«Сталіна на Вас немає». Чи був порядок в епоху тирана?

Образ «сильної руки» є настільки привабливим для травмованих совком людей, що вони навіть сьогодні мріють про «рятівника», господарника ледве не в образі Сталіна, який наведе «лад».

Однак, чи справді економіка Сталіна показувала чудеса? Якщо облишити той емпірічний факт, що планова система є шляхом до неминучої деградації, то відповідь на питання дуже проста - ні. Аби зрозуміти масштаб проблем, з якими стикалась система, давайте подивимось на те, що відбувалось на так званих «великих будівництвах» комунізму, які мали високий статус державного значення. Цікаво, що подібні «епічні» назви є штампом для якості зведення подібних проєктів, як в СССР, так і в країнах, де рускій мір залишив свої брудні сліди.

У цьому пості подивимось на історію зведення Волгодон каналу, яка показує, наскільки «вмотивованими» були люди в добу совєтів, та й загалом, як працювала система зсередини на, здавалося б, стратегічних об’єктах. Наведу спогади Івана Сєрова, міністра МВС, який прибув на Волгодон канал для того, аби довести будівництво до закінчення. Цікаво, що сам об'єкт зустрів нового керманича проривом греблі:

Питаю Жука: «Чому прорвало?». Він відповідає: «Мабуть, коли насипали греблю, разом із землею утрамбували сніг. Зараз сніг відтанув, утворилися порожнечі, а вода не любить порожнечі, ну і хлинула. Я боюся, що прорве всю греблю, і понесе». Я кажу: «А де ви були, товариш головний інженер, коли замість землі сніг в греблю клали?». Мовчить. [1]

Ще один цікавий момент з приводу мотивації самих “робітників” та рівня управління з ризиками:

Запитую: «Чому стоїте?» Відповідають: "Не підвезли матеріали". - «Чому не підвезли?» - "Не йдуть машини - багнюка". - «Чому не везете на тракторах?» - "Не додумалися". Ну, що робитимеш! З глузду з'їхати можна! [2]

Активні будівельні роботи почались у 1948 році і завершились у 1952 році. В цю добу режим Сталіна був все ще кровожерливий і не пробачав помилки, але керівництво таких великих проектів все одно було невмотивованим, що призводило до масштабної халатності.

Більше того, у великих будівництвах комунізму, як правило, приймали участь в’язні ГУЛАГ. На яких «демонстрував» свій рівень «менеджменту» міністр Сєров, відображаючи совєтскій стиль управління людськими ресурсами:

Я говорю: «(…) Сідайте та пишіть наказ про переведення з/к на цілодобову роботу». Адже зеків 67 тисяч людей. Можна гори перекопати. За цей час обладнати будмайданчики нічним освітленням. На кожен об'єкт виділити відповідального офіцера-інженера головного управління. За стан будівництва він відповідає головою. [3]
Примітка: Покращення\погіршення умов за часів “менеджменту” Сєрова вельми специфічна тема.

Тобто у будь-якій складній ситуації просто експлуатуй людей на повну. Ця стратегія не принесла успіху ані СССР, ані сумнозвісному Волгодон каналу, якому швидко знадобилась друга гілка для збільшення пропускної здатності (не добудована). Загалом, з каналами СССР не щастило, бо той самий Біломор канал мав схожу проблему, в результаті чого довелося збільшити судохідну глибину.

Висновок. Будь-який недемократичний режим має проблеми зі зворотнім зв’язком, відповідно росте і квітне царство неефективності та саботажу. Цим грішив, як режим Сталіна, так і його наступники, в результаті чого у закритому звіті Держплан у 1967 році констатував ледве не поразку у перегонах зі США.
До слова, саме про це цікаве закрите дослідження Держплану я й готую новий сценарій до відео на youtube каналі Останній Капіталіст.

Література:
1.2.3. И.А. Серов. Записки из чемодана.

Права платника податків. Петиція, яку варто підтримати.

Податковий контроль, який здійснюють органи контролю за дотриманням податкового законодавства в Україні, часто стає інструментом тиску на платників податків. Мова тут може йти не тільки про корупцію, яка ставить у нерівні умови економічних агентів, але й про складність дотримання податкових норм. На додачу, в силу всесильності контролюючих органів, а саме специфіки їх повноважень, вони створюють значні складності для ведення бізнесу та банального декларування своїх доходів. Тому петиція (Підписати петицію!) від Останнього Капіталіста та Ціна Держави вкрай важлива, бо змушує нагадати владі про проблеми, які не вирішуються десятиліттями.

Трішки цікавих цифр за 2020 рік: За даними PWC (за підтримки МВФ та СБ) в їх Paying Taxes 2020 наші фірми витрачають 327.5 годин щороку на податкову звітність, в той же час, в ЄС в середньому 161 година. PWC зазначає, що за тривалістю обліку ПДВ наша держава посідає 176 сходинку зі 190. При цьому в коментарі до результатів дослідження вони зазначають, що Україна втрачає свої позиції привабливості в рейтингу зручності сплати податків в першу чергу через те, що інші країни проводять ефективніші реформи на фоні нас. Наші «еліти», в той же час, вкотре показують, що не дослухаються до базових рекомендацій МВФ (пряник), а лише до тиску, коли їм потрібні гроші (батіг):

Досвід країн показує, що чіткі та прості правила та системи адміністрування, які надають точну інформацію про податкові зобов’язання, можуть сприяти дотриманню вимог. Тягар дотримання податкових вимог для фірм, як правило, тим вище, чим більше потрібно часу, щоб зрозуміти як їх дотримуватися, або якщо механізм виконання зобов’язань є складним. [1]

При цьому, я навіть не зачіпаю сервісну складову тої ж податкової. В свій час, коли я подавав першу декларацію ПДФО (18% + військовий збір) мені вартувало зусиль, щоб додзвонитись по потрібному номеру, де могли б відповісти на мої запитання, щодо сплати моїх податків (в інтересах держави). З іншої сторони, варто звернути увагу і на фінансове забезпечення державної служби, яка, в силу низької оплати праці, має і відповідну мотивацію. Проте, це не знімає відповідальності з так званих законотворців та їхніх виборців. До слова, петиція (Підписати петицію) формує суспільний запит для тих самих політичних сил, тому Ваша активність вкрай важлива.

Щодо нових регуляторних норм, які впроваджуються в податкове законодавство та бажанням розширити податкову базу, то тут лише можна виказати співчуття, бо такі методи не приведуть до бажаного результату. Зокрема, стимулів ухилятись і далі буде більше, а токсичні еліти і далі своїми ініціативами будуть стимулювати відтік не тільки мізків, але й діловиків (підприємців). На фоні цього, хочеться вкотре нагадати думки професорів Крисоватого та Томнюка сприводу наших проблем та ідей їх вирішення:

Податкова свідомість так і не стала чеснотою українців після ухвалення Податкового кодексу, а невдалі трансформації перерозподільних процесів останніх років лише укріпили негативне ставлення до фіску. Недовіра до податкових інститутів надалі спонукатиме суб’єктів ринку підтримувати неформальну практику господарювання. Тому, щоби підвищити ефективність адміністрування податків хоча б до рівня нових країн ЄС, потрібно не просто лібералізувати оподаткування, гармонізувати із європейськими чи спрощувати фіскальні механізми, підвищувати штрафні санкції за порушення податкового законодавства або нарощувати персонал органів контролю, а й намагатися створенням позитивних фіскальних прецедентів переконати громадськість у можливості перерозподілу ВВП сприяти зрушенням у суспільному розвитку [2]

Висновок. Петиція про Декларацію прав платника податків хороший початок, щоб вирішувати старі проблеми.

Література:
1. Era Dabla-Norris, F. Misch, D. Cleary, M. Khwaja. Tax Administration and Firm Performance: New Data and Evidence for Emerging Market and Developing Economies. 2017. IMF. P.7
2. А. І. Крисоватий. Т.Л. Томнюк. Адміністрування податків в Україні: Організація та напрямки трансформації. С. 32

Чи могла ОУН(б) заснувати інклюзивні інститути?

Завдяки послідовній дискредитації руху ОУН московитами (прим.: в пості про ОУН(б)), ми знаємо небагато цікавих історій про наш національно-визвольний рух. До слова, образ ОУН паплюжили навіть в добу незалежності - зокрема, через совєтський кінематограф, коли «українські» телеканали активно транслювали фільми на кшталт «Застава», «Вечный зов» тощо. Тому не дивно, що до 2014 року сильний зв’язок з тим явищем зберегли здебільшого землі Галичини та Волині, які були ядром національно-визвольного руху.

