«Бюджетна криза» в Україні та емісія від НБУ.

Одразу хочу зазначити, що маніпуляції ЗМІ чи просто в мережі з приводу емісії грошей є безпрецедентними. Зокрема вони навмисно чи ненавмисно малюють/натякають про страшні картини гіперінфляції та схожі байки, які розказують від 2008 року, коли ФРС увімкнув друкувальний верстат.
Зазначу, що в сучасній економіці головним генератором появи нових грошей є далеко не ЦБ, а приватні банки. Саме тому грошова маса (кількість грошей в економіці) є ендогенною, що, до речі, визнавав НБУ на своїй офіційній сторінці в ФБ: https://www.facebook.com/NationalBankOfUkraine/photos/як-створюються-гроші-і-яка-в-цьому-процесі-роль-нацбанку-чи-правда-що-левова-час/2237857009761792/
Ендогенність кількості грошей в економіці означає, що в часи стабільної економічної ситуації кількість грошей зростає, бо банки кредитують економіку (так, банкам не потрібен Ваш депозит, щоб видати кредит, про що казав Bank of England ще у 2014 році); коли кредит повертається, грошова маса зменшується. А я нагадаю, що в часи кризи люди повертають кредити і припиняють брати нові, це зі свого боку запускає ряд проблем, які свого часу призвели до Великої Депресії (дослідження Мілтона Фрідмана та Анни Шварц). Нагадаю, що ще Мілтон Фрідман зазначав, що гроші це мастило для економіки, і, якщо їх стає менше, процес циркуляції товарів та послуг сповільнюється.
Більше про те, як працює емісія: https://konkretyka.net/ukraine/yak-zyavlyayutsya-groshi-v-ukrayinskij-ekonomiczi.html
До чого ці складні описи? До того, що, коли НБУ вмикає верстат для фінансування бюджету в кризу, це не буде означати, що нас захлине якась гіперінфляція і тому подібні примітивні історії. Приватний сектор зараз сповільнив свою кредитну активність, а це означає, що створення грошей в економіці зменшило своє темпи (+ ряд інших факторів). Відповідно, якщо НБУ профінансує і без того скорочений дефіцит, то ми з Вами цього взагалі ніяк не відчуємо. Нагадаю, що станом на сьогодні ми закриємо рік з дефіцитом 4-5% ВВП, у кризу – це фантастичний показник, бо навіть МВФ наполягав, що наш дефіцит був вищий.
Примітка: Простими словами, навіть тоді, коли МВФ дає дійсно корисні рекомендації, уряд їх ігнорує, бо, скоріш за все, не зацікавлений у допомозі бізнесу. З іншого боку, рівень кадрів державних менеджерів – це управління олігархічними компаніями та каналами, які існують в зовсім інших економічних реаліях.

Однак у контексті емісії звісно варто пам'ятати, що такі заходи доречні лише коли економіка знаходиться в кризі і економічні зв'язки порушуються – лише в такий момент втручання НБУ є необхідністю (кейс Японії, кейс США та ЄС в допомогу).

Призупинка витрат бюджету. Паніка в ЗМІ, як завжди, позбавлена бодай якоїсь логіки. Так, станом на сьогодні та до кінця року Мінфін заблокував витрати по певних статтях бюджету. Це стосується будівництва доріг та інших видатків на 66+ млрд грн – всі ці заходи (та ті, що були застосовані літом) дозволять зменшити прогнозований дефіцит з 300 млрд до +/- 170-180 млрд. Звісно, призупинення деяких витрат не є позитивною новиною, але не є і критичною. Тож заяви всіляких колишніх президентів-«реформаторів» на кшталт Саакашвілі, що в нас не буде чим платити пенсії і зарплати (нагадаю, що бюджет на ринку праці посідає далеко не головні позиції), це відвертий популізм та нагнітання страху.
Державні фінанси України, як би то парадоксально не звучало, знаходяться в досить помірній стабільності, про що свідчать результати та рівень управління, який показали НБУ та Мінфін на піку кризи. Відповідно, варто все ж звертати увагу на те, що говорять нарешті незалежний НБУ та МВФ, а не політиків.

Висновок: Однак, всі ці досить позитивні фактори ніяк не скасовують того, що перспектив в України немає жодних, бо держава все ще агресивна до бізнесу, як з податкової, так і з регуляторної точки зору. Відповідно, якщо знову згадати слова Девіда Рікардо, на “сухій землі” (тобто там, де немає умов) нічого не росте, що доводить історія України останніх 30 років….

1 грудня 1991 важливіше за 24 серпня 1991.

Примітка: 1 грудня 1991 року – день референдуму за незалежність. 24 серпня 1991 - постанова майбутньої ВРУ.

Ті, хто керують кораблем (державою), часто ухвалюють рішення, від яких залежить доля цілої цивілізації. Але так сталось, що бюрократія на чолі держави часто спустошує більше, ніж війна. Тож іноді, довірившись їй, ми можемо дуже багато втратити, що доводить історія Стародавнього Єгипту:

https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chym-ukrayina-shozha-na-starodavnij-yegypet.html

Історія Римської імперії:

https://t.me/Konkretyka/250

Історія бюрократичної системи СРСР:

https://konkretyka.net/publikacziyi-ukr/planova-systema-srsr.html

Ще Роберт Андерсон у своїй книзі «Просто не стій на шляху» постійно звертав увагу на те, що необмежений бюрократичний апарат завдає великої шкоди економіці, зупиняючи цілу країну у розвитку. І тут йдеться не тільки про примітивну регуляцію на кшталт індійської, де експортери повинні були погоджувати з чиновниками продаж своїх товарів за кордон. Тут можна згадати й широкі повноваження податкової, яка, користуючись своїм статусом та недолугою правовою системою в Україні, просто кошмарить бізнес.
Звісно, захисники бюрократії, заявляють про необхідність боротьби з корупцією, ігноруючи той факт, що бюрократія та корупція – це брати-близнюки. Можна щоразу звертати увагу на рейтинг Corruption Perceptions Index (CPI), який взагалі не має нічого спільного з реальністю, бо заснований, по суті, на субєктивних опитуваннях. Навіть такі топ-держави, як Великобританія, яка, здавалось, не має наших проблем, а втім, показує страшні прояви корупції:

🎯 Зокрема, на початку 2018 року газета The Sun опублікувала цікаву інфу про те, що одна компанія продавала товар за 1 579 фунтів у той час, коли його реальна вартість була 1.73.
https://www.thesun.co.uk/news/5481724/firm-owned-by-boots-parent-company-billed-nhs-1-5k-for-2-pot-of-cream/
🎯Наступна історія теж не менш цікава - ціна на закупівельний товар підвищилась на 6000%:
https://www.thesun.co.uk/news/4969051/supplier-thyroid-treatment-hikes-price-6000-per-cent/

На фоні цього варто розуміти, що програми чистки від корупції можна проводити тисячоліттями, але ефект від них буде надзвичайно низький, бо бідна країна з високими податками – це не те місце, де створюють компанії. Можна знімати сотні відосиків про антикорупцію, але їх результатом буде лише вирок окремим персоналіям, а не системі.
Причина нашої бідності та економічного колапсу – це широкі повноваження бюрократії, яка розподіляє від 35 до 45% ВВП і, поки ми не станемо на шлях США зразка 19 століття (мінімальна держава, мінімальні податки), жодних змін не буде. Капітал зростає там, де є умови, і це слова не мої, а Адама Сміта та Девіда Рікардо.

Висновок. То чому ж 1 грудня важливіше за 24 серпня? Бо 1 грудня на референдумі саме громадяни України схвалили акт про незалежність. Саме тому тільки громадяни мають право створювати запит на зміни. Бюрократія – це лише менеджмент, а їх повноваження – дозвіл народу, який може бути відкликаний шляхом виборів.

Соціалізм: Франко, Леся Українка та Шевченко.

Звісно, про це мало розповідають в школі, та й взагалі мало хто пам'ятає, чому саме радянська влада перейменувала Станіслав в Івано-Франківськ, а пам'ятник Шевченка з'явився ледве не біля кожного ВНЗ.
Цей пост навряд сподобається шанувальникам цих письменників, але які книги ми читаємо, такі ідеї й вподобаємо. Тож, якщо симпатизувати творам, в яких превалюють ліві думки, то не варто дивуватись, чому у нас така забюрократизована економіка.
Підкреслю: звісно, письменники навряд підтримували б ліві ідеї в тому вигляді, в якому вони були запроваджені в Україні (комуністична модель для них була філософською). Однак частина з них читали і Карла Маркса, і Фрідріха Енгельса, ба навіть перекладали його (Леся Українка), а в них вказані такі пункти (наведу найбільш цікавенькі):

🎯Експропріяція власності.
🎯Великий прогресивний податок (тобто 50%+).
🎯Скасування спадкового права.
🎯Централізація кредиту в руках держави за допомогою центрального банку та виняткової монополії.
🎯Націоналізація фабрик та всіх факторів виробництва.
Джерело: Карл Маркс, Фрідріх Енгельс. Маніфест комуністичної партії. Глава ІІ.

А тепер звернемося до формальної, підтримки духу маніфесту та загалом курсу ідей Енгельса та Маркса (тобто вони не поділяли все, але підтримували лівий курс, напрклд. австромарксизм):

Леся Українка, авторка перекладу комуністичного маніфесту та членкиня разом з письменником Коцюбинським марксиського гуртка, писала: «Решту перекладів (Лабріола, Енгельс, «Маніфест комуністичний»), коли він ще не почав друкувати, то нехай і не друкує, а віддасть Вам. Ви ж, будьте ласкаві, відішліть їх Василеві Сімовичеві».
Джерело: лист до І. Франка 20.09.1901.

