“Дія. Сіті” для ІТ. Що це — смерть чи нове життя індустрії?

Для початку зазначу, що у понеділок відбулась презентація «Дія. Сіті», яка розпочала відлік змін, і я не можу про це не написати.
Моя особиста думка доволі проста — сьогодні держава, так чи інакше, використовує ідеї втручання в економіку, які сформувала Кейнсіанська школа. Однак бюрократи не читають робіт Кейнса чи Хансена, бо тоді вони б знали, що у добу кризи ніхто не зачіпає бізнес і тим паче — не змінює правила гри.
Натомість у нас за рекламу бізнесу в соц.мережах додали 20% вартості та продовжили форсування фіскалізації.

Що ж таке “Дія. Сіті”. Простими словами, це спеціальний пільговий режим для ІТ-компаній. Згідно з ним застосовуються спеціальні занижені податкові ставки, особливий правовий режим (захист від силових органів) та спеціальний режим ведення господарської діяльності. Зазначу, не все так просто і про мінуси ініціативи, требе говорити окремо. Більш детально про дію тут:
https://ain.ua/2021/03/25/chto-menyaetsya-v-diia-city/

«Дія. Сіті.». Одразу маю сказати, що від початку я скептично ставився до цієї ініціативи. І я досі вважаю, що, хоч ми й бачимо певні позитивні зміни та навіть факти того, що Мінцифри частково дослухається до ІТ, подібні зміни можна було б впроваджувати коли ІТ складатимуть не 3-4% ВВП, а хоча б 20-30%. Треба мати мільйони робітників ІТ-індустрії й десятки тисяч компаній, щоб можна було сказати, що індустрія вже повноцінно стоїть на двох ногах.
Чим так важлива ІТ для України? Це остання індустрія, яка пов'язує нас з економікою XXI століття. Це ледве не єдина індустрія, яка генерує середній клас. Жодна примітивна металургія, й тим паче аграрка, які породжують бідність, не здатні вийти на середню/медіану ЗП у 1-2 к. дол. Бо олігархат використовує їх за методологією “економіки ренти”: викопав, виростив — продав.
Проте, до честі влади, варто відзначити й позитивні заяви, зокрема щодо ФОП третьої групи. Якщо вірити Арахамії, то законопроєкт уряду стосовно змін у трудовому законодавстві буде провалений і ніхто не чіпатиме ті відносини, які наразі склались в ІТ:
https://ukranews.com/news/764982-priznaki-trudovyh-otnoshenij-dlya-fopov-arahamiya-gotov-pohoronit-zakonoproekt

Умовно, створення “Дія. Сіті” не повинно вплинути на індустрію, але варто зазначити, що ніхто не застрахований від зміни правил гри у майбутньому. Мене вкрай дивує те, що влада не може просто запропонувати законопроєкт про заморожування наявних правил на найближчі 10 років. Самі порахуйте — індустрія росте на 25% за рік. Чи сприятливі умови у нас надають лише для олігархату?

Висновок. Якби влада надала гарантії на 10 років про відсутність змін для ІТ, це був би чудовий фундамент для перезапуску відносин. Однак цього скоріш за все не буде, бо ІТ не має жодного впливу на медіа, а навпаки — усіляко дискредитується (сюжети від олігархату ТСН та Україна про космічні ЗП). Також варто підкреслити — нові правила повинні бути узгоджені лише з індустрією, а не з тими, хто від неї далекий. В умовах становлення індустрії система прислухається до неї, а не навпаки...

МВФ позитивні настрої. Криза майже пройшла. ЗП України.

Новина від автора: Про статті я не забув, а от постковідний синдром не забув про мене, тому перепрошую, що знову затягую, та це не моя провина. На щастя, зараз вже стан наче стабілізувався, принаймні сподіваюсь на це.

7 квітня відбувся виступ голови МВФ, Кристаліни Георгієвої, яка почала його цитатою класика Льва Толстого з роману «Анна Кареніна»: «Все розмаїття, вся принадність, вся краса життя складається з тіні та світла». Так вона хотіла описати теперішній стан світової економіки.

Цитата: https://youtu.be/xgsjZ51h0tM?t=325

В певному сенсі очільниця дійсно права: на фоні коронакризи, що є суцільною темрявою, уряди цивілізованого світу спромоглися надзвичайно мобільно відреагувати на кризу, тим самим не припустивши розвитку депресії.
Проте бідні країни такої стійкості не продемонстрували. Зокрема вони провалили вакцинацію, їхні уряди здебільшого представлені ставлениками олігархату, а інститути, як завжди, розвалені (вітання від нобелівського лауреата Дугласа Норта).
Проте прогнози МВФ щодо економічного зростання світової економіки та окремо США досить позитивні. А позаяк експорт для України — наше все, це є свого роду оптимістичним сигналом і для нас. Хоча тут варто зауважити, що це стосується не сировинної аграрки та металургії, де ЗП низькі (навіть якби не платили ПДФО та ЄСВ, все одно були б низькими), а таких прогресивних індустрій як ІТ.

Особливо наголошую, що середня ЗП — це без урахування ПДФО, тобто (якщо є бажання, можете відняти ще 18% та 1.5% військового збору):

Металургія (параметр «промисловість»): 13к
Примітка: Є окремі дані союзів профспілок, але загальний фон там такий самий - 500-600 дол. без урахування ПДФО.
Аграрка: 9.5к
Дані з Укрстату за 2021 рік: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2005/gdn/Zarp_ek_m/Zp_ek_m_u/arh_zpm_u.html

З цього виникає раціональне питання — які індустрії необхідно підтримувати? Олігархічні, які платять людям копійки, економлячи млрд? При цьому недоплачувати Укрзалізниці чи ІТ, де вже тисячі компаній без бюрократичного/приватизаційного бекграунду надають послуги економіці XXI століття? Розумію, що в когось через це горітиме, але нагадаю, основа внутрішньої економіки — такий собі мій “компот”: попит, середній клас і бажано без впливу олігархату.

Прогноз МВФ на 2021 рік:
Світова економіка: +6%
США: 6.4%
ЄС: 4.4%
КНР: 8.4%
Інтерактивний графік з іншими країнами: https://www.imf.org/external/datamapper/NGDP_RPCH@WEO/OEMDC/ADVEC/WEOWORLD

Також варто зауважити, що МВФ не очікує сплеску інфляції в країнах ЄС та США, тож всі скажені історії на кшталт «подивіться скільки вони “надрукували”, нас чекає гіперінфляція» — не більше ніж фантазії.
Ще одна позитивна новина — світова торгівля відновилась у V сценарії, тобто її об'єми вже майже вийшли на доковідний масштаб. Про це свідчить ВТО, яка прогнозує зростання на 8% у 2021 році.
Детальніше тут: https://www.wto.org/english/news_e/pres21_e/pr876_e.htm

Висновок. Загалом, цей позитивний тренд 2021 має обмежену кількість вигодоотримувачів в Україні. Скоріш за все, експортні індустрії зможуть наростити експорт, що їх зміцнить. Звісно, ми маємо ланцюг, бо ті, хто працює в ІТ, витрачає кошти всередині держави, а це сприяє росту сектору послуг. З усім тим, середньому класу в Україні треба зрости в десятки разів, щоб ЗП внутрішньої економіки значно виросла (будівництво, кав'ярні та сектор послуг в цілому). Підтримуйте індустрії, які працюють з економікою XXI століття.