Ідеологія ОУН(б). Цей пост не претендує на досконале викладення історії руху - на меті лише описати підсумки одного зі з’їздів, а саме ІІІ-го Надзвичайного великого збору ОУН (б). Він цікавий тим, що ОУН Бандери змінила свій курс від ідей інтегрального націоналізму (далі - ІН), за Дмитром Донцовим, до ідей демократичних. Аби не заглиблюватися в саму ідеологію ІН, я перелічу деякі ключові засади. Зокрема, якщо говорити про політичні інститути, то за Донцовим державою повинен керувати вождь або «батько нації», більшість політичних інститутів мали бути екстрактивними, а сама система була вкрай ідеологізована. Ба більше, Донцов активно критикував демократію. Інший ідеолог напряму, Сціборський, прямо писав про переваги авторитаризму як мінімум на перших етапах існування держави.

Проте я б хотів підкреслити, що ідеї Донцова чи Сціборського варто розглядати, враховуючи принцип «історизму», який говорить нам, що не варто розглядати їхні погляди в контексті нашої дійсності - навпаки, необхідно враховувати час їх народження. Підкреслю, що час, в якому ми живемо, значно впливає на наш світогляд. Донцов проходив становлення в епоху занепаду української державності й, водночас, в епоху її героїв. Я не можу сказати експертно, але проголошені в роботах Донцова принципи вочевидь йдуть у розріз з тим науковим консенсусом, який ми маємо сьогодні, і це треба пам’ятати незалежно від Вашого ставлення до Донцова. Зокрема, достатньо згадати одне з найбільш цитованих досліджень економіста Дарона Аджемоглу про ключову роль демократії в економічному зростанні.

Які ж ідеї просував ІІІ-й Надзвичайний збір ОУН(б)? Ключовий момент - це відхід від засад, проголошених Донцовим. Історики мають різні погляди з приводу стимулів, що викликали ці зміни. Втім, я б схилявся до того, що лідери ОУН, побачивши міць Заходу, усвідомили необхідність перегляду своїх поглядів на західну демократію. Це говорить в першу чергу про те, що лідери ОУН шукали кращі ідеї та механізми для майбутньої української держави. В роботі Володимира Третяка «ІІІ-й Надзвичайний великий збір ОУН (б) як етап українського державотворення» автор описує, до чого прийшли ОУН в обговоренні образу майбутнього України:

«були задекларовані свободи в соціальній, економічній, освітньо-­культурній та релігійній сферах життя. Йшлося про право на вільне володіння землею, націоналізацію промисловості та різні форми влас­ності, гарантії гідних умов праці з усуненням різних форм експлуатації, її оплата, право на вільне створення профспілок для захисту робітників та їхньої участі в управлінні підприємствами, гендерну рівність, державні гарантії у сферах медицини, освіти, науки, опікування проблемами дітей та молоді, пенсійне забез­печення, свободу думки, друку, право на вільне віросповідання та відділення церкви від держави тощо.»

Невже ОУН виступала проти капіталізму? Варто звернути увагу на те, що це не була повністю завершена конструкція держави. Це був лише перший крок до формування майбутніх її засад. Надодачу, не можна забувати про вплив оточення - роль держави в економіці в досвіді провідників ОУН була значною. Вже згодом погляди поступово трансформуватимуться, коли оунівці потраплять на Захід. Для нас тут ключовим моментом є те, що ОУН шукала кращі конструкції для нашого майбутнього. На відміну від лідерів окупаційного режиму УССР, серед яких були українці, саме у лідерів ОУН були реальні шанси заснувати Українську державу на міцному фундаменті. Як показує історія, шлях до демократії та свобод завжди полягав в основі української ідеї державності.

Освіта та інновації. Роль викладацького складу.

Викладацький склад є основою будь-якої освітньої системи, і чим більш він якісний – тим вищий людський капітал система здатна звести.

Відбір викладацького складу в кращих ВНЗ проходить через рівень занурення кандидата в предмет, який він прагне викладати. Тобто – наскільки викладач близький до так званої «межі знань». Умовно, цю межу серед викладачів з економіки можна визначити на основі кількості публікацій та цитованості в кращих академічних журналах. Тобто, публікації кандидата в American economic review чи Journal of Political Economy можуть допомогти йому влаштуватись на роботу у хороший ВНЗ в США та ЄС. Ці журнали вважаються найкращими, бо роботи, які там публікуються, проходять відбір та ретельну перевірку наданих авторами даних. Також це свідчить про те, що викладач займається передовими дослідженнями і створює нові знання.

На важливість саме занурення викладача у дослідницьку роботу або у роботу на «межі знань» звертають увагу професори Біазі та Ма, які опублікували цікаве дослідження «The education-innovation gap». Воно вкотре показує, наскільки важлива якість викладацького складу, бо чим сучасніші програми вони пропонують студентам – тим кращі результати вони показують. До слова, про те, що освіта впливає на темпи економічного зростання та індивідуальні доходи населення, я писав ще минулого року, коли посилався на авторитетну роботу Еріка А. Ганушека. Себто, надання якісної освіти може приводити до прориву не лише через інновації, але й загалом через постачання якісної робочої сили на ринок праці.

Професори в своїй публікації, застосовуючи сучасні методи аналізу тексту до великої вибірки програм курсів (фіксуючи зміст курсів) та академічних публікацій (фіксуючи межі знань), побудували нову метрику – розрив між освітою та інноваціями. Розрив між освітою та інноваціями призначений для визначення відстані між змістом освітніх програм та межею знань. Зокрема, вони визначають розрив як відношення подібності між змістом курсу та знаннями з більш старих джерел (охоплених статтями, опублікованими кілька десятиліть тому) та між змістом курсу та новими, передовими знаннями (охопленими останніми статтями). Таким чином, умовно, за літературою, використаною для створення навчального курсу, автори дослідили освітні програми, оцінюючи – які з них знаходяться на «межі знань», а значить є більш якісними, і які знаходяться далеко від межі, відповідно менш якісні.

Важливість дослідницької роботи викладачами. У своїх висновках вони зазначили, що більшість викладачів вищих навчальних закладів розподіляють свій час та зусилля між викладанням та дослідницькою роботою, що відображає подвійну місію університетів зі створення та розповсюдження знань. Оскільки часу завжди не вистачає, ці завдання часто розглядаються як конкуруючі.

Також їхні результати підтверджують гіпотезу: розрив між освітою та інноваціями значно менший для курсів, які викладають викладачі, які більш активно проводять дослідження (тобто вони більше публікуються, частіше цитуються та отримують більше грантів). Натомість розрив вищий для викладачів, які не займаються дослідженнями на “межі знань”. Розрив також менший, коли власне дослідження викладача ближче до тем курсу.

Ці результати наголошують на тому, що правильний розподіл викладачів за курсами може наблизити зміст освіти до “межі знань”. Вони також дозволяють припустити, що інвестиції в дослідження факультету – як державні (державні гранти), так і створені кожним навчальним закладом – можуть принести додаткову віддачу у вигляді наданні студентам освіти, яку можна віднести до “межі знань”.

Висновок. Прочитавши публікацію професорів, я чомусь згадав освітні реформи Сінгапуру. Тоді Лі Куан Ю будував не просто школи чи університети, але зі своїм урядом створив окрему стратегію по викладацькому корпусу. Бо не може бути якісної освіти без професійних викладачів, у свою чергу їх не може бути без гідної оплати праці. Саме освітня стратегія України зіграє ключову роль у нашому майбутньому, визначивши місце, де саме на економічній мапі світу ми будемо…

Госплан СССР, або тотальний провал “перегонів” зі США.

В новому нашому відео на каналі "Останній капіталіст" Ви можете ознайомитись із унікальним звітом 1967 року від Госплану СССР, в якому було підбито перші підсумки так званого “економічного змагання” зі США. Зазначу, що сам звіт був створений для «службового користування» і не так давно його стало можливо знайти в мережі за назвою: “Современное состояние экономического соревнования СССР и США 1967 год”.

Чим цей звіт такий цікавий? По-перше тим, що Госплан дійсно намагався донести до керівництва СССР, що економіка вже в 60-х почала сповільнюватись. Ба більше, аналітики навіть правильно вказали на слабкі місця системи. Особливу іронію викликає апелювання Госплану до досвіду промислової політики Японії, що натякає на кризу ідей в СССР. На додачу, вони виокремили колосальні проблеми у питанні впровадження інновацій. Госплан вже тоді прямо пише, що асортимент нової продукції в СССР програє капіталістичним країнам.