Іван Франко у своїй статті пише (аналогічне трактування є у роботах Енгельса): «Кожний чоловік робить більше над свою потребу, але не кожний забирає всю ту надвишку своєї праці на свою власність, - навпаки, мільйони і мільйони дістають із плодів своєї праці навіть менше, (...) Надвишку їх праці забирають собі інші, які й збагачуються їх працею».
Джерело: Іван Франко та його стаття: «Що таке поступ».

Важлива примітка: тут варто зазначити, що робіт з приводу того, був Франко комуністом чи ні, просто безліч. Зокрема, є маса статей на тему «Франко і марксизм», в яких автори розповідають, що мислитель бачив якусь іншу сторону соціалізму і тому подібне (до того ж критикував комунізм). Але факт в тому, що творчість самого Франка здебільшого побудована на лівих образах (класичний тівр це: «Борислав сміється»).

Тарас Шевченко (твір написаний рос. мовою): «Выходит, что идея о коммунизме не одна только пустая идея, не глас вопиющего в пустыне, а что она удобоприменима к настоящей прозаической жизни. Честь и слава поборникам новой цивилизации!»
Джерело: «Прогулка с удовольствием и не без морали» 1858 року.

Через те, що нам всім знайома творчість українських письменників, то як певну противагу я б рекомендував прочитати Айн Ренд, як би попсово це не звучало. Тільки порівнявши ідеї її творів та наших класиків, вам стане очевидним контраст поглядів (Ренд жила в часи ще більшого розвитку лівих ідей).

Висновок. Ідеальних особистостей не існує, і люди часто можуть помилятись. Так, у капіталізму ХІХ-ХХ століття було багато багів, і ідеї соціалізму дійсно були ним спровоковані, але якщо капіталізм має життєздатну модель, то соціалізм - ніколи.

Росія та її бюрократія. Початок.

Перша стаття з циклу "Тема місяця", в якій розглядаємо політичну систему, пізніше вже будуть статті про економіку. Ця стаття є початковою, для розуміння курсу, що був обраний північним сусідом.

Зазначу -/: в статті я намагався дотримуватися беземоційної позиції, тобто без ксенофобії тощо

Стаття доступна тут:

https://konkretyka.net/articles-ukr/rosiya-ta-yiyi-byurokratiya-pochatok.html

Рівень наших ЗМІ, або маразм про піраміду державного боргу.

Грантоїди чи олігархічні ЗМІ за своєю суттю не відрізняються, бо завжди використовують нагнітання страху як важіль для маніпуляції населенням.
Про що йдеться? Про історії, що уряд будує якусь «піраміду з ОВДП» або НБУ «починає друкувати гривню для купівлі державного боргу» і тому подібні панічні настрої, які з’являються з нічого.
Нагадаю, що ЗМІ чомусь не особливо переймаються тим фактом, що коли банки видають кредити, то вони у такий спосіб збільшують кількість грошей в економіці. Цей факт не є вигаданим, про нього писав ще Банк Англії:

Bank of England. Money creation in the modern economy (2014)

Умовно, економіка сама створює попит на гроші, і банки його задовольняють створюючи гроші через записи в «книгу»/з нічого (звісно, за умов збереження нормативів перед ЦБ та наявності резервів; при цьому резерви банку іноді можуть складати всього 1% від зобов'язань). Це не є пірамідою, це modern economy, або нова монетарна система.
Аналогічно діям банків, НБУ також може втручатись у пропозицію грошей. Зокрема шляхом фінансування державного бюджету, він свого роду виконує роль банків для економіки. Однак у цьому випадку кредитування йде через уряд, і вже потім емісія НБУ збільшує кількість грошей в економіці.
Проте тут можна одразу бити на сполох: кількісна теорія грошей каже, що чим більше НБУ надрукували, тим більша інфляція. І навіть Мілтон Фрідман казав, що «інфляція - це завжди грошовий феномен». Однак це частково не відповідає сьогоднішній реальності.
Якщо ми говоримо про емісію у кризові явища, то інфляції очікувати не варто, бо порушується звичні процеси в економіці. Економічні агенти (компанії та люди) починають брати менше кредитів та менше споживати, про що каже падіння імпорту в Україні за результатами 2020 року. Через зміни настроїв агентів, інструментарій емісії ЦБ розширюється, і вони можуть собі дозволити КРЕДИТУВАТИ УРЯД!
ГОЛОВНИЙ ПРИНЦИП: Коли кредит повертається, гроші з економіки пропадають: умовно, зараз НБУ видав 1 млрд кредитом – у нас зросла грошова маса на 1 млрд, уряд повернув цей кредит – грошова маса зменшилась на 1 млрд. Простими словами, зменшення грошової маси відбувається так само, як і збільшення, але про це ЗМІ, звісно, забувають, бо хто ж скаже, що система має власні стабілізатори.
Комічні історії звучать і про емісію у США, де вже друге десятиліття всі чекають на інфляцію, але вона ніяк не може відбутися. Але найсмішніше те, що її не буде. На цю тему навіть існує ряд досліджень, де показано, що зростання грошової маси на Х% не дорівнює зростанню інфляції на Х%. До речі, про це можна прочитати в моїй статті, де також розглядається природа інфляції в Україні в 90-х роках:

https://konkretyka.net/ukraine/chy-vynen-nbu-u-inflyacziyi-90-h-emisiya-provokuye-inflyacziyu-rol-rosiyi.html

Про українську інфляцію у 2021. Прихильникам табу на емісію додасть впевненості збільшення інфляції в Україні у 2021 до 8-9%. І мало хто буде звертати увагу на те, що наступного року у нас відновиться імпорт/економ активність, та на ефект низької бази 2020, що й стане головними драйверами інфляції. Натомість будуть, звісно, говорити, що, от, кляті банкіри надрукували більше гривні. Хоча в наших реаліях іноді зміна курсу сильніше впливає на ціни, ніж будь-які дії НБУ…

Висновок. Професор Преображенський сказав геніальні слова: «Не читайте зранку радянських газет» (ліва ідеологія). Я б хотів ще додати: «та їхніх ідейних наступників» (наші ЗМІ здебільшого ліві). Якщо хочете дізнатись об'єктивну інформацію щодо інфляції в Україні, то для цього є сайт НБУ та публікації МВФ і Світового банку. Краще цих інститутів ніхто не здатен проінформувати Вас з приводу нашої монетарної політики.

P.S.: Перепрошую, що зустрічаються деякі повторення. Питання такого роду постійно мені надходять, але вже скоро нова стаття на тему місяця.

Кого чи що контролює українська бюрократія?

Українські чиновники давно побили всі можливі рекорди «ефективності» своєї роботи. Що можна казати, якщо навіть експортні індустрії після їх приватизації знизили свій випуск. Наприклад, виплавка сталі впала з 54.6 млн тонн в 1990 році, до 20.8 млн в 2019 році (Дані з Worldsteel Аssociation та держстат УРСР).
Однак не про приватизацію та її наслідки хочеться поговорити, бо як завжди у піарників олігархату/чинуш знайдуться свої версії, чому сталося так чи інакше. Хочеться поговорити власне про логіку державної служби та її флегматичність. Звісно, в одному пості неможливо розписати все, але я спробую розкрити ту страшну ціну, яку платить наше населення за так зване «мудре регулювання».

Політики чи посадовці, яких вони призначають на місцях, йдуть у владу в теорії, щоб обслуговувати інтереси наших громадян. В ідеальному варіанті ми є акціонерами, а політики – менеджерами. Реальність далека від цього, а втім, якщо хтось бере на себе відповідальність за законотворчу та регуляторну діяльність, то варто з них і починати.

Нещодавно на Закарпатті сталася страшна трагедія 😡, новина за посиланням: https://hromadske.ua/posts/na-zakarpatti-zhinka-zayavila-pro-zgvaltuvannya-chotirma-cholovikami-usih-pidozryuvanih-zatrimali

Четверо мігрантів вчинили тяжкий злочин проти українки. І тут справа не в націоналізмі. Скоріше, питання до Міграційної служби, яка пустила цих дикунів до країни… У законодавстві повністю відсутні вимоги до іноземців (мова про не західні держави або їх союзників), які перетинають кордон (крім формальних). На фоні цього виникає ще більше питань: який сенс платити з/п чиновникам, якщо вони не здатні створити механізми контролю в'їзду іноземців?!
У цій ситуації важливо одне: якби державний апарат дійсно був здатний захистити громадян України, то подібних випадків можна було б уникнути. Навіщо тоді пускати всіх у державу без банальних вимог фінансового характеру. Умовно, хочеш в'їхати на територію України - купи спец. страхівку або залиш на депозиті в Ощаді 50 000 USD (бо витрати на наслідки таких візитів космічні) і тп, бо варіантів безліч. Історія, яка трапилася на Закарпатті, далеко не одна - Ґуґл просто завалений схожими новинами і нікого з бюрократів, то не хвилює…
Аналогічне ігнорування пооблеми стосується і права на самооборону (багато новин, коли людина захищалася і під час цього ліквідувала нападника, все одно отримує вирок😡), яке законодавці просто ігнорують. Якщо в США Stand-your-ground law не без нюансів, але працює, у громадян є право на самозахист, то в українців його немає. Тож чи дійсно наша держава створена, щоб захищати своїх громадян? Чи тільки у чиновників та політиків є право на захист? А хтось казав кріпацтва вже немає, як виявилось існує багато його форм…

Висновок. Сьогодні держава не лише витрачає 40%+ ВВП або від 30% до 50% Ваших доходів, але й має шалені повноваження в усіх сферах суспільного життя. Однак де результат від цієї діяльності? Немає, бо законодавець за 30 років так і не зробив найпростіших речей - не надав громадянам право на захист та навіть не здатний контролювати український кордон.
Бонус від бюрократів: Чиновники призвели до деградації не тільки економіку, але й бізнес-клімат; може, тоді варто через вибори забрати у них повноваження, які вони не здатні використати на благо нашої цивілізації?