Індикативне планування в Кореї. Методи Пака Чон Хі.

Методологія державного управління, яку застосовував Пак Чон Хі, кинула виклик не тільки принципам економічних шкіл, але й ідеям невтручання у ринок. Фактично, постулат “не регулюй і не втручайся” був ним ледве не спростований.
Однак чи дійсно інструмент “індикативне планування” (не плутати з директивним в СРСР) та реформи Пака були здатні спрямувати потоки капіталу на трансформацію країни? Чи є у такої моделі певні мінуси? І найголовніше — що змусить капіталістів дотримуватися урядового плану?
Відповіді, звісно, в самій статті. Зазначу, що в роботі використано багато джерел — від публікацій World Bank та American Economic Journal до унікальних робіт з ІП Кореї від Пола Кузнеца.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/indykatyvne-planuvannya-v-koreyi-metody-paka-chon-hi.html

Минулі статті циклу:

1. Чи може авторитарний режим мати переваги?
https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/koreya/chy-mozhe-avtorytarnyj-rezhym-maty-perevagy.html
2. Пак Чон Хі. Передмова та перші рішення. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-peredmova-ta-pershi-rishennya.html
3. Пак Чон Хі. Корея. Економічне диво. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-koreya-ekonomichne-dyvo.html

Фінальна стаття про кінець врядування Пака Чон Хі вийде незабаром, в ній буде менше економічного контенту та більше історичного й в певному розумінні — політологічного. Знову згадаємо Дугласа Норта та інклюзивні інститути Робінсона та Аджемоглу.

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Як “змусити” бізнес підкорятися уряду? «Інструкція» Пака Чон Хі.

В циклі статей про Пака Чон Хі я спеціально приділяв значну увагу стимулам, які були створені для бізнесу в обмін на виконання ним поставлених урядом цілей. Це дає нам змогу зрозуміти, яка була причина його «слухняності».
Лірика, щодо тих, хто впроваджував стимули та реформи: Реформи в Кореї були продиктовані волею однієї людини, яка керувалась власними переконаннями. Звісно Пак мав однодумців, але процес чи по суті такт всій системі задавав тільки він.
Фактично практики Пака Чон Хі, Лі Куан Ю та Чан Кайши показують, що роль лідера та державного апарату у відсталих країнах вирішальна. Це нам продемонстрували наявні приклади Кореї, Тайваню та Сінгапуру. Ці приклади не є матеріалом для копіпасту іншими країнами, бо кожен випадок та умови є унікальними.

Що зробив Пак в Кореї з бізнесом. Одним з ключових моментів для корейського бізнесу, які виділяє Пол Кузнец, є створені стимули, які робили дотримання лінії уряду вигідним:

Приватний сектор схвалив директиви плану, тому що його дотримання було прибутковим [1].

А тепер найцікавіше — а наскільки ж це було вигідно:

З початку другого плану інвестиційні коефіцієнти зросли до 25-30%. в основному тому, що поєднання недорогих кредитів і оптимістичного прогнозу забезпечило високі фактичні норми прибутку на інвестиції [2].

Якщо ще конкретніше, то Пол Кузнец, посилаючись на роботу корейського економіста Вонтак Хонга, зазначав, що реальна норма прибутку корейських компаній у промисловості в період дії першого плану (1962-66) була 17%, в часи другого плану (1967-71) — 26%, а в часи третього (1971-75) — 27% [3].
Норма прибутку фактично означає, скільки з кожного умовного долара компанія залишає у своєму доході. Підкреслю, що дохід не враховує податки та частину інших витрат. У прикладі з роботи Вонтак Хонга ми говоримо про норму прибутку вже за вирахуванням непрямих податків.
Ці цифри нам показують, що Пак створив умови, завдяки яким бізнес добре заробляв і тому йшов за вказівками уряду. На додачу, що вже відзначали й економісти чию роботу публікував World Bank, корейський уряд стимулював своїх відмінників ще й дешевими кредитами та пільгами.
Звісно, ця ідилія мала й інший бік, зокрема — монополізація корейської економіки та стабільне зростання нерівності у доходах. При цьому податкове навантаження на фоні інших країн OECD було нижчим, проте зберігалася маса інших базових витрат (особливо на освіту), що в сукупності створювало тиск на бюджети пересічних корейців.
Це все загалом впливало на ріст нерівності, а якщо згадати, що корейський капіталізм є клановим, то не дивно, чому капітал концентрується у більш заможної частини населення (але варто зазначити, що чаболі все ж мають значну долю іноземних акціонерів).

Висновок. Якщо уряд хоче, щоб бізнес активніше інвестував та перебудовував структуру економіки, треба мати для початку чистий державний апарат. Нагадаю, що на Пака ніхто, крім його кола військових, впливу не мав, а там геть не в «золотих батонах» все вимірювали.
Найголовніше — умови або стимули для бізнесу: якщо інвестиції в технології будуть вигідні, то приватний сектор це зробить, особливо, якщо будуть запропоновані стимули. Даремно сподіватись, що все це зробить «чарівний» іноземний інвестор. Якщо комусь дійсно цікавий його досвід в Україні, то попрямуйте до німецьких заводів на Заході держави, які мають умовно «специфічні» умови праці та чимось нагадають добу Пака. Звісно, є й хороші історії, проте тут все, як завжди, унікально.
В кінці підкреслю, що Корея, Тайвань, Японія та Сінгапур засновані на вітчизняних компаніях та підприємцях. Щось мені підказує, що це не банальний збіг.

Джерела:
1. Paul Kuznets. Indicative Planning in Korea. 1990.
2. Там же.
3. Wontack Hong. Export Promotion and Employment Growth in South Korea. 1980.

Повідомлення. Чат-бот. Пости.

Як виявилось не працював чат-бот, тепер він вже доступний.

Щодо вчорашнього посту, то сподіваюсь, мій тест на реакцію нікого не налякав)) Все ж, це явно не формат Конкретики)) Щодо суті, то дійсно, є здивування щодо тем та проблем, які актуальні на правих каналах (економічних), але розбіжності частина нашої природи.

Стаття про Джона Мейнарда Кейнса, скоро буде опублікована, далі фінальна історія про Пака. В планах зайнятись іншими економічними дивами, але у більш скороченому форматі, а то Кореї забагато))

Всім гарного дня.

Великі імена. Джон Мейнард Кейнс.