Одна з головних проблем, яку також відмічає Госплан, це провал "мізків", зокрема, науково-дослідні інститути не могли створити серійний товар. Цьому заважала не тільки масова перекачка всіх талановитих вчених у ВПК, але й структурні проблеми. До слова, історик економіки Роберт Ален у своїй книзі «Від ферми до фабрики» підкреслював, що зв’язку між виробництвом та вченими в інститутах просто не було. Відповідно, розробляючи новий товар він не потрапляв до потенційних виробників. На додачу, сама система плану не давала стимулів для запуску нової продукції, бо була прив’язана до кількісних показників, а не до якісних.

На фоні всього цього не дивно, що темпи зростання продуктивності праці в СССР падали, хоча ще в 50-х вони зростали в два рази швидше, ніж у США. Втім, тут не варто дивуватися - всі економіки, які проводять активну індустріалізацію, переводячи робочу силу з низькопродуктивних галузей (сільське-господарство) в більш продуктивні (промисловість), напочатку зростають вражаюче високими темпами. Однак вічно перекидати робочу силу та будувати нові заводи неможливо і тоді у гру вступають якісні фактори або технології, яких СССР не мав.

У 1989 році вже ЦРУ у своєму закритому звіті The Soviet Microelectronics industry: Hitting a Technology Barrier підтвердило занепокоєння Госплану, щодо долі перегонів в технологічних сферах. Зокрема, в сфері мікроелектроніки: мікросхеми, процесори та інші компоненти. Все це було потрібно як у ВПК, так особливо і в цивільному секторі. Втім, СССР не міг забезпечити цивільний сектор якісними компонентами через критичну обмеженість доступних потужностей. В ЦРУ зазначали, що совок використовував верстати власного виробництва для цивільних компонентів і - увага - верстати ЗАХІДНОГО виробництва для військових потреб. Однак через динамічний розвиток мікросхем та процесорів для переходу на нове покоління стала необхідною заміна всього устаткування, а потужностей та технологій для його виробництва в СССР просто не було.

Ефективність санкцій. СССР передав новій Росії у спадок дуже важливий урок - не грай із санкціями. Зокрема, до оголошення санкцій у 1980 році, які були покликані остаточно відрізати «імперію зла» від західних технологій, совок встиг закупити обладнання для виробництва компонентів мікроелектроніки. Втім, через те, що його потрібно було оновлювати кожні 5-7 років, аби слідувати за прогресом, совок залишився в ізоляції зі старим устаткуванням. А позаяк країна «рад» могла лише красти технології, а не створювати їх, на рубежі 70-х року весь умовний «розвиток» зупинився. Ба більше, вправна гра США із «Зоряними війнами» загнала залишки потужностей, які можна було використати для покращення життя «совєцкіх граждан», на абсолютно неефективні космічні програми на кшталт «Енергія-Буран».

Висновок. Для багатьох фанатів СССР звіт Госплану зазначає, що ніяких перегонів зі США не було, бо американці навіть не знали, що беруть в них участь. При цьому для всіх, хто знає ціну совєтам, звіт зайвий раз натякає, що навіть в тій системі були якісні кадри, які намагались її врятувати, а саме такі - найнебезпечніші вороги України.

Міць КНР перебільшена, або не шукайте чорну кішку в темній кімнаті.

Я вже не раз зазначав, що світ знає про економіку КНР в буквальному сенсі дуже мало. Однією з причин є те, що автократичні країни контролюють статистичні органи. Відповідно, можна регулярно підмальовувати дані зростання ВВП і за десятиріччя дійти до вражаючих результатів за формулою складного відсотка. Саме це, в принципі, ми і бачимо на прикладі КНР - «другої економіки світу», як і її старший брат СССР свого часу. Ще в середині осені у Financial Times було опубліковано цікавий графік, який показує як з часу приходу до влади Сі знизилася відкритість економічної статистики. Таким чином автори вирішили відреагувати на рішення Бюро статистики КНР відкласти публікацію вельми поганих даних за ІІІ квартал 2022 року. Позаяк саме зараз для всіх є очевидним, що темпи зростання КНР сповільнюються, відповідно й дані ставатимуть ще менш доступними.

Автори FT зазначають, що до обрання Сі ще в 2012 році в державному бюро статистики КНР можна було знайти масу відкритих та постійно оновлюваних даних. Однак вже у 2016 році більше половини показників, які публікувало державне бюро та муніципалітети КНР, були просто закриті. Таке рішення можна пояснити не тільки бажанням домалювати статистику, але й “необхідним” для підготовки до війни за Тайвань. Сі, як і його друг Путін, так само бачить успіх свого правління не в покращенні життя власних “громадян” (хоча тут доречніше було б казати “рабів“, бо у громадян є права та свободи), а в територіальній експансії. Попри те, що КНР поки активно не втручається у війну з Україною, напрям руху її диктатора до ізоляції натякає, що одного дня все може різко змінитися.

До слова, у відео про звіт Госплану на каналі Останнього Капіталіста, до якого я робив сценарій, я теж вказував на проблему КНР, посилаючись на дослідження Мартінеса (була згадана у статті FT) та відео з каналу Money&Macro. Там автори зазначили, що економіка КНР може бути набагато меншою, ніж говорить офіційна статистика. Зазначу, що модель, яку вони використовували, заснована на зображеннях нічного освітлення держав з космосу. Така модель є вельми сміливою, але, як зазначає у висновках Мартінес, збільшення нічного освітлення корелює з офіційними даними стосовно зростання ВВП, які публікують країни демократій. При цьому дані, які публікують автократії, та освітлення їхніх держав не мають такої кореляції. Звісно цю модель можна критикувати і цілком справедливо, що, власне кажучи, часто робили фанати «китайського шляху в совок». Втім, даним Financial Times вже важко щось протиставити.

А що з тими даними, які публікують? Тут досить цікава історія. Зокрема у статті The New York Times є дуже цікавий коментар Дерека Сіссорса, старшого наукового співробітника Американського інституту підприємництва у Вашингтоні, який зазначив:

... раніше йому вдавалося отримувати відповіді китайських чиновників про те, як розраховується статистика інвестицій (прим.: капіталовкладень тощо.). Але в останні кілька років вони вже не хочуть обговорювати свої дані.

Такий підхід не є чимось дивним для автократій - достатньо згадати лише епоху СССР, який малював статистику ударними темпами. Стимул недемократичних режимів тут досить простий: якщо цифри будуть поганими, у людей можуть виникнути питання на кшталт “а куди ми рухаємося?“. А відповідь на це питання можуть дати люди, які спробують “підсидіти“ режим. Простими словами, коли легітимність влади базується не на демократичній традиції, вона завжди буде намагатися втримати владу будь-якою ціною.

Автократи будують свою легітимність довкола міфічного образу і достатньо, аби в нього вірила лише невелика частина населення та силовий апарат. Тому, прихильники диктатури, будьте обережні зі своїми бажаннями, бо дуже легко знайти “сильну руку” та “міцного господарника”, а от позбутися його потім набагато складніше.

Контент. Підсумки року.

Почну з контенту. Ключові напрями, а саме інститути, економічні дива і далі залишаться головними. Проте, я планую додати ще цікавинок про цінності демократії та чесноти республіки, які варто пам’ятати. Я сподіваюсь, поки можу, буду випускати по одному сценарію в місяць для відео у друзів з Останнього капіталіста і, звісно, статті, на основі яких я і роблю сценарії. Також, скоро я все ж опублікую бодай частину роману (І частина - 15 глав для знайомства), з яким я обіцяю Вас познайомити вже дуже давно. Шлях, до того, що можна назвати книгою, забрало в мене багато часу, а війна й зовсім поламала плани, доречі, далі про неї…

Мої підсумки року. Ніколи не подумав би, що я буду витрачати дні на полігоні, вчитись «крити», працювати в парі, бігаючи «змійкою» чи з нетерпінням чекати уроки, коли вдасться нарешті попрацювати з тренажером для NLAW. Ніколи б не повірив, що вдома замість того, щоб читати книги, я буду холоститись з власною М4А1, тренуючи вкладку.

Цей рік буквально змінив все в моєму житті і я зовсім не радий цим змінам. Поки мої БР в ДФТГ не наказують висуватись у місця де час зупиняється, де кожен наступний подих може бути останнім. Війна, про яку я читав чи писав на сторінках все ще не опублікованого роману, зовсім не має тої нотки героїчності, яку хочеться всім бачити. Історії передової нищать будь-які романтичні образи про людей, зброю та війну…

Однак, війна з росіянами була неминуча, про що я писав напередодні великої війни, бо народ рабів московського царя не може жити спокійно, коли у сусіда краще, ніж в нього.