P.S.: Вимога скасування бюрократичних повноважень в економіці, право на самооборону та жорсткий менеджмент кордону – це не шовіністичні вимоги, а єдиний спосіб побудувати успішне майбутне для громадян України.

Позитив по Байдену, або Джанет Луїз Йеллен

Через мою підтримку критики програми Байдена (з посиланням на Інститут Гувера) та загалом позиції Демократичної партії США склалося враження, що автор 100% Трампіст (деякі саме з таким «пасажем» покидали канал). Проте я не раз зазначав, що міряти політичне поле емоціями та симпатіями, а не конкретними фактами, є абсурдним.
Моя позиція досить проста: той президент США, який виступає за зниження податків, дерегуляцію та розвиток видобутку сланцевого газу в США, є не моїм фаворитом, а просто тим, хто адекватно оцінює реальність. Про сланцевий газ (який при Байдені не буде в фаворі через ряд факторів, а значить не потрапить до ЄС, що посилить залежність ЄС від РФ) поговоримо окремо. До речі, саме останнє показує, що значна частина прихильників Байдена здебільшого вимірюють все гаслами та емоціями, а не тим, що “Північний потік-2” буде добудований волею ФРН, бо газу зі США не буде. Як наслідок, «до побачення» українська ГТС.
Однак в цьому пості хочеться поговорити про деякі позитивні сторони, які є у Байдена.

Йдеться про призначення на посаду міністра фінансів США, на мій погляд, однієї з найавторитетніших економісток у світі фінансів, а саме Джанет Луїз Йеллен (Janet Louise Yellen) - колишньої голови наймогутнішого ЦБ світу - ФРС. Декілька вагомих переваг шановної пані Йеллен:

🎯 правонаступниця Бена Бернанке (Ben Bernanke) - автора, який зупинив кризу 2008 року. Саме їй він передав ФРС в умовах, коли ризик поновлення економічної рецесії був все ще сильним;
🎯 саме Йеллен завершила одну з найунікальніших та масштабних програм з викупу на баланс ФРС боргових паперів США. Тобто ФРС проводив емісію долара для викупу американських облігацій, щоб підтримати у такий спосіб уряд та його програми з відновлення економічного росту;
🎯 вона вибудувала одну з кращих кадрових політик в ФРС, зокрема саме в її каденцію був підвищений до її заступника Стенлі Фішер (Stanley Fischer). Нагадаю, що саме він є творцем стабільного ізраїльського шекеля та одним з кращих голів центральних банків у свою епоху. Був чотириразово визнаний журналом Global Finance, як найефективніший голова ЦБ. Також, він був першим, хто підняв ставки після кризи 2008 року;
🎯 вона є авторкою великої кількості наукових статей та коментарів з приводу макроекономічної ситуації в США. Свої коментарі вона іноді публікує у співавторстві із Беном Бернанке, що підкреслює не тільки важливість консенсусу переможців кризи 2008 року, але й прогнозованість майбутнього.

Тут також хочеться підкреслити, що коментарі або статті Йеллен важливі не просто через те, що вона була головою ФРС, але й тому, що вона безпосередньо брала участь у побудові сьогоднішньої фінансової системи. Тобто, вона разом з Бернанке не просто подолали «Велику рецесію», але й вивели світ з кризи, яка могла бути куди більш руйнівною, ніж «Велика депресія» 1929 року.
Саме з цієї причини я ніколи не звертаю увагу на коментарі всіляких «експертів» з приводу «скаженого друкарського верстата долара» і тому подібні історії про «почекунів гіперінфляції».
Звісно, майбутня міністерка фінансів США не є пророком і вона разом з Бернанке не має однозначної відповіді на питання, коли ми подолаємо «liquidity trap» (пастка ліквідності, це період коли вкрай низькі ставки ЦБ не стимулюють економіку до стійкого зростання - в цій пастці західна та японська економіка живе вже понад 10 років). Однак їх коментарі є в мільйон разів інформативнішими, ніж фантастичні історії про те, що долар от-от дасть дуба.

The Economist: Немає економіста більш кваліфікованого, ніж пані Йеллен, колишня глава Федеральної резервної системи і шановний вчений, кращий вибір для цієї посади.

Висновок. Поява Джанет Луїз Йеллен на посаді міністра фінансів США є надзвичайно крутою новиною, яка створює вірогідність того, що скажена популістична програма Байдена таки буде зменшена у своїх масштабах. Додатково це дає надію на стабільність доларової системи, що продовжить тиск на комуністичний Китай, який своїм деспотизмом у всіх сферах економіки кидає виклик вільному світу.

The Economist: Інфляція повернеться?

На каналі було багато постів щодо дій ФРС чи НБУ. Також немало було сказано про посткейнсіанську монетарну систему, яка пояснює, як працює сучасна монетарна система.
Тому, щоб поставити крапку з приводу маніпуляцій навколо інфляції, я наведу статтю The Economist «After the pandemic, will inflation return?». У статті одного з найавторитетніших видань автори намагаються дізнатися, чого чекати у 2021 році з приводу інфляції.
Нагадаю, що академічна наука давно вже зазначила, що друк грошей на х% не означає злет інфляції на х%, зокрема:

«Для країн із низькою інфляцією прямий взаємозв'язок між середніми темпами інфляції та темпами зростання кількості грошей у кращому випадку незначна.»
Джерело: Pedro Teles and Harald Uhlig. Is Quantity Theory Still Alive?. 2010.

Це дослідження, якому передували публікації у 2005 році, показувало, що не варто очікувати зростання інфляції на Заході через емісію. Бо часто природа емісії грошей далека від логіки «надрукували грошей = ціни зросли». Одна з причин - це час коли саме відбувається емісія: якщо під час кризи чи кволого економічного зростання, то чекати інфляції не варто.
Повернемось тепер до статті The Economist, де автори виділяють одну потенційну загрозу, яка може призвести до зростання інфляції (але вона не пов'язана із друкарським верстатом ФРС чи ЄЦБ):

Застрягши вдома, люди не можуть витрачати свої гроші, і їх банківські баланси збільшуються. Але щойно вони будуть вакциновані та звільнені від тиранії Zoom, споживачі можуть почати шаленими темпами витрачати гроші, що перевершить здатність фірм відновлювати та розширювати свої потужності, стимулюючи зростання цін. Світова економіка вже показує ознаки наявності вразливих місць. Ціна на мідь, наприклад, на 25% вище, ніж на початку 2020 року.

Проте економісти зазначають, що шансів на довгостроковий ріст інфляції мало. При цьому про ризики тимчасового збільшення інфляції говорить НБУ, який підняв інфляційні очікування до 7.3% (цифра з бюджету 2021) при цільовому показнику в 5% (стабілізація у 2022). Причина - збільшення економічної активності та, хоч Україна та Захід знаходяться в різних всесвітах, такі економічні закономірності працюють у нас однаково.
З приводу ризиків варто сказати, що у разі перевищення інфляційних таргетів можуть виникнути складнощі, зокрема (мова про США та ЄС):

Але якщо центральним банкам доведеться підняти процентні ставки, щоб не допустити виходу інфляції з-під контролю, наслідки будуть серйозні. Ринки впадуть, а фірми-боржники похитнуться.

Однак вірогідність такого сценарію вкрай низька. При цьому хочу наголосити, що головна причина інфляції - це відновлення витрат населення на товари, послуги (туризм і т.п.), а не емісія ЦБ. Звісно, природа емісії 2020 в якомусь сенсі відрізняється від 2008, бо тоді економіка пережила шок від масштабів банкрутства та скорочення попиту на кредит. У 2020 ситуація була не менш важка, але кореляція із проблемами 2008 вкрай низька. Тому, якщо доларова інфляція таки досягне позначки вище таргету ФРС (а це 2%), у світі почнуть розказувати, що ЦБ варто обмежити в незалежності, бо “дивіться, що коїться з інфляцією”; і всім буде байдуже, що 1 млрд людей повернеться до звичного способу життя.

Примітка: Немає 100% впевненості, що вже влітку 2021 ми відчуємо інфляційні коливання зі США та ЄС, але вже восени картина стане більш зрозумілою. Однак ніякої паніки, окрім застережень від представників ФРС та ЄЦБ, в економістів немає. Всі знають причини потенційного КОРОТКОСТРОКОВОГО зростання інфляції. Ризики, звісно, є завжди, але вони далекі від загрозливих.

Ціни на продукти виростуть, а разом з ними і паніка щодо інфляції.