Перед Вами перша стаття нового циклу, який буде періодично з'являтися на каналі. Однак зазначу, що в ньому я не роблю акцент на сухій економічній теорії чи на детальному викладенні ідей обраного економіста. Я більше спираюсь на практичне застосування та з цього вже виокремлюю тези, які даний автор закладав. Не можу сказати, що я це зробив ідеально, але можу гарантувати, що я намагався максимально послідовно та цікаво передати суть.
Що я можу сказати про Джона Мейнарда Кейнса? Особливо враховуючи, що раніше я так часто робив посилання на лібертаріанських мислителів та laisser-faire. Кейнс показав одну важливу істину — в цьому світі немає нічого досконалого, чи однозначно білого чи чорного.
Сам Кейнс, як казав його біограф Р. Скідельські, намагався знайти “середній шлях”:

Він хотів захисти капіталізм від руйнації — як з боку крайніх правих (нацизм), так і з боку крайніх лівих (комунізм).
Р. Скідельські. Кейнс. Возвращение Мастера. C.168

Тому на каналі й надалі з'являтимуться ідеї та думки як Мізеса, Фрідмана та їхніх однодумців, так і Кейнса, Мінскі, Ловуа та ін.
Сподіваюсь, що моя версія опису впливу ідей Кейнса буде Вам цікавою. Звісно для більш детального вивчення рекомендую почати з книги Р. Скідельські, а потім пройтися по роботах самого Джона Мейнарда Кейнса.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/articles-ukr/velyki-imena-dzhon-mejnard-kejns.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Кейнс та податки. Велика чи мала держава?

На початку зазначу, що ідеї Кейнса були певним чином кодифіковані у цілу економічну школу — кейнсіанську. Відповідно, спираючись на роботи Кейнса, економісти-кейнсіанці створювали власні моделі (як-от модель Хікса) та активно брали участь у формуванні економічних політик держав Заходу.
На сьогодні панівною є неокласична економічна школа, але вона своєю чергою увібрала в себе деякі кейнсіанські підходи. Саме тому в минулих постах я посилався на кейнсіанця Елвіна Хансена, що виступав проти збільшення податкового тягаря для бізнесу під час кризи:

«В зависимости от стадии цикла (прим. спад економіки чи зростання) должны изменяться ставки налогов и источники финансирования расходов правительства» [1].

Відтак, можна сказати, що впроваджені урядом України фіскалізація, «податок на Google» та зміни для ФОПів в добу кризи мали бути відтерміновані, бо ніяк не вписуються у сучасні визнані практики.
Ми це можемо побачити з дій деяких західних урядів на кшталт США, Британії та Німеччини, де за заповітами кейнсіанців почали впроваджувати програми підтримки бізнесу у добу кризи. Зокрема в Німеччині запровадили: програми прямих виплат Soforthilfe (15к євро), підтримки робітників Kurzarbeitergeld (60-67% від ЗП) та дешеві швидкі кредити Darlehen (схожа програма була в Україні, але провалилась).
На фоні заходу нераціональність українського уряду шокує, бо який сенс фіскалізувати, коли економічна активність падає? По суті, додаткові витрати бізнесу були додані у найнесприятливішу добу, чого запобігали навіть апологети державного регулювання.

Кейнс і податки. Є багато згадок щодо його поглядів на податки, але я виокремлю цікаву думку, яку висловив його біограф:

Як і варто було очікувати, Кейнс віддавав перевагу податку на спадок у противагу подоходному податку [2].

Цей момент особливо цікавий, бо він корелює з дослідженням стосовно Швеції — «The Evolution of Top Incomes in an Egalitarian Society; Sweden, 1903–2004», де автори звертали увагу, що вхід до клубу багатих у Швеції, як правило, проходить через отримання капіталу у спадок (+ “правильні” інвестиції).
Загалом, вплив податків на накопичення капіталу велика та складна тема, про яку говорив ще Давід Рікардо 200 років тому. Але те, що як інструмент боротьби з нерівністю Кейнс обрав саме податок на спадок, є цікавим сигналом для роздумів на фоні розмов про збільшення ПДФО чи впровадження “прогресивної ставки” в Україні.

Висновок, різниця між США та Україною. Хоча сам Кейнс і не говорить про еволюцію британського/американського державного апарату, нам у 2021 році вона очевидна. Що я маю на увазі? США були засновані на засадах побудови кращої системи для своїх громадян, відповідно, такі інститути як судова влада, прокурорський нагляд та інститут державної служби в цілому мали сильну ідейну/меритократичну складову і майже завжди відрізнялися якістю.
Відповідно, в міру нових викликів, які поставали перед економікою США, зростав фіскальний тягар, і це було природно. Простими словами, передача значної частини ресурсів від населення уряду виникала в момент, коли бюрократія не переслідувала корисний інтерес, а намагалась виправити дисбаланси (іноді успішно, іноді ні).
На фоні цього виглядає дико, коли в нас агітують за збільшення податкового тягаря для передачі ресурсів бюрократії, яка вихована на корупційних засадах (мінімум останні 40-50 років) та під впливом олігархату. Простими словами, державна служба в Україні повинна бути перевантажена з нуля, а це десятиліття важкої праці — як суспільства, так і політиків.

Джерела:
1. Элвин Хансен. Денежная теория и финансовая политика. С. 230
2. Р. Скидельски. Кейнс. Возвращение Мастера. C. 183

СРСР не дає “атланту” розправити плечі?

Минуло вже 30 років, а радянська економіка якимось дивом не полишає в спокої ні правих, ні лівих. Хтось казковим чином її возвеличує, а хтось її критикує не методологічно, а приправляючи пустими образами.
Академічна наука переповнена роботами, які намагаються оцінити як виключно статистичний бік проблеми, так і інституціональний. В минулому пості я вже зазначав:

Дискусії навколо цифр зростання ВВП СРСР безмежно багато. Є роботи Г.І. Ханіна, який критикував ЦРУ, називаючи їхні оцінки ВВП завищеними; є на це відповідь С.C. Дзарасова. А також робота М.В. Славкіної, яка звертає увагу на недооцінення Ханіним ряду факторів. Відповідь Г.І. Ханіна на критику і таке інше.

Ханін, Г. І. (2003). "Динамика экономического роста СССР" (1991).
Славкіна, М. В. "Сравнительный анализ динамики развития народного хозяйства СССР в 1950-1980-х гг."
Гурієв, С. М. (2013) (трохи інша тема). "Was Stalin Necessary for Russia's Economic Development?"

І це я ще не звертаю уваги на роботи Медісона та цілої низки західних економістів.
В першу чергу, ми маємо достатньо даних про сектор «послуг» та загалом галузь споживчих товарів, точніше відсутність їхніх різновидів. Причина, чому в СРСР була лише «одна версія пломбіру», полягає в негнучкій командній бюрократичній системі, а не тупості народів, які в ньому мешкали.
Існує робота працівника Держплану пана Юня «Планирование. Уроки истории и перспективы», де чітко прослідковані структура створення плану та його реалізація. Простими словами, система, де всі ресурси контрольовані бюрократією, а самі виробники позбавлені ініціативи, може виробляти лише одну версію пломбіру та 4 різних торти замість сотень. Те саме стосується й інновацій в секторі послуг чи споживчих товарів.
Єдине, де в СРСР творились інновації, це індустрії, які брали участь у реальній конкуренції, а саме — космос та суміжні йому індустрії та ВПК. Там, де СРСР потрапляв у конкурентну сферу, його «компанії» (КБ) були вимушені шукати інноваційні рішення. Одним з цікавих прикладів є поразка в перегонах за політ на місяць. В статті про українського конструктора Корольова я зазначав, що навіть американці припускають, що сам геній знав, що на Місяць СРСР не потрапить, тому тягнув час, позаяк проєктував ракету для міжпланетних перельотів.
Стаття тут: https://konkretyka.net/ukraine/ukrayinska-elektronika-velyki-osobystosti.html
Що ж сталось після поразки? Радянські конструктори вигадали роботів, які вперше в історії людства керувалися дистанційно — з Землі на Місяці, що допомогло здобути зразки місячного ґрунту. Програма ця називалась «Луноход». І я навіть не буду згадувати про інші досягнення, де брали участь українські громадяни: ЕОМ у Києві, Станція «Мир», «Буран», система протиракетної оборони та багато іншого.

