Труди Київської духовної академії. 2024. № 41.

Номер містить матеріали з богослов’я, біблієзнавства, патрології, історії церкви та канонічного права. Окрему увагу приділено викликам, що постали перед Українською Православною Церквою в 2014–2024 рр. Розглянуто семантичний аналіз біблійних термінів, методологію біблійної критики, питання природного богопізнання. Висвітлено дискусії про благодать у ранньому християнстві, діяльність випускників Києво-Могилянської академії, богословську освіту в Києві за радянських часів. Розглянуто автокефалію в світовому та українському контекстах, проблеми канонічного права, ідею помісності в українському богослов’ї. Аналізується концепція «русского мира», реформи церковного співу, історія репресій проти духовенства. Завершують випуск богословські проповіді.

#рецензія
"На думку Автора, початок відкритої боротьби за єпископську інвеституру між церквою та світською владою в середині Х ст. став початком сучасного Заходу. Ключовим для розуміння логіки Автора є третій розділ книги «Гра в конкордат». У ньому він, використовуючи теорію ігор, пояснює всі можливі варіанти ходів та дій папи, правителя та кандидатів на єпископів (як просвітського, так і прорелігійного спрямування). Якщо спробувати декількома словами передати логіку, то суть у тому, що єпископства — це не тільки конкретний єпископ, але й володіння, насамперед землі. Правителі прагнули взяти під свій контроль найбагатші єпископства і поставити там своїх людей. Папи, розуміючи це, мали вибір: або затвердити кандидатуру правителя, або ж її відкинути. В останньому випадку правитель отримував прямий дохід з єпископства, що ще більше «било» по папі. <...> Для підтвердження цієї тези Автор проаналізував декілька сотень біографій єпископів", — пише у рецензії Ілля Чедолума.

#рецензія (?)
"Від Луки
Хоча в усіх Євангеліях події описані досить бідно, та все одно картинки постають яскраві. Одна тільки історія про вигнання торговців із храму чого варта. Ну тобто заходить собі до храму якийсь невідомець і просто перевертає столи, вичищає приміщення, а ті і слова не можуть сказати.
Яка, мабуть, харизма від нього перла! Взагалі не дивно, що про нього написали рокову оперу, він-бо справжня рок-зірка!", — пише у своєму конспекті (?) Іван Синєпалов.

Кхʼєнце Д. Що значить не бути буддистом / пер. з англ. М. Васильєва, І. Галамба. Львів: Апріорі, 2025. 184 с.
ISBN 978-617-629-893-9

Ця книга кидає виклик стереотипному сприйняттю буддизму як релігії йдоводить, що буддизм насамперед є унікальною нетеїстичною філософією. Чимало людей на нашій планеті можуть бути згодні з буддійським філософським поглядом і навіть сповідувати вчення Будди, але не зараховувати себе до певної буддійської традиції. Можливо, й ви також?
Приготуйтеся до комфортної та непрісної розмови з автором, котрий невимушено й просто познайомить вас із чотирма основоположними тезами буддизму про мінливість, забрудненість, порожнечу та нірвану. Усі буддійські тексти і вчення, будь-коли створені й мовлені, містяться у цих «чотирьох печатях». Чи вийдете за межі поверхових атрибутів і власних стереотипів, чи позбавитеся хибних інтерпретацій та чи сягнете самого серця вчення Будди – залежить від вас. Принаймні «Що значить не бути буддистом» дає ясне розуміння, як буддистом бути.

Гаарманн Г. Індоєвропейці. Походження, мови, культури / Пер. Р. Осадчук. Київ, Комубук, 2023. 240 с.
ISBN 978-6177-438-45-7

Більшість європейських мов у своєму словниковому складі й граматиці мають дивовижні подібності зі східними мовами, такими як перська чи санскрит. Як можна пояснити спорідненість між мовами, якими послуговуються на такій величезній території — від Західної Європи до Індії?
Гаральд Гаарманн, німецький мовознавець та культуролог зі світовим імʼям, лаконічно й захопливо розповідає про прамову індоєвропейців і їхню прабатьківщину в Причорноморських степах, а також про степових кочівників, які, мігруючи з IV тисячоліття до н. е. на захід і на схід, змішувалися з представниками доіндоєвропейських культур, асимілювали їх у свою мовну стихію і врешті переходили до осілого способу життя, в результаті чого постала індоєвропейська мовна родина, яка сьогодні налічує приблизно 3,5 мільярда мовців. Ці давні події засвідчені у мовах та міфах індоєвропейців, а також у археологічних знахідках.