У 2021 році можна однозначно чекати реінкарнацію епохи інфляційних Касандр. Зокрема, почнеться: «А я ж казав, що ці Ваші принтери доларів та євро рано чи пізно спричинять інфляцію». ЗМІ одразу підхоплять ці “ексклюзивні дані” і почнуть їх роздмухувати, бо об'єктивність об'єктивністю, а нехтувати таким хайпом ніяк не можна. Що ж трапилося?

UN’s Food and Agriculture Organisation зафіксувала зростання їхнього food index на 6.5% за останні 12 місяців. Тобто ціни на більшість харчових продуктів почали зростати.
Відповідно, сама організація при ООН очікує продовження тренду на зростання цін. Проте такий тренд виникає не через те, що долари друкують в більшій кількості й люди раптом почали купувати два батони замість одного, через що виробники вирішили підвищити ціни, щоб «рубанути грошенят». Причини дещо банальніші (стата відкрита):

- в Україні: зернові та зернобобові культури за підсумками 2020 року склали 65,4 млн т, або на 10 млн т менше, ніж рік тому;
- в Росії: насіння соняшнику зібрано на 13,7% менше, ніж у 2019 році (13,3 млн т проти 15,4 млн т), цукрових буряків - на 40,5% (32,4 млн т проти 54,4 млн т), картоплі та овочів - на 10,9% (19,7 млн т проти 22,1 млн т) і 2% (13,8 млн т проти 14,1 млн т).
Примітка по РФ: Хоч по зерновим просадки не було, деякі позиції значно скоротилися;
- в Аргентині, Північній Америці, Чорноморському регіоні через погані природні умови скоротився експортний потенціал, що стало вирішальним фактором.

Своєю чергою видання The Economist зазначає:

«Поки цей сплеск продовольчої інфляції не має нічого спільного із масштабами, які спостерігалися у 2008-2012 роках, коли зростання цін викликало значну соціальну напругу в багатьох країнах світу. Банк Goldman Sachs відзначає, що недавнє зростання цін пов'язане також із тривалим періодом, коли ціни на сільськогосподарську продукцію були відносно низькими. У реальному вираженні ціни на харчові продукти набагато нижче їхнього рівня десятирічної давності».

Від себе ще хочеться додати, що згідно зі звітами UN’s Food and Agriculture Organisation виробництво агрокультур зростає з кожним роком і лише у 2020 через погодні умови та частково коронавірус воно сповільнилось. Отже, за виробництвом завжди йшов і відповідний попит, який залишився на тому ж рівні, а це свого роду ідеальна формула для зростання цін.
Варто також сказати, що інфляція у всіх країн буде різною, бо кошик, з якого формується індекс інфляції (СРІ), відрізняється. Наприклад, у нас значну частку складають саме продуктові товари, тож подібна зав'язка пов'язана зі структурою витрат населення, де саме продукти займають від 42% до 51% (за різні роки різні оцінки); для прикладу - в США ця частка складає всього 12-14%, отож, вплив на інфляцію буде відповідним.
Про причини доларової інфляції в минулому пості: https://t.me/Konkretyka/808

Висновок. Гривнева та валютна інфляція, яка настане у 2021 році не буде мати конспірологічної природи та не пов'язана із діями ЦБ, як би гучно про це не говорили люди, які хочуть привернути до себе увагу. Сплеск інфляції буде пов'язаний з поверненням активності в економіку (туристам вочевидь варто підготуватися до зростання цін) та поганим врожаєм у 2020. При цьому зазначу, що нижче я спеціально додав продуктовий індекс та ціни, які показують, що понад 5 років ми живемо в умовах низьких цін на агропродукцію.

Президент. Український олігархат. Фільм Щербаня.

З дати виходу фільму “Спадкоємець” пройшло вже понад 2 тижні. Нагадаю, що у фільмі син вбитого олігарха Євгена Щербаня, звинуватив олігархів Таруту та Ахметова у незаконному заволодінні майном його батька:

Авторська стаття про капіталізм у нас та в США: https://konkretyka.net/taxes-history-ukr/chy-shozhi-amerykanski-oligarhy-na-ukrayinskyh.html
Фільм про Щербаня: https://www.youtube.com/watch?v=2nLmD35Acuc

Я спеціально нічого не публікував, бо очікував реакцію президента, який обіцяв, що з його приходом до влади прийдуть і зміни (фактаж фільму слабкий, але проблематика відома всім). Зрештою - тиша, як і щодо його обіцянок у так званій програмі (дерегуляція і тп.)…
Громадськість своєю чергою також не особливо на це відреагувала, чим вкотре довела, що більшість «громадських виступів» у нашій державі мають декоративний характер. По суті нікого не напружує, що телеканали й надалі належать людям з “кришталево чистою” репутацією (ніби тільки Медведчук - це Саурон, а всі інші - учасники “останнього союзу ельфів та людей”...). Ба більше, у людей не вистачає імунітету оминати ці телеканали, щоб хоч якось тим виказати свою принциповість, особливо коли є вибір…
Однак не хочеться переказувати фільм чи вірити в казки про «доброго олігарха Щербаня», хоча варто відзначити, що в програмі його партії таки були справедливі гасла:

🎯 Ми, члени Ліберальної партії України, кидаємо виклик культу всевладної держави і стаємо на захист прав особистості.
🎯 Ми стверджуємо, що в економіці країни частка малого і середнього бізнесу має бути якнайбільшою, а кількість податків якомога меншою.
Джерело: https://web.archive.org/web/20120415003055/http://www.lpu.org.ua/partija/programa.html

Також варто згадати про статус приватизованих підприємств і про те, як частина з них була приватизована (зі слів інвест-банкіра Мазепи; і це він ще не згадував схематоз про орендні підприємства тощо):

«Мои коллеги бегали собирали акции, то что мы называем в полях, когда большие пакеты отдавались за бесплатно коллективу и этот коллектив не имел никакой абсолютно культуры владения ценными бумагами, наверное потому что они им достались на шару, так же само продавал за копейки. Мы покупали за копейки и так же само продавали задорого иностранным инвесторам».
Джерело: https://youtu.be/ngpZkDIFF7o?t=13m16s

На фоні цього, звісно, виникає багато питань, на кшталт: Що робити з майном, яке було приватизовано через схематоз (а це - значна частина економіки)? Що робити з особами, які повністю контролюють медіа? Звісно, лунають заклики до націоналізації, але будь-який юрист-міжнародник скаже Вам, що це багаторічні судові тяжби з потенціальними ускладненнями для держави. На додачу масштаб олігархату настільки великий, що більшість людей навіть не усвідомлює, що держава Україна на сьогодні має невелику групу акціонерів, і ні - це не 40 млн її громадян.
Проте може це і не є проблемою? Бо для людей цілком нормально комплементарно висловлюватись щодо ініціатив олігархів, а на різних заходах їм навіть аплодують. Зустрічі з олігархатом та компліменти їх телеканалів в бік когось не є чимось неприпустимим, це сприймається нормально… У таких умовах говорити про якісь зміни смішно, а коли дивишся на рейтинги потенційних президентів, то вже нічому не дивуєшся.

Висновок (моя суб'єктивна думка). Фільм Євгена Щербаня на 90% залишиться без реакції поза соцмереж. Сам фільм за фактажем дуже слабкий, а більшість тез, як, наприклад, участь Кобзона, не розкриті. Також не було згадано як про зв'язки самого Щербаня із Кобзоном, так і про його важелі впливу на бюрократію (експортні квоти, роль губернатора тощо). Важко сказати, які цілі переслідує син Щербаня (припускаю на 10% щирий мотив), але у мене чомусь весь фільм в голові була одна приказка: «Людям треба хліба та видовищ» і, судячи з 1 млн переглядів та коментарів, вони їх якраз і отримали. А що буде далі? Все як завжди - нічого…

Економіка Російської імперії, або міфи та уроки загиблої держави.

В цій статті на основі понад 30 посилань та десятка академічних робіт, Ви дізнаєтесь:

🎯 невеличке розслідування по джерелах на які спираються неоімперські сили. Або, як я замовляв переклад французських листів агента імперського Мінфіну.

🎯 проблематику кріпосного права та його вплив на основі нових досліджень економістів.

🎯 що не так з цифрами ВВП та про які моменти мовчать, коли аналізують економіку імперії.

🎯 епоха капіталізму і зміни, які вона з собою принесла.

🎯 що таке Російська імперія для України.

Зазначу, що в статті я не виділяв лише чорні сторінки тої доби, в ній є і цілком світлі, зокрема, доба капіталізму, звідки корені українського підприємництва.

Сподіваюсь, цей лонгрід допоможе Вам дізнатись більше про епоху, яка давно минула і яка ніяк не може вплинути на сьогодення.

Гарних свят.

Посилання на статтю: https://konkretyka.net/articles-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html

Підтримати канал можна тут: https://www.patreon.com/oleksandr_ant

Золота середина: чи існувала вона в імперії?

У відповідь на попередню статтю, в якій ми детально розглянули економіку та різні сторони Російської імперії, надійшло цікаве питання: «Чи була епоха капіталізму в імперії золотою серединою?». Дійсно, імперія на початок XX століття завдяки застосуванню капіталістичних принципів мала такі характерні риси: низькі податки, свобода підприємництва, мінімальна бюрократія, як наслідок - значний стрибок вперед.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/articles-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html

«Лірика»: Проте важко сказати, що імперія взагалі усвідомлювала капіталістичні ноти та сенс, який несла в собі ця епоха. Насамперед ми можемо це побачити з рішення імператорської адміністрації стосовно майна того ж «Сіменс»:

«30 декабря 1916 г. Николай II подписал указ о ликвидации компании и введении государственного управления с частичной национализацией (...) создав взамен его новую акционерную компанию с участием государства» [1].