Ключовий посил цього посту, далі не буде легше, далі, навіть після кінця війни, потрібно буде докласти титанічних зусиль, щоб подолати не тільки економічну кризу, але й головну - демографічну. Викликів багато і всім вистачить роботи, браття та сестри. Бажаю, Вам зустріти вже 2024 рік живими та здоровими в мирі та любові…

Перемоги ЗСУ! Та з наступаючим новим 2023 роком!

Громадянська чеснота. Сильне громадянське суспільство.

Громадянська чеснота в політичній думці здебільшого означає, що громадяни ставлять суспільне благо вище, ніж власні інтереси. Для прикладу, якщо виходити з цього трактування, можна згадати вчинки добровольців, які самостійно мобілізуються в армію, не чекаючи призову. В їхньому випадку час, який вони могли витратити до моменту призову на родину чи особисте життя, вони жертвують для захисту наших свобод. Таким ж за духом проявом громадянської чесноти є меценатово, волонтерство, просвітницька чи громадська діяльність. Себто, громадяни витрачають власні кошти, час, а деякі і значну частину життя для того, щоб створити для суспільства блага, яких йому не вистачає. Такі громадяни об’єднанні, можна сказати, спільною свідомістю, щодо необхідності жертвувати своїми ресурсами для того, щоб штовхати суспільство та державу до прогресу.

Свідомі громадяни формують та закладають фундамент громадянського суспільства, роль якого в побудові держави колосальна. Якщо знову-таки зачепити улюблену тему каналу про інклюзивні інститути, себто коли правила є рівними для всіх: починаючи від політичних,закінчуючи економічними, то в книзі «Вузький коридор» (переклад Наш Формат) професори Аджемоглу та Робінсон виділили громадянське суспільство, як ключову складову для успіху держави. В ній автори зазначили, що громадянське суспільство протидіє появі деспотичної держави, тим самим балансуючи систему. До слова, й держава балансує зі своєї сторони, - а саме контролює силу та дотримання правил (Закутаний Левіятан), в той же час звітуючи перед громадянами (демократичні інститути). Свідомі громадяни стають фундаментом всієї системи напряму впливаючи на успіх держави.

Якщо поглянути на термін “громадянська чеснота” зі сторінок Britannica, то там зазначається, що громадяни розвивають чи дотримуються певних особистих якостей та правил, які в свою чергу покликані підтримати цінності політичного устрою/режиму. Можна сказати, що тут вже відображається більш конкретизована трактовка поняття, яку можна віднести за духом до римської, а саме до робіт Цицерона, який бачив в громадській чесноті інструмент, який повинен був би запобігти поваленню республіканського ладу. При цьому, сама громадянська чеснота в його роботах мала головні складові (пізнання істини, помірність, велич духу та справедливість) та була покликана аби озброєні громадяни діяли в інтересах республіки, а не в особистих.

Цікавий і дуже важливий момент на який вказував ще Арістотель: самі чесноти неможливо отримати у спадок їх можна лише набути. Себто, для розвитку тих чи інших чеснот потрібно мати зовнішні умови, зокрема, розвинену інфраструктуру громадських організацій, творчість (книги, фільми тощо) та просвітницька робота. Умовно: якщо ми хочемо мати сильне громадянське суспільство (яке до слова у нас справді розвивається), то для цього потрібна широка популяризація образу свідомого громадянина. Тут починається від банального «відповідальне волевиявлення» до більш серйозного участь в ініціативах громадянського суспільства.

Чому люди сповідують подібні чесноти? Умовною мотивацією появи чеснот є багато факторів: традиції, принципи, навколишнє середовище і навіть релігія. Себто, ті ж релігійні закони можуть стати джерелом чеснот, про що зазначав сам Адам Сміт в трактаті «Теорія моральних почуттів»: Головний християнський закон проповідує нам любити ближнього, як самого себе, а великий закон природи полягає в тому, щоб ми любили себе не більше, ніж ми любимо інших (…).
Примітка: Є ще цікавий погляд на чесноти громадянина від Бенджаміна Франкліна (цикл постів про нього можна знайти на каналі Останній капіталіст).

Висновок. Громадянська чеснота розглядається такими науками, як правознавство, політична філософія, але сам дух терміну лягає в основу існування суспільства та ідей, якими воно живе. В цьому пості, хотілось нагадати, що чесноти є важливими для об'єднання абсолютно різних людей в державі заради кращих в ній змін.

Цицерон. Заборона математиків, або як розуміти давні тексти.

Коли ми читаємо роботи античних мислителів або навіть видатних економістів ХХ століття, варто завжди пам’ятати контекст часу, коли були написані ці роботи. Особливо це стосується таких мислителів, як Платон, Аристотель чи Цицерон. Цікавими є особливості термінології минулого, яку ми також часто сприймаємо через призму сьогодення.

За приклад візьмемо указ імператора Феодосія про заборону «математики». Сам указ можна знайти в Кодексі Феодосія в розділі CTh.9.16.0. De maleficis et mathematicis et ceteris similibus («Про злодіїв, математиків і їм подібних»). На перший погляд може здатися, що імператор заборонив математику. Така інтерпретація пов'язана з банальним нерозумінням того, що для римлян поняття "mathematicis" не мало того значення, що має для нас. Відповідь знаходимо у словнику латинської мови: в терміні măthēmătĭcus римляни вбачали як математику, так і астрологію, яка є псевдонаукою. Тому можемо дійти висновку, що імператор Феодосій заборонив не математиків, а саме астрологів.

Цікавий факт: одна з найвідоміших жінок античності, Гіпатія Александрійська постраждала через те, що вже простий люд в ту добу мало розумів різницю між астрономією та астрологією. Користуючись з цього, недруги Гіпатії, засилля яких на той момент було в церковній бюрократії, підбурювали людей проти неї.

Цицерон. З роботою Цицерона «De res publica» теж не все так просто. Її назву часто перекладають як: «Про державу». В результаті цього легендарна фраза оратора «Res publica est res populi» стала відомою в некоректному перекладі: «Держава - це надбання народу». Це створює неправильне сприйняття, особливо коли цю цитату використовують для пояснення чи виправдання сучасних подій. Для прикладу, "народ" ми часто розуміємо в контексті нації, але сам концепт "нації" з’явився лише у ХІХ столітті. Тобто буквально сприймати переклад цитати Цицерона просто некоректно відносно того сенсу, який він в неї вкладав. Сам народ як поняття мислитель сприймав так:

Народ - не будь-яке об'єднання людей, зібраних разом якимось чином, а об'єднання багатьох людей, пов'язаних між собою згодою в питаннях права та спільністю інтересів.

В академічній науці існує багато дискусій, які намагають транслювати, як саме римляни розуміли поняття res publica. Тому для тих, хто хоче зануритися трохи глибше, я залишу посилання на цікаву публікацію вітчизняного історика А. М. Токарєва з університету В. Н. Каразіна. До слова, Токарєв дійшов цікавого висновку, що саме означає відома фраза Цицерона.

Для нас робота античного мислителя в цілому цінна тим, що зачіпає дуже цікаву проблему - в чому ідея громадянства та хто такий громадянин. Нагадаю, що Цицерон писав в добу занепаду республіки, а це - початок буремних часів, коли Гай Юлій Цезар фактично заклав основу для демонтажу республіки. Відповідно, сам мислитель, який був противником тиранії, намагався надихнути римських громадян не втратити республіку.

Мої суб’єктивні враження від роботи Цицерона. По-перше, те, як він розумів республіку. В його роботі читається, що республіка це об’єднання людей, які мають схожі погляди на світ та володіють чеснотами. Деякі дослідники виділяють ще й те, що громадяни сприймаються в контексті озброєних, бо готові стати на захист свого ладу. По-друге, сам людський союз, який лежить в основі республіки, зведений на основі договірних відносин. Себто заснування республіки полягає умовно у зборах майбутніх патриціїв, де вони домовляться про певний перелік правил, які вони всі схвалюють. Тут є дуже важливий момент: всі ці громадяни брали активну участь в житті республіки. Простими словами, "громадянин" значить не просто права та обов’язки, але й необхідність своєю діяльністю підтримувати республіканський лад. При цьому схожі погляди не означають "диктат однієї думки" - навпаки, римський Сенат був центром дискусій та різних поглядів задля вирішення різноманітних проблем. Бо суть договору, який був укладений між римлянами, стосувався саме головного принципу республіки - протидії появі тиранії.

Теорія підприємництва. Вступ. Вільям Баумоль.