Karpov V., Schroeder R. Icons Axed, Freedoms Lost. Russian Desecularization and a Ukrainian Alternative. Rutgers University Press, 2025. 298 p.
ISBN 978-197-8822-23-8
 
У книзі “Ікони скасовані, свободи втрачені. Російська десекуляризація та українська альтернатива” В. Карпов і Р. Шредер показують, як Росія перейшла від переслідування віруючих до ув'язнення критиків релігії та чому, на відміну від неї, релігійний плюралізм та толерантність закріпилися в Україні. Пропонуючи детально задокументовану історію культурної і політичних боротьби, що супроводжували десекуляризацію. Тиранія Путіна криміналізувала образу релігійних почуттів. Тим часом Україна залишалася вірною своїм плюралістичним традиціям. Її церкви відмовилися брати участь у культурі війни в російському стилі, натомість дотримуючись прощення і терпимості. "Ікони скасовані, свободи втрачені" пропонує оригінальні теоретичні та методологічні перспективи десекуляризації, що застосовуються набагато ширше, ніж лише до випадків Росії та України.

Фукуяма Ф. Ідентичність. Потреба в гідності й політика скривдженості. Київ: Наш формат, 2020. 192 с.
ISBN 978-617-7863-82-2

Що криється за бажанням жінок отримувати не менше, ніж чоловіки? Визнання власної гідності. Що штовхало чорношкірих американців бойкотувати громадський транспорт у 1950-х? Визнання їхньої значущості. Усе це приклади того, як політика скривдженості впливала на історію. Френсіс Фукуяма переконаний: до змін і рухів призводять не так економічні важелі, як бажання, щоб ідентичність, гідність окремих людей чи груп було визнано. І це підтвердила навіть Революція Гідності 2013–2014 років.

Від себе додам, що у книзі багато про релігію, оскільки остання також важливий чинник формування ідентичності. 

Розсіяні та зібрані. Глобальний компендіум діаспорної місіології / ред. С. Дж. Тіра, Т. Ямаморі. Рівне: ПП «Формат-А», 2024. 806 с. 
ISBN 978-617515-418-2
 
Християнські місійні «поля» проходять переосмислення. Масові переміщення населення попереднього століття докорінно змінили наші підходи до вивчення і практики «місійних полів». Там, де колись Церква закликала вирушати у «далекі краї», тепер, наприкінці світанку XXI століття, християнським місіям доводиться мати справу з «навколишніми місіями» та адаптуватися до них. 
Редактори й автори збірника зображають планету Земля як величезний лан, де напровесні сіють зерно, а восени збирають урожай. Нації схожі на розсіяні зерна, посаджені в багатьох країнах світу, що зрештою будуть зібрані в одному місті, граді Божому або на Небі — в есхатологічному місці проживання Божого народу. Словом, редактори й автори цього збірника вважають Божий народ по всій Землі збирачами, яким Господь доручив Жнива на тому полі, щоб зібрати народи.
Більше тут.

#рецензія
"Передусім варто зауважити, що термін «сакраментологія» не властивий для баптистського середовища, адже сім таїнств (крім уже згаданих хрещення, Вечері Господньої / причастя і рукоположення, це також миропомазання / конфірма-ція, вінчання, оливопомазання та сповідь), які вивчає православна та католицька сакраментологія, у євангелічних протестантів вважаються лише символами, які метафорично вказують на певні духовні процеси, але ними самими повною мірою не є. Так вчать і численні баптистські богослови, хоча, за свідченням автора, деякі з них усе ж вважають їх таїнствами — видимими знаками невидимої благодаті, як це визначав Августин Іпонський, однак цей погляд не є мейнстрімом. Тим сміливішим та революційнішим видається задум автора трилогії Сергія Саннікова, оскільки він не тільки вводить поняття сакраментів у баптистське богослов’я, але й фактично зараховує хрещення, причастя та рукоположення до таїнств", — пише у рецензії Михайло Шелудько.

#рецензія
"Ченцова пропонує повне перечитання перемовин про Київську митрополію впродовж 1685–1686 років під час поїздки піддячого Нікіти Алєксєєва разом із посланцем гетьмана Івана Самойловича Іваном Лисицею до Стамбула та публікацію документів про цю дипломатичну місію. До зібраного з різних фондів Російського державного архіву давніх актів та відділу рукописів Державного історичного музею «дипломатичного» досьє 1686 року дослідниця додає публікації та переклади грамот і листів константинопольського патріярха Діонісія IV, включаючи й синодальні постанови. Завдячуючи копіткій праці Ченцової, значно збільшилось і коло джерел довкола місії Алєксєєва. Зокрема, дослідниця детально аналізує та публікує листи Лисиці до Самойловича, які в іншому світлі показують візії гетьмана щодо облаштування майбутнього Київської митрополії", – пише у рецензії Олександр Филипчук.