Звісно, можна сказати, що на той момент тривала війна з Німецькою імперією, але «Сіменс» була приватною компанією й увесь зв'язок із німцями зводився до національності акціонерів.
Держава в умовах війни має право обмежити фінансові операції з агресором, але не може зазіхати на право приватної власності (це принцип, який повинен бути непорушним!). Нагадаю, що є ряд досліджень та робіт, починаючи від Адама Сміта до Робінсона, які говорять, що інститут приватної власності та свобод забезпечив економічний стрибок державам Заходу.
Хоча тут варто зазначити, що обмеження щодо німецького чи японського приватного бізнесу вчиняли й держави Заходу, що своєю чергою говорить про недостатню відданість принципам приватної власності та схильність до підтримки радикальних гасел.
Важлива примітка: Вкрадене майно чи майно, набуте в дусі приватизації 90-х, не підпадає за способом надбання під визначення приватної власності. Умовно націоналізувати його також неможливо (з ряду причин), але це підприємства та «капітал», для яких повинен існувати спеціальний податковий режим (вищі податки, аніж в інших громадян та компаній).

Повернемося до початкового питання - чи була золота середина? Ні, імперія переймала все у країн Заходу, і у разі зміни парадигми, скоріш за все, почала б робити те саме. В бюрократичних кабінетах та частково навіть в науці, яка була дійсно ближчою до європейського виміру, не було розмов про вільну економіку. Вони просто використовували чинний механізм.
Щобільше, імперія все частіше цікавилася тим колосальним капіталом, який був накопичений підприємцями в добу свобод. Тому міністр фінансів П. Л. Барк вже в кінці 1916 року пропонував запровадити дискримінаційну прогресивну шкалу подохідного податку з 1% до 12% [2]. І це в умовах, коли відставання від США все ще було значним, що говорить про відсутність орієнтиру на збагачення власного населення, а вже потім його оподаткування, як це зробили в країнах Заходу.
А що там революціонери? Тимчасовий уряд виглядав цікавіше, бо до його керівництва долучилися Михайло Терещенко та інші підприємці, але через стан війни та недооцінення лівих сил їх ідеї провалились. В якомусь сенсі Тимчасовий уряд продемонстрував вже нам приклад, що неможливо провести докорінні зміни згори, бо все починається з суспільства.

Висновок. Доба капіталізму в імперії це лише світла сторона епохи царів, але це був скоріш світовий тренд, ніж свідоме рішення. Для України той період теоретично є вагомим, бо саме він дав старт українському підприємництву, яке було згодом зруйноване більшовиками та відроджене вже наприкінці 80-х років разом з кооперативами. На щастя, сьогодні ми бачимо продовження того духу в особі ФОПів та тих, хто з ФОП перетворився на повноцінну компанію.
Увага Конкретики до умов для підприємництва/медіанної ЗП в Україні й надалі буде максимальною, бо я пам'ятаю важливе гасло: Не підприємці відкрили Америку, але вони її побудували.

Джерела:

1. https://new.siemens.com/ru/ru/kompaniya/o-nas/istoriya-siemens/kompaniya/1853-1918.html
2. Экономика и жизнь. № 45. 2016 г.

Чим відрізняються дороги ЗЕ та Пак Чон Хі?

Експортоорієнтована модель економіки це єдиний шлях для держави, яка прагне вийти з рангу країн третього світу, щоб зрештою потрапити в перший. Доказом цього є всі країни, які у другій половині XX століття приєднались до елітного клубу: Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Японія та Ізраїль.
Проте що саме експортували ці країни? Звісно не олігархізовану металургію і тим паче не зерно з полів латифундистів… В цьому пості поговоримо про різницю у кінцевих цілях побудови інфраструктури.

Важливо знати. Імпортна складова у будівництві доріг. Одним з основних компонентів є бітум, а головним його виробником є «Укрнафта», яка знаходиться під контролем олігарха-власника каналу 1+1. При цьому сам бітум по суті є продуктом нафтового комплексу, тобто в тому чи інакшому вигляді - імпорт.
За даними про Pro-Consulting понад 77% бітуму мають іноземне походження: https://pro-consulting.ua/ua/issledovanie-rynka/analiz-rynka-bituma-v-ukraine-2019-god

На додачу, ринок будівництва захоплений «дочками» турецьких компаній (українські компанії звісно ж «випадково» програли конкуренцію) - відповідно доходи так чи інакше виводяться з країни.
Простими словами, будівництво доріг у більшості випадків означає зростання імпорту, а зростання імпорту = попит на валюту = слабка гривня. Звісно, масштаби не катастрофічні для валютного ринку, але все-таки.
З цього ми розуміємо, що будівництво доріг у нас і в інших країнах має різні ефекти: якщо для одних це стимулювання національного виробника, для інших - це здебільшого стимулювання імпорту. Відповідно кейнсіанські ідеї стимулювання економіки через інфраструктурні проєкти це доволі специфічна пропозиція.
Яка у нас інфраструктура? Україна дуже бідна країна - не більше 3к дол. ВВП на душу (Польща - 15к + дотації в сотні млрд. з ЄС), тому ми маємо той рівень доріг, який відповідає масштабам економіки.
Якщо побудують дороги, чи зростатимуть доходи громадян? Ні, це примітивне розуміння ролі інфраструктури в добробуті громадян в Україні. Хоча для аграрного типу інфраструктура є важливою стороною. До речі, саме розвиток залізничних колій у США у другій половині ХІХ століття призвів до епохи зниження цін на харчові продукти тощо. Але ми живемо вже в іншу - технологічну еру, й ефекти від інфраструктури в аграрній Україні чи технологічній Німеччині мають космічну різницю.

До чого тут Корея та Пак Чон Хі? У 1968 році він почав масштабне будівництво дороги Gyeongbu Gosokdoro, яка об'єднала Сеул та порт в Пусані. Дорога була побудована в рамках проєктів корейських еліт з індустріалізації, та для спрощення доступу імпорту та експорту промислових товарів. Простими словами, в Кореї дороги будували маючи в руках стратегію технологічного розвитку, а не білборди з автографами.
Зазначу, що я не говорю про необхідність брати приклад з диктатора Пака - мова про те, що цілі непорівнянні. На додачу, Україна експортує сировину і завдяки кращим дорогам цей процес значно поліпшиться, але чи буде хтось жити в державі, коли сировинні індустрії дають всього 400 дол. середньої ЗП? Умовно реальну вигоду від кращих доріг отримують головні стейкхолдери держави (олігархат-власник), а не її громадяни.
Так, хороша дорога зберігає ходову і спрощує логістику, але в умовах тотального сировинного експорту, який породжує низькооплачувані робочі місця, жодним чином не збільшує кількість грошей в кишенях громадян (низький мультиплікативний ефект).

Висновок. Інфраструктура має мультиплікативні позитивні наслідки для регіонів та окремих індустрій, але в умовах бідної країни ці витрати без індустріальних планів не призведуть до реального зростання добробуту. А отже куди ефективніше обговорювати зниження податкового тягаря для населення, ніж збільшення витрат на дороги, якими будуть вивозити зерно та прокат…

Примітка: Про академічний бік теми поговоримо в наступному пості.

День народження Сергія Павловича Корольова!

Пропоную Вашій увазі статтю (пост повинен був бути опублікований вчора. бо день народження 12 січня), з якої, базуючись на даних з академічних джерел, Ви дізнаєтесь, що думали в США про С.П. Корольова та який хитрий план у нього був. Також Вам стане відома історія про ще одного видатного вченого, який працював в київському інституті "Квант", та його науковий шлях.

Історія космічної галузі та електроніки тої доби це не просто зеніт слави наших науковців, але й свідчення того, що Україна вже одного разу позбавилась ганебного статусу аграрної держави. Тож варто пам'ятати про це, а також не забувати той факт, що олігархат та афільовані з ним сили змарнували шанс держави перевершити золоту добу науково-дослідних інститутів другої половини XX століття.

На додачу варто пам'ятати, що треба розділяти політичний режим та економічні чи наукові досягнення минулого. Інновації та технологічний прогрес в галузі генної інженерії і це - найважливіше. Залишилось лише дочекатись, щоб для них знову були створені умови в Україні, але цього разу на засадах вільної економіки.

Стаття про українську електроніку (глава про С.П. Корольова окрема): https://konkretyka.net/ukraine/ukrayinska-elektronika-velyki-osobystosti.html

Інфраструктура та її вплив на регіональну економіку.

Однозначно можна сказати, що більшість цитованих академічних робіт, які досліджують інвестиції у інфраструктуру та їх ефекти для макроекономіки, говорять про позитивну сторону. Однак цілі та результати таких капіталовкладень є різним: десь, як от в Японії, високошвидкісними лініями стимулювали компанії в кризу, а десь інвестували у розвиток промислових регіонів, як в Польщі.

На дану тему є досить цікаве дослідження від 2020 року - «Accessibility in the regional CGE framework: the effects of major transport infrastructure investments in Poland», написане польськими економістами за участі іноземних фахівців. В ньому розглядається вплив інвестицій в інфраструктуру на регіони Польщі. В дослідженні економісти намагаються визначити спираючись на різні макроекономічні показники, що змінилось в економіці після капіталовкладень держави та бізнесу.
Для нас це дослідження цікаве скоріш другорядними його висновками. Серед усього дослідники зазначають:

Є чотири регіони, для яких загальний вплив великих інвестицій в дороги був більш значним (…): Kujawsko-Pomorskie, Lubuskie, Pomorskie, Wielkopolskie (…). Вищевказані регіони - єдині, де значна частина інвестицій в дороги була вкладена приватними інвесторами.