І замість того, щоб здійняти прапор конкуренції, бо навіть СРСР вона стимулювала, ми бачимо мемчики про Нінтендо та Електроніку...

Висновок. Радянська економіка не була створена для задоволення потреб своїх громадян — це факт, але вона і не могла бути іншою. Однак це не означає, що треба мішати з брудом імена великих конструкторів та людей, які в ті часи на рівних змагались у світовій космічній чи військовій індустрії.
Для України історія в СРСР — це не просто визначна роль в імперії, але й отримання величезних преференцій у вигляді найбільшої території в Європі та 50+ млн громадян тощо.
Саме тому можна вважати 9 травня 1945 року не лише перемогою для 7 млн. українських солдат у складі Червоної Армії (8 травня у складі армій Союзників), але й початком фіксації наших історичних кордонів, а саме — повернення Закарпаття та згодом приєднання Криму (нагадаю, банальний факт - Україна правонаступниця УРСР).
Брудних історій про режим СРСР вистачає, але це не означає, що всі сторінки були чорними. Проблеми України сьогодні ніяк не повязані з СРСР, ми чомусь обожнюємо дивитись у минуле, немов навмисно забуваючи, що нас залишилось вже не 52 млн і ми втратили ядерну зброю — єдину реальну гарантію суверенітету…

Чи можна будувати майбутнє, спираючись на минуле?

Часто в статтях я так чи інакше апелюю до певних методів чи процесів минулого, таким чином зіставляючи їх із сьогоденням чи майбутнім.
Зокрема, мова йде про повторення в певному сенсі шляху США та Європи, який вони почали ще в ХІХ столітті. Мало того, до цього апелює багато відомих економістів, зокрема Артур Лаффер в інтерв'ю УП сказав:

Вам доведеться робити те, що вони (тобто Європа та США) робили 100 років тому [1].

З одного боку, його слова виглядають цілком логічними. Мовляв, є успішні країни; треба робити те, що робили вони, коли починали шлях до успіху. Ця догма є для нас зрозумілою, бо навіть у повсякденному житті ми «повторюємо» кроки, які хтось вже робив до нас. Це може стосуватись як методологій навчання, фізичного тренування, так і різноманітних практик індивідуального чи колективного розвитку.

Щобільше, можна вивести топ успішних країн і, відокремивши їхні спільні риси, отримати своєрідну дорожню карту цілей для України. Проте отут і виникають певні нюанси: якщо ми беремо за основу мету дійсно досягти захисту прав власності чи незалежності суду, то ухвалення західного типу законів і методик є просто створенням інструмента. А от застосовує цей інструмент держ. службовець, тобто людина, спираючись на власний світогляд та найголовніше умови/стимули.
Відповідно, якщо оцінити не тільки спільні фактори, але й певні історичні процеси, ми побачимо дещо цікаве. Зокрема, велику різницю шляхів між нами та країнами “ідеалами”. Наприклад, в США сотні років царювала традиція активного громадянського суспільства, як наслідок поява меритократичного держ. апарату.

Я не стану розкидатись цитатами Гамільтона чи Джефферсона, обговорювати ідеї батьків-засновників США, чи дискусії навколо французького державного боргу, коли барон Луї кричав, мовляв, честь зобов'язує Францію сплатити борги, взяті від її імені.

З цього виникає наступне питання. А до чого взагалі навіть згадувати батьків засновників США та барона Луї? Мій посил зводиться до того, що еліти з чеснотами закладали початок успішної країни. Такі люди формують політики, які стимулюють появу громадянського суспільства та ефективного державного апарату.
За приклад візьмемо Корею, де правив Пак Чон Хі, та Сінгапур, де майже півстоліття провадилася воля Лі Куан Ю (аналогічно до Тайваню чи Гонконгу до його приєднання до КНР). Всі вони викорінили старий або створили новий державний меритократичний апарат. Всі вони намагались змінити еліту, і це було не просто через бажання утриматись при владі, а з розуміння, що вагон корупціонерів та династії закостенілих бюрократів не вестимуть державу до позитивних змін. Хоч, не всі довели країни до появи громадянського суспільства, але вони чітко визначили корінь проблем.

Тому, переродження еліти, відсторонення деструктивних сил через демократичні вибори, створення сильного громадянського суспільства, можуть закласти основи для того, щоб ми змогли узяти тези успішних країн та реалізувати їх на власному досвіді.
Далі скажу очевидні речі, але допоки бізнес-партнери олігархату чи наступники архітекторів руїни будуть обрані до влади/фінансувати партії та матимуть можливість складати основу еліти — жодних змін не буде. І звісно, якщо не культивувати демократичні принципи та сильні інклюзивні інститути в суспільстві тощо, змін також не очікуйте.
Успішні країни засновані на ідеях створити державу для ВСІХ своїх громадян, а не для обраних зі списку контактів…

Джерело цитати:
1. https://www.eurointegration.com.ua/interview/2015/09/14/7038229/

Інфляція в США.Час купляти консерви?

Передбачувано, що тенденція інфляції до зростання у 2021 році буде сприйнята через призму «надрукованих» грошей. Для прихильників «дикої емісії» лише цей фактор означатиме зростання інфляції. В реальності ж відбувається дещо інше:

🎯 початок сировинного суперциклу. Останні 10 років ціни на метали та зерно залишалися сталими; тепер через частково відкладений попит, геополітику та банальний неврожай вони пішли вгору;
🎯 ефект низької бази. Зокрема, у 2020 році через впроваджений локдаун відбувся спад у низці індустрій, врахованих індексом інфляції;
🎯 повернення активності після локдаунів 2020 року. Індустрія розваг, туристичний бізнес, нерухомість, торгівля авто тощо виходять з кризи і до них повертається покупець.

Про основні причини я вже писав минулого року у цих постах:

Сировинний суперцикл: https://t.me/Konkretyka/826
Інфляційні очікування восени 2020: https://t.me/Konkretyka/779

При цьому сам ФРС каже, що якби «попит відносно до пропозиції був надмірним та стійким і призводив до зростання інфляції», ФРС «без коливань використала б всі інструменти для зниження інфляції».
Додатко в Tyson Foods (продуктові товари) зазначили: «Ми спостерігаємо зростання витрат на сировину більш ніж на 15 відсотків, а також зростання логістики, упаковки та робочої сили».
Джерело: https://www.ft.com/content/dfffa56a-6450-4a58-97a6-b3d12ea72d9c

Таким чином ФРС повідомляє, що не бачить підстав вважати, що емісія призвела до зростання інфляції. Тому змін в його політиці зараз не буде, хоча деякі представники республіканської партії США вже вирішили хайпанути на цьому й розказати незалежному ФРС, що йому треба робити.
Компанії на прикладі Tyson Foods також підкреслюють, що підвищують ціни через зростання цін на світових ринках. Відповідно, говорити про інші фактори, які простимулювали інфляцію, немає сенсу.
В свою чергу, міністерка фінансів США Джанет Йеллен сказала, що має намір підтримувати підвищення ставки ФРС, якщо на те буде потреба для попередження перегріву економіки:
Джерело: https://www.ft.com/content/049f4a79-abff-4a6c-a7c1-13409e8f63ae
Про неї я писав тут: https://t.me/Konkretyka/807

Коментар міністерки розцінили як спробу відступу, бо вона підтримувала активне стимулювання економіки через дії ФРС. Однак скоріш за все слова Йеллен були сигналом того, що уряд дає собі раду у цій ситуації.