Чорнобай В., Гриценко В. Краще, ніж одному: теологія самотності. Рівне: ПП «Формат-А», 2024. 218 с.
ISBN 978-617-515-398-7
 
Автори книги пропонують читачеві біблійний, а не просто філософський погляд на самотність. Розглядаючи п’ять типів самотності – соціальний, емоційний, культурний, екзистенційний і духовний, вони надають опитувальник, щоб виміряти та визначити тип самотності, з яким бореться людина. Також у книзі з’ясовано найвагоміші причини самотності та найефективніші шляхи її подолання через відновлену ідентичність у Христі.
Крім того, у книзі розкрито, як безшлюбність і одинокий спосіб життя розуміла та практикувала християнська церква, а також як вони пов’язані із самотністю. Це допомагає замислитися над тим, як сучасній церкві стати кращим місцем для тих, хто не перебуває у шлюбі.

🤔 Чи дискримінуються атеїсти?
У деяких країнах релігія відіграє важливу роль у суспільному житті, і люди без релігійних переконань можуть стикатися з упередженнями. Які стереотипи існують щодо атеїстів? Чи є для них обмеження в політиці, освіті чи роботі? І як ситуація змінюється в різних частинах світу?
👉 Дивіться нове відео тут:
https://youtu.be/x3R1WKUicdM

Стасів В. Пастирі підпільної Церкви. Жовкла: Місіонер, 2024. 576 с.
ISBN 978-966-658-530-4
 
Книга о. Климентія Стасіва, ЧСВВ, «Пастирі підпільної Церкви» розповідає про звитяжне й трагічне ХХ століття, коли світло Христової віри вело боротьбу з темрявою тоталітарного режиму, позначаючи людські долі стигмами мучеництва та святості. Історії життя та служіння отців та братів Василіянського чину – тих, що вступили на чернечу дорогу між двома світовими війнами, і тих, що відважилися на нечуване – йти проти безбожної системи, обітуючи життя Богові й своєму переслідуваному народові в час катакомбної Церкви, – всі вони творять одну звитяжну історію жертовної любові до Бога та України.
Читач входить у світ непересічних особистостей – ченців василіян, пізнаючи їхню віру, відвагу та служіння і разом з тим добу, в яку вони жили. Кожен життєпис містить у собі послання до світу про непроминальність вічних цінностей – беззастережної любові, жертви, вірності, справедливості.

Шептицька С. Молодість і покликання о. Романа Шептицького. Львів: Свічадо, 2025. 192 с.
ISBN 978-966-938-803-2

Спогади Софії Шептицької про свого великого сина - одне з найважливіших документальних джерел до біографії Митрополита Андрея Шептицького. Вони приковують увагу читача від перших речень аж до кінцевого опису першої Служби Божої, яку відправив вересневого ранку 1892 р. о. Андрей Шептицький. Це не тільки талановито написані спогади, але водночас глибока психологічна драма. В ній виразно відчувається задум Божого Провидіння, що покликало молодого графа Романа, доктора права, до монашого життя, а згодом - до Митрополичого престолу, на якому віддано й жертовно служив Церкві й українському народові 44 роки.

#рецензія
"Для визначення кар’єрного поступу українських церковних діячів на шляху до архієрейської хіротонії С. Кагамлик визначено низку траєкторій інтелектуального й адміністративного характеру. Основними з них у духовно-інтелектуальній сфері були: педагогічна, проповідницька, літературна, перекладацька, місійна діяльність. В адміністративній царині духовні особи, які пройшли поставлення на ієродиякона й ієромонаха, отримували посаду настоятеля в сані ігумена чи архімандрита.
Інтелектуальний потенціал української церковної еліти, за свідченнями сучасників, авторкою систематизовано за певними видами свідчень. Важливо було б наголосити на критеріях його оцінок, наданих вітчизняними та іноземними особами", – пише у рецензії Віталій Щербак.

Мануїл. Історія Святоуспенської Унівської лаври та студійського монашества. Львів: Свічадо: 2025. 160 с.
ISBN 978-966-938-804-9
 
Святоуспенська Унівська Лавра — центральна обитель студійського чернецтва, що знаходиться на межі Перемишлянського та Золочівського  районів Львівської області. Щодня її відвідують сотні паломників, щоб помолитися до чудотворної ікони Богородиці та зачерпнути води з святого джерела. 
Ця книжка — цікавий екскурс Унівською обителлю — від легенди про заснування до сьогодення. Лавра пережила чимало лихоліть і переслідувань, неодмінно воскресала, мовби з небуття. Її історія тісно переплетена з історією студійського монашества на наших землях. У цих стінах здійснювали чернечий подвиг іноки, чий шлях до Господа був мученицький і тернистий.