Цей момент особливо цікавий, бо мова йде про побудову інфраструктури для промислових регіонів у західній частині Польщі та про участь держави й приватних компаній у побудові інфраструктури під них. Варто також зазначити, що два з цих регіонів - Pomorskie та Wielkopolskie - мають вищі показники індексу людського розвитку (HDI), ніж в середньому у всієї Польщі. Також обидва регіони можна назвати промисловими/сервісними центрами країни, а разом всі 4 регіони мають вищий регіональний ВВП, ніж східні регіони Польщі. Простими словами значні інвестиції в інфраструктуру були спрямовані саме в промислові регіони (здебільшого).
Проте економісти зазначили досить цікавий момент - зважене вкладення грошей в інфраструктуру не призвело до відчутного зростання торгівлі (експорт/імпорт), а як наслідок і ВВП:

Існує дуже мало досліджень, які емпірично підтверджують взаємозв'язок між міжнародною торгівлею і внутрішньої дорожньою інфраструктурою. Наприклад, Albarran et al. (2013) виявили, що розвиток останнього збільшує ймовірність експорту для іспанських фірм. Coşar and Demir (2016) показують, що поліпшення внутрішньої мережі автомобільних перевезень позитивно корелює з міжнародною торгівлею в випадку з Туреччиною. Volpe Martincus and Blyde (2013) доводять, що занепад внутрішньої дорожньої інфраструктури після землетрусу 2010 року в Чилі негативно вплинув на її експорт. Проте нам не відома жодна робота, в якій оцінюється вплив внутрішньої мобільності на міжнародну торгівлю. (...) Статистичні дані про міжнародну торгівлю показують, що більшість нових країн-членів ЄС, які приєдналися або у 2004, або у 2007 році, відчули аналогічне зростання торгівлі за період 2005-2015 років (...) І це попри те, що основні інвестиції в дорожньо-транспортну інфраструктуру в цих країнах значно відрізнялися.

Отже, що ми дізнались для України? Як і в аналогії з Кореєю, проєкти з великих капіталовкладень у інфраструктуру йшли пліч-о-пліч з промисловими інвестиційними програмами. Звісно траплялись і винятки, але вони здебільшого мали локальну важливість, до того ж з 24 млрд євро, витрачених на дороги, 10 млрд подарував ЄС. Тому, коли в Україні розказують про шалений вплив нових доріг на економіку, варто розуміти, що це PR-акція і не більше, бо ніяких масштабних промислових центрів у нас не з'являється і не з'явиться у найближчому майбутньому. Відповідно бюрократам краще зосередитись на вже наявних головних магістралях держави.

Примітка: Вплив на внутрішню торгівлю та логістику не розглянутий, однак в жебрацьких умовах українського споживача на реальний ефект від покращення доріг не варто розраховувати. Треба більше продавати на експорт, щоб споживач багатшав, і вочевидь це має бути не сировина...

Ціна на газ. Неадекватна критика.

Передісторія: Уряд зафіксував ціну на газ і тут почалося: «соціалізм», «знищення конкуренції», «монополія Нафтогазу», «енергоефективність» тощо.

Ринкова модель є безальтернативною для розвитку економіки, однак навіть мейнстримна економічна думка (домінантна на Заході), яка здебільшого заснована на неокласиках, підтримує втручання держави під час кризи. Я не буду перераховувати всі аспекти та постулати мейнстриму, але не поділяти ідею підтримки населення в такий час це, м'яко кажучи, дивно.
Це помітно резонує зі словами Джанет Йеллен (кандидатка на посаду міністра фінансів США), промова якої з’явилася у Financial Times, в якій вона пояснює розширення пакету допомоги Байдена на 1.9 трлн: «Я вважаю, що в довгостроковій перспективі переваги набагато перевищують витрати, особливо коли ми турбуємось про допомогу людям, які довгий час боролись з кризою».
Джерело: https://www.ft.com/content/72ca778e-4486-45fe-a990-74551dc95a8f
Стосовно промови Йеллен: Хоча в самій промові багато відверто лівих постулатів, які нагадують часи комунізму, сама допомога під час кризи є прямим наслідком низки фундаментальних досліджень, а не ліній ідеологій.

Я вже наводив приклад, коли під час кризи циркуляція грошей в економіці сповільнюється через порушення сформованих економічних зв'язків. Про важливість підтримки писав навіть Мілтон Фрідман, коли досліджував поведінку ФРС в часи Великої Депресії. І хоча там контекст стосувався банківської системи, це не змінює того факту, що криза нищить звичні процеси в економіці. В результаті - втручання на кшталт додаткової емісії, прямі виплати населенню, є адекватною відповіддю на кризу. Тобто держава заміщає власними ресурсами ринкові, які внаслідок кризи формально зникли (втрата доходів, збанкрутіння тощо). Без її участі ця спіраль може бути затягнутою (десятиліття, якщо брати Велику Депресію та Японську рецесію 90-х).
Беручи до уваги саме урок «Великої депресії» у 2008 році Бен Бернанке почав «кількісне пом'якшення» (емісію) і ми уникнули повторення «Великої депресії», простими словами економічна наука прогресує і вчиться на помилках, на відміну від журналістів.
Примітка: Річард Ку у своїй роботі «Уроки великої японської рецесії» казав спираючись на японський досвід ще 90-х років про нагальність такого роду допомоги!

Додатковим аргументом на користь заморозки цін на газ є той факт, що структура витрат українського населення дійсно жахає. Зокрема харчові продукти за даними Держстату займають 48% від витрат, коли у Польщі - 24%, а в ЄС - 12.1% (дані 2018-2019 рр.). При цьому витрати на комунальні послуги займають 13% у Держстаті, але якщо взяти опитування КМІС та інфо зі «Спілки власників житла України», то цифри зовсім інші: 21% українців вказали, що витрачають на оплату послуг ЖКГ більш ніж половину доходу сім'ї.
Джерело: https://spilka.pro/skilky-ukrayintsi-vytrachayut-na-komunalku-ta-skilky-vzhe-zaborguvaly-u-2020-rotsi/

Бачимо, що навіть на фоні цього уряд не впровадив жодної програми підтримки населення - точніше жодна із наявних програм і близько не схожа на заходи ЄС чи США. Відповідно зниження цін на газ це необхідний інструмент, щоб хоч якось компенсувати населенню жебрацьке існування. При цьому подібний крок навіть позитивно впливає на інфляцію, зокрема знизивши її тиск на низькі доходи населення.

Висновок. Критикувати методи підтримки населення в умовах економічної кризи або називати їх популізмом є в першу чергу профанацією, бо дані заходи застосовуються в шокових умовах. При цьому самі урядовці є не меншими профанами, бо пільгові ціни на газ (або дод. виплати) треба було впроваджувати в рамках плану підтримки населення ще влітку, а не зараз. Звісно було б куди ефективніше роздати гроші населенню згідно з рівнем їхніх доходів, але для цього потрібно мати досконалішу систему обліку доходів громадян (хоча нашим бюрократам таке довіряти не можна).
P.S.: Незвичайні шокові умови вимагають незвичайних, але негайних та ефективних заходів з допомоги населенню.

Ситуація в США, або дорога до гібридного капіталізму відкрита.

Розгром Республіканської партії США та її внутрішній розпад відкриває дорогу для Демократичної партії США на найближчі 10 років. На мій суб'єктивний погляд республіканці мають вкрай малі шанси на повернення контролю над Палатою Представників або Білим домом (в Сенаті ще є шанс).
Звідки такі радикальні висновки? Все досить просто - США змінюються демографічно. За останні роки частка білого населення впала з 65% у 2008 році до 60% у 2019 1. Якщо відкрити статистику останніх виборів президента США, то ми побачимо цікаві закономірності:

Афроамериканське населення за Байдена: 87%;
Афроамериканське населення за Трампа: 12%;
Біле населення за Байдена: 41%;
Біле населення за Трампа: 58%;
Латиноамериканське населення за Байдена: 65%;
Латиноамериканське населення за Трампа: 32%.
Примітка: У 2016 році Трамп та Клінтон мали схожі цифри.
Джерело: Edison Research для National Election Pool. Дані також доступні у Вікіпедії, опитування Edison Research є регулярними.

Давно вже не секрет, що значна частина людей “people of color” голосують за демократів. Одна з причин такої підтримки полягає у прихильності демократів до політики міграції та лівих постулатів. Підтвердженням цього є той факт, що Байден планує в перші 100 днів запропонувати законопроєкт, завдяки якому 11 МІЛЬЙОНІВ нелегалів зможуть претендувати на громадянство США.
Джерело: https://www.reuters.com/article/us-usa-immigration-biden-factbox-idUSKBN27O00R
Якщо подібний законопроєкт буде прийнятий, то більша частина нових голосів звісно відійде демократичній партії. Дивно, що подібні ініціативи є нормою для цивілізованої країни, бо тут однозначно видно поле для здобування політичних очок конкретною партією США.