Чи може сплеск інфляції мати довгостроковий ефект? В мережі з цього приводу є критична до ФРС думка Сандерса, колишнього міністра фінансів США, та багатьох досить іменитих економістів. Однак що дійсно може зіграти на користь зростання інфляції вище таргетів ФРС (2-3%)? Перше, це звісно зовнішні шоки: якщо ціни на сировину ростимуть, це неминуче буде тиснути на інфляцію у короткостроковій перспективі. Друге, й головне - закони старої, всім відомої «кривої Філіпса». Щоб не заглиблюватися в подробиці, зазначу, що економіст Олівьє Бланшар з Прінстона ще в Лютому зазначив, що різке падіння безробіття в США та, як наслідок, зростання попиту з боку населення можуть істотно вплинути на майбутні показники інфляції. Він наголошує, що сучасні події частково схожі на поведінку інфляції у 60-ті, а отже вони також дещо деформують «криву Філіпса» (падіння безробіття на х = зростанню інфляції на х) і говорять про довгостроковий ріст інфляції вище таргетів ФРС. Проте зазначу, що це лише одна з можливих версій.
Джерело: https://www.piie.com/blogs/realtime-economic-issues-watch/defense-concerns-over-19-trillion-relief-plan

Що ж робити з доларом? Долар це світова резервна валюта й нею залишиться ще дуже-дуже довго, бо, судячи з усього, жодна з країн, що “розвиваються”, навіть не думає будувати інституційний фундамент, на якому стоїть Захід.

Пак Чон Хі. Кінець історії.

Фінал історії про Пака Чон Хі є одним з ключових елементів, що сприяють усвідомленню, що диктатура завжди закінчується закрученням гайок та, звісно, політичними репресіями.

До Пака можна ставитись по різному, але його внесок в сучасну Корею був не просто вирішальним, а фундаментальним. Хоча, якби його наступники не повернули у бік демократії, можливо досягнення диктатора і не мали б такої величі.
На жаль, в історії існувала лише одна особистість, яка, отримавши абсолютну владу та досягнувши успіху, зупинилась — цією особою був імператор Діоклетіан. Тільки він зміг зректися престолу після того, як врятував державу від краху. Пак своєю чергою цього зробити не зміг або не хотів, і чим далі він рухався, тим сильніше закостенілим ставав.
Позаяк це фінальна стаття циклу про Корею, хочу підкреслити, що історія диктаторського режиму Пака унікальна і її неможливо повторити. Мало того, багато економістів звертає увагу на унікальність та складність економічних трансформацій та реформ. Так, нобелівський лауреат з економіки Дуглас Норт у своїй книзі казав з приводу свого дослідження наступне:

Історичні приклади, до яких я звертаюся, мають ілюстративний характер: вони повинні показати дієвість пропонованого підходу — аж ніяк не служити для будь-якої гіпотези перевіркою, яка підкаже, що зрештою потрібно робити 1.

Саме через таку призму я б хотів, щоб Ви, любі читачі, ставилися до історії про економічні дива та історії успіху розвинених країн. Всі умови є унікальними й можна запозичувати лише окремі методи, а не бездумно копіювати всю систему.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-kinecz-istoriyi.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Всі статті циклу:

1. Чи може авторитарний режим мати переваги?
https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/koreya/chy-mozhe-avtorytarnyj-rezhym-maty-perevagy.html
2. Пак Чон Хі. Передмова та перші рішення. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-peredmova-ta-pershi-rishennya.html
3. Пак Чон Хі. Корея. Економічне диво. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-koreya-ekonomichne-dyvo.html
4. Індикативне планування в Кореї. Методи Пака Чон Хі. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/indykatyvne-planuvannya-v-koreyi-metody-paka-chon-hi.html
5. Пак Чон Хі. Кінець історії. https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-kinecz-istoriyi.html

Джерело цитати:
1. Дуглас Норт. Институты институциональные изменения и функционирование экономики. С. 13

Що таке гроші — пояснює Банк Англії. Основа економіки.

Стаття Банку Англії від 2014 року поставила крапку у спекуляціях навколо того, хто і як створює гроші в сучасній економіці. Повну версію ви можете знайки в гуглі:

Michael McLeay, Amar Radia and Ryland Thomas. Money creation in the modern economy. Bank of England. 2014.

В новій статті я висвітлю всі основні моменти, які варто знати, якщо Ви не хочете потрапити в оману ілюзій, яких так багато навколо сучасної фінансової системи.

Сподіваюсь, що ця стаття допоможе читачам, які можливо, як і я свого часу, вірили спекулятивним міфам про “дику емісію” і таке інше.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/ukraine/shho-take-groshi-poyasnyuye-bank-angliyi-osnova-ekonomiky.html

Стаття доповнює минулу статтю про гроші:

https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Шалені маніпуляції щодо інфляції в Україні. НБУ знову крайній...

Прихильники кількісної теорії грошей штурмують експертне поле коментарями про «дику емісію» у 2020 році, яка нібито і є причиною сьогоднішньої інфляції, яка злетіла вище таргету НБУ.
Особливо шокує примітивне та дійсно дике порівняння інфляції травня 2020 року та травня 2021. Нагадаю, що в травні минулого року тривав локдаун і ВВП впав до 7.3% за 5 місяців. Зрозуміло, що падала й активність в економіці, а з нею сповільнилось і зростання цін.
Саме тому у своєму інфляційному звіті за квітень НБУ (фактори для першого півріччя однакові) звертає увагу на таке:

У порівнянні з попереднім Інфляційним звітом прогноз інфляції в поточному році підвищено з 7.0% до 8.0%. Пік інфляційного сплеску припаде на III квартал 2021 року, що зумовлено низькою базою порівняння минулого року. З боку пропозиції зростання інфляційного тиску у 2021 році буде визначатися подорожчанням енергоносіїв, прискоренням світової інфляції, збільшенням виробничих витрат бізнесу, зокрема на оплату праці.