Федевич К., Федевич К. За Віру, Царя і Кобзаря. Малоросійські монархістиі український національний рух (1905–1917 роки). Київ: Критика, 2018. 308 с.
ISBN 978-966-2789-05-8

Спираючись на широку джерельну базу, дослідники підважують усталені стереотипи щодо історії українського руху і демонструють, що на початку XX століття він уже не обмежувався самими тільки лібералами та соціялістами, народовцями та поступовцями, а охоплював іще й чималу частину правих націоналістів, релігійних фундаменталістів і світських консерваторів. Ретельно проаналізувавши витворені в Україні аґітаційні матеріяли монархістів, їхні політичні документи, партійні програми, відозви та гасла, автори переконливо довели, що на цих теренах праве середовище, хай навіть і чорносотенне, назагал не було супротивником у свій спосіб перетрактованого українства, а монархістськи налаштовані політики та публіцисти могли сприяти розвиткові української національної ідеології й на ділі бути її носіями.

Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій. Збірник документів 1996 – 2021 / Упоряд. і наук. ред. М. С. Васін. Київ: Медіа світ, 2021. 420 с.
ISBN 978-966-97120-4-2

Збірник об’єднує в собі більшість документів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) за період її 25-річної діяльності. У це видання увійшли архівні та раніше не опубліковані звернення та офіційні листи ВРЦіРО. Видання покликане ознайомити читачів з позицією Ради Церков щодо широкого кола суспільно-політичних питань, порушених цією найбільшою та найавторитетнішою міжконфесійною громадською інституцією. Хронологічний покажчик наприкінці збірника допоможе побачити розвиток діяльності Ради та спростить пошук документів.

Релігія в огні: Три роки війни у цифрах. Звіт за результатами проєкту «Релігія в огні» (24 лютого 2022 року - 2 лютого 2025 року). Київ, 2025. 9 с.
ISBN 978-617-8310-41-7

Звіт «Релігія в огні: Три роки війни у цифрах» містить результати моніторингу та аналізу пошкоджень релігійних споруд України внаслідок російської військової агресії. Дослідження охоплює період із 24 лютого 2022 року по 2 лютого 2025 року. Зібрані дані можуть бути використані у правозахисній діяльності, академічних дослідженнях та публічних дискусіях щодо впливу війни на релігійну сферу України.

Автори: Басаурі Зюзіна Анна Марія, Кулініченко Марина, Лещинський Антон, Нікіфоров Карен, Підгорна Лілія, Севастьянів Уляна, Фенно Ірина, Халіков Руслан.
#R_W

#рецензія
"Гендерна політика плюс релігія плюс права людини у поспіхом секуляризованих державах плюс (пост)колоніальний спадок плюс гостре питання перерозподілу благ у спільнотах. А ще: західна парадигма фемінізму з її «тягарем білої людини». Таким є мінімальний спектр проблем, які доводиться обмірковувати щодо кожної конкретної цифри в «Жіночому еміраті», щодо кожної цитати з публічних промов політикинь. І справа навіть не в тому, що мусульманській світ – поняття занадто широке. А в тім, що закиди на адресу політикинь-мусульманок у результаті впираються у формулювання «збурює жінок до повстання проти божественних законів ісламу».

До речі, це правдиве формулювання, таким було звинувачення на адресу Наваль аль-Саадаві, котра претендувала на президентський пост в Єгипті. Її в книжці Малиновської нема, але про неї можна почитати, наздоганяючи «білих кроликів» із приміток", – пише у рецензії Ганна Улюра.

#рецензія
"Увага авторів зосереджена переважно на Волині, що дозволило на регіональному рівні детально дослідити визначену  проблематику.  Провідником  чорносотенства  слушно  вважається духовенство, що традиційно мало найпотужніший ідеологічний вплив на селянські маси, які чимдалі більше переймалися модерним націоналізмом. Дослідивши ідеологію малоросійських чорносотенців, автори стверджують, що серед правих ради-калів набуло поширення уявлення про єдність східного слов’янства («руської нації»), підґрунтям якого було православ’я, але при цьому малороси вважалися цілком самостійним складником цієї спільноти з власними етнічними особливостями, які відмежовували їх від великоросів. Тому переважна більшість малоросійських чорносотенців прагнула зберігати власну етнокультурну самобутність у контексті право-славної східнослов’янської спільноти, а не бути асимільованою великоросами. Важко не погодитися з цим спостереженням", – пише у рецензії Євген Ковальов.