Чому гібридний капіталізм? Відповідь знаходимо у програмі Байдена та його ініціативах. Активне регулювання, широка соціалка та різке підвищення мінімальної оплати праці це комплекс заходів, який не має зворотнього ходу. І це комплекс заходів, який змусить бізнес платити більше, а це своєю чергою буде підштовхувати капітал до втечі. Тобто, з одного боку США капіталістична країна, а от з іншого має сильні лівацькі політики.
До речі, вже через падіння дохідності трежеріс (американського боргу), який раніше акумулював світовий капітал, США ризикують зіткнутися із сильним відтоком капіталу. Зокрема Goldman Sachs та маса інших аналітиків у профільній статті Financial Times прогнозують цього року падіння долара у відношенні до основних валют й причина в постійному викупі ФРС на свій баланс боргу США, що демпінгує ставку трежеріс і знищує привабливість для інвесторів американського боргу. На додачу, про це ще минулого року писав BlackRock, коли рекомендував інвестувати в золото.
Джерело: https://www.ft.com/content/9e58d2fb-37c5-432e-b4c6-dcf862d43b7d

Однак Демократична партія США та її виборці всі ці небезпеки ігнорують. З іншого боку, воно й не дивно, і скоріш за все є лише початком лівого домінування в США. Причиною таких висновків є молодий лівий електорат:

49% молодого покоління США підтримують ідеї соціалізму;
51% прихильні до капіталізму.
Джерело: https://news.gallup.com/poll/268766/socialism-popular-capitalism-among-young-adults.aspx

Позаяк основні ЗМІ так чи інакше грають на боці лівої повістки, нарощування саме лівих практик в США буде тільки зростати й наступне 10-ліття це покаже. У капіталістичного руху в США немає особливих перспектив - не тільки через геп у нерівності, але й через втрату публічного поля.

До чого готуватись нам? До високих податків та тотального регулювання (США встановлює світові тренди), бо лівих в Україні більше, ніж в США. І до речі, багато наших ЗМІ та “розважальних” проєктів сидять саме на грантах з лівацькою основою. Нагадаю, що в історії не було успішних країн, де з самого початку домінували ліві ідеї.

Статистика:
1. https://www.kff.org/other/state-indicator/distribution-by-raceethnicity/?dataView=1&currentTimeframe=0&sortModel=%7B%22colId%22:%22Location%22,%22sort%22:%22asc%22%7D

Як СРСР підштовхнув Захід до демонтажу «laisser-faire».

Laisser-faire - принцип невтручання держави в економіку, який домінував в економічній науці протягом всього ХІХ століття й аж до 30-х років XX століття (особливо уважні знають, що перше зазіхання на laisser-faire відбулося під час впровадження «ПДФО» в США та Британії).
Однак у 1929 році почалася Велика депресія, тож падіння американської економіки майже у два рази змусило інтелектуалів шукати вихід з ситуації. Бо традиційно, щойно настають важкі часи, популістичні ідеї починають домінувати в суспільстві - як наслідок, відбуваються революції.
Піднесення Радянського союзу у добу НЕПу змусило багатьох звернути увагу на схід Європи. Цей факт підтверджує й один з найавторитетніших економістів - Мішель де Фрей у своїй фундаментальній праці «Історія макроекономіки»:

«В 1930-ті роки потужний економічний стрибок в Росії створював реальну можливість для партій, які тяжіли до ідей комунізму, забезпечити собі перемогу на виборах (або захопити владу менш традиційним способом) (…) Простими словами, капіталізм опинився в небезпеці як з економічної, так і з політичної точки зору, і Кейнс (прим.: головний “руйнівник” laisser-faire) розумів, що для виживання необхідно зробити важливі зміни» [1].

Увага економістів тої доби до СРСР не дивна, бо навіть з комплексного дослідженням Андрія Маркевича та Марка Гаррісона [2] ми можемо побачити, що до кінця 1930-х економіка повернулася на рівень 1913 року. А з урахуванням колосальних економічних втрат (приблизно -80% випуску промислової галузі) під час Громадянської війни 1917-1922 подібний стрибок за 10 років виглядав з точки зору кількісних показників дивовижним.
Звісно прихильники лівого шляху на Заході не знали реальної ціни подібних перетворень. Однак у стані глибокої економічної кризи навряд хтось був готовий прораховувати ціну на майбутнє. Тому не дивно, що навіть президент США Рузвельт проштовхував ідею «кодексів конкуренції» (скасовані всупереч волі Рузвельта Верховним судом США), які за своїм принципом походили на радянську модель (регулювання цін тощо).
На фоні вищепереліченого Кейнс і починає діяти, публікуючи спочатку свій «Трактат про гроші» у 1931 і вже у 1936 році «Загальну теорію». В цих роботах він розпочав нову сторінку в макроекономіці, де участь держави була емпірично (формально) та теоретично переосмислена. Фактично саме з того часу з'явилися сучасні підходи, які застосовуються державами (соціальна підтримка, широке втручання в час кризи, державні інвестиції). Передбачувано, що самого Кейнса через його роботи звинувачують у прорадянських поглядах, до того ж він дійсно двічі був в СРСР - у 1928 та 1936 році, ба навіть позитивно про нього відгукувався (відомо з різних джерел). Проте той самий Мішель де Фрей вказує на інше:

«В розумінні Кейнса (прим.: демонтаж laisser-faire) не означав прихід соціалізму. Навпаки, його завдання було в тому, щоб не допустити його появи та зберегти демократичні цінності» [3].

З усім тим, з тої ідеї регулювання широка фіскалізація стала основою державної політики й до принципу laisser-faire масштабів XIX ст. більше не повертались.

Висновок. Дивовижні кількісні показники, а саме стрибок 20-х в СРСР та динамічний розвиток 30-х, підштовхнули багатьох на Заході до перегляду обсягу участі держави в економіці. Про що мова, якщо навіть видатний Пол Самуельсон в 1960-х (знову таки в добу економічного стрибка СРСР) припускав, що США ризикують програти на дистанції (і це не було пов'язано зі статистикою СРСР, бо у ЦРУ мало власну статистику). Однак історія показала геть інші результати.
Чим повчальна ця історія? Сьогоднішня прихильність США (домінанта прогресивізму думки) до лівих принципів буде провокувати зміни по всьому світу.
Фіскалізація близько...

Джерела:
1. Мишель де Фрей. История макроэкономики. От Кейнса к Лукасу и до современности. С. 4.
2. Andrei Markevich та Mark Harrison. Great War, Civil War, and Recovery: Russia’National Income, 1913 to 1928. P. 10
3. Мишель де Фрей. История макроэкономики. От Кейнса к Лукасу и до современности. С.8.

Бюрократія. Бізнес Ахметова в США +593 млн дол.

Дисклеймер: Антикорупційна діяльність є важливою для виявлення схематозу, тому цим постом я не заперечую її необхідність. Проте хочу звернути увагу, що вона не може бути головною ідеєю для цілої держави.

Я не фанат публікацій про олігархат чи корупцію, бо ця інформація - марна витрата часу. Чому? Банально подивіться кількість розслідувань з боку антикорупційних медіа (про антикорупційні служби згадувати навіть не буду), а реальних результатів після них - майже нуль.
Та й взагалі, розмови про корупцію чи олігархат не вирішують головної проблеми - ми живемо в умовах «crony capitalism», або «кумівського капіталізму». Економіка, монополізована купкою осіб з майже повним контролем медіа, та політична система, в якій олігархічні клани сильно впливають на бюрократію.
На фоні цього антикорупційні медіа не пропонують громадянам жодної дієвої моделі, яка збільшить в їх гаманцях кількість грошей. Вони здебільшого пропонують пофіксити бюрократичну систему й очікувати, що це матиме результат. При тому ігнорують той факт, що основні завдання, покладені на бюрократію, не генерують багатство, бо це:

1. Перерозподілення багатства через податки (redistribution tax policy);
2. Управління бюджетними процесами та видатками (держава - поганий інвестор).

Так, бюрократія в особі законодавців може генерувати закони, які конвертуються у збагачення громадян, але це, як правило, пов'язано з дерегуляцією та дефіскалізацією, або зі створенням умов для бізнесу (соціалістичні ініціативи не розглядаємо). Тому можна 100 разів фіксити бюджетні витрати, але від цього грошей в державі більше не стане. При цьому засади для появи бюрократії веберівського типу відсутні. Відповідно й збирати 40% ВВП податками абсурдно.

Олігархат, або приклад. В Україні ходить легенда, що США буцімто буде боротись з українськими олігархами. Важко сказати, який їм з того зиск, якщо політика США стосовно її геополітичних суперників у XXI столітті кардинально відрізняється від подій XX століття, коли Америка дійсно проводила активну політику (та й тоді скоріше косметично втручаючись у справи країн-союзників).
Отож не дивно, що компанія головного стейкхолдера України генерує непогані обороти у розмірі 1.5 млрд у 2019 році (не є прибутком), і 593 млн. у 2020 [1]. Також у 2020 році компанія Ахметова (United Coal Company LLC) отримала 21 млн допомоги від уряду США в рамках програми Paycheck Protection Program (інфо видання POGO [2]).
Загалом бізнес українських стейкхолдерів в США йде непогано, хоча й наявні проблеми. Зокрема, існує розслідування проти Коломойського, ба навіть претензії з боку регуляторів стосовно безпеки праці на шахтах United Coal Company LLC. Однак, згідно із заявою материнської компанії Ахметова, жодних претензій з боку регуляторів США до американської дочки зараз немає.
Простими словами олігархат має цілком легальний бізнес в ЄС та США і спокійно ним управляє. А всілякі фільми, в тому числі «Спадкоємець», навіть не були прокоментовані президентом. Смішно про це говорити, але навіть Путін відреагував на фільм Навального про славнозвісний палац (і хоча фільм про Щербаня не зачіпає президента, 1 млн переглядів для України про щось говорить).