І продовжує:

Вагомим чинником прискорення інфляції у 2021 році стане здорожчання сирих продуктів через нижчі торішні врожаї, а також зростання світових цін на продовольство. Через канал собівартості це прискорить інфляцію продуктів з високим ступенем обробки, які входять до базового ІСЦ. Разом зі збільшенням темпів росту заробітних плат (зокрема шляхом значного підвищення мінімальної зарплати) це зумовить зростання базової інфляції в поточному році до 6.5%.
Джерело: Інфляційний звіт, квітень 2021 року

ВИСНОВКИ НБУ КОРЕЛЮЮТЬ З ФРС та експертною спільнотою - в минулому пості я наводив вичерпний перелік аргументів:

https://t.me/Konkretyka/857

Зокрема, що сировинний супер цикл, завдяки якому зростають ціни на зерно, нафту та метали, провокує інфляцію, бо собівартість багатьох товарів зростає. Ще раз нагадаю коментар однієї з найбільших продуктових компаній США Tyson Foods: «Ми спостерігаємо зростання витрат на сировину більш ніж на 15 відсотків, а також ріст обсягів логістики, пакування та робочої сили».
Джерело: https://www.ft.com/content/dfffa56a-6450-4a58-97a6-b3d12ea72d9c

Додатковим потужним фактором є відновлення попиту, бо економіка повертається до нормального життя. Відповідно, локдаун спровокував «шок пропозиції» (ринок мікропроцесорів — дефіцит відеокарт; зайвий натяк), бо виробники не встигають налагодити постачання чи виробництво.
НБУ за таких умов демонструє фантастичну гнучкість. Зокрема, він вже протягом декількох місяців тримає гривню у діапазоні 27-28 з можливим зміцненням до нижчих рівнів. І цей важливий фактор стабільності називають “страхом”, хоча це є вірним кроком за умов зростання інфляційних очікувань. Таким чином НБУ стримує тиск на ціни у наших магазинах!

Висновок. Попри те, що економіка України належить до третього світу, ми споживаємо те ж зерно, ті ж продукти, що й решта світу. Відповідно, ціни у нас будуть реагувати так само як себе поводить зовнішня кон'юнктура. НБУ своєю чергою останні роки демонструє високий клас управління валютним ринком і продуману стратегію проти інфляції.
Підкреслю, що емісія може нести ризики тільки тоді (як один з варіантів ризиків), коли емісія буде прямо впливати на попит, а той своєю чергою буде розганяти тиск на гривню на валютному ринку. До речі, цього фактору ми не бачимо, а бачимо ми очікуваний сплеск інфляції після локдауну. Тому залиште історії про “дику емісію” та її роль у наявній інфляції на сторінках фентезі…

Закон про статус олігарха: реальна боротьба чи імітація?

ЗМІ відіграють провідну роль у формуванні нашого політичного поля і тому їх по праву називають «четвертою владою». А там, де є влада, повинен бути й відповідний статус.
Не дивно, що ще в 90-х роках під час злочинної приватизації (ваучерна приватизація та псевдоаукціони є злочином) нові «капіталісти» почали активно інтегруватись в медіа.
Наслідком такої інтеграції стала монополізація інформаційного простору держави. В результаті всі ЗМІ першого та навіть другого ряду відійшли до олігархів або були ними засновані. ЗМІ, своєю чергою, системно просувають політичні сили, в яких їхні власники мають приватні інтереси.

Що може змінитись? На сайті zn.ua опублікували принципи законопроєкту про «статус олігарха», який президент обіцяв запровадити найближчим часом.

Згідно з цим законопроєктом олігарх - це:

1) бере участь у політичному житті;
2) має значний вплив на засоби масової інформації;
3) здійснює контроль значної за обсягом господарської діяльності (активи на майже 100 млн дол.).

Далі: Правові наслідки потрапляння до Реєстру процитуємо дослівно:
«1. Особам, які включені до Реєстру, забороняється:
1) здійснювати внески (прямо або опосередковано через інших осіб) на підтримку політичних партій відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні»;
2) бути бенефіціаром (у тому числі мати у власності) або контролером засобу масової інформації, який поширює інформацію політичного характеру;
3) бути покупцем (бенефіціаром покупця) у процесі приватизації об’єктів великої приватизації.

Джерело: https://zn.ua/ukr/internal/zakonoprojekt-pro-oliharkhiv-osnovni-polozhennja-vs-holovni-ochikuvannja.html

Однак ЗМІ вже закидають історію про власника Української правди та “Новое время”, мовляв, він такий кришталево чистий, а може «несправедливо» потрапити у список олігархів. Це доволі примітивна маніпуляція, бо, якщо ЗМІ вже є «четвертою владою», вони мають бути незалежними не тільки від олігархату, але й від бізнесу, який може використовувати їх у своїх господарських чи політичних інтересах. Не можна обіймати державну посаду і керувати бізнесом, так само не можна мати власний ЗМІ та займатись бізнесом.

Чому все це може зазнати провалу? Все досить просто — хто слідкуватиме за тим, щоб нові власники ЗМІ не співпрацювали з олігархатом чи бізнесом? Звісно ж стара бюрократія, яка породила цей олігархат та схематозників.
Змінити власника не є проблемою — проблема полягає в державних інститутах, починаючи від прокуратури й завершуючи судом. Як в державі, де досі немає справедливого суду, можна сподіватись, що закон про статус олігарха не стане банальною ілюзією втрати впливу з боку олігархату?

Висновок. Скоріш за все, ми бачимо нову піар-тему. Попри те, що на неї інтенсивно відреагували олігархи, це не означає, що вони дійсно втратять свою владу. Без впровадження глибоких реформ державних інституцій, без усвідомлення інституційних принципів з робіт Дугласа Норта чи Джеймса Робінсона та Дарона Аджемоглу все це — порожні балачки. Державі треба думати як повністю очистити державний апарат та реформувати вищу освіту, яка може дати якісні кадри в комбінації з гідними умовами праці у виконавчій та судовій владі.
Обігнати еволюцію державного апарату через банальне створення правових норм неможливо.

Колективна відповідальність: де її межа? Берлін 1945.

Легкий офтоп, поки я завершую статтю про директивне планування.

Героїзація історичних постатей та пропаганда завжди виправдовуються «необхідністю побудови цінностей для нації». Підхід, в якому чим сліпішим ти будеш, тим краще для лялькарів.
Сьогодні розглянемо проблему «колективної відповідальності» на прикладі Берліну 1945 року.

Колективна відповідальність. Як же солодко та просто звучить її сенс, та як легко її можна інтерпретувати: влада держави вчинила злочини проти іншої держави, а отже всі громадяни автоматично повинні за це відповідати. Однак де межа цієї відповідальності?
В певному сенсі Нюрнберзький трибунал та репарації, які виплатила Німеччина, є єдиним правильним трактуванням поняття колективної відповідальності за дії уряду. Проте й тут є багато особливостей, бо диктаторські чи авторитарні режими апріорі не дають народу обирати альтернативу, а отже і в цьому випадку все не так однозначно.

Облишимо диспут навколо цивілізованого поняття і перейдемо до дикунського: «їхня армія коїла злочини, отже й нам можна». Помста має легке пояснення та зрозумілу мотивацію. Проте коли вона застосовується проти людей просто через те, що вони тої ж національності що й агресор, це втрачає будь-який зв'язок з цивілізованим світом.
Подібна думка, що з німцями можна робити все, що завгодно, була особливо популярна в лавах Червоної армії та армій Союзників. В книзі історика Роберта Ліллі “Taken by Force: Rape and American GIs in Europe during World War II” вказані понад 11 тис. випадків зґвалтувань з боку солдатів США і з них значна частина злочинців не понесла відповідальності.
Щодо радянських злочинів, то їх ще більше, точні цифри навіть не можливо встановити (понад 100 тис.). Я не стану їх цитувати, але всі ці джерела є в гуглі, тому для тих, хто хоче ознайомитись:

🎯 Щоденник Володимира Гельфанда — уривок за 25.04.1945;
🎯 Книга Михайла Корякова «Освобожденные души» — стор. 235;
🎯 Щоденники/листи німкень та солдатів, на основі якого знято документальний фільм від Viasat History (Берлін 1945).