Про контент. Друзі, оскільки на патрулях додалося роботи та вишколів, я публікую пости з деякими перервами. Сподіваюсь на Ваше розуміння та обіцяю після війни, якщо все буде добре, виправитись ;)

Хто такі підприємці? Це ті, хто забезпечує нас товарами, а ринок праці - робочими місцями, штовхаючи своєю ініціативою економічне зростання. Ці істини ми знаємо з будь-якого сучасного підручника з економіки. Втім, як зазначає Вільям Баумоль, ролі підприємництва приділяється недостатньо уваги, тому він в свій час опублікував книгу “The Microtheory of Innovative Entrepreneurship”, де набагато глибше підійшов до такого цікавого таланту людської діяльності, як підприємництво.

Починає він з розбору того, як в минулому називали entrepreneur (підприємець). Як виявилося, до початку ХХ століття ніхто не використовував entrepreneur, проте досить часто можна було зустріти термін adventurer (авантюрист) або undertaker (є різні переклади, щось по типу зодчого/організатора). Тобто сам термін пройшов своєрідну еволюцію та за останні сотні років значно трансформувалося й описове представлення підприємців в роботах економістів.

Цю зміну, як зазначає Баумоль, можна почати прослідкувати по ранніх роботах Катільйона (початок ХVIII) та економіста Сея (відомий за однойменним законом) - між ними дистанція в 100 років. Катільйон зазначав діяльність undertakers (зодчих - себто підприємців) дуже пов'язана з ризиком:

Ці “зодчі” ніколи не знають ні того, наскільки високим буде міський попит, ні того, як довго покупці купуватимуть товар у них, а не конкурентів, які не шкодують сил для того, щоб переманити до себе споживачів. Усе це призводить до високої невизначеності у діяльності “зодчих”. Щодня хтось із них зазнає банкрутства”.

Сей після нього детальніше опише діяльність підприємців на основі досить цікавого ланцюжка створення продукту: вчені -> підприємці -> робітники. В його конструкції він посилається до прикладу виготовлення замків. Зокрема, вчений створює задум замку, підприємець знаходить шляхи для його реалізації, а робітники створюють сам продукт. Сей бачив у їхньому поєднанні успіх країни, наводячи приклад Африки, яка, в першу чергу, не мала вчених та підприємців. Якщо перекласти це на сьогоднішню мову, то Африка володіє низьким людським капіталом. До слова, цей показник сильно залежить від рівня освіти. Також зазначу, що не менш важливим є гарантії права власності, що нам вже відомо з робіт економістів інституціоналістів.

Сей також зазначає, що саме інновації, які просувають підприємці, часто штовхають прогрес всієї економіки. Себто саме підприємці впроваджують інновації, відповідно, їхня роль - колосальна. Підсумовуючи висновки Сея, Баумоль помітив, що відсутність саме підприємців (+ приватної власності) є однією з причин провалу СССР, який, до слова, мав талановитих вчених (напівпровідники в 20-х роках). Нагадаю Вам про роботу Лорена Грехема «Lonely Ideas: Can Russia Compete?», яка розказала нам, що вчені створювали прототипи, але в силу умов (відсутність прав власносності і тп.) прототипи залишились лише прототипами.

Романтизація підприємництва? Ні, в роботах Баумоля немає романтики ідеалізованого підприємця, який ми можемо відчути в романах Айн Ренд. До слова, ідеалізація не є чимось поганим, а навпаки - може бути ціллю, яку варто прагнути досягти. Баумоль підкреслює, що іноді інституційні умови в державі можуть стимулювати появу такої категорії, як деструктивна діяльність підприємця. Це тип діяльності, що приносить вигоду окремому бізнесу, але завдає шкоди суспільству. Формою прояви такого типу є банальне недотримання закону, використання влади та сили для отримання вигоди (олігархат і тп.). Умовно така діяльність спрямована проти конкурентної боротьби на ринку. Її, до слова, активно використовували такі легенди Америки, як Вандербільт, Рокфелер, Морган та ін. Простими словами, світ, як завжди, набагато складніший, а Вільям Баумоль своєю “мікротеорією” чудово намагається відобразити його складність.

Теорія підприємництва. Йозеф Шумпетер.

В першій частині Ви познайомились з тим, як наповнювався та трансформувався термін підприємець в працях економістів. В цій частині ми поговоримо про родоначальника теорії підприємництва економіста Йозефа Шумпетера.

Загалом сама «теорія» є скоріш продовженням концепції Шумпетера про «Творче руйнування». Суть концепції досить проста і представляє з себе процес еволюції економіки або ж її постійного оновлення. Себто, економіка переживає хвилі появи нових технології та ідей, які руйнують старі, в результаті чого одні компанії/технології зникають або зменшуються (General Electric), а на їхнє місце приходять нові. Простими словами, система постійно руйнує старі порядки і зводить нові.

Головною рушійною силою за Шумпетером є підприємець (можу вживати синонім «діловик») - саме він своїми діями штовхає прогрес. Більше того, сам економіст вже тоді розділяв поняття «капіталіст» та «підприємець». Розмежування проходило досить просто, у «капіталіста» право власності на майно (підприємство) не означає, що він підприємець. В свою чергу ж діловик - є інноватором, який є джерелом конкуренції та рушійною силою постійного оновлення економіки, і, як наслідок, економічного зростання. Саме підприємець вкладається в ризиковані справи, вишукує нові технології та ринки для їхньої реалізації, у такий спосіб штовхаючи прогрес людської цивілізації далі.

Цей концепт чудово, можна побачити на прикладі США. Де спочатку епоха залізних доріг підняла на Олімп капіталізму Вандербільта, однак згодом Олімп вже підкорювали нові індустрії та підприємці на кшталт Карнегі з його сталлю, Рокфелером з нафтою та бізнес-імперія Моргана. Вони всі руйнували стару структуру економіки і зводили нову. Цікавий момент: одночасно з тим лампочка Едісона нищила монополію Рокфелера на продажі керосину для відповідних ліхтарів, якими освітлювали домівки, бо американці поступово переходили на електрику. Вже згодом Олімп капіталізму підкорював Форд з його новою індустрією - автомобілебудування. Фактично, цей процес відбувається безкінечно, більше того, він проходить і на наших очах.

Шумпетер описав свого роду типи підприємців або як інновації в його теорії проникають на ринок. Перший тип, це ті хто привносять саму технологію на ринок, так звані «інноватори» , а другий тип «підприємці-імітатори», які поширюють її (дифузія) та розвивають. Більш влучно «імітаторів» чи, можна сказати, наслідувачів, описав Вільям Баумоль. Вони в свою чергу представляють з себе більшість підприємців, які запозичують вже діючі технології чи методики удосконалюючи та адаптуючи їх:

Історія має багато прикладів істотних поліпшень, внесених наслідувачами. Частково ці поліпшення викликані необхідністю адаптувати технологію до місцевих умов, включаючи відмінності в розмірі ринку, характер споживчих переваг, кліматичні умови та характер доступних ресурсів. Таким чином, у процесі наслідування іноземної технології немає нічого поганого.
Примітка: Баумоль наводить цікаву цитату історика (De Camp, L. Sprague), який казав: “кожен винахід містить якесь запозичення, а кожне запозичення - якийсь винахід”.

Шумпетер та мейнстрім економічної науки? Сама теорія підприємництва, як і Шумпетер, стоїть обособлено від неокласичної чи, тим паче кейнсіанської школи. Тим менш, як правильно зазначав Вільям Баумоль, сама теорія є недооціненою мейнстрімом. Однак, вона і не є повноцінною. Шумпетера в свій час критикував Кузнец, бо в своїй теорії він справді не пояснює, які умови потрібні для появи інновації. Більше того, він здебільшого просто констатує процес появи інновацій без урахування факторів для їх появи (інститут захисту прав власності, освіта тощо).
Тим не менш, роботи Шумпетера, Баумоля та інших нагадують нам, що економічне зростання, це не просто абстрактні робочі місця, продуктивність праці, інвестиції, а підприємці, які штовхають ці компоненти вперед.

Днями мережі облетіли фото броньованих машин "АІД", розробниками якого є благодійний фонд «Nika Ukraine». Автівку обговорювали і західні осінтери, і московити.

Нині ж ми хочемо оголосити збір саме цьому виробнику в рамках нашого проєкту з каналом "Інформація" – "Народний ВПК", про який ми оголосили вчора.