Висновок. Боротись із вітряками круто - стабільний грантовий дохід, бонус у вигляді класного продакшену для людей, бо вони жадають «хліба та видовищ». Тільки от такий шлях жодним чином не допоможе збагатити громадян держави. Україна повільно зникає - з 52 млн населення за тридцять років прийшла до 38, а може й менше, що є найгіршим і найстрашнішим результатом…

Джерела:
1. https://www.dnb.com/business-directory/company-profiles.united_coal_company_llc.3fc32edfa10d0318535be4bcda7d9402.html
2. https://www.pogo.org/investigation/2020/08/how-a-ukrainian-oligarchs-companies-got-paycheck-protection-program-loans/

ПДВ з реклами у ФБ та Інстаграмі. Наступ варварської тупості.

Моя мрія вийти з емоційного формату на Конкретиці напевно нездійсненна допоки я бачу стрічку новин наших ЗМІ. Цього разу вони із захватом зустрічають впровадження ПДВ на контекстну рекламу в Гуглі, Інстаграмі та ФБ. Простими словами бізнесу (або споживачам, які платитимуть за це) доведеться до своїх бюджетів на таргет додати 20%!!
Зазначу, що подібну ініціативу можуть підтримати лише вороги бізнесу - ліві або слово на ваш смак. Аргументи на кшталт:

🎯«В усіх цивілізованих країнах є такий податок» є неприхованою ідіотією, бо, по-перше, в США його немає (там взагалі ПДВ немає - є податок з продажу), по-друге, це максимально недолугий аргумент, який тільки можна було вигадати, особливо коли в академічній науці продовжується дискусія навколо ефективності сліпого насадження інститутів екзогенно! Про це вже далі.

🎯Але найкумедніше: «аналізувати» податкові практики за АНАЛОГІЯМИ. Ну правда, навіщо та емпірика чи певні закономірності, достатньо ж АНАЛОГІЇ. «В інших країнах працює і в нас повинно працювати». З іншого боку, парадигма таких професорів аналогії сформована в постсовку, тому й не дивно, що в них є уявлення, ніби у комерсів завжди є гроші.

А тепер серйозно - якби прихильники «аналогій» хоча б трохи цікавились економікою, то можливо б знали:

Інститути, які нав'язуються екзогенно, не мають соціальної пам'яті, (…) ігноруючи цей факт, реформатори переоцінюють свою здатність сприяти зростанню і недооцінюють роль внутрішніх змін в забезпеченні процвітання.
Джерело:, Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson. Institutional Stickiness and the New Development Economics

До чого це відоме дослідження про інститути? А до того, що використання аргументу «ну там же є» геть не відповідає реаліям. На практиці всі найбільш цитовані економісти говорять про те, що екзогенні методи (використання зовнішніх практик/кейсів інших країн) без перебору не дають бажаного результату: «реформатори повинні розуміти, що спроби нав'язати інститути, як зсередини, так і ззовні, скоріш за все зазнають невдачі». Тобто під кожне рішення потрібно підбирати практики, які виходять з конкретної ситуації, часу та реалій.
Ми маємо таке - бізнес в Україні слабкий, споживач теж слабкий і це означає, що йому не потрібний зайвий податковий тиск!

На десерт. Перед тим, як фіскалізовувати все і вся, варто було згадати слова імператора Тиберія, який, з усім своїм негативом, 2 тисячі років тому розумів більше за наші ЗМІ: «Хороший пастух стриже овець, але не здирає з них шкури».

🎯 Емпіричний аргумент: вибірка країн, які зробили економічний стрибок у ХІХ столітті (і сьогодні є топом за рівнем життя) показує, що фактором стрибка є не лише сильні інститути, але й низькі податки стата нижче.
🎯 Наступний аргумент: навіть у Швеції (безумовними фанатами якої є наші ЗМІ) спостерігають тільки збільшення нерівності у доходах з моменту зростання податкового тягаря.
Джерело: J. Roine. D. Waldenström. The Evolution of Top Incomes in an Egalitarian Society; Sweden, 1903–2004.
🎯 І ще один на додачу: Крива Лафера доводить, що максимізація податкового тягаря не збільшує надходження до бюджету і впливає на багатство населення. Сам Артур Лафер казав Україні: “Вам треба наслідувати те, що робили європейці 150 або 100 років тому, а не те, що вони роблять зараз. Не робіть того, що зараз роблять багаті. Робіть те, що вони зробили для того, щоб стати багатими”.
Джерело: https://www.eurointegration.com.ua/interview/2015/09/14/7038229/

Висновок. Бізнес мовчить і навіть не хейтить тих, хто підтримує «загальноприйняту практику». А з іншого боку, подобаються податки - та на здоров’я; от тільки не варто потім дивуватись бідності та, як наслідок, втраті державності! Тільки дерегуляція та дефіскалізація є виграшною схемою. Почуйте вже нарешті: фіскалізація НЕ СТВОРЮЄ БАГАТСТВО!!! ЩО ПЕРЕРОЗПОДІЛЯТИ В БІДНІЙ КРАЇНІ?! Легше вже жити в ЄС з таким само рівнем податків, ніж в країні дикої бюрократії та примітивних циркачів.

Продажність ЗМІ: історія французької Республіки.

Як Ви можете пам’ятати, у попередній великій статті я розглядав економіку Російської імперії, де серед прикладів був наведений гучний скандал за участі французьких ЗМІ.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/articles-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html

Суть скандалу полягала в тому, що газети опублікували проплачені статті з метою вплинути на думку своїх читачів. Імена цих видань відомі й сьогодні: Le Progrès Lyon, Figaro та багато інших.
До цієї історії мав прямий стосунок Мінфін Російської імперії, хоча варто зазначити, що це був не єдиний замовник проплачених статей у цих ЗМІ. Як писав сучасник тих подій професор Харківського імператорського університету П.П. Мігулін:

«При продажності (майже поголовній) європейської преси, розміщення платних статей (редакційних за підписом авторів) – явище незворотне і нікого в Європі не дивує» [1].
Важливо: Мова також йшла про британську, голландську та бельгійську пресу, зокрема Etoile Belge, Independance Belge тощо.
Джерело (сторінка 273): https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k83024b/f306.item.texteImage

Сам скандал став відомий широкій публіці лише у 1931 році, коли була опублікована збірка «L’Abominable vénalité de la presse» («Продажність преси»).

До чого це все. Важливо розуміти, що ЗМІ часто відіграють важливу роль у розповсюдженні інформації, і якщо вони потворять її, суспільство впадає в оману.
На щастя для громадян Європи тої епохи, законодавство нічого не знало про гранти. Інакше імперському Мінфіну було б куди простіше переказувати тисячі франків, без посередництва реальних контактів агента Рафаловича. Вони б заснували там фонд «Відродження союзу Франків та Русів», тоді можна було б цілком офіційно фінансувати ЗМІ й не було б змоги підняти такий ґвалт.
Гранти стали інструментом, де інтеграція ідеологічних засад, особливо лівого тлумачення, в контент вважається за норму. Доходило до того, що у 2016 році одне з відомих українських видань дозволило собі називати тоді ще кандидата у президенти США «ВОНО». Інші видання взагалі користуються примітивними аналогіями, якими виправдовують ідеї впровадження регулювання та високих податків для бізнесу.
Все це я пишу до того, що засилля грантового фінансування розважальних програм, на кшталт веселого хлопаки з маленькими вусами та «іменитих» видань, призводить до того, що у нас цілком серйозно відбувається реставрація відверто лівих\совкових ідей.
Мова насамперед про широку участь держави в економіці, про купу пільг (які суперечать навіть ідеям Кейнса), підтримку всього і вся, пресування комерсів (бо з якого дива вони заробляють і платять “мало податків”) і подібних тез. Я розумію, що в методичках не пишуть, що перерозподіл грошей не створює багатство, але ж іноді варто вмикати голову.
Мене просто жахає перспектива, якщо одного дня ці скажені дістануться робіт Маріанни Маццукато, яка з усією серйозністю розповідала, що “кременева долина” це заслуга виключно уряду США - звісно, перші інвестиції від приватного Стенфорда і його наукова база просто пройшли повз! (я навіть не згадую, що її постулати мають радянський дух, але його результат нам відомий).
Простими словами, якщо Ви хочете розібратись певній темі, не покладайтесь на порожні балачки з гарним продакшеном. Читайте більше першоджерел і бажано не лівацького толку.

Контент. Вже скоро буде опублікована велика стаття про Пак Чон Хі, з якої Ви дізнаєтесь, чому не варто гратись з авторитарними режимами, до яких апелюють націоналістичні сили в Україні. Також на Лютий заплановані фінальні статті по РФ, які повинні допомогти краще зрозуміти, що дійсно відбувається в економіці та політичних ідеях агресивного сусіда.
Зазначу, що всі теми стосовно РФ я розглядаю з нейтральної позиції, бо об'єктивність та прив’язаність до реалій в таких питаннях більш ніж важлива.

Джерела:
1. П.П. Мігулин. Русский государственный кредит (1769-1906). С. 1074.