Усюди мотивація злочинців була проста: «вони доньки Есесівців, а отже повинні відповідати за злочини своїх татусів». Однак хто ж зі злочинців визнає, що злочини проти неповнолітніх дівчат все одно є злочинами? Ні, вони скажуть, що це колективна відповідальність, мовляв, мають причетність до Третього Рейху — значить «по-ділом». І таке дикунське пояснення іноді використовують навіть у XXI столітті.
Злочин є злочином, а правду про нього викриє час. Радянська пропаганда, як і пропаганда країн Союзників, завжди виставляла наперед злочини Третього Рейху, які були безумовно не менш дикунськими, але це часто робили, щоб прикрити власні.
Звісно, у Червоній армії та арміях Союзників карали злочинців, але навіть за різними дослідженнями встановити процент розкритих злочинів дуже складно, і він радше не на боці закону.

Сьогодні, як і в часи Другої світової, ярлики вішають на цілі нації, ворогів шукають навіть за мовним принципом й найстрашніше — ті, хто це робить, стоять за крок до того, щоб закрити очі на реальні злочини. Найстрашніше, що злочин оцінюють не за фактом його скоєння, а за формою чи нацією солдата…
Хочу вірити, що Україна, на якій безумовно теж лежить відповідальність за Берлін 1945 (7 млн червоноармійців були українцями), як і на Німеччині за війну та злочини 1939-1945, завжди відстоюватиме принцип “закон для всіх один”. Не даремно богиня Феміда усюди зображена з зав'язаними очима.
Не варто вірити в ідеальність історичних героїв чи епоху маєстату, бо чим красивіший ідол, тим жахливіша його реальна історія.

Директивне планування СРСР. Що пішло не так?

Провал інституційних реформ в країнах колишнього СРСР та економічний крах стали головними стимулами ностальгії для старших поколінь. Примітивна та пропагандистська критика радянської системи своєю чергою тільки посилила ці настрої.
Сьогодні важливо розуміти причини краху плану. Замість того, щоб обговорювати копіювання ігор японського «Нінтендо» радянською «Електронікою», необхідно осмислити складність виробничої бази та причинності таких дій з боку радянських економічних агентів.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/dyrektyvne-planuvannya-srsr-shho-pishlo-ne-tak.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Чому заощадження банку СРСР були знищені? Злочин чи продумана політика?

Злочинна приватизація 90-х років стала головною причиною, чому сьогодні ми живемо в країні третього світу. Однак чи могла історія скластися інакше, якби при владі опинились не перефарбовані комуністи, а фентезійні сили?
Примітка: В радянській системі дійсно прогресивні політики не могли з'явитись апріорі, тому крах відбувся б за будь-яких умов, але, можливо, його масштаб був би меншим.

Початкові дані: На 1992 рік в Україні на рахунках Ощадбанку СРСР знаходились гігантські заощадження колишніх громадян СРСР. Однак гроші були заморожені. Наші «урядовці» називали це необхідним заходом, періодично наводячи думку Гайдара про штучність радянських заощаджень.

Штучність? Дійсно, відомий факт, що у 80-ті роки грошова маса (всі гроші в економіці) зростала швидше, ніж продуктивність праці/збільшення кількості товарів в економіці [1]. Тут зазначу, що «кількісна теорія грошей», та ще й в умовах фіксованих цін, призвела до того, що грошей було більше, ніж товарів. Однак не варто порівнювати емісію СРСР та QE США.
Також варто пам'ятати, що збільшення ЗП населення у 80-ті (що простимулювало зростання грошової маси) не означало полегшення праці, тому гроші на рахунках Ощаду були зароблені, а не подаровані. І ще одне — саму бездумну політику в радянській економіці проводили ті, хто потім і заморозив ці вклади. Простими словами, класична безвідповідальність бюрократії.

Що в таких умовах можна було робити? Зазначу, що коректні механізми проведення приватизаційних аукціонів це окрема тема. Моя думка, яку до мене вже висловлювали, зводиться до того, що гроші на ощадних рахунках треба було допустити до приватизації. А як же бюджет? А от як бюджет:

Державний бюджет за десять років приватизації отримав суму‚ що вражає уяву – 6 млрд грн. (1200 млн дол. США) [2].

Ідея була досить проста: замість маніпулятивної ваучерної приватизації могла бути запущена система, в якій заощадження Ощадбанку СРСР могли бути використані для купівлі того чи іншого заводу. В результаті ми могли б отримати перші інвестиційні фонди та банки, засновані не на схематозах, а на коштах, зароблених громадянами. При цьому після купівлі активу гроші б знищувались і, як наслідок, нічого не треба було б заморожувати.
Звісно, ця модель не є ідеальною, бо в умовах розвалу державного апарату та усієї безпекової сфери, особливо МВС, картина, можливо, не надто відрізнялася б (бандитські схеми). Також зберігалась загальна проблема усвідомлення людьми, що таке “приватна власність”. З усім тим, якби ми пішли таким шляхом, питання про вкрадені державою гроші було б закрите, а замість цього у нас би з'явились перші паростки ринкової системи. На додачу, значна кількість людей, які накопичили великі заощадження в СРСР, були здібними та вхід в ринкову систему, вірогідно, допоміг би їм розкрити свій потенціал. А в результаті примітивні елементи, які часто були протеже бюрократії, захопили власність.

І все-таки — чому пішли шляхом заморозки? Важко відповісти, але фактори говорять, що той державний апарат думав не про громадян і тим паче не про їхні гроші, а про дерибан народного майна. Відповідно, хто захоче конкуренції з боку десятків мільярдів радянських рублів, де питання родич ти чи кум у приватизації не допоможе.

Важливо: Ці заощадження не були грошима, вони були зобовязаннями УРСР і могли бути виконані лише через конвертацію у карбованець/гривню або обмін на матеріальні цінності держави (народне майно).

Наступна стаття вже скоро, і вона буде про те, чому планова система стала могилою талантів. А також спробую нагадати, що сьогодні ми живемо в кращих умовах для розвитку, ніж за всю нашу історію. Так, у 90-ті був ще ліпший шанс для стрибка, але для цього треба було мати багато факторів, які були або зруйновані навмисно, або відсутні природно.

Джерела:
1. Оборот наличных денег в СССР 1922-1990. Банк РФ. 2007
2. Економічна історія України. Г.А.Касьянов. Економіка перехідної доби (1991–2010). Т2. Київ. 2011.

Чому СРСР не міг впроваджувати інновації?

В цій статті на основі відомих досліджень кращих «советологів», поговоримо:

🎯чому неефективність планової системи не баг, а фіча?
🎯чому в СРСР були створені геніальні винаходи, але вони не стали інноваціями?
🎯як СРСР першим створив концепцію інтернету, але не впровадив її в життя?

