадах релігійних постулатів створювала масу борьерів;
Пост тут: https://t.me/Konkretyka/873
🎯 політичні та економічні інститути є не менш важливими інститутами. Тут варто виділити парламентаризм (загалом організацію політичного життя), партії, захист права власності тощо - або так звані інклюзивні інститути. Всі вони засновані на принципах обов'язкового захисту прав і свобод громадян;
🎯 ключовим інститутом є громадянське суспільство, яке, своєю чергою, має розгалужену інфраструктуру організацій, фондів, які підтримуються насамперед самим суспільством. Зокрема, такі організації можуть фінансуватись через Патреон чи інші агрегатори донацій. Від них фактично і залежить ефективність захисту наших прав та свобод.

Чому інститути важливі? Нобелівський лауреат з економіки Дуглас Норт наводить вичерпний емпіричний факт: всі країни (окрім нафтових автократій/диктатур) з високим рівнем ВВП на душу населення мають розвинені інклюзивні інститути та, звісно, захищені права і свободи.

Ще одним цікавим фактом впливу інститутів є наслідки інститутів минулого, зокрема рабства (кріпацтва). В роботі, яку я наведу нижче, запропоновані цікаві емпіричні дані, наприклад: окремі регіони колишньої Російської імперії залежно від режиму/типу кріпацтва страждали від низького людського капіталу та інфраструктури й у деяких випадках прірва так і не була подолана:
🎯Johannes C. Buggle. Steven Nafziger. Long-Run Consequences of Labor Coercion: Evidence from Russian Serfdom. 2016.
Про економіку імперії тут: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html
Про Україну: В Україні сам інститут рабства вимірюється фактично тисячоліттям, бо ще з часів Русі (900-ті+ роки) до 1960-х років XX століття в тому чи іншому вигляді зберігалось рабство або повне/часткове обмеження прав. Простими словами, громадяни України набули повного спектра прав лише у 1990-91 році. Позаяк за всю нашу історію у нас не було закладено демократичних державних традицій, не дивно, що за деякими опитуваннями 73% населення тяжіє до авторитаризму:
https://www.epravda.com.ua/rus/news/2019/06/5/648472/

Висновок, чи над чим варто замислитись. На сьогодні згідно з академічним рейтингом Polity IV ми все ще не є full democracy. При всьому масштабі волонтерського руху, з яким я знайомий не як споглядач, ми не маємо громадянського суспільства. Лише вдумайтеся - наші партії засновані не на спільнотах/інфлюенсерах, а на олігархічних телеканалах/ЗМІ, які й формують політичну думку населення. В Україні досі не сформовано інституту партій (ті хто встановлює правила та обмеження для умов нашого життя), який базувався б на громадських організаціях, а не феодальних патронажах.

Джерела:
1. Дуглас Норт. Насилие и социальные порядки.
2. Авнер Грейф. Институты и путь к современной экономике. Уроки средневековой торговли.
3. James A. Robinson, Daron Acemoglu. Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty. (є українська версія)