За основу береться використаний Mersedes ML w163 400 cdi на дизельному двигуні, кузов перероблюється під пікап. Встановлюється броня армокс 500т 8мм, скло ставиться бронепакети 60 мм. Машина витримує попадання 7,62×54 (не бронебійних) під кутом 90 градусів з дистанції 80-100 метрів.

Автівка може розганятися до 190 км/год, безпечна швидкість до 90 км/год. В копмлекті йдуть прожектор, камери нічного бачення та 2 додаткові вентилятори охолодження.

Загалом ціна автівки виходить достатньо приємною – 330 тисяч за один виріб. За ці кошти можна купити звичайний позашляховик без броні та інших додаткових переваг машин «АІД».

47 механізована бригада "Маґура" потребує 3 такі машини, які будуть допомагати їм мобільно та безпечно пересуватись фронті.

Ціна за 3 подібні авто виходить близько одного мільйона гривень.

Підтримайте збір на «АІД» на ці рахунки:

Банка: https://send.monobank.ua/jar/8LYXgwLCrj

Номер картки банки: 5358380880311520

Paypal: doneckua@gmail.com

Крипта: https://telegra.ph/Pіdtrimka-ZSU-vіd-Kapіtalіsta-10-28

Теорія підприємництва. Різниця між менеджером та підприємцем. Мотивація підприємця та меценацтво Терещенків.

Підприємця іноді ототожнюють з менеджером, що є неправильним в силу абсолютно різного спектру покладених завдань. Вільям Баумоль так описує менеджерів та підприємців:

Ми можемо визначити менеджера як людину, яка відстежує поточну ефективність бізнес-процесів. (...). У їхнє завдання входить нагляд за ефективним використанням факторів виробництва, дотриманням графіків та контрактів, а також вони приймають повсякденні рішення про встановлення цін та маркетингові витрати. Загалом, на менеджерів покладається відповідальність за виконання переважно рутинних видів діяльності та прийняття рішень, що передбачаються традиційними моделями ведення бізнесу.

В той же час підприємець: Якщо говорити буквально, то поняття «підприємець» відноситься до людини, яка робить деякі дії і бере на себе пов'язану з ними відповідальність (прим. Менеджер теж бере на себе відповідальність за результат покладених обов’язків). Відповідно, і в ранній літературі, і здебільшого при веденні сучасної дискусії це слово використовується щодо людей, які організують нову фірму у сфері бізнесу, незалежно від того, яка кількість подібних підприємств вже існує. Таке використання поняття, яке ми розглядаємо, має сенс навіть у рамках статичного аналізу, що утворює основний корпус мікротеорії, оскільки переважна більшість підприємців належать до реплікативної більшості тих, хто «тиражує» вже відомі рішення.

За Шумпетером підприємець є економічним агентом, який створює «нові комбінації факторів виробництва». Такі свого роду комбінації проявляються у різних формах: створення нових продуктів; перенесення методів виробництва з однієї галузі до іншої; відкриття нових точок продажу; розробка нових джерел сировини; завоювання нових позицій на ринку на кшталт побудова шляху до монополії. Фактично це напряму впливає на економічне зростання та місце економіки держави в світі.

Всю діяльність підприємця супроводжує стан невизначеності. Від того дії підприємця можуть бути не послідовними чи непередбачуваними, роблячи його діяльність складною для стронього аналізу. Стимулом рухатись вперед може виступати багатство, в терміні “підприємець” по Баумолю це описано так: “люди, які виявляють оригінальність та креативність у пошуку шляхів збільшення свого власного багатства”.

Проте за Шумпетером мотиви підприємця багатогранні: виклик, гра та мрії. В той же час, величина прибутку є лише показником успіху або символом перемоги. Іноді такий підхід стримує до появи чеснот на кшталт - меценатсва або інтерес до покращення суспільних благ. Простими словами, ідея, що «буржуї» рухаються виключно за прибутками з ціллю наживи, вельми абсурдна.

Якщо ми згадаємо історію підприємців України та їх мотивацію тут одразу спадає на думку родина Терещенків, яка мала девіз: «Прагнення до суспільної користі». В книзі Мішеля Терещенко (Перший олігарх С.53) є дуже цікавий фрагмент: «Багато пам’ятників та будов в Києві та Глухові (…) побудовані на кошт Фонду Терещенко, якому продовжувалась перераховуватись більша частина прибутків сімейної промислової імперії, на потреби фінансування благодійної діяльності та меценацтва. (…) Фонд допомагав всім гідним людям впровадити їхні проекти, направлені на покращення життя суспільства, та допомагати в їхньому розвитку». Себто для Терещенків одним з мотивів заробляти більше була ідея закладена в гаслі їхньої родини, а саме збільшення суспільних благ. Нагадаю, що Терещенки вкладали значні кошти в розвиток культури і особливо освіти.

Підприємці різні і хтось з них проявляє громадянські чесноти, а хтось ні. Вони відрізняються як і люди: хтось залишає відбиток в історії суспільства, а хтось ні. Тим не менш, їхня роль у економічному зростанні та житті суспільства колосальна і тому чим кращі умови в державі для розвитку підприємництва тим успішніша вона.

Яка частка населення хоче стати підприємцями? Проект GEM. Криза в Японії.

Global Entrepreneurship Monitor (GEM) міжнародна організація понад 20 років досліджує підприємництво. Вони проводять дослідження підприємництва та підприємницьких екосистем по всьому світу на основі опитувань: “ми єдине глобальне науково-дослідницьке джерело, яке збирає дані про підприємництво безпосередньо від підприємців”. Сам проект комунікує з різними академічними установами та об'єднує багато команд з різних країн, з яких і збираються дані.

В списку країн, якими займається GEM, на жаль, немає України, але, загалом, в проекті представлені дані по майже 100+ країнам. Не всі дані актуальні, зокрема, по Грузії дані оновлювались останній раз у 2016 році і тп. Для нас цей проект особливо цікавий, бо ми можемо перевірити настрої, які панують в тих чи інших країнах. Параметри, які можна знайти у країнах зі списку вміщують дані по опитуванням серед населення віком від 18-64 років:

📌 які бачать хороші можливості для створення фірми в районі свого проживання;
📌 які вважають, що вони мають необхідні навички та знання для початку бізнесу;
📌 які мають намір розпочати бізнес протягом найближчих трьох років;
📌 які є або підприємцями-початківцями, або власниками-керуючими нового бізнесу;
📌 які в даний час є власниками-керуючими існуючого бізнесу, тобто володіють та керують чинним бізнесом, який виплачує заробітну плату…

Загалом, параметрів, що відслідковуються багато. Для прикладу, давайте відкриємо Японію та США. На що одразу можна звернути увагу? Перше, результати надзвичайно сильно відрізняються. Зокрема, люди, які мають намір розпочати бізнес в найближчі три роки (Entrepreneurial Intentions Rate) в Японії на 2021 рік складали всього 3.15%, при цьому по відношенню до 2019 відбулось зниження на 1.19%, в США в той же час, на 2021 рік 14.84%, при цьому параметр зріс по відношенню до 2020 року. Аналогічна ситуація і з іншими даними: вони всі у Японії набагато гірші, ніж в США. На додачу, процент жінок-підприємиць в США також набагато вищий.

Щодо такої різниці між жінками та чоловіками можна зауважити, що після виходу жінок на ринок праці в середині ХХ століття, пройшло не так багато часу. Відповідно в суспільстві все ще є стереотипи з приводу ролі жінок. До слова, в статті міністерки фінансів США Джанет Луїз Йеллен вона зазначала, що вплив жінок на економіку колосальний: «Їхній вихід на оплачувану роботу був основним фактором процвітання Америки впродовж останнього століття». Відповідно, трансформаційні процеси(+культурні особливості) в суспільстві в США просто почались і завершились набагато швидше, ніж в Японії, від того така різниця в параметрі Female/Male TEA Ratio.

Загалом, підприємства малого та середнього бізнесу (МСП) в Японії знаходяться на грані, якщо не вимирання, то значного скорочення. Причина таких проблем не через «творче руйнування» Шумпетера, коли підприємці-інноватори руйнують старі порядки, і, як наслідок, компанії, а у відсутності у японських МСП спадкоємців. В силу не тільки того, що за тих чи інших причин саме населення не проявляє інтерес до підприємництва, але й через демографічні та структурні причини. Зокрема, в Японії існує значна кількість малих та великих фірм, якими управляють династії впродовж сотень років. І подібно монархічним домам Європи – занепадають. Відомим прикладом є компанія Hagoromo, яка мала долю в 30% на японському ринку крейди і була популярна в світі. Однак, 72-річний власник Такаясу Ватанабе так і не зміг знайти собі заміну, бо його доньки відмовились продовжити справу, як наслідок, він продав компанію. Але в більшості випадків, навіть прибуткові бізнеси МСП в Японії просто закриваються, бо нікому передати бізнес.