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chomu-srsr-ne-mig-vprovadzhuvaty-innovacziyi.html

Підтримати канала можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Радянський cоціалізм VS Американський капіталізм: хто переміг?

В новій статті циклу Ви дізнаєтесь:

1. Чи дійсно капіталізм став причиною колапсу радянської системи?
2. Роль ВПК у краху системи, або чому теорія Вільяма Нісканена та ідея Яноша Корнана може пояснити неконтрольованість радянської бюрократії.
3. На основі закритого звіту Держплану побачимо справжній стан радянської економіки на 1967 рік.

В статті використано багато цікавих джерел, з яких Ви можете отримати комплексне уявлення про події давно минулих часів. Це передостання стаття з циклу «Економіка СРСР».

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/radyanskyj-coczializm-vs-amerykanskyj-kapitalizm-hto-peremig.html

Наступний цикл почнеться в Липні за вибором патронів, на розгляд наступні теми:

1. Все про податки та їхній вплив на економіку.
2. Економічне диво Тайваню.

Як завжди, в статтях будуть використані роботи нобелівських лауреатів, книги/статті від Cambridge University Press, IMF, World Bank та інших.

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Світовий корпоративний податок, інфляція, курс гривні.

Паніка щодо інфляції у США поступово вщухає, хоча все ще знаходяться яструби, які поширюють фентезі-історії про “дику емісію” та насування гіперінфляції.
На сьогодні головними драйверами зростання цін є сировина - зерно, нафта та метали:
https://www.bloomberg.com/markets/commodities

Заздалегідь зазначу, що інфляція у США в певному сенсі є загальним показником здоров'я світової фінансової системи, тому я згадую про неї в таких оглядах. До того ж, в Україні причини зростання інфляції не відрізняються, лише за деякими виключеннями (слава НБУ, який нарешті незалежний, попри те, що нападки сумнівних осіб на нього продовжуються).
Своєю чергою, засідання ФРС та виступ його очільника в Сенаті дали нам чіткий сигнал:
🎯 ФРС очікує інфляцію 3.4% у 2021 та до 2.1% у 2022 (корелює з трендом нашої інфляції, хоча вона й вища з ряд факторів економіки третього світу). Звісно, це прогноз і в теорії показник може бути вищий, але ФРС впевнений у тренді на зниження інфляції до кінця поточного року та впродовж 2022;
🎯 ФРС заявляє, що буде протидіяти у разі ризику зростання інфляції вище прогнозу. Це вкрай важливо, бо дає ринкам впевненість у рішучості ЦБ;
🎯 зростання інфляції є короткостроковим через постковідне відновлення економіки та сировинний суперцикл.
Джерело: https://www.economist.com/leaders/2021/06/26/investors-can-no-longer-take-low-interest-rates-for-granted
Також додам, що в академічній науці вже давно говорять, що твердження Мілтона Фрідмана, що «інфляція - завжди монетарний феномен» є хибним стосовно розвинених економік.

Світовий корпоративний податок. Очікуваний поворот, про який всі говорили ще до виборів президента США, ба-навіть я про це писав минулого літа:
https://t.me/Konkretyka/722
Щоправда, тоді ще було важко уявити, що США так активно підуть наступом на світ, проте маємо спільну заяву G7, яка підтримує ідею впровадження 15% мінімального корпоративного податку по всьому світу:
https://www.reuters.com/business/finance/what-is-global-minimum-tax-what-will-it-mean-2021-06-05/
Відтак, вже можна змінювати назву партії 5.10 на 5.15😉. Проте новий податок буде стосуватись в першу чергу активності трансатлантичних корпорацій, тож уряди все ще можуть встановлювати власні ставки для внутрішнього ринку. По суті, вся угода спрямована проти країн «офіційних» офшорів на кшталт Ірландії (країна фіскальний паразит).
Механізм цієї ініціативи буде радше схожий на FATCA, BEPS, CRS, тобто обов'язковий до виконання усіма. Затвердити саму ідею повинні вже на G20 й після цього можна буде вже детальніше ознайомитися з цією ініціативою.
Припускаю, що після впровадження механізму для трансатлантичних компаній можна очікувати й ідею політики щодо загального мінімального подохідного податку (на серйозному рівні заяв ще не було, але логічно чекати на це).
Уряди в певному сенсі показують, що так і не зрозуміли, чому з'явилися офшори й чому компанії та стартапи шукають місця для роботи з меншими податками та регуляціями (+звісно, грає і ряд інших більш важливих фаткорів). Тому в нашому випадку можна лише сподіватись, що втручання в наше податкове законодавство ще нескоро - якщо звісно хтось з уряду не вирішить допомогти українським підприємцям емігрувати.

Курс гривні. Поки зерно та метали залишаються на високих позначках (хоча вже є натяки на корекцію), гривня буде торгуватись в коридорі 26.5-28 (прогнози експертної спільноти Dragon, UEO та ін.). Однак ближче до Вересня можна очікувати зростання тиску на гривню, бо наближаються виплати по МВФ. Також, як завжди, ми не застраховані від політичних ризиків та дій країни агресора.
На фоні цього, інвестиції в українські ОВДП, з одного боку, привабливі (ставки вищі, ніж на депозит), а з іншого - ризиковані (РФ, нестабільна політична система). Тому, як сказала б класика кіно: «Товарищи, храните деньги в сберегательной кассе», але з одним уточненням - «в іноземній ощадній касі».

Михайло Сергійович Горбачов. Перебудова.

Остання стаття з циклу про СРСР, в якій Ви дізнаєтесь:

1. “Перебудова” причини, цілі та результат.
2. Роль реформ М. С. Горбачов у проголошенні незалежності України.

Хочу відзначити, що “перебудова” це дуже велика тема і в статті я зачепив лише основні моменти, проте, якщо цікаво розглянути її детальніше, то для цього як завжди, додаткова література у джерелах.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/myhajlo-sergijovych-gorbachov-perebudova.html

Також, для тих, хто ще не читав минулі статті з циклу:

1. Директивне планування СРСР. Що пішло не так?

Ця стаття розповідає, що таке директивний план, які в ньому були принципи та якими методами СРСР намагався стимулювати свою економіку.
Спойлер: Не ГУЛАГом, хоча і про нього згадка є.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/dyrektyvne-planuvannya-srsr-shho-pishlo-ne-tak.html

2. Чому СРСР не міг впроваджувати інновації?

На основі низки авторитетних досліджень (Пол Грегорі, Роберт Ален, Ханін та інші) розглянуті проблеми радянської економіки та причини нездатності впроваджувати інновації. А також цікаві історії про радянський інтернет та напівпровідники.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chomu-srsr-ne-mig-vprovadzhuvaty-innovacziyi.html

3. Радянський соціалізм VS Американський капіталізм: хто переміг?

На основі секретного документа від Держплану СРСР ми можемо подивитись на реальний стан перегонів, а також ще раз згадати перекоси радянської системи в бік ВПК.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/radyanskyj-coczializm-vs-amerykanskyj-kapitalizm-hto-peremig.html

Підтримати Конкретику: https://www.patreon.com/oleksandr_ant