Які можуть бути причини підприємницького голоду? Як завжди їх багато, але такі ораганізаці, як GEM допомагають краще їх зрозуміти, і про це будемо говорити далі. Проте, найголовніше, що варто пам'ятати, що умови для ведення бізнесу в державі є однією з основ для довгострокового економічного зростання.

Китайські дрони та мікроелектроніка проти України. Або без ударів по промисловості РФ, війна буде дуже довгою.

КНР активно допомагає РФ технологіями та поставками компонентів. Зокрема, в матеріалі WSJ зазначають: «Дані показують постачання китайських квадрокоптерів DJI до Росії після введення санкцій та експортного контролю. (…) Деякі з цих дронів доставляють безпосередньо китайський рітейлер російським дистриб'юторам згідно з митними записами, але інші квадрокоптери DJI проходять транзитом через Об'єднані Арабські Емірати».

Однак найголовніше мікроелектроніка: «серед поставок, що мають вирішальне значення для військових дій Москви, є комп'ютерні чіпи, які використовуються у зброї, націленій на українські сили та інфраструктуру, а також мікросхеми, які використовуються в радіозв'язку, системах спостереження та навігації».

На щастя, поставки ППО від наших союзників та їхня військова допомога, дає нам можливість протистояти зусиллям росіян по знищенню нашої інфраструктури. До слова, після удару по нашим цивільним об’єктам, цивільні об’єкти РФ також є цілком легітимною ціллю. Неможливо вести війну за “правилами ведення війни”, які передбачаються в міжнародні конвенції, коли одна сторона їх не дотримується. Простими словами, примушення України не бити західною зброєю по енергетиці чи інших об’єктах в РФ, є для ворога перевагою.

В березні 1940 року королівські ВПС почали бомбардування німецьких доків та військових об’єктів. Одна з головних причин - послабити флот Рейху та унеможливити проведення навіть гіпотетично операцій на кшталт висадки в Британії. Простими словами, Лондон розумів, що недостатньо просто нищити літаки чи особовий склад ворога, необхідно ліквідувати його промислову базу, аби він не міг поповнювати втрати.

Впродовж всієї війни Королівських ВПС та ВПС США будуть бомбардувати німецьку промисловість, підриваючи її можливості для ведення війни. Саме удар по логістиці, заводах та портам призводив до того, що Вермахт втрачав контроль над фронтами не встигаючи поповнювати запаси. США на додачу комбінували постачання «Ленд-лізу» для червоної імперії (СССР), військові операції на кшталт висадки в Нормандії, постійні атаки бомбардування промисловості, якби не все це, то невідомо коли б капітулював Берлін.

Більше того, через відсутність можливостей у Лютваффе бомбардувати заводи СССР, тиск на фронтах зростав. Просто уявіть, що завдяки американській сталі було вироблено 35 тисяч Т-34. Жоден німецький танк не міг похвалитись таким парком. Кращі танки на кшталт німецьких «Тигрів» просто тонули в болоті совєтів. Це в свою чергу ще один фактор, на який треба зважати, бо хоч ми й отримаємо більш якісну техніку, з тої сторони залишаються недоторканні потужності, які дають змогу клепати з консервів тисячі умовних «Т-34».

Все пропало? Західна допомога так чи інакше посилюється, тому ніякої перемоги Мордор отримати не зможе. Але вконче необхідно аби ми отримали далекобійну зброю для нанесення ударів по території РФ та знищення їхньої промисловості, склади ПММ, підстанцій тощо. Бо цілий та невразливий тил (за деякими виключеннями) дає опору для продовження війни і виснажує наші обмежені ресурси.

Також не варто недооцінювати ворога. Для прикладу, на моїх навчаннях по дронах, особливу увагу було приділено тому, що ворог вчиться і іноді дуже швидко. Ця війна далеко не легка прогулянка.

Що робити? Читайте, вивчайте, не чекайте моблізації - там дуже прискорені курси. Запишіться в ДФТГ, там зараз є багато курсів, від тактики до дронів. Якщо є можливість, то купуйте зброю та свій еквіп, тестуйте його, займайтесь ФІЗО. Якщо будуть питання - то пишіть мені в чат бот @konkretyka_bot Наше ДФТГ активно шукає добровольців з Львівської області для формування підготовлених підрозділів (бажано мати зброю або можливість її придбати).

Капіталізм на службі КНДР? Жінки-підприємці врятували “корейських” комуністів?

Після реформ М.С. Горбачова сателіти СССР залишились без підтримки і як наслідок отримали затяжну економічну кризу. Для окупаційного режиму КНДР (аналог ОРДЛО) вона ледве не завершилась повним коллапсом, а саме голодом 1995-1999 років (не без допомоги природи). Тому, правляча недо-династія Кімів почала робити «капіталістичні ін’єкції», які, як і у випадку з НЕП в СССР, спрацювали.

У результаті змін 2002 року і, найголовніше, колапсу системи в 90-х – станом на 2018 рік у КНДР існують понад 435 санкціонованих ринків (під «державним контролем»), на яких підприємці реалізують свою продукцію. Звісно, весь капіталізм на окупованих територіях Кореї здебільшого існує в гібридному статусі. Для прикладу, приватні заклади там оформлені як державні. Причина – чому система заплющує очі на існування таких острівків капіталізму – досить проста: неможливість прогодувати своє населення шляхом директивного планування.

Однак, у 2012 році КНДР пішла далі й запровадила великі зміни у сільському господарстві. Були запроваджені так звані «ланки», коли дві родини чи родина отримали право обробляти одне й теж поле і їм в якості винагороди пропонувалося 30% врожаю, який вони могли реалізувати на ринку. Наслідком цього став рекордний врожай у 2013 році в 5.04 млн. тон зернових. Себто, як мінімум в добу перших років правління Кім Чен Ина серед його радників були люди, які розуміли, що стимулом працювати ефективніше є можливість отримати прибуток, а не «проникливі» промови партії. Також, послаблення зачепили й промисловість, яка теж отримала частину ринкових інструментів. Свого роду спроба гібриду реформ Ден Сяопіна в КНР та Косигіна в СССР.

Підприємиці КНДР або господарі грошей «тончжу». Як зазначав Вільям Баумоль, інституційні умови формують образ та методи роботи підприємця. Тому, за совєцкім прикладом в КНДР ще до кризи 90-х процвітали «цеховики», «фарцовщіки» та чорний ринок. Себто, люди з підприємницькою жилкою, які були готові ризикувати та вести бізнес у підпільних умовах. Часто вони використовували фактори виробництва «держави», аби створювати продукт для чорного ринку. Інші взагалі впроваджували свого роду «ефективні методи» по виконанню плану, а «залишки» реалізовували теж на чорному ринку. Значною мірою підприємці прив’язані до партійного апарату та бюрократії, яка й виступає парасолькою для ведення бізнесу.

Головним парадоксальним фактом всього підприємницького руху КНДР є в тому, що більшість з його представників - жінки. Причина такого незвичного «дисбалансу» в правилах самої системи – у жінок було більше можливостей для реалізації. Закони режиму зобов’язують чоловіків працювати, а жінки можуть обрати роль домогосподарки. В результаті чого, вони мали більшу мобільність та найголовніше час для налагодження торгівлі чи навіть створення тих чи інших продуктів/послуг. Через саму специфіку та сіру зону системи ідеальною родиною в КНДР є чоловік-бюрократ та дружина-підприємиця. Бо ведення бізнесу самостійно до певних масштабів так чи інакше обмежено. Загалом паразитування бюрократії на підприємцях є класичним, бо місця на тих самих «регулюємих державою» ринках часто мають «додаткову плату» комусь, як кажуть в народі - на лапу.

Процес початку бізнесу в КНДР виглядає так: Підприємиця домовляється з місцевою владою про те, щоб їй було надано приміщення під ресторан. Після цього підприємиця призначається директором ресторану, який на папері вважається державним підприємством. На практиці господиня наймає персонал, купує меблі та обладнання та починає працювати. Єдине, що очікується від неї, – це систематичні виплати до державного бюджету, так само як і не такі офіційні виплати чиновникам, що кришують її. За такою схемою функціонують не лише ресторани та магазини, а й більші підприємства – наприклад, саме так працює більшість міжміських автобусів.

«Епілог». В 2021 році Кім почав відкат системи назад. Головна причина – не зовнішня екскалація, а той факт, що підприємці стали силою з сумнівним контролем з боку партії…

62% українців вважають, що для швидкого післявоєнного відновлення уряд має знизити податки, щоб підприємці швидше створювали робочі місця, — йдеться у результатах соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології на замовлення Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна.

👉28% опитаних переконані, що уряд має посилити нагляд за економікою, щоб підприємці та працівники платили більше податків у бюджет, а уряд витрачав їх на потреби розвитку країни.

👉10% українців відповіли «важко відповісти / не знаю» на запитання «Що має зробити уряд для швидкого післявоєнного відновлення України?».

Як би відповіли на це запитання ви❓

@vox_ukraine

Підприємець-новатор зникає? Підприємець ІТ індустрії. «Пізній» Шумпетер.

В одному з минулих постів ми розглядали теорію «творчого руйнування» Шумпетера, яка зводить образ капіталізму як систему, яка переживає постійний еволюційний процес. Суть самого «руйнування» зводиться до того, що кожна нова хвиля інновацій руйнує старі порядки (старі технології/фірми) і зводить нові. Головною рушійною силою цього процесу, є підприємець-новатор про трансформацію якого й поговоримо в цьому пості.

В своїх більш пізніх роботах Шумпетер змінив фокус в «рушійних силах творчого руйнування», ввівши фактично замість підприємця-новатора - корпорацію. Зокрема, економісти, які досліджували теорію Шумпетера та її емпіричну перевірку зазначали: «відділи НДДКР та наймані менеджери замінюють функції підприємця-новатора. Розмір фірми і ринкова влада є основними рушійними силами, які призводять до концентрованих галузей, що характеризуються конкуренцією монополій. Тим не менш, прибутки завдяки інноваційній діяльності все ще можливі, хоча віддача від інновацій знижується через тягар фінансування НДДКР та забюрократизованості фірм».

Невже підприємець-новатор зникає? Можна зазначити, що економіка ускладнились, і для тих чи інших інновацій дійсно потрібно мати більші ресурси, ніж раніше. Тому, саме великі компаній мають достатньо ресурсів та стимулів для створення «складних» інновацій. Як наслідок, їх роль в цілому лише зростає. Сам Шумпетер в 40-х роках в своїй книзі “Капіталізм, соціалізм та демократія” песимістично дивився у далеке майбутнє капіталізму: «Підприємцям нічим буде зайнятися. Вони виявляться приблизно в такому самому становищі, як генерали в суспільстві, яке абсолютно впевнене, що світ утвердився раз і назавжди». Зазначу, ця робота варто окремого циклу публікацій, тому я не буду на ній зупинятись.

Чи справдились апокаліптичні нариси майбутнього? Сьогодні підприємці-новатори все ще рухають прогрес навіть в складних індустріях: «в певних секторах, таких як фармацевтична промисловість, саме дрібніші фірми просували інновації, які пізніше асимілювалися з розробкою нових продуктів великими фірмами (Hagedoorn et al., 2008). Крім того, Braunerhjelm and Svensson (2010) стверджують, що роль підприємців посилює роль винахідників. Отже, інновації, особливо в великих фірмах, більше не є лінійним процесом, властивим окремій (великій) фірмі, і підприємці займають певне місце в комерціалізації винаходів».

Вільям Баумоль наводив цілий список ключових інновацій в другій половині ХХ століття, де головну роль відіграли саме малі фірми. В контексті поглиняння всього «великим бізнесом» можна згадати Японію, про проблеми якої я писав раніше. Згідно даних від японського управління МСП сімейні компанії складають 99.7% всіх підприємств та 70% всієї робочої сили країни. Звісно є керуюча роль великих корпорацій, але підприємець лишається тою рушійною силою, яка рухає систему.

Більше того, корпорації намагаються розділити свої відділи інновацій на декілька конкуруючих команд за бюджет на розробки. Себто відтворюється ринкова конкуренція, яка в якомусь сенсі проявляє в їхніх лідерах свого роду підприємців-новаторів. Плюс, корпорації активно залучають малий та середній бізнес для купівлі в них ідей або глибокої кооперації.

“Епілог”. ІТ-підприємець в Україні, в силу структурних особливостей індустрії та запасу високого людського капіталу, створює унікальну екосистему для народження нових малих, а згодом і великих фірм. Правда поява “Дія.Сіті” та потенційного (в майбутньому) скасування ФОП 3-групи (які використовуються як малими фірмами, так і для схем) може погіршити умови в першу чергу для малих фірм. Але глобальність, мобільність та доступ до технологій в індустрії не дасть їй, як мінімум в найближчий час втрати умови для зведення власних атлантів за образами Айн Ренд.

Яке повинно бути податкове навантаження? Частина І.

Реакція на цікаве опитування з запізненням, бо часу мало через постійні злагодження та виконання обов’язків покладених на ДФТГ, але я буду з Вами поки можу.

Якщо всліпу не апелювати до принципу індивідуального суверенітету, то податки не є «агресією» з боку держави. В ідеалізованому образі податки умовно прописані в «договорі» з державою. В той же час, громадяни через інструменти представницької демократії можуть «перепідписувати» цей договір на кожних виборах. Простими словами, коли ми говоримо про податки, то їхня велична виходить з програм політичних партій, які були обрані. Себто, більшість отримали праві партії, на кшталт «Республіканців» в США, то здебільшого просуваються ініціативи по зменшенню податків. Для прикладу, можемо згадати як адміністрація президента Трампа зменшила корпоративний податок та загалом проводила політику по послабленню податкового навантаження для населення. На додачу, проводились політики по дерегуляції та зменшенню розміру соціальних програм (атаки на Obamacare). Слова президента в 2020 році на форумі в Давосі:

«Також ми запустили найамбітнішу в історії кампанію зі зменшення бюрократичних вимог, які вбивають робочі місця. На будь-яке нове правило - скасовуємо вісім старих, що в середньому заощадить кожній американській родині 3100 доларів щорічно».

Ці ідеї були одними з ключових у передвиборчій кампанії Трампа. Тобто, виборці в США, проголосувавши за це, розмінявли умовно потенційні нові соціальні програми на можливість залишати собі більше грошей. В той же час, коли владу отримують ліві партії, в даному контексті «Демократи» (умовно ліва), то відбувається зворотній ефект. Хоч президент Байден ще не скасовував податкові реформи Трампа, тим не менш, політика його адміністрації відрізняється, зокрема розглядаються проекти про податки для багатих і тп.

До чого приклад зі США? В перше чергу для того, щоб ми розуміли, що ставки податку, як і соціальна допомога, виходить з «договору», який укладено між виборцями та обраними їхніми представниками. Проте, в Україні наша демократія ще дуже молода, а наш виборець, в широкому сенсі, не підготовлений. Нагадаю слова Бернарда Шоу: «Демократія не може бути ефективнішою за рівень людського матеріалу, з якого зібрані її виборці». Відповідно, обіцянки політиків чи тим паче програми партій часто несуть в собі лише гасла. Для прикладу, коли Зе йшов на вибори, він обіцяв нову податкову, яка стане сервісним центром. Однак, чи стала вона бодай на нього схожа станом на грудень 2021 року? Отже, в силу слабких важелів впливу на політичні партії, на відміну від США, незалежно від того, кого у нас обирають “право” чи “ліво”, ми не отримуємо подібну зміну політик.

В той же час, наші громадяни часто самі не знають скільки податків платять. Тому, тут варто додати, що ініціатива на кшталт “за кошти платників податків”, яку я спершу сприйняв скептично, насправді дає бодай привід замислитись громадянам на тему податків. Ще одним важливим фактором є діалог з громадянами чи та сама просвітницька діяльність. Вона може будуватись на різних ідеях, зокрема, ліві можуть апелювати до соціально-економічних проблем, які можна вирішити за рахунок збільшення податкового тягаря. В той же час праві будуть звертати увагу на те, що впровадження державою тих чи інших соціальних програм не є ефективним. Проте, обидва табори можуть мати схожі погляди на виклики, які й справді вирішують податки: оборона, освіта, інфраструктура та деякі трансферти вразливим частинам суспільства. Однак, в усіх випадках ліво чи право вирішальну роль грають вибори, на яких громадяни обирають який шлях для них виглядає переконливіше.

На щастя, демократія дає нам можливості для справжньої конкуренції ідей: головне, щоб ті, хто їх проповідує, самі в них щиро вірили, а не гралися з “електоратом”. Далі буде…

Справжня ціна війни.

З кожним днем вона зростає. Вічна пам’ять воїнам ЗСУ! Найкращим синам та донькам Галичини.

365 день війни. Марсове поле. Львів.